Госпо́дь во хра́мѣ святѣ́мъ Свое́мъ. Госпо́дь, на небеси́ престо́лъ Его́: о́чи Его́ на ни́щаго призира́етѣ, вѣ́жди Его́ испыта́етѣ сы́ны человѣ́ческiя.

Госпо́дь испыта́етъ пра́веднаго и нечести́ваго: любя́й же непра́вду ненави́дитъ свою́ ду́шу.

Одожди́тъ на грѣ́шники сѣ́ти: о́гнь и жу́пелъ, и ду́хъ бу́ренъ ча́сть ча́ши и́хъ.

Я́ко пра́веденъ Госпо́дь и пра́вды возлюби́: правоты́ ви́дѣ лице́ Его́.

Въ коне́цъ, о осмѣ́й, псало́мъ Дави́ду.

Спаси́ мя, Го́споди, я́ко оскудѣ́ преподо́бный: я́ко ума́лишася и́стины от сыно́въ человѣ́ческихъ.

Су́етная глаго́ла кі́йждо ко и́скреннему своему́: устнѣ́ льсти́выя въ се́рдцы, и въ се́рдцы глаго́лаша зла́я.

Потреби́тъ Госпо́дь вся́ устны́ льсти́выя, язы́къ велерѣ́чивый,

ре́кшыя: язы́къ на́шъ возвели́чимъ, устны́ на́ша при на́съ су́ть: кто́ на́мъ госпо́дь е́сть?

Стра́сти ра́ди ни́щихъ и воздыха́нiя убо́гихъ ны́нѣ воскре́сну́, глаго́летъ Госпо́дь: положу́ся во спасе́нiе, не обиню́ся о не́мъ.

Словеса́ Госпо́дня словеса́ чи́ста, сребро́ разжже́но, искуше́но земли́, очище́но седмери́цею.

Ты́, Го́споди, сохрани́ши ны́ и соблюде́ши ны́ от ро́да сего́ и во вѣ́къ.

О́крестъ нечести́вiи хо́дятъ: по высотѣ́ твое́й умно́жилъ еси́ сы́ны человѣ́ческiя.

Въ коне́цъ, псало́мъ Дави́ду.

Доко́лѣ, Го́споди, забу́деши мя́ до конца́? Доко́лѣ отвраща́еши лице́ Твое́ от мене́?

Доко́лѣ положу́ совѣ́ты въ души́ мое́й, болѣ́зни въ се́рдцы мое́мъ де́нь и но́щь? Доко́лѣ вознесе́тся вра́гъ мо́й на мя́?

При́зри, услы́ши мя́, Го́споди Бо́же мо́й: просвѣти́ о́чи мои́, да не когда́ усну́ въ сме́рть:

да не когда́ рече́тъ вра́гъ мо́й: укрѣпи́хся на него́.
⁶Стужа́ющiи ми́ возра́дуются, а́ще подви́жуся.

⁷А́зъ же на ми́лость Твою́ упова́хъ: возра́дуется се́рдце мое́ о спасе́нiи Твое́мъ: воспою́ Го́сподеви благодѣ́явшему мнѣ́ и пою́ и́мени Го́спода Вы́шняго.

Въ коне́цъ, псало́мъ Дави́ду.

Рече́ безу́менъ въ се́рдцы свое́мъ: нѣ́сть Бо́гъ. Растлѣ́ша и омерзи́шася въ начина́нiихъ: нѣ́сть творя́й благосты́ню.

Госпо́дь съ небесе́ прини́че на сы́ны человѣ́ческiя, ви́дѣти, а́ще е́сть разумѣва́яй, или́ взыска́яй Бо́га.

Вси́ уклони́шася, вку́пѣ неключи́ми бы́ша: нѣ́сть творя́й благосты́ню, нѣ́сть до еди́наго.

Ни ли́ уразумѣ́ютъ вси́ дѣ́лающiи беззако́нiе, снѣда́ющiи лю́ди моя́ въ снѣ́дь хлѣ́ба? Го́спода не призва́ша.

Та́мо убоя́шася стра́ха, идѣ́же не бѣ́ стра́хъ: я́ко Госпо́дь въ ро́дѣ пра́ведныхъ.

Совѣ́тъ ни́щаго посрами́сте: Госпо́дь же упова́нiе его́ е́сть.

Кто́ да́стъ от Сiо́на спасе́нiе Изра́илево? Внегда́ возврати́тъ Госпо́дь плѣне́нiе люді́й свои́хъ, возра́дуется Иа́ковъ, и возвесели́тся Изра́иль.

Въ коне́цъ, псало́мъ Дави́ду, 14.

Го́споди, кто́ обита́етъ въ жили́щи Твое́мъ? Или́ кто́ всели́тся во святу́ю го́ру Твою́?

Ходя́й непоро́ченъ и дѣ́лаяй пра́вду, глаго́ляй и́стину въ се́рдцы свое́мъ:

и́же не ульсти́ язы́комъ свои́мъ и не сотвори́ и́скреннему своему́ зла́, и поноше́нiя не прiя́тъ на бли́жнiя своя́:

уничиже́нъ е́сть предъ ни́мъ лука́внуяй, боя́щыяжеся Го́спода сла́витъ: клены́йся и́скреннему своему́ и не отмета́яся:

сребра́ своего́ не даде́ въ ли́хву и мзды́ на непови́нныхъ не прiя́тъ. Творя́й сiя́ не подви́жится во вѣ́къ.

Столпописа́нiе, Дави́ду, 15.

Сохрани́ мя, Го́споди, я́ко на Тя́ упова́хъ.

Рѣ́хъ Го́сподеви: Госпо́дь мо́й еси́ Ты́, я́ко благи́хъ мои́хъ не тре́буеши.

Святы́мъ, и́же су́ть на земли́ его́, удиви́ Госпо́дь вся́ хотѣ́нiя Своя́ въ ни́хъ.

Умно́жишася не́мощи и́хъ, по си́хъ ускори́ша: не соберу́ собо́ры и́хъ от крове́й, ни помяну́ же име́нъ и́хъ устна́ма мои́ма.

Госпо́дь ча́сть достоя́нiя моего́ и ча́ши моея́: Ты́ еси́ устроя́яй достоя́нiе мое́ мнѣ́.

У́жя нападо́ша ми́ въ держа́вныхъ мои́хъ: и́бо достоя́нiе мое́ держа́вно е́сть мнѣ́.

Благословлю́ Го́спода вразуми́вшаго мя́: еще́ же и до но́щи наказа́ша мя́ утро́бы моя́.

Предзрѣ́хъ Го́спода предо мно́ю вы́ну, я́ко одесну́ю мене́ е́сть, да не подви́жуся.

Сего́ ра́ди возвесели́ся се́рдце мое́, и возра́довася язы́къ мо́й: еще́ же и пло́ть моя́ всели́тся на упова́нiи.

Я́ко не оста́виши ду́шу мою́ во а́дѣ, ниже́ да́си преподобному Твоему́ ви́дѣти истлѣ́нiя.

Сказа́лъ ми́ еси́ пути́ живота́: испо́лниши мя́ весе́лiя съ лице́мъ Твои́мъ: красота́ {сла́дость} въ десни́цѣ Твое́й въ коне́цъ.

Моли́тва Дави́ду, 16.

Услы́ши, Го́споди, пра́вду мою́, вонми́ моле́нiю моему́, внуши́ моли́тву мою́ не во устна́хъ льсти́выхъ.

От лица́ Твоего́ судьба́ моя́ изы́детъ: о́чи мои́ да ви́дита правоты́.

Искуси́лъ еси́ се́рдце мое́, посѣти́лъ еси́ но́щiю: искуси́лъ мя́ еси́, и не обрѣ́теся во мнѣ́ непра́вда.

Я́ко да не возглаго́лютъ уста́ моя́ дѣ́лъ человѣ́ческихъ, за словеса́ усте́нъ Твои́хъ а́зъ сохрани́хъ пути́ же́стоки.

Соверши́ стопы́ моя́ во стезя́хъ Твои́хъ, да не подви́жутся стопы́ моя́.

А́зъ воззва́хъ, я́ко услы́шалъ мя́ еси́, Бо́же: приклони́ у́хо Твое́ мнѣ́ и услы́ши глаго́лы моя́.

Удиви́ ми́лости Твоя́, спаса́яй упова́ющыя на Тя́ от проти́вящихся десни́цѣ Твое́й:

сохрани́ мя, Го́споди, я́ко зѣ́ницу о́ка: въ кро́вѣ крилу́ Твое́ю покры́еши мя́

от лица́ нечести́выхъ остра́стшихъ {оби́дящихъ} мя́: врази́ мои́ ду́шу мою́ одержа́ша

ту́къ сво́й затвори́ша, уста́ и́хъ глаго́лаша горды́ню.

Изгоня́щiи мя́ ны́нѣ обыдо́ша мя́, о́чи свои́ возложи́ша уклони́ти на зе́млю.

Объя́ша мя́ я́ко ле́въ гото́въ на ло́въ и я́ко ски́менъ обита́яй въ та́йныхъ.

Воскре́сни́, Го́споди, предвари́ я́ и запни́ и́мъ: изба́ви ду́шу мою́ от нечести́ваго, ору́жiе Твое́

от вра́гъ руки́ Твоея́, Го́споди, от ма́лыхъ от земли́: раздѣли́ я́ въ животѣ́ и́хъ, и сокрове́нныхъ Твои́хъ испо́лнися чре́во и́хъ: насы́тишася сыно́въ, и оста́виша оста́нки младе́нцемъ свои́мъ.

А́зъ же пра́вдою явлю́ся лицу́ Твоему́, насы́щуся, внегда́ яви́тимися сла́вѣ Твое́й.

Французский (LSG)

Au chef des chantres. Sur [Meurs pour le fils]. Psaume de David.

Je louerai l'Éternel de tout mon coeur, Je raconterai toutes tes merveilles.

Je ferai de toi le sujet de ma joie et de mon allégresse, Je chanterai ton nom, Dieu Très Haut!

Mes ennemis reculent, Ils chancellent, ils périssent devant ta face.

Car tu soutiens mon droit et ma cause, Tu sièges sur ton trône en juste juge.

Tu châties les nations, tu détruis le méchant, Tu effaces leur nom pour toujours et à perpétuité.

Plus d'ennemis! Des ruines éternelles! Des villes que tu as renversées! Leur souvenir est anéanti.

L'Éternel règne à jamais, Il a dressé son trône pour le jugement;

Il juge le monde avec justice, Il juge les peuples avec droiture.

L'Éternel est un refuge pour l'opprimé, Un refuge au temps de la détresse.

Ceux qui connaissent ton nom se confient en toi. Car tu n'abandonnes pas ceux qui te cherchent, ô Éternel!

Chantez à l'Éternel, qui réside en Sion, Publiez parmi les peuples ses hauts faits!

Car il venge le sang et se souvient des malheureux, Il n'oublie pas leurs cris.

Aie pitié de moi, Éternel! Vois la misère où me réduisent mes ennemis, Enlève-moi des portes de la mort,

Afin que je publie toutes tes louanges, Dans les portes de la fille de Sion, Et que je me réjouisse de ton salut.

Les nations tombent dans la fosse qu'elles ont faite, Leur pied se prend au filet qu'elles ont caché.

L'Éternel se montre, il fait justice, Il enlace le méchant dans l'oeuvre de ses mains. -Jeu d'instruments.

Les méchants se tournent vers le séjour des morts, Toutes les nations qui oublient Dieu.

Car le malheureux n'est point oublié à jamais, L'espérance des misérables ne périt pas à toujours.

Lève-toi, ô Éternel! Que l'homme ne triomphe pas! Que les nations soient jugées devant ta face!

Frappe-les d'épouvante, ô Éternel! Que les peuples sachent qu'ils sont des hommes!

^10:1 Pourquoi, ô Éternel! te tiens-tu éloigné? Pourquoi te caches-tu au temps de la détresse?

^10:2 Le méchant dans son orgueil poursuit les malheureux, Ils sont victimes des trames qu'il a conçues.

^10:3 Car le méchant se glorifie de sa convoitise, Et le ravisseur outrage, méprise l'Éternel.

^10:4 Le méchant dit avec arrogance: Il ne punit pas! Il n'y a point de Dieu! -Voilà toutes ses pensées.

^10:5 Ses voies réussissent en tout temps; Tes jugements sont trop élevés pour l'atteindre, Il souffle contre tous ses adversaires.

^10:6 Il dit en son coeur: Je ne chancelle pas, Je suis pour toujours à l'abri du malheur!

^10:7 Sa bouche est pleine de malédictions, de tromperies et de fraudes; Il y a sous sa langue de la malice et de l'iniquité.

^10:8 Il se tient en embuscade près des villages, Il assassine l'innocent dans des lieux écartés; Ses yeux épient le malheureux.

^10:9 Il est aux aguets dans sa retraite, comme le lion dans sa tanière, Il est aux aguets pour surprendre le malheureux; Il le surprend et l'attire dans son filet.

^10:10 Il se courbe, il se baisse, Et les misérables tombent dans ses griffes.

^10:11 Il dit en son coeur: Dieu oublie! Il cache sa face, il ne regarde jamais!

^10:12 Lève-toi, Éternel! ô Dieu, lève ta main! N'oublie pas les malheureux!

^10:13 Pourquoi le méchant méprise-t-il Dieu? Pourquoi dit-il en son coeur: Tu ne punis pas?

^10:14 Tu regardes cependant, car tu vois la peine et la souffrance, Pour prendre en main leur cause; C'est à toi que s'abandonne le malheureux, C'est toi qui viens en aide à l'orphelin.

^10:15 Brise le bras du méchant, Punis ses iniquités, et qu'il disparaisse à tes yeux!

^10:16 L'Éternel est roi à toujours et à perpétuité; Les nations sont exterminées de son pays.

^10:17 Tu entends les voeux de ceux qui souffrent, ô Éternel! Tu affermis leur coeur; tu prêtes l'oreille

^10:18 Pour rendre justice à l'orphelin et à l'opprimé, Afin que l'homme tiré de la terre cesse d'inspirer l'effroi.

^11:1 Au chef des chantres. De David. C'est en l'Éternel que je cherche un refuge. Comment pouvez-vous me dire: Fuis dans vos montagnes, comme un oiseau?

^11:2 Car voici, les méchants bandent l'arc, Ils ajustent leur flèche sur la corde, Pour tirer dans l'ombre sur ceux dont le coeur est droit.

^11:3 Quand les fondements sont renversés, Le juste, que ferait-il? -

^11:4 L'Éternel est dans son saint temple, L'Éternel a son trône dans les cieux; Ses yeux regardent, Ses paupières sondent les fils de l'homme.

^11:5 L'Éternel sonde le juste; Il hait le méchant et celui qui se plaît à la violence.

^11:6 Il fait pleuvoir sur les méchants Des charbons, du feu et du soufre; Un vent brûlant, c'est le calice qu'ils ont en partage.

^11:7 Car l'Éternel est juste, il aime la justice; Les hommes droits contemplent sa face.

^12:1 Au chef des chantres. Sur la harpe à huit cordes. Psaume de David.

Sauve, Éternel! car les hommes pieux s'en vont, Les fidèles disparaissent parmi les fils de l'homme.

^12:2 On se dit des faussetés les uns aux autres, On a sur les lèvres des choses flatteuses, On parle avec un coeur double.

^12:3 Que l'Éternel extermine toutes les lèvres flatteuses, La langue qui discourt avec arrogance,

^12:4 Ceux qui disent: Nous sommes puissants par notre langue, Nous avons nos lèvres avec nous; Qui serait notre maître? -

^12:5 Parce que les malheureux sont opprimés et que les pauvres gémissent, Maintenant, dit l'Éternel, je me lève, J'apporte le salut à ceux contre qui l'on souffle.

^12:6 Les paroles de l'Éternel sont des paroles pures, Un argent éprouvé sur terre au creuset, Et sept fois épuré.

^12:7 Toi, Éternel! tu les garderas, Tu les préserveras de cette race à jamais.

^12:8 Les méchants se promènent de toutes parts, Quand la bassesse règne parmi les fils de l'homme.

^13:1 Au chef des chantres. Psaume de David.

^13:2 Jusques à quand, Éternel! m'oublieras-tu sans cesse? Jusques à quand me cacheras-tu ta face?

^13:3 Jusques à quand aurai-je des soucis dans mon âme, Et chaque jour des chagrins dans mon coeur? Jusques à quand mon ennemi s'élèvera-t-il contre moi?

^13:4 Regarde, réponds-moi, Éternel, mon Dieu! Donne à mes yeux la clarté, Afin que je ne m'endorme pas du sommeil de la mort,

^13:5 Afin que mon ennemi ne dise pas: Je l'ai vaincu! Et que mes adversaires ne se réjouissent pas, si je chancelle.

^13:6 Moi, j'ai confiance en ta bonté, J'ai de l'allégresse dans le coeur, à cause de ton salut; Je chante à l'Éternel, car il m'a fait du bien.

^14:1 Au chef des chantres. De David. L'insensé dit en son coeur: Il n'y a point de Dieu! Ils se sont corrompus, ils ont commis des actions abominables; Il n'en est aucun qui fasse le bien.

^14:2 L'Éternel, du haut des cieux, regarde les fils de l'homme, Pour voir s'il y a quelqu'un qui soit intelligent, Qui cherche Dieu.

^14:3 Tous sont égarés, tous sont pervertis; Il n'en est aucun qui fasse le bien, Pas même un seul.

^14:4 Tous ceux qui commettent l'iniquité ont-ils perdu le sens? Ils dévorent mon peuple, ils le prennent pour nourriture; Ils n'invoquent point l'Éternel.

^14:5 C'est alors qu'ils trembleront d'épouvante, Quand Dieu paraîtra au milieu de la race juste.

^14:6 Jetez l'opprobre sur l'espérance du malheureux... L'Éternel est son refuge.

^14:7 Oh! qui fera partir de Sion la délivrance d'Israël? Quand l'Éternel ramènera les captifs de son peuple, Jacob sera dans l'allégresse, Israël se réjouira.

^15:1 Psaume de David. O Éternel! qui séjournera dans ta tente? Qui demeurera sur ta montagne sainte? -

^15:2 Celui qui marche dans l'intégrité, qui pratique la justice Et qui dit la vérité selon son coeur.

^15:3 Il ne calomnie point avec sa langue, Il ne fait point de mal à son semblable, Et il ne jette point l'opprobre sur son prochain.

^15:4 Il regarde avec dédain celui qui est méprisable, Mais il honore ceux qui craignent l'Éternel; Il ne se rétracte point, s'il fait un serment à son préjudice.

^15:5 Il n'exige point d'intérêt de son argent, Et il n'accepte point de don contre l'innocent. Celui qui se conduit ainsi ne chancelle jamais.

^16:1 Hymne de David. Garde-moi, ô Dieu! car je cherche en toi mon refuge.

^16:2 Je dis à l'Éternel: Tu es mon Seigneur, Tu es mon souverain bien!

^16:3 Les saints qui sont dans le pays, Les hommes pieux sont l'objet de toute mon affection.

^16:4 On multiplie les idoles, on court après les dieux étrangers: Je ne répands pas leurs libations de sang, Je ne mets pas leurs noms sur mes lèvres.

^16:5 L'Éternel est mon partage et mon calice; C'est toi qui m'assures mon lot;

^16:6 Un héritage délicieux m'est échu, Une belle possession m'est accordée.

^16:7 Je bénis l'Éternel, mon conseiller; La nuit même mon coeur m'exhorte.

^16:8 J'ai constamment l'Éternel sous mes yeux; Quand il est à ma droite, je ne chancelle pas.

^16:9 Aussi mon coeur est dans la joie, mon esprit dans l'allégresse, Et mon corps repose en sécurité.

^16:10 Car tu ne livreras pas mon âme au séjour des morts, Tu ne permettras pas que ton bien-aimé voie la corruption.

^16:11 Tu me feras connaître le sentier de la vie; Il y a d'abondantes joies devant ta face, Des délices éternelles à ta droite.

^17:1 Prière de David. Éternel! écoute la droiture, sois attentif à mes cris, Prête l'oreille à ma prière faite avec des lèvres sans tromperie!

^17:2 Que ma justice paraisse devant ta face, Que tes yeux contemplent mon intégrité!

^17:3 Si tu sondes mon coeur, si tu le visites la nuit, Si tu m'éprouves, tu ne trouveras rien: Ma pensée n'est pas autre que ce qui sort de ma bouche.

^17:4 A la vue des actions des hommes, fidèle à la parole de tes lèvres, Je me tiens en garde contre la voie des violents;

^17:5 Mes pas sont fermes dans tes sentiers, Mes pieds ne chancellent point.

^17:6 Je t'invoque, car tu m'exauces, ô Dieu! Incline vers moi ton oreille, écoute ma parole!

^17:7 Signale ta bonté, toi qui sauves ceux qui cherchent un refuge, Et qui par ta droite les délivres de leurs adversaires!

^17:8 Garde-moi comme la prunelle de l'oeil; Protège-moi, à l'ombre de tes ailes,

^17:9 Contre les méchants qui me persécutent, Contre mes ennemis acharnés qui m'enveloppent.

^17:10 Ils ferment leurs entrailles, Ils ont à la bouche des paroles hautaines.

^17:11 Ils sont sur nos pas, déjà ils nous entourent, Ils nous épient pour nous terrasser.

^17:12 On dirait un lion avide de déchirer, Un lionceau aux aguets dans son repaire.

^17:13 Lève-toi, Éternel, marche à sa rencontre, renverse-le! Délivre-moi du méchant par ton glaive!

^17:14 Délivre-moi des hommes par ta main, Éternel, des hommes de ce monde! Leur part est dans la vie, Et tu remplis leur ventre de tes biens; Leurs enfants sont rassasiés, Et ils laissent leur superflu à leurs petits-enfants.

^17:15 Pour moi, dans mon innocence, je verrai ta face; Dès le réveil, je me rassasierai de ton image.

Украинский (Огієнко)

Для дириґетна хору.
На спів: «На смерть сина».
Псалом Давидів.

Хвалитиму Господа усім серцем своїм, розповім про всі чуда Твої!

Я буду радіти, і тішитись буду Тобою, і буду виспівувати Ймення Твоє, о Всевишній!

Як будуть назад відступати мої вороги, то спіткнуться і вигинуть перед обличчям Твоїм!

Бо суд мій і справу мою розсудив Ти, Ти на троні суддевім сидів, Судде праведний!

Докорив Ти народам, безбожного знищив, ім́я їхнє Ти витер на вічні віки!

О вороже мій, руйнування твої закінчились на вічність, ти й міста повалив був, і згинула з ними їхня пам́ять!

Та буде Господь пробувати навіки, Він для суду поставив престола Свого,

і вселенну Він буде судити по правді, справедливістю буде судити народи.

і твердинею буде Господь для пригніченого, в час недолі притулком.

і на Тебе надіятись будуть усі, що ім́я Твоє знають, бо не кинув Ти, Господи, тих, хто шукає Тебе!

Співайте Господеві, що сидить на Сіоні, між народами розповідайте про чини Його,

бо карає Він вчинки криваві, про них пам́ятає, і не забуває Він зойку убогих!

Помилуй мене, Господи, поглянь на страждання моє від моїх ненависників, Ти, що мене підіймаєш із брам смерти,

щоб я розповідав про всю славу Твою, у брамах Сіонської доні я буду радіти спасінням Твоїм!

Народи попадали в яму, яку самі викопали, до пастки, яку заховали, нога їхня схоплена.

Господь знаний, Він суд учинив, спіткнувсь нечестивий у вчинку своєї руки!
Гра на струнах.
Села.

Попрямують безбожні в шеол, всі народи, що Бога забули,

бож не навіки забудеться бідний, надія убогих не згине назавжди!

Устань же, о Господи, хай людина не перемагає, нехай перед лицем Твоїм засуджені будуть народи!

Накинь, Господи, пострах на них, нехай знають народи, що вони тільки люди!
Села.

^10:1 Для чого стоїш Ти, о Господи, здалека, в час недолі ховаєшся?

^10:2 Безбожний в своїм гордуванні женеться за вбогим, хай схоплені будуть у підступах, які замишляли вони!

^10:3 Бо жаданням своєї душі нечестивий пишається, а ласун проклинає, зневажає він Господа.

^10:4 У гордощах каже безбожний, що Він не слідкує, бо Бога нема, оце всі його помисли!…

^10:5 Сильні дороги його повсякчасно, від нього суди Твої високо, тим то віддмухує він ворогів своїх…

^10:6 Сказав він у серці своєму: Я не захитаюсь, бо лиха навіки не буде мені…

^10:7 Уста його повні прокляття й обмани та зради, під його язиком злочинство й переступ.

^10:8 Причаївшись, сидить на подвір́ях, мордує невинного, його очі слідкують за вбогим…

^10:9 В укритті він чатує, як лев той у зарості, чатує схопити убогого, хапає убогого й тягне його в свою сітку…

^10:10 Припадає, знижається він, і попадають убогі в його міцні кігті…

^10:11 Безбожний говорить у серці своїм: Бог забув, заховав Він обличчя Своє, не побачить ніколи.

^10:12 Устань же, о Господи Боже, руку Свою підійми, не забудь про убогих!

^10:13 Чому нечестивий ображує Бога і говорить у серці своїм, що Ти не слідкуєш?

^10:14 Але Ти все бачиш, бо спостерігаєш злочинство та утиск, щоб віддати Своєю рукою!
На Тебе слабий опирається, Ти сироті помічник.

^10:15 Зламай же рамено безбожному, і злого скарай за неправду його, аж більше не знайдеш його!

^10:16 Господь Цар на вічні віки, із землі Його згинуть погани!

^10:17 Бажання понижених чуєш Ти, Господи, серця їх зміцняєш, їх вислуховує ухо Твоє,

^10:18 щоб дати суд сироті та пригніченому, щоб більш не страшив чоловік із землі!

^11:1 Для дириґетна хору.
Давидів.
Я надіюсь на Господа, як же кажете ви до моєї душі: Відлітай ти на гору свою, немов птах?

^11:2 Бо ось, нечестиві натягують лука, міцно ставлять стрілу свою на тятиву, щоб у темряві до простосердих стріляти…

^11:3 Як основи зруйновано, що тоді праведний зробить?

^11:4 Господь у святім Своїм храмі, Господь престол Його на небесах, бачать очі Його, повіки Його випробовують людських синів!

^11:5 Господь випробовує праведного, а безбожного й того, хто любить насилля, ненавидить душа Його!

^11:6 Він спустить дощем на безбожних горюче вугілля, огонь, і сірку, і вітер гарячий, це частка їхньої чаші.

^11:7 Бо Господь справедливий, кохає Він правду, праведний бачить обличчя Його!

^12:1 Для дириґетна хору.
На октаву.
Псалом Давидів.

^12:2 Спаси мене, Господи, бо нема вже побожного, з-поміж людських синів позникали вже вірні!

^12:3 Марноту говорять один до одного, їхні уста облесні, і серцем подвійним говорять…

^12:4 Нехай підітне Господь уста облесливі та язика чванькуватого

^12:5 тим, хто говорить: Своїм язиком будем сильні, наші уста при нас, хто ж буде нам пан?

^12:6 Через утиск убогих, ради стогону бідних тепер Я повстану, говорить Господь, поставлю в безпеці того, на кого розтягують сітку!

^12:7 Господні слова слова чисті, як срібло, очищене в глинянім горні, сім раз перетоплене!

^12:8 Ти, Господи, їх пильнуватимеш, і будеш навіки нас стерегти перед родом оцим!

^12:9 Безбожні кружляють навколо, бо нікчемність між людських синів підіймається.

^13:1 Для дириґетна хору.
Псалом Давидів.

^13:2 Доки, Господи, будеш мене забувати назавжди, доки будеш ховати від мене обличчя Своє?

^13:3 Як довго я буду складати в душі своїй болі, у серці своїм щодня смуток?
Як довго мій ворог підноситись буде над мене?

^13:4 Зглянься, озвися до мене, о Господи, Боже мій!
Просвітли мої очі, щоб на смерть не заснув я!

^13:5 Щоб мій неприятель не сказав: Я його переміг!
Щоб мої вороги не раділи, як я захитаюсь!

^13:6 Я надію на милість Твою покладаю, моє серце радіє спасінням Твоїм!

^13:7 Я буду співати Господеві, бо Він добродійство для мене вчинив…

^14:1 Для дириґетна хору.
Давидів.
Безумний говорить у серці своїм: Нема Бога!
Зіпсулись вони, і обридливий чинять учинок, нема доброчинця!…

^14:2 Господь дивиться з неба на людських синів, щоб побачити, чи є там розумний, що Бога шукає.

^14:3 Усе повідступало, разом стали бридкими вони, нема доброчинця, нема ні одного!…

^14:4 Чи ж не розуміють всі ті, хто чинить безправ́я, хто мій люд поїдає?
Вони хліб Господній їдять, та не кличуть Його…

^14:5 Тоді настрашилися страхом вони, бо Бог в праведнім роді.

^14:6 Раду вбогого ганьбите ви, та Господь охорона йому.

^14:7 Аби то Він дав із Сіону спасіння ізраїлеві!
Як долю Своєму народу поверне Господь, то радітиме Яків, втішатися буде ізраїль!

^15:1 Псалом Давидів.
Господи, хто може перебувати в наметі Твоїм?
Хто мешкати може на святій Твоїй горі?

^15:2 Той, хто в невинності ходить, і праведність чинить, і правду говорить у серці своїм,

^15:3 хто не обмовляє своїм язиком, і злого не чинить для друга свого, і свого ближнього не зневажає!

^15:4 Обридливий погорджений в очах його, і він богобійних шанує, присягає, для себе хоча б і на зло, і дотримує;

^15:5 не дає свого срібла на лихву, і не бере на невинного підкупу.
Хто чинить таке, ніколи той не захитається!

^16:1 Золота пісня Давадова.
Хорони мене, Боже, я бо до Тебе вдаюся!

^16:2 Я сказав Господеві: Ти Бог мій, добро моє тільки в Тобі!

^16:3 До святих, які на землі, що шляхетні вони, до них все жадання моє!

^16:4 Нехай множаться смутки для тих, хто набув собі інших богів, я не буду приносить їм ливної жертви із крови, і їхніх імен не носитиму в устах своїх!

^16:5 Господь то частина спадку мого та чаші моєї, Ти долю мою підпираєш!

^16:6 Частки припали для мене в хороших місцях, і гарна для мене спадщина моя!

^16:7 Благословляю я Господа, що радить мені, навіть ночами навчають мене мої нирки.

^16:8 Уявляю я Господа перед собою постійно, бо Він по правиці моїй, й я не буду захитаний!

^16:9 Через те моє серце радіє та дух веселиться, і тіло моє спочиває безпечно!

^16:10 Бо Ти не опустиш моєї душі до шеолу, не попустиш Своєму святому побачити тління!

^16:11 Дорогу життя Ти покажеш мені: радість велика з Тобою, завжди блаженство в правиці Твоїй!

^17:1 Молитва Давидова.
Вислухай, Господи, правду мою, послухай благання моє!
Почуй молитву мою із уст необлудних!

^17:2 Від Твого лиця нехай вирок мій вийде, а очі Твої нехай бачать мою правоту!

^17:3 Ти випробував моє серце, навістив уночі, перетопив Ти мене, й не знайшов чогось злого.
і роздумував я, щоб лихе з моїх уст не виходило,

^17:4 а в людських ділах, за словом уст Твоїх, я стерігся доріг гнобителя.

^17:5 Зміцняй стопи мої на дорогах Твоїх, щоб кроки мої не хиталися!

^17:6 Я кличу до Тебе, бо відповіси мені, Боже, нахили Своє ухо до мене, вислухай мову мою,

^17:7 покажи дивну милість Свою, Спасителю тих, хто вдається до Тебе від заколотників проти правиці Твоєї.

^17:8 Хорони Ти мене, як зіницю Свою, дочку ока, у тіні Своїх крил заховай Ти мене

^17:9 від безбожних, що гублять мене, смертельні мої вороги оточили мене!

^17:10 Товщем замкнули вони своє серце, уста їхні говорять бундючно.

^17:11 Вороги оточили тепер наші кроки, наставили очі свої, щоб мене повалити на землю…

^17:12 із них кожен подібний до лева, що шарпати прагне, й як левчук, що сидить в укритті…

^17:13 Устань же, о Господи, його попередь, кинь його на коліна!
Мечем Своїм душу мою збережи від безбожного,

^17:14 від людей рукою Своєю, Господи, від людей цього світу, що частка їхня в цьому житті, що Ти скарбом Своїм наповняєш їхнє черево!
Ситі їхні сини, останок же свій для дітей вони лишать.

^17:15 А я в правді побачу обличчя Твоє, і, збудившись, насичусь Твоєю подобою!

Таджикский

Языки

Барои сардори сарояндагон бар марги Лабин. Таронаи Довуд.

Парвардигорро бо тамоми дилам сипос хоҳам гуфт; ҳамаи корҳои аҷоиби Туро ҳикоя хоҳам кард.

Дар Ту шодӣ ва хурсандӣ хоҳам кард, номи Туро, эй Болотарин ки аз ҳама болоӣ, хоҳам сароид.

Вақте ки душманонам ба ақиб баргарданд, пешпо хӯрда, аз пеши Ту нест хоҳанд шуд,

Зеро ки Ту доварӣ ва мурофиаи маро ба амал овардаӣ; Ту, эй Довари росткор, бар тахт нишастаӣ.

Ту мардумонро сарзаниш намудаӣ, бадкорро нест кардаӣ, номи онҳоро ҷовидона нобуд намудаӣ.

Душман барҳам хӯрда, ҷовидона хонавайрон гардидааст; шаҳрҳояшро бе беху бунёд кардаӣ, зикрашон нест шудааст.

Валекин Парвардигор ҷовидона пойдор устувор аст; Ӯ тахти Худро барои доварӣ барқарор кардааст,

Ва Ӯ дунёро аз рӯи инсоф доварӣ хоҳад кард, қабилаҳоро аз рӯи ростӣ додгарӣ хоҳад намуд.

Ва Парвардигор паноҳгоҳи зулмдидагон хоҳад буд, паноҳгоҳ дар лаҳзаҳои тангӣ.

Ва донандагони номи Ту ба Ту таваккал хоҳанд кард, чунки Ту, эй Парвардигор, толибони Худро тарк намекунӣ.

Парвардигорро, ки бар Сион сокин аст, бисароед, корномаҳои Ӯро дар миёни қавмҳо шӯҳрат диҳед.

Зеро ки Ӯ подоши хунҳоро металабад, онҳоро дар хотир дорад, фиғони бечорагонро фаромӯш намекунад.

Ба ман марҳамат раҳм намо, эй Парвардигор; ба мусибате ки аз дасти бадхоҳонам мекашам, назар андоз, ки Ту маро аз дарвозаи марг баланд бардоштаӣ,

Барои он ки тамоми ҳамду санои Туро баён намоям: дар наҷоти Ту хурсандӣ хоҳам кард.

Халқҳо ба чоҳе ки канда буданд, фурӯ ғалтиданд; дар доме ки ниҳон карда буданд, пои худашон андармон шуд.

Парвардигор ба василаи доварие ки кард, шӯҳрат меёбад: бадкор ба доме афтод, ки бо кафҳои худ сохта буд. Ҳиҷойӯн. Село.

Бадкорон ба дӯзах хоҳанд рафт, яъне ҳамаи халқҳое ки Худоро фаромӯш мекунанд.

Зеро ки мискин камбағал ҷовидона фаромӯш нахоҳад шуд, ва умеди бечорагон то ба охир барбод нахоҳад рафт.

Бархез, эй Парвардигор, то ки одамизод густох набошад, ва халқҳо пеши Ту маҳкум гарданд.

Онҳоро, эй Парвардигор, ба ҳарос андоз, то халқҳо бидонанд, ки онҳо фақат одамизод ҳастанд. Село.

Чаро, эй Парвардигор, дур меистӣ? Ва дар вақти тангӣ Худро пинҳон медорӣ?

Бадкор дар ҳавобаландии худ бечораро таъқиб мекунад; кошки худашон ба найрангҳое ки андешидаанд, гирифтор шаванд!

Зеро ки бадкор бо аз баднафсии худ худситоӣ мекунад меболад, ва чашмгурусна Парвардигорро хор медонад.

Бадкор дар ҳавобаландии худ мегӯяд: «Ӯ бозхост нахоҳад кард»; тамоми хаёли вай ин аст, ки «Худо нест».

Роҳҳои вай ҳама вақт бомуваффақият аст мебошанд; довариҳои Ту аз вай бағоят дуранд аст; ҳамаи бадхоҳони худро ҳеҷ мешуморад;

Дар дили худ мегӯяд: «Фурӯ нахоҳам ғалтид; ҳаргиз бадие нахоҳам дид».

Даҳони вай аз лаънат, макр ва зулм ситам пур аст; дар зери забонаш бадӣ ва гуноҳ аст.

Дар деҳот камин мегирад; дар ҷойҳои ниҳонӣ бегуноҳро мекушад; чашмонаш аз пайи бечора мепояд.

Дар ҷои ниҳонӣ, мисли шер дар лонаи худ, камин мегирад; барои қапидани камбағал ба даст афтондани бечора дасгир кардани бечора камин мегирад, ва бечораро ба даст афтонда камбағалро қапида дошта, ба доми худ мекашад;

Ба зону нишаста, хам мешавад, – ва бечорагон ба чанголи пурзӯри вай меафтанд.

Дар дили худ мегӯяд: «Худо фаромӯш кардааст, рӯи Худро пӯшидааст, ҳаргиз нахоҳад дид».

Эй Парвардигор, бархез! Эй Худо, дасти Худро бардор, фурӯтанонро нармдилонро фаромӯш накун.

Чаро бадкор Худоро хор дониста, дар дили худ мегӯяд: «Ту бозхост нахоҳӣ кард»?

Ту мебинӣ, зеро ки Ту ба азоб ва кулфат менигарӣ, то ки бо дасти Худ сазо диҳӣ. Бечора худро ба Ту месупорад; мададгори ёрирасони ятим Ту ҳастӣ.

Бозуи бадкор ва бадкешро бишкан, ба тавре ки агар бадиашро бадкориашро ҷустуҷӯ намоӣ, ёфт нашавад.

Парвардигор подшоҳ аст то абад; ҳавобаландон аз замини Ӯ нест хоҳанд шуд.

Парвардигоро! Орзуи ҳалимонро нармдилонро хоксоронро шунидаӣ; дили онҳоро устувор гардон; гӯшатро бикшо,

То ки ятим ва ҷафокашро ситамкашидаро зулмдидаро дар доварӣ ҳимоя намоӣ, ва одаме ки аз хок аст, дигар онҳоро натарсонад.

Барои сардори сарояндагон. Таронаи Довуд. Ба Парвардигор паноҳ мебарам; чӣ гуна шумо ба ҷонам мегӯед: «Мисли мурғе ба кӯҳи худ бигрез»?

Зеро инак бадкорон камонро кашидаанд, тири худро ба зеҳи он гузоштаанд, то ки дар торикӣ ба ростдилон биандозанд.

Дар сурате ки бунёдҳо вайрон шудаанд, росткор чӣ кор карда метавонад?

Парвардигор дар қасри поки Худ сокин аст; тахти Парвардигор дар осмон аст; чашмони Ӯ менигаранд, пилкҳои Ӯ банӣ одамро имтиҳон мекунанд.

Парвардигор росткорро имтиҳон мекунад, вале аз бадкор ва дӯстдори ситам зулм ҷони Ӯ нафрат дорад.

Бар бадкорон лахчаҳо, оташ ва гӯгирд хоҳад боронид, ва боди сӯзон ҳиссаи косаи онҳо хоҳад шуд.

Зеро ки Парвардигор росткор аст, росткориро дӯст медорад; рӯи Ӯ ба росткорон нигаронида шудааст.

Барои сардори сарояндагон бар сози ҳашттор. Таронаи Довуд.

Наҷот деҳ, эй Парвардигор, зеро ки порсо худотарс боқӣ намондааст; зеро ки аз миёни банӣ одам аминон вафодорон нест шудаанд.

Ҳар яке ба ёри худ суханони беҳуда мегӯяд; лабони хушомадгӯй аз дили дурӯя сухан меронанд.

Парвардигор ҳамаи лабони хушомадгӯйро нест хоҳад кард, ва ҳар забонеро, ки ҳавобаландона сухан меронад,

Яъне онҳоеро, ки мегӯянд: «Бо забони худ зӯр мебароем, лабони мо бо мост; кист, ки бар мо хоҷа бошад?»

Аз боиси тороҷи бечорагон ва оҳу фиғони камбағалон алҳол бармехезам, мегӯяд Парвардигор, ва он касеро, ки гирифтори доми найранг аст, наҷот медиҳам.

Суханони Парвардигор суханони покиза аст, нуқраест, ки дар кӯра аз хок тоза карда ва ҳафт бор гудохта шудааст.

Ту, эй Парвардигор, онҳоро нигаҳбонӣ хоҳӣ кард, аз ин насл то абад муҳофизат хоҳӣ намуд.

Бадкорон дарбадар гардиш хоҳанд кард, вақте ки одамони пастфитрат баланд мешаванд.

Барои сардори сарояндагон. Таронаи Довуд.

То ба кай, эй Парвардигор, маро доим фаромӯш мекунӣ? То ба кай рӯи Худро аз ман пинҳон медорӣ?

То ба кай дар ҷонам андешаҳои андӯҳовар ва дар дилам ҳар рӯз ғаму ғусса дошта бошам? То ба кай душманам бар ман дастболо бошад?

Назар афканда, маро бишнав ба ман ҷавоб бидеҳ, эй Парвардигор Худои ман! Чашмонамро равшан бикун, ки мабодо хоби марг равам;

Мабодо душманам гӯяд: «Аз вай зӯр баромадам»; ва бадхоҳонам шодӣ кунанд, вақте ки ман фурӯ ғалтам.

Валекин ман ба меҳру вафои Ту таваккал менамоям; дилам дар наҷоти Ту шодӣ мекунад; барои Парвардигор суруд мехонам, зеро ки Ӯ ба ман некӣ намудааст.

Барои сардори сарояндагон. Таронаи Довуд. Нокас дар дили худ гуфт: «Худо нест». Онҳо фосид шудаанд, корҳои зишт кардаанд; некӯкоре нест.

Парвардигор аз осмон ба банӣ одам назар андохт, то бубинад, ки оё касе соҳибфаҳм ва толиби Худо ҳаст?

Ҳама рӯй тофтаанд, бо ҳамдигар вайрон расво шудаанд; некӯкоре нест, як нафар ҳам нест.

Оё ҳамаи бадкирдорон фаҳм намекунанд, ки қавми маро мехӯранд, чунон ки нон мехӯранд? Парвардигорро нахондаанд.

Он вақт сахт ҳаросон шуданд, зеро ки Худо дар насли росткорон зоҳир гардидааст.

Шумо фикри нармдилонро масхара кардед, аммо Парвардигор пуштибони онҳост.

Кошки наҷоти Исроил аз Сион ба амал ояд! Вақте ки Парвардигор асирони қавми Худро баргардонад, Яъқуб хурсанд ва Исроил шод хоҳад шуд.

Таронаи Довуд. Парвардигоро! Кист, ки дар хаймаи Ту фуруд ояд? Кист, ки дар кӯҳи поки Ту сокин шавад?

Касе ки дар рафтораш беайб бошад, ва аз рӯи ростӣ амал кунад, ва дар дили худ ростгӯй бошад;

Бо забони худ тӯҳмат накунад, ба ёри худ бадӣ накунад, ва хешовандони худро хор набинад таҳқир нанамояд;

Нафратангез дар назараш хор бошад, валекин тарсгорони Парвардигорро иззат кунад; қасамаш ба зарари худаш бошад ҳам, онро тағйир надиҳад;

Пули худро ба фоида надиҳад, ва бар зидди бегуноҳ пора нагирад, – касе ки чунин рафтор мекунад, ҷовидона фурӯ нахоҳад ғалтид.

Суруди Довуд. Маро нигаҳбонӣ намо, эй Худо, зеро ки ба Ту паноҳ мебарам.

Ба Парвардигор гуфтам: Ту Худованди ман ҳастӣ; некӯӣ барои ман ҷуз аз Ту нест.

Ба покон низ, ки дар рӯи замин сарзамин ҳастанд, ва ба нерумандон – тамоми шавқи ман дар онҳост.

Кулфатҳои онҳое ки худои дигареро мепарастанд, афзун хоҳад шуд; қурбониҳои рехтании хунини онҳоро нахоҳам рехт, ва номҳои онҳоро ба забон нахоҳам овард.

Парвардигор ҳиссаи насибаи ман ва косаи ман аст; Ту қуръаи маро нигоҳ доштаӣ.

Марзаҳои ман ба мақомҳои хуш афтодаанд, ва мероси зебое ба ман расидааст.

Парвардигорро муборак мехонам, ки Ӯ маро ҳидоят намудааст; шабҳо низ дилам маро меомӯзад.

Ҳамеша Парвардигорро пеши назари худ мебинам, зеро ки Ӯ ба дасти рости ман аст; фурӯ нахоҳам ғалтид.

Ба ин сабаб дилам шод шуд, ва рӯҳам ба ваҷд омад; ҷисмам низ дар осудагӣ сокин хоҳад шуд;

Зеро ки ҷони маро дар олами мурдагон тарк нахоҳӣ кард; нахоҳӣ гузошт, ки порсои худотарси Ту фаноро бубинад.

Роҳи зиндагиро ба ман биомӯз: пуррагии камоли шодиҳо ба ҳузури Туст, ва хушиҳо ба дасти рости Ту ҷовидона мебошанд.

Дуои Довуд. Эй Парвардигор, ростиро бишнав, ба зории ман ҷавоб деҳ таваҷҷӯҳ кун, ба дуои ман, ки аз лабони бемакр берун меояд, гӯш андоз.

Бигзор ҳукмномаи ман аз ҳузури Ту барояд: чашмони Ту ростбин ҳастанд.

Диламро имтиҳон кардӣ, шабона бозҷӯӣ намудӣ, маро озмудӣ, ва чизе наёфтӣ: андешаи баде надорам, ки ба забон оварда тавонам.

Дар корҳои амалиёти инсонӣ, мувофиқи сухани лабони Ту, худро аз роҳҳои золим бадахлоқ нигоҳ доштам.

Қадамҳоямро дар роҳҳои Худ устувор гардон, то ки пойҳоям налағжанд.

Ман Туро мехонам, зеро ки Ту, эй Худо, маро мешунавӣ; гӯши Худро сӯи ман хам намо ва суханамро бишнав.

Меҳру вафоҳои аҷоиби Худро бинамо, эй Наҷотдиҳандаи паноҳбарон аз онҳое ки бар зидди дасти рости Ту бармехезанд.

Ҳамчун гавҳараки чашм маро нигаҳбонӣ намо; дар сояи болҳои Худ маро пинҳон бикун

Аз бадкороне ки ба ман ситам мекунанд, – аз душманони қасди ҷонам, ки маро иҳота менамоянд.

Дили фарбеҳи худро мебанданд Бо чарбу дилҳои худро пӯшидаанд, даҳонашон суханони ҳавобаландона мегӯяд.

Дар ҳар қадамамон ҳоло моро иҳота мекунанд; чашмони худро дӯхтаанд, то ки маро ба замин ғалтонанд;

Вай мисли шерест, ки ба даридан ташна бошад, ва мисли шери ҷавонест, ки дар камингоҳ нишаста бошад.

Бархез, эй Парвардигор, аз вай пешдастӣ карда, вайро мағлуб намо, ҷонамро аз бадкор бо шамшерат бираҳон,

Яъне аз мардум бо дасти Худ, эй Парвардигор; аз мардуми дунё, ки аз ин зиндагӣ баҳраманданд, ва ганҷинаи Ту шиками онҳоро пур мекунад; фарзандҳошон низ сер шуда, бақияи онро ба бачагони худ мемонанд.

Ман дар роскорӣ рӯи Туро хоҳам дид; дар бедорӣ чун бедор шавам, аз сурати Ту сер хоҳам шуд.