Ве́тхий Заве́т: Быт. Исх. Лев. Чис. Втор. Нав. Суд. Руф. 1Цар. 2Цар. 3Цар. 4Цар. 1Пар. 2Пар. 1Езд. Неем. 2Езд. Тов. Иудиф. Есф. Иов. Пс. Еккл. Песн. Прем. Сир. Ис. Иер. Плч. ПослИер. Вар. Иез. Дан. Ос. Иоил. Ам. Авд. Ион. Мих. Наум. Авв. Соф. Аг. Зах. Мал. 1Мак. 2Мак. 3Мак. 3Езд.
Но́вый Заве́т: Мф. Мк. Лк. Ин. Деян. Иак. 1Пет. 2Пет. 1Ин. 2Ин. 3Ин. Иуд. Рим. 1Кор. 2Кор. Гал. Еф. Флп. Кол. 1Фес. 2Фес. 1Тим. 2Тим. Тит. Флм. Евр. Откр.
 Скрыть
Азбука веры » Би́блия » Псалти́рь » Кафизма 2

Кафизма 2

Толкования
Толкования главы
Псалом 9 
9:1
9:2
9:3
см.:Пс.30:8;
9:4
9:5
9:6
см.:2Цар.22:15;Пс.33:17;Притч.10:7;
9:7
9:8
9:9
см.:Пс.95:13;Деян.17:31;
9:10
см.:Пс.31:7;
9:11
9:12
9:13
см.:Быт.4:9;Втор.32:43;
9:14
9:15
9:16
см.:Пс.7:16;
9:17
9:18
9:19
см.:Пс.33:7;
9:20
9:21
см.:Ис.31:3;
9:22
9:23
9:24
9:25
9:26
9:27
9:28
см.:Рим.3:14;
9:29
см.:Деян.23:15;
9:30
см.:Пс.16:12;
9:31
см.:Ис.3:15;
9:32
см.:Иов.22:13;
9:33
см.:Мк.4:38;
9:34
9:35
см.:Пс.67:6-7;
9:36
см.:Иез.30:24;
9:37
см.:Иер.10:10;Дан.6:26;
9:38
9:39
Псалом 10 
10:0
10:1
см.:Пс.54:23;1Цар.24:2;1Цар.26:20;
10:2
10:3
10:4
см.:Ис.66:1;Авв.2:20;Мф.5:34;
10:5
10:6
см.:Быт.19:24;Иер.23:19;
10:7
Слава:
Псалом 11 
11:1
11:2
см.:Ис.57:1;Мих.7:2;
11:3
см.:Пс.27:3;
11:4
см.:Гал.5:12;
11:5
см.:Исх.5:2;Иов.21:15;Дан.3:15;
11:6
11:7
см.:2Цар.22:31;Притч.30:5;
11:8
11:9
Псалом 12 
12:1
12:2
см.:Пс.76:8;Авв.1:2;
12:3
12:4
см.:1Езд.9:8;Иер.51:39;
12:5
12:6
см.:Ис.66:14;Пс.102:2;
12:7
Псалом 13 
13:0
13:1
см.:Пс.9:27;Пс.52:2;
13:2
см.:Пс.32:13;Зах.9:1;
13:3
см.:Рим.3:10;
13:4
13:5
13:6
см.:Еккл.9:16;
13:7
см.:Пс.52:7;Ис.59:20;
Слава:
Псалом 14 
14:0
14:1
см.:Пс.23:3;Пс.83:5;
14:2
см.:Ис.33:15;
14:3
см.:Иов.27:4;Еф.4:25;
14:4
см.:4Цар.3:14;
14:5
см.:Исх.22:25;Втор.23:19;
Псалом 15 
15:0
15:1
15:2
15:3
см.:Ин.11:5;
15:4
см.:Ис.1:11;
15:5
см.:Плач.3:24;
15:6
15:7
15:8
см.:Деян.2:25;
15:9
15:10
см.:Деян.13:35;
15:11
см.:Деян.2:28;
Псалом 16 
16:0
16:1
см.:Пс.4:2;
16:2
16:3
см.:Пс.7:10;Пс.65:10;Иер.11:20;
16:4
16:5
см.:1Цар.2:9;
16:6
16:7
16:8
см.:Втор.32:10;Зах.2:8;Руфь.2:12;
16:9
16:10
см.:Иов.15:27;
16:11
16:12
16:13
16:14
16:15
см.:Мф.5:8;1Ин.3:20;1Кор.13:10;
Слава:
Церковнославянский (рус)
Въ коне́цъ, о та́йныхъ сы́на, псало́мъ Дави́ду, 9.
Исповѣ́мся Тебѣ́, Го́споди, всѣ́мъ се́рдцемъ мо­и́мъ, повѣ́мъ вся́ чудеса́ Твоя́.
Возвеселю́ся и воз­ра́дуюся о Тебѣ́, пою́ и́мени Тво­ему́, Вы́шнiй.
Внегда́ воз­врати́тися врагу́ мо­ему́ вспя́ть, изнемо́гутъ и поги́бнутъ от­ лица́ Тво­его́.
Я́ко сотвори́лъ еси́ су́дъ мо́й и прю́ мою́: сѣ́лъ еси́ на престо́лѣ, судя́й пра́вду.
Запрети́лъ еси́ язы́комъ, и поги́бе нечести́вый: и́мя его́ потреби́лъ еси́ въ вѣ́къ и въ вѣ́къ вѣ́ка.
Врагу́ оскудѣ́ша ору́жiя въ коне́цъ, и гра́ды разруши́лъ еси́: поги́бе па́мять его́ съ шу́момъ.
И Госпо́дь во вѣ́къ пребыва́етъ, угото́ва на су́дъ престо́лъ Сво́й:
и То́й суди́ти и́мать вселе́н­нѣй въ пра́вду, суди́ти и́мать лю́демъ въ правотѣ́.
И бы́сть Госпо́дь при­­бѣ́жище убо́гому, помо́щникъ во благовре́менiихъ, въ ско́рбехъ.
И да упова́ютъ на Тя́ зна́ющiи и́мя Твое́, я́ко не оста́вилъ еси́ взыска́ющихъ Тя́, Го́споди.
По́йте Го́сподеви, живу́щему въ Сiо́нѣ, воз­вѣсти́те во язы́цѣхъ начина́нiя Его́:
я́ко взыска́яй кро́ви и́хъ помяну́, не забы́ зва́нiя убо́гихъ.
Поми́луй мя́, Го́споди, ви́ждь смире́нiе мое́ от­ вра́гъ мо­и́хъ, воз­нося́й мя́ от­ вра́тъ сме́ртныхъ:
я́ко да воз­вѣщу́ вся́ хвалы́ Твоя́ во вратѣ́хъ дще́ре Сiо́ни: воз­ра́дуемся о спасе́нiи Тво­е́мъ.
Углѣбо́ша язы́цы въ па́губѣ, ю́же сотвори́ша: въ сѣ́ти се́й, ю́же скры́ша, увязе́ нога́ и́хъ.
Зна́емь е́сть Госпо́дь судьбы́ творя́й: въ дѣ́лѣхъ руку́ свое́ю увязе́ грѣ́шникъ.
Да воз­вратя́т­ся грѣ́шницы во а́дъ, вси́ язы́цы забыва́ющiи Бо́га.
Я́ко не до конца́ забве́нъ бу́детъ ни́щiй, терпѣ́нiе убо́гихъ не поги́бнетъ до конца́.
Воскре́сни́, Го́споди, да не крѣпи́т­ся человѣ́къ, да су́дят­ся язы́цы предъ Тобо́ю.
Поста́ви, Го́споди, законоположи́теля надъ ни́ми, да разумѣ́ютъ язы́цы, я́ко человѣ́цы су́ть.
Вску́ю, Го́споди, от­стоя́ дале́че, презира́еши во благовре́менiихъ, въ ско́рбехъ?
Внегда́ горди́тися нечести́вому, воз­гара́ет­ся ни́щiй: увяза́ютъ въ совѣ́тѣхъ, я́же помышля́ютъ.
Я́ко хвали́мь е́сть грѣ́шный въ по́хотехъ души́ сво­ея́, и оби́дяй благослови́мь е́сть.
Раздражи́ Го́спода грѣ́шный: по мно́же­ст­ву гнѣ́ва сво­его́ не взы́щетъ: нѣ́сть Бо́га предъ ни́мъ.
Оскверня́ют­ся путiе́ его́ на вся́ко вре́мя: отъ­е́млют­ся судьбы́ Твоя́ от­ лица́ его́: всѣ́ми враги́ сво­и́ми облада́етъ.
Рече́ бо въ се́рдцы сво­е́мъ: не подви́жуся от­ ро́да въ ро́дъ безъ зла́:
его́же кля́твы уста́ его́ по́лна су́ть, и го́рести и льсти́: подъ язы́комъ его́ тру́дъ и болѣ́знь.
Присѣди́тъ въ лови́тел­ст­вѣ съ бога́тыми въ та́йныхъ, е́же уби́ти непови́н­наго: о́чи его́ на ни́щаго при­­зира́етѣ.
Лови́тъ въ та́йнѣ я́ко ле́въ во огра́дѣ сво­е́й, лови́тъ е́же восхи́тити ни́щаго, внегда́ при­­влещи́ и́ въ сѣ́ти сво­е́й.
Смири́тъ его́: преклони́т­ся и паде́тъ, внегда́ ему́ облада́ти убо́гими.
Рече́ бо въ се́рдцы сво­е́мъ: забы́ Бо́гъ, от­врати́ лице́ Свое́, да не ви́дитъ до конца́.
Воскре́сни́, Го́споди Бо́же мо́й, да воз­несе́т­ся рука́ Твоя́, не забу́ди убо́гихъ Тво­и́хъ до конца́.
Чесо́ ра́ди прогнѣ́ва нечести́вый Бо́га? Рече́ бо въ се́рдцы сво­е́мъ: не взы́щетъ.
Ви́диши, я́ко Ты́ болѣ́знь и я́рость смотря́еши, да пре́данъ бу́детъ въ ру́цѣ Тво­и́: Тебѣ́ оста́вленъ е́сть ни́щiй, си́ру Ты́ бу́ди помо́щникъ.
Сокруши́ мы́шцу грѣ́шному и лука́вому: взы́щет­ся грѣ́хъ его́ и не обря́щет­ся.
Госпо́дь Ца́рь во вѣ́къ и въ вѣ́къ вѣ́ка: поги́бнете, язы́цы, от­ земли́ Его́.
Жела́нiе убо́гихъ услы́шалъ еси́, Го́споди, угото́ванiю се́рдца и́хъ вня́тъ у́хо Твое́.
Суди́ си́ру и смире́ну, да не при­­ложи́тъ ктому́ велича́тися человѣ́къ на земли́.
Въ коне́цъ, псало́мъ Дави́ду.
На Го́спода упова́хъ, ка́ко рече́те души́ мо­е́й: превита́й по гора́мъ, я́ко пти́ца?
Я́ко се́, грѣ́шницы наляко́ша лу́къ, угото́ваша стрѣ́лы въ ту́лѣ, сострѣля́ти во мра́цѣ пра́выя се́рдцемъ.
Зане́ я́же Ты́ соверши́лъ еси́, они́ разруши́ша: пра́ведникъ же что́ сотвори́?
Госпо́дь во хра́мѣ святѣ́мъ Сво­е́мъ. Госпо́дь, на небеси́ престо́лъ Его́: о́чи Его́ на ни́щаго при­­зира́етѣ, вѣ́жди Его́ испыта́етѣ сы́ны человѣ́ческiя.
Госпо́дь испыта́етъ пра́веднаго и нечести́ваго: любя́й же непра́вду ненави́дитъ свою́ ду́шу.
Одожди́тъ на грѣ́шники сѣ́ти: о́гнь и жу́пелъ, и ду́хъ бу́ренъ ча́сть ча́ши и́хъ.
Я́ко пра́веденъ Госпо́дь и пра́вды воз­люби́: правоты́ ви́дѣ лице́ Его́.
Въ коне́цъ, о осмѣ́й, псало́мъ Дави́ду.
Спаси́ мя, Го́споди, я́ко оскудѣ́ преподо́бный: я́ко ума́лишася и́стины от­ сыно́въ человѣ́ческихъ.
Су́етная глаго́ла кі́йждо ко и́скрен­нему сво­ему́: устнѣ́ льсти́выя въ се́рдцы, и въ се́рдцы глаго́лаша зла́я.
Потреби́тъ Госпо́дь вся́ устны́ льсти́выя, язы́къ велерѣ́чивый,
ре́кшыя: язы́къ на́шъ воз­вели́чимъ, устны́ на́ша при­­ на́съ су́ть: кто́ на́мъ госпо́дь е́сть?
Стра́сти ра́ди ни́щихъ и воз­дыха́нiя убо́гихъ ны́нѣ воскре́сну́, глаго́летъ Госпо́дь: положу́ся во спасе́нiе, не обиню́ся о не́мъ.
Словеса́ Госпо́дня словеса́ чи́ста, сребро́ разжже́но, искуше́но земли́, очище́но седмери́цею.
Ты́, Го́споди, сохрани́ши ны́ и соблюде́ши ны́ от­ ро́да сего́ и во вѣ́къ.
О́крестъ нечести́вiи хо́дятъ: по высотѣ́ тво­е́й умно́жилъ еси́ сы́ны человѣ́ческiя.
Въ коне́цъ, псало́мъ Дави́ду.
Доко́лѣ, Го́споди, забу́деши мя́ до конца́? Доко́лѣ от­враща́еши лице́ Твое́ от­ мене́?
Доко́лѣ положу́ совѣ́ты въ души́ мо­е́й, болѣ́зни въ се́рдцы мо­е́мъ де́нь и но́щь? Доко́лѣ воз­несе́т­ся вра́гъ мо́й на мя́?
При́зри, услы́ши мя́, Го́споди Бо́же мо́й: просвѣти́ о́чи мо­и́, да не когда́ усну́ въ сме́рть:
да не когда́ рече́тъ вра́гъ мо́й: укрѣпи́хся на него́.
6Стужа́ющiи ми́ воз­ра́дуют­ся, а́ще подви́жуся.
7А́зъ же на ми́лость Твою́ упова́хъ: воз­ра́дует­ся се́рдце мое́ о спасе́нiи Тво­е́мъ: воспою́ Го́сподеви благодѣ́яв­шему мнѣ́ и пою́ и́мени Го́спода Вы́шняго.
Въ коне́цъ, псало́мъ Дави́ду.
Рече́ безу́менъ въ се́рдцы сво­е́мъ: нѣ́сть Бо́гъ. Растлѣ́ша и омерзи́шася въ начина́нiихъ: нѣ́сть творя́й благосты́ню.
Госпо́дь съ небесе́ при­­ни́че на сы́ны человѣ́ческiя, ви́дѣти, а́ще е́сть разумѣва́яй, или́ взыска́яй Бо́га.
Вси́ уклони́шася, вку́пѣ неключи́ми бы́ша: нѣ́сть творя́й благосты́ню, нѣ́сть до еди́наго.
Ни ли́ уразумѣ́ютъ вси́ дѣ́ла­ю­щiи беззако́нiе, снѣда́ющiи лю́ди моя́ въ снѣ́дь хлѣ́ба? Го́спода не при­­зва́ша.
Та́мо убоя́шася стра́ха, идѣ́же не бѣ́ стра́хъ: я́ко Госпо́дь въ ро́дѣ пра́ведныхъ.
Совѣ́тъ ни́щаго посрами́сте: Госпо́дь же упова́нiе его́ е́сть.
Кто́ да́стъ от­ Сiо́на спасе́нiе Изра́илево? Внегда́ воз­врати́тъ Госпо́дь плѣне́нiе люді́й сво­и́хъ, воз­ра́дует­ся Иа́ковъ, и воз­весели́т­ся Изра́иль.
Въ коне́цъ, псало́мъ Дави́ду, 14.
Го́споди, кто́ обита́етъ въ жили́щи Тво­е́мъ? Или́ кто́ всели́т­ся во святу́ю го́ру Твою́?
Ходя́й непоро́ченъ и дѣ́лаяй пра́вду, глаго́ляй и́стину въ се́рдцы сво­е́мъ:
и́же не ульсти́ язы́комъ сво­и́мъ и не сотвори́ и́скрен­нему сво­ему́ зла́, и поноше́нiя не прiя́тъ на бли́жнiя своя́:
уничиже́нъ е́сть предъ ни́мъ лука́внуяй, боя́щыяжеся Го́спода сла́витъ: клены́йся и́скрен­нему сво­ему́ и не от­мета́яся:
сребра́ сво­его́ не даде́ въ ли́хву и мзды́ на непови́н­ныхъ не прiя́тъ. Творя́й сiя́ не подви́жит­ся во вѣ́къ.
Столпописа́нiе, Дави́ду, 15.
Сохрани́ мя, Го́споди, я́ко на Тя́ упова́хъ.
Рѣ́хъ Го́сподеви: Госпо́дь мо́й еси́ Ты́, я́ко благи́хъ мо­и́хъ не тре́буеши.
Святы́мъ, и́же су́ть на земли́ его́, удиви́ Госпо́дь вся́ хотѣ́нiя Своя́ въ ни́хъ.
Умно́жишася не́мощи и́хъ, по си́хъ ускори́ша: не соберу́ собо́ры и́хъ от­ крове́й, ни помяну́ же име́нъ и́хъ устна́ма мо­и́ма.
Госпо́дь ча́сть достоя́нiя мо­его́ и ча́ши мо­ея́: Ты́ еси́ устроя́яй достоя́нiе мое́ мнѣ́.
У́жя нападо́ша ми́ въ держа́вныхъ мо­и́хъ: и́бо достоя́нiе мое́ держа́вно е́сть мнѣ́.
Благословлю́ Го́спода вразуми́в­шаго мя́: еще́ же и до но́щи наказа́ша мя́ утро́бы моя́.
Предзрѣ́хъ Го́спода предо мно́ю вы́ну, я́ко одесну́ю мене́ е́сть, да не подви́жуся.
Сего́ ра́ди воз­весели́ся се́рдце мое́, и воз­ра́довася язы́къ мо́й: еще́ же и пло́ть моя́ всели́т­ся на упова́нiи.
Я́ко не оста́виши ду́шу мою́ во а́дѣ, ниже́ да́си преподобному Тво­ему́ ви́дѣти истлѣ́нiя.
Сказа́лъ ми́ еси́ пути́ живота́: испо́лниши мя́ весе́лiя съ лице́мъ Тво­и́мъ: красота́ {сла́дость} въ десни́цѣ Тво­е́й въ коне́цъ.
Моли́тва Дави́ду, 16.
Услы́ши, Го́споди, пра́вду мою́, вонми́ моле́нiю мо­ему́, внуши́ моли́тву мою́ не во устна́хъ льсти́выхъ.
От лица́ Тво­его́ судьба́ моя́ изы́детъ: о́чи мо­и́ да ви́дита правоты́.
Искуси́лъ еси́ се́рдце мое́, посѣти́лъ еси́ но́щiю: искуси́лъ мя́ еси́, и не обрѣ́теся во мнѣ́ непра́вда.
Я́ко да не воз­глаго́лютъ уста́ моя́ дѣ́лъ человѣ́ческихъ, за словеса́ усте́нъ Тво­и́хъ а́зъ сохрани́хъ пути́ же́стоки.
Соверши́ стопы́ моя́ во стезя́хъ Тво­и́хъ, да не подви́жут­ся стопы́ моя́.
А́зъ воз­зва́хъ, я́ко услы́шалъ мя́ еси́, Бо́же: при­­клони́ у́хо Твое́ мнѣ́ и услы́ши глаго́лы моя́.
Удиви́ ми́лости Твоя́, спаса́яй упова́ющыя на Тя́ от­ проти́вящихся десни́цѣ Тво­е́й:
сохрани́ мя, Го́споди, я́ко зѣ́ницу о́ка: въ кро́вѣ крилу́ Твое́ю покры́еши мя́
от­ лица́ нечести́выхъ остра́стшихъ {оби́дящихъ} мя́: врази́ мо­и́ ду́шу мою́ одержа́ша
ту́къ сво́й затвори́ша, уста́ и́хъ глаго́лаша горды́ню.
Изгоня́щiи мя́ ны́нѣ обыдо́ша мя́, о́чи сво­и́ воз­ложи́ша уклони́ти на зе́млю.
Объя́ша мя́ я́ко ле́въ гото́въ на ло́въ и я́ко ски́менъ обита́яй въ та́йныхъ.
Воскре́сни́, Го́споди, предвари́ я́ и запни́ и́мъ: изба́ви ду́шу мою́ от­ нечести́ваго, ору́жiе Твое́
от­ вра́гъ руки́ Тво­ея́, Го́споди, от­ ма́лыхъ от­ земли́: раздѣли́ я́ въ животѣ́ и́хъ, и сокрове́н­ныхъ Тво­и́хъ испо́лнися чре́во и́хъ: насы́тишася сыно́въ, и оста́виша оста́нки младе́нцемъ сво­и́мъ.
А́зъ же пра́вдою явлю́ся лицу́ Тво­ему́, насы́щуся, внегда́ яви́тимися сла́вѣ Тво­е́й.
Украинский (Огієнко)
Для дириґетна хору.
На спів: «На смерть сина».
Псалом Давидів.
Хвалитиму Господа усім серцем своїм, розповім про всі чуда Твої!
Я буду радіти, і тішитись буду Тобою, і буду виспівувати Ймення Твоє, о Всевишній!
Як будуть назад відступати мої вороги, то спіткнуться і вигинуть перед обличчям Твоїм!
Бо суд мій і справу мою розсудив Ти, Ти на троні суддевім сидів, Судде праведний!
Докорив Ти народам, безбожного знищив, ім́я їхнє Ти витер на вічні віки!
О вороже мій, руйнування твої закінчились на вічність, ти й міста повалив був, і згинула з ними їхня пам́ять!
Та буде Господь пробувати навіки, Він для суду поставив престола Свого,
і вселенну Він буде судити по правді, справедливістю буде судити народи.
і твердинею буде Господь для пригніченого, в час недолі притулком.
і на Тебе надіятись будуть усі, що ім́я Твоє знають, бо не кинув Ти, Господи, тих, хто шукає Тебе!
Співайте Господеві, що сидить на Сіоні, між народами розповідайте про чини Його,
бо карає Він вчинки криваві, про них пам́ятає, і не забуває Він зойку убогих!
Помилуй мене, Господи, поглянь на страждання моє від моїх ненависників, Ти, що мене підіймаєш із брам смерти,
щоб я розповідав про всю славу Твою, у брамах Сіонської доні я буду радіти спасінням Твоїм!
Народи попадали в яму, яку самі викопали, до пастки, яку заховали, нога їхня схоплена.
Господь знаний, Він суд учинив, спіткнувсь нечестивий у вчинку своєї руки!
Гра на струнах.
Села.
Попрямують безбожні в шеол, всі народи, що Бога забули,
бож не навіки забудеться бідний, надія убогих не згине назавжди!
Устань же, о Господи, хай людина не перемагає, нехай перед лицем Твоїм засуджені будуть народи!
Накинь, Господи, пострах на них, нехай знають народи, що вони тільки люди!
Села.
10:1 Для чого стоїш Ти, о Господи, здалека, в час недолі ховаєшся?
10:2 Безбожний в своїм гордуванні женеться за вбогим, хай схоплені будуть у підступах, які замишляли вони!
10:3 Бо жаданням своєї душі нечестивий пишається, а ласун проклинає, зневажає він Господа.
10:4 У гордощах каже безбожний, що Він не слідкує, бо Бога нема, оце всі його помисли!…
10:5 Сильні дороги його повсякчасно, від нього суди Твої високо, тим то віддмухує він ворогів своїх…
10:6 Сказав він у серці своєму: Я не захитаюсь, бо лиха навіки не буде мені…
10:7 Уста його повні прокляття й обмани та зради, під його язиком злочинство й переступ.
10:8 Причаївшись, сидить на подвір́ях, мордує невинного, його очі слідкують за вбогим…
10:9 В укритті він чатує, як лев той у зарості, чатує схопити убогого, хапає убогого й тягне його в свою сітку…
10:10 Припадає, знижається він, і попадають убогі в його міцні кігті…
10:11 Безбожний говорить у серці своїм: Бог забув, заховав Він обличчя Своє, не побачить ніколи.
10:12 Устань же, о Господи Боже, руку Свою підійми, не забудь про убогих!
10:13 Чому нечестивий ображує Бога і говорить у серці своїм, що Ти не слідкуєш?
10:14 Але Ти все бачиш, бо спостерігаєш злочинство та утиск, щоб віддати Своєю рукою!
На Тебе слабий опирається, Ти сироті помічник.
10:15 Зламай же рамено безбожному, і злого скарай за неправду його, аж більше не знайдеш його!
10:16 Господь Цар на вічні віки, із землі Його згинуть погани!
10:17 Бажання понижених чуєш Ти, Господи, серця їх зміцняєш, їх вислуховує ухо Твоє,
10:18 щоб дати суд сироті та пригніченому, щоб більш не страшив чоловік із землі!
11:1 Для дириґетна хору.
Давидів.
Я надіюсь на Господа, як же кажете ви до моєї душі: Відлітай ти на гору свою, немов птах?
11:2 Бо ось, нечестиві натягують лука, міцно ставлять стрілу свою на тятиву, щоб у темряві до простосердих стріляти…
11:3 Як основи зруйновано, що тоді праведний зробить?
11:4 Господь у святім Своїм храмі, Господь престол Його на небесах, бачать очі Його, повіки Його випробовують людських синів!
11:5 Господь випробовує праведного, а безбожного й того, хто любить насилля, ненавидить душа Його!
11:6 Він спустить дощем на безбожних горюче вугілля, огонь, і сірку, і вітер гарячий, це частка їхньої чаші.
11:7 Бо Господь справедливий, кохає Він правду, праведний бачить обличчя Його!
12:1 Для дириґетна хору.
На октаву.
Псалом Давидів.
12:2 Спаси мене, Господи, бо нема вже побожного, з-поміж людських синів позникали вже вірні!
12:3 Марноту говорять один до одного, їхні уста облесні, і серцем подвійним говорять…
12:4 Нехай підітне Господь уста облесливі та язика чванькуватого
12:5 тим, хто говорить: Своїм язиком будем сильні, наші уста при нас, хто ж буде нам пан?
12:6 Через утиск убогих, ради стогону бідних тепер Я повстану, говорить Господь, поставлю в безпеці того, на кого розтягують сітку!
12:7 Господні слова слова чисті, як срібло, очищене в глинянім горні, сім раз перетоплене!
12:8 Ти, Господи, їх пильнуватимеш, і будеш навіки нас стерегти перед родом оцим!
12:9 Безбожні кружляють навколо, бо нікчемність між людських синів підіймається.
13:1 Для дириґетна хору.
Псалом Давидів.
13:2 Доки, Господи, будеш мене забувати назавжди, доки будеш ховати від мене обличчя Своє?
13:3 Як довго я буду складати в душі своїй болі, у серці своїм щодня смуток?
Як довго мій ворог підноситись буде над мене?
13:4 Зглянься, озвися до мене, о Господи, Боже мій!
Просвітли мої очі, щоб на смерть не заснув я!
13:5 Щоб мій неприятель не сказав: Я його переміг!
Щоб мої вороги не раділи, як я захитаюсь!
13:6 Я надію на милість Твою покладаю, моє серце радіє спасінням Твоїм!
13:7 Я буду співати Господеві, бо Він добродійство для мене вчинив…
14:1 Для дириґетна хору.
Давидів.
Безумний говорить у серці своїм: Нема Бога!
Зіпсулись вони, і обридливий чинять учинок, нема доброчинця!…
14:2 Господь дивиться з неба на людських синів, щоб побачити, чи є там розумний, що Бога шукає.
14:3 Усе повідступало, разом стали бридкими вони, нема доброчинця, нема ні одного!…
14:4 Чи ж не розуміють всі ті, хто чинить безправ́я, хто мій люд поїдає?
Вони хліб Господній їдять, та не кличуть Його…
14:5 Тоді настрашилися страхом вони, бо Бог в праведнім роді.
14:6 Раду вбогого ганьбите ви, та Господь охорона йому.
14:7 Аби то Він дав із Сіону спасіння ізраїлеві!
Як долю Своєму народу поверне Господь, то радітиме Яків, втішатися буде ізраїль!
15:1 Псалом Давидів.
Господи, хто може перебувати в наметі Твоїм?
Хто мешкати може на святій Твоїй горі?
15:2 Той, хто в невинності ходить, і праведність чинить, і правду говорить у серці своїм,
15:3 хто не обмовляє своїм язиком, і злого не чинить для друга свого, і свого ближнього не зневажає!
15:4 Обридливий погорджений в очах його, і він богобійних шанує, присягає, для себе хоча б і на зло, і дотримує;
15:5 не дає свого срібла на лихву, і не бере на невинного підкупу.
Хто чинить таке, ніколи той не захитається!
16:1 Золота пісня Давадова.
Хорони мене, Боже, я бо до Тебе вдаюся!
16:2 Я сказав Господеві: Ти Бог мій, добро моє тільки в Тобі!
16:3 До святих, які на землі, що шляхетні вони, до них все жадання моє!
16:4 Нехай множаться смутки для тих, хто набув собі інших богів, я не буду приносить їм ливної жертви із крови, і їхніх імен не носитиму в устах своїх!
16:5 Господь то частина спадку мого та чаші моєї, Ти долю мою підпираєш!
16:6 Частки припали для мене в хороших місцях, і гарна для мене спадщина моя!
16:7 Благословляю я Господа, що радить мені, навіть ночами навчають мене мої нирки.
16:8 Уявляю я Господа перед собою постійно, бо Він по правиці моїй, й я не буду захитаний!
16:9 Через те моє серце радіє та дух веселиться, і тіло моє спочиває безпечно!
16:10 Бо Ти не опустиш моєї душі до шеолу, не попустиш Своєму святому побачити тління!
16:11 Дорогу життя Ти покажеш мені: радість велика з Тобою, завжди блаженство в правиці Твоїй!
17:1 Молитва Давидова.
Вислухай, Господи, правду мою, послухай благання моє!
Почуй молитву мою із уст необлудних!
17:2 Від Твого лиця нехай вирок мій вийде, а очі Твої нехай бачать мою правоту!
17:3 Ти випробував моє серце, навістив уночі, перетопив Ти мене, й не знайшов чогось злого.
і роздумував я, щоб лихе з моїх уст не виходило,
17:4 а в людських ділах, за словом уст Твоїх, я стерігся доріг гнобителя.
17:5 Зміцняй стопи мої на дорогах Твоїх, щоб кроки мої не хиталися!
17:6 Я кличу до Тебе, бо відповіси мені, Боже, нахили Своє ухо до мене, вислухай мову мою,
17:7 покажи дивну милість Свою, Спасителю тих, хто вдається до Тебе від заколотників проти правиці Твоєї.
17:8 Хорони Ти мене, як зіницю Свою, дочку ока, у тіні Своїх крил заховай Ти мене
17:9 від безбожних, що гублять мене, смертельні мої вороги оточили мене!
17:10 Товщем замкнули вони своє серце, уста їхні говорять бундючно.
17:11 Вороги оточили тепер наші кроки, наставили очі свої, щоб мене повалити на землю…
17:12 із них кожен подібний до лева, що шарпати прагне, й як левчук, що сидить в укритті…
17:13 Устань же, о Господи, його попередь, кинь його на коліна!
Мечем Своїм душу мою збережи від безбожного,
17:14 від людей рукою Своєю, Господи, від людей цього світу, що частка їхня в цьому житті, що Ти скарбом Своїм наповняєш їхнє черево!
Ситі їхні сини, останок же свій для дітей вони лишать.
17:15 А я в правді побачу обличчя Твоє, і, збудившись, насичусь Твоєю подобою!
Немецкий (GNB)
Ein Lied Davids, für hohe Knabenstimmen.
HERR, von ganzem Herzen will ich dir danken,
deine machtvollen Taten allen verkünden.
Über dich will ich jubeln und mich freuen,
von dir will ich singen, du höchster Gott!
Vor dir mussten meine Feinde weichen,
sie stürzten und kamen um.
Du hast dich auf den Richterstuhl gesetzt
und mir zu meinem Recht verholfen,
denn deine Urteile sind gerecht.
Den Völkern hast du gedroht,
die Unheilstifter zerschlagen,
ihre Namen für immer ausgetilgt.
Völlig vernichtet hast du sie,
ihre Städte entvölkert und in Trümmer gelegt,
für immer sind sie vergessen.
Doch der HERR regiert für alle Zeiten,
sein Richterstuhl ist aufgestellt.
Der ganzen Welt spricht er gerechtes Urteil,
unparteiisch entscheidet er über die Völker.
Den Unterdrückten bietet er sicheren Schutz;
in schlimmer Zeit sind sie bei ihm geborgen.
Alle, die dich kennen, HERR,
setzen auf dich ihr Vertrauen.
Du lässt niemand im Stich,
der deine Nähe sucht.
Preist den HERRN mit eurem Lied,
ihn, dessen Thron auf dem Zionsberg steht;
macht bei den Völkern seine Taten bekannt!
Den Hilfeschrei der Armen überhört er nicht,
er vergisst nicht die Qual der Verfolgten
und zieht die Verfolger zur Rechenschaft.
HERR, hab Erbarmen mit mir!
Sieh doch, wie sie mir zusetzen mit ihrem Hass!
Hol mich weg von den Toren des Totenreichs!
Dann stelle ich mich an die Tore deiner Stadt
und rühme dich vor allen
für das, was du an mir getan hast.
Die anderen Völker sind in die Grube gefallen,
die sie für uns gegraben hatten.
Sie legten ihre Netze aus
und haben sich selbst darin gefangen.
Der HERR hat seine Macht erwiesen,
er hat für Recht gesorgt.
Die Unheilstifter sind in die eigene Falle gelaufen.
Hinab zu den Toten gehören sie alle,
die Völker, die Gott den Rücken kehren!
Doch die Armen sind nur scheinbar vergessen,
ihre Hoffnung ist nicht für immer dahin.
Greif ein, HERR!
Lass nicht zu,
dass ein Mensch dir die Stirn bietet!
Zieh die Völker vor Gericht,
sprich ihnen allen das Urteil!
Stürze sie in Angst und Schrecken, HERR,
zeig ihnen, dass sie nur Menschen sind!
10:1Warum bist du so weit weg, HERR? Warum verbirgst du dich vor uns?
Wir sind vor Elend am Ende!
10:2Schamlose Schurken stellen den Armen nach
und fangen sie in heimtückischen Fallen.
10:3Sie geben auch noch damit an,
dass sie so unersättlich sind.
Nichts zählt bei ihnen, nur ihr Gewinn.
Sie danken dir nicht, Gott, sie lästern dich nur!
10:4In ihrem Größenwahn reden sie sich ein:
»Wie sollte Gott uns zur Rechenschaft ziehen?
Wo er doch gar nicht existiert!«
Weiter reicht ihr vermessenes Denken nicht.
10:5Sie tun, was sie wollen, und alles gelingt.
Ob du sie verurteilst, berührt sie nicht;
du bist ja so fern dort oben!

Sie lachen spöttisch über jeden Gegner.

10:6»Was soll uns erschüttern?«, sagen sie.
»An uns geht jedes Unglück vorüber;
so war es immer, so bleibt es auch!«
10:7Sie fluchen, sie lügen und drohen,
was sie reden, bringt Verderben und Unheil.
10:8Im Hinterhalt liegen sie nah bei den Dörfern,
warten auf Leute, die nichts Böses ahnen,
heimlich ermorden sie schuldlose Menschen.
10:9Sie liegen und lauern wie Löwen im Dickicht,
sie spähen nach hilflosen Opfern aus
und fangen sie ein mit ihren Netzen.
10:10Sie ducken sich, werfen sich auf die Armen
und stoßen sie nieder mit roher Gewalt.
10:11Bei alledem sagen diese Verbrecher:
»Gott fragt nicht danach, er sieht niemals her,
er will von uns gar nichts wissen.«
10:12Steh auf, HERR! Greif doch ein, Gott!
Vergiss nicht die Schwachen,
nimm sie in Schutz!
10:13Lass nicht zu,
dass die Schurken dich missachten!
Warum dürfen sie sagen:
»Er straft uns ja nicht«?
10:14Aber du bist nicht blind!
Du siehst all das Leiden und Unheil
und du kannst helfen.
Darum kommen die Schwachen und Waisen zu dir
und vertrauen dir ihre Sache an.
10:15Zerschlage die Macht der Unheilstifter,
rechne mit ihnen ab,
mach dem Verbrechen ein Ende!
10:16Du, HERR, bist König für immer und ewig.
Die Fremden, die nichts von dir wissen wollen,
müssen aus deinem Land verschwinden.
10:17Du nimmst die Bitten der Armen an,
du hörst ihr Rufen, HERR,
du machst ihnen Mut.
10:18Den Waisen und Unterdrückten verschaffst du Recht
und lässt keinen Menschen mehr Schrecken verbreiten auf der Erde.
11:1Von David.

In der Nähe des HERRN bin ich geborgen.
Warum sagt ihr zu mir: »Vogel, flieh ins Gebirge!

11:2Die Mörderbande hat schon den Bogen gespannt,
der Pfeil liegt schussbereit auf der Sehne,
um im Dunkeln schuldlose Menschen zu töten.
11:3Wenn jede Ordnung zerbrochen wird,
was richtet dann noch einer aus,
der sich an Gottes Ordnungen hält?«
11:4Der HERR ist hier in seinem heiligen Tempel,
er, dessen Thronsitz im Himmel steht.
Seine Augen sind auf die Menschen gerichtet,
nichts entgeht seinem prüfenden Blick.
11:5Der HERR sieht die Treuen, die ihm gehorchen,
und die Untreuen, die ihn missachten;
wer Gewalt liebt, den hasst er von Herzen.
11:6Er straft die Schuldigen mit harten Plagen:
Feuer und Schwefel lässt er auf sie regnen,
sengenden Glutwind schickt er ihnen.
11:7Der HERR ist treu
und er liebt es, wenn Menschen treu sind.
Wer redlich ist, darf in seiner Nähe leben.
12:1Ein Lied Davids, zu begleiten auf achtsaitigem Instrument.
12:2HERR, hilf uns,
sonst ist es mit deinen Leuten aus!
Menschen, auf die Verlass ist,
gibt es immer weniger.
12:3Einer belügt den andern,
mit glatter Zunge loben sie einander,
aber im Herzen spielt jeder ein doppeltes Spiel.
12:4HERR, bring sie zum Schweigen,
diese Schmeichler!
Stopf ihnen das Maul,
diesen anmaßenden Schwätzern!
12:5»Wir verstehen zu reden«, prahlen sie,
»und wir erreichen alles.
Wir sind schlagfertig,
mit uns nimmt́s keiner auf!«
12:6»Ja«, sagt der HERR, »jetzt greife ich ein!
Denn die Armen werden unterdrückt
und die Hilflosen stöhnen.
Ich bringe den Misshandelten Befreiung.«
12:7Auf die Worte des HERRN ist Verlass,
sie sind rein und echt wie Silber,
das im Schmelzofen siebenmal gereinigt wurde.
12:8HERR, du hältst dich an deine Zusagen, jetzt und immer:
Du wirst uns vor diesen Lügnern bewahren,
12:9auch wenn sie überall frei umherlaufen
und ihre Gemeinheit immer schlimmer wird.
13:1Ein Lied Davids.
13:2HERR! Hast du mich für immer vergessen?
Wie lange willst du dich noch verbergen?
13:3Wie lange sollen mich die Sorgen quälen,
soll der Kummer Tag für Tag
an meinem Herzen nagen?
Wie lange dürfen meine Feinde
mich noch bedrängen?
13:4Sieh mich doch wieder an, HERR!
Gib mir Antwort, du mein Gott!
Mach es wieder hell vor meinen Augen,
damit ich nicht in Todesnacht versinke!
13:5Sonst sagen meine Feinde:
»Den haben wir erledigt!«,
und jubeln über meinen Sturz.
13:6Doch ich verlasse mich auf deine Liebe,
ich juble über deine Hilfe.
Mit meinem Lied will ich dir danken, HERR,
weil du so gut zu mir gewesen bist.
14:1Von David.

Die Unverständigen reden sich ein:
»Es gibt keinen Gott!«
Sie sind völlig verdorben,
ihr Tun ist abscheulich,
unter ihnen ist niemand, der Gutes tut.

14:2Der HERR blickt vom Himmel herab auf die Menschen.
Er will sehen, ob es da welche gibt,
die Verstand haben und nach ihm fragen.
14:3Doch alle sind sie von ihm abgefallen,
verkommen sind sie, alle miteinander,
niemand ist da, der Gutes tut,
nicht einmal einer!
14:4»Sie sind blind«, sagt der HERR.
»Wo bleibt der Verstand dieser Unheilstifter?
Sie fressen mein Volk, als wäre es Brot;
doch mich nehmen sie alle nicht ernst.«
14:5Bald schon werdet ihr furchtbar erschrecken;
denn Gott hält zu denen, die ihm gehorchen.
14:6Ihr wolltet die Hoffnung der Armen zerstören,
der HERR aber gibt ihnen sicheren Schutz.
14:7Wie sehnlich warte ich darauf,
dass Israels Retter vom Zionsberg kommt!
Wenn der HERR die Not seines Volkes wendet,
dann werden sie jubeln, die Nachkommen Jakobs,
ganz Israel wird sich freuen.
15:1Ein Lied Davids.

»HERR, wer darf in deinen Tempel kommen?
Wen lässt du weilen auf dem heiligen Berg?«

15:2»Nur Menschen, die in allem dem HERRN gehorchen
und jederzeit das Rechte tun.
Sie denken und reden nur die Wahrheit.
15:3Sie machen niemand bei anderen schlecht,
tun nichts, was ihren Freunden schadet,
und bringen ihre Nachbarn nicht in Verruf.
15:4Sie verachten die, die Gott verworfen hat,
und ehren alle, die den HERRN ernst nehmen.
Sie tun, was sie geschworen haben,
selbst dann, wenn es ihnen Nachteil bringt.
15:5Für ausgeliehenes Geld verlangen sie keine Zinsen.
Sie lassen sich nicht durch Bestechung dazu bewegen,
Unschuldige anzuklagen oder zu verurteilen.

Ein Mensch, der sich daran hält,
steht für immer auf sicherem Grund.«

16:1Ein Lied Davids.

Schütze mich, Gott! Ich vertraue dir.

16:2Ich sage zu dir: »Du bist mein Herr.
Mein Glück finde ich allein bei dir!«
16:3Im Land werden viele Götter verehrt,
an denen auch ich meine Freude hatte.
Jetzt aber sage ich:
16:4Wer anderen Göttern nachläuft,
muss seine volle Strafe tragen.
Ich gieße diesen Göttern kein Opferblut mehr hin;
nicht einmal ihre Namen spreche ich aus.
16:5HERR, was ich brauche, du teilst es mir zu;
du hältst mein Los in der Hand.
16:6Mir ist ein schöner Anteil zugefallen;
was du mir zugemessen hast, gefällt mir gut.
16:7Ich preise den HERRN,
der mir sagt, was ich tun soll;
auch nachts erinnert mich mein Gewissen an seinen Rat.
16:8Er ist mir nahe,
das ist mir immer bewusst.
Er steht mir zur Seite,
ich fühle mich ganz sicher.
16:9Darum bin ich voll Freude und Dank,
ich weiß mich beschützt und geborgen.
16:10Du, HERR, wirst mich nicht der Totenwelt preisgeben!
Du wirst nicht zulassen, dass ich für immer im Grab ende;
denn ich halte in Treue zu dir!
16:11Du führst mich den Weg zum Leben.
In deiner Nähe finde ich ungetrübte Freude;
aus deiner Hand kommt mir ewiges Glück.
17:1Ein Gebet Davids.

HERR, ich suche Gerechtigkeit!
Höre meine Klage, nimm meine Bitte an;
von meinen Lippen kommt keine Lüge.

17:2Dein Urteil wird mich freisprechen,
weil du siehst, dass ich ehrlich und redlich bin.
17:3Du kennst meine Gedanken.
Heute Nacht wirst du kommen,
du wirst mein Innerstes durchforschen
und nichts finden, was du tadeln müsstest.
Mein Denken ist nicht anders als mein Reden.
17:4Auch wenn sie es noch so schlimm trieben,
die Menschen rings um mich her,
ich habe mich stets nach deinem Wort gerichtet
und niemals nach dem Vorbild der Verbrecher.
17:5Ich habe mich an deinen Weg gehalten
und bin nicht einen Schritt davon gewichen.
17:6Ich wende mich an dich, mein Gott,
ich weiß, dass du mir Antwort gibst.
Hab ein offenes Ohr für mich,
hör meine Worte!
17:7Erweise mir deine wunderbare Güte!
Du bist der Retter aller, die bei dir Zuflucht suchen
vor denen, die sich gegen dich stellen.
17:8Bewahre mich,
wie man sein eigenes Auge schützt,
und gib mir Zuflucht unter deinen Flügeln!
17:9Du siehst meine Feinde, diese Verbrecher;
sie kreisen mich ein,
sie wollen mich vernichten!
17:10Ihr Herz ist ohne jedes Mitgefühl,
ihr Mund führt vermessene Reden.
17:11Jetzt umzingeln sie mich;
sie lauern darauf, mich niederzustrecken,
17:12wie gierige Löwen, zum Sprung bereit,
lüstern auf Beute, um sie zu zerreißen.
17:13Steh auf, HERR! Stell dich gegen sie!
Zwing sie zu Boden, diese Schurken,
und rette mich mit deinem Schwert!
17:14Befrei mich von ihnen
mit deiner starken Hand!
Verkürze ihren Anteil am Leben!
Gib ihnen, was sie verdient haben;
es ist bestimmt genug,
um ihren Bauch zu füllen.
Auch ihre Kinder werden davon satt,
es reicht sogar noch für die Enkel.
17:15Ich bin ohne Schuld, HERR!
Darum darf ich dich sehen.
Wenn ich wach werde,
will ich mich satt sehen an dir!
Барои сардори сарояндагон бар марги Лабин. Таронаи Довуд.
Парвардигорро бо тамоми дилам сипос хоҳам гуфт; ҳамаи корҳои аҷоиби Туро ҳикоя хоҳам кард.
Дар Ту шодӣ ва хурсандӣ хоҳам кард, номи Туро, эй Болотарин ки аз ҳама болоӣ, хоҳам сароид.
Вақте ки душманонам ба ақиб баргарданд, пешпо хӯрда, аз пеши Ту нест хоҳанд шуд,
Зеро ки Ту доварӣ ва мурофиаи маро ба амал овардаӣ; Ту, эй Довари росткор, бар тахт нишастаӣ.
Ту мардумонро сарзаниш намудаӣ, бадкорро нест кардаӣ, номи онҳоро ҷовидона нобуд намудаӣ.
Душман барҳам хӯрда, ҷовидона хонавайрон гардидааст; шаҳрҳояшро бе беху бунёд кардаӣ, зикрашон нест шудааст.
Валекин Парвардигор ҷовидона пойдор устувор аст; Ӯ тахти Худро барои доварӣ барқарор кардааст,
Ва Ӯ дунёро аз рӯи инсоф доварӣ хоҳад кард, қабилаҳоро аз рӯи ростӣ додгарӣ хоҳад намуд.
Ва Парвардигор паноҳгоҳи зулмдидагон хоҳад буд, паноҳгоҳ дар лаҳзаҳои тангӣ.
Ва донандагони номи Ту ба Ту таваккал хоҳанд кард, чунки Ту, эй Парвардигор, толибони Худро тарк намекунӣ.
Парвардигорро, ки бар Сион сокин аст, бисароед, корномаҳои Ӯро дар миёни қавмҳо шӯҳрат диҳед.
Зеро ки Ӯ подоши хунҳоро металабад, онҳоро дар хотир дорад, фиғони бечорагонро фаромӯш намекунад.
Ба ман марҳамат раҳм намо, эй Парвардигор; ба мусибате ки аз дасти бадхоҳонам мекашам, назар андоз, ки Ту маро аз дарвозаи марг баланд бардоштаӣ,
Барои он ки тамоми ҳамду санои Туро баён намоям: дар наҷоти Ту хурсандӣ хоҳам кард.
Халқҳо ба чоҳе ки канда буданд, фурӯ ғалтиданд; дар доме ки ниҳон карда буданд, пои худашон андармон шуд.
Парвардигор ба василаи доварие ки кард, шӯҳрат меёбад: бадкор ба доме афтод, ки бо кафҳои худ сохта буд. Ҳиҷойӯн. Село.
Бадкорон ба дӯзах хоҳанд рафт, яъне ҳамаи халқҳое ки Худоро фаромӯш мекунанд.
Зеро ки мискин камбағал ҷовидона фаромӯш нахоҳад шуд, ва умеди бечорагон то ба охир барбод нахоҳад рафт.
Бархез, эй Парвардигор, то ки одамизод густох набошад, ва халқҳо пеши Ту маҳкум гарданд.
Онҳоро, эй Парвардигор, ба ҳарос андоз, то халқҳо бидонанд, ки онҳо фақат одамизод ҳастанд. Село.
Чаро, эй Парвардигор, дур меистӣ? Ва дар вақти тангӣ Худро пинҳон медорӣ?
Бадкор дар ҳавобаландии худ бечораро таъқиб мекунад; кошки худашон ба найрангҳое ки андешидаанд, гирифтор шаванд!
Зеро ки бадкор бо аз баднафсии худ худситоӣ мекунад меболад, ва чашмгурусна Парвардигорро хор медонад.
Бадкор дар ҳавобаландии худ мегӯяд: «Ӯ бозхост нахоҳад кард»; тамоми хаёли вай ин аст, ки «Худо нест».
Роҳҳои вай ҳама вақт бомуваффақият аст мебошанд; довариҳои Ту аз вай бағоят дуранд аст; ҳамаи бадхоҳони худро ҳеҷ мешуморад;
Дар дили худ мегӯяд: «Фурӯ нахоҳам ғалтид; ҳаргиз бадие нахоҳам дид».
Даҳони вай аз лаънат, макр ва зулм ситам пур аст; дар зери забонаш бадӣ ва гуноҳ аст.
Дар деҳот камин мегирад; дар ҷойҳои ниҳонӣ бегуноҳро мекушад; чашмонаш аз пайи бечора мепояд.
Дар ҷои ниҳонӣ, мисли шер дар лонаи худ, камин мегирад; барои қапидани камбағал ба даст афтондани бечора дасгир кардани бечора камин мегирад, ва бечораро ба даст афтонда камбағалро қапида дошта, ба доми худ мекашад;
Ба зону нишаста, хам мешавад, – ва бечорагон ба чанголи пурзӯри вай меафтанд.
Дар дили худ мегӯяд: «Худо фаромӯш кардааст, рӯи Худро пӯшидааст, ҳаргиз нахоҳад дид».
Эй Парвардигор, бархез! Эй Худо, дасти Худро бардор, фурӯтанонро нармдилонро фаромӯш накун.
Чаро бадкор Худоро хор дониста, дар дили худ мегӯяд: «Ту бозхост нахоҳӣ кард»?
Ту мебинӣ, зеро ки Ту ба азоб ва кулфат менигарӣ, то ки бо дасти Худ сазо диҳӣ. Бечора худро ба Ту месупорад; мададгори ёрирасони ятим Ту ҳастӣ.
Бозуи бадкор ва бадкешро бишкан, ба тавре ки агар бадиашро бадкориашро ҷустуҷӯ намоӣ, ёфт нашавад.
Парвардигор подшоҳ аст то абад; ҳавобаландон аз замини Ӯ нест хоҳанд шуд.
Парвардигоро! Орзуи ҳалимонро нармдилонро хоксоронро шунидаӣ; дили онҳоро устувор гардон; гӯшатро бикшо,
То ки ятим ва ҷафокашро ситамкашидаро зулмдидаро дар доварӣ ҳимоя намоӣ, ва одаме ки аз хок аст, дигар онҳоро натарсонад.

Барои сардори сарояндагон. Таронаи Довуд. Ба Парвардигор паноҳ мебарам; чӣ гуна шумо ба ҷонам мегӯед: «Мисли мурғе ба кӯҳи худ бигрез»?
Зеро инак бадкорон камонро кашидаанд, тири худро ба зеҳи он гузоштаанд, то ки дар торикӣ ба ростдилон биандозанд.
Дар сурате ки бунёдҳо вайрон шудаанд, росткор чӣ кор карда метавонад?
Парвардигор дар қасри поки Худ сокин аст; тахти Парвардигор дар осмон аст; чашмони Ӯ менигаранд, пилкҳои Ӯ банӣ одамро имтиҳон мекунанд.
Парвардигор росткорро имтиҳон мекунад, вале аз бадкор ва дӯстдори ситам зулм ҷони Ӯ нафрат дорад.
Бар бадкорон лахчаҳо, оташ ва гӯгирд хоҳад боронид, ва боди сӯзон ҳиссаи косаи онҳо хоҳад шуд.
Зеро ки Парвардигор росткор аст, росткориро дӯст медорад; рӯи Ӯ ба росткорон нигаронида шудааст.

Барои сардори сарояндагон бар сози ҳашттор. Таронаи Довуд.
Наҷот деҳ, эй Парвардигор, зеро ки порсо худотарс боқӣ намондааст; зеро ки аз миёни банӣ одам аминон вафодорон нест шудаанд.
Ҳар яке ба ёри худ суханони беҳуда мегӯяд; лабони хушомадгӯй аз дили дурӯя сухан меронанд.
Парвардигор ҳамаи лабони хушомадгӯйро нест хоҳад кард, ва ҳар забонеро, ки ҳавобаландона сухан меронад,
Яъне онҳоеро, ки мегӯянд: «Бо забони худ зӯр мебароем, лабони мо бо мост; кист, ки бар мо хоҷа бошад?»
Аз боиси тороҷи бечорагон ва оҳу фиғони камбағалон алҳол бармехезам, мегӯяд Парвардигор, ва он касеро, ки гирифтори доми найранг аст, наҷот медиҳам.
Суханони Парвардигор суханони покиза аст, нуқраест, ки дар кӯра аз хок тоза карда ва ҳафт бор гудохта шудааст.
Ту, эй Парвардигор, онҳоро нигаҳбонӣ хоҳӣ кард, аз ин насл то абад муҳофизат хоҳӣ намуд.
Бадкорон дарбадар гардиш хоҳанд кард, вақте ки одамони пастфитрат баланд мешаванд.

Барои сардори сарояндагон. Таронаи Довуд.
То ба кай, эй Парвардигор, маро доим фаромӯш мекунӣ? То ба кай рӯи Худро аз ман пинҳон медорӣ?
То ба кай дар ҷонам андешаҳои андӯҳовар ва дар дилам ҳар рӯз ғаму ғусса дошта бошам? То ба кай душманам бар ман дастболо бошад?
Назар афканда, маро бишнав ба ман ҷавоб бидеҳ, эй Парвардигор Худои ман! Чашмонамро равшан бикун, ки мабодо хоби марг равам;
Мабодо душманам гӯяд: «Аз вай зӯр баромадам»; ва бадхоҳонам шодӣ кунанд, вақте ки ман фурӯ ғалтам.
Валекин ман ба меҳру вафои Ту таваккал менамоям; дилам дар наҷоти Ту шодӣ мекунад; барои Парвардигор суруд мехонам, зеро ки Ӯ ба ман некӣ намудааст.

Барои сардори сарояндагон. Таронаи Довуд. Нокас дар дили худ гуфт: «Худо нест». Онҳо фосид шудаанд, корҳои зишт кардаанд; некӯкоре нест.
Парвардигор аз осмон ба банӣ одам назар андохт, то бубинад, ки оё касе соҳибфаҳм ва толиби Худо ҳаст?
Ҳама рӯй тофтаанд, бо ҳамдигар вайрон расво шудаанд; некӯкоре нест, як нафар ҳам нест.
Оё ҳамаи бадкирдорон фаҳм намекунанд, ки қавми маро мехӯранд, чунон ки нон мехӯранд? Парвардигорро нахондаанд.
Он вақт сахт ҳаросон шуданд, зеро ки Худо дар насли росткорон зоҳир гардидааст.
Шумо фикри нармдилонро масхара кардед, аммо Парвардигор пуштибони онҳост.
Кошки наҷоти Исроил аз Сион ба амал ояд! Вақте ки Парвардигор асирони қавми Худро баргардонад, Яъқуб хурсанд ва Исроил шод хоҳад шуд.

Таронаи Довуд. Парвардигоро! Кист, ки дар хаймаи Ту фуруд ояд? Кист, ки дар кӯҳи поки Ту сокин шавад?
Касе ки дар рафтораш беайб бошад, ва аз рӯи ростӣ амал кунад, ва дар дили худ ростгӯй бошад;
Бо забони худ тӯҳмат накунад, ба ёри худ бадӣ накунад, ва хешовандони худро хор набинад таҳқир нанамояд;
Нафратангез дар назараш хор бошад, валекин тарсгорони Парвардигорро иззат кунад; қасамаш ба зарари худаш бошад ҳам, онро тағйир надиҳад;
Пули худро ба фоида надиҳад, ва бар зидди бегуноҳ пора нагирад, – касе ки чунин рафтор мекунад, ҷовидона фурӯ нахоҳад ғалтид.

Суруди Довуд. Маро нигаҳбонӣ намо, эй Худо, зеро ки ба Ту паноҳ мебарам.
Ба Парвардигор гуфтам: Ту Худованди ман ҳастӣ; некӯӣ барои ман ҷуз аз Ту нест.
Ба покон низ, ки дар рӯи замин сарзамин ҳастанд, ва ба нерумандон – тамоми шавқи ман дар онҳост.
Кулфатҳои онҳое ки худои дигареро мепарастанд, афзун хоҳад шуд; қурбониҳои рехтании хунини онҳоро нахоҳам рехт, ва номҳои онҳоро ба забон нахоҳам овард.
Парвардигор ҳиссаи насибаи ман ва косаи ман аст; Ту қуръаи маро нигоҳ доштаӣ.
Марзаҳои ман ба мақомҳои хуш афтодаанд, ва мероси зебое ба ман расидааст.
Парвардигорро муборак мехонам, ки Ӯ маро ҳидоят намудааст; шабҳо низ дилам маро меомӯзад.
Ҳамеша Парвардигорро пеши назари худ мебинам, зеро ки Ӯ ба дасти рости ман аст; фурӯ нахоҳам ғалтид.
Ба ин сабаб дилам шод шуд, ва рӯҳам ба ваҷд омад; ҷисмам низ дар осудагӣ сокин хоҳад шуд;
Зеро ки ҷони маро дар олами мурдагон тарк нахоҳӣ кард; нахоҳӣ гузошт, ки порсои худотарси Ту фаноро бубинад.
Роҳи зиндагиро ба ман биомӯз: пуррагии камоли шодиҳо ба ҳузури Туст, ва хушиҳо ба дасти рости Ту ҷовидона мебошанд.

Дуои Довуд. Эй Парвардигор, ростиро бишнав, ба зории ман ҷавоб деҳ таваҷҷӯҳ кун, ба дуои ман, ки аз лабони бемакр берун меояд, гӯш андоз.
Бигзор ҳукмномаи ман аз ҳузури Ту барояд: чашмони Ту ростбин ҳастанд.
Диламро имтиҳон кардӣ, шабона бозҷӯӣ намудӣ, маро озмудӣ, ва чизе наёфтӣ: андешаи баде надорам, ки ба забон оварда тавонам.
Дар корҳои амалиёти инсонӣ, мувофиқи сухани лабони Ту, худро аз роҳҳои золим бадахлоқ нигоҳ доштам.
Қадамҳоямро дар роҳҳои Худ устувор гардон, то ки пойҳоям налағжанд.
Ман Туро мехонам, зеро ки Ту, эй Худо, маро мешунавӣ; гӯши Худро сӯи ман хам намо ва суханамро бишнав.
Меҳру вафоҳои аҷоиби Худро бинамо, эй Наҷотдиҳандаи паноҳбарон аз онҳое ки бар зидди дасти рости Ту бармехезанд.
Ҳамчун гавҳараки чашм маро нигаҳбонӣ намо; дар сояи болҳои Худ маро пинҳон бикун
Аз бадкороне ки ба ман ситам мекунанд, – аз душманони қасди ҷонам, ки маро иҳота менамоянд.
Дили фарбеҳи худро мебанданд Бо чарбу дилҳои худро пӯшидаанд, даҳонашон суханони ҳавобаландона мегӯяд.
Дар ҳар қадамамон ҳоло моро иҳота мекунанд; чашмони худро дӯхтаанд, то ки маро ба замин ғалтонанд;
Вай мисли шерест, ки ба даридан ташна бошад, ва мисли шери ҷавонест, ки дар камингоҳ нишаста бошад.
Бархез, эй Парвардигор, аз вай пешдастӣ карда, вайро мағлуб намо, ҷонамро аз бадкор бо шамшерат бираҳон,
Яъне аз мардум бо дасти Худ, эй Парвардигор; аз мардуми дунё, ки аз ин зиндагӣ баҳраманданд, ва ганҷинаи Ту шиками онҳоро пур мекунад; фарзандҳошон низ сер шуда, бақияи онро ба бачагони худ мемонанд.
Ман дар роскорӣ рӯи Туро хоҳам дид; дар бедорӣ чун бедор шавам, аз сурати Ту сер хоҳам шуд.

Кафизма:
Псалом:
Толкования стиха Скопировать ссылку Скопировать текст Добавить в избранное
Библ. энциклопедия Библейский словарь Словарь библ. образов Практическая симфония

Настройки

Цитата из Библии каждое утро
TG: t.me/azbible
Viber: vb.me/azbible