Ве́тхий Заве́т:
Быт.
Исх.
Лев.
Чис.
Втор.
Нав.
Суд.
Руф.
1Цар.
2Цар.
3Цар.
4Цар.
1Пар.
2Пар.
1Езд.
Неем.
2Езд.
Тов.
Иудиф.
Есф.
Иов.
Пс.
Прит.
Еккл.
Песн.
Прем.
Сир.
Ис.
Иер.
Плч.
ПослИер.
Вар.
Иез.
Дан.
Ос.
Иоил.
Ам.
Авд.
Ион.
Мих.
Наум.
Авв.
Соф.
Аг.
Зах.
Мал.
1Мак.
2Мак.
3Мак.
3Езд.
Но́вый Заве́т: Мф. Мк. Лк. Ин. Деян. Иак. 1Пет. 2Пет. 1Ин. 2Ин. 3Ин. Иуд. Рим. 1Кор. 2Кор. Гал. Еф. Флп. Кол. 1Фес. 2Фес. 1Тим. 2Тим. Тит. Флм. Евр. Откр.
Но́вый Заве́т: Мф. Мк. Лк. Ин. Деян. Иак. 1Пет. 2Пет. 1Ин. 2Ин. 3Ин. Иуд. Рим. 1Кор. 2Кор. Гал. Еф. Флп. Кол. 1Фес. 2Фес. 1Тим. 2Тим. Тит. Флм. Евр. Откр.
Скрыть
Псалом 91
91:1
91:4
91:5
91:10
91:12
91:14
91:16
Псалом 92
92:0
92:2
92:3
Псалом 93
93:0
93:2
93:3
93:8
93:10
93:13
93:15
93:16
93:17
93:18
93:19
93:20
93:22
93:23
Псалом 94
94:0
94:2
94:3
см.:1Пар.16:25;
94:5
94:8
94:9
см.:Исх.17:2:7;
Псалом 95
95:0
95:1
см.:1Пар.16:23;
95:2
95:3
95:6
см.:1Пар.16:27;
95:8
95:9
95:12
Псалом 96
96:0
96:3
96:5
96:8
Псалом 97
97:0
97:6
97:7
97:8
см.:1Пар.16:32;
Псалом 98
98:0
98:2
98:8
Псалом 99
99:0
99:2
99:4
Псалом 100
100:0
100:5
100:7
100:8
Псало́мъ пѣ́сни, въ де́нь суббо́тный.
Благо е́сть исповѣ́датися Го́сподеви и пѣ́ти и́мени Твоему́, Вы́шнiй:
возвѣща́ти зау́тра ми́лость Твою́ и и́стину Твою́ на вся́ку но́щь,
въ десятостру́ннѣмъ псалти́ри съ пѣ́снiю въ гу́слехъ.
Я́ко возвесели́лъ мя́ еси́, Го́споди, въ творе́нiи Твое́мъ, и въ дѣ́лѣхъ руку́ Твое́ю возра́дуюся.
Я́ко возвели́чишася дѣла́ Твоя́, Го́споди: зѣло́ углуби́шася помышле́нiя Твоя́.
Му́жъ безу́менъ не позна́етъ, и неразуми́въ не разумѣ́етъ си́хъ.
Внегда́ прозябо́ша грѣ́шницы я́ко трава́, и пронико́ша вси́ дѣ́лающiи беззако́нiе, я́ко да потребя́тся въ вѣ́къ вѣ́ка:
Ты́ же вы́шнiй во вѣ́къ, Го́споди.
Я́ко се́, врази́ Твои́, Го́споди, я́ко се́, врази́ Твои́ поги́бнутъ, и разы́дутся вси́ дѣ́лающiи беззако́нiе.
И вознесе́тся я́ко единоро́га ро́гъ мо́й, и ста́рость моя́ въ еле́и масти́тѣ:
и воззрѣ́ о́ко мое́ на враги́ моя́, и востаю́щыя на мя́ лука́внующыя услы́шитъ у́хо мое́.
Пра́ведникъ я́ко фи́никсъ процвѣте́тъ: я́ко ке́дръ, и́же въ Лива́нѣ, умно́жится.
Насажде́ни въ дому́ Госпо́дни во дво́рѣхъ Бо́га на́шего процвѣту́тъ:
еще́ умно́жатся въ ста́рости масти́тѣ, и благопрiе́млюще бу́дутъ.
Да возвѣстя́тъ, я́ко пра́въ Госпо́дь Бо́гъ на́шъ, и нѣ́сть непра́вды въ Не́мъ.
Въ де́нь предсуббо́тный, внегда́ насели́ся земля́, хвала́ пѣ́сни Дави́ду.
Госпо́дь воцари́ся, въ лѣ́поту облече́ся: облече́ся Госпо́дь въ си́лу и препоя́сася: и́бо утверди́ вселе́нную, я́же не подви́жится.
Гото́въ престо́лъ Тво́й отто́лѣ: от вѣ́ка Ты́ еси́.
Воздвиго́ша рѣ́ки, Го́споди, воздвиго́ша рѣ́ки гла́сы своя́:
во́змутъ рѣ́ки сотре́нiя своя́, от гласо́въ во́дъ мно́гихъ. 5Ди́вны высоты́ морскі́я: ди́венъ въ высо́кихъ Госпо́дь.
6Свидѣ́нiя твоя́ увѣ́ришася зѣло́. До́му твоему́ подоба́етъ святы́ня, Го́споди, въ долготу́ дні́й.
Псало́мъ Дави́ду, въ четве́ртый суббо́ты.
Бо́гъ отмще́нiй Госпо́дь, Бо́гъ отмще́нiй не обину́лся е́сть.
Вознеси́ся, Судя́й земли́, возда́ждь воздая́нiе го́рдымъ.
Доко́лѣ грѣ́шницы, Го́споди, доко́лѣ грѣ́шницы восхва́лятся?
Провѣща́ютъ и возглаго́лютъ непра́вду, возглаго́лютъ вси́ дѣ́лающiи беззако́нiе?
Лю́ди Твоя́, Го́споди, смири́ша, и достоя́нiе Твое́ озло́биша:
вдови́цу и си́ра умори́ша, и прише́лца уби́ша,
и рѣ́ша: не у́зритъ Госпо́дь, ниже́ уразумѣ́етъ Бо́гъ Иа́ковль.
Разумѣ́йте же, безу́мнiи въ лю́дехъ, и бу́iи нѣ́когда, умудри́теся:
насажде́й у́хо, не слы́шитъ ли? Или́ созда́вый о́ко, не сматря́етъ ли?
Наказу́яй язы́ки, не обличи́тъ ли, уча́й человѣ́ка ра́зуму?
Госпо́дь вѣ́сть помышле́нiя человѣ́ческая, я́ко су́ть су́етна.
Блаже́нъ человѣ́къ, его́же а́ще нака́жеши, Го́споди, и от зако́на Твоего́ научи́ши его́:
укроти́ти его́ от дні́й лю́тыхъ, до́ндеже изры́ется грѣ́шному я́ма.
Я́ко не отри́нетъ Госпо́дь люді́й Свои́хъ, и достоя́нiя Своего́ не оста́витъ:
до́ндеже пра́вда обрати́тся на су́дъ, и держа́щiися ея́ вси́ пра́вiи се́рдцемъ.
Кто́ воста́нетъ ми́ на лука́внующыя? Или́ кто́ спредста́нетъ ми́ на дѣ́лающыя беззако́нiе?
А́ще не Госпо́дь помо́глъ бы ми́, вма́лѣ всели́лася бы во а́дъ душа́ моя́.
А́ще глаго́лахъ: подви́жеся нога́ моя́, ми́лость Твоя́, Го́споди, помога́ше ми́:
по мно́жеству болѣ́зней мои́хъ въ се́рдцы мое́мъ, утѣше́нiя Твоя́ возвесели́ша ду́шу мою́.
Да не пребу́детъ Тебѣ́ престо́лъ беззако́нiя, созида́яй тру́дъ на повелѣ́нiе.
Уловя́тъ на ду́шу пра́ведничу, и кро́вь непови́нную осу́дятъ.
И бы́сть мнѣ́ Госпо́дь въ прибѣ́жище, и Бо́гъ мо́й въ по́мощь упова́нiя моего́:
и возда́стъ и́мъ Госпо́дь беззако́нiе и́хъ, и по лука́вствiю и́хъ погуби́тъ я́ Госпо́дь Бо́гъ {на́шъ}.
Хвала́ пѣ́сни Дави́ду, не надпи́санъ у Евре́й.
Прiиди́те, возра́дуемся Го́сподеви, воскли́кнемъ Бо́гу спаси́телю на́шему:
предвари́мъ лице́ Его́ во исповѣ́данiи, и во псалмѣ́хъ воскли́кнемъ Ему́:
я́ко Бо́гъ ве́лiй Госпо́дь, и Ца́рь ве́лiй по все́й земли́:
я́ко въ руцѣ́ Его́ вси́ концы́ земли́, и высоты́ го́ръ Того́ су́ть.
Я́ко Того́ е́сть мо́ре, и То́й сотвори́ е́, и су́шу ру́цѣ Его́ созда́стѣ.
Прiиди́те, поклони́мся и припаде́мъ Ему́, и воспла́чемся предъ Го́сподемъ сотво́ршимъ на́съ:
я́ко То́й е́сть Бо́гъ на́шъ, и мы́ лю́дiе па́жити Его́ и о́вцы руки́ Его́. Дне́сь а́ще гла́съ Его́ услы́шите,
не ожесточи́те серде́цъ ва́шихъ, я́ко въ прогнѣ́ванiи, по дни́ искуше́нiя въ пусты́ни:
въ о́ньже {идѣ́же} искуси́ша Мя́ отцы́ ва́ши, искуси́ша Мя́, и ви́дѣша дѣла́ Моя́.
Четы́редесять лѣ́тъ негодова́хъ ро́да того́, и рѣ́хъ: при́сно заблужда́ютъ се́рдцемъ, ті́и же не позна́ша путі́й Мои́хъ:
я́ко кля́хся во гнѣ́вѣ Мое́мъ, а́ще вни́дутъ въ поко́й Мо́й.
Хвала́ пѣ́сни Дави́ду, внегда́ до́мъ созида́шеся по плѣне́нiи, не надпи́санъ у Евре́й.
Воспо́йте Го́сподеви пѣ́снь но́ву, воспо́йте Го́сподеви вся́ земля́:
воспо́йте Го́сподеви, благослови́те и́мя Его́: благовѣсти́те де́нь от дне́ спасе́нiе Его́.
Возвѣсти́те во язы́цѣхъ сла́ву Его́, во всѣ́хъ лю́дехъ чудеса́ Его́.
Я́ко ве́лiй Госпо́дь и хва́ленъ зѣло́, стра́шенъ е́сть надъ всѣ́ми бо́ги.
Я́ко вси́ бо́зи язы́къ бѣ́сове: Госпо́дь же небеса́ сотвори́.
Исповѣ́данiе и красота́ предъ Ни́мъ, святы́ня и великолѣ́пiе во святи́лѣ Его́.
Принеси́те Го́сподеви, оте́чествiя язы́къ, принеси́те Го́сподеви сла́ву и че́сть.
Принеси́те Го́сподеви сла́ву и́мени Его́: возми́те же́ртвы и входи́те во дворы́ Его́.
Поклони́теся Го́сподеви во дворѣ́ святѣ́мъ Его́: да подви́жится от лица́ Его́ вся́ земля́.
Рцы́те во язы́цѣхъ, я́ко Госпо́дь воцари́ся: и́бо испра́ви вселе́нную, я́же не подви́жится: су́дитъ лю́демъ пра́востiю.
Да возвеселя́тся небеса́, и ра́дуется земля́: да подви́жится мо́ре и исполне́нiе его́:
возра́дуются поля́, и вся́ я́же на ни́хъ: тогда́ возра́дуются вся́ древа́ дубра́вная
от лица́ Госпо́дня, я́ко гряде́тъ, я́ко гряде́тъ суди́ти земли́: суди́ти вселе́ннѣй въ пра́вду, и лю́демъ и́стиною Свое́ю.
Псало́мъ Дави́ду, егда́ земля́ его́ устроя́шеся, не надпи́санъ у евре́й
Госпо́дь воцари́ся, да ра́дуется земля́, да веселя́тся о́строви мно́зи.
О́блакъ и мра́къ о́крестъ Его́: пра́вда и судьба́ исправле́нiе престо́ла Его́.
О́гнь предъ Ни́мъ предъи́детъ и попали́тъ о́крестъ враги́ Его́.
Освѣти́ша мо́лнiя Его́ вселе́нную: ви́дѣ и подви́жеся земля́.
Го́ры я́ко во́скъ раста́яша от лица́ Госпо́дня, от лица́ Го́спода всея́ земли́.
Возвѣсти́ша небеса́ пра́вду Его́, и ви́дѣша вси́ лю́дiе сла́ву Его́.
Да постыдя́тся вси́ кла́няющiися истука́ннымъ, хва́лящiися о и́долѣхъ свои́хъ: поклони́теся Ему́, вси́ а́нгели Его́.
Слы́ша и возвесели́ся Сiо́нъ, и возра́довашася дще́ри Иуде́йскiя, суде́бъ ра́ди Твои́хъ, Го́споди:
я́ко Ты́ Госпо́дь вы́шнiй надъ все́ю земле́ю, зѣло́ превозне́слся еси́ надъ всѣ́ми бо́ги.
Лю́бящiи Го́спода, ненави́дите зла́я: храни́тъ Госпо́дь ду́шы преподо́бныхъ Свои́хъ, изъ руки́ грѣ́шничи изба́витъ я́.
Свѣ́тъ возсiя́ пра́веднику, и пра́вымъ се́рдцемъ весе́лiе.
Весели́теся, пра́веднiи, о Го́сподѣ, и исповѣ́дайте па́мять святы́ни Его́.
Псало́мъ Дави́ду.
Воспо́йте Го́сподеви пѣ́снь но́ву, я́ко ди́вна сотвори́ Госпо́дь: спасе́ Его́ десни́ца Его́ и мы́шца свята́я Его́.
Сказа́ Госпо́дь спасе́нiе Свое́, предъ язы́ки откры́ пра́вду Свою́.
Помяну́ ми́лость Свою́ Иа́кову и и́стину Свою́ до́му Изра́илеву: ви́дѣша вси́ концы́ земли́ спасе́нiе Бо́га на́шего.
Воскли́кните Богови, вся́ земля́, воспо́йте и ра́дуйтеся и по́йте.
По́йте Го́сподеви въ гу́слехъ, въ гу́слехъ и гла́сѣ псало́мстѣ,
въ труба́хъ ко́ваныхъ и гла́сомъ трубы́ ро́жаны: воструби́те предъ Царе́мъ Го́сподемъ.
Да подви́жится мо́ре и исполне́нiе его́, вселе́нная и вси́ живу́щiи на не́й.
Рѣ́ки воспле́щутъ руко́ю вку́пѣ, го́ры возра́дуются
от лица́ Госпо́дня, я́ко гряде́тъ, я́ко и́детъ суди́ти земли́: суди́ти вселе́ннѣй въ пра́вду, и лю́демъ пра́востiю.
Псало́мъ Дави́ду.
Госпо́дь воцари́ся, да гнѣ́ваются лю́дiе: сѣдя́й на Херуви́мѣхъ, да подви́жится земля́.
Госпо́дь въ Сiо́нѣ вели́къ, и высо́къ е́сть надъ всѣ́ми людьми́.
Да исповѣ́дятся и́мени Твоему́ вели́кому, я́ко стра́шно и свято е́сть.
И че́сть царе́ва су́дъ лю́битъ: Ты́ угото́валъ еси́ правоты́, су́дъ и пра́вду во Иа́ковѣ Ты́ сотвори́лъ еси́.
Возноси́те Го́спода Бо́га на́шего и покланя́йтеся подно́жiю но́гу Его́, я́ко свято е́сть.
Моисе́й и Ааро́нъ во иере́ехъ Его́, и Самуи́лъ въ призыва́ющихъ и́мя Его́: призыва́ху Го́спода, и То́й послу́шаше и́хъ.
Въ столпѣ́ о́блачнѣ глаго́лаше къ ни́мъ: я́ко храня́ху свидѣ́нiя Его́ и повелѣ́нiя Его́, я́же даде́ и́мъ.
Го́споди Бо́же на́шъ, Ты́ послу́шалъ еси́ и́хъ: Бо́же, Ты́ ми́лостивъ быва́лъ еси́ и́мъ, и мща́я на вся́ начина́нiя и́хъ.
Возноси́те Го́спода Бо́га на́шего и покланя́йтеся въ горѣ́ святѣ́й Его́: я́ко свя́тъ Госпо́дь Бо́гъ на́шъ.
Псало́мъ Дави́ду во исповѣ́данiе.
Воскли́кните Богови вся́ земля́:
рабо́тайте Го́сподеви въ весе́лiи, вни́дите предъ Ни́мъ въ ра́дости.
Увѣ́дите, я́ко Госпо́дь То́й е́сть Бо́гъ на́шъ: То́й сотвори́ на́съ, а не мы́: мы́ же лю́дiе Его́ и о́вцы па́жити Его́.
Вни́дите во врата́ Его́ во исповѣ́данiи, во дворы́ Его́ въ пѣ́нiихъ: исповѣ́дайтеся Ему́, хвали́те и́мя Его́.
Я́ко бла́гъ Госпо́дь, въ вѣ́къ ми́лость Его́, и да́же до ро́да и ро́да и́стина Его́.
Псало́мъ Дави́ду.
Ми́лость и су́дъ воспою́ Тебѣ́, Го́споди:
пою́ и разумѣ́ю въ пути́ непоро́чнѣ: когда́ прiи́деши ко мнѣ́? Прехожда́хъ въ незло́бiи се́рдца моего́ посредѣ́ до́му моего́.
Не предлага́хъ предъ очи́ма мои́ма ве́щь законопресту́пную: творя́щыя преступле́нiе возненави́дѣхъ:
не прильпе́ мнѣ́ се́рдце стропти́во: уклоня́ющагося от мене́ лука́ваго не позна́хъ.
Оклевета́ющаго та́й и́скренняго своего́, сего́ изгоня́хъ: го́рдымъ о́комъ и несы́тымъ се́рдцемъ, съ си́мъ не ядя́хъ.
О́чи мои́ на вѣ́рныя земли́, посажда́ти я́ со мно́ю: ходя́й по пути́ непоро́чну, се́й ми́ служа́ше.
Не живя́ше посредѣ́ до́му моего́ творя́й горды́ню: глаго́ляй непра́ведная не исправля́ше предъ очи́ма мои́ма.
Воу́трiя избива́хъ вся́ грѣ́шныя земли́, е́же потреби́ти от гра́да Госпо́дня вся́ дѣ́лающыя беззако́нiе.
ψαλμὸς ᾠδῆς εἰς τὴν ἡμέραν τοῦ σαββάτου
ἀγαθὸν τὸ ἐξομολογεῖσθαι τῷ κυρίῳ καὶ ψάλλειν τῷ ὀνόματί σου ὕψιστε
τοῦ ἀναγγέλλειν τὸ πρωὶ τὸ ἔλεός σου καὶ τὴν ἀλήθειάν σου κατὰ νύκτα
ἐν δεκαχόρδῳ ψαλτηρίῳ μετ᾿ ᾠδῆς ἐν κιθάρᾳ
ὅτι εὔφρανάς με κύριε ἐν τῷ ποιήματί σου καὶ ἐν τοῖς ἔργοις τῶν χειρῶν σου ἀγαλλιάσομαι
ὡς ἐμεγαλύνθη τὰ ἔργα σου κύριε σφόδρα ἐβαθύνθησαν οἱ διαλογισμοί σου
ἀνὴρ ἄφρων οὐ γνώσεται καὶ ἀσύνετος οὐ συνήσει ταῦτα
ἐν τῷ ἀνατεῖλαι τοὺς ἁμαρτωλοὺς ὡς χόρτον καὶ διέκυψαν πάντες οἱ ἐργαζόμενοι τὴν ἀνομίαν ὅπως ἂν ἐξολεθρευθῶσιν εἰς τὸν αἰῶνα τοῦ αἰῶνος
σὺ δὲ ὕψιστος εἰς τὸν αἰῶνα κύριε
ὅτι ἰδοὺ οἱ ἐχθροί σου ἀπολοῦνται καὶ διασκορπισθήσονται πάντες οἱ ἐργαζόμενοι τὴν ἀνομίαν
καὶ ὑψωθήσεται ὡς μονοκέρωτος τὸ κέρας μου καὶ τὸ γῆράς μου ἐν ἐλαίῳ πίονι
καὶ ἐπεῖδεν ὁ ὀφθαλμός μου ἐν τοῖς ἐχθροῖς μου καὶ ἐν τοῖς ἐπανιστανομένοις ἐπ᾿ ἐμὲ πονηρευομένοις ἀκούσεται τὸ οὖς μου
δίκαιος ὡς φοῖνιξ ἀνθήσει ὡσεὶ κέδρος ἡ ἐν τῷ Λιβάνῳ πληθυνθήσεται
πεφυτευμένοι ἐν τῷ οἴκῳ κυρίου ἐν ταῖς αὐλαῖς τοῦ θεοῦ ἡμῶν ἐξανθήσουσιν
ἔτι πληθυνθήσονται ἐν γήρει πίονι καὶ εὐπαθοῦντες ἔσονται
τοῦ ἀναγγεῖλαι ὅτι εὐθὴς κύριος ὁ θεός μου καὶ οὐκ ἔστιν ἀδικία ἐν αὐτῷ
εἰς τὴν ἡμέραν τοῦ προσαββάτου ὅτε κατῴκισται ἡ γῆ αἶνος ᾠδῆς τῷ Δαυιδ
ὁ κύριος ἐβασίλευσεν εὐπρέπειαν ἐνεδύσατο ἐνεδύσατο κύριος δύναμιν καὶ περιεζώσατο καὶ γὰρ ἐστερέωσεν τὴν οἰκουμένην ἥτις οὐ σαλευθήσεται
ἕτοιμος ὁ θρόνος σου ἀπὸ τότε ἀπὸ τοῦ αἰῶνος σὺ εἶ
ἐπῆραν οἱ ποταμοί κύριε ἐπῆραν οἱ ποταμοὶ φωνὰς αὐτῶν
ἀπὸ φωνῶν ὑδάτων πολλῶν θαυμαστοὶ οἱ μετεωρισμοὶ τῆς θαλάσσης θαυμαστὸς ἐν ὑψηλοῖς ὁ κύριος
τὰ μαρτύριά σου ἐπιστώθησαν σφόδρα τῷ οἴκῳ σου πρέπει ἁγίασμα κύριε εἰς μακρότητα ἡμερῶν
ψαλμὸς τῷ Δαυιδ τετράδι σαββάτων
ὁ θεὸς ἐκδικήσεων κύριος ὁ θεὸς ἐκδικήσεων ἐπαρρησιάσατο
ὑψώθητι ὁ κρίνων τὴν γῆν ἀπόδος ἀνταπόδοσιν τοῖς ὑπερηφάνοις
ἕως πότε ἁμαρτωλοί κύριε ἕως πότε ἁμαρτωλοὶ καυχήσονται
φθέγξονται καὶ λαλήσουσιν ἀδικίαν λαλήσουσιν πάντες οἱ ἐργαζόμενοι τὴν ἀνομίαν
τὸν λαόν σου κύριε ἐταπείνωσαν καὶ τὴν κληρονομίαν σου ἐκάκωσαν
χήραν καὶ προσήλυτον ἀπέκτειναν καὶ ὀρφανοὺς ἐφόνευσαν
καὶ εἶπαν οὐκ ὄψσεται κύριος οὐδὲ συνήσει ὁ θεὸς τοῦ Ιακωβ
σύνετε δή ἄφρονες ἐν τῷ λαῷ καί μωροί ποτὲ φρονήσατε
ὁ φυτεύσας τὸ οὖς οὐχὶ ἀκούει ἢ ὁ πλάσας τὸν ὀφθαλμὸν οὐ κατανοεῖ
ὁ παιδεύων ἔθνη οὐχὶ ἐλέγξει ὁ διδάσκων ἄνθρωπον γνῶσιν
κύριος γινώσκει τοὺς διαλογισμοὺς τῶν ἀνθρώπων ὅτι εἰσὶν μάταιοι
μακάριος ἄνθρωπος ὃν ἂν σὺ παιδεύσῃς κύριε καὶ ἐκ τοῦ νόμου σου διδάξῃς αὐτὸν
τοῦ πραῦναι αὐτῷ ἀφ᾿ ἡμερῶν πονηρῶν ἕως οὗ ὀρυγῇ τῷ ἁμαρτωλῷ βόθρος
ὅτι οὐκ ἀπώσεται κύριος τὸν λαὸν αὐτοῦ καὶ τὴν κληρονομίαν αὐτοῦ οὐκ ἐγκαταλείψει
ἕως οὗ δικαιοσύνη ἐπιστρέψῃ εἰς κρίσιν καὶ ἐχόμενοι αὐτῆς πάντες οἱ εὐθεῖς τῇ καρδίᾳ (διάψαλμα)
τίς ἀναστήσεταί μοι ἐπὶ πονηρευομένους ἢ τίς συμπαραστήσεταί μοι ἐπὶ ἐργαζομένους τὴν ἀνομίαν
εἰ μὴ ὅτι κύριος ἐβοήθησέν μοι παρὰ βραχὺ παρῴκησεν τῷ ᾅδῃ ἡ ψυχή μου
εἰ ἔλεγον σεσάλευται ὁ πούς μου τὸ ἔλεός σου κύριε βοηθεῖ μοι
κύριε κατὰ τὸ πλῆθος τῶν ὀδυνῶν μου ἐν τῇ καρδίᾳ μου αἱ παρακλήσεις σου ἠγάπησαν τὴν ψυχήν μου
μὴ συμπροσέσται σοι θρόνος ἀνομίας ὁ πλάσσων κόπον ἐπὶ προστάγματι
θηρεύσουσιν ἐπὶ ψυχὴν δικαίου καὶ αἷμα ἀθῷον καταδικάσονται
καὶ ἐγένετό μοι κύριος εἰς καταφυγὴν καὶ ὁ θεός μου εἰς βοηθὸν ἐλπίδος μου
καὶ ἀποδώσει αὐτοῖς τὴν ἀνομίαν αὐτῶν καὶ κατὰ τὴν πονηρίαν αὐτῶν ἀφανιεῖ αὐτοὺς κύριος ὁ θεὸς ἡμῶν
αἶνος ᾠδῆς τῷ Δαυιδ
δεῦτε ἀγαλλιασώμεθα τῷ κυρίῳ ἀλαλάξωμεν τῷ θεῷ τῷ σωτῆρι ἡμῶν
προφθάσωμεν τὸ πρόσωπον αὐτοῦ ἐν ἐξομολογήσει καὶ ἐν ψαλμοῖς ἀλαλάξωμεν αὐτῷ
ὅτι θεὸς μέγας κύριος καὶ βασιλεὺς μέγας ἐπὶ πάντας τοὺς θεούς
ὅτι ἐν τῇ χειρὶ αὐτοῦ τὰ πέρατα τῆς γῆς καὶ τὰ ὕψη τῶν ὀρέων αὐτοῦ εἰσιν
ὅτι αὐτοῦ ἐστιν ἡ θάλασσα καὶ αὐτὸς ἐποίησεν αὐτήν καὶ τὴν ξηρὰν αἱ χεῖρες αὐτοῦ ἔπλασαν
δεῦτε προσκυνήσωμεν καὶ προσπέσωμεν αὐτῷ καὶ κλαύσωμεν ἐναντίον κυρίου τοῦ ποιήσαντος ἡμᾶς
ὅτι αὐτός ἐστιν ὁ θεὸς ἡμῶν καὶ ἡμεῖς λαὸς νομῆς αὐτοῦ καὶ πρόβατα χειρὸς αὐτοῦ σήμερον ἐὰν τῆς φωνῆς αὐτοῦ ἀκούσητε
μὴ σκληρύνητε τὰς καρδίας ὑμῶν ὡς ἐν τῷ παραπικρασμῷ κατὰ τὴν ἡμέραν τοῦ πειρασμοῦ ἐν τῇ ἐρήμῳ
οὗ ἐπείρασαν οἱ πατέρες ὑμῶν ἐδοκίμασαν καὶ εἴδοσαν τὰ ἔργα μου
τεσσαράκοντα ἔτη προσώχθισα τῇ γενεᾷ ἐκείνῃ καὶ εἶπα ἀεὶ πλανῶνται τῇ καρδίᾳ καὶ αὐτοὶ οὐκ ἔγνωσαν τὰς ὁδούς μου
ὡς ὤμοσα ἐν τῇ ὀργῇ μου εἰ εἰσελεύσονται εἰς τὴν κατάπαυσίν μου
ὅτε ὁ οἶκος ᾠκοδομεῖτο μετὰ τὴν αἰχμαλωσίαν ᾠδὴ τῷ Δαυιδ
ᾄσατε τῷ κυρίῳ ᾆσμα καινόν ᾄσατε τῷ κυρίῳ πᾶσα ἡ γῆ
ᾄσατε τῷ κυρίῳ εὐλογήσατε τὸ ὄνομα αὐτοῦ εὐαγγελίζεσθε ἡμέραν ἐξ ἡμέρας τὸ σωτήριον αὐτοῦ
ἀναγγείλατε ἐν τοῖς ἔθνεσιν τὴν δόξαν αὐτοῦ ἐν πᾶσι τοῖς λαοῖς τὰ θαυμάσια αὐτοῦ
ὅτι μέγας κύριος καὶ αἰνετὸς σφόδρα φοβερός ἐστιν ἐπὶ πάντας τοὺς θεούς
ὅτι πάντες οἱ θεοὶ τῶν ἐθνῶν δαιμόνια ὁ δὲ κύριος τοὺς οὐρανοὺς ἐποίησεν
ἐξομολόγησις καὶ ὡραιότης ἐνώπιον αὐτοῦ ἁγιωσύνη καὶ μεγαλοπρέπεια ἐν τῷ ἁγιάσματι αὐτοῦ
ἐνέγκατε τῷ κυρίῳ αἱ πατριαὶ τῶν ἐθνῶν ἐνέγκατε τῷ κυρίῳ δόξαν καὶ τιμήν
ἐνέγκατε τῷ κυρίῳ δόξαν ὀνόματι αὐτοῦ ἄρατε θυσίας καὶ εἰσπορεύεσθε εἰς τὰς αὐλὰς αὐτοῦ
προσκυνήσατε τῷ κυρίῳ ἐν αὐλῇ ἁγίᾳ αὐτοῦ σαλευθήτω ἀπὸ προσώπου αὐτοῦ πᾶσα ἡ γῆ
εἴπατε ἐν τοῖς ἔθνεσιν ὁ κύριος ἐβασίλευσεν καὶ γὰρ κατώρθωσεν τὴν οἰκουμένην ἥτις οὐ σαλευθήσεται κρινεῖ λαοὺς ἐν εὐθύτητι
εὐφραινέσθωσαν οἱ οὐρανοί καὶ ἀγαλλιάσθω ἡ γῆ σαλευθήτω ἡ θάλασσα καὶ τὸ πλήρωμα αὐτῆς
χαρήσεται τὰ πεδία καὶ πάντα τὰ ἐν αὐτοῖς τότε ἀγαλλιάσονται πάντα τὰ ξύλα τοῦ δρυμοῦ
πρὸ προσώπου κυρίου ὅτι ἔρχεται ὅτι ἔρχεται κρῖναι τὴν γῆν κρινεῖ τὴν οἰκουμένην ἐν δικαιοσύνῃ καὶ λαοὺς ἐν τῇ ἀληθείᾳ αὐτοῦ
τῷ Δαυιδ ὅτε ἡ γῆ αὐτοῦ καθίσταται
ὁ κύριος ἐβασίλευσεν ἀγαλλιάσθω ἡ γῆ εὐφρανθήτωσαν νῆσοι πολλαί
νεφέλη καὶ γνόφος κύκλῳ αὐτοῦ δικαιοσύνη καὶ κρίμα κατόρθωσις τοῦ θρόνου αὐτοῦ
πῦρ ἐναντίον αὐτοῦ προπορεύσεται καὶ φλογιεῖ κύκλῳ τοὺς ἐχθροὺς αὐτοῦ
ἔφαναν αἱ ἀστραπαὶ αὐτοῦ τῇ οἰκουμένῃ εἶδεν καὶ ἐσαλεύθη ἡ γῆ
τὰ ὄρη ἐτάκησαν ὡσεὶ κηρὸς ἀπὸ προσώπου κυρίου ἀπὸ προσώπου κυρίου πάσης τῆς γῆς
ἀνήγγειλαν οἱ οὐρανοὶ τὴν δικαιοσύνην αὐτοῦ καὶ εἴδοσαν πάντες οἱ λαοὶ τὴν δόξαν αὐτοῦ
αἰσχυνθήτωσαν πάντες οἱ προσκυνοῦντες τοῖς γλυπτοῖς οἱ ἐγκαυχώμενοι ἐν τοῖς εἰδώλοις αὐτῶν προσκυνήσατε αὐτῷ πάντες οἱ ἄγγελοι αὐτοῦ
ἤκουσεν καὶ εὐφράνθη Σιων καὶ ἠγαλλιάσαντο αἱ θυγατέρες τῆς Ιουδαίας ἕνεκεν τῶν κριμάτων σου κύριε
ὅτι σὺ εἶ κύριος ὁ ὕψιστος ἐπὶ πᾶσαν τὴν γῆν σφόδρα ὑπερυψώθης ὑπὲρ πάντας τοὺς θεούς
οἱ ἀγαπῶντες τὸν κύριον μισεῖτε πονηρόν φυλάσσει κύριος τὰς ψυχὰς τῶν ὁσίων αὐτοῦ ἐκ χειρὸς ἁμαρτωλῶν ῥύσεται αὐτούς
φῶς ἀνέτειλεν τῷ δικαίῳ καὶ τοῖς εὐθέσι τῇ καρδίᾳ εὐφροσύνη
εὐφράνθητε δίκαιοι ἐπὶ τῷ κυρίῳ καὶ ἐξομολογεῖσθε τῇ μνήμῃ τῆς ἁγιωσύνης αὐτοῦ
ψαλμὸς τῷ Δαυιδ
ᾄσατε τῷ κυρίῳ ᾆσμα καινόν ὅτι θαυμαστὰ ἐποίησεν κύριος ἔσωσεν αὐτῷ ἡ δεξιὰ αὐτοῦ καὶ ὁ βραχίων ὁ ἅγιος αὐτοῦ
ἐγνώρισεν κύριος τὸ σωτήριον αὐτοῦ ἐναντίον τῶν ἐθνῶν ἀπεκάλυψεν τὴν δικαιοσύνην αὐτοῦ
ἐμνήσθη τοῦ ἐλέους αὐτοῦ τῷ Ιακωβ καὶ τῆς ἀληθείας αὐτοῦ τῷ οἴκῳ Ισραηλ εἴδοσαν πάντα τὰ πέρατα τῆς γῆς τὸ σωτήριον τοῦ θεοῦ ἡμῶν
ἀλαλάξατε τῷ θεῷ πᾶσα ἡ γῆ ᾄσατε καὶ ἀγαλλιᾶσθε καὶ ψάλατε
ψάλατε τῷ κυρίῳ ἐν κιθάρᾳ ἐν κιθάρᾳ καὶ φωνῇ ψαλμοῦ
ἐν σάλπιγξιν ἐλαταῖς καὶ φωνῇ σάλπιγγος κερατίνης ἀλαλάξατε ἐνώπιον τοῦ βασιλέως κυρίου
σαλευθήτω ἡ θάλασσα καὶ τὸ πλήρωμα αὐτῆς ἡ οἰκουμένη καὶ οἱ κατοικοῦντες ἐν αὐτῇ
ποταμοὶ κροτήσουσιν χειρὶ ἐπὶ τὸ αὐτό τὰ ὄρη ἀγαλλιάσονται
ὅτι ἥκει κρῖναι τὴν γῆν κρινεῖ τὴν οἰκουμένην ἐν δικαιοσύνῃ καὶ λαοὺς ἐν εὐθύτητι
ψαλμὸς τῷ Δαυιδ
ὁ κύριος ἐβασίλευσεν ὀργιζέσθωσαν λαοί ὁ καθήμενος ἐπὶ τῶν χερουβιν σαλευθήτω ἡ γῆ
κύριος ἐν Σιων μέγας καὶ ὑψηλός ἐστιν ἐπὶ πάντας τοὺς λαούς
ἐξομολογησάσθωσαν τῷ ὀνόματί σου τῷ μεγάλῳ ὅτι φοβερὸν καὶ ἅγιόν ἐστιν
καὶ τιμὴ βασιλέως κρίσιν ἀγαπᾷ σὺ ἡτοίμασας εὐθύτητας κρίσιν καὶ δικαιοσύνην ἐν Ιακωβ σὺ ἐποίησας
ὑψοῦτε κύριον τὸν θεὸν ἡμῶν καὶ προσκυνεῖτε τῷ ὑποποδίῳ τῶν ποδῶν αὐτοῦ ὅτι ἅγιός ἐστιν
Μωυσῆς καὶ Ααρων ἐν τοῖς ἱερεῦσιν αὐτοῦ καὶ Σαμουηλ ἐν τοῖς ἐπικαλουμένοις τὸ ὄνομα αὐτοῦ ἐπεκαλοῦντο τὸν κύριον καὶ αὐτὸς ἐπήκουσεν αὐτῶν
ἐν στύλῳ νεφέλης ἐλάλει πρὸς αὐτούς ἐφύλασσον τὰ μαρτύρια αὐτοῦ καὶ τὰ προστάγματα ἃ ἔδωκεν αὐτοῖς
κύριε ὁ θεὸς ἡμῶν σὺ ἐπήκουες αὐτῶν ὁ θεός σὺ εὐίλατος ἐγίνου αὐτοῖς καὶ ἐκδικῶν ἐπὶ πάντα τὰ ἐπιτηδεύματα αὐτῶν
ὑψοῦτε κύριον τὸν θεὸν ἡμῶν καὶ προσκυνεῖτε εἰς ὄρος ἅγιον αὐτοῦ ὅτι ἅγιος κύριος ὁ θεὸς ἡμῶν
ψαλμὸς εἰς ἐξομολόγησιν
ἀλαλάξατε τῷ κυρίῳ πᾶσα ἡ γῆ
δουλεύσατε τῷ κυρίῳ ἐν εὐφροσύνῃ εἰσέλθατε ἐνώπιον αὐτοῦ ἐν ἀγαλλιάσει
γνῶτε ὅτι κύριος αὐτός ἐστιν ὁ θεός αὐτὸς ἐποίησεν ἡμᾶς καὶ οὐχ ἡμεῖς λαὸς αὐτοῦ καὶ πρόβατα τῆς νομῆς αὐτοῦ
εἰσέλθατε εἰς τὰς πύλας αὐτοῦ ἐν ἐξομολογήσει εἰς τὰς αὐλὰς αὐτοῦ ἐν ὕμνοις ἐξομολογεῖσθε αὐτῷ αἰνεῖτε τὸ ὄνομα αὐτοῦ
ὅτι χρηστὸς κύριος εἰς τὸν αἰῶνα τὸ ἔλεος αὐτοῦ καὶ ἕως γενεᾶς καὶ γενεᾶς ἡ ἀλήθεια αὐτοῦ
τῷ Δαυιδ ψαλμός
ἔλεος καὶ κρίσιν ᾄσομαί σοι κύριε
ψαλῶ καὶ συνήσω ἐν ὁδῷ ἀμώμῳ πότε ἥξεις πρός με διεπορευόμην ἐν ἀκακίᾳ καρδίας μου ἐν μέσῳ τοῦ οἴκου μου
οὐ προεθέμην πρὸ ὀφθαλμῶν μου πρᾶγμα παράνομον ποιοῦντας παραβάσεις ἐμίσησα
οὐκ ἐκολλήθη μοι καρδία σκαμβή ἐκκλίνοντος ἀπ᾿ ἐμοῦ τοῦ πονηροῦ οὐκ ἐγίνωσκον
τὸν καταλαλοῦντα λάθρᾳ τοῦ πλησίον αὐτοῦ τοῦτον ἐξεδίωκον ὑπερηφάνῳ ὀφθαλμῷ καὶ ἀπλήστῳ καρδίᾳ τούτῳ οὐ συνήσθιον
οἱ ὀφθαλμοί μου ἐπὶ τοὺς πιστοὺς τῆς γῆς τοῦ συγκαθῆσθαι αὐτοὺς μετ᾿ ἐμοῦ πορευόμενος ἐν ὁδῷ ἀμώμῳ οὗτός μοι ἐλειτούργει
οὐ κατῴκει ἐν μέσῳ τῆς οἰκίας μου ποιῶν ὑπερηφανίαν λαλῶν ἄδικα οὐ κατεύθυνεν ἐναντίον τῶν ὀφθαλμῶν μου
εἰς τὰς πρωίας ἀπέκτεννον πάντας τοὺς ἁμαρτωλοὺς τῆς γῆς τοῦ ἐξολεθρεῦσαι ἐκ πόλεως κυρίου πάντας τοὺς ἐργαζομένους τὴν ἀνομίαν
Псалом. Песнь на день субботний. Сладко Господа благодарить, Имени Твоему, о Вышний! бряцать, возвещать поутру милость Твою, и верность Твою – в ночи, на цитре и на десяти струнах, с песнею под звоны арф.
Радость мне, Господи, дела Твои, я ликую о творениях рук Твоих. Как дивны, Господи, творения Твои! Весьма глубоки мысли Твои. Малоумный не постигнет их, и несмысленный не поймет.
Пусть разрастаются, как трава, пусть процветают творящие зло, – это к погибели навсегда; Ты же, Господи, возвышен вовек. Ибо вот, Господи, враги Твои, ибо вот, сгинут враги Твои, расточатся все творящие зло.
А мой рог возносишь Ты, как единорога рог, елеем свежим я умащен; смотрит око мое на врагов моих, и о злых, что ополчаются на меня, слушают весть уши мои.
Как пальма, праведный процветет, возвысится, как ливанский кедр, – насажденные в Господнем дому, во дворах Бога нашего процветут; и в старости будут плодоносить, не иссякнет в них сок – во свидетельство, что прав Господь, скала моя, и что неправды нет у Него.
Приидите пред Господом ликовать, Твердыне спасения нашего возгласим,
благодарно станем пред Ним, при звуке струн возопиим Ему!
Ибо Господь – великий Бог, над всеми богами великий Царь;
в руке Его – бездны земли, и высоты гор – во власти Его;
и море Он сотворил, и сушу изваяли руки Его.
Приидите, поклонимся и припадем, преклоним колена все пред Господом, создавшим нас!
Ибо Он есть Бог наш, а мы – народ паствы Его, и овцы длани Его. В день сей услышите глас Его:
«Не ожесточите ваших сердец, как было в Мериве, в Массы день,
когда отцы ваши искушали Меня, в пустыне испытывали Меня – и увидели дела Мои.
Сорок лет поколение гневило Меня, и рек Я: извращены их сердца, не познали они путей Моих.
И поклялся Я во гневе Моем, что не войдут они в радость Мою».
Пойте Господу новую песнь, пойте Господу, вся земля!
Пойте Господу, благословляйте имя Его, возвещайте со дня на день спасение Его!
Изъясняйте племенам славу его, всем народам чудеса Его!
Ибо велик Господь и славен весьма, страшен превыше всех богов;
ибо все боги народов – морок и прах, но Господь – Творец небес.
Слава и величие пред лицом Его, сила и краса во святыне Его.
Воздайте Господу, семейства племен, воздайте Господу славу и честь,
воздайте Господу честь имени Его, входите с дарами во дворы Его!
Средь красы святыни преклонитесь пред Ним, пред лицом Его дрогни, вся земля!
Скажите народам – Господь есть Царь! Не колеблется, стоит круг земель, и по правде вершит Свой суд над всеми народами Он.
Да радуются небеса и да ликует земля, да шумит морская глубь и все, что наполняет ее,
да веселятся поля и все, что на них, да ликуют все деревья дубрав
пред лицом Господа – Он идет, Он идет, чтоб землю судить; рассудит Он по правде круг земель, и народы – по верности Своей.
Господь есть Царь, да ликует земля, да веселится множество островов!
Облако и мрак – окрест Его, правда и суд – основа престола Его;
пред лицом Его идет огонь, попаляет окрест врагов Его,
от молний Его блеск на весь круг земель, видит и сотрясается земля,
пред лицом Господа тают горы, как воск, пред лицом Властителя всей земли, –
возвещают небеса правду Его, и видят все народы славу Его.
Да постыдятся те, что кумиров чтят, те, чья похвальба – морок и прах; да преклонятся пред Ним все божества!
Слышит и радуется Сион, дщерей Иуды ликует сонм, Господи, о приговорах Твоих!
Ибо Ты, Господи, Вышний над землею всей, надо всеми богами превознесен.
Вы, что любите Господа, – гнушайтесь злом! Хранит Он души верных Своих, из руки грешных вызволяет их; 11 сияет на праведника – свет, и радость – на тех, чьи прямы сердца.
Радуйтесь, праведные, о Нем, и славьте память святыни Его!
Таджикский
Языки
- Добавить язык
- Церковнослав. (рус)
- Церковнослав. (цс)
- Рус. (Синодальный)
- Рус. (Синод. с ударе́-ми)
- Рус. (Юнгеров)
- Рус. (Аверинцев)
- Рус. (Бируковы)
- Arab (AVD)
- Azerbaijani
- Armenian
- Bulgarian
- Chinese (simpl.)
- Croatian (S&D)
- English (NKJV)
- English (KJV)
- English (NRSV)
- Estonian
- Finnish (1992)
- French (LSG)
- Georgian
- German (MLU, 1912)
- German (GNB)
- Greek (Koine)
- Greek (TGV)
- Hebrew
- Italian
- Kyrgyz
- Latin (Nova Vulgata)
- Romanian
- Polish
- Portuguese
- Serbian (synod.)
- Serbian
- Spanish (RVR 1995)
- Swedish (Folkbibeln)
- Tajik
- Ukrainian (Homenko)
- Ukrainian (Ogienko)
Тарона. Суруди рӯзи шанбе.
Некӯст Парвардигорро сипос гуфтан, ва номи Туро, эй Боломақом, сароидан,
Саҳаргоҳон меҳру вафои Туро баён кардан, ва шабҳо вафодории Туро,
Бар сози даҳтор ва бар уд, бар нағмаи барбат.
Зеро ки маро, эй Парвардигор, бо корҳои Худ шод кардаӣ; аз корҳои дастони Ту хурсанд хоҳам шуд ба сабаби корҳои дастони Ту фарёди шодӣ хоҳам баровард.
Чӣ бузурганд корҳои Ту, эй Парвардигор! Бениҳоят чуқуранд жарф ҳастанд фикрҳои Ту.
Одами беақл инро намедонад, ва аблаҳ сарфаҳм намеравад.
Дар сурате ки бадкорон мисли алаф месабзанд, ва ҳамаи бадкирдорон мешукуфанд, то ки доимӣ барои ҳамеша нест шаванд, –
Ту ҷовидона дар афроз боло ҳастӣ, эй Парвардигор!
Зеро инак, душманони Ту, эй Парвардигор, – инак, душманони Ту нобуд мегарданд ва ҳамаи бадкирдорон пароканда мешаванд.
Вале шохи маро мисли шохи гови ваҳшӣ баланд кардаӣ; ба худ равғани тоза молидаам;
Ва чашмам ба мухолифонам хоҳад нигарист; гӯшҳоям дар бораи бадкешоне ки бар зидди ман бармехезанд, хоҳад шунид.
Росткор мисли дарахти хурмо хоҳад шукуфт, мисли арзи Лубнон нашъунамо хоҳад ёфт.
Онҳое ки дар хонаи Парвардигор шинонда шудаанд, дар саҳнҳои Худои мо хоҳанд шукуфт.
Дар пири низ бор хоҳанд овард, обдор ва тару тоза хоҳанд буд,
То баён кунанд, ки Парвардигор росткор аст; Ӯ кӯҳпораи ман аст, ва дар Ӯ ҳеҷ ноинсофӣ нест.
Парвардигор подшоҳӣ мекунад; Худро ба бо бузургӣ оростааст; Парвардигор Худро оростааст, камарбанди тавоноиро бастааст; ҷаҳон низ устувор шудааст, фурӯ нахоҳад ғалтид.
Тахти Ту аз қадимулайём барқарор гардидааст; Ту аз азал ҳастӣ.
Ҷараёнҳои об Дарёҳо хурӯш бардоштанд, эй Парвардигор; ҷараёнҳои об дарёҳо овози худро бардоштанд, ҷараёнҳои об дарёҳо талотуми мавҷҳои худро хоҳанд бардошт.
Аммо аз овозҳои обҳои бисёр, аз талотумҳои туғёнҳои неруманди баҳр Парвардигор дар афроз боло нерумандтар аст.
Гувоҳиҳои Шаҳодоти Ту бениҳоят боварибахшанд; хонаи Туро, эй Парвардигор, барои ҳамеша ҷовидона покӣ зебанда аст.
Эй Худои қасосҳо, эй Парвардигор, эй Худои қасосҳо биё нур биафкан!
Бархез, эй Довари замин, подоши ҳавобаландонро бидеҳ.
То ба кай бадкорон, эй Парвардигор, то ба кай бадкорон шод бошанд?
Лоф мезананд, ҳавобаландона сухан меронанд; ҳамаи бадкирдорон калонигарӣ мекунанд.
Қавми Туро, эй Парвардигор, поймол месозанд, ва бар мероси Ту ситам зулм мекунанд.
Бева ва ғарибро мекушанд, ва ятимонро қатл мекунанд.
Ва мегӯянд: «Парвардигор намебинад, ва Худои Яъқуб сарфаҳм намеравад».
Бифаҳмед, эй нодонони халқ нодонон дар байни халқ! Ва эй бехирадон, кай боақл мешавед?
Он ки гӯшро шинондааст, оё намешунавад? Он ки чашмро офаридааст, оё намебинад?
Он ки халқҳоро танбеҳ медиҳад, оё сарзаниш намекунад? – Он ки одамро ақл меомӯзад.
Парвардигор фикрҳои одамро медонад, ки онҳо ҳеҷ ҳастанд.
Хушо марде ки ӯро Ту, эй Парвардигор, танбеҳ медиҳӣ мекунӣ, ва аз шариати дастури Худ ӯро таълим медиҳӣ,
То ки ӯро дар аз рӯзҳои бад роҳат осоиш бахшӣ, то даме ки чоҳе барои бадкор канда шавад.
Зеро ки Парвардигор қавми Худро рад нахоҳад кард, ва мероси Худро тарк нахоҳад намуд.
Зеро ки доварӣ сӯи росткорӣ хоҳад баргашт, ва ҳамаи ростдилон онро пайравӣ хоҳанд кард.
Кист, ки барои ман бар зидди бадкешон бархезад? Кист, ки барои ман бар зидди бадкирдорон истодагӣ намояд?
Агар Парвардигор мададгори ёвари ёри ман намебуд, кам монда буд, ки ҷонам дар олами хомӯшӣ сокин шавад.
Вақте ки мегуфтам: «Пои ман мелағжад», – меҳру вафои Ту, эй Парвардигор, маро дастгирӣ мекард.
Вақте ки андешаҳоям андаруни ман биафзоянд, дилбардориҳои тасаллиҳои Ту ҷонамро осудагӣ мебахшанд.
Оё курсии расвоиҳо метавонад бо Ту рафоқат дӯстӣ дошта бошад, ки он аз номи қонун ноинсофиро ба вуҷуд меоварад?
Бар ҷони росткор тӯда мешаванд, ва хуни бегуноҳро маҳкум мекунанд.
Валекин Парвардигор қалъаи ман аст; ва Худои ман кӯҳпораи паноҳгоҳи ман аст.
Ва бедодгарии гуноҳи онҳоро бар онҳо хоҳад баргардонид, ва онҳоро ба ивази бадиашон нест хоҳад кард; Парвардигор Худои мо онҳоро нест хоҳад кард..
Биёед, барои Парвардигор сурудхонӣ намоем садои хурсандӣ барорем, барои кӯҳпораи наҷоти худ бонги шодӣ занем.
Пеши Ӯ бо шукрона ҳозир шавем, барои Ӯ бо сурудҳо бонги шодӣ занем.
Зеро ки Парвардигор Худои бузург аст, ва подшоҳи бузург бар ҳамаи худоён.
Умқҳои жарфҳои замин дар дасти Ӯ мебошанд; ва қуллаҳои кӯҳҳо аз они Ӯ ҳастанд.
Баҳр аз они Ӯст, ва онро Ӯ ба вуҷуд овардааст; ва хушкиро дастҳои Ӯ офаридааст.
Биёед, саҷда намоем ва таъзим кунем; пеши Парвардигор, ки Офаридгори мост, зону занем.
Зеро ки Ӯ Худои мост, ва мо қавми чарогоҳи Ӯ ва гӯсфандони зери дасти Ӯ ҳастем. Имрӯз агар овози Ӯро бишнавед:
«Дилҳои худро мисли замони ошӯб сахт накунед, мисли рӯзи озмоиш дар биёбон,
Ки падарони шумо Маро озмуданд; Маро имтиҳон карданд, агарчи корҳои Маро дида буданд.
Чил сол бар ин насл дарғазаб шудам, ва гуфтам: қавми гумроҳдил ҳастанд, ва роҳҳои Маро нафаҳмиданд,
Ба тавре ки Ман дар ғазаби Худ қасам хӯрдам, ки онҳо ба оромии Ман дохил нахоҳанд шуд».
Барои Парвардигор суруди наве бихонед; барои Парвардигор суруд хонед, эй тамоми аҳли замин!
Барои Парвардигор суруд гӯед, номи Ӯро муборак фархунда хонед, наҷоти Ӯро рӯз ба рӯз мужда диҳед.
Ҷалоли Ӯро дар миёни халқҳо баён намоед, ва корҳои аҷоиби Ӯро дар миёни ҳамаи қавмҳо.
Зеро ки Парвардигор бузург аст ва бениҳоят сазовори ситоиш; ва Ӯ саҳмгин аст бар ҳамаи худоён.
Зеро ки ҳамаи худоёни қавмҳо бутҳоянд, вале Парвардигор осмонро офаридааст.
Шукӯҳ ва ҷалол пеши рӯи Ӯст, қувват ва ҷалолат зебоӣ дар покгоҳи Ӯст.
Парвардигорро васф гӯед, эй қабилаҳои қавмҳо! Барои Парвардигор васфи ҷалол ва қувватро гӯед.
Барои Парвардигор васфи ҷалоли номи Ӯро гӯед; ҳадия биёред ва ба саҳнҳои Ӯ биёед.
Ба Парвардигор дар шукӯҳи покӣ саҷда кунед; пеши Ӯ биларзед, эй тамоми аҳли замин!
Ба халқҳо бигӯед: Парвардигор подшоҳӣ мекунад! Ҷаҳон низ устувор шудааст, фурӯ нахоҳад ғалтид; Ӯ қавмҳоро аз рӯи инсоф доварӣ хоҳад кард.
Бигзор осмон хурсандӣ кунад, ва замин ба ваҷд ояд; баҳр ва ҳар чӣ дар он аст, хурӯш бардорад;
Саҳро ва ҳар чӣ дар он аст, шод гардад, ва ҳамаи дарахтони ҷангал сурудхонӣ кунанд садои шодӣ бароранд…?
Пеши Парвардигор, зеро ки меояд, зеро ки меояд, то заминро доварӣ намояд; Ӯ ҷаҳонро аз рӯи росткорӣ доварӣ хоҳад кард, ва қавмҳоро аз рӯи ростии Худ.
Парвардигор подшоҳӣ мекунад: бигзор замин ба ваҷд ояд, ва ҷазираҳои бисёр хурсандӣ кунанд.
Абр ва тирагӣ гирдогирди Ӯст; росткорӣ ва инсоф асоси тахти Ӯст.
Оташ пешопеши Ӯ равон аст, ва бадхоҳони Ӯро гирдогирд месӯзонад.
Барқҳои Оташакҳои Ӯ ҷаҳонро равшан мекунанд; замин мебинад ва меларзад.
Кӯҳҳо пеши Парвардигор мисли мум гудохта мешаванд, пеши Худованди тамоми замин.
Осмонҳо росткории Ӯро баён мекунанд, ва ҳамаи қавмҳо ҷалоли Ӯро мебинанд.
Ҳамаи бутпарастон, ки бо бутҳо меболанд фахр мекунанд, шармсор мешаванд; ба Ӯ саҷда кунед, эй ҳамаи худоён!
Сион шунид ва хурсандӣ кард, ва духтарони Яҳудо шод шуданд ба муносибати довариҳои Ту, эй Парвардигор.
Зеро ки Ту, эй Парвардигор, бар тамоми замин баланд ҳастӣ, аз ҳамаи худоён бениҳоят болотарӣ.
Эй дӯстдорони Парвардигор, аз бадӣ нафрат кунед! Ӯ ҷонҳои порсоёни Худро нигоҳдорӣ мекунад, онҳоро аз дасти бадкорон халосӣ медиҳад,
Нур барои росткорон медурахшад, ва шодӣ барои ростдилон.
Эй росткорон, дар Парвардигор шодӣ кунед, ва дар зикри ёдовари покии Ӯ сипос гӯед.
Тарона. Барои Парвардигор суруди наве бихонед, зеро ки Ӯ корҳои аҷоиб кард; дасти росташ ва бозуи покаш Ӯро мададгор ёр шуд.
Парвардигор наҷоти Худро маълум кард, росткории Худро пеши назари халқҳо ошкор намуд.
Меҳри Худ ва вафои Худро нисбат ба хонадони Исроил ба ёд овард; тамоми канорҳои замин наҷоти Худои моро диданд.
Барои Парвардигор бонги шодӣ занед, эй тамоми аҳли замин! Овоз бароред ва садои шодӣ бароред ва суруд хонед.
Парвардигорро бо барбат бисароед, бо барбат ва бо овози сурудхонӣ.
Бо карнайҳо ва овози шох пеши Парвардигор Подшоҳ бонги шодӣ занед.
Бигзор баҳр ва ҳар чӣ дар он аст, хурӯш бардорад; ҷаҳон ва сокинони он низ;
Бигзор дарёҳо кафкӯбӣ кунанд, кӯҳҳо якҷоя сурудхонӣ кунанд садои шодӣ бароранд
Пеши Парвардигор, зеро ки меояд, то заминро доварӣ намояд; Ӯ ҷаҳонро аз рӯи росткорӣ доварӣ хоҳад кард, ва қавмҳоро аз рӯи инсоф.
Парвардигор подшоҳӣ мекунад: бигзор қавмҳо ба ларза оянд! Ӯ бар каррубиён нишастааст: бигзор замин мутазалзил гардад!
Парвардигор дар Сион бузург аст; ва Ӯ бар ҳамаи қавмҳо баланд аст.
Номи Туро ҳама хоҳанд гуфт, эй бузургвор ва саҳмгин тарсовар! – Ӯ Пок аст.
Ва қуввати подшоҳ инсофро дӯст медорад. Ту ростиро барқарор кардаӣ; инсоф ва росткориро дар Яъқуб ба амал овардаӣ.
Парвардигор Худои моро болобардор намоед, ва ба қадамгоҳи Ӯ саҷда кунед! – Ӯ Пок аст.
Мусо ва Ҳорун дар миёни коҳинони Ӯ буданд, ва Самуил дар миёни хонандагони номи Ӯ; онҳо сӯи Парвардигор мехонданд, ва Ӯ ба онҳо ҷавоб медод.
Дар сутуни абр ба онҳо сухан меронд; гувоҳиҳои Ӯро риоя мекарданд, ва қоидаҳоеро, ки ба онҳо дода буд.
Парвардигоро, Худои мо! Ту онҳоро мешунидӣ; онҳоро Худои бахшоянда будӣ, ва барои корҳои онҳо қасос мегирифтӣ.
Парвардигор Худои моро болобардор намоед, ва ба кӯҳи поки Ӯ саҷда кунед! – Зеро ки Парвардигор Худои мо Пок аст.
Таронаи шукрона. Барои Парвардигор бонги шодӣ занед, эй тамоми аҳли замин!
Парвардигорро бо шодӣ парастиш намоед; пеши Ӯ бо таронасароӣ биёед.
Бидонед, ки Парвардигор Худост; Ӯ моро офаридааст, ва мо аз они Ӯ ҳастем, қавми Ӯ ва гӯсфандони чарогоҳи Ӯ.
Ба дарвозаҳои Ӯ бо шукрона биёед, ба саҳнҳои Ӯ бо ҳамду сано; Ӯро сипос гӯед, номи Ӯро муборак фархунда хонед.
Зеро ки Парвардигор некӯст, меҳру вафои Ӯ ҷовидонист, ва вафодории Ӯ аз насл ба насл аст.
Таронаи Довуд. Меҳру вафо ва инсофро суруд хоҳам хонд; Туро, эй Парвардигор, хоҳам сароид.
Ба роҳи беайбӣ назар хоҳам дӯхт, кай он ба наздам меояд? Бо дили беайб дар хонаи худ хоҳам гашт. Дар роҳи комил бо хурсандӣ рафтор хоҳам намуд, назди ман кай хоҳӣ омад? Андаруни хонаи худ бо ростии дили худ рафтор хоҳам кард.
Пеши назари худ чизи бадро нахоҳам гузошт; аз кори гумроҳон нафрат дорам; ба ман нахоҳад часпид.
Дили каҷ аз ман дур хоҳад шуд; бадиро нахоҳам донист.
Касеро, ки дар ниҳон аз ёри худ ғайбат мекунад, дафъ хоҳам кард; шахсеро, ки чашмони ҳавобаланд ва дили пурғурур дорад, тоқат нахоҳам кард.
Чашмонам бар вафодорони замин аст, то ки ҳамнишини ман шаванд; касе ки бо роҳи комил беайбӣ равон бошад, хизмати маро хоҳад кард.
Андаруни хонаи ман маккор сокин нахоҳад шуд; дурӯғгӯй пеши назари ман нахоҳад истод.
Ҳар пагоҳӣ ҳамаи бадкорони заминро дафъ хоҳам кард, то ки ҳамаи бадкирдоронро аз шаҳри Парвардигор нобуд намоям.