Не отри́ну Бо́гъ люде́й Свои́хъ, и́хже пре́жде разумѣ́. [Зач. 105.] Или́ не вѣ́сте, о Илiи́ что́ глаго́летъ Писа́нiе, я́ко приповѣ́дуетъ Богови {вопiе́тъ къ Бо́гу} на Изра́иля, глаго́ля:

Го́споди, проро́ки Твоя́ изби́ша и олтари́ Твоя́ раскопа́ша: и а́зъ оста́хъ еди́нъ, и и́щутъ души́ моея́, изъя́ти ю́.

Но что́ глаго́летъ ему́ Божественный отвѣ́тъ? Оста́вихъ Себѣ́ се́дмь ты́сящъ муже́й, и́же не преклони́ша колѣ́на предъ Ваа́ломъ.

Та́ко у́бо и въ ны́нѣшнее вре́мя оста́нокъ по избра́нiю благода́ти бы́сть.

А́ще ли по благода́ти, то́ не от дѣ́лъ: зане́ благода́ть уже́ не быва́етъ благода́ть. А́ще ли от дѣ́лъ, ктому́ нѣ́сть благода́ть: зане́ дѣ́ло уже́ нѣ́сть дѣ́ло.

Что́ у́бо? Его́же иска́ше Изра́иль, сего́ не получи́, а избра́нiе получи́: про́чiи же ослѣпи́шася,

я́коже е́сть пи́сано: даде́ и́мъ Бо́гъ ду́хъ умиле́нiя {ду́ха нечу́вствiя}, о́чи не ви́дѣти и у́шы не слы́шати, да́же до дне́шняго дне́.

И Дави́дъ глаго́летъ: да бу́детъ трапе́за и́хъ въ сѣ́ть и въ ло́въ, и въ собла́знъ и въ воздая́нiе и́мъ:

да помрача́тся о́чи и́хъ е́же не ви́дѣти, и хребе́тъ и́хъ вы́ну сляца́й.

Глаго́лю у́бо: еда́ согрѣши́ша, да отпаду́тъ? Да не бу́детъ. Но тѣ́хъ паде́нiемъ спасе́нiе язы́комъ, во е́же раздражи́ти и́хъ.

А́ще ли же прегрѣше́нiе и́хъ бога́тство мíра, и отпаде́нiе и́хъ бога́тство язы́ковъ: кольми́ па́че исполне́нiе и́хъ?

[Зач. 106.] Ва́мъ бо глаго́лю язы́комъ: поне́же у́бо е́смь а́зъ язы́комъ апо́столъ, слу́жбу мою́ прославля́ю.

А́ще ка́ко раздражу́ мою́ пло́ть, и спасу́ нѣ́кiя от ни́хъ?

А́ще бо отложе́нiе и́хъ, примире́нiе мíру, что́ прiя́тiе, ра́звѣ жи́знь изъ ме́ртвыхъ?

А́ще ли нача́токъ свя́тъ, то́ и примѣше́нiе: и а́ще ко́рень свя́тъ, то́ и вѣ́тви.

А́ще ли нѣ́кiя от вѣ́твей отломи́шася, ты́ же, ди́вiя ма́слина сы́й, прицѣпи́лся еси́ въ ни́хъ, и прича́стникъ ко́рене и ма́сти ма́слинныя сотвори́лся еси́,

не хвали́ся на вѣ́тви: а́ще ли же хва́лишися, не ты́ ко́рень но́сиши, но ко́рень тебе́.

Рече́ши у́бо: отломи́шася вѣ́тви, да а́зъ прицѣплю́ся.

До́брѣ: невѣ́рiемъ отломи́шася, ты́ же вѣ́рою стои́ши: не высокому́дрствуй, но бо́йся.

А́ще бо Бо́гъ есте́ственныхъ вѣтве́й не пощадѣ́, да не ка́ко и тебе́ не пощади́тъ.

Ви́ждь у́бо бла́гость и непощадѣ́нiе Бо́жiе: на отпа́дшихъ у́бо непощадѣ́нiе, а на тебѣ́ бла́гость Бо́жiя, а́ще пребу́деши въ бла́гости: а́ще ли же ни́, то́ и ты́ отсѣ́ченъ бу́деши.

И они́ же, а́ще не пребу́дутъ въ невѣ́рствiи, прицѣпя́тся: си́ленъ бо е́сть Бо́гъ па́ки прицѣпи́ти и́хъ.

А́ще бо ты́ от есте́ственныя отсѣче́нъ ди́вiя ма́слины, и чрезъ естество́ прицѣпи́лся еси́ къ до́брѣй ма́слинѣ: кольми́ па́че сі́и, и́же по естеству́, прицѣпя́тся свое́й Масли́нѣ?

[Зач. 107.] Не бо́ хощу́ ва́съ не вѣ́дѣти та́йны сея́, бра́тiе, да не бу́дете о себѣ́ му́дри, я́ко ослѣпле́нiе от ча́сти Изра́илеви бы́сть, до́ндеже исполне́нiе язы́ковъ вни́детъ,

и та́ко ве́сь Изра́иль спасе́тся, я́коже е́сть пи́сано: прiи́детъ от Сiо́на Избавля́яй, и отврати́тъ нече́стiе от Иа́кова:

и се́й и́мъ от Мене́ завѣ́тъ, егда́ отиму́ грѣхи́ и́хъ.

По благовѣствова́нiю у́бо, врази́ ва́съ ра́ди: по избра́нiю же, возлю́блени оте́цъ ра́ди.

Нераска́янна бо дарова́нiя и зва́нiе Бо́жiе.

Я́коже бо и вы́ иногда́ проти́вистеся Богови, ны́нѣ же поми́ловани бы́сте си́хъ противле́нiемъ {си́хъ ра́ди противле́нiя}:

та́кожде и сі́и ны́нѣ проти́вишася ва́шей ми́лости {ва́шего ра́ди поми́лованiя}, да и ті́и поми́ловани бу́дутъ.

Затвори́ бо Бо́гъ всѣ́хъ въ противле́нiе, да всѣ́хъ поми́луетъ.

О, глубина́ бога́тства и прему́дрости и ра́зума Бо́жiя! Я́ко неиспы́тани су́дове Его́, и неизслѣ́довани путiе́ Его́.

Кто́ бо́ разумѣ́ у́мъ Госпо́день, или́ кто́ совѣ́тникъ Ему́ бы́сть?

Или́ кто́ пре́жде даде́ Ему́, и возда́стся Ему́?

Я́ко изъ Того́ и Тѣ́мъ и въ Не́мъ вся́ческая. Тому́ сла́ва во вѣ́ки. Ами́нь.

Украинский (Огієнко)

Отож я питаю: Чи ж Бог відкинув народа Свого?
Зовсім ні!
Бо й я ізраїльтянин, із насіння Авраамового, Веніяминового племени.

Не відкинув Бог народа Свого, що його перше знав.
Чи ви не знаєте, що говорить Писання, де про Іллю, як він скаржиться Богові на Ізраїля, кажучи:

Господи, вони повбивали пророків Твоїх, і Твої жертівники поруйнували, і лишився я сам, і шукають моєї душі.

Та що каже йому Божа відповідь: Я для Себе зоставив сім тисяч мужа, що перед Ваалом колін не схилили.

Також і теперішнього часу залишився останок за вибором благодаті.

А коли за благодаттю, то не з учинків, інакше благодать не була б благодаттю.
А коли з учинків, то це більше не благодать, інакше вчинок не є вже вчинок.

Що ж?
Чого Ізраїль шукає, того не одержав, та одержали вибрані, а останні затверділи,

як написано: Бог дав їм духа засипання, очі, щоб не бачили, і вуха, щоб не чули, аж до сьогоднішнього дня.

А Давид каже: Нехай станеться стіл їхній за сітку й за пастку, і на спокусу, та їм на заплату;

нехай потемніють їхні очі, щоб не бачили, хай назавжди зігнеться хребет їхній!

Тож питаю: Чи ж спіткнулись вони, щоб упасти?
Зовсім ні!
Але з їхнього занепаду спасіння поганам, щоб викликати заздрість у них.

А коли їхній занепад багатство для світу, а їхнє упокорення багатство поганам, скільки ж більш повнота їхня?

Кажу бо я вам, поганам: через те, що я апостол поганів, я хвалю свою службу,

може як викличу заздрість у своїх за тілом, і спасу декого з них.

Коли ж відкинення їх то примирення світу, то що їхнє прийняття, як не життя з мертвих?

А коли святий первісток, то й тісто святе;
а коли святий корінь, то й віття святе.

Коли ж деякі з галузок відломилися, а ти, бувши дике оливне дерево, прищепився між них і став спільником товщу оливного кореня,

то не вихваляйся перед галузками;
а коли вихваляєшся, то знай, що не ти носиш кореня, але корінь тебе.

Отже скажеш: Галузки відломилися, щоб я прищепився.

Добре.
Вони відломились невірством, а ти тримаєшся вірою;
не величайся, але бійся.

Бо коли Бог природних галузок не пожалував, то Він і тебе не пожалує!

Отже, бач добрість і суворість Божу, на відпалих суворість, а на тебе добрість Божа, коли перебудеш у добрості, коли ж ні, то й ти будеш відтятий.

Та й вони, коли не зостануться в невірстві, прищепляться, бо має Бог силу їх знов прищепити.

Бо коли ти відтятий з оливки, дикої з природи, і проти природи защеплений до доброї оливки, то скільки ж більше ті, що природні, прищепляться до своєї власної оливки?

Бо не хочу я, браття, щоб ви не знали цієї таємниці, щоб не були ви високої думки про себе, що жорстокість сталась Ізраїлеві почасти, аж поки не ввійде повне число поган,

і так увесь Ізраїль спасеться, як написано: Прийде з Сіону Спаситель, і відверне безбожність від Якова,

і це заповіт їм від Мене, коли відійму гріхи їхні!

Тож вони за Євангелією вороги ради вас, а за вибором улюблені ради отців.

Бо дари й покликання Божі невідмінні.

Бо як і ви були колись неслухняні Богові, а тепер помилувані через їхній непослух,

так і вони тепер спротивились для помилування вас, щоб і самі були помилувані.

Бо замкнув Бог усіх у непослух, щоб помилувати всіх.

О глибино багатства, і премудрости, і знання Божого!
Які недовідомі присуди Його, і недосліджені дороги Його!

Бо хто розум Господній пізнав?
Або хто був дорадник Йому?

Або хто давніш Йому дав, і йому буде віддано?

Бо все з Нього, через Нього і для Нього!
Йому слава навіки.
Амінь.

Арабский (Arabic Van Dyke)

فَأَقُولُ: أَلَعَلَّ اللهَ رَفَضَ شَعْبَهُ؟ حَاشَا! لأَنِّي أَنَا أَيْضًا إِسْرَائِيلِيٌّ مِنْ نَسْلِ إِبْرَاهِيمَ مِنْ سِبْطِ بِنْيَامِينَ.

لَمْ يَرْفُضِ اللهُ شَعْبَهُ الَّذِي سَبَقَ فَعَرَفَهُ. أَمْ لَسْتُمْ تَعْلَمُونَ مَاذَا يَقُولُ الْكِتَابُ فِي إِيلِيَّا؟ كَيْفَ يَتَوَسَّلُ إِلَى اللهِ ضِدَّ إِسْرَائِيلَ قَائِلاً:

«يَارَبُّ، قَتَلُوا أَنْبِيَاءَكَ وَهَدَمُوا مَذَابِحَكَ، وَبَقِيتُ أَنَا وَحْدِي، وَهُمْ يَطْلُبُونَ نَفْسِي!».

لكِنْ مَاذَا يَقُولُ لَهُ الْوَحْيُ؟ «أَبْقَيْتُ لِنَفْسِي سَبْعَةَ آلاَفِ رَجُل لَمْ يُحْنُوا رُكْبَةً لِبَعْل».

فَكَذلِكَ فِي الزَّمَانِ الْحَاضِرِ أَيْضًا قَدْ حَصَلَتْ بَقِيَّةٌ حَسَبَ اخْتِيَارِ النِّعْمَةِ.

فَإِنْ كَانَ بِالنِّعْمَةِ فَلَيْسَ بَعْدُ بِالأَعْمَالِ، وَإِلاَّ فَلَيْسَتِ النِّعْمَةُ بَعْدُ نِعْمَةً. وَإِنْ كَانَ بِالأَعْمَالِ فَلَيْسَ بَعْدُ نِعْمَةً، وَإِلاَّ فَالْعَمَلُ لاَ يَكُونُ بَعْدُ عَمَلاً.

فَمَاذَا؟ مَا يَطْلُبُهُ إِسْرَائِيلُ ذلِكَ لَمْ يَنَلْهُ. وَلكِنِ الْمُخْتَارُونَ نَالُوهُ. وَأَمَّا الْبَاقُونَ فَتَقَسَّوْا،

كَمَا هُوَ مَكْتُوبٌ: «أَعْطَاهُمُ اللهُ رُوحَ سُبَاتٍ، وَعُيُونًا حَتَّى لاَ يُبْصِرُوا، وَآذَانًا حَتَّى لاَ يَسْمَعُوا إِلَى هذَا الْيَوْمِ».

وَدَاوُدُ يَقُولُ:«لِتَصِرْ مَائِدَتُهُمْ فَخًّا وَقَنَصًا وَعَثْرَةً وَمُجَازَاةً لَهُمْ.

لِتُظْلِمْ أَعْيُنُهُمْ كَيْ لاَ يُبْصِرُوا، وَلْتَحْنِ ظُهُورَهُمْ فِي كُلِّ حِينٍ».

فَأَقُولُ: أَلَعَلَّهُمْ عَثَرُوا لِكَيْ يَسْقُطُوا؟ حَاشَا! بَلْ بِزَلَّتِهِمْ صَارَ الْخَلاَصُ لِلأُمَمِ لإِغَارَتِهِمْ.

فَإِنْ كَانَتْ زَلَّتُهُمْ غِنىً لِلْعَالَمِ، وَنُقْصَانُهُمْ غِنىً لِلأُمَمِ، فَكَمْ بِالْحَرِيِّ مِلْؤُهُمْ؟

فَإِنِّي أَقُولُ لَكُمْ أَيُّهَا الأُمَمُ: بِمَا أَنِّي أَنَا رَسُولٌ لِلأُمَمِ أُمَجِّدُ خِدْمَتِي،

لَعَلِّي أُغِيرُ أَنْسِبَائِي وَأُخَلِّصُ أُنَاسًا مِنْهُمْ.

لأَنَّهُ إِنْ كَانَ رَفْضُهُمْ هُوَ مُصَالَحَةَ الْعَالَمِ، فَمَاذَا يَكُونُ اقْتِبَالُهُمْ إِلاَّ حَيَاةً مِنَ الأَمْوَاتِ؟

وَإِنْ كَانَتِ الْبَاكُورَةُ مُقَدَّسَةً فَكَذلِكَ الْعَجِينُ! وَإِنْ كَانَ الأَصْلُ مُقَدَّسًا فَكَذلِكَ الأَغْصَانُ!

فَإِنْ كَانَ قَدْ قُطِعَ بَعْضُ الأَغْصَانِ، وَأَنْتَ زَيْتُونَةٌ بَرِّيَّةٌ طُعِّمْتَ فِيهَا، فَصِرْتَ شَرِيكًا فِي أَصْلِ الزَّيْتُونَةِ وَدَسَمِهَا،

فَلاَ تَفْتَخِرْ عَلَى الأَغْصَانِ. وَإِنِ افْتَخَرْتَ، فَأَنْتَ لَسْتَ تَحْمِلُ الأَصْلَ، بَلِ الأَصْلُ إِيَّاكَ يَحْمِلُ!

فَسَتَقُولُ: «قُطِعَتِ الأَغْصَانُ لأُطَعَّمَ أَنَا!».

حَسَنًا! مِنْ أَجْلِ عَدَمِ الإِيمَانِ قُطِعَتْ، وَأَنْتَ بِالإِيمَانِ ثَبَتَّ. لاَ تَسْتَكْبِرْ بَلْ خَفْ!

لأَنَّهُ إِنْ كَانَ اللهُ لَمْ يُشْفِقْ عَلَى الأَغْصَانِ الطَّبِيعِيَّةِ فَلَعَلَّهُ لاَ يُشْفِقُ عَلَيْكَ أَيْضًا!

فَهُوَذَا لُطْفُ اللهِ وَصَرَامَتُهُ: أَمَّا الصَّرَامَةُ فَعَلَى الَّذِينَ سَقَطُوا، وَأَمَّا اللُّطْفُ فَلَكَ، إِنْ ثَبَتَّ فِي اللُّطْفِ، وَإِلاَّ فَأَنْتَ أَيْضًا سَتُقْطَعُ.

وَهُمْ إِنْ لَمْ يَثْبُتُوا فِي عَدَمِ الإِيمَانِ سَيُطَعَّمُونَ. لأَنَّ اللهَ قَادِرٌ أَنْ يُطَعِّمَهُمْ أَيْضًا.

لأَنَّهُ إِنْ كُنْتَ أَنْتَ قَدْ قُطِعْتَ مِنَ الزَّيْتُونَةِ الْبَرِّيَّةِ حَسَبَ الطَّبِيعَةِ، وَطُعِّمْتَ بِخِلاَفِ الطَّبِيعَةِ فِي زَيْتُونَةٍ جَيِّدَةٍ، فَكَمْ بِالْحَرِيِّ يُطَعَّمُ هؤُلاَءِ الَّذِينَ هُمْ حَسَبَ الطَّبِيعَةِ،فِي زَيْتُونَتِهِمِ الْخَاصَّةِ؟

فَإِنِّي لَسْتُ أُرِيدُ أَيُّهَا الإِخْوَةُ أَنْ تَجْهَلُوا هذَا السِّرَّ، لِئَلاَّ تَكُونُوا عِنْدَ أَنْفُسِكُمْ حُكَمَاءَ: أَنَّ الْقَسَاوَةَ قَدْ حَصَلَتْ جُزْئِيًّا لإِسْرَائِيلَ إِلَى أَنْ يَدْخُلَ مِلْؤُ الأُمَمِ،

وَهكَذَا سَيَخْلُصُ جَمِيعُ إِسْرَائِيلَ. كَمَا هُوَ مَكْتُوبٌ:«سَيَخْرُجُ مِنْ صِهْيَوْنَ الْمُنْقِذُ وَيَرُدُّ الْفُجُورَ عَنْ يَعْقُوبَ.

وَهذَا هُوَ الْعَهْدُ مِنْ قِبَلِي لَهُمْ مَتَى نَزَعْتُ خَطَايَاهُمْ».

مِنْ جِهَةِ الإِنْجِيلِ هُمْ أَعْدَاءٌ مِنْ أَجْلِكُمْ، وَأَمَّا مِنْ جِهَةِ الاخْتِيَارِ فَهُمْ أَحِبَّاءُ مِنْ أَجْلِ الآبَاءِ،

لأَنَّ هِبَاتِ اللهِ وَدَعْوَتَهُ هِيَ بِلاَ نَدَامَةٍ.

فَإِنَّهُ كَمَا كُنْتُمْ أَنْتُمْ مَرَّةً لاَ تُطِيعُونَ اللهَ، وَلكِنِ الآنَ رُحِمْتُمْ بِعِصْيَانِ هؤُلاَءِ

هكَذَاهؤُلاَءِ أَيْضًا الآنَ، لَمْ يُطِيعُوا لِكَيْ يُرْحَمُوا هُمْ أَيْضًا بِرَحْمَتِكُمْ.

لأَنَّ اللهَ أَغْلَقَ عَلَى الْجَمِيعِ مَعًا فِي الْعِصْيَانِ، لِكَيْ يَرْحَمَ الْجَمِيعَ.

يَا لَعُمْقِ غِنَى اللهِ وَحِكْمَتِهِ وَعِلْمِهِ! مَا أَبْعَدَ أَحْكَامَهُ عَنِ الْفَحْصِ وَطُرُقَهُ عَنِ الاسْتِقْصَاءِ!

«لأَنْ مَنْ عَرَفَ فِكْرَ الرَّبِّ؟ أَوْ مَنْ صَارَ لَهُ مُشِيرًا؟

أَوْ مَنْ سَبَقَ فَأَعْطَاهُ فَيُكَافَأَ؟».

لأَنَّ مِنْهُ وَبِهِ وَلَهُ كُلَّ الأَشْيَاءِ. لَهُ الْمَجْدُ إِلَى الأَبَدِ. آمِينَ.

Таджикский

Языки

Пас, ман мегўям: магар Худо қавми Худро рад кардааст? Ба ҳеҷ ваҷҳ. Зеро ки ман ҳам исроилӣ, аз насли Иброҳим, аз сабти Биньёмин ҳастам.

Худо қавми Худро, ки пешакӣ шинохта буд, рад накардааст. Оё намедонед, ки Навиштаҳо дар ҳикояти Ильёс чӣ мегўяд? Чӣ гуна ў ба Худо аз Исроил шикоят карда мегўяд:

„Худовандо! Анбиёи Туро онҳо куштанд, қурбонгоҳҳои Туро вайрон карданд; танҳо ман мондаам, дар қасди ҷони ман низ мебошанд“

Аммо Худо ба ў чӣ ҷавобе дод? ́Ҳафт ҳазор одамро, ки назди Баал зону назадаанд, барои Худ нигоҳ доштаам“.

Ҳамчунин дар замони ҳозира низ, мувофиқи интихоби файз, бақияе мондааст.

Аммо агар ин мувофиқи файз бошад, пас мувофиқи аъмол нест, вагарна файз дигар файз нашуда мемонад. Ва агар мувофиқи аъмол бошад, пас ин дигар файз нест, вагар на амал дигар амал нашуда мемонд.

Пас чӣ гўем? Исроил он чиро, ки толиб буд, ба даст наовард. Аммо баргузидагон ба даст оварданд, ва касони боқӣ сангдил шуданд,

Чунон ки навишта шудааст: “Худо ба онҳо рўҳи хоби гарон дод, Ва чашмоне ки намебинанд, ва гўшҳое ки то имрўз намешунаванд“

Довуд низ мегўяд: “Бигзор сурфаи онҳо барои сазояшон ба доме, капқоне ва тузоқе мубаддал гардад;

Бигзор чашмони онҳо хира шавад, то ки набинанд, ва тахтапушти онҳо хам шавад“.

Пас, ман мегўям: оё онҳо то ба дараҷае пешпо хўрдаанд, ки фурў ғалтиданд? Ба ҳеҷ ваҷҳ. Аммо аз пешпохўрии онҳо ба халқҳо наҷот омад, то ки рашки онҳоро ба вуҷуд оварад.

Ва агар пешпохўрии онҳо сарвати ҷаҳон ва шикасти онҳо сарвати халқҳо бошад, каломи онҳо чанд маротиба зиёдтар фоидабахш хоҳад буд.

Ба шумо, эй халқҳо, мегўям: ҳамчун ҳаввории халқҳо ман хизмати худро ситоиш мекунам:

Ба умеди он ки рашки онҳоеро, ки ба ҳасби ҷисм ба ман наздиканд, ба вуҷуд оварам ва баъзеи онҳоро наҷот диҳам.

Зеро, агар радшавии онҳо мусолиҳаи ҷаҳон шуда бошад, пас қабулшавии онҳо, ба ҷуз эҳьё аз мурдагон, чӣ хоҳад буд?

Агар хамироя муқаддас бошад, хамир низ муқаддас аст; ва агар реша муқаддас бошад, шохаҳо низ муқаддас аст.

Аммо агар баъзе аз шохаҳо шикаста ҷудо шуда бошанд, ва ту, ки зайтуни ёбоӣ будӣ, ба ҷои онҳо пайванд гашта, ба реша ва шираи зайтун шарик шуда бошӣ,

Пас назди он шохаҳо мағрур машав; ва агар мағрур шавӣ, бидон, ки ту решаро нигоҳ надоштаӣ, балки реша туро нигоҳ доштааст.

Ту хоҳӣ гуфт: “Шохаҳо шикаста ҷудо шудаанд, то ки ман пайванд шавам“.

Бале. Онҳо ба сабаби беимонӣ шикаста ҷудо шудаанд, аммо ту ба воситаи имон истодагӣ мекунӣ: ғурур макун, балки битарс.

Зеро ки агар Худо шохаҳои табииро амон надода бошад, туро низ амон нахоҳад дод.

Пас, меҳрубонӣ ва сахтгирии Худоро бубин: Ў сахтгир аст ба онҳое ки афтода ҷудо шудаанд, ва меҳрубон аст ба ту, агар дар меҳрубонии Ў бимонӣ; вагар на ту низ бурида хоҳӣ шуд.

Лекин онҳо низ, агар дар беимонӣ намонанд, пайванд хоҳанд шуд, зеро Худо қодир аст, ки онҳоро боз пайванд кунад.

Зеро, агар ту аз зайтуни табиатан ёбоӣ бурида шуда, бар хилофи табиат ба зайтуни хуб пайванд шуда бошӣ пас алалхусус инҳо, ки шохаҳои табиӣ ҳастанд, ба зайтуни хуб пайванд хоҳанд шуд.

Зеро, эй бародарон, ман намехоҳам, ки шумо, худро доно пиндошта, аз чунин сир бехабар монед, ки як қисми Исроил ба сангдилӣ гирифтор шудааст то вақте ки шумораи пурраи ғайрияҳудиён дохил шаванд.

Ва он гоҳ тамоми Исроил наҷот хоҳад ёфт, чунон ки навишта шудааст: “Аз Сион Раҳокунанда хоҳад омад ва маъсиятро аз Яъқуб дафъ хоҳад кард;

Ва ин аст аҳди Ман бо онҳо дар замоне ки гуноҳҳошонро аз миён бардорам“.

Ба сабаби Инҷил, онҳо душманонанд ба хотири шумо, лекин ба сабаби интихоб, онҳо маҳбубанд ба хотири падарон;

Зеро ки бахшоишҳо ва даъвати Худо тағьирнопазир аст.

Зеро, чунон ки шумо низ як вақте ба Худо итоат накардед, вале алҳол, ба сабаби беитоатии онҳо, марҳамат ёфтаед,

Ҳамчунин онҳо низ ҳоло итоат накарданд, то ки худашон низ ба воситаи ҳамон марҳамате ки шумо ёфтаед, марҳамат ёбанд.

Зеро ки Худо ҳамаро ба беитоатӣ дучор овардааст, то ки ҳамаро марҳамат кунад.

Зиҳӣ умқи сарват ва ҳикмат ва маърифати Худо! Чӣ қадар ақлнорас аст доварии Ў ва таҳқиқнопазир аст роҳҳои Ў!

Зеро кист, ки афкори Худовандро дарк карда бошад? Ё кист, ки мушовири Ў шуда бошад?

Ё кист, ки ба Ў пешакӣ чизе дода бошад, то ки подошашро ба вай баргардонад?

Зеро ки ҳама чиз аз Ўст, ба воситаи Ўст ва барои Ўст. Ўро то абад ҷалол бод. Омин.