[Зач. 113.] Му́дрствуяй де́нь, Го́сподеви му́дрствуетъ: и не му́дрствуяй де́нь, Го́сподеви не му́дрствуетъ. Яды́й, Го́сподеви я́стъ, благодари́тъ бо Бо́га: и не яды́й, Го́сподеви не я́стъ, и благодари́тъ Бо́га.

Никто́же бо на́съ себѣ́ живе́тъ, и никто́же себѣ́ умира́етъ:

а́ще бо живе́мъ, Го́сподеви живе́мъ, а́ще же умира́емъ, Го́сподеви умира́емъ: а́ще у́бо живе́мъ, а́ще умира́емъ, Госпо́дни есмы́.

[Зач. 114.] На сiе́ бо Христо́съ и у́мре и воскре́се и оживе́, да и ме́ртвыми и живы́ми облада́етъ.

Ты́ же почто́ осужда́еши бра́та твоего́, или́ ты́ что́ уничижа́еши бра́та твоего́? Вси́ бо предста́немъ суди́щу Христо́ву.

Пи́сано бо е́сть: живу́ А́зъ, глаго́летъ Госпо́дь, я́ко Мнѣ́ покло́нится вся́ко колѣ́но, и вся́къ язы́къ исповѣ́стся Богови.

Тѣ́мже у́бо кі́йждо на́съ о себѣ́ сло́во да́стъ Бо́гу.

Не ктому́ у́бо дру́гъ дру́га осужда́емъ, но сiе́ па́че суди́те, е́же не полага́ти претыка́нiя бра́ту или́ собла́зна.

Вѣ́мъ и извѣще́нъ е́смь о Христѣ́ Иису́сѣ, я́ко ничто́же скве́рно са́мо собо́ю: то́чiю помышля́ющему что́ скве́рно бы́ти, о́ному скве́рно е́сть.

А́ще же бра́шна ра́ди бра́тъ тво́й скорби́тъ, уже́ не по любви́ хо́диши: не бра́шномъ твои́мъ того́ погубля́й, за него́же Христо́съ у́мре.

Да не хули́тся у́бо ва́ше благо́е.

Нѣ́сть бо Ца́рство Бо́жiе бра́шно и питiе́, но пра́вда и ми́ръ и ра́дость о Ду́сѣ Святѣ.

И́же бо си́ми слу́житъ Христо́ви, благоуго́денъ е́сть Богови и иску́сенъ человѣ́комъ.

[Зач. 115.] Тѣ́мже у́бо ми́ръ возлю́бимъ и я́же къ созида́нiю дру́гъ ко дру́гу.

Не бра́шна ра́ди разоря́й дѣ́ло Бо́жiе. Вся́ бо чи́ста, но зло́ человѣ́ку претыка́нiемъ яду́щему.

Добро́ не я́сти мя́съ, ниже́ пи́ти вина́, ни о не́мже бра́тъ тво́й претыка́ется или́ соблазня́ется или́ изнемога́етъ.

Ты́ вѣ́ру и́маши? О себѣ́ са́мъ имѣ́й предъ Бо́гомъ. Блаже́нъ не осужда́яй себе́, о не́мже искуша́ется.

А сомня́яйся, а́ще я́стъ, осужда́ется, зане́ не от вѣ́ры: вся́ко же, е́же не от вѣ́ры, грѣ́хъ е́сть.

Могу́щему же ва́съ утверди́ти по благовѣствова́нiю моему́ и проповѣ́данiю Иису́съ Христо́ву, по открове́нiю та́йны, лѣ́ты вѣ́чными умолча́нныя,

я́вльшiяся же ны́нѣ, писа́нiи проро́ческими, по повелѣ́нiю вѣ́чнаго Бо́га, въ послуша́нiе вѣ́ры во всѣ́хъ язы́цехъ позна́вшiяся,

Еди́ному Прему́дрому Бо́гу, Иису́сомъ Христо́мъ, Ему́же сла́ва во вѣ́ки. Ами́нь.

Украинский (Огієнко)

Слабого в вірі приймайте, але не для суперечок про погляди.

Один бо вірує, що можна їсти все, а немічний споживає ярину.

Хто їсть, нехай не погорджує тим, хто не їсть.
А хто не їсть, нехай не осуджує того, хто їсть, Бог бо прийняв його.

Ти хто такий, що судиш чужого раба?
Він для пана свого стоїть або падає;
але він устоїть, бо має Бог силу поставити його.

Один вирізнює день від дня, інший же про кожен день судить однаково.
Нехай кожен за власною думкою тримається свого переконання.

Хто вважає на день, для Господа вважає, а хто не вважає на день, для Господа не вважає.
Хто їсть, для Господа їсть, бо дякує Богові.
А хто не їсть, для Господа не їсть, і дякує Богові.

Бо ніхто з нас не живе сам для себе, і не вмирає ніхто сам для себе.

Бо коли живемо для Господа живемо, і коли вмираємо для Господа вмираємо.
І чи живемо, чи вмираємо ми Господні!

Бо Христос на те й умер, і ожив, щоб панувати і над мертвими, і над живими.

А ти нащо осуджуєш брата свого?
Чи чого ти погорджуєш братом своїм?
Бо всі станемо перед судним престолом Божим.

Бо написано: Я живу, каже Господь, і схилиться кожне коліно передо Мною, і визнає Бога кожен язик!

Тому кожен із нас сам за себе дасть відповідь Богові.

Отож, не будемо більше осуджувати один одного, але краще судіть про те, щоб не давати братові спотикання та спокуси.

Я знаю, і пересвідчений у Господі Ісусі, що нема нічого нечистого в самому собі;
тільки коли хто вважає що за нечисте, тому воно нечисте.

Коли ж через поживу сумує твій брат, то вже не за любов́ю поводишся ти, не губи своєю поживою того, за кого Христос був умер.

Нехай ваше добре не зневажається.

Бо Царство Боже не пожива й питво, але праведність, і мир, і радість у Дусі Святім.

Хто цим служить Христові, той Богові милий і шанований поміж людьми.

Отож, пильнуймо про мир, та про те, що на збудування один одного!

Не руйнуй діла Божого ради поживи, усе бо чисте, але зле людині, що їсть на спотикання.

Добре не їсти м́яса, ані пити вина, ані робити такого, від чого брат твій гіршиться, або спокушується, або слабне.

Ти маєш віру?
Май її сам про себе перед Богом.
Блаженний той, хто не осуджує самого себе за те, про що випробовується!

А хто має сумнів, коли їсть, буде осуджений, бо не робить із віри, а що не від віри, те гріх.

Таджикский

Языки

Касеро, ки дар имон суст аст, қабул кунед бе он ки дар бораи ақидаҳо мубоҳиса намоед.

Яке боварӣ дорад, ки хўрдани ҳама чиз ҷоиз аст, вале он ки суст аст, фақат сабзавот мехўрад.

Касе ки мехўрад, набояд он касе, ки намехўрад, хор шуморад; ва касе ки намехўрад, набояд он касро, ки мехўрад, маҳкума кунад: чунки Худо ўро қабул кардааст.

Ту кистӣ, ки бандаи каси дигарро маҳкум мекунӣ? Пеши оғои худ ў меистад ё меафтад; аммо ба по хоҳад истод, зеро ки Худо қодир аст ўро ба по бархезонад.

Як кас як рўзро аз рўзи дигар авло медонад; лекин каси дигар рўзҳоро баробар медонад. Бигзор ҳар яке дар эътиқоди худ устувор бошад.

Он ки рўзеро авло медонад, барои Худованд чунин мекунад; ва он ки рўзҳоро баробар медонад, барои Худованд чунин мекунад. Он ки мехўрад, барои худованд мехўрад, зеро ки Худоро шукр мегўяд.Ва он ки намехўрад, барои Худованд намехўрад ваХудоро шукр мегўяд.

Зеро ки ҳеҷ яке аз мо барои худ зист намекунад, ва ҳеҷ яке барои худ намемирад.

Зеро ки агар зист кунем, барои Худованд зист мекунем,ва агар бимитрем, барои Худованд мемирем. Бинобар ин, хоҳ зист кунем, хоҳ бимирем, ба Худованд тааллуқ дорем.

Зеро Масеҳ барои он мурд ва аз нав зинда шуд, ки ҳам бар мурдагон ва ҳам бар зиндагон Худованд бошад.

Пас чаро ту бародаратро маҳкун мекунӥ? Ё ту низ чаро бародаратро хор мешуморӥ? Охир ҳамаи мо пеши курсии доварии Худо ҳозир хоҳем шуд.

Зеро ки навишта шудааст: “Қасам ба ҳаёти Худам мегўяд Худованд: пеши Ман ҳар зонуе хам хоҳад шуд, ва ҳар забоне Худоро ситоиш хоҳад кард“.

Пас, ҳар яке аз мо дар бораи худ ба Худо ҳисобот хоҳад дод.

Пас, якдигарро дигар маҳкум накунем; балки беҳтар аст дар он хусус муҳокима кунед, ки касе дар сари роҳи бародараш пешпое ё васвасае нагузорад.

Ман меоднам ва дар Исои Худованд яқин дорам, ки ҳеҷ як чиз ба худии худ наҷис нест; фақат барои касе ки чизеро наҷис мешуморад, он чи наҷис аст.

Ва агар бародарат аз барои хўрок озурда шавад, ту дигар аз рўи муҳаббат рафтор намекунӥ; бо хўроки худ он касро, ки Масеҳ барои ў мурдааст, нобуд накун.

Пас эҳтиёт бошед, ки аз кори неки шумо бадгўӥ накунанд.

Зеро ки Малакути Худо аз хўрдан ва нўшидан иборат нест, балки адолат, сулҳу осоиштагӥ ва шодмонӥ дар Рўҳулқудс аст.

Ва ҳар кӥ ба ин тариқа Масеҳро бандагӥ мекунад, вай писандидаи Худо ва мақбули мардум аст.

Пас, дар роҳи сулҳу осоиштагӥ ва тақияти якдигар саъю кўшиш кунем.

Аз барои хўрок кори Худоро вайрон накун. Ҳама чиз пок аст, лекин агар ба сабаби хўрдан касе ба васваса афтад, ин кор савоб надорад.

Беҳтар аст, ки гушт нахўрӣ, май нанўшӣ ва коре накунӣ, ки боиси пешпо хўрдан, ё ба васваса афтодан ё суст шудани бародарат мегардида бошад.

Имоне ки ту дорӣ, барои худат, дар пеши Худо дошта бош. Хушо касе ки худро барои он чи баргузидааст, маҳум накунад.

Аммо он ки шубҳа дорад, агар бихўрад, маҳкум мегардад, чунки ин корро аз рўи имон накард; ва ҳар коре ки мувофиқи имон нест, гуноҳ аст.

Ба Ў, ки қодир аст шуморо устувор гардонад ва ҳасби башорати ман ва мавъизаи Исои Масеҳ, ба ҳасби кашфи он сирре ки аз замонҳои азаллӣ ниҳон буд,

Вале алҳол зоҳир шуда, ба воситаи навиштаҳои анбиё, бо амри Худои ҷовидонӣ ба ҳамаи халқҳо маълум шудааст, то ки ба итоати имон дароянд,

Ба Худои ҳакими якто, ба воситаи Исои Масеҳ, то абад ҷалол бод. Омин.