Азбука веры » Би́блия » Къ ри́мляном » гл.5

Къ ри́мляном, Глава 5

Толкования

Толкования главы

5:1

см.:Лк.2:14;Еф.2:16;Кол.1:20;

5:2

см.:Ин.14:6;Еф.2:18;Евр.10:19;

5:3

см.:Иак.1:2;2Кор.12:10;

5:4

5:5

см.:Пс.21:6;Рим.8:16;2Кор.1:22;

5:6

см.:1Пет.3:18;Евр.9:15;

5:7

5:8

см.:Ин.15:13;1Ин.3:16;

5:9

см.:Рим.3:25;1Фес.1:10;

5:10

см.:2Кор.5:18;Кол.1:22;

5:11

5:12

см.:Быт.2:17;Рим.6:23;1Кор.15:21;

5:13

см.:Рим.4:15;

5:14

см.:1Кор.15:21;1Кор.45:55;

5:15

см.:Ин.1:16;Еф.1:6;

5:16

5:17

см.:2Тим.2:12;Откр.1:6;Откр.22:5;

5:18

5:19

см.:Ис.53:11;Флп.2:8;

5:20

см.:Рим.7:8;Гал.3:19;

5:21

Церковнославянский (рус)

[Зач. 88.] Оправди́вшеся у́бо вѣ́рою, ми́ръ и́мамы къ Бо́гу Го́сподемъ на́шимъ Иису́съ Христо́мъ,

И́мже и приведе́нiе обрѣто́хомъ вѣ́рою во благода́ть сiю́, въ не́йже стои́мъ, и хва́лимся упова́нiемъ сла́вы Бо́жiя.

Не то́чiю же, но и хва́лимся въ ско́рбехъ, вѣ́дяще, я́ко ско́рбь терпѣ́нiе содѣ́ловаетъ,

терпѣ́нiе же иску́сство, иску́сство же упова́нiе:

упова́нiе же не посрами́тъ, я́ко любы́ Бо́жiя излiя́ся въ сердца́ на́ша Ду́хомъ Святы́мъ да́ннымъ на́мъ.

[Зач. 88Б.] Еще́ бо Христо́съ су́щымъ на́мъ немощны́мъ, по вре́мени за нечести́выхъ у́мре.

Едва́ бо за пра́ведника кто́ у́мретъ: за блага́го бо не́гли кто́ и де́рзнетъ умре́ти.

Составля́етъ же Свою́ любо́вь къ на́мъ Бо́гъ, я́ко, еще́ грѣ́шникомъ су́щымъ на́мъ, Христо́съ за ны́ у́мре.

Мно́го у́бо па́че, оправда́ни бы́вше ны́нѣ Кро́вiю Его́, спасе́мся И́мъ от гнѣ́ва.

[Зач. 89.] А́ще бо врази́ бы́вше примири́хомся Бо́гу сме́ртiю Сы́на Его́, множа́е па́че примири́вшеся спа́семся въ животѣ́ Его́:

не то́чiю же, но и хва́лимся о Бо́зѣ Го́сподемъ на́шимъ Иису́съ Христо́мъ, И́мже ны́нѣ примире́нiе прiя́хомъ.

Сего́ ра́ди я́коже еди́нѣмъ человѣ́комъ грѣ́хъ въ мíръ вни́де и грѣхо́мъ сме́рть, и та́ко сме́рть во вся́ человѣ́ки вни́де, въ не́мже вси́ согрѣши́ша.

До зако́на бо грѣ́хъ бѣ́ въ мíрѣ: грѣ́хъ же не вмѣня́шеся, не су́щу зако́ну.

Но ца́рствова сме́рть от Ада́ма да́же до Моисе́а и надъ несогрѣши́вшими по подо́бiю преступле́нiя Ада́мова, и́же е́сть о́бразъ бу́дущаго.

Но не я́коже прегрѣше́нiе, та́ко и да́ръ. А́ще бо прегрѣше́нiемъ еди́наго мно́зи умро́ша, мно́жае па́че благода́ть Бо́жiя и да́ръ благода́тiю еди́наго Человѣ́ка Иису́са Христа́ во мно́гихъ преизли́шествова.

И не я́коже еди́нѣмъ согрѣ́шшимъ дарова́нiе: грѣ́хъ бо изъ еди́наго во осужде́нiе: да́ръ же от мно́гихъ прегрѣше́нiи во оправда́нiе.

[Зач. 90.] А́ще бо еди́наго прегрѣше́нiемъ сме́рть ца́рствова еди́нѣмъ, мно́жае па́че избы́токъ благода́ти и да́ръ пра́вды прiе́млюще, въ жи́зни воцаря́тся еди́нѣмъ Иису́съ Христо́мъ.

Тѣ́мже у́бо, я́коже еди́наго прегрѣше́нiемъ во вся́ человѣ́ки вни́де осужде́нiе, та́кожде и еди́наго оправда́нiемъ во вся́ человѣ́ки вни́де оправда́нiе жи́зни.

Я́коже бо ослуша́нiемъ еди́наго человѣ́ка грѣ́шни бы́ша мно́зи, си́це и послуша́нiемъ еди́наго пра́ведни бу́дутъ мно́зи.

Зако́нъ же привни́де, да умно́жится прегрѣше́нiе. Идѣ́же бо умно́жися грѣ́хъ, преизбы́точествова благода́ть:

да я́коже ца́рствова грѣ́хъ во сме́рть, та́кожде и благода́ть воцари́тся пра́вдою въ жи́знь вѣ́чную, Иису́съ Христо́мъ Го́сподемъ на́шимъ.

Украинский (Огієнко)

Отож, виправдавшись вірою, майте мир із Богом через Господа нашого Ісуса Христа,

через Якого ми вірою одержали доступ до тієї благодаті, що в ній стоїмо, і хвалимось надією слави Божої.

І не тільки нею, але й хвалимося в утисках, знаючи, що утиски приносять терпеливість,

а терпеливість досвід, а досвід надію,

а надія не засоромить, бо любов Божа вилилася в наші серця Святим Духом, даним нам.

Бо Христос, коли ми були ще недужі, своєї пори помер за нечестивих.

Бо навряд чи помре хто за праведника, ще бо за доброго може хто й відважиться вмерти.

А Бог доводить Свою любов до нас тим, що Христос умер за нас, коли ми були ще грішниками.

Тож тим більше спасемося Ним від гніву тепер, коли кров́ю Його ми виправдані.

Бо коли ми, бувши ворогами, примирилися з Богом через смерть Сина Його, то тим більше, примирившися, спасемося життям Його.

І не тільки це, але й хвалимося в Бозі через Господа нашого Ісуса Христа, що через Нього одержали ми тепер примирення.

Тому то, як через одного чоловіка ввійшов до світу гріх, а гріхом смерть, так прийшла й смерть у всіх людей через те, що всі згрішили.

Гріх бо був у світі й до Закону, але гріх не ставиться в провину, коли немає Закону.

Та смерть панувала від Адама аж до Мойсея і над тими, хто не згрішив, подібно переступу Адама, який є образ майбутнього.

Але не такий дар благодаті, як переступ.
Бо коли за переступ одного померло багато, то тим більш благодать Божа й дар через благодать однієї Людини, Ісуса Христа, щедро спливли на багатьох.

І дар не такий, як те, що сталось від одного, що згрішив;
бо суд за один прогріх на осуд, а дар благодаті на виправдання від багатьох прогріхів.

Бо коли за переступ одного смерть панувала через одного, то тим більше ті, хто приймає рясноту благодаті й дар праведности, запанують у житті через одного Ісуса Христа.

Ось тому, як через переступ одного на всіх людей прийшов осуд, так і через праведність Одного прийшло виправдання для життя на всіх людей.

Бо як через непослух одного чоловіка багато-хто стали грішними, так і через послух Одного багато-хто стануть праведними.

Закон же прийшов, щоб збільшився переступ.
А де збільшився гріх, там зарясніла благодать,

щоб, як гріх панував через смерть, так само й благодать запанувала через праведність для життя вічного Ісусом Христом, Господом нашим.

Латинский (Nova Vulgata)

Языки

Iustificati igitur ex fide, pacem habemus ad Deum per Domi num nostrum Iesum Christum,

per quem et accessum habemus fide in gratiam istam, in qua stamus et gloriamur in spe gloriae Dei.

Non solum autem, sed et gloriamur in tribulationibus, scientes quod tribulatio patientiam operatur,

patientia autem probationem, probatio vero spem;

spes autem non confundit, quia caritas Dei diffusa est in cordibus nostris per Spiritum Sanctum, qui datus est nobis.

Adhuc enim Christus, cum adhuc infirmi essemus, secundum tempus pro impiis mortuus est.

Vix enim pro iusto quis moritur; nam pro bono forsitan quis et audeat mori.

Commendat autem suam caritatem Deus in nos, quoniam, cum adhuc peccatores essemus, Christus pro nobis mortuus est.

Multo igitur magis iustificati nunc in sanguine ipsius, salvi erimus ab ira per ipsum!

Si enim, cum inimici essemus, reconciliati sumus Deo per mortem Filii eius, multo magis reconciliati salvi erimus in vita ipsius;

non solum autem, sed et gloriamur in Deo per Dominum nostrum Iesum Christum, per quem nunc reconciliationem accepimus.

Propterea, sicut per unum hominem peccatum in hunc mundum intravit, et per peccatum mors, et ita in omnes homines mors pertransiit, eo quod omnes peccaverunt.

Usque ad legem enim peccatum erat in mundo; peccatum autem non imputatur, cum lex non est,

sed regnavit mors ab Adam usque ad Moysen etiam in eos, qui non peccaverunt in similitudine praevaricationis Adae, qui est figura futuri.

Sed non sicut delictum, ita et donum; si enim unius delicto multi mortui sunt, multo magis gratia Dei et donum in gratia unius hominis Iesu Christi in multos abundavit.

Et non sicut per unum, qui peccavit, ita et donum; nam iudicium ex uno in condemnationem, gratia autem ex multis delictis in iustificationem.

Si enim unius delicto mors regnavit per unum, multo magis, qui abundantiam gratiae et donationis iustitiae accipiunt, in vita regnabunt per unum Iesum Christum.

Igitur sicut per unius delictum in omnes homines in condemnationem, sic et per unius iustitiam in omnes homines in iustificationem vitae;

sicut enim per inoboedientiam unius hominis peccatores constituti sunt multi, ita et per unius oboeditionem iusti constituentur multi.

Lex autem subintravit, ut abundaret delictum; ubi autem abundavit peccatum, superabundavit gratia,

ut sicut regnavit peccatum in morte, ita et gratia regnet per iustitiam in vitam aeternam per Iesum Christum Dominum nostrum.