Госпо́дь же пра́веденъ посредѣ́ его́ и не и́мать сотвори́ти непра́вды: у́тро у́тро да́стъ су́дъ сво́й въ свѣ́тъ: и не укры́ся, и не вѣ́сть непра́вды во истяза́нiи, ниже́ въ ра́спри оби́ды.

Въ растлѣ́нiе низложи́хъ велича́выя, изчезо́ша у́глы и́хъ: опустошу́ пути́ и́хъ весьма́, е́же не проходи́ти: изчезо́ша гра́ди и́хъ, зане́же ни еди́ному бы́ти, ни жи́ти.

Рѣ́хъ: оба́че убо́йтеся мене́ и прiими́те наказа́нiе, и не и́мате потреби́тися от о́чiю его́, за вся́ ели́ка отмсти́хъ на не́мъ: гото́вися, у́тренюй, истлѣ́ все́ ли́ствiе и́хъ.

Сего́ ра́ди потерпи́ мене́, глаго́летъ Госпо́дь, въ де́нь воскресе́нiя моего́ во свидѣ́телство: зане́ су́дъ мой въ со́нмища язы́ковъ е́же прiя́ти царе́й, е́же излiя́ти на ня́ гнѣ́въ мо́й ве́сь, гнѣ́въ я́рости моея́: зане́ огне́мъ рве́нiя моего́ пояде́на бу́детъ вся́ земля́.

Я́ко тогда́ обращу́ къ лю́демъ язы́къ въ ро́дъ его́, е́же призыва́ти: всѣ́мъ и́мя Госпо́дне, рабо́тати ему́ подъ и́гомъ еди́нѣмъ.

От коне́цъ рѣ́къ еѳiо́пскихъ прiиму́ моля́щыя мя́, въ разсѣ́янныхъ мои́хъ принесу́тъ же́ртвы мнѣ́.

Въ де́нь о́нъ не и́маши постыди́тися от всѣ́хъ начина́нiй твои́хъ, и́миже нече́ствовалъ еси́ въ мя́: я́ко тогда́ отиму́ от тебе́ укори́зны досажде́нiя твоего́, и ктому́ не и́маши приложи́ти велича́тися на горѣ́ святѣ́й мое́й.

И оста́влю въ тебѣ́ лю́ди кро́тки и смире́нны, и бу́дутъ благоговѣ́ти о и́мени Госпо́дни

оста́нцы Изра́илевы, и не сотворя́тъ непра́вды, и не возглаго́лютъ су́етныхъ, и не обря́щется въ устѣ́хъ и́хъ язы́къ льсти́въ: зане́ ті́и пожиру́ютъ и угнѣздя́тся, и не бу́детъ устраша́яй и́хъ.

Ра́дуйся, дщи́ Сiо́нова, зѣло́, проповѣ́дуй, дщи́ Иерусали́мова, весели́ся и преукраша́йся от всего́ се́рдца твоего́, дщи́ Иерусали́мля:

отъя́тъ Госпо́дь непра́вды твоя́, изба́вилъ тя́ е́сть изъ руки́ вра́гъ твои́хъ: воцари́тся Госпо́дь посредѣ́ тебе́, и не у́зриши зла́ ктому́.

Во вре́мя о́но рече́тъ Госпо́дь Иерусали́му: дерза́й, Сiо́не, да не ослабѣ́ютъ ру́цѣ твои́.

Госпо́дь Бо́гъ тво́й въ тебѣ́, си́льный спасе́тъ тя́, наведе́тъ на тя́ весе́лiе и обнови́тъ тя́ въ любви́ свое́й, и возвесели́тся о тебѣ́ во украше́нiи, я́ко въ де́нь пра́здника.

И соберу́ сотре́ныя твоя́: го́ре, кто́ прiи́метъ на́нь поноше́нiе?

Се́, а́зъ сотворю́ въ тебѣ́ тебе́ ра́ди, глаго́летъ Госпо́дь, во вре́мя о́но: и спасу́ утисне́нную и отринове́нную прiиму́, и положу́ я́ въ похвале́нiе и имени́ты по все́й земли́.

И постыдя́тся во вре́мя о́но, егда́ добро́ ва́мъ сотворю́, и во вре́мя, егда́ прiиму́ вы́: зане́ да́мъ вы́ имени́ты и въ похвале́нiе во всѣ́хъ лю́дехъ земли́, внегда́ возвраща́ти ми́ плѣне́нiе ва́ше предъ ва́ми, глаго́летъ Госпо́дь.

Греческий [Greek (Koine)]

ὦ ἡ ἐπιφανὴς καὶ ἀπολελυτρωμένη ἡ πόλις ἡ περιστερά

οὐκ εἰσήκουσεν φωνῆς οὐκ ἐδέξατο παιδείαν ἐπὶ τῷ κυρίῳ οὐκ ἐπεποίθει καὶ πρὸς τὸν θεὸν αὐτῆς οὐκ ἤγγισεν

οἱ ἄρχοντες αὐτῆς ἐν αὐτῇ ὡς λέοντες ὠρυόμενοι οἱ κριταὶ αὐτῆς ὡς λύκοι τῆς ᾿Αραβίας οὐχ ὑπελίποντο εἰς τὸ πρωί

οἱ προφῆται αὐτῆς πνευματοφόροι ἄνδρες καταφρονηταί οἱ ἱερεῖς αὐτῆς βεβηλοῦσιν τὰ ἅγια καὶ ἀσεβοῦσιν νόμον

ὁ δὲ κύριος δίκαιος ἐν μέσῳ αὐτῆς καὶ οὐ μὴ ποιήσῃ ἄδικον πρωὶ πρωὶ δώσει κρίμα αὐτοῦ εἰς φῶς καὶ οὐκ ἀπεκρύβη καὶ οὐκ ἔγνω ἀδικίαν ἐν ἀπαιτήσει καὶ οὐκ εἰς νεῖκος ἀδικίαν

ἐν διαφθορᾷ κατέσπασα ὑπερηφάνους ἠφανίσθησαν γωνίαι αὐτῶν ἐξερημώσω τὰς ὁδοὺς αὐτῶν τὸ παράπαν τοῦ μὴ διοδεύειν ἐξέλιπον αἱ πόλεις αὐτῶν παρὰ τὸ μηδένα ὑπάρχειν μηδὲ κατοικεῖν

εἶπα πλὴν φοβεῖσθέ με καὶ δέξασθε παιδείαν καὶ οὐ μὴ ἐξολεθρευθῆτε ἐξ ὀφθαλμῶν αὐτῆς πάντα ὅσα ἐξεδίκησα ἐπ᾿ αὐτήν ἑτοιμάζου ὄρθρισον διέφθαρται πᾶσα ἡ ἐπιφυλλὶς αὐτῶν

διὰ τοῦτο ὑπόμεινόν με λέγει κύριος εἰς ἡμέραν ἀναστάσεώς μου εἰς μαρτύριον διότι τὸ κρίμα μου εἰς συναγωγὰς ἐθνῶν τοῦ εἰσδέξασθαι βασιλεῖς τοῦ ἐκχέαι ἐπ᾿ αὐτοὺς πᾶσαν ὀργὴν θυμοῦ μου διότι ἐν πυρὶ ζήλους μου καταναλωθήσεται πᾶσα ἡ γῆ

ὅτι τότε μεταστρέψω ἐπὶ λαοὺς γλῶσσαν εἰς γενεὰν αὐτῆς τοῦ ἐπικαλεῖσθαι πάντας τὸ ὄνομα κυρίου τοῦ δουλεύειν αὐτῷ ὑπὸ ζυγὸν ἕνα

ἐκ περάτων ποταμῶν Αἰθιοπίας οἴσουσιν θυσίας μοι

ἐν τῇ ἡμέρᾳ ἐκείνῃ οὐ μὴ καταισχυνθῇς ἐκ πάντων τῶν ἐπιτηδευμάτων σου ὧν ἠσέβησας εἰς ἐμέ ὅτι τότε περιελῶ ἀπὸ σοῦ τὰ φαυλίσματα τῆς ὕβρεώς σου καὶ οὐκέτι μὴ προσθῇς τοῦ μεγαλαυχῆσαι ἐπὶ τὸ ὄρος τὸ ἅγιόν μου

καὶ ὑπολείψομαι ἐν σοὶ λαὸν πραὺ:ν καὶ ταπεινόν καὶ εὐλαβηθήσονται ἀπὸ τοῦ ὀνόματος κυρίου

οἱ κατάλοιποι τοῦ Ισραηλ καὶ οὐ ποιήσουσιν ἀδικίαν καὶ οὐ λαλήσουσιν μάταια καὶ οὐ μὴ εὑρεθῇ ἐν τῷ στόματι αὐτῶν γλῶσσα δολία διότι αὐτοὶ νεμήσονται καὶ κοιτασθήσονται καὶ οὐκ ἔσται ὁ ἐκφοβῶν αὐτούς

χαῖρε σφόδρα θύγατερ Σιων κήρυσσε θύγατερ Ιερουσαλημ εὐφραίνου καὶ κατατέρπου ἐξ ὅλης τῆς καρδίας σου θύγατερ Ιερουσαλημ

περιεῖλεν κύριος τὰ ἀδικήματά σου λελύτρωταί σε ἐκ χειρὸς ἐχθρῶν σου βασιλεὺς Ισραηλ κύριος ἐν μέσῳ σου οὐκ ὄψῃ κακὰ οὐκέτι

ἐν τῷ καιρῷ ἐκείνῳ ἐρεῖ κύριος τῇ Ιερουσαλημ θάρσει Σιων μὴ παρείσθωσαν αἱ χεῖρές σου

κύριος ὁ θεός σου ἐν σοί δυνατὸς σώσει σε ἐπάξει ἐπὶ σὲ εὐφροσύνην καὶ καινιεῖ σε ἐν τῇ ἀγαπήσει αὐτοῦ καὶ εὐφρανθήσεται ἐπὶ σὲ ἐν τέρψει ὡς ἐν ἡμέρᾳ ἑορτῆς

καὶ συνάξω τοὺς συντετριμμένους οὐαί τίς ἔλαβεν ἐπ᾿ αὐτὴν ὀνειδισμόν

ἰδοὺ ἐγὼ ποιῶ ἐν σοὶ ἕνεκεν σοῦ ἐν τῷ καιρῷ ἐκείνῳ λέγει κύριος καὶ σώσω τὴν ἐκπεπιεσμένην καὶ τὴν ἀπωσμένην εἰσδέξομαι καὶ θήσομαι αὐτοὺς εἰς καύχημα καὶ ὀνομαστοὺς ἐν πάσῃ τῇ γῇ

καὶ καταισχυνθήσονται ἐν τῷ καιρῷ ἐκείνῳ ὅταν καλῶς ὑμῖν ποιήσω καὶ ἐν τῷ καιρῷ ὅταν εἰσδέξωμαι ὑμᾶς διότι δώσω ὑμᾶς ὀνομαστοὺς καὶ εἰς καύχημα ἐν πᾶσιν τοῖς λαοῖς τῆς γῆς ἐν τῷ ἐπιστρέφειν με τὴν αἰχμαλωσίαν ὑμῶν ἐνώπιον ὑμῶν λέγει κύριος

Украинский (Огієнко)

Горе місту тому ворохобному та занечищеному, місту насильникові!

Не слухається воно голосу, не приймає картання, не складає надії на Господа, до Бога свого не зближається.

Його зверхники посеред нього то леви ревучі, його судді вечірні вовки, які не лишають до ранку нічого.

Пророки його чванькуваті, зрадливі, його священики зневажають святиню, ламають Закона.

Серед нього Господь справедливий, Він кривди не чинить, щоранку дає Своє право на соняшне світло, не бракне його, але кривдник не відає сорому.

Народи Я вигубив, попустошені їхні заборола, Я вулиці їхні зруйнував, і нема перехожого, їхні міста поруйновані, так що немає й людини, немає й мешканця!

Я йому говорив: Тільки будеш боятись Мене, тільки приймеш картання, і не витяте буде мешкання його, усе, що про нього Я постановив, та вони ревно псули всі чини свої!

Тому то чекайте Мене, промовляє Господь, на той день, коли встану, як свідок, бо право Моє позбирати народи, згромадити царства, щоб вилити на них Свою лють, увесь жар Свого гніву, бо огнем Моїх заздрощів буде поглинута ціла земля!

Бо тоді уста чисті народам Я дам, щоб усі вони кликали Ймення Господнє, щоб раменом одним послужити Йому.

З другого боку річок Етіопії Моїх поклонників, Моїх розпорошених дарунком Мені принесуть.

Того дня ти не будеш соромитись всіма своїми ділами, якими грішив проти Мене, бо тоді Я відкину з твоєї середини тих, хто радіє твоєю пишнотою, і ти високо більш не стоятимеш вже на святій Моїй горі.

І серед тебе зоставлю убогий й нужденний народ, і будуть шукати пристановища в Іменні Господнім вони.

Останок Ізраїлів кривди не буде робити, і не будуть казати неправди, і облудний язик в їхніх устах не знайдеться, бо пастися будуть вони та вилежуватись, і не буде такого, хто б їх настрашив.

Співай, дочко Сіону!
Втішайся, Ізраїлю!
Радій та втішайся всім серцем, дочко Єрусалиму!

Відкинув Господь твої присуди, усунув у кут твого ворога!
Серед тебе Господь, цар Ізраїлів, уже ти не будеш боятися зла!

Того дня буде сказане Єрусалимові: Не бійся!
Сіонові: Нехай не опустяться руки твої!

Господь, Бог твій, серед тебе, Велет спасе!
Він у радості буде втішатись тобою, обновить любов Свою, зо співом втішатися буде тобою!

Тих, що сумують за святами, Я позбираю, від тебе вони, тягарем над ними був сором.

Ось Я вчиню зо всіма мучителями твоїми кінець того часу, і спасу кульгаве, і позбираю розігнане, і зроблю їх хвалою та йменням у цілому Краї їхнього сорому.

Того часу спроваджу Я вас, і того часу Я вас позбираю, бо на ймення й на славу віддам вас поміж усіх народів землі, коли долю верну вам на ваших очах, промовляє Господь.

Немецкий (GNB)

Языки

In den Untergang stürzt die Stadt, die sich gegen den HERRN aufgelehnt hat, in der Unrecht und Gewalt herrschen!

Auf keine Warnung hat sie gehört, keine Mahnung ernst genommen. Sie suchte keine Hilfe bei ihrem Gott; sie hatte kein Vertrauen zum HERRN.

Ihre führenden Männer sind beutegierige Löwen, ihre Richter hungrige Wölfe, die von ihrem Raub nicht einen Knochen bis zum anderen Morgen übrig lassen.

Ihre Propheten sind Schwätzer und Schwindler, ihre Priester entweihen das Heiligtum und unterwerfen Gottes Gesetz der eigenen Willkür.

Und all das treiben sie, obwohl der HERR mitten unter ihnen wohnt! Er tut kein Unrecht, seine Rechtsordnung bleibt in Geltung. Tag für Tag bestätigt er sie, so sicher jeden Morgen die Sonne aufgeht. Aber diese Leute schämen sich nicht, immer neues Unrecht zu begehen.

»Ich habe ganze Völker vernichtet«, sagt der HERR, »habe ihre Festungen zerstört, die Straßen veröden lassen und die Städte verwüstet, sodass niemand mehr darin wohnt.

Ich dachte, ihr würdet eine Lehre daraus ziehen! Dann würde eure Stadt nicht verwüstet werden wegen all der Untaten, für die ich euch zur Verantwortung ziehen muss. Aber ihr hattet nichts Eiligeres zu tun, als nun erst recht lauter Untaten zu begehen.

Deshalb macht euch darauf gefasst, dass ich eingreife«, sagt der HERR. »Wartet auf den Tag, an dem ich aufstehe und ein Ende mache! So sieht mein Strafgericht aus: Ich biete Völker und Reiche gegen euch auf – aber ich tue es, um dann über sie meinen ganzen glühenden Zorn auszugießen. Von der Leidenschaft, mit der ich um meine Ehre kämpfe, wird die ganze Erde verbrannt.«

»Dann aber – sagt der HERR – werde ich den Völkern neue, reine Lippen geben, sodass sie nicht mehr die Namen ihrer Götzen in den Mund nehmen, sondern meinen Namen im Gebet anrufen und ohne Ausnahme mir dienen.

Selbst noch aus dem fernen Äthiopien werden sie – nämlich meine Anbeter, mein zerstreutes Volk – mir Opfergaben bringen.

An jenem Tag braucht ihr euch nicht mehr zu schämen, weil ihr euch gegen mich aufgelehnt und so viel Böses getan habt. Denn ich werde die Prahler und Angeber aus eurer Mitte entfernen, sodass es keine Überheblichkeit mehr gibt auf meinem heiligen Berg.

Nur ein Volk aus armen und demütigen Leuten lasse ich dort als Überrest Israels wohnen, Menschen, die auf mich ihre ganze Hoffnung setzen. Sie werden kein Unrecht tun und weder lügen noch betrügen. Sie werden in Glück und Frieden leben, kein Feind wird sie aufschrecken.«

Freu dich, Israel! Jubelt, ihr Leute auf dem Zionsberg! Singt und jauchzt aus vollem Herzen, ihr Bewohner Jerusalems!

Der HERR straft euch nicht länger, eure Feinde hat er weggejagt. Er selbst ist als Israels König mitten unter euch, deshalb braucht ihr nichts mehr zu fürchten.

An jenem Tag wird man Jerusalem Mut zusprechen und sagen: »Hab keine Angst, Stadt auf dem Zionsberg, lass die Hände nicht mutlos sinken!

Der HERR, dein Gott, ist in deinen Mauern, er ist mächtig und hilft dir. Er hat Freude an dir, er droht dir nicht mehr, denn er liebt dich; er jubelt laut, wenn er dich sieht.«

Der HERR sagt: »Ich nehme die Last der Schande von Jerusalem. Ich bringe alle zurück, die darüber trauern, dass sie in der Fremde leben müssen und nicht mehr an meinen Festen teilnehmen können.

Dann rechne ich ab mit den Peinigern, die euch gequält haben. Ich sammle die Zerstreuten und sorge dafür, dass auch noch die Schwächsten wohlbehalten ans Ziel kommen. Ich verwandle ihre Schande in Ehre, auf der ganzen Erde wird man sie rühmen.

Zu jener Zeit werde ich euch sammeln und hierher bringen; ich mache euch hoch angesehen bei allen Völkern der Erde. Ich werde für euch alles wieder zum Guten wenden – ihr werdet es erleben! Das sage ich, der HERR.«