Скрыть
6:1
6:5
6:11
6:12
Церковнославянский (рус)
5:17Ка́мо отъи́де бра́тъ тво́й, до́брая въ жена́хъ? ка́мо уклони́ся бра́тъ тво́й? и взы́щемъ его́ съ тобо́ю.
1Бра́тъ мо́й сни́де въ вертогра́дъ сво́й, въ мѣста́ арома́тъ, па́­ст­вити въ вертогра́дѣхъ и собира́ти кри́ны.
2А́зъ бра́ту мо­ему́ и бра́тъ мо́й мнѣ́, пасы́й въ кри́нѣхъ.
3Добра́ еси́, бли́жняя моя́, я́ко благоволе́нiе, красна́ я́ко Иерусали́мъ, у́жасъ я́ко вчине́н­ны.
4Отврати́ о́чи тво­и́ от­ мене́, я́ко ті́и воскрили́ша мя́: вла́си тво­и́, я́ко стада́ ко́зъ, я́же взыдо́ша от­ Галаа́да:
5зу́бы тво­и́, я́ко стада́ остриже́ныхъ, я́же взыдо́ша от­ купѣ́ли, вся́ близня́та родя́щыя, и безча́дныя нѣ́сть въ ни́хъ: я́ко ве́рвь червле́на устнѣ́ тво­и́, и бесѣ́да твоя́ красна́:
6я́ко оброще́нiе ши́пка лани́ты твоя́, кромѣ́ замолча́нiя тво­его́.
7Шестьдеся́тъ су́ть цари́цъ и о́смьдесятъ нало́жницъ, и ю́нотъ, и́мже нѣ́сть числа́:
8еди́на е́сть голуби́ца моя́, соверше́н­ная моя́: еди́на е́сть ма́тери сво­е́й, избра́н­на е́сть роди́в­шей ю́: ви́дѣша ю́ дще́ри и ублажи́ша ю́, цари́цы и нало́жницы, и восхвали́ша ю́.
9Кто́ сiя́ проница́ющая а́ки у́тро, добра́ я́ко луна́, избра́н­на я́ко со́лнце, у́жасъ я́ко вчине́н­ны?
10Въ вертогра́дъ орѣ́ховъ снидо́хъ ви́дѣти въ плодѣ́хъ пото́ка, ви́дѣти, а́ще процвѣте́ виногра́дъ и воз­расто́ша ши́пки.
11Та́мо да́мъ сосца́ моя́ тебѣ́: не разумѣ́ душа́ моя́, положи́ мя на колесни́цѣ Аминада́вли.
Синодальный
1 «Мой возлюбленный пошел в сад свой … он пасет между лилиями»; 4 «грозна, как полки со знаменами».
«Куда пошел возлюбленный твой, прекраснейшая из женщин? куда обратился возлюбленный твой? мы поищем его с тобою».
Мой возлюбленный пошел в сад свой, в цветники ароматные, чтобы пасти в садах и собирать лилии.
Я принадлежу возлюбленному моему, а возлюбленный мой – мне; он пасет между лилиями.
Прекрасна ты, возлюбленная моя, как Фирца, любезна, как Иерусалим, грозна, как полки со знаменами.
Уклони очи твои от меня, потому что они волнуют меня. {:}Волосы твои – как стадо коз, сходящих с Галаада;
{:}зубы твои – как стадо овец, выходящих из купальни, из которых у каждой пара ягнят, и бесплодной нет между ними;
как половинки гранатового яблока – ланиты твои под кудрями твоими.
Есть шестьдесят цариц и восемьдесят наложниц и девиц без числа,
но единственная – она, голубица моя, чистая моя; единственная она у матери своей, отличенная у родительницы своей. Увидели ее девицы, и – превознесли ее, царицы и наложницы, и – восхвалили ее.
Кто эта, блистающая, как заря, прекрасная, как луна, светлая, как солнце, грозная, как полки со знаменами?
Я сошла в ореховый сад посмотреть на зелень долины, поглядеть, распустилась ли виноградная лоза, расцвели ли гранатовые яблоки?
Не знаю, как душа моя влекла меня к колесницам знатных народа моего.
Цр҃ко́внослав
Бра́тъ мо́й сни́де въ вертогра́дъ сво́й, въ мѣста̀ а҆рѡма̑тъ, па́ствити въ вертогра́дѣхъ и҆ собира́ти крі́ны.
А҆́зъ бра́тꙋ моемꙋ̀ и҆ бра́тъ мо́й мнѣ̀, пасы́й въ крі́нѣхъ.
Добра̀ є҆сѝ, бли́жнѧѧ моѧ̀, ꙗ҆́кѡ благоволе́нїе, красна̀ ꙗ҆́кѡ і҆ерⷭ҇ли́мъ, ᲂу҆́жасъ ꙗ҆́кѡ вчинє́нны {ѡ҆полчє́нны}.
Ѿвратѝ ѻ҆́чи твоѝ ѿ менє̀, ꙗ҆́кѡ ті́и воскрили́ша мѧ̀: вла́си твоѝ, ꙗ҆́кѡ стада̀ ко́зъ, ꙗ҆̀же взыдо́ша ѿ галаа́да:
зꙋ́бы твоѝ, ꙗ҆́кѡ стада̀ ѡ҆стриже́ныхъ, ꙗ҆̀же взыдо́ша ѿ кꙋпѣ́ли, всѧ̑ близнѧ́та родѧ́щыѧ, и҆ безча́дныѧ нѣ́сть въ ни́хъ: ꙗ҆́кѡ ве́рвь червле́на ᲂу҆стнѣ̀ твоѝ, и҆ бесѣ́да твоѧ̀ красна̀:
ꙗ҆́кѡ ѡ҆броще́нїе ши́пка лани̑ты твоѧ̑, кромѣ̀ замолча́нїѧ твоегѡ̀.
Шестьдесѧ́тъ сꙋ́ть цари́цъ и҆ ѻ҆́смьдесѧтъ нало́жницъ, и҆ ю҆́нотъ, и҆̀мже нѣ́сть числа̀:
є҆ди́на є҆́сть голꙋби́ца моѧ̀, соверше́ннаѧ моѧ̀: є҆ди́на є҆́сть ма́тери свое́й, и҆збра́нна є҆́сть роди́вшей ю҆̀: ви́дѣша ю҆̀ дщє́ри и҆ ᲂу҆блажи́ша ю҆̀, цари̑цы и҆ налѡ́жницы, и҆ восхвали́ша ю҆̀.
Кто̀ сїѧ̀ проница́ющаѧ а҆́ки ᲂу҆́тро, добра̀ ꙗ҆́кѡ лꙋна̀, и҆збра́нна ꙗ҆́кѡ со́лнце, ᲂу҆́жасъ ꙗ҆́кѡ вчинє́нны;
Въ вертогра́дъ ѻ҆рѣ́хѡвъ снидо́хъ ви́дѣти въ плодѣ́хъ пото́ка, ви́дѣти, а҆́ще процвѣтѐ вїногра́дъ и҆ возрасто́ша ши́пки.
Та́мѡ да́мъ сосца̑ моѧ̑ тебѣ̀: не разꙋмѣ̀ дꙋша̀ моѧ̀, положи́ мѧ на колесни́цѣ а҆мїнада́вли.
Ѡ҆брати́сѧ, ѡ҆брати́сѧ, сꙋламі́тїно, ѡ҆брати́сѧ, ѡ҆брати́сѧ, и҆ ᲂу҆́зримъ въ тебѣ̀.
Dov'è andato il tuo amato,
tu che sei bellissima tra le donne?
Dove ha diretto i suoi passi il tuo amato,
perché lo cerchiamo con te?
L'amato mio è sceso nel suo giardino
fra le aiuole di balsamo,
a pascolare nei giardini
e a cogliere gigli.
Io sono del mio amato
e il mio amato è mio;
egli pascola tra i gigli.
Tu sei bella, amica mia, come la città di Tirsa,
incantevole come Gerusalemme,
terribile come un vessillo di guerra.
Distogli da me i tuoi occhi,
perché mi sconvolgono.
Le tue chiome sono come un gregge di capre
che scendono dal Gàlaad.
I tuoi denti come un gregge di pecore
che risalgono dal bagno;
tutte hanno gemelli,
nessuna di loro è senza figli.
Come spicchio di melagrana è la tua tempia,
dietro il tuo velo.
Siano pure sessanta le mogli del re,
ottanta le concubine,
innumerevoli le ragazze!
Ma unica è la mia colomba, il mio tutto,
unica per sua madre,
la preferita di colei che l'ha generata.
La vedono le giovani e la dicono beata.
Le regine e le concubine la coprono di lodi:
"Chi è costei che sorge come l'aurora,
bella come la luna, fulgida come il sole,
terribile come un vessillo di guerra?".
Nel giardino dei noci io sono sceso,
per vedere i germogli della valle
e osservare se la vite metteva gemme
e i melograni erano in fiore.
Senza che me ne accorgessi, il desiderio mi ha posto
sul cocchio del principe del mio popolo.
Толкования стиха Скопировать ссылку Скопировать текст Добавить в избранное
Библ. энциклопедия Библейский словарь Словарь библ. образов Практическая симфония
Цитата из Библии каждое утро
TG: t.me/azbible
Viber: vb.me/azbible