Ве́тхий Заве́т:
Быт.
Исх.
Лев.
Чис.
Втор.
Нав.
Суд.
Руф.
1Цар.
2Цар.
3Цар.
4Цар.
1Пар.
2Пар.
1Езд.
Неем.
2Езд.
Тов.
Иудиф.
Есф.
Иов.
Пс.
Притч.
Еккл.
Песн.
Прем.
Сир.
Ис.
Иер.
Плч.
ПослИер.
Вар.
Иез.
Дан.
Ос.
Иоил.
Ам.
Авд.
Ион.
Мих.
Наум.
Авв.
Соф.
Аг.
Зах.
Мал.
1Мак.
2Мак.
3Мак.
3Ездр.
Но́вый Заве́т: Мф. Мк. Лк. Ин. Деян. Иак. 1Пет. 2Пет. 1Ин. 2Ин. 3Ин. Иуд. Рим. 1Кор. 2Кор. Гал. Еф. Флп. Кол. 1Фес. 2Фес. 1Тим. 2Тим. Тит. Флм. Евр. Откр.
Но́вый Заве́т: Мф. Мк. Лк. Ин. Деян. Иак. 1Пет. 2Пет. 1Ин. 2Ин. 3Ин. Иуд. Рим. 1Кор. 2Кор. Гал. Еф. Флп. Кол. 1Фес. 2Фес. 1Тим. 2Тим. Тит. Флм. Евр. Откр.
Скрыть
29:1
29:2
29:3
29:4
29:5
29:6
29:7
29:8
29:9
29:10
29:11
29:12
29:15
29:16
29:17
29:18
29:19
29:21
29:22
29:23
29:24
29:25
29:26
29:27
29:28
29:29
29:30
29:31
29:33
29:34
И воста́въ Иа́ковъ на но́зѣ, и́де въ зе́млю восто́чную къ Лава́ну сы́ну Ваѳуи́ла Си́рина, бра́ту же Реве́кки ма́тере Иа́ковли и Иса́вли.
Узрѣ́ же, и се́, кла́дязь на по́ли: и бя́ху та́мо три́ ста́да ове́цъ, почива́юще при не́мъ: от того́ бо кла́дязя напая́хуся стада́. Ка́мень же ве́лiй бя́ше надъ у́стiемъ кла́дязя.
И собира́хуся та́мо вся́ стада́: и отваля́ху ка́мень от у́стiя кла́дязя и напая́ху о́вцы: и па́ки полага́ху ка́мень на у́стiи кла́дязя на мѣ́стѣ свое́мъ.
Рече́ же и́мъ Иа́ковъ: бра́тiя, отку́ду есте́ вы́? Они́ же рѣ́ша: от Харра́на есмы́.
Рече́ же и́мъ: зна́ете ли Лава́на сы́на Нахо́рова? Они́ же рѣ́ша: зна́емъ.
Рече́ же и́мъ: здра́вствуетъ ли? Они́ же рѣ́ша: здра́вствуетъ. И се́, Рахи́ль дщи́ его́ идя́ше со овца́ми.
И рече́ Иа́ковъ: еще́ е́сть дне́ мно́го, не у́ ча́съ собира́ти скота́: напои́вше о́вцы, ше́дше паси́те.
Они́ же рѣ́ша: не мо́жемъ, до́ндеже соберу́тся вси́ пастуси́ и отваля́тъ ка́мень от у́стiя кла́дязя, и напои́мъ о́вцы.
Еще́ ему́ глаго́лющу къ ни́мъ, и се́, Рахи́ль дщи́ Лава́ня грядя́ше со овца́ми отца́ своего́: она́ бо пася́ше о́вцы отца́ своего́.
Бы́сть же я́ко узрѣ́ Иа́ковъ Рахи́ль дще́рь Лава́на бра́та ма́тере своея́ и о́вцы Лава́на бра́та ма́тере своея́, и приступи́въ Иа́ковъ отвали́ ка́мень от у́стiя кла́дязя:
и напои́ о́вцы Лава́на бра́та ма́тере своея́, и цѣлова́ Иа́ковъ Рахи́ль, и возопи́въ гла́сомъ свои́мъ, воспла́кася:
и повѣ́да Рахи́ли, я́ко бра́тъ отца́ ея́ е́сть и я́ко сы́нъ Реве́ккинъ е́сть. И те́кши повѣ́да отцу́ своему́ по словесе́мъ си́мъ.
Бы́сть же я́ко услы́ша Лава́нъ и́мя Иа́кова сы́на сестры́ своея́, тече́ во срѣ́тенiе ему́ и объе́мь его́ лобза́, и введе́ его́ въ до́мъ сво́й. И повѣ́да Лава́ну вся́ словеса́ сiя́.
И рече́ ему́ Лава́нъ: от косте́й мои́хъ и от пло́ти моея́ еси́ ты́. И бѣ́ съ ни́мъ мѣ́сяцъ дні́й.
Рече́ же Лава́нъ Иа́кову: поне́же бра́тъ мо́й еси́ ты́, да не порабо́таеши мнѣ́ ту́не: повѣ́ждь ми́, что́ мзда́ твоя́ е́сть?
У Лава́на же бѣ́стѣ двѣ́ дще́ри: и́мя старѣ́йшей Лі́а, и́мя же юнѣ́йшей Рахи́ль.
О́чи же Лі́ины болѣ́зненны: Рахи́ль же бѣ́ добра́ ви́домъ и красна́ взо́ромъ зѣло́.
Возлюби́ же Иа́ковъ Рахи́ль. И рече́: порабо́таю тебѣ́ се́дмь лѣ́тъ за Рахи́ль дще́рь твою́ ме́ншую.
Рече́ же ему́ Лава́нъ: лу́чше ми́ тебѣ́ да́ти ю́, не́жели ино́му отда́ти му́жеви: со мно́ю живи́.
И рабо́та Иа́ковъ за Рахи́ль се́дмь лѣ́тъ: и бы́ша предъ ни́мъ я́ко ма́лы дни́, зане́же любя́ше ю́.
Рече́ же Иа́ковъ Лава́ну: да́ждь ми́ жену́ мою́, поне́же соверши́шася дні́е, да вни́ду къ не́й.
Собра́ же Лава́нъ вся́ му́жы мѣ́ста того́, и сотвори́ бра́къ.
И бы́сть ве́черъ, и пое́мь Лава́нъ Лі́ю дще́рь свою́, введе́ ко Иа́кову: и вни́де къ не́й Иа́ковъ.
Даде́ же Лава́нъ Лі́и дще́ри свое́й Зе́лфу рабы́ню свою́, е́й въ рабу́.
Бы́сть же зау́тра, и се́, бя́ше Лі́а, и рече́ Иа́ковъ Лава́ну: что́ сiе́ сотвори́лъ ми́ еси́? Не Рахи́ли ли ра́ди рабо́тахъ у тебе́? Вску́ю же оби́дѣлъ мя́ еси́?
Отвѣща́ же Лава́нъ: нѣ́сть та́ко въ на́шемъ мѣ́стѣ вда́ти ме́ншую пре́жде старѣ́йшiя.
Сконча́й у́бо седми́ны сея́, и да́мъ ти́ и сiю́ за дѣ́ло, е́же дѣ́лаеши у мене́ еще́ се́дмь лѣ́тъ другі́я.
Сотвори́ же Иа́ковъ та́ко: и испо́лни седми́ны сея́: и даде́ ему́ Лава́нъ Рахи́ль дще́рь свою́ ему́ въ жену́.
Даде́ же Лава́нъ Рахи́ли дще́ри свое́й Ва́ллу рабу́ свою́, е́й въ рабу́.
И вни́де [Иа́ковъ] къ Рахи́ли: возлюби́ же Рахи́ль па́че, не́же Лі́ю: и рабо́та ему́ се́дмь лѣ́тъ другі́я.
Ви́дѣвъ же Госпо́дь Бо́гъ, я́ко ненави́дима бя́ше Лі́а, отве́рзе ложесна́ ея́: Рахи́ль же бя́ше непло́ды.
И зача́тъ Лі́а и роди́ сы́на Иа́кову: нарече́ же и́мя ему́ Руви́мъ, глаго́ля: я́ко призрѣ́ Госпо́дь на мое́ смире́нiе и даде́ ми сы́на: ны́нѣ у́бо возлю́битъ мя́ му́жъ мо́й.
И зача́тъ па́ки Лі́а и роди́ сы́на втора́го Иа́кову и рече́: зане́ услы́ша Госпо́дь, я́ко ненави́дима е́смь, и придаде́ ми и сего́. И нарече́ и́мя ему́ Симео́нъ.
И зача́тъ еще́ и роди́ сы́на и рече́: въ ны́нѣшнее вре́мя у мене́ бу́детъ му́жъ мо́й, роди́хъ бо ему́ три́ сы́ны. Сего́ ра́ди нарече́ и́мя ему́ Леві́й.
И заче́нши еще́ роди́ сы́на и рече́: ны́нѣ еще́ сiе́ исповѣ́мъ Го́споду. Сего́ ра́ди нарече́ и́мя ему́ Иу́да, и преста́ ражда́ти.
І зібрався Яків, і пішов до краю синів Кедему.
І побачив, аж ось криниця в полі, і ото там три отарі лежали біля неї, бо з тієї криниці напувають стада.
А на отворі криниці лежав великий камінь.
А на отворі криниці лежав великий камінь.
І збирались туди всі стада, і скочували каменя з отвору криниці, і напоювали отару, і привалювали каменя на отвір криниці знов на його місце.
І сказав до пастухів Яків: Браття мої, звідкіля ви?
А ті відказали: Ми з Харану.
А ті відказали: Ми з Харану.
І сказав їм: Чи ви знаєте Лавана, сина Нахорового?
І відказали: Знаємо.
І відказали: Знаємо.
І сказав їм: Чи гаразд із ним?
І відказали: Гаразд.
А ось Рахіль, дочка його, приходить з отарою.
І відказали: Гаразд.
А ось Рахіль, дочка його, приходить з отарою.
І сказав: Тож іще багато дня, не час зганяти худобу.
Напійте отару, та йдіть пасіть.
Напійте отару, та йдіть пасіть.
А вони відказали: Не можемо, аж поки не будуть зігнані всі стада, і не відкотять каменя з отвору криниці, тоді понапуваємо отару.
Іще він говорив із ними, аж ось приходить Рахіль з отарою батька свого, бо була вона пастушка.
І сталося, коли Яків побачив Рахіль, дочку Лавана, брата своєї матері, то підійшов Яків і відкотив каменя з отвору криниці, і напоїв отару Лавана, брата матері своєї.
І поцілував Яків Рахіль, і підніс свій голос, і заплакав…
І Яків оповів Рахілі, що він брат батька її, і що він син Ревеки.
А та побігла, і розповіла батькові своєму…
А та побігла, і розповіла батькові своєму…
І сталося, коли Лаван почув вістку про Якова, сина сестри своєї, то побіг йому назустріч, і обняв його, і поцілував його, і привів його до свого дому.
А він розповів Лаванові про всі ті пригоди.
А він розповів Лаванові про всі ті пригоди.
І промовив до нього Лаван: Поправді, ти кість моя й тіло моє!
І сидів він із ним місяць часу.
І сидів він із ним місяць часу.
І сказав Лаван до Якова: Чи тому, що ти брат мій, то ти будеш служити мені даремно?
Скажи ж мені, яка плата тобі?
Скажи ж мені, яка плата тобі?
А в Лавана було дві дочки: ім́я старшій Лія, а ім́я молодшій Рахіль.
Очі ж Ліїні були хворі, а Рахіль була гарного стану та вродливого вигляду.
І покохав Яків Рахіль, та й сказав: Я буду сім літ служити тобі за Рахіль, молодшу дочку твою.
І промовив Лаван: Краще мені віддати її тобі, аніж віддати мені її іншому чоловікові.
Сиди ж зо мною!
Сиди ж зо мною!
І служив Яків за Рахіль сім літ, а вони через любов його до неї були в його очах, як кілька днів.
І сказав Яків Лаванові: Дай мені жінку мою, бо виповнилися мої дні, і нехай я до неї ввійду!
І зібрав Лаван усіх людей тієї місцевости, і справив гостину.
І сталося ввечері, і взяв він дочку свою Лію, і до нього впровадив її.
І Яків із нею зійшовся.
І Яків із нею зійшовся.
А Лаван дав їй Зілпу, невільницю свою, дав Лії, дочці своїй, за невільницю.
А вранці виявилося, що то була Лія!
І промовив Яків до Лавана: Що це ти вчинив мені?
Хіба не за Рахіль працював я в тебе?
Нащо ж обманив ти мене?
І промовив Яків до Лавана: Що це ти вчинив мені?
Хіба не за Рахіль працював я в тебе?
Нащо ж обманив ти мене?
А Лаван відказав: У нашій місцевості не робиться так, щоб віддавати молодшу перед старшою.
Виповни тиждень для цієї, і буде дана тобі також та, за працю, що будеш працювати в мене ще сім літ других.
І зробив Яків так, і виповнив тиждень для цієї.
І він дав йому Рахіль, дочку свою, дав йому за жінку.
І він дав йому Рахіль, дочку свою, дав йому за жінку.
І дав Лаван Рахілі, дочці своїй, Білгу, невільницю свою, дав їй за невільницю.
І прийшов він також до Рахілі, і покохав також Рахіль, більше, як Лію.
І працював у нього ще сім літ других.
І працював у нього ще сім літ других.
І побачив Господь, що зненавиджена Лія, і відкрив її утробу, а Рахіль була неплідна.
І завагітніла Лія, і сина породила, і назвала ім́я йому: Рувим, бо сказала була: Господь споглянув на недолю мою, бо тепер покохає мене чоловік мій!
І завагітніла вона ще, і сина породила, і сказала: Господь почув, що я зненавиджена, і дав мені також цього.
І назвала ймення йому: Симеон.
І назвала ймення йому: Симеон.
І завагітніла вона ще, і сина породила, і сказала: Тепер оцим разом буде до мене прилучений мій чоловік, бо я трьох синів породила йому.
Тому й назвала ім́я йому: Левій.
Тому й назвала ім́я йому: Левій.
І завагітніла вона ще, і сина породила, і сказала: Тим разом я буду хвалити Господа!
Тому назвала ім́я йому: Юда.
Та й перестала роджати.
Тому назвала ім́я йому: Юда.
Та й перестала роджати.
ثُمَّ رَفَعَ يَعْقُوبُ رِجْلَيْهِ وَذَهَبَ إِلَى أَرْضِ بَنِي الْمَشْرِقِ.
وَنَظَرَ وَإِذَا فِي الْحَقْلِ بِئْرٌ وَهُنَاكَ ثَلاَثَةُ قُطْعَانِ غَنَمٍ رَابِضَةٌ عِنْدَهَا، لأَنَّهُمْ كَانُوا مِنْ تِلْكَ الْبِئْرِ يَسْقُونَ الْقُطْعَانَ، وَالْحَجَرُ عَلَى فَمِ الْبِئْرِ كَانَ كَبِيرًا.
فَكَانَ يَجْتَمِعُ إِلَى هُنَاكَ جَمِيعُ الْقُطْعَانِ فَيُدَحْرِجُونَ الْحَجَرَ عَنْ فَمِ الْبِئْرِ وَيَسْقُونَ الْغَنَمَ، ثُمَّ يَرُدُّونَ الْحَجَرَ عَلَى فَمِ الْبِئْرِ إِلَى مَكَانِهِ.
فَقَالَ لَهُمْ يَعْقُوبُ: «يَا إِخْوَتِي، مِنْ أَيْنَ أَنْتُمْ؟» فَقَالُوا: «نَحْنُ مِنْ حَارَانَ».
فَقَالَ لَهُمْ: «هَلْ تَعْرِفُونَ لاَبَانَ ابْنَ نَاحُورَ؟» فَقَالُوا: «نَعْرِفُهُ».
فَقَالَ لَهُمْ: «هَلْ لَهُ سَلاَمَةٌ؟» فَقَالُوا: «لَهُ سَلاَمَةٌ. وَهُوَذَا رَاحِيلُ ابْنَتُهُ آتِيَةٌ مَعَ الْغَنَمِ».
فَقَالَ: «هُوَذَا النَّهَارُ بَعْدُ طَوِيلٌ. لَيْسَ وَقْتَ اجْتِمَاعِ الْمَوَاشِي. اِسْقُوا الْغَنَمَ وَاذْهَبُوا ارْعَوْا».
فَقَالُوا: «لاَ نَقْدِرُ حَتَّى تَجْتَمِعَ جَمِيعُ الْقُطْعَانِ وَيُدَحْرِجُوا الْحَجَرَ عَنْ فَمِ الْبِئْرِ، ثُمَّ نَسْقِي الْغَنَمَ».
وَإِذْ هُوَ بَعْدُ يَتَكَلَّمُ مَعَهُمْ أَتَتْ رَاحِيلُ مَعَ غَنَمِ أَبِيهَا، لأَنَّهَا كَانَتْ تَرْعَى.
فَكَانَ لَمَّا أَبْصَرَ يَعْقُوبُ رَاحِيلَ بِنْتَ لاَبَانَ خَالِهِ، وَغَنَمَ لاَبَانَ خَالِهِ، أَنَّ يَعْقُوبَ تَقَدَّمَ وَدَحْرَجَ الْحَجَرَ عَنْ فَمِ الْبِئْرِ وَسَقَى غَنَمَ لاَبَانَ خَالِهِ.
وَقَبَّلَ يَعْقُوبُ رَاحِيلَ وَرَفَعَ صَوْتَهُ وَبَكَى.
وَأَخْبَرَ يَعْقُوبُ رَاحِيلَ أَنَّهُ أَخُو أَبِيهَا، وَأَنَّهُ ابْنُ رِفْقَةَ، فَرَكَضَتْ وَأَخْبَرَتْ أَبَاهَا.
فَكَانَ حِينَ سَمِعَ لاَبَانُ خَبَرَ يَعْقُوبَ ابْنِ أُخْتِهِ أَنَّهُ رَكَضَ لِلِقَائِهِ وَعَانَقَهُ وَقَبَّلَهُ وَأَتَى بِهِ إِلَى بَيْتِهِ. فَحَدَّثَ لاَبَانَ بِجَمِيعِ هذِهِ الأُمُورِ.
فَقَالَ لَهُ لاَبَانُ: «إِنَّمَا أَنْتَ عَظْمِي وَلَحْمِي». فَأَقَامَ عِنْدَهُ شَهْرًا مِنَ الزَّمَانِ.
ثُمَّ قَالَ لاَبَانُ لِيَعْقُوبَ: «أَلأَنَّكَ أَخِي تَخْدِمُنِي مَجَّانًا؟ أَخْبِرْنِي مَا أُجْرَتُكَ».
وَكَانَ لِلاَبَانَ ابْنَتَانِ، اسْمُ الْكُبْرَى لَيْئَةُ وَاسْمُ الصُّغْرَى رَاحِيلُ.
وَكَانَتْ عَيْنَا لَيْئَةَ ضَعِيفَتَيْنِ، وَأَمَّا رَاحِيلُ فَكَانَتْ حَسَنَةَ الصُّورَةِ وَحَسَنَةَ الْمَنْظَرِ.
وَأَحَبَّ يَعْقُوبُ رَاحِيلَ، فَقَالَ: «أَخْدِمُكَ سَبْعَ سِنِينٍ بِرَاحِيلَ ابْنَتِكَ الصُّغْرَى».
فَقَالَ لاَبَانُ: «أَنْ أُعْطِيَكَ إِيَّاهَا أَحْسَنُ مِنْ أَنْ أُعْطِيَهَا لِرَجُل آخَرَ. أَقِمْ عِنْدِي».
فَخَدَمَ يَعْقُوبُ بِرَاحِيلَ سَبْعَ سِنِينٍ، وَكَانَتْ فِي عَيْنَيْهِ كَأَيَّامٍ قَلِيلَةٍ بِسَبَبِ مَحَبَّتِهِ لَهَا.
ثُمَّ قَالَ يَعْقُوبُ لِلاَبَانَ: «أَعْطِنِي امْرَأَتِي لأَنَّ أَيَّامِي قَدْ كَمُلَتْ، فَأَدْخُلَ عَلَيْهَا».
فَجَمَعَ لاَبَانُ جَمِيعَ أَهْلِ الْمَكَانِ وَصَنَعَ وَلِيمَةً.
وَكَانَ فِي الْمَسَاءِ أَنَّهُ أَخَذَ لَيْئَةَ ابْنَتَهُ وَأَتَى بِهَا إِلَيْهِ، فَدَخَلَ عَلَيْهَا.
وَأَعْطَى لاَبَانُ زِلْفَةَ جَارِيَتَهُ لِلَيْئَةَ ابْنَتِهِ جَارِيَةً.
وَفِي الصَّبَاحِ إِذَا هِيَ لَيْئَةُ، فَقَالَ لِلاَبَانَ: «مَا هذَا الَّذِي صَنَعْتَ بِي؟ أَلَيْسَ بِرَاحِيلَ خَدَمْتُ عِنْدَكَ؟ فَلِمَاذَا خَدَعْتَنِي؟».
فَقَالَ لاَبَانُ: «لاَ يُفْعَلُ هكَذَا فِي مَكَانِنَا أَنْ تُعْطَى الصَّغِيرَةُ قَبْلَ الْبِكْرِ.
أَكْمِلْ أُسْبُوعَ هذِهِ، فَنُعْطِيَكَ تِلْكَ أَيْضًا، بِالْخِدْمَةِ الَّتِي تَخْدِمُنِي أَيْضًا سَبْعَ سِنِينٍ أُخَرَ».
فَفَعَلَ يَعْقُوبُ هكَذَا. فَأَكْمَلَ أُسْبُوعَ هذِهِ، فَأَعْطَاهُ رَاحِيلَ ابْنَتَهُ زَوْجَةً لَهُ.
وَأَعْطَى لاَبَانُ رَاحِيلَ ابْنَتَهُ بِلْهَةَ جَارِيَتَهُ جَارِيَةً لَهَا.
فَدَخَلَ عَلَى رَاحِيلَ أَيْضًا، وَأَحَبَّ أَيْضًا رَاحِيلَ أَكْثَرَ مِنْ لَيْئَةَ. وَعَادَ فَخَدَمَ عِنْدَهُ سَبْعَ سِنِينٍ أُخَرَ.
وَرَأَى الرَّبُّ أَنَّ لَيْئَةَ مَكْرُوهَةٌ فَفَتَحَ رَحِمَهَا، وَأَمَّا رَاحِيلُ فَكَانَتْ عَاقِرًا.
فَحَبِلَتْ لَيْئَةُ وَوَلَدَتِ ابْنًا وَدَعَتِ اسْمَهُ «رَأُوبَيْنَ»، لأَنَّهَا قَالَتْ: «إِنَّ الرَّبَّ قَدْ نَظَرَ إِلَى مَذَلَّتِي. إِنَّهُ الآنَ يُحِبُّنِي رَجُلِي».
وَحَبِلَتْ أَيْضًا وَوَلَدَتِ ابْنًا، وَقَالَتْ: «إِنَّ الرَّبَّ قَدْ سَمِعَ أَنِّي مَكْرُوهَةٌ فَأَعْطَانِي هذَا أَيْضًا». فَدَعَتِ اسْمَهُ «شِمْعُونَ».
وَحَبِلَتْ أَيْضًا وَوَلَدَتِ ابْنًا، وَقَالَتِ: «الآنَ هذِهِ الْمَرَّةَ يَقْتَرِنُ بِي رَجُلِي، لأَنِّي وَلَدْتُ لَهُ ثَلاَثَةَ بَنِينَ». لِذلِكَ دُعِيَ اسْمُهُ «لاَوِيَ».
وَحَبِلَتْ أَيْضًا وَوَلَدَتِ ابْنًا وَقَالَتْ: «هذِهِ الْمَرَّةَ أَحْمَدُ الرَّبَّ». لِذلِكَ دَعَتِ اسْمَهُ «يَهُوذَا». ثُمَّ تَوَقَّفَتْ عَنِ الْوِلاَدَةِ.
Синодальный
Языки
- Добавить язык
- Церковнослав. (рус. гражд.)
- Церковнослав. (цс)
- Рус. (Синод. с ударе́-ми)
- Рус. (прп. Макарий Алтайский)
- Azerbaijani
- Armenian
- Bulgarian
- Chinese (simpl.)
- Croatian (S&D)
- Czech (Bible Kralicka [1613])
- English (NKJV)
- English (KJV)
- English (NRSV)
- Estonian
- Finnish (1992)
- French (LSG)
- Georgian
- German (MLU, 1912)
- German (GNB)
- Greek (NT Byz)
- Greek (TGV)
- Greek (LXX, Rahlfs)
- Hebrew
- Italian
- Kyrgyz
- Latin (Nova Vulgata)
- Romanian
- Polish
- Portuguese
- Serbian (synod.)
- Serbian
- Spanish (RVR 1995)
- Swedish (Folkbibeln)
- Tajik
- Ukrainian (Homenko)
1 Встреча Иакова с Рахилью и Лаваном. 15 Иаков служит Лавану семь лет за Лию и семь за Рахиль. 31 Дети Лии: Рувим, Симеон, Левий и Иуда.
И встал Иаков и пошел в землю сынов востока [к Лавану, сыну Вафуила Арамеянина, к брату Ревекки, матери Иакова и Исава].
И увидел: вот, на поле колодезь, и там три стада мелкого скота, лежавшие около него, потому что из того колодезя поили стада. Над устьем колодезя был большой камень.
Когда собирались туда все стада, отваливали камень от устья колодезя и поили овец; потом опять клали камень на свое место, на устье колодезя.
Иаков сказал им [пастухам]: братья мои! откуда вы? Они сказали: мы из Харрана.
Он сказал им: знаете ли вы Лавана, сына Нахорова? Они сказали: знаем.
Он еще сказал им: здравствует ли он? Они сказали: здравствует; и вот, Рахиль, дочь его, идет с овцами.
И сказал [Иаков]: вот, дня еще много; не время собирать скот; напойте овец и пойдите, пасите.
Они сказали: не можем, пока не соберутся все стада, и не отвалят камня от устья колодезя; тогда будем мы поить овец.
Еще он говорил с ними, как пришла Рахиль [дочь Лавана] с мелким скотом отца своего, потому что она пасла [мелкий скот отца своего].
Когда Иаков увидел Рахиль, дочь Лавана, брата матери своей, и овец Лавана, брата матери своей, то подошел Иаков, отвалил камень от устья колодезя и напоил овец Лавана, брата матери своей.
И поцеловал Иаков Рахиль и возвысил голос свой и заплакал.
И сказал Иаков Рахили, что он родственник отцу ее и что он сын Ревеккин. А она побежала и сказала отцу своему [всё сие].
Лаван, услышав о Иакове, сыне сестры своей, выбежал ему навстречу, обнял его и поцеловал его, и ввел его в дом свой; и он рассказал Лавану всё сие.
Лаван же сказал ему: подлинно ты кость моя и плоть моя. И жил у него Иаков целый месяц.
И Лаван сказал Иакову: неужели ты даром будешь служить мне, потому что ты родственник? скажи мне, что заплатить тебе?
У Лавана же было две дочери; имя старшей: Лия; имя младшей: Рахиль.
Лия была слаба глазами, а Рахиль была красива станом и красива лицем.
Иаков полюбил Рахиль и сказал: я буду служить тебе семь лет за Рахиль, младшую дочь твою.
Лаван сказал [ему]: лучше отдать мне ее за тебя, нежели отдать ее за другого кого; живи у меня.
И служил Иаков за Рахиль семь лет; и они показались ему за несколько дней, потому что он любил ее.
И сказал Иаков Лавану: дай жену мою, потому что мне уже исполнилось время, чтобы войти к ней.
Лаван созвал всех людей того места и сделал пир.
Вечером же взял [Лаван] дочь свою Лию и ввел ее к нему; и вошел к ней [Иаков].
И дал Лаван служанку свою Зелфу в служанки дочери своей Лии.
Утром же оказалось, что это Лия. И [Иаков] сказал Лавану: что это сделал ты со мною? не за Рахиль ли я служил у тебя? зачем ты обманул меня?
Лаван сказал: в нашем месте так не делают, чтобы младшую выдать прежде старшей;
окончи неделю этой, потом дадим тебе и ту за службу, которую ты будешь служить у меня еще семь лет других.
Иаков так и сделал и окончил неделю этой. И [Лаван] дал Рахиль, дочь свою, ему в жену.
И дал Лаван служанку свою Валлу в служанки дочери своей Рахили.
[Иаков] вошел и к Рахили, и любил Рахиль больше, нежели Лию; и служил у него еще семь лет других.
Господь [Бог] узрел, что Лия была нелюбима, и отверз утробу ее, а Рахиль была неплодна.
Лия зачала и родила [Иакову] сына, и нарекла ему имя: Рувим, потому что сказала она: Господь призрел на мое бедствие [и дал мне сына], ибо теперь будет любить меня муж мой.
И зачала [Лия] опять и родила [Иакову второго] сына, и сказала: Господь услышал, что я нелюбима, и дал мне и сего. И нарекла ему имя: Симеон.
И зачала еще и родила сына, и сказала: теперь-то прилепится ко мне муж мой, ибо я родила ему трех сынов. От сего наречено ему имя: Левий.
И еще зачала и родила сына, и сказала: теперь-то я восхвалю Господа. Посему нарекла ему имя Иуда. И перестала рождать.