и реко́хъ царю́: царю́, во вѣ́ки живи́: ка́ко не бы́ти приско́рбну лицу́ моему́, поне́же гра́дъ, до́мъ гробо́въ оте́цъ мои́хъ опустѣ́, и врата́ его́ сожже́на су́ть огне́мъ.

И рече́ ми ца́рь: почто́ о се́мъ ты́ вопроша́еши? И помоли́хся Го́споду Бо́гу небе́сному

и реко́хъ ко царю́: а́ще царю́ ви́дится бла́го, и а́ще уго́денъ бу́детъ ра́бъ тво́й предъ тобо́ю, да по́слеши мене́ во Иуде́ю, во гра́дъ гробо́въ оте́цъ мои́хъ, и возсози́жду его́.

Рече́ же ми́ ца́рь, и нало́жница сѣдя́ше бли́зъ его́: до ко́его вре́мене бу́детъ пу́ть тво́й, и когда́ возврати́шися? И уго́дно бы́сть предъ лице́мъ царе́вымъ, и посла́ мя, и положи́хъ ему́ вре́мя.

И реко́хъ царю́: а́ще царю́ ви́дится бла́го, да́ждь мнѣ́ посла́нiе ко воево́дамъ стра́нъ за рѣко́ю, да преведу́тъ мене́, до́ндеже прiиду́ во Иуде́ю,

и посла́нiе ко Аса́фу стра́жу дубра́вы царе́вы, да да́стъ ми́ древа́ покры́ти врата́ столпа́ до́му, и на стѣ́ны гра́дныя, и на до́мъ, въ о́ньже вни́ду. И даде́ ми ца́рь, я́коже рука́ Бо́жiя блага́я [бѣ́] со мно́ю.

И прiидо́хъ ко воево́дамъ стра́нъ за рѣко́ю и да́хъ и́мъ посла́нiе царе́во: посла́ же ца́рь со мно́ю нача́лники си́лы и ко́нницы.

И услы́ша санавалла́тъ Арони́тинъ и тові́а ра́бъ Аммони́тинъ, и зло́ и́ма бы́сть, я́ко прiи́де человѣ́къ взыска́ти бла́га сыново́мъ Изра́илевымъ.

И прiидо́хъ во Иерусали́мъ и бы́хъ ту́ три́ дни́.

И воста́хъ но́щiю а́зъ и му́жiе не мно́зи со мно́ю, и ни кому́же возвѣсти́хъ, что́ Бо́гъ дае́тъ въ се́рдце мое́ сотвори́ти со Изра́илемъ, и скота́ не бѣ́ со мно́ю, то́кмо ско́тъ, на не́мже а́зъ сѣдя́хъ.

И внидо́хъ во врата́ юдо́ли но́щiю, ко у́стiю исто́чника смоко́вничнаго и ко врато́мъ гно́йнымъ, и бы́хъ размышля́я о стѣнѣ́ Иерусали́мстѣй разоре́нѣй и о врата́хъ его́ пояде́ныхъ огне́мъ.

И прiидо́хъ ко врато́мъ исто́чника и ко купѣ́ли царе́вѣ, и не бы́сть мѣ́ста скоту́, на не́мже сѣдя́хъ, да про́йдетъ.

И взыдо́хъ на стѣ́ну пото́ка но́щiю, и размышля́хъ о стѣнѣ́, и бѣ́хъ во вратѣ́хъ юдо́ли, и возврати́хся.

Стрегу́щiи же не вѣ́дяху, ка́мо ходи́хъ и что́ а́зъ творю́, и Иуде́омъ и свяще́нникомъ, и честны́мъ и воево́дамъ и про́чымъ творя́щымъ дѣла́ да́же до тогда́ не сказа́хъ.

И реко́хъ и́мъ: вы́ ви́дите озлобле́нiе сiе́, въ не́мже есмы́, ка́ко Иерусали́мъ опустоше́нъ, и врата́ его́ пре́дана огню́: прiиди́те, и сози́ждемъ стѣ́ны Иерусали́ма, и не бу́демъ ктому́ въ поноше́нiе.

И сказа́хъ и́мъ ру́ку Бо́жiю, я́же е́сть блага́ со мно́ю, и словеса́ царе́ва, я́же глаго́ла мнѣ́, и реко́хъ: воста́немъ и сози́ждемъ. И укрѣпи́шася ру́цы и́хъ во благо́е.

И услы́ша санавалла́тъ Арони́тинъ и тові́а ра́бъ Аммони́тинъ и гиса́мъ Арави́тинъ, и посмѣя́шася на́мъ, и прiидо́ша къ на́мъ, и уничижи́ша, и реко́ша: что́ дѣ́ло сiе́, е́же вы́ творите́? еда́ вы́ проти́ву царя́ отмета́етеся?

И возда́хъ и́мъ сло́во и реко́хъ къ ни́мъ: Бо́гъ небесе́, то́й благопоспѣши́тъ на́мъ, и мы́ раби́ его́ чи́стiи, [воста́немъ] и сози́ждемъ: ва́мъ же нѣ́сть ча́сти и пра́вды и па́мяти во Иерусали́мѣ.

Украинский (Огієнко)

І сталося в місяці нісані, двадцятого року царя Артаксеркса, було раз вино перед ним.
І взяв я те вино й дав цареві.
І я, здавалося, не був сумний перед ним.

Та сказав мені цар: Чому обличчя твоє сумне, чи ти не хворий?
Це не інше що, як тільки сум серця…
І я вельми сильно злякався!

І сказав я до царя: Нехай цар живе навіки!
Чому не буде сумне обличчя моє, коли місто дому гробів батьків моїх поруйноване, а брами його попалені огнем!…

І сказав мені цар: Чого ж ти просиш?
І я помолився до Небесного Бога,

і сказав цареві: Якщо це цареві вгодне, і якщо раб твій уподобаний перед обличчям твоїм, то пошли мене до Юдеї, до міста гробів батьків моїх, і я відбудую його!

І сказав мені цар (а цариця сиділа при ньому): Скільки часу буде дорога твоя, і коли ти повернешся?
І сподобалось це цареві, і він послав мене, а я призначив йому час.

І сказав я цареві: Якщо це цареві вгодне, нехай дадуть мені листи до намісників Заріччя, щоб провадили мене, аж поки не прийду до Юдеї,

і листа до Асафа, дозорця царевого лісу, щоб дав мені дерева на брусся для замкових брам, що належать до Божого дому, і для міського муру, і для дому, що до нього ввійду.
І дав мені цар в міру того, як добра була Божа рука надо мною.

І прибув я до намісників Заріччя, і дав їм цареві листи.
А цар послав зо мною зверхників війська та верхівців.

І почув про це хоронянин Санваллат та раб аммонітянин Товія, і було їм прикро, дуже прикро, що прийшов чоловік клопотатися про добро для Ізраїлевих синів.

І прийшов я до Єрусалиму, і був там три дні.

І встав я вночі, я та трохи людей зо мною, і не розповів я нікому, що Бог мій дав до мого серця зробити для Єрусалиму.
А худоби не було зо мною, окрім тієї худоби, що я нею їздив.

І вийшов я Долинною брамою вночі, і пішов до джерела Таннін, і до брами Смітникової.
І я докладно оглянув мури Єрусалиму, що були поруйновані, а брами його були попалені огнем.

І перейшов я до Джерельної брами та до царського ставу, та там не було місця для переходу худоби, що була підо мною.

І йшов я долиною вночі, і докладно оглядав мура.
Потім я вернувся, і ввійшов Долинною брамою, і вернувся.

А заступники не знали, куди я пішов та що я роблю, а юдеям, і священикам, і шляхті, і заступникам, і решті тих, що робили працю, я доти нічого не розповідав.

І сказав я до них: Ви бачите біду, що ми в ній, що Єрусалим зруйнований, а брами його попалені огнем.
Ідіть, і збудуйте мура Єрусалиму, і вже не будемо ми ганьбою!…

І розповів я їм про руку Бога мого, що вона добра до мене, а також слова царя, які сказав він мені.
І сказали вони: Станемо й збудуємо!
І зміцнили вони руки свої на добре діло.

І почув це хоронянин Санваллат та аммонітянин раб Товія, і араб Ґешем, і сміялися з нас, і погорджували нами й говорили: Що це за річ, яку ви робите?
Чи проти царя ви бунтуєтесь?

А я їм відповів і сказав до них: Небесний Бог Він дасть нам успіх, а ми, Його раби, станемо й збудуємо!
А вам нема ані частки, ані права, ані пам́ятки в Єрусалимі!

Арабский (Arabic Van Dyke)

وَفِي شَهْرِ نِيسَانَ فِي السَّنَةِ الْعِشْرِينَ لأَرْتَحْشَسْتَا الْمَلِكِ، كَانَتْ خَمْرٌ أَمَامَهُ، فَحَمَلْتُ الْخَمْرَ وَأَعْطَيْتُ الْمَلِكَ. وَلَمْ أَكُنْ قَبْلُ مُكْمَدُا أَمَامَهُ.

فَقَالَ لِي الْمَلِكُ: «لِمَاذَا وَجْهُكَ مُكْمَدٌّ وَأَنْتَ غَيْرُ مَرِيضٍ؟ مَا هذَا إِلاَّ كآبَةَ قَلْبٍ!». فَخِفْتُ كَثِيرًا جِدًّا،

وَقُلْتُ لِلْمَلِكِ: «لِيَحْيَ الْمَلِكُ إِلَى الأَبَدِ. كَيْفَ لاَ يَكْمَدُّ وَجْهِي وَالْمَدِينَةُ بَيْتُ مَقَابِرِ آبَائِي خَرَابٌ، وَأَبْوَابُهَا قَدْ أَكَلَتْهَا النَّارُ؟»

فَقَالَ لِي الْمَلِكُ: «مَاذَا طَالِبٌ أَنْتَ؟» فَصَلَّيْتُ إِلَى إِلهِ السَّمَاءِ،

وَقُلْتُ لِلْمَلِكِ: «إِذَا سُرَّ الْمَلِكُ، وَإِذَا أَحْسَنَ عَبْدُكَ أَمَامَكَ، تُرْسِلُنِي إِلَى يَهُوذَا، إِلَى مَدِينَةِ قُبُورِ آبَائِي فَأَبْنِيهَا».

فَقَالَ لِي الْمَلِكُ، وَالْمَلِكَةُ جَالِسَةٌ بِجَانِبِهِ: «إِلَى مَتَى يَكُونُ سَفَرُكَ، وَمَتَى تَرْجعُ؟» فَحَسُنَ لَدَى الْمَلِكِ وَأَرْسَلَنِي، فَعَيَّنْتُ لَهُ زَمَانًا.

وَقُلْتُ لِلْمَلِكِ: «إِنْ حَسُنَ عِنْدَ الْمَلِكِ فَلْتُعْطَ لِي رَسَائِلُ إِلَى وُلاَةِ عَبْرِ النَّهْرِ لِكَيْ يُجِيزُونِي حَتَّى أَصِلَ إِلَى يَهُوذَا،

وَرِسَالَةٌ إِلَى آسَافَ حَارِسِ فِرْدَوْسِ الْمَلِكِ لِكَيْ يُعْطِيَنِي أَخْشَابًا لِسَقْفِ أَبْوَابِ الْقَصْرِ الَّذِي لِلْبَيْتِ، وَلِسُورِ الْمَدِينَةِ، وَلِلْبَيْتِ الَّذِي أَدْخُلُ إِلَيْهِ». فَأَعْطَانِي الْمَلِكُ حَسَبَ يَدِ إِلهِي الصَّالِحَةِ عَلَيَّ.

فَأَتَيْتُ إِلَى وُلاَةِ عَبْرِ النَّهْرِ وَأَعْطَيْتُهُمْ رَسَائِلَ الْمَلِكِ. وَأَرْسَلَ مَعِي الْمَلِكُ رُؤَسَاءَ جَيْشٍ وَفُرْسَانًا.

وَلَمَّا سَمِعَ سَنْبَلَّطُ الْحُورُونِيُّ وَطُوبِيَّا الْعَبْدُ الْعَمُّونِيُّ سَاءَهُمَا مَسَاءَةً عَظِيمَةً، لأَنَّهُ جَاءَ رَجُلٌ يَطْلُبُ خَيْرًا لِبَنِي إِسْرَائِيلَ.

فَجِئْتُ إِلَى أُورُشَلِيمَ وَكُنْتُ هُنَاكَ ثَلاَثَةَ أَيَّامٍ.

ثُمَّ قُمْتُ لَيْلاً أَنَا وَرِجَالٌ قَلِيلُونَ مَعِي، وَلَمْ أُخْبِرْ أَحَدًا بِمَا جَعَلَهُ إِلهِي فِي قَلْبِي لأَعْمَلَهُ فِي أُورُشَلِيمَ. وَلَمْ يَكُنْ مَعِي بَهِيمَةٌ إِلاَّ الْبَهِيمَةُ الَّتِي كُنْتُ رَاكِبَهَا.

وَخَرَجْتُ مِنْ بَابِ الْوَادِي لَيْلاً أَمَامَ عَيْنِ التِّنِّينِ إِلَى بَابِ الدِّمْنِ، وَصِرْتُ أَتَفَرَّسُ فِي أَسْوَارِ أُورُشَلِيمَ الْمُنْهَدِمَةِ وَأَبْوَابِهَا الَّتِي أَكَلَتْهَا النَّارُ.

وَعَبَرْتُ إِلَى بَابِ الْعَيْنِ وَإِلَى بِرْكَةِ الْمَلِكِ، وَلَمْ يَكُنْ مَكَانٌ لِعُبُورِ الْبَهِيمَةِ الَّتِي تَحْتِي.

فَصَعِدْتُ فِي الْوَادِي لَيْلاً وَكُنْتُ أَتَفَرَّسُ فِي السُّورِ، ثُمَّ عُدْتُ فَدَخَلْتُ مِنْ بَابِ الْوَادِي رَاجِعًا.

وَلَمْ يَعْرِفِ الْوُلاَةُ إِلَى أَيْنَ ذَهَبْتُ، وَلاَ مَا أَنَا عَامِلٌ، وَلَمْ أُخْبِرْ إِلَى ذلِكَ الْوَقْتِ الْيَهُودَ وَالْكَهَنَةَ وَالأَشْرَافَ وَالْوُلاَةَ وَبَاقِي عَامِلِي الْعَمَلِ.

ثُمَّ قُلْتُ لَهُمْ: «أَنْتُمْ تَرَوْنَ الشَّرَّ الَّذِي نَحْنُ فِيهِ، كَيْفَ أَنَّ أُورُشَلِيمَ خَرِبَةٌ، وَأَبْوَابَهَا قَدْ أُحْرِقَتْ بِالنَّارِ. هَلُمَّ فَنَبْنِيَ سُورَ أُورُشَلِيمَ وَلاَ نَكُونُ بَعْدُ عَارًا».

وَأَخْبَرْتُهُمْ عَنْ يَدِ إِلهِي الصَّالِحَةِ عَلَيَّ، وَأَيْضًا عَنْ كَلاَمِ الْمَلِكِ الَّذِي قَالَهُ لِي، فَقَالُوا: «لِنَقُمْ وَلْنَبْنِ». وَشَدَّدُوا أَيَادِيَهُمْ لِلْخَيْرِ.

وَلَمَّا سَمِعَ سَنْبَلَّطُ الْحُورُونِيُّ وَطُوبِيَّا الْعَبْدُ الْعَمُّونِيُّ وَجَشَمٌ الْعَرَبِيُّ هَزَأُوا بِنَا وَاحْتَقَرُونَا، وَقَالُوا: «مَا هذَا الأَمْرُ الَّذِي أَنْتُمْ عَامِلُونَ؟ أَعَلَى الْمَلِكِ تَتَمَرَّدُونَ؟».

فَأَجَبْتُهُمْ وَقُلْتُ لَهُمْ: «إِنَّ إِلهَ السَّمَاءِ يُعْطِينَا النَّجَاحَ، وَنَحْنُ عَبِيدُهُ نَقُومُ وَنَبْنِي. وَأَمَّا أَنْتُمْ فَلَيْسَ لَكُمْ نَصِيبٌ وَلاَ حَقٌّ وَلاَ ذِكْرٌ فِي أُورُشَلِيمَ».

Синодальный

Языки

1 Неемия говорит царю об опустошении Иерусалима и просит разрешения на его восстановление; 9 Неемия приходит в Иерусалим, встречает сопротивление со стороны Самарян и побуждает начальствующих и священников к помощи при постройке.

В месяце Нисане, в двадцатый год царя Артаксеркса, было перед ним вино. И я взял вино и подал царю, и, казалось, не был печален перед ним.

Но царь сказал мне: отчего лице у тебя печально; ты не болен, этого нет, а верно печаль на сердце? Я сильно испугался

и сказал царю: да живет царь во веки! Как не быть печальным лицу моему, когда город, дом гробов отцов моих, в запустении, и ворота его сожжены огнем!

И сказал мне царь: чего же ты желаешь? Я помолился Богу небесному

и сказал царю: если царю благоугодно, и если в благоволении раб твой пред лицем твоим, то пошли меня в Иудею, в город, где гробы отцов моих, чтоб я обстроил его.

И сказал мне царь и царица, которая сидела подле него: сколько времени продлится путь твой, и когда возвратишься? И благоугодно было царю послать меня, после того как я назначил время.

И сказал я царю: если царю благоугодно, то дал бы мне письма к заречным областеначальникам, чтоб они давали мне пропуск, доколе я не дойду до Иудеи,

и письмо к Асафу, хранителю царских лесов, чтоб он дал мне дерев для ворот крепости, которая при доме Божием, и для городской стены, и для дома, в котором бы мне жить. И дал мне царь, так как благодеющая рука Бога моего была надо мною.

И пришел я к заречным областеначальникам и отдал им царские письма. Послал же со мною царь воинских начальников со всадниками.

Когда услышал сие Санаваллат, Хоронит и Товия, Аммонитский раб, то им было весьма досадно, что пришел человек заботиться о благе сынов Израилевых.

И пришел я в Иерусалим. И пробыв там три дня,

встал я ночью с немногими людьми, бывшими при мне, и никому не сказал, что́ Бог мой положил мне на сердце сделать для Иерусалима; животного же не было со мною никакого, кроме того, на котором я ехал.

И проехал я ночью через ворота Долины перед источником Драконовым к воротам Навозным, и осмотрел я стены Иерусалима разрушенные и его ворота, сожженные огнем.

И подъехал я к воротам Источника и к царскому водоему, но там не было места пройти животному, которое было подо мною, –

и я поднялся назад по лощине ночью и осматривал стену, и проехав опять воротами Долины, возвратился.

И начальствующие не знали, куда я ходил и что я делаю: ни Иудеям, ни священникам, ни знатнейшим, ни начальствующим, ни прочим производителям работ я дотоле ничего не открывал.

И сказал я им: вы видите бедствие, в каком мы находимся; Иерусалим пуст и ворота его сожжены огнем; пойдем, построим стену Иерусалима, и не будем впредь в таком уничижении.

И я рассказал им о благодеявшей мне руке Бога моего, а также и слова царя, которые он говорил мне. И сказали они: будем строить, – и укрепили руки свои на благое дело.

Услышав это, Санаваллат, Хоронит и Товия, Аммонитский раб, и Гешем Аравитянин смеялись над нами и с презрением говорили: что это за дело, которое вы делаете? уже не думаете ли возмутиться против царя?

Я дал им ответ и сказал им: Бог Небесный, Он благопоспешит нам, и мы, рабы Его, станем строить, а вам нет части и права и памяти в Иерусалиме.