Се́, еси́ добра́, бли́жняя моя́, се́, еси́ добра́: о́чи твои́ голуби́нѣ, кромѣ́ замолча́нiя твоего́: вла́си твои́ я́ко стада́ кози́цъ, я́же откры́шася от Галаа́да.

Зу́бы твои́ я́ко стада́ остриже́ныхъ, я́же изыдо́ша изъ купѣ́ли, вся́ двоепло́дны, и неродя́щiя нѣ́сть въ ни́хъ.

Я́ко ве́рвь червле́на устнѣ́ твои́, и бесѣ́да твоя́ красна́: я́ко оброще́нiе ши́пка лани́ты твоя́, кромѣ́ замолча́нiя твоего́.

Я́ко сто́лпъ дави́довъ вы́я твоя́, со́зданъ въ Ѳалпiо́ѳѣ: ты́сяща щито́въ ви́ситъ на не́мъ, вся́ стрѣ́лы си́льныхъ.

Два́ сосца́ твоя́ я́ко два́ мла́да близнца́ се́рны, пасо́мая во кри́нахъ,

до́ндеже дхне́тъ де́нь, и подви́гнутся сѣ́ни. Пойду́ себѣ́ къ горѣ́ сми́рнѣй и къ хо́лму Лива́нску.

Вся́ добра́ еси́, бли́жняя моя́, и поро́ка нѣ́сть въ тебѣ́.

Гряди́ от Лива́на, невѣ́сто, гряди́ от Лива́на: прiиди́ и прейди́ изъ нача́ла вѣ́ры, от главы́ сани́ра и аермо́на, от огра́дъ льво́выхъ, от го́ръ пардале́овъ.

Се́рдце на́ше привлекла́ еси́, сестро́ моя́ невѣ́сто, се́рдце на́ше привлекла́ еси́ еди́нымъ от о́чiю твое́ю, еди́нымъ мони́стомъ вы́и твоея́.

Что́ удобрѣ́ста сосца́ твоя́, сестро́ моя́ невѣ́сто? что́ удобрѣ́ста сосца́ твоя́ па́че вина́, и воня́ ри́зъ твои́хъ па́че всѣ́хъ арома́тъ?

Со́тъ иска́паютъ устнѣ́ твои́, невѣ́сто, ме́дъ и млеко́ подъ язы́комъ твои́мъ, и благово́нiе ри́зъ твои́хъ я́ко благоуха́нiе Лива́на.

Вертогра́дъ заключе́нъ сестра́ моя́ невѣ́ста, вертогра́дъ заключе́нъ, исто́чникъ запечатлѣ́нъ.

Лѣ́торасли твоя́ са́дъ ши́пковъ съ плодо́мъ я́блочнымъ, ки́при съ на́рдами,

на́рдъ и шафра́нъ, тро́сть и киннамо́нъ со всѣ́ми древа́ми Лива́нскими, сми́рна, ало́й со всѣ́ми пе́рвыми ми́рами,

исто́чникъ вертогра́да, и кла́дязь воды́ жи́вы и истека́ющiя от Лива́на.

Воста́ни, сѣ́вере, и гряди́, ю́же, и повѣ́й во вертогра́дѣ мое́мъ, и да потеку́тъ арома́ты мои́.

Греческий [Greek (NT Byz)]

В этом переводе выбранная книга отсутствует

Украинский (Огієнко)

Языки

Яка ти прекрасна, моя ти подруженько, яка ти хороша!
Твої оченятка, немов ті голубки, глядять з-за серпанку твого!
Твої коси немов стадо кіз, що хвилями сходять з гори Гілеадської!

Твої зубки немов та отара овець пообстриганих, що з купелю вийшли, що котять близнята, і між ними немає неплідної…

Твої губки немов кармазинова нитка, твої устонька красні, мов частина гранатного яблука скроня твоя за серпанком твоїм!

Твоя шия немов та Давидова башта, на зброю збудована: тисяча щитів повішена в ній, усе щити лицарів!

Два перса твої мов ті двоє близнят молодих у газелі, що випасуються між лілеями…

Поки день прохолоду навіє, а тіні втечуть, піду я собі на ту миррину гору й на пагірок ладану…

Уся ти прекрасна, моя ти подруженько, і плями нема на тобі!

Зо мною з Лівану, моя наречена, зо мною з Лівану ти підеш!
Споглянеш з вершини Амани, з вершини Сеніру й Гермону, з леговища левів, з леопардових гір.

Забрала ти серце мені, моя сестро, моя наречена, забрала ти серце мені самим очком своїм, разочком одненьким намиста свого!…

Яке любе кохання твоє, о сестрице моя, наречена!
Скільки ліпше кохання твоє за вино, а запашність олив твоїх за всі пахощі!…

Уста твої крапають мед щільниковий, моя наречена, мед і молоко під твоїм язичком, а пахощ одежі твоєї як ліванські ті пахощі!

Замкнений садок то сестриця моя, наречена моя замкнений садок, джерело запечатане…

Лоно твоє сад гранатових яблук з плодом досконалим, кипри із нардами,

нард і шафран, пахуча тростина й кориця з усіма деревами ладану, мирра й алое зо всіма найзапашнішими пахощами,

ти джерело садкове, криниця живої води, та тієї, що плине з Ливану!…

Прокинься, о вітре з півночі, і прилинь, вітре з полудня, повій на садок мій: нехай потечуть його пахощі!
Хай коханий мій прийде до саду свого, і нехай споживе плід найкращий його!…