Сы́нъ осми́ лѣ́тъ бѣ́ Иосі́а, егда́ нача́ ца́рствовати, и три́десять еди́но лѣ́то ца́рствова во Иерусали́мѣ. И́мя же ма́тери его́ Иедида́, дщи́ еде́ева, от Васуро́ѳа.

И сотвори́ пра́вое предъ очи́ма Госпо́днима, и хожда́ше во всѣ́хъ путе́хъ дави́да отца́ своего́, не соврати́ся ни на де́сно, ни на шу́ее.

И бы́сть во осмоена́десять лѣ́то ца́рства Иосі́ина, въ седмы́й ме́сяцъ, посла́ ца́рь Сафа́на, сы́на езелі́ина, сы́на Месолла́мля, книго́чiю до́му Госпо́дня, глаго́ля:

взы́ди къ хелкі́и жерцу́ вели́кому и запечатлѣ́й сребро́ внесе́ное въ до́мъ Госпо́день, е́же собра́ша стрегу́щiи вра́тъ от люді́й,

и да даду́тъ е́ въ ру́ки творя́щихъ дѣла́ приста́вникомъ въ хра́мѣ Госпо́дни: да дадя́тъ е́ творя́щымъ дѣла́ въ дому́ Госпо́дни, е́же подкрѣпля́ти разсѣ́лины хра́ма,

древодѣ́лемъ и каменосѣ́чцемъ и покупа́ющымъ древа́ и ка́менiе те́саное на утвержде́нiе разсѣ́линъ хра́ма.

Оба́че не сочисля́ху и́хъ о сребре́ дае́мѣмъ и́мъ, я́ко вѣ́рно ті́и творя́ху.

И рече́ хелкі́а жре́цъ вели́кiй ко Сафа́ну книго́чiю: кни́гу зако́на [Бо́жiя] обрѣто́хъ въ дому́ Госпо́дни. И даде́ хелкі́а кни́гу Сафа́ну, и прочте́ ю́.

И вни́де въ до́мъ Госпо́день ко царю́ Иосі́и, и возвѣсти́ царю́ сло́во и рече́: слiя́ша раби́ твои́ сребро́ обрѣ́тшееся въ дому́ Госпо́дни, и да́ша е́ приста́вницы въ ру́ки творя́щымъ дѣла́ въ хра́мѣ Госпо́дни.

И рече́ Сафа́нъ книго́чiя къ царю́, глаго́ля кни́гу зако́на даде́ ми́ хелкі́а жре́цъ. И прочте́ ю́ Сафа́нъ предъ царе́мъ.

И бы́сть я́ко услы́ша ца́рь словеса́ кни́ги зако́нныя, и раздра́ ри́зы своя́,

и заповѣ́да ца́рь хелкі́и жрецу́ и Ахика́му сы́ну Сафа́ню, и Ахово́ру сы́ну Михе́ину и Сафа́ну книго́чiю и Асаі́ю рабу́ царе́ву, глаго́ля:

прiиди́те, испроси́те Го́спода о мнѣ́ и о всѣ́хъ лю́дехъ и о все́мъ Иу́дѣ, и о словесѣ́хъ кни́ги обрѣ́тшiяся сея́, я́ко вели́къ гнѣ́въ Госпо́день разжже́ный на на́съ, поне́же не послу́шаша отцы́ на́ши слове́съ кни́ги сея́, е́же твори́ти по всѣ́мъ напи́саннымъ на ны́.

И и́де хелкі́а жре́цъ и Ахика́мъ, и Ахово́ръ и Сафа́нъ и Асаі́асъ ко о́лда́мѣ проро́чицѣ, женѣ́ сели́ма сы́на Ѳеку́ева, сы́на Ара́са ризохрани́теля: и сiя́ живя́ше во Иерусали́мѣ въ Масе́нѣ: и глаго́лаша къ не́й по сему́.

И рече́ и́мъ: си́це глаго́летъ Госпо́дь Бо́гъ Изра́илевъ: рцы́те му́жеви посла́вшему вы́ ко мнѣ́:

та́ко глаго́летъ Госпо́дь: се́, а́зъ наведу́ зла́я на мѣ́сто сiе́ и на живу́щыя въ не́мъ, вся́ словеса́ кни́жная, я́же прочте́ ца́рь Иу́динъ:

поне́же оста́виша мя́ и кадя́ху бого́мъ други́мъ, я́ко да прогнѣ́ваютъ мя́ дѣлесы́ ру́къ свои́хъ, и разжже́тся я́рость моя́ на мѣ́сто сiе́ и не уга́снетъ:

и ко царю́ Иу́дину посла́вшему ва́съ вопроси́ти Го́спода, си́це рцы́те ему́: та́ко глаго́летъ Госпо́дь Бо́гъ Изра́илевъ: словеса́, я́же слы́шалъ еси́,

за сiя́, я́ко умягчи́ся се́рдце твое́ и смири́лся еси́ предъ лице́мъ Госпо́днимъ, услы́шавъ ели́ка глаго́лахъ на мѣ́сто сiе́ и на живу́щыя въ не́мъ, е́же бы́ти въ погубле́нiе и въ прокля́тiе, и раздра́лъ еси́ ри́зы твоя́, и пла́кался предо мно́ю, и а́зъ у́бо услы́шахъ, глаго́летъ Госпо́дь:

сего́ ра́ди а́зъ приложу́ тя́ ко отце́мъ твои́мъ, и собере́шися во гро́бъ тво́й въ ми́рѣ, и не у́зриши очи́ма твои́ма всѣ́хъ злы́хъ, я́же а́зъ и́мамъ навести́ на мѣ́сто сiе́ и на живу́щыя въ не́мъ.

Украинский (Огієнко)

Йосія був віку восьми літ, коли він зацарював, і царював в Єрусалимі тридцять і один рік.
А ім́я його матері Єдида, дочка Адаї з Боцкату.

І робив він угодне в Господніх очах, і ходив усією дорогою свого батька Давида, і не вступався ані праворуч, ані ліворуч.

І сталося вісімнадцятого року царя Йосії, послав цар Шафана, сина Ацалії, Мешулламового сина, писаря, до Господнього дому, говорячи:

Піди до Хілкійї, первосвященика, і нехай перелічить те срібло, що знесене до Господнього дому, що зібрали від народу сторожі порога.

І нехай дадуть його на руку виконавцям роботи, поставленим у Господньому домі, а ті нехай дадуть його тим, хто працює в Господньому домі, щоб направляти ушкодження храму,

теслярам, і будівничим, і мулярам, щоб купувати дерево та тесане каміння на направу храму.

Тільки нехай не облічуються з ними про те срібло, що дане на їхню руку, бо чесно вони роблять.

І сказав Хілкійя, первосвященик, до писаря Шафана: Я знайшов у Господньому домі Книгу Закону!
І дав Хілкійя ту Книгу Шафанові, і той перечитав її.

І ввійшов писар Шафан до царя, і приніс цареві вістку, і сказав: Раби твої висипали те срібло, що знайдене в домі, і дали його на руку виконавцям роботи, поставленим у Господньому домі.

І доніс писар Шафан цареві, говорячи: Священик Хілкійя дав мені книгу.
І Шафан перечитав її перед царем.

І сталося, як цар почув слова Книги Закону, то роздер свої шати…

І наказав цар священикові Хілкійї, і Ахікамові, Шафановому синові, і Ахборові, Міхаїному синові, і писареві Шафанові, і Асаї, царевому слузі, говорячи:

Ідіть, зверніться до Господа про мене й про народ, та про всього Юду, про слова цієї знайденої книги.
Великий бо гнів Господній, що запалився на нас за те, що батьки наші не слухалися слів цієї книги, щоб робити все, що написано про нас.

І пішов священик Хілкійя, і Ахікам, і Ахбор, і Шафан, і Асая до пророчиці Хулди, жінки Шаллума, сина Тікви, сина Хархасового, сторожа шат, вона сиділа в Єрусалимі, на Новому Місті, і говорили до неї.

А вона сказала до них: Так говорить Господь, Бог Ізраїлів: Скажіть чоловікові, що послав вас до мене:

Так говорить Господь: Ось Я наведу лихо на оце місце та на мешканців його, усі слова тієї книги, що читав Юдин цар,

за те, що вони покинули Мене, і кадили іншим богам, щоб гнівити Мене всім ділом своїх рук.
І розпалився Мій гнів на це місце, і він не погасне!

А Юдиному цареві, що послав вас звернутися до Господа, скажете йому так: Так говорить Господь, Бог Ізраїлів, ті слова, які ти чув:

За те, що зм́якло твоє серце, і ти впокорився перед Господнім лицем, коли почув, що Я говорив про це місце та про мешканців його, що вони стануть спустошенням та прокляттям, і що ти роздер шати свої та плакав перед Моїм лицем, то Я також почув, говорить Господь.

Тому то Я прилучу тебе до батьків твоїх, і ти будеш прилучений до гробів своїх у мирі, і очі твої не побачать усього того лиха, що Я наводжу на оце місце.
І вони принесли цю вістку цареві.

Немецкий (GNB)

Joschija war erst acht Jahre alt, als er König wurde, und er regierte 31 Jahre lang in Jerusalem. Seine Mutter hieß Jedida, sie war eine Tochter von Adaja aus Bozkat.

Joschija folgte dem Vorbild seines Ahnherrn David. Er tat, was dem HERRN gefällt, und richtete sich streng nach dessen Geboten und Weisungen.

In seinem 18. Regierungsjahr schickte König Joschija den Staatsschreiber Schafan, den Sohn von Azalja und Enkel von Meschullam, mit folgendem Auftrag in den Tempel:

»Geh zum Obersten Priester Hilkija und lass ihn feststellen, wie viel Geld bisher zum Tempel gebracht und von den Torhütern eingesammelt worden ist.

Dann soll der Priester es den Meistern aushändigen, die für die Ausbesserungsarbeiten am Tempel verantwortlich sind. Sie sollen davon den Lohn der Zimmerleute, Bauarbeiter und Maurer bezahlen und das nötige Baumaterial, Holz und Bruchsteine, beschaffen.

Er soll von den Verantwortlichen keinen Nachweis über die Verwendung des Geldes verlangen, sondern ihnen vertrauen, dass sie ehrlich damit umgehen.«

Als der Staatsschreiber seinen Auftrag ausgerichtet hatte, sagte der Oberste Priester zu ihm: »Ich habe im Tempel das Gesetzbuch des HERRN gefunden!«

Der Staatsschreiber nahm die Buchrolle und las sie.

Dann ging er zum König und meldete: »Deine Diener, die Priester, haben den Opferkasten im Tempel geleert und das Geld den Meistern ausgehändigt, die für die Ausbesserungsarbeiten verantwortlich sind.«

Er berichtete dem König auch, dass der Priester Hilkija ihm eine Buchrolle übergeben hatte, und las sie dem König vor.

Als der König hörte, was in diesem Gesetzbuch stand, zerriss er sein Gewand.

Er stellte eine Abordnung zusammen: Hilkija, den Obersten Priester, Ahikam, den Sohn von Schafan, Achbor, den Sohn von Micha, sowie den Staatsschreiber Schafan und den königlichen Vertrauten Asaja. Er befahl ihnen:

»Geht und fragt den HERRN um Rat wegen der Worte, die in diesem Buch stehen! Fragt ihn für mich, für das Volk und für ganz Juda. Denn wir haben den schweren Zorn des HERRN auf uns gezogen, weil unsere Vorfahren die Anordnungen nicht befolgt haben, die in diesem Buch stehen.«

Die fünf Männer gingen miteinander zu der Prophetin Hulda und trugen ihr die Frage vor. Die Prophetin wohnte in der Jerusalemer Neustadt; ihr Mann Schallum, der Sohn von Tikwa und Enkel von Hasra, hatte die Aufsicht über die Kleiderkammer.

Die Prophetin sagte zu den Abgesandten des Königs:

»Antwortet dem Mann, der euch zu mir gesandt hat: ́So spricht der HERR, der Gott Israels: Alle Drohungen, die du in diesem Buch gelesen hast, lasse ich in Erfüllung gehen. Ich bringe Unglück über diese Stadt und ihre Bewohner.

Sie haben mir die Treue gebrochen und anderen Göttern geopfert. Mit ihren selbst gemachten Götzenbildern haben sie mich herausgefordert. Mein Zorn gegen diese Stadt ist aufgelodert wie ein Feuer, das nicht erlöscht!́

Für den König selbst aber, der euch hergeschickt hat, um den HERRN zu fragen, habe ich folgende Botschaft: ́So spricht der HERR, der Gott Israels: Du hast die Worte gehört,

die ich gegen diese Stadt und ihre Bewohner gesprochen habe: Es soll ihnen so ergehen, dass alle Völker das Entsetzen packt; wer einem andern Böses wünschen will, wird sagen: Es ergehe dir wie Jerusalem! Aber du hast es dir zu Herzen genommen und dich meinem Urteil gebeugt, du hast dein Gewand zerrissen und vor mir geweint; deshalb habe ich auch dein Gebet erhört.

Du wirst das Unglück, das ich über diese Stadt bringen werde, nicht mehr mit eigenen Augen sehen. Ich lasse dich in Frieden sterben und du wirst in der Grabstätte deiner Vorfahren bestattet werden.́«

Die Abgesandten gingen zum König zurück und richteten ihm alles aus.

Арабский (Arabic Van Dyke)

Языки

كَانَ يُوشِيَّا ابْنَ ثَمَانِ سِنِينٍ حِينَ مَلَكَ، وَمَلَكَ إِحْدَى وَثَلاَثِينَ سَنَةً فِي أُورُشَلِيمَ، وَاسْمُ أُمِّهِ يَدْيَدَةُ بِنْتُ عَدَايَةَ مِنْ بُصْقَةَ.

وَعَمِلَ الْمُسْتَقِيمَ فِي عَيْنَيِ الرَّبِّ، وَسَارَ فِي جَمِيعِ طَرِيقِ دَاوُدَ أَبِيهِ، وَلَمْ يَحِدْ يَمِينًا وَلاَ شِمَالاً.

وَفِي السَّنَةِ الثَّامِنَةَ عَشَرَةَ لِلْمَلِكِ يُوشِيَّا أَرْسَلَ الْمَلِكُ شَافَانَ بْنَ أَصَلْيَا بْنِ مَشُلاَّمَ الْكَاتِبَ إِلَى بَيْتِ الرَّبِّ قَائِلاً:

«اصْعَدْ إِلَى حِلْقِيَّا الْكَاهِنِ الْعَظِيمِ، فَيَحْسِبَ الْفِضَّةَ الْمُدْخَلَةَ إِلَى بَيْتِ الرَّبِّ الَّتِي جَمَعَهَا حَارِسُو الْبَابِ مِنَ الشَّعْبِ،

فَيَدْفَعُوهَا لِيَدِ عَامِلِي الشُّغْلِ الْمُوَكَّلِينَ بِبَيْتِ الرَّبِّ، وَيَدْفَعُوهَا إِلَى عَامِلِي الشُّغْلِ الَّذِي فِي بَيْتِ الرَّبِّ لِتَرْمِيمِ ثُلَمِ الْبَيْتِ:

لِلنَّجَّارِينَ وَالْبَنَّائِينَ وَالنَّحَّاتِينَ، وَلِشِرَاءِ أَخْشَابٍ وَحِجَارَةٍ مَنْحُوتَةٍ لأَجْلِ تَرْمِيمِ الْبَيْتِ».

إِلاَّ أَنَّهُمْ لَمْ يُحَاسَبُوا بِالْفِضَّةِ الْمَدْفُوعَةِ لأَيْدِيهِمْ، لأَنَّهُمْ إِنَّمَا عَمِلُوا بِأَمَانَةٍ.

فَقَالَ حِلْقِيَّا الْكَاهِنُ الْعَظِيمُ لِشَافَانَ الْكَاتِبِ: «قَدْ وَجَدْتُ سِفْرَ الشَّرِيعَةِ فِي بَيْتِ الرَّبِّ». وَسَلَّمَ حِلْقِيَّا السِّفْرَ لِشَافَانَ فَقَرَأَهُ.

وَجَاءَ شَافَانُ الْكَاتِبُ إِلَى الْمَلِكِ وَرَدَّ عَلَى الْمَلِكِ جَوَابًا وَقَالَ: «قَدْ أَفْرَغَ عَبِيدُكَ الْفِضَّةَ الْمَوْجُودَةَ فِي الْبَيْتِ وَدَفَعُوهَا إِلَى يَدِ عَامِلِي الشُّغْلِ وُكَلاَءِ بَيْتِ الرَّبِّ».

وَأَخْبَرَ شَافَانُ الْكَاتِبُ الْمَلِكَ قَائِلاً: «قَدْ أَعْطَانِي حِلْقِيَّا الْكَاهِنُ سِفْرًا». وَقَرَأَهُ شَافَانُ أَمَامَ الْمَلِكِ.

فَلَمَّا سَمِعَ الْمَلِكُ كَلاَمَ سِفْرِ الشَّرِيعَةِ مَزَّقَ ثِيَابَهُ.

وَأَمَرَ الْمَلِكُ حِلْقِيَّا الْكَاهِنَ وَأَخِيقَامَ بْنَ شَافَانَ وَعَكْبُورَ بْنَ مِيخَا وَشَافَانَ الْكَاتِبَ وَعَسَايَا عَبْدَ الْمَلِكِ قَائِلاً:

«اذْهَبُوا اسْأَلُوا الرَّبَّ لأَجْلِي وَلأَجْلِ الشَّعْبِ وَلأَجْلِ كُلِّ يَهُوذَا مِنْ جِهَةِ كَلاَمِ هذَا السِّفْرِ الَّذِي وُجِدَ، لأَنَّهُ عَظِيمٌ هُوَ غَضَبُ الرَّبِّ الَّذِي اشْتَعَلَ عَلَيْنَا، مِنْ أَجْلِ أَنَّ آبَاءَنَا لَمْ يَسْمَعُوا لِكَلاَمِ هذَا السِّفْرِ لِيَعْمَلُوا حَسَبَ كُلِّ مَا هُوَ مَكْتُوبٌ عَلَيْنَا».

فَذَهَبَ حِلْقِيَّا الْكَاهِنُ وَأَخِيقَامُ وَعَكْبُورُ وَشَافَانُ وَعَسَايَا إِلَى خَلْدَةَ النَّبِيَّةِ، امْرَأَةِ شَلُّومَ بْنِ تِقْوَةَ بْنِ حَرْحَسَ حَارِسِ الثِّيَابِ. وَهِيَ سَاكِنَةٌ فِي أُورُشَلِيمَ فِي الْقِسْمِ الثَّانِي وَكَلَّمُوهَا.

فَقَالَتْ لَهُمْ: «هكَذَا قَالَ الرَّبُّ إِلهُ إِسْرَائِيلَ: قُولُوا لِلرَّجُلِ الَّذِي أَرْسَلَكُمْ إِلَيَّ:

هكَذَا قَالَ الرَّبُّ: هأَنَذَا جَالِبٌ شَرًّا عَلَى هذَا الْمَوْضِعِ وَعَلَى سُكَّانِهِ، كُلَّ كَلاَمِ السِّفْرِ الَّذِي قَرَأَهُ مَلِكُ يَهُوذَا،

مِنْ أَجْلِ أَنَّهُمْ تَرَكُونِي وَأَوْقَدُوا لآلِهَةٍ أُخْرَى لِكَيْ يُغِيظُونِي بِكُلِّ عَمَلِ أَيْدِيهِمْ، فَيَشْتَعِلُ غَضَبِي عَلَى هذَا الْمَوْضِعِ وَلاَ يَنْطَفِئُ.

وَأَمَّا مَلِكُ يَهُوذَا الَّذِي أَرْسَلَكُمْ لِتَسْأَلُوا الرَّبَّ، فَهكَذَا تَقُولُونَ لَهُ: هكَذَا قَالَ الرَّبُّ إِلهُ إِسْرَائِيلَ مِنْ جِهَةِ الْكَلاَمِ الَّذِي سَمِعْتَ:

مِنْ أَجْلِ أَنَّهُ قَدْ رَقَّ قَلْبُكَ وَتَوَاضَعْتَ أَمَامَ الرَّبِّ حِينَ سَمِعْتَ مَا تَكَلَّمْتُ بِهِ عَلَى هذَا الْمَوْضِعِ وَعَلَى سُكَّانِهِ أَنَّهُمْ يَصِيرُونَ دَهَشًا وَلَعْنَةً، وَمَزَّقْتَ ثِيَابَكَ وَبَكَيْتَ أَمَامِي. قَدْ سَمِعْتُ أَنَا أَيْضًا، يَقُولُ الرَّبُّ.

لِذلِكَ هأَنَذَا أَضُمُّكَ إِلَى آبَائِكَ، فَتُضَمُّ إِلَى قَبْرِكَ بِسَلاَمٍ، وَلاَ تَرَى عَيْنَاكَ كُلَّ الشَّرِّ الَّذِي أَنَا جَالِبُهُ عَلَى هذَا الْمَوْضِعِ». فَرَدُّوا عَلَى الْمَلِكِ جَوَابًا.