Ве́тхий Заве́т:
Быт.
Исх.
Лев.
Чис.
Втор.
Нав.
Суд.
Руф.
1Цар.
2Цар.
3Цар.
4Цар.
1Пар.
2Пар.
1Езд.
Неем.
2Езд.
Тов.
Иудиф.
Есф.
Иов.
Пс.
Притч.
Еккл.
Песн.
Прем.
Сир.
Ис.
Иер.
Плч.
ПослИер.
Вар.
Иез.
Дан.
Ос.
Иоил.
Ам.
Авд.
Ион.
Мих.
Наум.
Авв.
Соф.
Аг.
Зах.
Мал.
1Мак.
2Мак.
3Мак.
3Ездр.
Но́вый Заве́т: Мф. Мк. Лк. Ин. Деян. Иак. 1Пет. 2Пет. 1Ин. 2Ин. 3Ин. Иуд. Рим. 1Кор. 2Кор. Гал. Еф. Флп. Кол. 1Фес. 2Фес. 1Тим. 2Тим. Тит. Флм. Евр. Откр.
Но́вый Заве́т: Мф. Мк. Лк. Ин. Деян. Иак. 1Пет. 2Пет. 1Ин. 2Ин. 3Ин. Иуд. Рим. 1Кор. 2Кор. Гал. Еф. Флп. Кол. 1Фес. 2Фес. 1Тим. 2Тим. Тит. Флм. Евр. Откр.
Скрыть
21:1
21:4
21:5
21:6
21:8
21:10
21:11
21:13
21:14
21:15
21:16
21:18
21:19
21:20
21:23
21:24
21:25
21:26
см.:4Цар.25:27;
21:30
21:31
21:32
И бы́сть сло́во Госпо́дне ко мнѣ́ глаго́ля:
сего́ ра́ди прорцы́, сы́не человѣ́чь, и утверди́ лице́ твое́ на Иерусали́мъ и воззри́ на святы́ни и́хъ, и прорцы́ на зе́млю Изра́илеву,
и рече́ши ко земли́ Изра́илевѣ: сiя́ глаго́летъ Адонаи́ Госпо́дь: се́, а́зъ на тя́, и извлеку́ ме́чь мо́й изъ ноже́нъ его́, и потреблю́ от тебе́ непра́веднаго и беззако́ннаго.
Поне́же потреблю́ от тебе́ непра́веднаго и беззако́нника, та́ко изы́детъ ме́чь мо́й изъ ноже́нъ свои́хъ на вся́ку пло́ть от ю́га да́же до сѣ́вера,
и увѣ́сть вся́ка пло́ть, я́ко а́зъ Госпо́дь извлеко́хъ ме́чь мо́й изъ ноже́нъ его́, и ктому́ не возврати́тся.
И ты́, сы́не человѣ́чь, воздохни́ въ сокруше́нiи чре́слъ твои́хъ и въ болѣ́знехъ возстени́ предъ очи́ма и́хъ.
И бу́детъ, а́ще реку́тъ къ тебѣ́: чесо́ ра́ди ты́ стене́ши? и рече́ши: о возвѣще́нiи, я́ко гряде́тъ: и сокруши́тся вся́ко се́рдце, и ослабѣ́ютъ вся́ ру́ки, и и́здшетъ вся́ка пло́ть и вся́къ ду́хъ, и вся́ сте́гна оскверна́вятся мокрото́ю: се́, гряде́тъ и бу́детъ, глаго́летъ Адонаи́ Госпо́дь.
И бы́сть сло́во Госпо́дне ко мнѣ́ глаго́ля:
сы́не человѣ́чь, прорцы́ и рече́ши: сiя́ глаго́летъ Адонаи́ Госпо́дь: рцы́: мечу́, мечу́! изостри́ся и разъяри́ся,
я́ко да изсѣче́ши сѣче́нiя: изостри́ся, я́ко да бу́деши въ блеща́нiе и гото́въ на разсы́панiе: сѣцы́, изничтожа́й, отри́ни вся́кое дре́во.
И даде́ его́ угото́ванна, е́же держа́ти въ рука́хъ его́: наостри́лся ме́чь, гото́въ е́сть, е́же да́нъ бы́ти въ ру́цѣ сѣку́щаго.
Возопі́й и воспла́чися, сы́не человѣ́чь, я́ко се́й бы́сть въ лю́дехъ мои́хъ, се́й во всѣ́хъ старѣ́йшинахъ Изра́илевыхъ: обита́ющiи бли́зъ подъ ме́чь бы́ша съ людьми́ мои́ми: сего́ ра́ди восплещи́ рука́ма твои́ма,
я́ко оправда́ся. И что́, а́ще и пле́мя отри́нется? Не бу́детъ, глаго́летъ Адонаи́ Госпо́дь.
И ты́, сы́не человѣ́чь, прорцы́ и восплещи́ рука́ма и усугу́би ме́чь: тре́тiй ме́чь я́звенымъ е́сть, ме́чь я́звенымъ вели́къ, и ужаси́ши я́,
я́ко да сокруши́тся се́рдце и́хъ, и умно́жатся немощні́и во всѣ́хъ вратѣ́хъ и́хъ, предаю́тся на усѣче́нiе ме́чное: бла́го о́стръ бы́сть на сѣче́нiе, бла́го бы́сть на блиста́нiе.
Проходи́ я́ко мо́лнiя, остри́ся одесну́ю и ошу́юю, а́може а́ще лице́ твое́ воста́нетъ:
и а́зъ восплещу́ руко́ю мое́ю къ руцѣ́ мое́й и напущу́ я́рость мою́, а́зъ Госпо́дь глаго́лахъ.
И бы́сть сло́во Госпо́дне ко мнѣ́ глаго́ля:
и ты́, сы́не человѣ́чь, учини́ себѣ́ пути́ два́, е́же вни́ти мечу́ царя́ Вавило́нска, от страны́ еди́ныя изы́дутъ нача́ла два́, и ру́ку угото́ваютъ въ нача́лѣ пути́ гра́да, от нача́ла пути́ учини́ши,
я́ко вни́ти мечу́ на равва́ѳъ сыно́въ Аммо́нихъ и на Иуде́ю и Иерусали́мъ средѣ́ его́.
Поне́же ста́нетъ ца́рь Вавило́нскъ на ста́рѣмъ пути́, на нача́лѣ обои́хъ путі́й, е́же волхвова́ти волхвова́нiемъ, я́коже вскипѣ́ти жезлу́, и вопроша́ти ва́яныхъ и вражи́ти во утро́бахъ.
И бы́сть одесну́ю его́ волше́бство на Иерусали́мъ, е́же обста́вити остро́гъ и е́же отве́рсти уста́ съ во́племъ и возвы́сити гла́съ со глаше́нiемъ тру́бнымъ, и я́ко поста́вити остро́гъ предъ враты́ его́ и насы́пати пе́рсти и поста́вити стрѣ́лницы.
И то́й а́ки волхву́я и́мъ волхвова́нiе предъ ни́ми, уседмеря́я седмери́цы, и то́й воспомина́яй непра́вды его́ помяну́ти.
Того́ ра́ди сiя́ глаго́летъ Адонаи́ Госпо́дь: поне́же воспомяну́сте непра́вды ва́шя, внегда́ откры́шася нече́стiя ва́ша, я́ко яви́тися грѣхо́мъ ва́шымъ во всѣ́хъ беззако́нiихъ ва́шихъ и во всѣ́хъ начина́нiихъ ва́шихъ, поне́же воспомяну́сте, въ тѣ́хъ я́ти бу́дете.
И ты́, скверна́ве, беззако́нниче, старѣ́йшино Изра́илевъ, его́же гряде́тъ де́нь во вре́мя непра́вды, коне́цъ:
сiя́ глаго́летъ Госпо́дь: сними́ кида́ръ и отложи́ вѣне́цъ, се́й не тако́въ бу́детъ, смири́лъ еси́ высо́кое и возне́слъ смире́нное:
непра́вду, непра́вду, непра́вду положу́ его́, и то́й не тако́въ бу́детъ, до́ндеже прiи́детъ, ему́же досто́итъ, и преда́мъ ему́.
И ты́, сы́не человѣ́чь, прорцы́ и рече́ши: се́ глаго́летъ Адонаи́ Госпо́дь къ сыно́мъ Аммо́нимъ и ко укори́знѣ и́хъ, и рече́ши: мечу́, мечу́ извлече́ный на сѣче́нiе, извлече́ный на сконча́нiе, дви́гнися, я́ко да блиста́еши:
въ видѣ́нiи твое́мъ су́етнѣмъ, и внегда́ вражби́ти тебѣ́ ло́жная, егда́ предае́шися ты́ на вы́и я́звеныхъ беззако́нниковъ, и́хже де́нь приспѣ́ во вре́мя непра́вды, коне́цъ:
возврати́ся въ ножны́ твоя́ и не ста́ни на мѣ́стѣ се́мъ, въ не́мже роди́лся еси́, на земли́ твое́й и́мамъ тя́ суди́ти:
и излiю́ на тя́ гнѣ́въ мо́й, во огни́ гнѣ́ва моего́ ду́ну на тя́ и преда́мъ тя́ въ ру́цѣ муже́й ва́рваръ, творя́щихъ па́губу:
огню́ бу́деши я́дь, кро́вь твоя́ бу́детъ посредѣ́ земли́ твоея́: не бу́детъ твоея́ па́мяти, зане́же а́зъ Госпо́дь глаго́лахъ.
6וַיְהִי דְבַר־יְהוָה אֵלַי לֵאמֹר׃
7בֶּן־אָדָם, שִׂים פָּנֶיךָ אֶל־יְרוּשָׁלִַם, וְהַטֵּף אֶל־מִקְדָּשִׁים; וְהִנָּבֵא אֶל־אַדְמַת יִשְׂרָאֵל׃
8וְאָמַרְתָּ לְאַדְמַת יִשְׂרָאֵל, כֹּה אָמַר יְהוָה, הִנְנִי אֵלַיִךְ, וְהוֹצֵאתִי חַרְבִּי מִתַּעְרָהּ; וְהִכְרַתִּי מִמֵּךְ צַדִּיק וְרָשָׁע׃
9יַעַן אֲשֶׁר־הִכְרַתִּי מִמֵּךְ צַדִּיק וְרָשָׁע; לָכֵן תֵּצֵא חַרְבִּי מִתַּעְרָהּ אֶל־כָּל־בָּשָׂר מִנֶּגֶב צָפוֹן׃
10וְיָדְעוּ כָּל־בָּשָׂר, כִּי אֲנִי יְהוָה, הוֹצֵאתִי חַרְבִּי מִתַּעְרָהּ; לֹא תָשׁוּב עוֹד׃ ס
11וְאַתָּה בֶן־אָדָם הֵאָנַח; בְּשִׁבְרוֹן מָתְנַיִם וּבִמְרִירוּת, תֵּאָנַח לְעֵינֵיהֶם׃
12וְהָיָה כִּי־יֹאמְרוּ אֵלֶיךָ, עַל־מָה אַתָּה נֶאֱנָח; וְאָמַרְתָּ אֶל־שְׁמוּעָה כִי־בָאָה וְנָמֵס כָּל־לֵב וְרָפוּ כָל־יָדַיִם וְכִהֲתָה כָל־רוּחַ, וְכָל־בִּרְכַּיִם תֵּלַכְנָה מַּיִם, הִנֵּה בָאָה וְנִהְיָתָה, נְאֻם אֲדֹנָי יְהוִה׃ פ
13וַיְהִי דְבַר־יְהוָה אֵלַי לֵאמֹר׃
14בֶּן־אָדָם הִנָּבֵא וְאָמַרְתָּ, כֹּה אָמַר אֲדֹנָי; אֱמֹר חֶרֶב חֶרֶב הוּחַדָּה וְגַם־מְרוּטָה׃
15לְמַעַן טְבֹחַ טֶבַח הוּחַדָּה, לְמַעַן־הֱיֵה־לָהּ בָּרָק מֹרָטָּה; אוֹ נָשִׂישׂ, שֵׁבֶט בְּנִי מֹאֶסֶת כָּל־עֵץ׃
16וַיִּתֵּן אֹתָהּ לְמָרְטָה לִתְפֹּשׂ בַּכָּף; הִיא־הוּחַדָּה חֶרֶב וְהִיא מֹרָטָּה, לָתֵת אוֹתָהּ בְּיַד־הוֹרֵג׃
17זְעַק וְהֵילֵל בֶּן־אָדָם, כִּי־הִיא הָיתָה בְעַמִּי, הִיא בְּכָל־נְשִׂיאֵי יִשְׂרָאֵל; מְגוּרֵי אֶל־חֶרֶב הָיוּ אֶת־עַמִּי, לָכֵן סְפֹק אֶל־יָרֵךְ׃
18כִּי בֹחַן, וּמָה אִם־גַּם־שֵׁבֶט מֹאֶסֶת לֹא יִהְיֶה; נְאֻם אֲדֹנָי יְהוִה׃ פ
19וְאַתָּה בֶן־אָדָם, הִנָּבֵא וְהַךְ כַּף אֶל־כָּף; וְתִכָּפֵל חֶרֶב שְׁלִישִׁתָה חֶרֶב חֲלָלִים, הִיא, חֶרֶב חָלָל הַגָּדוֹל, הַחֹדֶרֶת לָהֶם׃
20לְמַעַן לָמוּג לֵב, וְהַרְבֵּה הַמִּכְשֹׁלִים, עַל כָּל־שַׁעֲרֵיהֶם, נָתַתִּי אִבְחַת־חָרֶב; אָח עֲשׂוּיָה לְבָרָק מְעֻטָּה לְטָבַח׃
21הִתְאַחֲדִי הֵימִנִי הָשִׂימִי הַשְׂמִילִי; אָנָה פָּנַיִךְ מֻעָדוֹת׃
22וְגַם־אֲנִי, אַכֶּה כַפִּי אֶל־כַּפִּי, וַהֲנִחֹתִי חֲמָתִי; אֲנִי יְהוָה דִּבַּרְתִּי׃ פ
23וַיְהִי דְבַר־יְהוָה אֵלַי לֵאמֹר׃
24וְאַתָּה בֶן־אָדָם שִׂים־לְךָ שְׁנַיִם דְּרָכִים, לָבוֹא חֶרֶב מֶלֶךְ־בָּבֶל, מֵאֶרֶץ אֶחָד יֵצְאוּ שְׁנֵיהֶם; וְיָד בָּרֵא, בְּרֹאשׁ דֶּרֶךְ־עִיר בָּרֵא׃
25דֶּרֶךְ תָּשִׂים, לָבוֹא חֶרֶב, אֵת רַבַּת בְּנֵי־עַמּוֹן; וְאֶת־יְהוּדָה בִירוּשָׁלִַם בְּצוּרָה׃
26כִּי־עָמַד מֶלֶךְ־בָּבֶל אֶל־אֵם הַדֶּרֶךְ, בְּרֹאשׁ שְׁנֵי הַדְּרָכִים לִקְסָם־קָסֶם; קִלְקַל בַּחִצִּים שָׁאַל בַּתְּרָפִים, רָאָה בַּכָּבֵד׃
27בִּימִינוֹ הָיָה הַקֶּסֶם יְרוּשָׁלִַם, לָשׂוּם כָּרִים לִפְתֹּחַ פֶּה בְּרֶצַח, לְהָרִים קוֹל בִּתְרוּעָה; לָשׂוּם כָּרִים עַל־שְׁעָרִים, לִשְׁפֹּךְ סֹלְלָה לִבְנוֹת דָּיֵק׃
28וְהָיָה לָהֶם כִּקְסוֹם־ (כִּקְסָם־) שָׁוְא בְּעֵינֵיהֶם, שְׁבֻעֵי שְׁבֻעוֹת לָהֶם; וְהוּא־מַזְכִּיר עָוֹן לְהִתָּפֵשׂ׃ פ
29לָכֵן, כֹּה־אָמַר אֲדֹנָי יְהוִה, יַעַן, הַזְכַּרְכֶם עֲוֹנְכֶם, בְּהִגָּלוֹת פִּשְׁעֵיכֶם, לְהֵרָאוֹת חַטֹּאותֵיכֶם, בְּכֹל עֲלִילוֹתֵיכֶם; יַעַן הִזָּכֶרְכֶם, בַּכַּף תִּתָּפֵשׂוּ׃ פ
30וְאַתָּה חָלָל רָשָׁע, נְשִׂיא יִשְׂרָאֵל; אֲשֶׁר־בָּא יוֹמוֹ, בְּעֵת עֲוֹן קֵץ׃ ס
31כֹּה אָמַר אֲדֹנָי יְהוִה, הָסִיר הַמִּצְנֶפֶת, וְהָרִים הָעֲטָרָה; זֹאת לֹא־זֹאת, הַשָּׁפָלָה הַגְבֵּהַ, וְהַגָּבֹהַ הַשְׁפִּיל׃
32עַוָּה עַוָּה עַוָּה אֲשִׂימֶנָּה; גַּם־זֹאת לֹא הָיָה, עַד־בֹּא אֲשֶׁר־לוֹ הַמִּשְׁפָּט וּנְתַתִּיו׃ פ
33וְאַתָּה בֶן־אָדָם, הִנָּבֵא וְאָמַרְתָּ כֹּה אָמַר אֲדֹנָי יְהוִֹה, אֶל־בְּנֵי עַמּוֹן וְאֶל־חֶרְפָּתָם; וְאָמַרְתָּ, חֶרֶב חֶרֶב פְּתוּחָה לְטֶבַח מְרוּטָה, לְהָכִיל לְמַעַן בָּרָק׃
34בַּחֲזוֹת לָךְ שָׁוְא, בִּקְסָם־לָךְ כָּזָב; לָתֵת אוֹתָךְ, אֶל־צַוְּארֵי חַלְלֵי רְשָׁעִים, אֲשֶׁר־בָּא יוֹמָם, בְּעֵת עֲוֹן קֵץ׃
35הָשַׁב אֶל־תַּעְרָהּ; בִּמְקוֹם אֲשֶׁר־נִבְרֵאת בְּאֶרֶץ מְכֻרוֹתַיִךְ אֶשְׁפֹּט אֹתָךְ׃
36וְשָׁפַכְתִּי עָלַיִךְ זַעְמִי, בְּאֵשׁ עֶבְרָתִי אָפִיחַ עָלָיִךְ; וּנְתַתִּיךְ, בְּיַד אֲנָשִׁים בֹּעֲרִים, חָרָשֵׁי מַשְׁחִית׃
37לָאֵשׁ תִּהְיֶה לְאָכְלָה, דָּמֵךְ יִהְיֶה בְּתוֹךְ הָאָרֶץ; לֹא תִזָּכֵרִי, כִּי אֲנִי יְהוָה דִּבַּרְתִּי׃ פ
وَكَانَ إِلَيَّ كَلاَمُ الرَّبِّ قَائِلاً:
«يَا ابْنَ آدَمَ، اجْعَلْ وَجْهَكَ نَحْوَ أُورُشَلِيمَ، وَتَكَلَّمْ عَلَى الْمَقَادِسِ، وَتَنَبَّأْ عَلَى أَرْضِ إِسْرَائِيلَ،
وَقُلْ لأَرْضِ إِسْرَائِيلَ: هكَذَا قَالَ الرَّبُّ: هأَنَذَا عَلَيْكِ، وَأَسْتَلُّ سَيْفِي مِنْ غِمْدِهِ فَأَقْطَعُ مِنْكِ الصِّدِّيقَ وَالشِّرِّيرَ.
مِنْ حَيْثُ أَنِّي أَقْطَعُ مِنْكِ الصِّدِّيقَ وَالشِّرِّيرَ، فَلِذلِكَ يَخْرُجُ سَيْفِي مِنْ غِمْدِهِ عَلَى كُلِّ بَشَرٍ مِنَ الْجَنُوبِ إِلَى الشِّمَالِ.
فَيَعْلَمُ كُلُّ بَشَرٍ أَنِّي أَنَا الرَّبُّ، سَلَلْتُ سَيْفِي مِنْ غِمْدِهِ. لاَ يَرْجعُ أَيْضًا.
أَمَّا أَنْتَ يَا ابْنَ آدَمَ، فَتَنَهَّدْ بِانْكِسَارِ الْحَقَوَيْنِ، وَبِمَرَارَةٍ تَنَهَّدْ أَمَامَ عُيُونِهِمْ.
وَيَكُونُ إِذَا قَالُوا لَكَ: عَلَى مَ تَتَنَهَّدُ؟ أَنَّكَ تَقُولُ: عَلَى الْخَبَرِ، لأَنَّهُ جَاءٍ فَيَذُوبُ كُلُّ قَلْبٍ، وَتَرْتَخِي كُلُّ الأَيْدِي، وَتَيْأَسُ كُلُّ رُوحٍ، وَكُلُّ الرُّكَبِ تَصِيرُ كَالْمَاءِ، هَا هِيَ آتِيَةٌ وَتَكُونُ، يَقُولُ السَّيِّدُ الرَّبُّ».
وَكَانَ إِلَيَّ كَلاَمُ الرَّبِّ قَائِلاً:
«يَا ابْنَ آدَمَ، تَنَبَّأْ وَقُلْ: هكَذَا قَالَ الرَّبُّ: قُلْ: سَيْفٌ سَيْفٌ حُدِّدَ وَصُقِلَ أَيْضًا.
قَدْ حُدِّدَ لِيَذْبَحَ ذَبْحًا. قَدْ صُقِلَ لِكَيْْ يَبْرُقَ. فَهَلْ نَبْتَهِجُ؟ عَصَا ابْنِي تَزْدَرِي بِكُلِّ عُودٍ.
وَقَدْ أَعْطَاهُ لِيُصْقَلَ لِكَيْْ يُمْسَكَ بِالْكَفِّ. هذَا السَّيْفُ قَدْ حُدِّدَ وَهُوَ مَصْقُولٌ لِكَيْ يُسَلَّمَ لِيَدِ الْقَاتِلِ.
اصْرُخْ وَوَلْوِلْ يَا ابْنَ آدَمَ، لأَنَّهُ يَكُونُ عَلَى شَعْبِي وَعَلَى كُلِّ رُؤَسَاءِ إِسْرَائِيلَ. أَهْوَالٌ بِسَبَبِ السَّيْفِ تَكُونُ عَلَى شَعْبِي. لِذلِكَ اصْفِقْ عَلَى فَخْذِكَ.
لأَنَّهُ امْتِحَانٌ. وَمَاذَا إِنْ لَمْ تَكُنْ أَيْضًا الْعَصَا الْمُزْدَرِيَةُ؟ يَقُولُ السَّيِّدُ الرَّبُّ.
فَتَنَبَّأْ أَنْتَ يَا ابْنَ آدَمَ وَاصْفِقْ كَفًّا عَلَى كَفّ، وَلْيُعَدِ السَّيْفُ ثَالِثَةً. هُوَ سَيْفُ الْقَتْلَى، سَيْفُ الْقَتْلِ الْعَظِيمِ الْمُحِيقُ بِهِمْ.
لِذَوَبَانِ الْقَلْبِ وَتَكْثِيرِ الْمَهَالِكِ، لِذلِكَ جَعَلْتُ عَلَى كُلِّ الأَبْوَابِ سَيْفًا مُتَقَلِّبًا. آهِ! قَدْ جُعِلَ بَرَّاقًا. هُوَ مَصْقُولٌ لِلذَّبْحِ.
انْضَمَّ يَمِّنِ، انْتَصِبْ شَمِّلْ، حَيْثُمَا تَوَجَّهَ حَدُّكَ.
وَأَنَا أَيْضًا أُصَفِّقُ كَفِّي عَلَى كَفِّي وَأُسَكِّنُ غَضَبِي. أَنَا الرَّبُّ تَكَلَّمْتُ».
وَكَانَ إِلَيَّ كَلاَمُ الرَّبِّ قَائِلاً:
«وَأَنْتَ يَا ابْنَ آدَمَ، عَيِّنْ لِنَفْسِكَ طَرِيقَيْنِ لِمَجِيءِ سَيْفِ مَلِكِ بَابِلَ. مِنْ أَرْضٍ وَاحِدَةٍ تَخْرُجُ الاثْنَتَانِ. وَاصْنَعْ صُوَّةً، عَلَى رَأْسِ طَرِيقِ الْمَدِينَةِ اصْنَعْهَا.
عَيِّنْ طَرِيقًا لِيَأْتِيَ السَّيْفُ عَلَى رَبَّةِ بَنِي عَمُّونَ، وَعَلَى يَهُوذَا فِي أُورُشَلِيمَ الْمَنِيعَةِ.
لأَنَّ مَلِكَ بَابِلَ قَدْ وَقَفَ عَلَى أُمِّ الطَّرِيقِ، عَلَى رَأْسِ الطَّرِيقَيْنِ لِيَعْرِفَ عِرَافَةً. صَقَلَ السِّهَامَ، سَأَلَ بِالتَّرَافِيمِ، نَظَرَ إِلَى الْكَبِدِ.
عَنْ يَمِينِهِ كَانَتِ الْعِرَافَةُ عَلَى أُورُشَلِيمَ لِوَضْعِ الْمَجَانِقِ، لِفَتْحِ الْفَمِ فِي الْقَتْلِ، وَلِرَفْعِ الصَّوْتِ بِالْهُتَافِ، لِوَضْعِ الْمَجَانِقِ عَلَى الأَبْوَابِ، لإِقَامَةِ مِتْرَسَةٍ لِبِنَاءِ بُرْجٍ.
وَتَكُونُ لَهُمْ مِثْلَ عِرَافَةٍ كَاذِبَةٍ فِي عُيُونِهِمِ الْحَالِفِينَ لَهُمْ حَلْفًا. لكِنَّهُ يَذْكُرُ الإِثْمَ حَتَّى يُؤْخَذُوا.
لِذلِكَ هكَذَا قَالَ السَّيِّدُ الرَّبُّ: مِنْ أَجْلِ أَنَّكُمْ ذَكَّرْتُمْ بِإِثْمِكُمْ عِنْدَ انْكِشَافِ مَعَاصِيكُمْ لإِظْهَارِ خَطَايَاكُمْ فِي جَمِيعِ أَعْمَالِكُمْ، فَمِنْ تَذْكِيرِكُمْ تُؤْخَذُونَ بِالْيَدِ.
«وَأَنْتَ أَيُّهَا النَّجِسُ الشِّرِّيرُ، رَئِيسُ إِسْرَائِيلَ، الَّذِي قَدْ جَاءَ يَوْمُهُ فِي زَمَانِ إِثْمِ النِّهَايَةِ،
هكَذَا قَالَ السَّيِّدُ الرَّبُّ: انْزِعِ الْعَمَامَةَ. ارْفَعِ التَّاجَ. هذِهِ لاَ تِلْكَ. ارْفَعِ الْوَضِيعَ، وَضَعِ الرَّفِيعَ.
مُنْقَلِبًا، مُنْقَلِبًا، مُنْقَلِبًا أَجْعَلُهُ! هذَا أَيْضًا لاَ يَكُونُ حَتَّى يَأْتِيَ الَّذِي لَهُ الْحُكْمُ فَأُعْطِيَهُ إِيَّاهُ.
«وَأَنْتَ يَا ابْنَ آدَمَ، فَتَنَبَّأْ وَقُلْ: هكَذَا قَالَ السَّيِّدُ الرَّبُّ، فِي بَنِي عَمُّونَ وَفِي تَعْيِيرِهِمْ، فَقُلْ: سَيْفٌ، سَيْفٌ مَسْلُولٌ لِلذَّبْحِ! مَصْقُولٌ لِلْغَايَةِ لِلْبَرِيقِ.
إِذْ يَرَوْنَ لَكَ بَاطِلاً، إِذْ يَعْرِفُونَ لَكَ كَذِبًا، لِيَجْعَلُوكَ عَلَى أَعْنَاقِ الْقَتْلَى الأَشْرَارِ الَّذِينَ جَاءَ يَوْمُهُمْ فِي زَمَانِ إِثْمِ النِّهَايَةِ.
فَهَلْ أُعِيدُهُ إِلَى غِمْدِهِ؟ أَلاَ فِي الْمَوْضِعِ الَّذِي خُلِقْتِ فِيهِ فِي مَوْلِدِكِ أُحَاكِمُكِ!
وَأَسْكُبُ عَلَيْكِ غَضَبِي، وَأَنْفُخُ عَلَيْكِ بِنَارِ غَيْظِي، وَأُسَلِّمُكِ لِيَدِ رِجَال مُتَحَرِّقِينَ مَاهِرِينَ لِلإِهْلاَكِ.
تَكُونِينَ أُكْلَةً لِلنَّارِ. دَمُكِ يَكُونُ فِي وَسْطِ الأَرْضِ. لاَ تُذْكَرِينَ، لأَنِّي أَنَا الرَّبُّ تَكَلَّمْتُ».
Таджикский
Языки
- Добавить язык
- Церковнослав. (рус. гражд.)
- Церковнослав. (цс)
- Рус. (Синодальный)
- Рус. (Синод. с ударе́-ми)
- Рус. (Юнгеров)
- Рус. (прп. Макарий Алтайский)
- Azerbaijani
- Armenian
- Bulgarian
- Chinese (simpl.)
- Croatian (S&D)
- Czech (Bible Kralicka [1613])
- English (NKJV)
- English (KJV)
- English (NRSV)
- Estonian
- Finnish (1992)
- French (LSG)
- Georgian
- German (MLU, 1912)
- German (GNB)
- Greek (NT Byz)
- Greek (TGV)
- Greek (LXX, Rahlfs)
- Italian
- Kyrgyz
- Latin (Nova Vulgata)
- Romanian
- Polish
- Portuguese
- Serbian (synod.)
- Serbian
- Spanish (RVR 1995)
- Swedish (Folkbibeln)
- Ukrainian (Homenko)
- Ukrainian (Ogienko)
ВА каломи Парвардигор бар ман нозил шуда, гуфт:
«Эй писари одам! Рӯи худро ба самти Ерусалим бигардон, ва дар бораи хонаҳои пок ваъз гӯй, ва дар бораи замини Исроил нубувват намо.
Ва ба замини Исроил бигӯй: Парвардигор чунин мегӯяд: инак Ман ба ту рӯ меоварам, ва шамшери Худро аз ғилофаш кашида, одил ва шарирро аз даруни ту нобуд хоҳам кард.
Азбаски одил ва шарирро аз даруни ту нобуд менамоям, шамшери Ман бар ҳар башар аз ҷануб то шимол аз ғилофаш берун хоҳад омад,
Ва тамоми башар хоҳанд донист, ки Ман, ки Парвардигор ҳастам, шамшери Худро аз ғилофаш баровардам, ва он дигар нахоҳад баргашт.
Ва ту, эй писари одам, ҳамчун шикастакамар оҳ каш, ва бо талхӣ пеши назари онҳо оҳ каш.
Ва чун ба ту гӯянд: ́Аз чӣ сабаб оҳ мекашӣ?́ – бигӯй: ́Ба сабаби овозае ки меояд́, ва он гоҳ ҳар дил обу адо шуда, ҳамаи дастҳо бемаҷол хоҳад гардид, ва ҳар рӯҳ андуҳгин шуда, ҳамаи зонуҳо ба ларзиш хоҳад омад. Инак он меояд ва воқеъ хоҳад шуд, мегӯяд Парвардигор Худо».
Ва каломи Парвардигор бар ман нозил шуда, гуфт:
«Эй писари одам, нубувват намуда, бигӯй: Парвардигор чунин мегӯяд: бигӯй: шамшер, шамшер тез карда, сайқал зада шудааст;
Барои қатли беамон тез карда, барои барқ задан сайқал зада шудааст. Оё мо шодӣ кунем, ки асои писари Ман аз тамоми дарахт нафрат мекунад?
Ва Ӯ онро барои сайқал задан дод, то ки онро ба каф гирад; ва он, яъне шамшер, тез карда ва сайқал зада шудааст, то ки ба дасти қотил дода шавад.
Фарёд ва навҳа намо, эй писари одам! Зеро ки он бар қавми Ман, бар ҳамаи сарварони Исроил меояд; онҳо бо қавми Ман гирифтори шамшер хоҳанд шуд, бинобар ин дасти афсӯс бар рони худ бизан.
Зеро ки имтиҳон аст. Ва чӣ хоҳад буд, агар асои нафраткунанда низ наояд? – мегӯяд Парвардигор Худо.
Ва ту, эй писари одам, нубувват намо ва каф ба каф бизан; ва шамшер дуто ва сето мешавад: ин шамшер барои қатли шаҳидони бисёр аст, шамшери қатли азим аст, ки андаруни онҳо зада медарояд.
Барои он ки дилҳо обу адо, ва шумораи мақтулон зиёд шавад, Ман назди ҳар дарвозаи онҳо шамшери дудама хоҳам гузошт, – оҳ, шамшери барроқе ки барои куштор тез карда шуда бошад!
Тез гардида, рӯи худро ба тарафи рост бигардон, ба тарафи чап рӯй овар! Рухсорат ба кадом тараф нигаронида шудааст?
Ва Ман низ каф ба каф хоҳам зад, ва ғазаби Худро сокит хоҳам кард. Ман, ки Парвардигор ҳастам, гуфтам».
Ва каломи Парвардигор бар ман нозил шуда, гуфт:
«Ва ту, эй писари одам, ду роҳ барои худ тасвир намо, ки аз онҳо шамшери подшоҳи Бобил бояд бигзарад, – ҳар дуяш аз як сарзамин берун меояд; ва нақши дастро бикаш; дар сари ҳар роҳ нақши шаҳрро бикаш.
Роҳе тасвир намо, то ки шамшер сӯи Раббаи банӣ Аммӯн ва сӯи Яҳудо ва Ерусалими истеҳкомдор биёяд.
Зеро ки подшоҳи Бобил бар дуроҳа, яъне дар сари ду роҳ истодааст, то ки фол кушояд: тирҳоро ба ҳад зада меомезад, ба бутҳо савол медиҳад, ба ҷигар нигоҳ мекунад.
Дар дасти рости ӯ фоли ́Ерусалим́ аст, то ки манҷаниқҳо барпо намояд, барои куштор даҳон кушояд, дар гулбонг овоз баланд кунад, манҷаниқҳоро дар рӯ ба рӯи дарвозаҳо барпо намояд, хокрез созад, истеҳкомот бино кунад.
Аммо ин фол ба назари мардуми Ерусалим, ки барояшон басе қасам хӯрда буданд, фоли ботил менамояд, вале ӯ гуноҳи онҳоро ба ёд меоварад, то ки ба дасташ афтанд.
Бинобар ин Парвардигор Худо чунин мегӯяд: азбаски худатон маъсияти худро ба ёд оварда, ҷиноятҳои худро ошкор кардед, то ки гуноҳҳои худро дар тамоми аъмоли худ ба назар намоён созед, азбаски худатон инро ёдоварӣ намудед, бинобар ин ба даст хоҳед афтод.
Ва ту, эй раиси Исроил, ки ба туфайли шарорати худ бадном шудаӣ, ва ба сабаби авҷ гирифтани маъсияти ту рӯзи сазои ту расидааст!
Парвардигор Худо чунин мегӯяд: аммома аз сарат дур карда ва тоҷат бардошта хоҳад шуд, ин ҳолат дигар давом нахоҳад кард: он чи паст аст, баланд хоҳад шуд, ва он чи баланд аст, паст хоҳад гардид.
Онро харобазор, харобазор хоҳам гардонид, ба дараҷае ки ҳаргиз воқеъ нашудааст, то вақти омадани он касе ки ҳақ аз они ӯст, ва Ман онро ба ӯ хоҳам дод.
Ва ту, эй писари одам, нубувват намуда|, бигӯй: Парвардигор Худо дар бораи банӣ Аммӯн ва дар бораи нанги онҳо чунин мегӯяд, яъне бигӯй: шамшер, шамшер барои куштор кашида шудааст, то интиҳои дараҷа сайқал дода шудааст, то ки барроқ бошад,
Дар сурате ки рӯъёҳои ботил барои ту дидаанд, ва фолҳои бардурӯғ барои ту задаанд, то ки туро бар гардани шарирони бадноме бимонанд, ки ба сабаби авҷ гирифтани маъсияташон рӯзи сазои онҳо расидааст.
Онро ба ғилофаш баргардон! Дар маконе ки офарида шудаӣ, дар замини зодгоҳи ту бар ту доварӣ хоҳам кард,
Ва хашми Худро бар ту фурӯ хоҳам рехт, оташи ғазаби Худро бар ту хоҳам дамид, ва туро ба дасти мардуми ваҳшие ки ба куштан моҳиранд, хоҳам супурд,
Ва ту тӯъмаи оташ хоҳӣ шуд, ва хунат андаруни он замин хоҳад монд, ва зикр нахоҳӣ ёфт, зеро Ман, ки Парвардигор ҳастам, гуфтам».