И заповѣ́да Ио́сифъ домострои́телю своему́, глаго́ля: напо́лните вре́тища муже́мъ пи́щи, ели́ко мо́гутъ понести́: и вложи́те кому́ждо сребро́ верху́ у́стiя вре́тища:

и ча́шу мою́ сре́бряную вложи́те во вре́тище ме́ншаго, и цѣ́ну пшени́цы его́. Бы́сть же по словеси́ Ио́сифову, я́коже рече́.

У́тро возсiя́, и му́жiе отпусти́шася са́ми, и осля́та и́хъ.

Изше́дше же они́ изъ гра́да, не отидо́ша дале́че: и рече́ Ио́сифъ домострои́телю своему́: воста́въ гони́ вслѣ́дъ муже́й и пости́гни и́хъ, и рцы́ и́мъ: что́ я́ко возда́сте [ми́] зла́я за блага́я?

Вску́ю украдо́сте ча́шу мою́ сре́бряну? Не сiя́ ли е́сть, изъ нея́же пiе́тъ господи́нъ мо́й? О́нъ же и волхвова́нiемъ волхву́етъ въ не́й: зла́я соверши́сте, я́же сотвори́сте.

Обрѣ́тъ же и́хъ, рече́ и́мъ по словесе́мъ си́мъ.

Они́ же рѣ́ша ему́: вску́ю глаго́летъ господи́нъ словеса́ сiя́? Не бу́ди рабо́мъ твои́мъ сотвори́ти по словеси́ сему́:

а́ще сребро́, е́же обрѣто́хомъ во вре́тищахъ на́шихъ, возврати́хомъ къ тебѣ́ от земли́ Ханаа́ни, ка́ко бы́хомъ укра́ли изъ до́му господи́на твоего́ сребро́ или́ зла́то?

У него́же а́ще обря́щеши ча́шу от ра́бъ твои́хъ, да у́мретъ: и мы́ бу́демъ раби́ господи́ну на́шему.

О́нъ же рече́: и ны́нѣ, я́коже глаго́лете, та́ко бу́детъ: у него́же а́ще обря́щется ча́ша, бу́детъ мо́й ра́бъ, вы́ же бу́дете чи́сти.

И потща́шася, и све́рже кі́йждо вре́тище свое́ на зе́млю, и отверзо́ша кі́йждо вре́тище свое́.

Изыска́ же от старѣ́йшаго заче́нъ, до́ндеже прiи́де до ме́ншаго, и обрѣ́те ча́шу во вре́тищи Венiами́ни.

И растерза́ша ри́зы своя́, и возложи́ша кі́йждо вре́тище свое́ на осля́ свое́, и возврати́шася во гра́дъ.

Вни́де же Иу́да и бра́тiя его́ ко Ио́сифу, еще́ ему́ су́щу ту́, и падо́ша предъ ни́мъ на зе́млю.

Рече́ же и́мъ Ио́сифъ: что́ дѣ́ло сiе́ сотвори́сте? Не вѣ́дасте ли, я́ко нѣ́сть волхвова́тель человѣ́къ, я́коже а́зъ?

Рече́ же Иу́да: что́ отвѣща́емъ господи́ну, или́ что́ возглаго́лемъ, или́ чи́мъ оправди́мся? Бо́гъ же обрѣ́те непра́вду рабо́въ твои́хъ: се́, мы́ есмы́ раби́ господи́ну на́шему, и мы́, и у него́же обрѣ́теся ча́ша.

Рече́ же Ио́сифъ: не бу́ди ми́ сотвори́ти глаго́лъ се́й: му́жъ, у него́же обрѣ́теся ча́ша, то́й бу́детъ ми́ ра́бъ: вы́ же поиди́те въ цѣ́лости ко отцу́ своему́.

Приступи́въ же къ нему́ Иу́да, рече́: молю́ тя, господи́не, да рече́тъ ра́бъ тво́й сло́во предъ тобо́ю, и не прогнѣ́вайся на раба́ твоего́, я́ко ты́ еси́ по фарао́нѣ:

господи́не, ты́ вопроша́лъ еси́ рабо́въ твои́хъ, глаго́ля: а́ще и́мате отца́, или́ бра́та?

И рѣ́хомъ господи́ну: е́сть на́мъ оте́цъ ста́ръ, и о́трочищь на ста́рость ме́ншiй ему́, а бра́тъ его́ у́мре, о́нъ же еди́нъ оста́ся у ма́тере своея́, оте́цъ же возлюби́ его́.

Ты́ же ре́клъ еси́ рабо́мъ твои́мъ: приведи́те его́ ко мнѣ́, да ви́жду его́.

И рѣ́хомъ господи́ну: не возмо́жетъ о́трочищь оста́вити отца́ своего́: а́ще же оста́витъ отца́, у́мретъ.

Ты́ же ре́клъ еси́ рабо́мъ твои́мъ: а́ще не прiи́детъ бра́тъ ва́шъ ме́ншiй съ ва́ми, не приложите́ ктому́ ви́дѣти лица́ моего́.

Бы́сть же егда́ прiидо́хомъ къ рабу́ твоему́ отцу́ на́шему, повѣ́дахомъ ему́ словеса́ господи́на на́шего,

рече́ же на́мъ оте́цъ на́шъ: иди́те па́ки и купи́те на́мъ ма́ло пи́щи.

Мы́ же реко́хомъ: не возмо́жемъ ити́: но а́ще бра́тъ на́шъ ме́ншiй и́детъ съ на́ми, по́йдемъ: и́бо не возмо́жемъ ви́дѣти лице́ му́жа, бра́ту на́шему ме́ншему не су́щу съ на́ми.

Рече́ же ра́бъ тво́й, оте́цъ на́шъ къ на́мъ: вы́ вѣ́сте, я́ко двои́хъ роди́ мнѣ́ жена́:

и отъи́де еди́нъ от мене́, и реко́сте, я́ко звѣ́ремъ снѣде́нъ бы́сть, и не ви́дѣхъ его́ да́же до ны́нѣ:

а́ще у́бо по́ймете и сего́ от лица́ моего́, и случи́тся ему́ зло́ на пути́, и сведе́те ста́рость мою́ съ печа́лiю во а́дъ.

Ны́нѣ у́бо а́ще пойду́ къ рабу́ твоему́, отцу́ же на́шему, и о́трочища не бу́детъ съ на́ми: [душа́ же его́ свя́зана е́сть съ душе́ю сего́,]

и бу́детъ егда́ уви́дитъ о́нъ не су́ща о́трочища съ на́ми, у́мретъ: и сведу́тъ раби́ твои́ ста́рость раба́ твоего́, отца́ же на́шего, съ печа́лiю во а́дъ:

ра́бъ бо тво́й от отца́ взя́ о́трочища, глаго́ля: а́ще не приведу́ его́ къ тебѣ́ и поста́влю его́ предъ тобо́ю, грѣ́шенъ бу́ду ко отцу́ вся́ дни́.

Ны́нѣ у́бо пребу́ду тебѣ́ ра́бъ вмѣ́сто о́трочища, ра́бъ господи́ну: о́трочищь же да и́детъ съ бра́тiею свое́ю:

ка́ко бо пойду́ ко отцу́, о́трочищу не су́щу съ на́ми? да не ви́жду злы́хъ, я́же обря́щутъ отца́ моего́.

Испанский Reina-Valera 1995

Языки

Mandó José al mayordomo de su casa, diciendo:

—Llena de alimento los costales de estos hombres, de todo cuanto puedan llevar, y pon el dinero de cada uno en la boca de su costal.

También pondrás mi copa, la copa de plata, en la boca del costal del menor, con el dinero de su trigo.

El mayordomo hizo como había dicho José.

Al amanecer, los hombres fueron despedidos con sus asnos.

Ya ellos habían salido de la ciudad, pero todavía no se habían alejado, cuando José dijo a su mayordomo:

—Levántate y sigue a esos hombres. Cuando los alcances, diles: “¿Por qué habéis pagado mal por bien? ¿Por qué habéis robado mi copa de plata?

¿No es ésta en la que bebe mi señor, y la que usa para adivinar? ¡Habéis hecho mal al hacer esto!”

Cuando él los alcanzó, les dijo estas palabras.

Y ellos le respondieron:

—¿Por qué dice nuestro señor tales cosas? Nunca tal hagan tus siervos.

Si el dinero que hallamos en la boca de nuestros costales te lo volvimos a traer desde la tierra de Canaán, ¿cómo íbamos a hurtar de casa de tu señor plata ni oro?

Aquel de tus siervos a quien se le encuentre la copa, que muera, y aun nosotros seremos siervos de mi señor.

Entonces el mayordomo dijo:

—También ahora sea conforme a vuestras palabras: aquel a quien se le encuentre será mi siervo; los demás quedaréis sin culpa.

Ellos entonces se dieron prisa, bajó cada uno su costal a tierra y cada cual abrió el suyo.

El mayordomo buscó, comenzando por el mayor y terminando por el menor; y la copa fue hallada en el costal de Benjamín.

Entonces ellos rasgaron sus vestidos, cargó cada uno su asno y volvieron a la ciudad.

Entró Judá con sus hermanos a casa de José, que aún estaba allí, y se postraron en tierra delante de él.

Y les dijo José:

—¿Qué acción es ésta que habéis hecho? ¿No sabéis que un hombre como yo sabe adivinar?

Entonces dijo Judá:

—¿Qué diremos a mi señor? ¿Qué hablaremos o con qué nos justificaremos? Dios ha hallado la maldad de tus siervos. Nosotros somos siervos de mi señor, nosotros y también aquel en cuyo poder se halló la copa.

José respondió:

—Nunca haga yo tal cosa. El hombre en cuyo poder se halló la copa, ése será mi siervo; vosotros id en paz junto a vuestro padre.

Entonces Judá se acercó a él y le dijo:

—¡Ay, señor mío!, te ruego que permitas a tu siervo decir una palabra a oídos de mi señor, y no se encienda tu enojo contra tu siervo, pues tú eres como el faraón.

Mi señor preguntó a sus siervos: “¿Tenéis padre o hermano?”

Y nosotros respondimos a mi señor: “Sí, tenemos un padre anciano y un hermano joven, pequeño aún, que le nació en su vejez; un hermano suyo murió, y sólo él quedó de los hijos de su madre, y su padre lo ama.”

Tú dijiste a tus siervos: “Traédmelo, pues quiero verlo.”

Y nosotros dijimos a mi señor: “El joven no puede dejar a su padre, porque si lo deja, su padre morirá.”

Y dijiste a tus siervos: “Si vuestro hermano menor no viene con vosotros, no veréis más mi rostro.”

»Aconteció, pues, que cuando llegamos a mi padre, tu siervo, le contamos las palabras de mi señor.

Y dijo nuestro padre: “Volved a comprarnos un poco de alimento.”

Pero nosotros respondimos: “No podemos ir. Si nuestro hermano va con nosotros, iremos, porque no podremos presentarnos ante aquel hombre, si no está con nosotros nuestro hermano menor.”

Entonces tu siervo, mi padre, nos dijo: “Vosotros sabéis que dos hijos me dio a luz mi mujer;

uno de ellos se fue de mi lado, y pienso de cierto que fue despedazado. Hasta ahora no lo he vuelto a ver.

Si ahora os lleváis también a éste y le acontece algún desastre, haréis que con dolor desciendan mis canas al seol.”

»Ahora, pues, cuando vuelva yo a tu siervo, mi padre, si el joven no va conmigo, como su vida está ligada a la vida de él,

sucederá que cuando no vea al joven, morirá; y tus siervos harán que con dolor desciendan al seol las canas de nuestro padre, tu siervo.

Como tu siervo salió fiador del joven ante mi padre, diciendo: “Si no te lo traigo de vuelta, entonces yo seré culpable ante mi padre para siempre”,

por eso te ruego que se quede ahora tu siervo en lugar del joven como siervo de mi señor, y que el joven vaya con sus hermanos,

pues ¿cómo volveré yo a mi padre sin el joven? No podré, por no ver el mal que sobrevendrá a mi padre.