Азбука веры » Би́блия » И́ова » гл.31

И́ова, Глава 31

Толкования

Толкования главы

31:1

см.:Быт.34:1-2;Сир.9:5;Мф.5:28;

31:2

31:3

31:4

см.:Иов.23:10;Иов.34:21;Пс.138:3;

31:5

31:6

31:7

см.:Пс.7:4;

31:8

см.:Лев.26:16;Втор.28:30:38;

31:9

см.:Иов.24:15;

31:10

см.:Втор.28:30;

31:11

см.:Быт.38:24;Лев.20:10;

31:12

см.:Ис.47:14;

31:13

см.:Еф.6:9;Кол.4:1;

31:14

31:15

31:16

см.:1Ин.3:17;Иак.2:15-16;

31:17

см.:Лк.14:13;

31:18

см.:Иов.29:16;Сир.4:10;

см.:Ис.58:7;

см.:Втор.24:13;

см.:Ис.58:4;

см.:Зах.11:17;

см.:Быт.50:19;

см.:Пс.61:11;Мк.10:24;

31:25

31:26

см.:Втор.4:19;Иез.8:16;

31:27

см.:3Цар.19:18;

31:28

см.:Тит.1:16;

31:29

см.:Притч.24:17;

31:30

31:31

31:32

см.:Быт.19:2;Рим.12:13;Евр.13:2;

31:33

см.:Быт.3:8;Ос.6:7;

31:34

31:35

31:36

31:37

31:38

31:39

см.:Иак.5:11;

31:40

Церковнослав. (рус. дореф.)

Завѣ́тъ положи́хъ очи́ма мои́ма, да не помы́шлю на дѣви́цу.

И что́ удѣли́ Бо́гъ свы́ше, и наслѣ́дiе всеси́льнаго от вы́шнихъ?

Увы́, па́губа неправди́вому и отчужде́нiе творя́щымъ беззако́нiе.

Не са́мъ ли у́зритъ пу́ть мо́й и вся́ стопы́ моя́ изочте́тъ?

А́ще ходи́хъ съ посмѣя́тели, и а́ще потща́ся нога́ моя́ на ле́сть,

ста́хъ бо на мѣ́рилѣ пра́веднѣ, ви́дѣ же Госпо́дь незло́бiе мое́.

А́ще уклони́ся нога́ моя́ от пути́, а́ще и вслѣ́дъ о́ка моего́ и́де се́рдце мое́, и а́ще рука́ма мои́ма прикосну́хся даро́въ,

да посѣ́ю у́бо, а ині́и да поядя́тъ, безъ ко́рене же да бы́хъ бы́лъ на земли́.

А́ще вслѣ́дъ и́де се́рдце мое́ жены́ му́жа ина́го, и а́ще присѣдя́й бы́хъ при две́рехъ ея́,

уго́дна у́бо бу́ди и жена́ моя́ ино́му му́жу, младе́нцы же мои́ смире́ни да бу́дутъ:

я́рость бо гнѣ́ва не удержа́на, е́же оскверни́ти му́жа ина́го жену́:

о́гнь бо е́сть горя́й на вся́ страны́, идѣ́же на́йдетъ, изъ коре́нiя погуби́тъ.

А́ще же презрѣ́хъ су́дъ раба́ моего́ или́ рабы́ни, пря́щымся и́мъ предо мно́ю:

что́ бо сотворю́, а́ще испыта́нiе сотвори́тъ ми́ Госпо́дь? а́ще же и посѣще́нiе, кі́й отвѣ́тъ сотворю́?

Еда́ не я́коже и а́зъ бѣ́хъ во чре́вѣ, и ті́и бы́ша? бѣ́хомъ же въ то́мже чре́вѣ.

Немощні́и же, а́ще когда́ чесого́ тре́боваху, не не получи́ша, вдови́ча же о́ка не презрѣ́хъ.

А́ще же и хлѣ́бъ мо́й ядо́хъ еди́нъ и си́рому не препода́хъ от него́:

поне́же от ю́ности моея́ корми́хъ я́коже оте́цъ, и от чре́ва ма́тере моея́ наставля́хъ:

а́ще же презрѣ́хъ на́га погиба́юща и не облеко́хъ его́:

немощні́и же а́ще не благослови́ша мя́, от стриже́нiя же а́гнцевъ мои́хъ согрѣ́шася плещы́ и́хъ:

а́ще воздвиго́хъ на сироту́ ру́ку, надѣ́яся, я́ко мно́га по́мощь мнѣ́ е́сть:

да отпаде́тъ у́бо ра́мо мое́ от соста́ва, мы́шца же моя́ от ла́ктя да сокруши́тся:

стра́хъ бо Госпо́день объя́ мя, и от тя́гости его́ не стерплю́.

А́ще вчини́хъ зла́то въ крѣ́пость мою́ и а́ще на ка́менiя многоцѣ́нная надѣ́яхся,

а́ще же и возвесели́хся, мно́гу ми́ бога́тству су́щу, а́ще же и на безчи́сленныхъ положи́хъ ру́ку мою́:

или́ не ви́димъ со́лнца возсiя́вшаго оскудѣва́юща, луны́ же умаля́ющiяся? не въ ни́хъ бо е́сть:

и а́ще прельсти́ся о́тай се́рдце мое́, а́ще и ру́ку мою́ положи́въ на уста́хъ мои́хъ лобза́хъ:

и сiе́ ми у́бо въ беззако́нiе преве́лiе да вмѣни́тся, я́ко солга́хъ предъ Бо́гомъ вы́шнимъ.

А́ще же обра́довахся о паде́нiи вра́гъ мои́хъ, и рече́ се́рдце мое́: бла́гоже, бла́гоже:

да услы́шитъ у́бо у́хо мое́ кля́тву мою́, озлосла́вленъ же да бу́ду от люді́й мои́хъ озлобля́емь.

А́ще же и мно́гажды рѣ́ша рабы́ни моя́: кто́ у́бо да́лъ бы на́мъ от пло́тей его́ насы́титися, зѣло́ мнѣ́ бла́гу су́щу?

И внѣ́ не водворя́шеся стра́нникъ, две́рь же моя́ вся́кому приходя́щему отве́рста бѣ́.

А́ще же и согрѣша́я нево́лею, скры́хъ грѣ́хъ мо́й:

не посрами́хся бо наро́днаго мно́жества, е́же не повѣ́дати предъ ни́ми: а́ще же и оста́вихъ маломо́щнаго изы́ти изъ две́рiй мои́хъ тщи́мъ нѣ́дромъ: [а́ще бы не убоя́лся].

Кто́ да́стъ слу́шающаго мене́? руки́ же Госпо́дни а́ще бы́хъ не убоя́лся, писа́нiе же, е́же имѣ́хъ на кого́,

на плеща́хъ возложи́въ а́ки вѣне́цъ, чита́хъ,

и а́ще не раздра́въ его́ отда́хъ, ничто́же взе́мъ от должника́:

а́ще на мя́ когда́ земля́ возстена́, а́ще и бразды́ ея́ воспла́кашася вку́пѣ:

а́ще и си́лу ея́ ядо́хъ еди́нъ безъ цѣны́, или́ а́ще и ду́шу господи́на земли́ взе́мъ оскорби́хъ:

вмѣ́сто пшени́цы да взы́детъ ми́ кропи́ва, а вмѣ́сто ячме́ня те́рнiе.

Рус. (Аверинцев)

С моими глазами условился я, чтобы на девицу мне не глядеть.

Какой же суд от Бога с небес и от Крепкого свыше какой приговор?

Не грешнику ли гибель суждена и беда не тому ли, кто творит зло?

Разве Он не видел моя пути и все мои шаги не сосчитал?

Если ходил я с людьми лжи и к лукавству поспешала моя нога, –

пусть взвесят меня на верных весах, и познает Бог невинность мою!

Если отклонился мой шаг от пути, и глазам моим следовало сердце мое, и приставало пятно к моим рукам, –

пусть посеянное мною вкушает другой, и с корнем исторгнут отрасль мою!

Если к женщине сердце мое влеклось и у дверей ближнего я строил ков, –

пусть на другого мелет моя жена и чужие наклонятся над ней!

Ибо это скверна, и это позор, вина, караемая судом,

огонь, испепеляющий дотла, который сжег бы все мое добро.

Если попрал я право моего раба и служанки моей, что в тяжбе со мной, –

что делал бы я, когда восстанет Бог и когда воззрит Он, что молвил бы я?

Не Создавший ли в родимой утробе меня, не тот же ли Творец их сотворил?

Если отказывал я нищим в желанье их, если печалил глаза вдовы;

если кус мой я съедал один и не ел от него со мной сирота

(с детства он рос у меня, как при отце, и от чрева матери я пекся о нем);

если видел я гибнущего нагим и без одежд убогого зрел

и не благословляла меня плоть его, и не грела его овец моих шерсть;

если руку поднимал я на сироту, зная, что подмогу найду в суде, –

пусть плечо мое отпадет от хребта и от локтя отломится моя длань!

Да, страшен для меня Божий гнев, и пред величьем Его не устою.

Если в злате полагал я надежду мою и говорил кладу: «Опора моя»;

если рад был, что богатство мое велико и что много стяжала моя рука;

видя Солнце, как сияет оно, и Луну, как во славе она грядет,

если совратился я в сердце моем и целовал мой рот руку мою, –

то был бы достойный суда грех, ибо от Бога отказался бы я.

Если рад был я гибели врага моего, ликовал, когда беда настигала его

(но ведь не позволял я гортани грешить и накликать проклятье на его жизнь),

если не говорили в моем шатре: «Кто же угощением его не сыт?»

(но ведь под небом странник не ночевал, и прохожему отворялась моя дверь) –

если грех мой я скрывал, как Адам, прятал в груди моей порок

(но ведь тогда таился бы я от людей, перед гневом сородичей моих робел, молчал бы и не смел выйти за дверь)» –

о, пусть бы выслушал кто меня! Вот жалоба моя! О Крепкий, ответь! Пусть напишет запись мой Истец!

На плече моем я носил бы ее, возлагал бы на себя, словно венок;

все шаги мои я открыл бы Ему, к Нему бы приблизился, словно князь.

Если вопияла земля против меня и плакали борозды земли моей,

если вкушал ее плод, не платя, и душу земледельца отягощал, –

пусть вместо хлеба растет терн и плевелы вместо ячменя!» Окончились речи Иова.

Украинский (Огієнко)

Умову я склав був з очима своїми, то як буду дивитись на дівчину?

І зверху яка доля від Бога, чи спадщина від Всемогутнього із висот?

Хіба не загибіль для кривдника, і хіба не нещастя злочинцям?

Хіба ж Він не бачить дороги мої, і не лічить усі мої кроки?

Якщо я ходив у марноті, і на оману спішила нога моя,

то нехай на вазі справедливости зважить мене, і невинність мою Бог пізнає!

Якщо збочує крок мій з дороги, і за очима моїми пішло моє серце, і до рук моїх нечисть приліпла,

то нехай сію я, а їсть інший, а рослинність моя нехай вирвана буде з корінням!

Якщо моє серце зваблялось до жінки чужої, і причаювався я при дверях мойого товариша,

то хай меле для іншого жінка моя, і над нею нехай нахиляються інші!

Бо гидота оце, й це провина підсудна,

бо огонь це, який буде жерти аж до Аваддону, і вирве з корінням увесь урожай мій!…

Якщо я понехтував правом свойого раба чи своєї невільниці в їх суперечці зо мною,

то що я зроблю, як підійметься Бог?
А коли Він приглянеться, що Йому відповім?

Чи ж не Той, Хто мене учинив у нутрі, учинив і його, і Один утворив нас в утробі?

Чи бажання убогих я стримував, а очі вдовицям засмучував?

Чи я сам поїдав свій шматок, і з нього не їв сирота?

Таж від днів молодечих моїх виростав він у мене, як в батька, і від утроби матері моєї я провадив його!

Якщо бачив я гинучого без одежі, і вбрання не було в сіромахи,

чи ж не благословляли мене його стегна, і руном овечок моїх він не грівся?

Якщо на сироту я порушував руку свою, коли бачив у брамі собі допомогу,

хай рамено моє відпаде від свойого плеча, а рука моя від суглобу свого нехай буде відламана!

Бо острах на мене нещастя від Бога, а перед величчям Його я не можу встояти…

Чи я золото клав за надію собі, чи до щирого золота я говорив: Ти, безпеко моя?

Чи тішився я, що велике багатство моє, й що рука моя стільки надбала?

Коли бачив я сонце, як сяє воно, а місяць велично пливе,

то коли б потаємно повабилось серце моє, і цілунки рукою я їм посилав,

це так само провина підсудна була б, бо відрікся б я Бога Всевишнього!

Чи я тішивсь упадком свойого ненависника, чи порушувавсь я, коли зло спотикало його?

Таки ні, не давав я на гріх піднебіння свого, щоб прокляттям жадати душі його.

Хіба люди намету мого не казали: Хто покаже такого, хто з м́яса його не наситився?

Чужинець на вулиці не ночував, я двері свої відчиняв подорожньому.

Чи ховав свої прогріхи я, як людина, щоб у своєму нутрі затаїти провину свою?

Бо тоді я боявся б великого натовпу, і сором від родів жахав би мене, я мовчав би, й з дверей не виходив…

О, якби мене вислухав хто!
Оце підпис моєї руки: Нехай Всемогутній мені відповість, а ось звій, зо скаргою, що його написав мій противник…

Чи ж я не носив би його на своєму плечі, не обвинувся б ним, як вінками?

Число кроків своїх я представлю йому;
мов до князя, наближусь до нього.

Якщо проти мене голосить земля моя, й її борозни плачуть із нею,

якщо без грошей я їв плоди її, а її власника я стогнати примушував,

то замість пшениці хай виросте терен, а замість ячменю кукіль!…
Слова Йова скінчилися.

Арабский (Arabic Van Dyke)

Языки

«عَهْدًا قَطَعْتُ لِعَيْنَيَّ، فَكَيْفَ أَتَطَلَّعُ فِي عَذْرَاءَ؟

وَمَا هِيَ قِسْمَةُ اللهِ مِنْ فَوْقُ، وَنَصِيبُ الْقَدِيرِ مِنَ الأَعَالِي؟

أَلَيْسَ الْبَوَارُ لِعَامِلِ الشَّرِّ، وَالنُّكْرُ لِفَاعِلِي الإِثْمِ؟

أَلَيْسَ هُوَ يَنْظُرُ طُرُقِي، وَيُحْصِي جَمِيعَ خَطَوَاتِي؟

إِنْ كُنْتُ قَدْ سَلَكْتُ مَعَ الْكَذِبِ، أَوْ أَسْرَعَتْ رِجْلِي إِلَى الْغِشِّ،

لِيَزِنِّي فِي مِيزَانِ الْحَقِّ، فَيَعْرِفَ اللهُ كَمَالِي.

إِنْ حَادَتْ خَطَوَاتِي عَنِ الطَّرِيقِ، وَذَهَبَ قَلْبِي وَرَاءَ عَيْنَيَّ، أَوْ لَصِقَ عَيْبٌ بِكَفِّي،

أَزْرَعْ وَغَيْرِي يَأْكُلْ، وَفُرُوعِي تُسْتَأْصَلْ.

«إِنْ غَوِيَ قَلْبِي عَلَى امْرَأَةٍ، أَوْ كَمَنْتُ عَلَى بَابِ قَرِيبِي،

فَلْتَطْحَنِ امْرَأَتِي لآخَرَ، وَلْيَنْحَنِ عَلَيْهَا آخَرُونَ.

لأَنَّ هذِهِ رَذِيلَةٌ، وَهِيَ إِثْمٌ يُعْرَضُ لِلْقُضَاةِ.

لأَنَّهَا نَارٌ تَأْكُلُ حَتَّى إِلَى الْهَلاَكِ، وَتَسْتَأْصِلُ كُلَّ مَحْصُولِي.

«إِنْ كُنْتُ رَفَضْتُ حَقَّ عَبْدِي وَأَمَتِي فِي دَعْوَاهُمَا عَلَيَّ،

فَمَاذَا كُنْتُ أَصْنَعُ حِينَ يَقُومُ اللهُ؟ وَإِذَا افْتَقَدَ، فَبِمَاذَا أُجِيبُهُ؟

أَوَلَيْسَ صَانِعِي فِي الْبَطْنِ صَانِعَهُ، وَقَدْ صَوَّرَنَا وَاحِدٌ فِي الرَّحِمِ؟

إِنْ كُنْتُ مَنَعْتُ الْمَسَاكِينَ عَنْ مُرَادِهِمْ، أَوْ أَفْنَيْتُ عَيْنَيِ الأَرْمَلَةِ،

أَوْ أَكَلْتُ لُقْمَتِي وَحْدِي فَمَا أَكَلَ مِنْهَا الْيَتِيمُ.

بَلْ مُنْذُ صِبَايَ كَبِرَ عِنْدِي كَأَبٍ، وَمِنْ بَطْنِ أُمِّي هَدَيْتُهَا.

إِنْ كُنْتُ رَأَيْتُ هَالِكًا لِعَدَمِ اللِّبْسِ أَوْ فَقِيرًا بِلاَ كِسْوَةٍ،

إِنْ لَمْ تُبَارِكْنِي حَقَوَاهُ وَقَدِ اسْتَدْفَأَ بِجَزَّةِ غَنَمِي.

إِنْ كُنْتُ قَدْ هَزَزْتُ يَدِي عَلَى الْيَتِيمِ لَمَّا رَأَيْتُ عَوْنِي فِي الْبَابِ،

فَلْتَسْقُطْ عَضُدِي مِنْ كَتِفِي، وَلْتَنْكَسِرْ ذِرَاعِي مِنْ قَصَبَتِهَا،

لأَنَّ الْبَوَارَ مِنَ اللهِ رُعْبٌ عَلَيَّ، وَمِنْ جَلاَلِهِ لَمْ أَسْتَطِعْ.

«إِنْ كُنْتُ قَدْ جَعَلْتُ الذَّهَبَ عَمْدَتِي، أَوْ قُلْتُ لِلإِبْرِيزِ: أَنْتَ مُتَّكَلِي.

إِنْ كُنْتُ قَدْ فَرِحْتُ إِذْ كَثُرَتْ ثَرْوَتِي وَلأَنَّ يَدِي وَجَدَتْ كَثِيرًا.

إِنْ كُنْتُ قَدْ نَظَرْتُ إِلَى النُّورِ حِينَ ضَاءَ، أَوْ إِلَى الْقَمَرِ يَسِيرُ بِالْبَهَاءِ،

وَغَوِيَ قَلْبِي سِرًّا، وَلَثَمَ يَدِي فَمِي،

فَهذَا أَيْضًا إِثْمٌ يُعْرَضُ لِلْقُضَاةِ، لأَنِّي أَكُونُ قَدْ جَحَدْتُ اللهَ مِنْ فَوْقُ.

«إِنْ كُنْتُ قَدْ فَرِحْتُ بِبَلِيَّةِ مُبْغِضِي أَوْ شَمِتُّ حِينَ أَصَابَهُ سُوءٌ.

بَلْ لَمْ أَدَعْ حَنَكِي يُخْطِئُ فِي طَلَبِ نَفْسِهِ بِلَعْنَةٍ.

إِنْ كَانَ أَهْلُ خَيْمَتِي لَمْ يَقُولُوا: مَنْ يَأْتِي بِأَحَدٍ لَمْ يَشْبَعْ مِنْ طَعَامِهِ؟

غَرِيبٌ لَمْ يَبِتْ فِي الْخَارِجِ. فَتَحْتُ لِلْمُسَافِرِ أَبْوَابِي.

إِنْ كُنْتُ قَدْ كَتَمْتُ كَالنَّاسِ ذَنْبِي لإِخْفَاءِ إِثْمِي فِي حِضْنِي.

إِذْ رَهِبْتُ جُمْهُورًا غَفِيرًا، وَرَوَّعَتْنِي إِهَانَةُ الْعَشَائِرِ، فَكَفَفْتُ وَلَمْ أَخْرُجْ مِنَ الْبَابِ.

مَنْ لِي بِمَنْ يَسْمَعُنِي؟ هُوَذَا إِمْضَائِي. لِيُجِبْنِي الْقَدِيرُ. وَمَنْ لِي بِشَكْوَى كَتَبَهَا خَصْمِي،

فَكُنْتُ أَحْمِلُهَا عَلَى كَتِفِي. كُنْتُ أُعْصِبُهَا تَاجًا لِي.

كُنْتُ أُخْبِرُهُ بِعَدَدِ خَطَوَاتِي وَأَدْنُو مِنْهُ كَشَرِيفٍ.

إِنْ كَانَتْ أَرْضِي قَدْ صَرَخَتْ عَلَيَّ وَتَبَاكَتْ أَتْلاَمُهَا جَمِيعًا.

إِنْ كُنْتُ قَدْ أَكَلْتُ غَلَّتَهَا بِلاَ فِضَّةٍ، أَوْ أَطْفَأْتُ أَنْفُسَ أَصْحَابِهَا،

فَعِوَضَ الْحِنْطَةِ لِيَنْبُتْ شَوْكٌ، وَبَدَلَ الشَّعِيرِ زَوَانٌ».

تَمَّتْ أَقْوَالُ أَيُّوبَ.