[Зач. 2.] Бы́сть во дни́ И́рода царя́ Иуде́йска, иере́й нѣ́кiй, и́менемъ Заха́рiа, от дневны́я чреды́ Авiа́ни: и жена́ его́ от дще́рей Ааро́новѣхъ, и и́мя е́й Елисаве́тъ.

Бѣ́ста же пра́ведна о́ба предъ Бо́гомъ, ходя́ща во всѣ́хъ за́повѣдехъ и оправда́нiихъ Госпо́днихъ безпоро́чна.

И не бѣ́ и́ма ча́да, поне́же Елисаве́тъ бѣ́ непло́ды, и о́ба заматорѣ́вша во дне́хъ свои́хъ бѣ́ста.

Бы́сть же служа́щу ему́ въ чину́ чреды́ своея́ предъ Бо́гомъ,

по обы́чаю свяще́нничества ключи́ся ему́ покади́ти, вше́дшу въ це́рковь Госпо́дню:

и все́ мно́жество люде́й бѣ́ моли́тву дѣ́я внѣ́, въ го́дъ {во вре́мя} ѳимiа́ма:

яви́ся же ему́ А́нгелъ Госпо́день, стоя́ одесну́ю олтаря́ кади́лнаго:

и смути́ся Заха́рiа ви́дѣвъ, и стра́хъ нападе́ на́нь.

Рече́ же къ нему́ А́нгелъ: не бо́йся, Заха́рiе: зане́ услы́шана бы́сть моли́тва твоя́, и жена́ твоя́ Елисаве́тъ роди́тъ сы́на тебѣ́, и нарече́ши и́мя ему́ Иоа́ннъ.

И бу́детъ тебѣ́ ра́дость и весе́лiе, и мно́зи о рождествѣ́ его́ возра́дуются.

Бу́детъ бо ве́лiй предъ Го́сподемъ: и вина́ и сике́ра не и́мать пи́ти, и Ду́ха Свята́го испо́лнится еще́ изъ чре́ва ма́тере своея́:

и мно́гихъ от сыно́въ Изра́илевыхъ обрати́тъ ко Го́споду Бо́гу и́хъ.

И то́й предъи́детъ предъ Ни́мъ ду́хомъ и си́лою Илiино́ю, обрати́ти сердца́ отце́мъ на ча́да, и проти́вныя въ му́дрости пра́ведныхъ, угото́вати Го́сподеви лю́ди соверше́ны.

И рече́ Заха́рiа ко А́нгелу: по чесому́ разумѣ́ю сiе́? А́зъ бо е́смь ста́ръ, и жена́ моя́ заматорѣ́вши во дне́хъ свои́хъ.

И отвѣща́въ А́нгелъ рече́ ему́: а́зъ е́смь Гаврiи́лъ предстоя́й предъ Бо́гомъ, и по́сланъ е́смь глаго́лати къ тебѣ́ и благовѣсти́ти тебѣ́ сiя́:

и се́ бу́деши молчя́ и не могі́й проглаго́лати, до него́же дне́ бу́дутъ сiя́: зане́ не вѣ́ровалъ еси́ словесе́мъ мои́мъ, я́же сбу́дутся во вре́мя свое́.

И бѣ́ша лю́дiе жду́ще Заха́рiю: и чудя́хуся косня́щу ему́ въ це́ркви.

Изше́дъ же не можа́ше глаго́лати къ ни́мъ: и разумѣ́ша, я́ко видѣ́нiе ви́дѣ въ це́ркви: и то́й бѣ́ помава́я и́мъ, и пребыва́ше нѣ́мъ.

И бы́сть я́ко испо́лнишася дні́е слу́жбы его́, и́де въ до́мъ сво́й.

[Зач. 3.] По си́хъ же дне́хъ зача́тъ Елисаве́тъ жена́ его́, и тая́шеся мѣ́сяцъ пя́ть, глаго́лющи:

я́ко та́ко мнѣ́ сотвори́ Госпо́дь во дни́, въ ня́же призрѣ́ отъя́ти поноше́нiе мое́ въ человѣ́цѣхъ.

Въ мѣ́сяцъ же шесты́й по́сланъ бы́сть А́нгелъ Гаврiи́лъ от Бо́га во гра́дъ Галиле́йскiй, ему́же и́мя Назаре́тъ,

къ Дѣ́вѣ обруче́ннѣй му́жеви, ему́же и́мя Ио́сифъ, от до́му Дави́дова: и и́мя Дѣ́вѣ Марiа́мь.

И вше́дъ къ Не́й А́нгелъ рече́: ра́дуйся, Благода́тная: Госпо́дь съ Тобо́ю: благослове́на Ты́ въ жена́хъ.

Она́ же ви́дѣвши смути́ся о словеси́ его́ и помышля́ше, каково́ бу́детъ цѣлова́нiе сiе́.

И рече́ А́нгелъ Е́й: не бо́йся, Марiа́мь: обрѣла́ бо еси́ благода́ть у Бо́га.

И се́ зачне́ши во чре́вѣ, и роди́ши Сы́на, и нарече́ши и́мя Ему́ Иису́съ.

Се́й бу́детъ ве́лiй, и Сы́нъ Вы́шняго нарече́тся: и да́стъ Ему́ Госпо́дь Бо́гъ престо́лъ Дави́да отца́ Его́:

и воцари́тся въ дому́ Иа́ковли во вѣ́ки, и Ца́рствiю Его́ не бу́детъ конца́.

Рече́ же Марiа́мь ко А́нгелу: ка́ко бу́детъ сiе́, идѣ́же му́жа не зна́ю?

И отвѣща́въ А́нгелъ рече́ Е́й: Ду́хъ Святы́й на́йдетъ на Тя́, и си́ла Вы́шняго осѣни́тъ Тя́: тѣ́мже и ражда́емое Свято нарече́тся Сы́нъ Бо́жiй:

и се́, Елисаве́тъ ю́жика Твоя́, и та́ зача́тъ сы́на въ ста́рости свое́й: и се́й мѣ́сяцъ шесты́й е́сть е́й нарица́емѣй непло́ды:

я́ко не изнемо́жетъ у Бо́га вся́къ глаго́лъ.

Рече́ же Марiа́мь: се́ Раба́ Госпо́дня: бу́ди Мнѣ́ по глаго́лу твоему́. И отъи́де от Нея́ А́нгелъ.

[Зач. 4.] Воста́вши же Марiа́мь во дни́ ты́я, и́де въ го́рняя со тща́нiемъ, во гра́дъ Иу́довъ:

и вни́де въ до́мъ Заха́рiинъ, и цѣлова́ Елисаве́тъ.

И бы́сть я́ко услы́ша Елисаве́тъ цѣлова́нiе Марі́ино, взыгра́ся младе́нецъ во чре́вѣ ея́: и испо́лнися Ду́ха Свя́та Елисаве́тъ,

и возопи́ гла́сомъ ве́лiимъ, и рече́: благослове́на Ты́ въ жена́хъ, и благослове́нъ пло́дъ чре́ва Твоего́:

и отку́ду мнѣ́ сiе́, да прiи́детъ Ма́ти Го́спода моего́ ко мнѣ́?

Се́ бо, я́ко бы́сть гла́съ цѣлова́нiя Твоего́ во у́шiю мое́ю, взыгра́ся младе́нецъ ра́дощами во чре́вѣ мое́мъ.

И блаже́нна Вѣ́ровавшая, я́ко бу́детъ соверше́нiе глаго́ланнымъ Е́й от Го́спода.

И рече́ Марiа́мь: вели́читъ душа́ Моя́ Го́спода,

и возра́довася ду́хъ Мо́й о Бо́зѣ Спа́сѣ Мое́мъ:

я́ко призрѣ́ на смире́нiе Рабы́ Своея́: се́ бо, отны́нѣ ублажа́тъ Мя́ вси́ ро́ди:

я́ко сотвори́ Мнѣ́ вели́чiе Си́льный, и свято и́мя Его́:

и ми́лость Его́ въ ро́ды родо́въ боя́щымся Его́:

сотвори́ держа́ву мы́шцею Свое́ю: расточи́ го́рдыя мы́слiю се́рдца и́хъ:

низложи́ си́льныя со престо́лъ, и вознесе́ смире́нныя:

а́лчущыя испо́лни бла́гъ, и богатя́щыяся отпусти́ тщы́.

Воспрiя́тъ Изра́иля о́трока Своего́, помяну́ти ми́лости,

я́коже глаго́ла ко отце́мъ на́шымъ, Авраа́му и сѣ́мени его́ до вѣ́ка.

Пребы́сть же Марiа́мь съ не́ю я́ко три́ мѣ́сяцы и возврати́ся въ до́мъ сво́й.

Елисаве́ти же испо́лнися вре́мя роди́ти е́й, и роди́ сы́на.

И слы́шаша о́крестъ живу́щiи и у́жики ея́, я́ко возвели́чилъ е́сть Госпо́дь ми́лость Свою́ съ не́ю: и ра́довахуся съ не́ю.

И бы́сть во осмы́й де́нь, прiидо́ша обрѣ́зати отроча́, и нарица́ху е́ и́менемъ отца́ его́, Заха́рiю.

И отвѣща́вши ма́ти его́ рече́: ни́, но да нарече́тся Иоа́ннъ.

И рѣ́ша къ не́й, я́ко никто́же е́сть въ родствѣ́ твое́мъ, и́же нарица́ется и́менемъ тѣ́мъ.

И помава́ху отцу́ его́, е́же ка́ко бы хотѣ́лъ нарещи́ е́.

И испро́шь дщи́цу, написа́, глаго́ля: Иоа́ннъ бу́детъ и́мя ему́. И чудя́хуся вси́.

Отверзо́шася же уста́ его́ а́бiе и язы́къ его́, и глаго́лаше, благословя́ Бо́га.

И бы́сть на всѣ́хъ стра́хъ живу́щихъ о́крестъ и́хъ: и во все́й странѣ́ Иуде́йстѣй повѣ́даеми бя́ху вси́ глаго́ли сі́и.

И положи́ша вси́ слы́шавшiи въ се́рдцѣ свое́мъ, глаго́люще: что́ у́бо отроча́ сiе́ бу́детъ? И рука́ Госпо́дня бѣ́ съ ни́мъ.

И Заха́рiа оте́цъ его́ испо́лнися Ду́ха Свя́та, и проро́чествова, глаго́ля:

благослове́нъ Госпо́дь Бо́гъ Изра́илевъ, я́ко посѣти́ и сотвори́ избавле́нiе лю́демъ Свои́мъ:

и воздви́же ро́гъ спасе́нiя на́мъ, въ дому́ Дави́да о́трока Своего́:

я́коже глаго́ла усты́ святы́хъ су́щихъ от вѣ́ка проро́къ Его́,

спасе́нiе от вра́гъ на́шихъ и изъ руки́ всѣ́хъ ненави́дящихъ на́съ:

сотвори́ти ми́лость со отцы́ на́шими и помяну́ти завѣ́тъ святы́й Сво́й,

кля́тву, е́юже кля́тся ко Авраа́му отцу́ на́шему, да́ти на́мъ,

безъ стра́ха, изъ руки́ вра́гъ на́шихъ изба́вльшымся,

служи́ти Ему́ преподо́бiемъ и пра́вдою предъ Ни́мъ вся́ дни́ живота́ на́шего.

И ты́, отроча́, проро́къ Вы́шняго нарече́шися: предъи́деши бо предъ лице́мъ Госпо́днимъ, угото́вати пути́ Его́,

да́ти ра́зумъ спасе́нiя лю́демъ Его́, во оставле́нiе грѣ́хъ и́хъ,

милосе́рдiя ра́ди ми́лости Бо́га на́шего, въ ни́хже посѣти́лъ е́сть на́съ Восто́къ свы́ше,

просвѣти́ти во тмѣ́ и сѣ́ни сме́ртнѣй сѣдя́щыя, напра́вити но́ги на́шя на пу́ть ми́ренъ.

Отроча́ же растя́ше и крѣпля́шеся ду́хомъ: и бѣ́ въ пусты́нехъ до дне́ явле́нiя своего́ ко Изра́илю.

Рус. (Бируковы)

В этом переводе выбранная книга отсутствует

Украинский (Огієнко)

Через те, що багато-хто брались складати оповість про справи, які стались між нами,

як нам ті розповіли, хто спочатку були самовидцями й слугами Слова,

тому й я, все від першої хвилі докладно розвідавши, забажав описати за порядком для тебе, високодостойний Теофіле,

щоб пізнав ти істоту науки, якої навчився.

За днів царя юдейського Ірода був один священик, на ім́я Захарій, з денної черги Авія, та дружина його із дочок Ааронових, а ім́я їй Єлисавета.

І обоє вони були праведні перед Богом, бездоганно сповняючи заповіді й постанови Господні.

А дитини не мали вони, бо Єлисавета неплідна була, та й віку старого обоє були.

І ось раз, як у порядку своєї черги він служив перед Богом,

за звичаєм священства, жеребком йому випало до Господнього храму ввійти й покадити.

Під час же кадіння вся безліч народу молилась знадвору.

І з́явивсь йому Ангол Господній, ставши праворуч кадильного жертівника.

І стривоживсь Захарій, побачивши, і острах на нього напав.

А Ангол до нього промовив: Не бійся, Захаріє, бо почута молитва твоя, і дружина твоя Єлисавета сина породить тобі, ти ж даси йому ймення Іван.

І він буде на радість та втіху тобі, і з його народження багато-хто втішаться.

Бо він буде великий у Господа, ні вина, ні п́янкого напою не питиме, і наповниться Духом Святим ще з утроби своєї матері.

І багато синів із Ізраїля він наверне до їхнього Господа Бога.

І він сам перед Ним буде йти в духу й силі Іллі, щоб серця батьків привернути до дітей, і неслухняних до мудрости праведних, щоб готових людей спорядити для Господа.

І промовив Захарій до Ангола: Із чого пізнаю я це?
Я ж старий, та й дружина моя вже похилого віку…

А Ангол прорік йому в відповідь: Я Гавриїл, що стою перед Богом;
мене послано, щоб говорити з тобою, і звістити тобі про цю Добру Новину.

І замовкнеш ось ти, і говорити не зможеш аж до дня, коли станеться це, за те, що ти віри не йняв був словам моїм, які збудуться часу свого!

А люди чекали Захарія, та й дивувались, чого забаривсь він у храмі.

Коли ж вийшов, не міг говорити до них, і вони зрозуміли, що видіння він бачив у храмі.
А він тільки знаки їм давав, і залишився німий…

І як дні його служби скінчились, він вернувся до дому свого.

А після тих днів зачала його дружина Єлисавета, і таїлась п́ять місяців, кажучи:

Так для мене Господь учинив за тих днів, коли зглянувся Він, щоб зняти наругу мою між людьми!

А шостого місяця від Бога був посланий Ангол Гавриїл у галілейське місто, що йому на ім́я Назарет,

до діви, що заручена з мужем була, на ім́я йому Йосип, із дому Давидового, а ім́я діві Марія.

І, ввійшовши до неї, промовив: Радій, благодатная, Господь із тобою!
Ти благословенна між жонами!

Вона ж затривожилась словом, та й стала роздумувати, що б то значило це привітання.

А Ангол промовив до неї: Не бійся, Маріє, бо в Бога благодать ти знайшла!

І ось ти в утробі зачнеш, і Сина породиш, і даси Йому ймення Ісус.

Він же буде Великий, і Сином Всевишнього званий, і Господь Бог дасть Йому престола Його батька Давида.

І повік царюватиме Він у домі Якова, і царюванню Його не буде кінця.

А Марія озвалась до Ангола: Як же станеться це, коли мужа не знаю?…

І Ангол промовив у відповідь їй: Дух Святий злине на тебе, і Всевишнього сила обгорне тебе, через те то й Святе, що народиться, буде Син Божий!

А ото твоя родичка Єлисавета і вона зачала в своїй старості сина, і оце шостий місяць для неї, яку звуть неплідною.

Бо для Бога нема неможливої жадної речі!

А Марія промовила: Я ж Господня раба: нехай буде мені згідно з словом твоїм!
І відійшов Ангол від неї.

Тими днями зібралась Марія й пішла, поспішаючи, у гірську околицю, у місто Юдине.

І ввійшла вона в дім Захарія, та й поздоровила Єлисавету.

Коли ж Єлисавета зачула Маріїн привіт, затріпотала дитина в утробі її.
І Єлисавета наповнилась Духом Святим,

і скрикнула голосом гучним, та й прорекла: Благословенна Ти між жонами, і благословенний Плід утроби твоєї!

І звідкіля мені це, що до мене прийшла мати мого Господа?

Бо як тільки в вухах моїх голос привіту твого забринів, від радощів затріпотала дитина в утробі моїй!

Блаженна ж та, що повірила, бо сповниться проречене їй від Господа!

А Марія промовила: Величає душа моя Господа,

і радіє мій дух у Бозі, Спасі моїм,

що зглянувся Він на покору Своєї раби, бо ось від часу цього всі роди мене за блаженну вважатимуть,

бо велике вчинив мені Потужний!
Його ж Імення святе,

і милість Його з роду в рід на тих, хто боїться Його!

Він показує міць Свого рамена, розпорошує тих, хто пишається думкою серця свого!

Він могутніх скидає з престолів, підіймає покірливих,

удовольняє голодних добром, а багатих пускає ні з чим!

Пригорнув Він Ізраїля, Свого слугу, щоб милість згадати,

як прорік був Він нашим отцям, Аврааму й насінню його аж повіки!

І залишалась у неї Марія щось місяців зо три, та й вернулась до дому свого.

А Єлисаветі настав час родити, і сина вона породила.

І почули сусіди й родина її, що Господь Свою милість велику на неї послав, та й утішалися разом із нею.

І сталося восьмого дня, прийшли, щоб обрізати дитя, і хотіли назвати його йменням батька його Захарій.

І озвалася мати його та й сказала: Ні, нехай названий буде Іван!

А до неї сказали: Таж у родині твоїй нема жадного, який названий був тим ім́ям!

І кивали до батька його, як хотів би назвати його?

Попросивши ж табличку, написав він слова: Іван імення йому.
І всі дивувались.

І в тій хвилі уста та язик розв́язались йому, і він став говорити, благословляючи Бога!

І страх обгорнув усіх їхніх сусідів, і по всіх верховинах юдейських пронеслася чутка про це все…

А всі, що почули, розважали у серці своїм та казали: Чим то буде дитина оця?…
І Господня рука була з нею.

Його ж батько Захарій наповнився Духом Святим, та й став пророкувати й казати:

Благословенний Господь, Бог Ізраїлів, що зглянувся й визволив люд Свій!

Він ріг спасіння підніс нам у домі Давида, Свого слуги,

як був заповів відвіку устами святих пророків Своїх,

що від ворогів наших визволить нас, та з руки всіх наших ненависників,

що вчинить Він милість нашим отцям, і буде пригадувати Свій святий заповіт,

що дотримає й нам ту присягу, якою Він присягавсь Авраамові, отцю нашому,

щоб ми, визволившись із руки ворогів, служили безстрашно Йому

у святості й праведності перед Ним по всі дні життя нашого.

Ти ж, дитино, станеш пророком Всевишнього, бо будеш ходити перед Господом, щоб дорогу Йому приготувати,

щоб народу Його дати пізнати спасіння у відпущенні їхніх гріхів,

через велике милосердя нашого Бога, що ним Схід із висоти нас відвідав,

щоб світити всім тим, хто перебуває в темряві й тіні смертельній, щоб спрямувати наші ноги на дорогу миру!

А дитина росла, і скріплялась на дусі, і перебувала в пустинях до дня свого з́явлення перед Ізраїлем.

Таджикский

Языки

Азбаски бисьёр касон ба тартиб додани нақли воқеаҳое шурўъ карданд, ки рўй доданашон дар миёни мо пурра маълум аст,

Чунон ки аз ибтидо ба василаи шоҳидон ва ходимони Калом ба мо расондаанд,

Ман низ салоҳ донистам, ки ҳама чизро аз худи аввал бодиққат тадқиқ намуда, пай дар ҳам барои ту, эй Теофилуси мўҳтарам, бинависам,

То ки ту боэътимодии таълимотеро, ки дар он тарбия ёфтаӣ, бидонӣ.

Дар айёми Ҳиродус, подшоҳи Яҳудо, Закарьё ном коҳине аз навбати Абиё буд, ва зани ў аз духтарони Ҳорун буда, Элисабаъ ном дошт.

Ҳар дуи онҳо пеши Худо одил буданд ва аз рўи тамоми аҳком ва фароизи Худованд бекаму кост рафтор мекарданд.

Онҳо фарзанд надоштанд, зеро ки Элисабаъ нозой буд, ва ҳар ду ба пиронсолагӣ расида буданд.

Боре, вақте ки ў бо навбати худ пеши Худо каҳонат мекард,

Мувофиқи таомули каҳонат, қуръа ба номи ў баромад, ки ба маъбади Худованд даромада, бухур кунад;

Ва дар вақти бухур карданаш тамоми ҷамоат дар берун дуо мегуфт.

Баногоҳ фариштаи Худованд бар ў зоҳир гардида, дар тарафи рости қурбонгоҳи бухур истод.

Закарьё аз ин рўъё музтариб шуда, ба ҳарос афтод.

Аммо фаришта ба ў гуфт: “Эй Закарьё, натарс, зеро ки дуои ту мустаҷоб шудааст, ва зани ту Элисобаъ ба ту писаре хоҳад зоид, ва ту ўро Яҳьё хоҳӣ номид“.

Ва туро шодмонӣ ва хурсандӣ насиб хоҳад шуд, ва бисьёр касон ба таваллуди ў шодӣ хоҳанд кард.

Зеро ки ў дар назди Худованд бузург хоҳад буд, ва шароб ва арақ нахоҳид нўшид, ва аз шиками модари худ аз Рўҳулқкудс пур хоҳад буд,

Ва бисьёр касонро аз банӣ-Исроил ба Худованд Худои онҳо руҷуъ хоҳад кунонд.

Ва пешопеши Ў бо рўҳ ва қувваи Ильёс қадам хоҳад зад, то ки дилҳои падаронро ба фарзандон ва номутеонро ба ҳикмати одилон баргардонад ва халқи дурусте барои Худованд муҳайё созад“.

Закарьё ба фаришта гуфт: “Инро аз рўи чӣ бидонам? Зеро ки ман пир ҳастам, ва зани ман низ ба пиронсолагӣ расидааст“.

Фаришта дар ҷавоби ў гуфт: “Ман Ҷаброил ҳастам, ки ба ҳузури Худо меистам, ва фиристода шудаам барои он ки бо ту сухан ронам ва ин муждаро ба ту бирасонам.

Ва инак, забонат лол шуда, то рўзи ба амал омдани ин ту имконияти гап задан нахоҳи дошт, аз барои он ки ба суханони ман, ки дар вақти худ ба иҷро хоҳанд расид, имон наовардӣ“.

Дар ин миён ҷамоат мунтазири Закарьё буданд ва тааҷҷуб менамуданд, ки ў дар маъбад даранг мекунад.

Ва ҳангоме ки берун омад, ба онҳо гап зада натавонист, ва онҳо фаҳмиданд, ки ў дар маъбад рўъёе дидааст; ва ў ба онҳо имову ишора мекард, ва забонаш лол шуда буд.

Вақте ки рўзҳои хизматаш ба анҷом расид, ба хонаи худ рафт.

Ва баъд аз он рўзҳо зани ў, Элисобаъ. ҳомила шуда, панҷ моҳ худро аз ҳама пинҳон дошт, ва гуфт:

„Дар ин рўзҳо Худованд назар карда, ба ман чунин амал кард, то ки нанги маро аз миёни мардум бардорад“.

Ва дар моҳи шашум Ҷабраили фаришта аз ҷониби Худо ба Носира ном шаҳри Ҷалил фиристода шуд.

Назди бокирае ки номзади Юсуф ном марде аз хонадони Довуд буд; ва номи он бокира Марьям буд.

Ва фаришта назди вай омада, гуфт: “Салом бар ту, эй пурфайз! Худованд бо туст; ту дар миёни занон муборак ҳастӣ“.

Аммо вай ўро дида, аз суханонаш музтариб шуд ва дар дили худ гуфт, ки ин чӣ саломе бошад.

Ва фаришта ба вай гуфт: “Эй Марьям, натарс, зеро ки ту назди Худо файз ёфтаӣ;

Ва инак, ҳомила шуда, Писаре хоҳӣ зоид, ва Ўро Исо хоҳӣ номид;

Ва Ў бузург хоҳад буд ва Писари Ҳаққи Таоло номида хоҳад шуд; ва Худованд Худо тахти падараш Довудро ба Ў хоҳад дод;

Ва Ў ба хонадони Яъқуб то абад салтанат хоҳад ронд, ва салтанати Ў интиҳо нахоҳад дошт“

Марьям ба фаришта гуфт: “Ин чӣ гуна мешавад, дар сурате ки ман бокира ҳастам?“

Фаришта дар ҷавоби вай гуфт: “Рўҳулқудс бар ту хоҳад омад, ва қуввати Ҳаққи Таоло бар ту соя хоҳад афканд; бинобар ин он мавлуди Муқаддас ҳам Писари Худо номида хоҳад шуд;

Инак, хеши ту, Элисобаъ, ки ўро нозой меноманд, ў низ дар шиками худ писаре дорад, ва ҳоло моҳи шашуми ўст;

Зеро ки назди Худо ҳеҷ каломе бе оқибат намемонад“.

Марьям гуфт: “Инак, канизи Худованд ҳастам; бигзор бо ман аз рўи каломи ту бишавад“. Ва фаришта аз пеши вай рафт.

Дар он рўзҳо Марьям роҳсипор шуда, бо шитоб ба шаҳре рафт, ки дар кўҳистони Яҳудо воқеъ аст,

Ва ба хонаи Закарьё даромада, ба Элисобаъ салом гуфт.

Ва чун Элисобаъ саломи Марьямро шунид, бача дар шикамаш ба ҷунбиш омад; ва Элисобаъ аз Рўҳулқудс пур шуд,

Ва бо овози баланд хитоб намуда, гуфт: “Ту дар миёни занон муборак ҳастӣ, ва муборак аст самари шиками ту!“.

„Ва ин ба ман аз куҷост, ки модари Худованди ман назди ман омадааст?

Зеро ки чун саломи ту ба гўшам расид, бача аз шодӣ дар шикамам ба ҷунбиш омад;

Ва хушо вай, ки имон овардааст, ки он чи аз ҷониби Худованд ба вай гуфта шудааст, ба амал хоҳад омад“.

Ва Марьям гуфт: “Ҷони ман Худовандро ситоиш мекунад,

Ва рўҳи ман аз Худои Наҷотдиҳандаи ман ба ваҷд омад,

Ки Ў ба фурўтании канизи Худ назар кардааст; зеро ки минбаъд ҳамаи наслҳо маро хушбахт хоҳанд хонд;

Зеро ки он Қодир чизи бузурге барои ман ба амал овард, ва исми Ў муқаддас аст,

Ва марҳамати Ў насл ба насл барои касонест, ки аз Ў метарсанд;

Қуввати бозуи Худро зоҳир сохт; онҳоеро, ки аз андешаҳои дилашон мағрур буданд, пароканда кард;

Зўроваронро аз тахтҳо вожгун сохт ва фурўтанонро сарафроз гардонд;

Гуруснагонро аз неъматҳо пур кард, ва сарватдоронро тиҳидаст фиристод;

Бандаи Худ Исроилро дасгирӣ кард, ба хотираи марҳамати Худ,-

Чунон ки ба падарони мо гуфта буд,-ба Иброҳим ва насли ў то абад“.

Ва Марьям қариб се моҳ назди ў монд ва баъд ба хонаи худ баргашт.

Чун вақти зоидани Элисобаъ расид, ў писаре зоид.

Ва ҳамсояҳо ва хешу табори ў шуниданд, ки Худованд марҳамати Худро ба ў афзун кардааст, ва бо ў шод шуданд.

Ва дар рўзи ҳаштум омаданд, ки кўдакро хатна кунанд, ва мехостад ўро, аз рўи номи падараш, Закарьё ном монанд.

Лекин модараш дар ҷавоб гуфт: “Не, балки ў Яҳьё номида хоҳад шуд“.

Ба вай гуфтанд: “Дар авлоди ту касе нест, ки чунин ном дошта бошад“.

Ва бо имову ишорат аз падараш пурсиданд, ки ўро чӣ ном ниҳодан мехоҳад.

Ў тахтачае талабида, бар он навишт: “Номи ў Яҳьёст“. Ва ҳама мутааҷҷиб шуданд.

Дарҳол даҳон ва забони ў кушода шуд, ва ў ба сухан даромада, Худоро ҳамду сано хонд.

Ва ҳамаи ҳамсояҳои онҳо ба ҳарос афтоданд; ва тамоми ин воқеаро дар сар то сари кўҳистони Яҳудо нақл мекарданд.

Ва ҳар кӣ мешунавид, инро дар дили худ ҷо дода, мегуфт: “Ин кўдак кӣ хоҳад шуд?“ Ва дасти Худованд бо ў буд.

Падари ў, Закарьё аз Рўҳулқудс пур шуд ва нубувват намуда гуфт:

„Муборак аст Худованд Худои Исроил, ки қавми Худро парасторӣ намуда, ба вай халосӣ ато фармудааст,

Ва барои мо дар хонадони бандаи Худ Довуд шохи наҷот барпо кардааст,

Чунон ки аз қадим бо забони анбиёи муқаддаси Худ гуфтааст,

Ки моро аз душманони мо ва аз дасти ҳамаи онҳое ки аз мо нафрат доранд, наҷот хоҳад дод;

Ба падарони мо марҳамат намуда, аҳди муқаддаси Худро,

Қасамеро, ки Ў ба падари мо Иброҳим ёд карда буд ба хотир хоҳад овард,

Ва ба мо имконият хоҳад дод, ки аз дасти душманони худ халос шуда, бе тарсу бим

Ба Ў бо қудсият ва адолат хизмат кунем, дар ҳолате ки тамоми айёми умри худ пеши Ў бошем.

Ва ту, эй кўдак, набии Ҳаққи Таоло хонда хоҳӣ шуд, зеро ки пешопеши Худованд қадам хоҳӣ зад, то ки роҳҳои Ўро муҳайё кунӣ

Ва ба қавми Ў бифаҳмонӣ, ки наҷот дар омурзиши гуноҳҳои онҳст,

Аз умқи марҳамати Худои мо, ки бо он моро Найири Толеъ аз олами боло парасторӣ намуд,

То ки касони дар торикӣ ва дар сояи марг нишастаро мунавар созад ва пойҳои моро ба роҳи осоиштагӣ равона кунад“.

Ва кўдак калон шуда, рўҳаш қавӣ мегашт, ва то рўзе ки бар Исроил зоҳир гардид, дар биёбонҳо буд.