И сотвори́ша Па́сху, начина́ющуся пе́рвому ме́сяцу въ четвертыйна́десять де́нь въ пусты́ни Сина́йстѣй: я́коже повелѣ́ Госпо́дь Моисе́ю, та́ко сотвори́ша сы́нове Изра́илевы.

И прiидо́ша му́жiе, и́же бя́ху нечи́сти о души́ человѣ́чи, и не можа́ху сотвори́ти Па́схи въ то́й де́нь: и прiидо́ша предъ Моисе́а и Ааро́на въ то́й де́нь.

И реко́ша му́жiе о́нiи къ нему́: мы́ нечи́сти есмы́ о души́ человѣ́чи: еда́ у́бо лиши́мся принести́ да́ръ Го́споду во вре́мя свое́ посредѣ́ сыно́въ Изра́илевыхъ?

И рече́ Моисе́й къ ни́мъ: ста́ните ту́, да услы́шу, что́ повели́тъ Госпо́дь о ва́съ.

И рече́ Госпо́дь къ Моисе́ю, глаго́ля:

рцы́ сыно́мъ Изра́илевымъ, глаго́ля: человѣ́къ человѣ́къ, и́же а́ще бу́детъ нечи́стъ о души́ человѣ́чи, или́ на пути́ дале́че, или́ въ ва́съ, или́ въ ро́дѣхъ ва́шихъ, и да сотвори́тъ Па́сху Го́споду,

въ ме́сяцъ вторы́й, въ четвертыйна́десять де́нь [ме́сяца] къ ве́черу да сотворя́тъ ю́, со опрѣсно́ки и съ го́рькимъ зе́лiемъ да снѣдя́тъ ю́:

да не оста́вятъ от нея́ на у́трiе, и ко́сти да не сокруша́тъ от нея́, по всему́ зако́ну Па́схи да сотворя́тъ ю́.

И человѣ́къ, и́же а́ще чи́стъ бу́детъ, и на пути́ дале́че нѣ́сть, и оста́витъ сотвори́ти Па́сху, потреби́тся душа́ та́ от люді́й свои́хъ: я́ко да́ра Го́сподеви не принесе́ во вре́мя свое́, грѣ́хъ сво́й прiи́метъ человѣ́къ то́й.

А́ще же прiи́детъ къ ва́мъ пришле́цъ въ зе́млю ва́шу и сотвори́тъ Па́сху Го́споду, по зако́ну Па́схи и по чи́ну ея́, та́ко сотвори́тъ ю́: зако́нъ еди́нъ да бу́детъ ва́мъ и прише́лцу и тузе́мцу.

И въ де́нь, въ о́ньже поста́вися ски́нiя, покры́ о́блакъ ски́нiю и до́мъ свидѣ́нiя: от ве́чера же бя́ше надъ ски́нiею а́ки ви́дъ о́гненъ до зау́трiя:

та́ко быва́ше всегда́: о́блакъ покрыва́ше ю́ въ де́нь, и ви́дъ о́гненъ но́щiю:

и егда́ восхожда́ше о́блакъ от ски́нiи, и по си́хъ воздвиза́хуся сы́нове Изра́илтестiи: и на мѣ́стѣ, на не́мже стоя́ше о́блакъ, та́мо ополча́хуся сы́нове Изра́илевы.

По повелѣ́нiю Госпо́дню да ополча́ются сы́нове Изра́илевы и повелѣ́нiемъ Госпо́днимъ да воздвиза́ются: во вся́ дни́, въ ня́же осѣня́етъ о́блакъ надъ ски́нiею, да ополча́ются сы́нове Изра́илевы:

и егда́ преме́длитъ о́блакъ надъ ски́нiею дни́ мно́ги, да стрегу́тъ сы́нове Изра́илтестiи стра́жу Госпо́дню и да не воздви́жутся:

и бу́детъ егда́ покры́етъ о́блакъ дни́ числа́ надъ ски́нiею, глаго́ломъ Госпо́днимъ да ополча́ются и повелѣ́нiемъ Госпо́днимъ да воздви́жутся:

и бу́детъ егда́ пребу́детъ о́блакъ от ве́чера до зау́трiя, и а́ще воздви́гнется о́блакъ зау́тра, да воздви́гнутся дне́мъ или́ но́щiю,

и а́ще воздви́гнется о́блакъ, да по́йдутъ: или́ де́нь или́ ме́сяцъ дні́й умно́житъ о́блакъ осѣня́ющь надъ не́ю, да ополча́тся сы́нове Изра́илевы, и да не воздвиза́ются: во отступле́нiи его́, воздвиза́хуся:

я́ко повелѣ́нiемъ Госпо́днимъ да ополча́ются и повелѣ́нiемъ Госпо́днимъ да воздвиза́ются: стра́жу Госпо́дню стрежа́ху по повелѣ́нiю Госпо́дню руко́ю Моисе́овою.

Украинский (Огієнко)

І Господь промовляв до Мойсея в Сінайській пустині другого року по виході з єгипетського краю, першого місця, говорячи:

І нехай справлять Ізраїлеві сини Пасху в означений час.

Чотирнадцятого дня цього місяця надвечір справите її означеного часу його, за всіма постановами її та за всіма уставами її спорядите її.

І Мойсей промовляв до Ізраїлевих синів, щоб справили Пасху.

І справили вони Пасху першого місяця, чотирнадцятого дня місяця надвечір у Сінайській пустині, усе, як Господь наказав був Мойсеєві, так зробили Ізраїлеві сини.

Та були люди, що були нечисті від дотику до тіла померлої людини, і не могли справити Пасху того дня.
І прийшли вони того дня до Мойсея й до Аарона,

та й сказали ті люди до нього: Ми нечисті через дотик до тіла померлої людини.
Чому ми будемо позбавлені ласки принести жертву Господню означеного часу серед Ізраїлевих синів?

І сказав до них Мойсей: Постійте, а я послухаю, що Господь накаже про вас.

І Господь промовляв до Мойсея, говорячи:

Промовляй до Ізраїлевих синів, говорячи: Кожен чоловік із вас, або з ваших нащадків, коли буде нечистий через дотик до мертвого тіла, або буде в далекій дорозі, то й він справить Пасху для Господа.

Місяця другого, чотирнадцятого дня надвечір спорядять вони її, з опрісноками та з гірким зіллям будуть їсти її.

Не позоставлять із неї до ранку, а костей не зламають у ній, за повною постановою Пасхи справлять її.

А чоловік, який чистий, а в дорозі не є, і стримається споряджати Пасху, то буде винищена душа та з народу її, бо Господньої жервти він не приніс означеного часу її.
Гріх свій понесе той чоловік!

А коли перебуватиме з вами приходько, то справить він Пасху для Господа, за постановою про Пасху та за уставом про неї, так зробить.
Постанова одна буде для вас, і для приходька, і для тубільця землі.

А того дня, коли поставлено скинію, хмара покрила скинію над ковчегом свідоцтва.
А ввечорі було над скинією, як подоба огню, аж до ранку.

Так завжди бувало: удень покривала його та хмара, а вночі подоба огню.

І коли підіймалася хмара з-над скинії, то потому рушали Ізраїлеві сини, а на тому місці, на якому хмара ставала, там таборували Ізраїлеві сини.

На Господній наказ рушали Ізраїлеві сини, і на Господній наказ таборували.
Усі ті дні, коли хмара перебувала над скинією, вони таборували.

А коли хмара багато днів позоставалася над скинією, то Ізраїлеві сини виконували Господню сторожу, і не рушали.

І бувало, що хмара була над скинією полічені дні, то вони на Господній наказ таборували, і на Господній наказ рушали.

І бувало, що хмара була від вечора аж до ранку, а підіймалася хмара вранці, то рушали вони.
Або день і ніч була, і підіймалася хмара, то рушали вони.

Або два дні, або місяць, або рік хмара була над нею, над скинією, Ізраїлеві сини таборували, і не рушали, а коли вона підіймалась, рушали вони.

На Господній наказ таборували вони, і на Господній наказ рушали вони.
Вони виконували Господню сторожу на Господній наказ через Мойсея.

Арабский (Arabic Van Dyke)

وَكَلَّمَ الرَّبُّ مُوسَى فِي بَرِّيَّةِ سِينَاءَ، فِي السَّنَةِ الثَّانِيَةِ لِخُرُوجِهِمْ مِنْ أَرْضِ مِصْرَ فِي الشَّهْرِ الأَوَّلِ قَائِلاً:

«وَلْيَعْمَلْ بَنُو إِسْرَائِيلَ الْفِصْحَ فِي وَقْتِهِ.

فِي الْيَوْمِ الرَّابعَ عَشَرَ مِنْ هذَا الشَّهْرِ بَيْنَ الْعَشَاءَيْنِ تَعْمَلُونَهُ فِي وَقْتِهِ. حَسَبَ كُلِّ فَرَائِضِهِ وَكُلِّ أَحْكَامِهِ تَعْمَلُونَهُ».

فَكَلَّمَ مُوسَى بَنِي إِسْرَائِيلَ أَنْ يَعْمَلُوا الْفِصْحَ.

فَعَمِلُوا الْفِصْحَ فِي الشَّهْرِ الأَوَّلِ فِي الْيَوْمِ الرَّابعَ عَشَرَ مِنَ الشَّهْرِ بَيْنَ الْعَشَاءَيْنِ فِي بَرِّيَّةِ سِينَاءَ، حَسَبَ كُلِّ مَا أَمَرَ الرَّبُّ مُوسَى هكَذَا فَعَلَ بَنُو إِسْرَائِيلَ.

لكِنْ كَانَ قَوْمٌ قَدْ تَنَجَّسُوا لإِنْسَانٍ مَيْتٍ، فَلَمْ يَحِلَّ لَهُمْ أَنْ يَعْمَلُوا الْفِصْحَ فِي ذلِكَ الْيَوْمِ. فَتَقَدَّمُوا أَمَامَ مُوسَى وَهَارُونَ فِي ذلِكَ الْيَوْمِ،

وَقَالُ لَهُ أُولئِكَ النَّاسُ: «إِنَّنَا مُتَنَجِّسُونَ لإِنْسَانٍ مَيِّتٍ. لِمَاذَا نُتْرَكُ حَتَّى لاَ نُقَرِّبَ قُرْبَانَ الرَّبِّ فِي وَقْتِهِ بَيْنَ بَنِي إِسْرَائِيلَ؟»

فَقَالَ لَهُمْ مُوسَى: «قِفُوا لأَسْمَعَ مَا يَأْمُرُ بِهِ الرَّبُّ مِنْ جِهَتِكُمْ».

فَكَلَّمَ الرَّبُّ مُوسَى قَائِلاً:

«كَلِّمْ بَنِي إِسْرَائِيل قَائِلاً: كُلُّ إِنْسَانٍ مِنْكُمْ أَوْ مِنْ أَجْيَالِكُمْ كَانَ نَجِسًا لِمَيْتٍ، أَوْ فِي سَفَرٍ بَعِيدٍ، فَلْيَعْمَلِ الْفِصْحَ لِلرَّبِّ.

فِي الشَّهْرِ الثَّانِي، فِي الْيَوْمِ الرَّابعَ عَشَرَ بَيْنَ الْعَشَاءَيْنِ يَعْمَلُونَهُ. عَلَى فَطِيرٍ وَمُرَارٍ يَأْكُلُونَهُ.

لاَ يُبْقُوا مِنْهُ إِلَى الصَّبَاحِ وَلاَ يَكْسِرُوا عَظْمًا مِنْهُ. حَسَبَ كُلِّ فَرَائِضِ الْفِصْحِ يَعْمَلُونَهُ.

لكِنْ مَنْ كَانَ طَاهِرًا وَلَيْسَ فِي سَفَرٍ، وَتَرَكَ عَمَلَ الْفِصْحِ، تُقْطَعُ تِلْكَ النَّفْسُ مِنْ شَعْبِهَا، لأَنَّهَا لَمْ تُقَرِّبْ قُرْبَانَ الرَّبِّ فِي وَقْتِهِ. ذلِكَ الإِنْسَانُ يَحْمِلُ خَطِيَّتَهُ.

وَإِذَا نَزَلَ عِنْدَكُمْ غَرِيبٌ فَلْيَعْمَلْ فِصْحًا لِلرَّبِّ. حَسَبَ فَرِيضَةِ الْفِصْحِ وَحُكْمِهِ كَذلِكَ يَعْمَلُ. فَرِيضَةٌ وَاحِدَةٌ تَكُونُ لَكُمْ لِلْغَرِيبِ وَلِوَطَنِيِّ الأَرْضِ».

وَفِي يَوْمِ إِقَامَةِ الْمَسْكَنِ، غَطَّتِ السَّحَابَةُ الْمَسْكَنَ، خَيْمَةَ الشَّهَادَةِ. وَفِي الْمَسَاءِ كَانَ عَلَى الْمَسْكَنِ كَمَنْظَرِ نَارٍ إِلَى الصَّبَاحِ.

هكَذَا كَانَ دَائِمًا. السَّحَابَةُ تُغَطِّيهِ وَمَنْظَرُ النَّارِ لَيْلاً.

وَمَتَى ارْتَفَعَتِ السَّحَابَةُ عَنِ الْخَيْمَةِ كَانَ بَعْدَ ذلِكَ بَنُو إِسْرَائِيلَ يَرْتَحِلُونَ، وَفِي الْمَكَانِ حَيْثُ حَلَّتِ السَّحَابَةُ هُنَاكَ كَانَ بَنُو إِسْرَائِيلَ يَنْزِلُونَ.

حَسَبَ قَوْلِ الرَّبِّ كَانَ بَنُو إِسْرَائِيلَ يَرْتَحِلُونَ، وَحَسَبَ قَوْلِ الرَّبِّ كَانُوا يَنْزِلُونَ. جَمِيعَ أَيَّامِ حُلُولِ السَّحَابَةِ عَلَى الْمَسْكَنِ كَانُوا يَنْزِلُونَ.

وَإِذَا تَمَادَتِ السَّحَابَةُ عَلَى الْمَسْكَنِ أَيَّامًا كَثِيرَةً كَانَ بَنُو إِسْرَائِيلَ يَحْرُسُونَ حِرَاسَةَ الرَّبِّ وَلاَ يَرْتَحِلُونَ.

وَإِذَا كَانَتِ السَّحَابَةُ أَيَّامًا قَلِيلَةً عَلَى الْمَسْكَنِ، فَحَسَبَ قَوْلِ الرَّبِّ كَانُوا يَنْزِلُونَ، وَحَسَبَ قَوْلِ الرَّبِّ كَانُوا يَرْتَحِلُونَ.

وَإِذَا كَانَتِ السَّحَابَةُ مِنَ الْمَسَاءِ إِلَى الصَّبَاحِ، ثُمَّ ارْتَفَعَتِ السَّحَابَةُ فِي الصَّبَاحِ، كَانُوا يَرْتَحِلُونَ. أَوْ يَوْمًا وَلَيْلَةً ثُمَّ ارْتَفَعَتِ السَّحَابَةُ كَانُوا يَرْتَحِلُونَ.

أَوْ يَوْمَيْنِ أَوْ شَهْرًا أَوْ سَنَةً، مَتَى تَمَادَتِ السَّحَابَةُ عَلَى الْمَسْكَنِ حَالَّةً عَلَيْهِ، كَانَ بَنُو إِسْرَائِيلَ يَنْزِلُونَ وَلاَ يَرْتَحِلُونَ. وَمَتَى ارْتَفَعَتْ كَانُوا يَرْتَحِلُونَ.

حَسَبَ قَوْلِ الرَّبِّ كَانُوا يَنْزِلُونَ، وَحَسَبَ قَوْلِ الرَّبِّ كَانُوا يَرْتَحِلُونَ. وَكَانُوا يَحْرُسُونَ حِرَاسَةَ الرَّبِّ حَسَبَ قَوْلِ الرَّبِّ بِيَدِ مُوسَى.

Таджикский

Языки

Ва Парвардигор ба Мусо дар биёбони Сино дар соли дуюми аз Миср берун омаданашон, дар моҳи якум, сухан ронда, гуфт:

«Бигзор банӣ Исроил фисҳро дар мӯҳлати он ба ҷо оваранд.

Дар рӯзи чордаҳуми ҳамин моҳ, шомгоҳ, онро дар мӯҳлаташ ба ҷо оваред; мувофиқи тамоми фароизаш ва тамоми аҳкомаш онро ба амал оваред».

Ва Мусо ба банӣ Исроил гуфт, ки фисҳро ба ҷо оваранд.

Ва фисҳро дар моҳи якум, дар рӯзи чордаҳуми моҳ, шомгоҳ, дар биёбони Сино ба ҷо оварданд; мувофиқи ҳар он чи Парвардигор ба Мусо фармуда буд, банӣ Исроил ҳамон тавр амал карданд.

Вале одамоне буданд, ки ба ҷасади мурда расида нопок шуда буданд, ва фисҳро дар он рӯз наметавонистанд ба ҷо оваранд; ва онҳо дар он рӯз назди Мусо ва Ҳорун омаданд.

Ва он одамон ба ӯ гуфтанд: «Мо ба ҷасади мурда расида нопок шудаем; пас чаро мо маҳрум аз он бошем, ки қурбонии Парвардигорро дар мӯҳлаташ дар миёни банӣ Исроил тақдим намоем?»

Ва Мусо ба онҳо гуфт: «Биистед, то бишнавам, ки Парвардигор дар бораи шумо чӣ мефармояд».

Ва Парвардигор ба Мусо сухан ронда, гуфт:

«Ба банӣ Исроил сухан ронда, бигӯ: ҳар кӣ аз шумо ё аз наслҳои шумо ба ҷасади мурда расида нопок шуда бошад, ё дар сафари дур бошад, бояд вай низ фисҳи Парвардигорро ба ҷо оварад.

Бигзор дар моҳи дуюм, дар рӯзи чордаҳум, шомгоҳ, онро ба ҷо оваранд; бо фатир ва бо сабзаи талх онро бихӯранд.

Чизе аз он то субҳ боқӣ нагузоранд, ва устухонҳояшро нашикананд; мувофиқи тамоми фароизи фисҳ онро ба ҷо оваранд.

Валекин касе ки пок бошад, ва дар сафар набошад, ва аз иҷрои фисҳ гардан тобад, он кас аз миёни қавми худ нобуд хоҳад шуд, зеро ки қурбонии Парвардигорро дар мӯҳлаташ тақдим накардааст; он кас барои гуноҳи худ ҷазо хоҳад ёфт.

Ва агар ғарибе дар миёни шумо сокин шавад, бояд вай низ фисҳи Парвардигорро ба ҷо оварад, мувофиқи фаризаи фисҳ ва дастури он амал намояд; барои шумо як фариза хоҳад буд, – ҳам барои ғариб ва ҳам барои таҳҷоӣ».

Ва дар рӯзе ки манзил барафрошта шуд, абр манзилро, ки хаймаи шаҳодат буд, пӯшонид, ва аз шом то субҳ бар манзил чизе мисли зуҳури оташ намоён буд.

Ҳамеша чунин буд: абр рӯзона онро мепӯшонид, ва шабона – зуҳури оташ.

Ва ҳар вақте ки абр аз хайма баланд мешуд, аз пайи он банӣ Исроил кӯч мекарданд, ва дар маконе ки абр ист мекард, он ҷо банӣ Исроил ӯрду мезаданд.

Бо ҳидояти Парвардигор банӣ Исроил кӯч мекарданд, ва бо ҳидояти Парвардигор ӯрду мезаданд; дар ҳамаи рӯзҳое ки абр бар манзил ист кард, онҳо дар бошишгоҳ мемонданд.

Ва агар абр рӯзҳои бисёр бар манзил ист мекард, банӣ Исроил ин дастури Парвардигорро пайравӣ намуда, кӯч намекарданд.

Ва баъзан абр якчанд рӯз бар манзил меистод, – онҳо бо ҳидояти Парвардигор дар бошишгоҳ мемонданд ва бо ҳидояти Парвардигор кӯч мекарданд.

Ва баъзан абр аз шом то субҳ меистод, ва субҳидам абр баланд мешуд, – он вақт онҳо низ кӯч мекарданд; ё ки абр як шабонарӯз ист карда, баъд баланд мешуд, – онҳо низ кӯч мекарданд.

Ё ки абр агар ду рӯз ё як моҳ ё як сол бар манзил; ист карда, бар он мемонд, – банӣ Исроил низ дар бошишгоҳ монда, кӯч намекарданд; ва ҳангоме ки он баланд мешуд, онҳо кӯч мекарданд.

Бо ҳидояти Парвардигор ӯрду мезаданд ва бо ҳидояти Парвардигор кӯч мекарданд; ва дастури Парвардигорро мувофиқи он чи Парвардигор ба воситаи Мусо фармуда буд, пайравӣ мекарданд.