И рече́ илiа́ проро́къ Ѳесви́тянинъ, и́же от Ѳесві́и Галаа́дскiя, ко Ахаа́ву: жи́въ Госпо́дь Бо́гъ си́лъ, Бо́гъ Изра́илевъ, ему́же предстою́ предъ ни́мъ, а́ще бу́детъ въ лѣ́та сiя́ роса́ и до́ждь, то́чiю от у́стъ словесе́ моего́.

И бы́сть глаго́лъ Госпо́день ко илiи́:

иди́ отсю́ду на восто́къ и скры́йся въ пото́цѣ хора́ѳа пря́мо лицу́ Иорда́нову:

и бу́деши пи́ти от пото́ка во́ду, и вра́номъ заповѣ́дахъ препита́ти тя́ та́мо.

И сотвори́ илiа́ по глаго́лу Госпо́дню, и сѣ́де при пото́цѣ хора́ѳовѣ пря́мо лицу́ Иорда́нову:

и вра́нове приноша́ху ему́ хлѣ́бы и мяса́ зау́тра, и хлѣ́бы и мяса́ къ ве́черу, и от пото́ка пiя́ше во́ду.

И бы́сть по дне́хъ, и и́зсше исто́чникъ, я́ко не бѣ́ дождя́ на зе́млю,

и бы́сть глаго́лъ Госпо́день ко илiи́ глаго́ля:

воста́ни и иди́ въ саре́пту Сидо́нскую, и пребу́ди та́мо: се́ бо, заповѣ́дахъ та́мо женѣ́ вдови́цѣ препита́ти тя́.

И воста́ и и́де въ саре́пту Сидо́нскую, и прiи́де ко врато́мъ гра́да: и се́, та́мо жена́ вдова́ собира́ше дрова́. И возопи́ илiа́ вслѣ́дъ ея́ и рече́ е́й: принеси́ ны́нѣ ми́ ма́ло воды́ въ сосу́дѣ, и испiю́.

И и́де взя́ти. И возопи́ вслѣ́дъ ея́ илiа́ и рече́ е́й: прiими́ у́бо мнѣ́ и укру́хъ хлѣ́ба въ руцѣ́ свое́й, да я́мъ.

И рече́ жена́: жи́въ Госпо́дь Бо́гъ тво́й, а́ще е́сть у мене́ опрѣсно́къ, но то́кмо го́рсть муки́ въ водоно́сѣ и ма́ло еле́а въ чва́нцѣ: и се́, а́зъ соберу́ два́ полѣ́нца, и вни́ду, и сотворю́ е́ себѣ́ и дѣ́темъ мои́мъ, и снѣ́мы е́, и у́мремъ.

И рече́ къ не́й илiа́: дерза́й, вни́ди и сотвори́ по глаго́лу твоему́: но сотвори́ ми отту́ду опрѣсно́къ ма́лъ пре́жде, и принеси́ ми, себѣ́ же и ча́домъ свои́мъ да сотвори́ши по́слѣжде,

я́ко та́ко глаго́летъ Госпо́дь Бо́гъ Изра́илевъ: водоно́съ муки́ не оскудѣ́етъ, и чва́нецъ еле́а не ума́лится до дне́, до́ндеже да́стъ Госпо́дь до́ждь на зе́млю.

И и́де жена́, и сотвори́ по глаго́лу илiину́, и даде́ ему́, и яде́ то́й, и та́, и ча́да ея́.

И от того́ дне́ водоно́съ муки́ не оскудѣ́, и чва́нецъ еле́а не ума́лися, по глаго́лу Госпо́дню, его́же глаго́ла руко́ю илiино́ю.

И бы́сть по си́хъ, и разболѣ́ся сы́нъ жены́ госпожи́ до́му, и бѣ́ болѣ́знь его́ крѣпка́ зѣло́, до́ндеже не оста́ся въ не́мъ ду́хъ его́.

И рече́ ко илiи́: что́ мнѣ́ и тебѣ́, человѣ́че Бо́жiй? вше́лъ еси́ ко мнѣ́ воспомяну́ти непра́вды моя́ и умори́ти сы́на моего́.

И рече́ илiа́ къ женѣ́: да́ждь ми́ сы́на твоего́. И взя́тъ его́ от нѣ́дра ея́, и вознесе́ его́ въ го́рницу, идѣ́же са́мъ почива́ше, и положи́ его́ на одрѣ́ свое́мъ.

И возопи́ илiа́ ко Го́споду и рече́: увы́ мнѣ́, Го́споди, свидѣ́телю вдовы́, у нея́же а́зъ ны́нѣ пребыва́ю, ты́ озло́билъ еси́ е́же умори́ти сы́на ея́.

И ду́ну на о́трочища три́жды, и призва́ Го́спода и рече́: Го́споди Бо́же мо́й, да возврати́тся у́бо душа́ о́трочища сего́ въ о́нь.

И бы́сть та́ко: и возопи́ о́трочищь, и сведе́ его́ съ го́рницы въ до́мъ, и даде́ его́ ма́тери его́.^–

^–И рече́ илiа́: ви́ждь, жи́въ е́сть сы́нъ тво́й.

²³И рече́ жена́ ко илiи́: се́, уразумѣ́хъ, я́ко человѣ́къ Бо́жiй еси́ ты́, и глаго́лъ Госпо́день во устѣ́хъ твои́хъ и́стиненъ.

Французский (LSG)

Élie, le Thischbite, l'un des habitants de Galaad, dit à Achab: L'Éternel est vivant, le Dieu d'Israël, dont je suis le serviteur! il n'y aura ces années-ci ni rosée ni pluie, sinon à ma parole.

Et la parole de l'Éternel fut adressée à Élie, en ces mots:

Pars d'ici, dirige-toi vers l'orient, et cache-toi près du torrent de Kerith, qui est en face du Jourdain.

Tu boiras de l'eau du torrent, et j'ai ordonné aux corbeaux de te nourrir là.

Il partit et fit selon la parole de l'Éternel, et il alla s'établir près du torrent de Kerith, qui est en face du Jourdain.

Les corbeaux lui apportaient du pain et de la viande le matin, et du pain et de la viande le soir, et il buvait de l'eau du torrent.

Mais au bout d'un certain temps le torrent fut à sec, car il n'était point tombé de pluie dans le pays.

Alors la parole de l'Éternel lui fut adressée en ces mots:

Lève-toi, va à Sarepta, qui appartient à Sidon, et demeure là. Voici, j'y ai ordonné à une femme veuve de te nourrir.

Il se leva, et il alla à Sarepta. Comme il arrivait à l'entrée de la ville, voici, il y avait là une femme veuve qui ramassait du bois. Il l'appela, et dit: Va me chercher, je te prie, un peu d'eau dans un vase, afin que je boive.

Et elle alla en chercher. Il l'appela de nouveau, et dit: Apporte-moi, je te prie, un morceau de pain dans ta main.

Et elle répondit: L'Éternel, ton Dieu, est vivant! je n'ai rien de cuit, je n'ai qu'une poignée de farine dans un pot et un peu d'huile dans une cruche. Et voici, je ramasse deux morceaux de bois, puis je rentrerai et je préparerai cela pour moi et pour mon fils; nous mangerons, après quoi nous mourrons.

Élie lui dit: Ne crains point, rentre, fais comme tu as dit. Seulement, prépare-moi d'abord avec cela un petit gâteau, et tu me l'apporteras; tu en feras ensuite pour toi et pour ton fils.

Car ainsi parle l'Éternel, le Dieu d'Israël: La farine qui est dans le pot ne manquera point et l'huile qui est dans la cruche ne diminuera point, jusqu'au jour où l'Éternel fera tomber de la pluie sur la face du sol.

Elle alla, et elle fit selon la parole d'Élie. Et pendant longtemps elle eut de quoi manger, elle et sa famille, aussi bien qu'Élie.

La farine qui était dans le pot ne manqua point, et l'huile qui était dans la cruche ne diminua point, selon la parole que l'Éternel avait prononcée par Élie.

Après ces choses, le fils de la femme, maîtresse de la maison, devint malade, et sa maladie fut si violente qu'il ne resta plus en lui de respiration.

Cette femme dit alors à Élie: Qu'y a-t-il entre moi et toi, homme de Dieu? Es-tu venu chez moi pour rappeler le souvenir de mon iniquité, et pour faire mourir mon fils?

Il lui répondit: Donne-moi ton fils. Et il le prit du sein de la femme, le monta dans la chambre haute où il demeurait, et le coucha sur son lit.

Puis il invoqua l'Éternel, et dit: Éternel, mon Dieu, est-ce que tu affligerais, au point de faire mourir son fils, même cette veuve chez qui j'ai été reçu comme un hôte?

Et il s'étendit trois fois sur l'enfant, invoqua l'Éternel, et dit: Éternel, mon Dieu, je t'en prie, que l'âme de cet enfant revienne au dedans de lui!

L'Éternel écouta la voix d'Élie, et l'âme de l'enfant revint au dedans de lui, et il fut rendu à la vie.

Élie prit l'enfant, le descendit de la chambre haute dans la maison, et le donna à sa mère. Et Élie dit: Vois, ton fils est vivant.

Et la femme dit à Élie: Je reconnais maintenant que tu es un homme de Dieu, et que la parole de l'Éternel dans ta bouche est vérité.

Украинский (Огієнко)

І сказав тішб́янин Ілля, з ґілеадських мешканців, до Ахава: Як живий Господь, Бог Ізраїлів, що перед лицем Його я стою, цими роками не буде роси та дощу, але тільки за моїм словом!

І було до нього слово Господнє, говорячи:

Іди звідси, й обернешся собі на схід, і сховаєшся при потоці Керіті, що навпроти Йордану.

І станеться, будеш ти пити з потоку, а крукам наказав Я годувати тебе там.

І він пішов, і зробив за Господнім словом: і пішов, й осівся при потоці Керіті, що навпроти Йордану.

А круки приносили йому хліба та м́яса вранці, і хліба та м́яса ввечорі, а з потоку він пив.

І сталося на кінці днів, і висох потік, бо в краю не було дощу.

І було Господнє слово до нього, говорячи:

Устань, іди до Сарепти сидонської, й осядеш там.
Ось наказав Я там одній вдові, щоб годувала тебе.

І він устав та й пішов до Сарепти.
І прибув він до входу міста, аж ось там збирає дрова одна вдова.
І він кликнув до неї й сказав: Візьми мені трохи води до посудини, й я нап́юся.

І пішла вона взяти.
А він кликнув до неї й сказав: Візьми мені й шматок хліба в свою руку!

А та відказала: Як живий Господь, Бог твій, не маю я калача, а тільки повну пригорщу борошна в дзбанку та трохи олії в горняті.
А оце я назбираю дві полінці дров, і піду, і приготовлю це собі та синові своєму.
І з́їмо ми, та й помремо…

І сказав до неї Ілля: Не бійся!
Піди, зроби за своїм словом.
Тільки спочатку зроби мені з того малого калача, і винесеш мені, а для себе та для сина свого зробиш потім.

Бо так сказав Господь, Бог Ізраїлів: Дзбанок муки не скінчиться, і не забракне в горняті олії аж до дня, як Господь дасть дощу на поверхню землі.

І пішла вона, із зробила за словом Іллі, і їла вона й він та її дім довгі дні,

дзбанок муки не скінчився, і не забракло в горняті олії, за словом Господа, що говорив через Іллю.

І сталося по тих пригодах, заслаб був син тієї жінки, господині того дому.
І була його хвороба дуже тяжка, аж духу не позосталося в ньому.

І сказала вона до Іллі: Що тобі до мене, чоловіче Божий?
Прийшов ти до мене, щоб згадувати мій гріх та щоб убити мого сина!…

І сказав він до неї: Дай мені сина свого!
І він узяв його з лоня її, і виніс його в горницю, де він сидів, і поклав його на своєму ліжку.

І кликнув він до Господа й сказав: Господи, Боже мій, чи й цій удові, що я в неї мешкаю, учиниш зло, щоб убити її сина?

І витягся він тричі над дитиною, і кликав до Господа та казав: Господи, Боже мій, нехай вернеться душа цієї дитини в неї!

І вислухав Господь голоса Іллі, і вернулася душа дитини в неї, і вона ожила…

І взяв Ілля дитину, і зніс її з горниці додолу, і віддав її матері її.
І сказав Ілля: Дивися, твій син живий!

І сказала та жінка до Іллі: Тепер то я знаю, що ти Божий чоловік, а Господнє слово в устах твоїх правда!

Немецкий (GNB)

Языки

Elija, der Prophet aus dem Dorf Tischbe in der Landschaft Gilead, sagte zu Ahab: »So gewiss der HERR, der Gott Israels, lebt, in dessen Dienst ich stehe: In den nächsten Jahren wird weder Tau noch Regen fallen, bis ich es befehle!«

Darauf erging das Wort des HERRN an Elija, er sagte zu ihm:

»Bring dich in Sicherheit! Geh nach Osten über den Jordan und versteck dich am Bach Kerit.

Aus dem Bach kannst du trinken, und ich habe den Raben befohlen, dass sie dir zu essen bringen.«

Elija gehorchte dem Befehl des HERRN, ging auf die andere Jordanseite an den Bach Kerit und blieb dort.

Morgens und abends brachten ihm die Raben Brot und Fleisch, und Wasser bekam er aus dem Bach.

Aber weil es nicht regnete, trocknete der Bach nach einiger Zeit aus.

Da erging das Wort des HERRN an Elija, er sagte zu ihm:

»Geh in die Stadt Sarepta in Phönizien und bleib dort! Ich habe einer Witwe befohlen, dich mit Essen und Trinken zu versorgen.«

Elija machte sich auf den Weg und ging nach Sarepta. Als er ans Stadttor kam, traf er dort eine Witwe, die Holz auflas. »Bring mir doch etwas Wasser!«, bat er sie.

Als sie wegging, um es zu holen, rief er ihr nach: »Bring auch etwas Brot mit!«

Doch sie sagte: »So gewiss der HERR, dein Gott, lebt: Ich habe keinen Bissen mehr, nur noch eine Hand voll Mehl im Topf und ein paar Tropfen Öl im Krug. Ich lese gerade ein paar Holzstücke auf und will mir und meinem Sohn die letzte Mahlzeit bereiten. Dann müssen wir sterben.«

Elija erwiderte: »Geh heim und tu, was du vorhast. Aber backe zuerst für mich ein kleines Fladenbrot und bring es zu mir heraus. Den Rest kannst du dann für dich und deinen Sohn zubereiten. Hab keine Angst,

denn der HERR, der Gott Israels, hat versprochen: ́Der Mehltopf wird nicht leer und das Öl im Krug versiegt nicht, bis ich es wieder regnen lasse.́«

Die Frau ging und tat, was Elija ihr aufgetragen hatte. Und wirklich hatten die drei jeden Tag zu essen.

Der Mehltopf wurde nicht leer und das Öl im Krug versiegte nicht, wie der HERR es durch Elija versprochen hatte.

Nach einiger Zeit wurde der Sohn der Witwe, die den Propheten in ihr Haus aufgenommen hatte, krank. Sein Zustand verschlimmerte sich immer mehr und zuletzt starb er.

Da sagte die Mutter zu Elija: »Was habe ich mit dir zu tun, du Mann Gottes? Du bist nur in mein Haus gekommen, um Gott an meine Sünden zu erinnern. Darum musste mein Sohn jetzt sterben!«

»Gib ihn mir!«, erwiderte Elija. Er nahm ihr das tote Kind vom Schoß, trug es in die Dachkammer, in der er wohnte, und legte es auf sein Bett.

Dann rief er: »HERR, mein Gott! Willst du wirklich diese Frau ins Unglück stürzen und ihr den einzigen Sohn nehmen? Sie hat mich doch so freundlich in ihr Haus aufgenommen!«

Er legte sich dreimal auf den Leichnam des Kindes und rief dabei: »HERR, mein Gott, lass doch sein Leben wiederkommen!«

Der HERR erhörte sein Gebet und gab dem Kind das Leben zurück.

Elija nahm den Jungen bei der Hand, brachte ihn hinunter zu seiner Mutter und sagte zu ihr: »Sieh her, er lebt!«

Die Frau sagte: »Jetzt weiß ich, dass du ein Mann Gottes bist. Auf das Wort, das du im Namen des HERRN sprichst, ist Verlass!«