И посла́ Иезаве́ль ко илiи́ и рече́: а́ще ты́ еси́ илiа́, а́зъ же Иезаве́ль: сiя́ да сотворя́тъ ми́ бо́зи и сiя́ да приложа́тъ ми́, я́ко въ се́й же ча́съ у́тро положу́ ду́шу твою́, я́коже ду́шу еди́наго от ни́хъ.

И убоя́ся илiа́, и воста́, и отъи́де души́ ра́ди своея́, и прiи́де въ вирсаві́ю зе́млю Иу́дину, и оста́ви о́трочище свое́ та́мо,

са́мъ же и́де въ пусты́ню дне́ пу́ть, и прiи́де, и сѣ́де подъ сме́рчiемъ, и проси́ души́ свое́й сме́рти, и рече́: довлѣ́етъ ны́нѣ [ми́], возми́ у́бо от мене́ ду́шу мою́, Го́споди, я́ко нѣ́смь а́зъ лу́чшiй оте́цъ мои́хъ.

И ля́же, и у́спе подъ са́домъ: и се́, а́нгелъ Госпо́день косну́ся ему́ и рече́ ему́: воста́ни, я́ждь и пі́й.

И воззрѣ́ илiа́: и се́, у возгла́вiя его́ опрѣсно́къ ячме́нный и чва́нецъ воды́. И воста́, и яде́ и пи́, и возврати́вся у́спе.

И обрати́ся а́нгелъ Госпо́день втори́цею, и косну́ся ему́, и рече́ ему́: воста́ни, я́ждь и пі́й, я́ко мно́гъ от тебе́ пу́ть.

И воста́, и яде́ и пи́: и и́де въ крѣ́пости я́ди тоя́ четы́редесять дні́й и четы́редесять ноще́й до горы́ Бо́жiя Хори́въ.

И вни́де та́мо въ пеще́ру, и всели́ся въ не́й. И се́, глаго́лъ Госпо́день къ нему́ и рече́: что́ ты́ здѣ́, илiе́?

И рече́ илiа́: ревну́я поревнова́хъ по Го́сподѣ [бо́зѣ] Вседержи́тели, я́ко оста́виша тя́ сы́нове Изра́илевы: олтари́ твоя́ раскопа́ша, и проро́ки твоя́ изби́ша ору́жiемъ, и оста́хъ а́зъ еди́нъ, и и́щутъ души́ моея́ изъя́ти ю́.

И рече́: изы́ди у́тро и ста́ни предъ Го́сподемъ въ горѣ́: и се́, ми́мо по́йдетъ Госпо́дь, и ду́хъ вели́къ и крѣ́покъ разоря́я го́ры и сокруша́я ка́менiе въ горѣ́ предъ Го́сподемъ, [но] не въ ду́сѣ Госпо́дь: и по ду́сѣ тру́съ, и не въ тру́сѣ Госпо́дь:

и по тру́сѣ о́гнь, и не во огни́ Госпо́дь: и по огни́ гла́съ хла́да то́нка, и та́мо Госпо́дь.

И бы́сть я́ко услы́ша илiа́, покры́ лице́ свое́ ми́лотiю свое́ю, и изы́де и ста́ предъ верте́помъ. И се́, къ нему́ бы́сть гла́съ и рече́: что́ ты́ здѣ́, илiе́?

И рече́ илiа́: ревну́я поревнова́хъ по Го́сподѣ Бо́зѣ Вседержи́тели, я́ко оста́виша завѣ́тъ тво́й сы́нове Изра́илевы, и олтари́ твоя́ раскопа́ша, и проро́ки твоя́ изби́ша ору́жiемъ, и оста́хъ а́зъ еди́нъ, и и́щутъ души́ моея́ изъя́ти ю́.

И рече́ Госпо́дь къ нему́: иди́, возврати́ся путе́мъ свои́мъ, и изы́деши на пу́ть пусты́ни Дама́сковы, и пома́жеши азаи́ла на ца́рство сирі́йское,

и ииу́а сы́на намессі́ина пома́жеши на ца́рство надъ Изра́илемъ, и Елиссе́а сы́на Сафа́това от Авелмау́ла пома́жеши вмѣ́сто себе́ проро́ка:

и бу́детъ спаса́емаго от ору́жiя азаи́лева убiе́тъ ииу́й, и спаса́емаго от ору́жiя ииу́ина убiе́тъ Елиссе́й:

и оста́виши во Изра́или се́дмь ты́сящъ муже́й, вся́ колѣ́на, я́же не преклони́ша колѣ́на Ваа́лу, и вся́ка уста́, я́же не моли́шася ему́.

И и́де отту́ду, и обрѣ́те Елиссе́а сы́на Сафа́това, и се́й оря́ше двѣмана́десятьма супру́гома воло́въ предъ ни́мъ, и то́й са́мъ по двоюна́десяти супру́гъ. И прiи́де илiа́ къ нему́, и пове́рже ми́лоть свою́ на него́.

И оста́ви Елиссе́й волы́, и тече́ вслѣ́дъ илiи́, и рече́: [молю́ тя́,] да облобыжу́ отца́ моего́ и ма́терь мою́, и иду́ вслѣ́дъ тебе́. И рече́ ему́ илiа́: иди́, возврати́ся, я́ко сотвори́хъ тебѣ́.

И возврати́ся от него́: и взя́ супру́ги воло́въ, и закла́, и испече́ я́ въ сосу́дѣхъ воло́вныхъ, и даде́ лю́демъ, и ядо́ша. И воста́, и и́де вслѣ́дъ илiи́, и служа́ше ему́.

Греческий [Greek (NT Byz)]

В этом переводе выбранная книга отсутствует

Украинский (Огієнко)

А Ахав доніс Єзавелі все, що зробив був Ілля, і все те, що він повбивав усіх пророків мечем.

І послала Єзавель посланця до Іллі, говорячи: Отак нехай зроблять мені боги, і так нехай додадуть, якщо цього часу взавтра я не зроблю душі твоїй, як зроблено душі кожного з них!

І побачив він це, і встав та й пішов, боячись за душу свою.
І прийшов він до Юдиної Беер-Шеви, і позоставив там свого хлопця.

А сам пішов пустинею, дорогою одного дня, і сів під одним ялівцем, і зажадав собі смерти, і сказав: Досить тепер, Господи!
Візьми душу мою, бо я не ліпший від батьків своїх!…

І поклався він, і заснув під одним ялівцем.
Аж ось Ангол діткнувся його та й сказав йому: Устань та попоїж!

І глянув він, аж ось у його головах калач, спечений на вугіллі, та дзбанок води.
І він їв та пив, і знову поклався.

І вернувся Ангол Господній удруге, і діткнувся його та й сказав: Устань, попоїж, бо дорога тяжка перед тобою.

І він устав, і попоїв та напився.
І він ішов, підкріплений тією їжею, сорок день та сорок ночей аж до Божої гори Хорив.

І прибув він туди до печери, і переночував там, аж ось Господнє слово до нього.
І сказав Він йому: Чого ти тут, Іллє?

А той відказав: Я був дуже горливий для Господа, Бога Саваота, бо Ізраїлеві сини покинули заповіта Твого та порозбивали жертівники Твої, а пророків Твоїх повбивали мечем, і позостався я сам.
І шукали вони душу мою, щоб узяти її.

А Він відказав: Вийди, і станеш на горі перед Господнім лицем.
Аж ось переходитиме Господь, а перед Господнім лицем вітер великий та міцний, що зриває гори та скелі ламає.
Та не в вітрі Господь.
А по вітрі трус землі, та не в трусі Господь.

А по трусі огонь, і не в огні Господь.
А по огні тихий лагідний голос.

І сталося, як почув це Ілля, то закрив своє обличчя плащем своїм, та й вийшов, і став у входа печери.
Аж ось до нього Голос, що говорив: Чого ти тут, Іллє?

А він відказав: Я був дуже горливий для Господа, Бога Саваота, бо Ізраїлеві сини покинули заповіта Твого та порозбивали жертівники твої, а пророків Твоїх повбивали мечем, і позостався я сам.
І шукали вони душу мою, щоб узяти її.

І сказав до нього Господь: Іди, вернися на свою дорогу на Дамаську пустиню.
І прийдеш, і помажеш Хазаїла на царя над Сирією.

А Єгу, Німшієвого сина, помажеш на царя над Ізраїлем, а Єлисея, Шафатового сина з Авел-Мехоли, помажеш на пророка замість себе.

І станеться, хто втече від Хазаїлового меча, того вб́є Єгу, а хто втече від меча Єгу, того вб́є Єлисей.

А в Ізраїлі Я позоставив сім тисяч, усі коліна, що не схилялися перед Ваалом, та всі уста, що не цілували його.

І пішов він ізвідти, і знайшов Єлисея, Шафатового сина, а він оре.
Дванадцять запрягів перед ним, а він при дванадцятому.
І підійшов до нього Ілля та й кинув йому свого плаща.

І позоставив той волів, та й побіг за Іллею й сказав: Нехай поцілую я батька свого та свою матір, та й піду за тобою!
А той відказав йому: Іди, але вернися, бо що я зробив тобі?

І вернувся він від нього, і взяв запряга волів та й приніс його в жертву, а ярмами волів зварив його м́ясо, і дав народові, а ті їли.
І він устав, і пішов за Іллею, та й служив йому.

Таджикский

Языки

Ва Аҳъоб ба Изобал аз он чи Илёс кард, ва чӣ гуна тамоми пайғамбаронро бо шамшер кушт, хабар дод.

Ва Изобал қосидеро назди Илёс фиристода, гуфт: «Худоён ба ман ҷазо диҳанд ва зиёда аз он бикунанд, агар фардо дар ҳамин вақт ҷони туро мисли ҷони яке аз онҳо насозам».

Ва ӯ ин хатарро дида, бархост ва барои ҳифзи ҷони худ равона шуда, ба Беэр-Шобаъ, ки дар Яҳудост, омад, ва навкари худро дар он ҷо гузошт.

Ва худаш дар биёбон роҳи якрӯзаро тай намуд, ва омада, зери дарахти ратам нишаст, ва ба ҷони худ маргро хоста, гуфт: «Бас аст! Алҳол, эй Парвардигор, ҷони маро бигир, зеро ки ман аз падарони худ беҳтар нестам».

Ва зери дарахти ратам дароз кашида, хобид. Ва инак, фариштае ба ӯ даст расонда, гуфт: «Бархез, бихӯр».

Ва ӯ нигарист, ва инак, назди сараш кулчаи бар лахчаҳо пухташуда ва кӯзаи об буд. Ва ӯ хӯрд ва нӯшид, ва боз хобид.

Ва фариштаи Парвардигор бори дуюм омад, ва ба ӯ даст расонда, гуфт: «Бархез, бихӯр, зеро ки роҳи дуре пеши туст».

Ва ӯ бархоста, хӯрд ва нӯшид, ва бо қуввати ин хӯрок чил рӯз ва чил шаб то Ҳӯриб, ки кӯҳи Худост, рафт.

Ва дар он ҷо ба мағорае даромад, ва шабро дар он гузаронид. Ва инак, сухани Парвардигор бар ӯ нозил шуда, ба ӯ гуфт: «Эй Илёс, туро дар ин ҷо чӣ кор аст?»

Ва ӯ гуфт: «Ман барои Парвардигор Худои лашкарҳо рашки азиме дорам, зеро ки банӣ Исроил паймони Туро тарк намудаанд, қурбонгоҳҳои Туро вайрон кардаанд ва пайғамбарони Туро бо шамшер куштаанд; ва танҳо ман боқӣ мондаам, вале ҷони маро низ металабанд, то ки онро бигиранд».

Ва гуфт: «Берун ой ва бар кӯҳ ба ҳузури Парвардигор биист». Ва инак, Парвардигор мегузарад, ва боди азим ва пурзӯре кӯҳҳоро ба ҳузури Парвардигор аз ҳам ҷудо ва харсангҳоро пора-пора мекунад, вале Парвардигор дар бод нест. Ва баъд аз бод – заминҷунбие, вале Парвардигор дар заминҷунбӣ нест.

Ва баъд аз заминҷунбӣ – оташе, вале Парвардигор дар оташ нест. Ва баъд аз оташ – садои пичирроси оҳиста.

Ва ҳангоме ки Илёс инро шунид, рӯи худро бо болопӯши ридои худ пӯшонида, берун омад ва дар даҳани мағора истод. Ва инак, овозе ба ӯ муроҷиат намуда, гуфт: «Эй Илёс, туро дар ин ҷо чӣ кор аст?»

Ва Парвардигор ба ӯ гуфт: «Рафта, бо роҳи худ ба биёбони Димишқ баргард, ва омада, Ҳазоилро ба подшоҳӣ бар Арам тадҳин намо;

Ва Еҳу писари Нимширо ба подшоҳӣ бар Исроил тадҳин намо, ва Элишоъ писари Шофотро, ки аз Обил-Маҳӯло мебошад, ба пайғамбарӣ ба ҷои худат тадҳин намо.

Ва ҳар кӣ аз шамшери Ҳазоил раҳо шавад, вайро Еҳу хоҳад кушт; ва ҳар кӣ аз шамшери Еҳу раҳо шавад, вайро Элишоъ хоҳад кушт.

Ва Ман дар Исроил ҳафт ҳазор нафарро боқӣ хоҳам гузошт, – ҳар зонуеро, ки пеши Баал хам нашудааст, ва ҳар даҳонеро, ки вайро набӯсидааст».

Ва ӯ аз он ҷо рафта, Элишоъ писари Шофотро ёфт, ки вай шудгор мекард; дувоздаҳ ҷуфт гов пешопеши вай, ва худаш бо ҷуфти дувоздаҳум буд. Ва Илёс аз пеши вай гузашта ридои болопӯши худро бар китфи вай партофт.

Вай говҳоро тарк намуда, аз ақиби Илёс давид, ва гуфт: «Иҷозат бидеҳ, ки падару модару худро бибӯсам, сипас аз ақиби ту биравам». Ва ӯ ба вай гуфт: «Бирав ва баргард, зеро ки ман ба ту чӣ кардаам?»

Ва барои пайравии ӯ баргашта, як ҷуфт говҳоро гирифт, ва онҳоро забҳ намуда, гӯшташонро бар оташи олоти говон пухт, ва онро ба мардум дод, ва онҳо хӯрданд; ва бархоста, аз ақиби Илёс рафт, ва хизмати ӯро ба ҷо овард.