И бы́сть человѣ́къ от Армаѳе́мъ Сифы́, от горы́ Ефре́мли, и и́мя ему́ Елкана́ сы́нъ Иеремiи́ль, сы́на Илі́ина, сы́на Ѳоке́ля въ Наси́вѣ от Армаѳе́ма от горы́ Ефре́мли:

и сему́ двѣ́ жены́ [бы́ша]: и́мя еди́нѣй Анна и и́мя вторѣ́й Фенна́на: и бя́ху Фенна́нѣ дѣ́ти, Аннѣ же не бя́ше отроча́те.

И восхожда́ше человѣ́къ от дне́ до дне́ изъ гра́да своего́ Армаѳе́ма покланя́тися и жре́ти Го́споду Бо́гу Савао́ѳу въ Сило́мъ. И та́мо бѣ́ Илі́й и два́ сы́на его́ Офни́ и Финее́съ, жерцы́ Госпо́дни.

И бы́сть де́нь, и пожре́ Елкана́ и даде́ Фенна́нѣ женѣ́ свое́й и сыно́мъ ея́ и дще́ремъ ея́ ча́сти:

Аннѣ же даде́ ча́сть еди́ну, я́ко не бѣ́ е́й ча́да, оба́че Анну любля́ше Елкана́ па́че Фенна́ны. И Госпо́дь затвори́ ложесна́ ея́:

зане́же не даде́ е́й Госпо́дь ча́да по ско́рби ея́ и по сѣ́тованiю оскорбле́нiя ея́, и сѣ́товаше сего́ ра́ди, я́ко затвори́ Госпо́дь утро́бу ея́ не да́ти е́й ча́да.

Та́ко творя́ше от го́да до го́да, внегда́ приходи́ти е́й въ до́мъ Госпо́день: [укоря́ше ея́ та́ко,] и сѣ́товаше, и пла́каше, и не ядя́ше.

И рече́ е́й Елкана́ му́жъ ея́: Анна. И рече́ ему́: се́, а́зъ, го́споди. И рече́ е́й: что́ ти е́сть, я́ко пла́чешися? и почто́ не я́си? и почто́ бiе́ши се́рдце твое́? нѣ́смь ли а́зъ тебѣ́ добрѣ́е па́че десяти́ ча́дъ?

И воста́вши Анна по яде́нiи и́хъ въ Сило́мѣ, и ста́ предъ Го́сподемъ. Илі́й же жре́цъ сѣдя́ше на престо́лѣ, при пра́зѣ две́ри хра́ма Госпо́дня.

И та́ умиле́нна душе́ю, и помоли́ся Го́споду и пла́чущи пропла́ка,

и обѣща́ обѣ́тъ Го́споду, глаго́лющи: Адонаи́ Го́споди Елои́ Савао́ѳъ, а́ще призира́я при́зриши на смире́нiе рабы́ твоея́ и помяне́ши мя́, и да́си рабѣ́ твое́й сѣ́мя му́жеско, то́ да́мъ е́ предъ тобо́ю въ да́ръ до дне́ сме́рти его́: и вина́ и пiя́нственнаго не испiе́тъ, и желѣ́зо не взы́детъ на главу́ его́.

И бы́сть егда́ умно́жи моля́щися предъ Го́сподемъ, Илі́й же жре́цъ смотря́ше на уста́ ея́.

И та́ глаго́лаше въ се́рдцы свое́мъ, то́кмо устнѣ́ ея́ двиза́стѣся, а гла́съ ея́ не слы́шашеся: и мня́ше ю́ Илі́й пiя́ну су́щу.

И рече́ е́й Илі́й: доко́лѣ пiя́на бу́деши? отими́ вино́ твое́ и иди́ от мѣ́ста Госпо́дня.

И отвѣща́ Анна и рече́: ни́, го́споди: жена́ въ же́стокъ де́нь а́зъ е́смь, вина́ и пiя́нства не пи́хъ, но излива́ю предъ Го́сподемъ ду́шу мою́:

не да́ждь рабы́ твоея́ во дще́рь поги́бели, я́ко от мно́жества глумле́нiя моего́ и от мно́жества сѣ́тованiя моего́ иста́яхъ да́же досе́лѣ.

И отвѣща́ Илі́й и рече́ къ не́й: иди́ съ ми́ромъ, Бо́гъ Изра́илевъ да да́стъ ти́ все́ проше́нiе твое́, е́же проси́ла еси́ от него́.

И рече́ Анна: обрѣ́те раба́ твоя́ благода́ть предъ очи́ма твои́ма. И и́де жена́ въ пу́ть сво́й, и вни́де во оби́тель свою́, и яде́ съ му́жемъ свои́мъ и пи́, и лице́ ея́ не испаде́ ктому́.

И у́треневаша зау́тра, и поклони́шася Го́споду, и идо́ша путе́мъ свои́мъ. И вни́де Елкана́ въ до́мъ сво́й во Армаѳе́мъ и позна́ Елкана́ жену́ свою́ Анну: и помяне́ ю́ Госпо́дь, и зача́тъ.

И бы́сть во вре́мя дні́й, и роди́ Анна сы́на и нарече́ и́мя ему́ Самуи́лъ: и рече́: я́ко от Го́спода Бо́га Савао́ѳа испроси́хъ его́.

И взы́де человѣ́къ Елкана́ и ве́сь до́мъ его́ въ Сило́мъ пожре́ти же́ртву дні́й и обѣ́ты своя́ и вся́ десяти́ны земли́ своея́.

А́нна же не взы́де съ ни́мъ, я́ко рече́ му́жеви своему́: до́ндеже взы́детъ отроча́, и а́ще отдою́ е́, тогда́ яви́тся лицу́ Госпо́дню и пребу́детъ та́мо до вѣ́ка.

И рече́ е́й Елкана́ му́жъ ея́: твори́ благо́е предъ очи́ма твои́ма, сѣди́ до́ндеже отдои́ши е́: но да утверди́тъ Госпо́дь [сло́во твое́], изше́дшее изъ у́стъ твои́хъ. И сѣ́де жена́, и млеко́мъ пита́ше сы́на своего́, до́ндеже отдои́ его́.

И взы́де съ ни́мъ въ Сило́мъ, егда́ отдои́ его́, съ телце́мъ трилѣ́тнымъ и съ хлѣ́бы и со е́фи муки́ пшени́чны и мѣ́хомъ вина́: и внидо́ша въ до́мъ Госпо́день въ Сило́мъ, и отроча́ съ ни́ми.

И приведо́ша е́ предъ Го́спода: и закла́ оте́цъ его́ же́ртву, ю́же творя́ше от дні́й на дни́ Го́сподеви: и приведо́ша отроча́, и закла́ телца́. И приведе́ Анна ма́ти отроча́ ко Илі́ю

И рече́: во мнѣ́, Го́споди, да живе́тъ душа́ твоя́, господи́не мо́й, а́зъ жена́ стоя́вшая предъ тобо́ю, о се́мъ помоли́тися Го́споду:

О отроча́ти се́мъ моли́хся, и даде́ ми Госпо́дь проше́нiе мое́, е́же проси́хъ у него́:

И а́зъ отдаю́ е́ Го́сподеви во вся́ дни́ живота́ его́ на служе́нiе Го́сподеви. И поклони́ся та́мо Го́сподеви.

Еврейский

וַיְהִי אִישׁ אֶחָד מִן־הָרָמָתַיִם צוֹפִים מֵהַר אֶפְרָיִם; וּשְׁמוֹ אֶלְקָנָה בֶּן־יְרֹחָם בֶּן־אֱלִיהוּא בֶּן־תֹּחוּ בֶן־צוּף אֶפְרָתִי׃

וְלוֹ שְׁתֵּי נָשִׁים, שֵׁם אַחַת חַנָּה, וְשֵׁם הַשֵּׁנִית פְּנִנָּה; וַיְהִי לִפְנִנָּה יְלָדִים, וּלְחַנָּה אֵין יְלָדִים׃

וְעָלָה הָאִישׁ הַהוּא מֵעִירוֹ מִיָּמִים יָמִימָה, לְהִשְׁתַּחֲוֹת וְלִזְבֹּחַ לַיהוָה צְבָאוֹת בְּשִׁלֹה; וְשָׁם שְׁנֵי בְנֵי־עֵלִי, חָפְנִי וּפִנְחָס, כֹּהֲנִים לַיהוָה׃

וַיְהִי הַיּוֹם, וַיִּזְבַּח אֶלְקָנָה; וְנָתַן לִפְנִנָּה אִשְׁתּוֹ, וּלְכָל־בָּנֶיהָ וּבְנוֹתֶיהָ מָנוֹת׃

וּלְחַנָּה יִתֵּן מָנָה אַחַת אַפָּיִם; כִּי אֶת־חַנָּה אָהֵב, וַיהוָה סָגַר רַחְמָהּ׃

וְכִעֲסַתָּה צָרָתָהּ גַּם־כַּעַס, בַּעֲבוּר הַרְּעִמָהּ; כִּי־סָגַר יְהוָה בְּעַד רַחְמָהּ׃

וְכֵן יַעֲשֶׂה שָׁנָה בְשָׁנָה, מִדֵּי עֲלֹתָהּ בְּבֵית יְהוָה, כֵּן תַּכְעִסֶנָּה; וַתִּבְכֶּה וְלֹא תֹאכַל׃

וַיֹּאמֶר לָהּ אֶלְקָנָה אִישָׁהּ, חַנָּה לָמֶה תִבְכִּי, וְלָמֶה לֹא תֹאכְלִי, וְלָמֶה יֵרַע לְבָבֵךְ; הֲלוֹא אָנֹכִי טוֹב לָךְ, מֵעֲשָׂרָה בָּנִים׃

וַתָּקָם חַנָּה, אַחֲרֵי אָכְלָה בְשִׁלֹה וְאַחֲרֵי שָׁתֹה; וְעֵלִי הַכֹּהֵן, יֹשֵׁב עַל־הַכִּסֵּא, עַל־מְזוּזַת הֵיכַל יְהוָה׃

וְהִיא מָרַת נָפֶשׁ; וַתִּתְפַּלֵּל עַל־יְהוָה וּבָכֹה תִבְכֶּה׃

וַתִּדֹּר נֶדֶר וַתֹּאמַר, יְהוָה צְבָאוֹת אִם־רָאֹה תִרְאֶה בָּעֳנִי אֲמָתֶךָ, וּזְכַרְתַּנִי וְלֹא־תִשְׁכַּח אֶת־אֲמָתֶךָ, וְנָתַתָּה לַאֲמָתְךָ זֶרַע אֲנָשִׁים; וּנְתַתִּיו לַיהוָה כָּל־יְמֵי חַיָּיו, וּמוֹרָה לֹא־יַעֲלֶה עַל־רֹאשׁוֹ׃

וְהָיָה כִּי הִרְבְּתָה, לְהִתְפַּלֵּל לִפְנֵי יְהוָה; וְעֵלִי שֹׁמֵר אֶת־פִּיהָ׃

וְחַנָּה, הִיא מְדַבֶּרֶת עַל־לִבָּהּ, רַק שְׂפָתֶיהָ נָּעוֹת, וְקוֹלָהּ לֹא יִשָּׁמֵעַ; וַיַּחְשְׁבֶהָ עֵלִי לְשִׁכֹּרָה׃

וַיֹּאמֶר אֵלֶיהָ עֵלִי, עַד־מָתַי תִּשְׁתַּכָּרִין; הָסִירִי אֶת־יֵינֵךְ מֵעָלָיִךְ׃

וַתַּעַן חַנָּה וַתֹּאמֶר לֹא אֲדֹנִי, אִשָּׁה קְשַׁת־רוּחַ אָנֹכִי, וְיַיִן וְשֵׁכָר לֹא שָׁתִיתִי; וָאֶשְׁפֹּךְ אֶת־נַפְשִׁי לִפְנֵי יְהוָה׃

אַל־תִּתֵּן אֶת־אֲמָתְךָ, לִפְנֵי בַּת־בְּלִיָּעַל; כִּי־מֵרֹב שִׂיחִי וְכַעְסִי דִּבַּרְתִּי עַד־הֵנָּה׃

וַיַּעַן עֵלִי וַיֹּאמֶר לְכִי לְשָׁלוֹם; וֵאלֹהֵי יִשְׂרָאֵל, יִתֵּן אֶת־שֵׁלָתֵךְ, אֲשֶׁר שָׁאַלְתְּ מֵעִמּוֹ׃

וַתֹּאמֶר תִּמְצָא שִׁפְחָתְךָ חֵן בְּעֵינֶיךָ; וַתֵּלֶךְ הָאִשָּׁה לְדַרְכָּהּ וַתֹּאכַל, וּפָנֶיהָ לֹא־הָיוּ־לָהּ עוֹד׃

וַיַּשְׁכִּמוּ בַבֹּקֶר, וַיִּשְׁתַּחֲווּ לִפְנֵי יְהוָה, וַיָּשֻׁבוּ וַיָּבֹאוּ אֶל־בֵּיתָם הָרָמָתָה; וַיֵּדַע אֶלְקָנָה אֶת־חַנָּה אִשְׁתּוֹ, וַיִּזְכְּרֶהָ יְהוָה׃

וַיְהִי לִתְקֻפוֹת הַיָּמִים, וַתַּהַר חַנָּה וַתֵּלֶד בֵּן; וַתִּקְרָא אֶת־שְׁמוֹ שְׁמוּאֵל, כִּי מֵיְהוָה שְׁאִלְתִּיו׃

וַיַּעַל הָאִישׁ אֶלְקָנָה וְכָל־בֵּיתוֹ; לִזְבֹּחַ לַיהוָה אֶת־זֶבַח הַיָּמִים וְאֶת־נִדְרוֹ׃

וְחַנָּה לֹא עָלָתָה; כִּי־אָמְרָה לְאִישָׁהּ, עַד יִגָּמֵל הַנַּעַר וַהֲבִאֹתִיו, וְנִרְאָה אֶת־פְּנֵי יְהוָה, וְיָשַׁב שָׁם עַד־עוֹלָם׃

וַיֹּאמֶר לָהּ אֶלְקָנָה אִישָׁהּ עֲשִׂי הַטּוֹב בְּעֵינַיִךְ, שְׁבִי עַד־גָּמְלֵךְ אֹתוֹ, אַךְ יָקֵם יְהוָה אֶת־דְּבָרוֹ; וַתֵּשֶׁב הָאִשָּׁה וַתֵּינֶק אֶת־בְּנָהּ, עַד־גָמְלָהּ אֹתוֹ׃

וַתַּעֲלֵהוּ עִמָּהּ כַּאֲשֶׁר גְּמָלַתּוּ, בְּפָרִים שְׁלֹשָׁה וְאֵיפָה אַחַת קֶמַח וְנֵבֶל יַיִן, וַתְּבִאֵהוּ בֵית־יְהוָה שִׁלוֹ; וְהַנַּעַר נָעַר׃

וַיִּשְׁחֲטוּ אֶת־הַפָּר; וַיָּבִיאוּ אֶת־הַנַּעַר אֶל־עֵלִי׃

וַתֹּאמֶר בִּי אֲדֹנִי, חֵי נַפְשְׁךָ אֲדֹנִי; אֲנִי הָאִשָּׁה, הַנִּצֶּבֶת עִמְּכָה בָּזֶה, לְהִתְפַּלֵּל אֶל־יְהוָה׃

אֶל־הַנַּעַר הַזֶּה הִתְפַּלָּלְתִּי; וַיִּתֵּן יְהוָה לִי אֶת־שְׁאֵלָתִי, אֲשֶׁר שָׁאַלְתִּי מֵעִמּוֹ׃

וְגַם אָנֹכִי, הִשְׁאִלְתִּהוּ לַיהוָה, כָּל־הַיָּמִים אֲשֶׁר הָיָה, הוּא שָׁאוּל לַיהוָה; וַיִּשְׁתַּחוּ שָׁם לַיהוָה׃ פ

Украинский (Огієнко)

І був один чоловік із Раматаїм-Цофіму, з Єфремових гір, а ім́я йому Елкана, син Єрохама, сина Ілія, сина Тоху, сина Цуфа, єфремлянин.

А він мав дві жінки, ім́я одній Анна, а ім́я другій Пеніна.
І були в Пеніни діти, а в Анни дітей не було.

А той чоловік рік-у-рік ходив із свого міста до Шіло, щоб вклонятися та приносити жертви Господу Саваоту.
А там два Ілієві сини, Гофні та Пінхас, були священиками для Господа.

І як бував той день, і Елкана приносив жертви, то він давав своїй жінці Пеніні й усім синам її та дочкам її частини,

а Анні давав частину подвійну, бо любив її.
Та Господь замкнув її утробу.

А її суперниця розпалювала їй гнів, щоб докучати їй, бо Господь замкнув її утробу.

І так робив він рік-у-рік, коли вона входила до Господнього дому, а та так гнівила її.
І вона плакала й не їла.

І сказав їй чоловік її Елкана: Анно, чого ти плачеш і чому не їси?
І чого сумне твоє серце?
Чи ж я не ліпший тобі за десятьох синів?

І встала Анна по їді та по питті в Шіло, а священик Ілій сидів на стільці при бічному одвірку Господнього храму.

А вона була скорбна духом, і молилася до Господа та плакала гірко.

І склала вона обітницю, та й сказала: Господи Саваоте, якщо дійсно споглянеш на біду Твоєї невільниці, і згадаєш мене, і не забудеш Своєї невільниці, і даси Своїй невільниці нащадка чоловічої статі, то я дам його Господеві на всі дні життя його, а бритва не торкнеться його голови.

І сталося, коли вона довго молилася перед Господнім лицем, то Ілій пильнував за її устами.

А Анна вона говорила в серці своїм: тільки губи її порушувалися, а голос її не був чутий.
І вважав її Ілій за п́яну.

І сказав до неї Ілій: Аж доки ти будеш п́яною?
Витверезись зо свого вина!

А Анна відповіла та й сказала: Ні, пане мій, я жінка скорбна духом, а вина та п́янкого напою не пила я.
І я вилила душу свою перед Господнім лицем.

Не вважай своєї невільниці за негідницю, бо я говорила аж доти з великої своєї скорботи та з туги своєї.

І відповів Ілій та й сказав: Іди з миром!
А Бог Ізраїлів дасть тобі бажання твоє, яке ти від Нього жадала.

А вона сказала: Нехай невільниця твоя знайде милість в очах твоїх!
І пішла та жінка своєю дорогою, та й їла, а обличчя її не було вже сумне.

І встала вона рано вранці, і вклонилася перед Господнім лицем.
І вернулися вони, і ввійшли до свого дому до Рами.
І Елкана пізнав свою жінку Анну, а Господь згадав про неї.

І сталося по році, і завагітніла Анна, та й сина породила.
І назвала вона ім́я йому: Самуїл, бо від Господа жадала його.

І пішов той чоловік Елкана та ввесь дім його вчинити для Господа річну жертву та обітниці свої.

А Анна не пішла, бо сказала до чоловіка свого: Аж коли буде відлучений цей хлопчик, то відведу його, і він з́явиться перед Господнім лицем, і назавжди позостанеться там!

І сказав їй чоловік її Елкана: Роби те, що добре в очах твоїх!
Залишайся, аж поки відлучиш його, тільки нехай виконає Господь Своє слово.
І залишалась та жінка, і годувала свого сина, аж поки вона відлучила його.

А коли відлучила, то повела його з собою та з трьома бичками й одною ефою муки, і бурдюком вина, і привела його до Господнього дому до Шіло.
А той хлопчик був ще малий.

І зарізали бичка, і привели того хлопчика до Ілія.

І вона сказала: О, пане мій, як жива душа твоя, мій пане, я та жінка, що стояла з тобою отут, щоб молитися Господеві.

Я молилася за дитину цю, і Господь дав мені жадання моє, що я просила від Нього.

А тепер я віддаю його Господеві на всі дні, скільки він жаданий для Господа.
І вклонилася там Господеві.

Арабский (Arabic Van Dyke)

Языки

كَانَ رَجُلٌ مِنْ رَامَتَايِمَ صُوفِيمَ مِنْ جَبَلِ أَفْرَايِمَ اسْمُهُ أَلْقَانَةُ بْنُ يَرُوحَامَ بْنِ أَلِيهُوَ بْنِ تُوحُوَ بْنِ صُوفٍ. هُوَ أَفْرَايِمِيٌّ.

وَلَهُ امْرَأَتَانِ، اسْمُ الْوَاحِدَةِ حَنَّةُ، وَاسْمُ الأُخْرَى فَنِنَّةُ. وَكَانَ لِفَنِنَّةَ أَوْلاَدٌ، وَأَمَّا حَنَّةُ فَلَمْ يَكُنْ لَهَا أَوْلاَدٌ.

وَكَانَ هذَا الرَّجُلُ يَصْعَدُ مِنْ مَدِينَتِهِ مِنْ سَنَةٍ إِلَى سَنَةٍ لِيَسْجُدَ وَيَذْبَحَ لِرَبِّ الْجُنُودِ فِي شِيلُوهَ. وَكَانَ هُنَاكَ ابْنَا عَالِي: حُفْنِي وَفِينَحَاسُ، كَاهِنَا الرَّبِّ.

وَلَمَّا كَانَ الْوَقْتُ وَذَبَحَ أَلْقَانَةُ، أَعْطَى فَنِنَّةَ امْرَأَتَهُ وَجَمِيعَ بَنِيهَا وَبَنَاتِهَا أَنْصِبَةً.

وَأَمَّا حَنَّةُ فَأَعْطَاهَا نَصِيبَ اثْنَيْنِ، لأَنَّهُ كَانَ يُحِبُّ حَنَّةَ. وَلكِنَّ الرَّبَّ كَانَ قَدْ أَغْلَقَ رَحِمَهَا.

وَكَانَتْ ضَرَّتُهَا تُغِيظُهَا أَيْضًا غَيْظًا لأَجْلِ الْمُرَاغَمَةِ، لأَنَّ الرَّبَّ أَغْلَقَ رَحِمَهَا.

وَهكَذَا صَارَ سَنَةً بَعْدَ سَنَةٍ، كُلَّمَا صَعِدَتْ إِلَى بَيْتِ الرَّبِّ، هكَذَا كَانَتْ تُغِيظُهَا. فَبَكَتْ وَلَمْ تَأْكُلْ.

فَقَالَ لَهَا أَلْقَانَةُ رَجُلُهَا: «يَا حَنَّةُ، لِمَاذَا تَبْكِينَ؟ وَلِمَاذَا لاَ تَأْكُلِينَ؟ وَلِمَاذَا يَكْتَئِبُ قَلْبُكِ؟ أَمَا أَنَا خَيْرٌ لَكِ مِنْ عَشَرَةِ بَنِينَ؟».

فَقَامَتْ حَنَّةُ بَعْدَمَا أَكَلُوا فِي شِيلُوهَ وَبَعْدَمَا شَرِبُوا، وَعَالِي الْكَاهِنُ جَالِسٌ عَلَى الْكُرْسِيِّ عِنْدَ قَائِمَةِ هَيْكَلِ الرَّبِّ،

وَهِيَ مُرَّةُ النَّفْسِ. فَصَلَّتْ إِلَى الرَّبِّ، وَبَكَتْ بُكَاءً،

وَنَذَرَتْ نَذْرًا وَقَالَتْ: «يَا رَبَّ الْجُنُودِ، إِنْ نَظَرْتَ نَظَرًا إِلَى مَذَلَّةِ أَمَتِكَ، وَذَكَرْتَنِي وَلَمْ تَنْسَ أَمَتَكَ بَلْ أَعْطَيْتَ أَمَتَكَ زَرْعَ بَشَرٍ، فَإِنِّي أُعْطِيهِ لِلرَّبِّ كُلَّ أَيَّامِ حَيَاتِهِ، وَلاَ يَعْلُو رَأْسَهُ مُوسَى».

وَكَانَ إِذْ أَكْثَرَتِ الصَّلاَةَ أَمَامَ الرَّبِّ وَعَالِي يُلاَحِظُ فَاهَا.

فَإِنَّ حَنَّةَ كَانَتْ تَتَكَلَّمُ فِي قَلْبِهَا، وَشَفَتَاهَا فَقَطْ تَتَحَرَّكَانِ، وَصَوْتُهَا لَمْ يُسْمَعْ، أَنَّ عَالِيَ ظَنَّهَا سَكْرَى.

فَقَالَ لَهَا عَالِي: «حَتَّى مَتَى تَسْكَرِينَ؟ انْزِعِي خَمْرَكِ عَنْكِ».

فَأَجَابَتْ حَنَّةُ وَقَالت: «لاَ يَا سَيِّدِي. إِنِّي امْرَأَةٌ حَزِينَةُ الرُّوحِ وَلَمْ أَشْرَبْ خَمْرًا وَلاَ مُسْكِرًا، بَلْ أَسْكُبُ نَفْسِي أَمَامَ الرَّبِّ.

لاَ تَحْسِبْ أَمَتَكَ ابْنَةَ بَلِيَّعَالَ، لأَنِّي مِنْ كَثْرَةِ كُرْبَتِي وَغَيْظِي قَدْ تَكَلَّمْتُ إِلَى الآنَ».

فَأجَابَ عَالِي وَقَالَ: «اذْهَبِي بِسَلاَمٍ، وَإِلهُ إِسْرَائِيلَ يُعْطِيكِ سُؤْلَكِ الَّذِي سَأَلْتِهِ مِنْ لَدُنْهُ».

فَقَالَتْ: «لِتَجِدْ جَارِيَتُكَ نِعْمَةً فِي عَيْنَيْكَ». ثُمَّ مَضَتِ الْمَرْأَةُ فِي طَرِيقِهَا وَأَكَلَتْ، وَلَمْ يَكُنْ وَجْهُهَا بَعْدُ مُغَيَّرًا.

وَبَكَّرُوا فِي الصَّبَاحِ وَسَجَدُوا أَمَامَ الرَّبِّ، وَرَجَعُوا وَجَاءُوا إِلَى بَيْتِهِمْ فِي الرَّامَةِ. وَعَرَفَ أَلْقَانَةُ امْرَأَتَهُ حَنَّةَ، وَالرَّبُّ ذَكَرَهَا.

وَكَانَ فِي مَدَارِ السَّنَةِ أَنَّ حَنَّةَ حَبِلَتْ وَوَلَدَتِ ابْنًا وَدَعَتِ اسْمَهُ صَمُوئِيلَ قَائِلَةً: «لأَنِّي مِنَ الرَّبِّ سَأَلْتُهُ».

وَصَعِدَ الرَّجُلُ أَلْقَانَةُ وَجَمِيعُ بَيْتِهِ لِيَذْبَحَ لِلرَّبِّ الذَّبِيحَةَ السَّنَوِيَّةَ، وَنَذْرَهُ.

وَلكِنَّ حَنَّةَ لَمْ تَصْعَدْ لأَنَّهَا قَالَتْ لِرَجُلِهَا: «مَتَى فُطِمَ الصَّبِيُّ آتِي بِهِ لِيَتَرَاءَى أَمَامَ الرَّبِّ وَيُقِيمَ هُنَاكَ إِلَى الأَبَدِ».

فَقَالَ لَهَا أَلْقَانَةُ رَجُلُهَا: «اعْمَلِي مَا يَحْسُنُ فِي عَيْنَيْكِ. امْكُثِي حَتَّى تَفْطِمِيهِ. إِنَّمَا الرَّبُّ يُقِيمُ كَلاَمَهُ». فَمَكَثَتِ الْمَرْأَةُ وَأَرْضَعَتِ ابْنَهَا حَتَّى فَطَمَتْهُ.

ثُمَّ حِينَ فَطَمَتْهُ أَصْعَدَتْهُ مَعَهَا بِثَلاَثَةِ ثِيرَانٍ وَإِيفَةِ دَقِيق وَزِقِّ خَمْرٍ، وَأَتَتْ بِهِ إِلَى الرَّبِّ فِي شِيلُوهَ وَالصَّبِيُّ صَغِيرٌ.

فَذَبَحُوا الثَّوْرَ وَجَاءُوا بِالصَّبِيِّ إِلَى عَالِي.

وَقَالَتْ: «أَسْأَلُكَ يَا سَيِّدِي. حَيَّةٌ هِيَ نَفْسُكَ يَا سَيِّدِي، أَنَا الْمَرْأَةُ الَّتِي وَقَفَتْ لَدَيْكَ هُنَا تُصَلِّي إِلَى الرَّبِّ.

لأَجْلِ هذَا الصَّبِيِّ صَلَّيْتُ فَأَعْطَانِيَ الرَّبُّ سُؤْلِيَ الَّذِي سَأَلْتُهُ مِنْ لَدُنْهُ.

وَأَنَا أَيْضًا قَدْ أَعَرْتُهُ لِلرَّبِّ. جَمِيعَ أَيَّامِ حَيَاتِهِ هُوَ عَارِيَّةٌ لِلرَّبِّ». وَسَجَدُوا هُنَاكَ لِلرَّبِّ.