И бы́сть во дни́ о́ны, и собра́шася иноплеме́нницы проти́ву Изра́иля на бра́нь: и изы́де Изра́иль во срѣ́тенiе и́мъ на бра́нь, и ополчи́шася во Авенезе́рѣ, и иноплеме́нницы ополчи́шася во Афе́цѣ:

и срази́шася иноплеме́нницы на бра́ни со Изра́илтяны, и преклони́ся бра́нь, и падо́ша му́жiе Изра́илевы предъ иноплеме́нники, и убiе́ни бы́ша въ бра́ни на селѣ́ четы́ри ты́сящы муже́й.

И прiидо́ша лю́дiе въ по́лкъ, и рѣ́ша старѣ́йшины Изра́илевы: почто́ порази́ на́съ Госпо́дь дне́сь предъ иноплеме́нники? во́змемъ киво́тъ Бо́га на́шего от Сило́ма, и изы́детъ посредѣ́ на́съ и спасе́тъ ны́ от руки́ вра́гъ на́шихъ.

И посла́ша лю́дiе въ Сило́мъ, и взя́ша отту́ду киво́тъ Го́спода сѣдя́щаго на херуви́мѣхъ: и [бы́ша] та́мо о́ба сы́на илі́ина съ киво́томъ Бо́жiимъ, Офни́ и Финее́съ.

И бы́сть егда́ прiи́де киво́тъ Госпо́день въ по́лкъ, и возопи́ ве́сь Изра́иль гла́сомъ вели́кимъ, и возшумѣ́ земля́.

И услы́шаша иноплеме́нницы гла́съ во́пля и рѣ́ша: что́ се́й во́пль вели́кiй въ полцѣ́ Евре́йстѣ? И уразумѣ́ша, я́ко киво́тъ Госпо́день прiи́де въ по́лкъ.

И убоя́шася иноплеме́нницы и рѣ́ша: сі́и бо́зи прiидо́ша къ ни́мъ въ по́лкъ: го́ре на́мъ, изми́ ны, го́споди, дне́сь: я́ко не бы́сть та́ко вчера́ и тре́тiяго дне́:

го́ре на́мъ, кто́ ны и́зметъ от руки́ бого́въ крѣ́пкихъ си́хъ? сі́и су́ть бо́зи, поби́вшiи Еги́пта вся́кими я́звами и въ пусты́ни:

укрѣпи́теся и бу́дите въ му́жы, иноплеме́нницы, я́ко да не порабо́таете Евре́омъ, я́коже порабо́таша на́мъ, бу́дите у́бо въ му́жы и бі́йтеся съ ни́ми.

И би́шася съ ни́ми: и падо́ша му́жiе Изра́илевы предъ иноплеме́нники, и побѣже́ кі́йждо въ селе́нiе свое́, и бы́сть я́зва вели́ка зѣло́: и паде́ от Изра́иля три́десять ты́сящъ чино́въ:

и киво́тъ Бо́жiй взя́тъ бы́сть, и о́ба сы́ны илі́ины умро́ша, Офни́ и Финее́съ.

И тече́ му́жъ от бра́ни Иемине́й, и прiи́де въ Сило́мъ въ де́нь о́нъ, и ри́зы своя́ растерза́въ, и пе́рсть бѣ́ на главѣ́ его́.

И прiи́де, и се́, илі́й сѣдя́ше на престо́лѣ свое́мъ у две́рiй, смотря́ на пу́ть, я́ко бѣ́ се́рдце его́ во у́жасѣ [вели́цѣ] о киво́тѣ Бо́жiи. И человѣ́къ вни́де во гра́дъ возвѣща́я: и возопи́ ве́сь гра́дъ гла́сомъ вели́кимъ:

и слы́ша илі́й гла́съ во́пля и рече́: что́ е́сть гла́съ во́пля сего́? И человѣ́къ потща́вся вни́де и повѣ́да илі́ю.

И бѣ́ илі́й девяти́десяти осми́ лѣ́тъ, и о́чи его́ изнемого́ста, и не ви́дяше.

И рече́ илі́й муже́мъ предстоя́щымъ себѣ́: что́ гла́съ во́пля сего́? И му́жъ потща́вся вни́де ко илі́ю и рече́ ему́: а́зъ е́смь прише́дый изъ полка́, и а́зъ прибѣжа́хъ от бра́ни дне́сь. И рече́ илі́й: что́ бы́вшiй глаго́лъ, ча́до?

И отвѣща́ о́трочищь и рече́: побѣжа́ша му́жiе Изра́илевы от лица́ иноплеме́нниковъ, и я́зва ве́лiя бы́сть въ лю́дехъ, и о́ба сы́ны твоя́ умро́ша, и киво́тъ Бо́жiй взя́тъ е́сть.

И бы́сть егда́ помяну́ о киво́тѣ Бо́жiи, и паде́ [илі́й] съ престо́ла взна́къ бли́зъ две́рiй, и сокруши́ся хребе́тъ его́, и у́мре, я́ко ста́ръ бѣ́ человѣ́къ и тя́жекъ: и то́й суди́ Изра́илеви четы́редесять лѣ́тъ.

И сноха́ его́ жена́ Финее́сова заче́ншая роди́ти, и слы́ша вѣ́сть, я́ко взя́тъ бы́сть киво́тъ Бо́жiй и я́ко у́мре све́коръ ея́ и му́жъ ея́, и воспла́кася [го́рько], и роди́, я́ко обрати́шася на ню́ болѣ́зни ея́.

И во вре́мя, внегда́ умира́ше, рѣ́ша е́й жены́ предстоя́щыя е́й: не бо́йся, я́ко сы́на родила́ еси́. И не отвѣща́, и не разумѣ́ се́рдце ея́.

И нарече́ о́трочища уехаво́ѳъ: и рѣ́ша о киво́тѣ Бо́жiи и о све́крѣ ея́ и о му́жи ея́: пресели́ся сла́ва от Изра́иля, я́ко взя́тся киво́тъ Госпо́день, и я́ко у́мре све́коръ ея́ и му́жъ ея́.

И рече́: пресели́ся сла́ва Изра́илева, я́ко взя́тъ бы́сть киво́тъ Бо́жiй.

Еврейский

וַיְהִי דְבַר־שְׁמוּאֵל לְכָל־יִשְׂרָאֵל; וַיֵּצֵא יִשְׂרָאֵל לִקְרַאת פְּלִשְׁתִּים לַמִּלְחָמָה, וַיַּחֲנוּ עַל־הָאֶבֶן הָעֵזֶר, וּפְלִשְׁתִּים חָנוּ בַאֲפֵק׃

וַיַּעַרְכוּ פְלִשְׁתִּים לִקְרַאת יִשְׂרָאֵל, וַתִּטֹּשׁ הַמִּלְחָמָה, וַיִּנָּגֶף יִשְׂרָאֵל לִפְנֵי פְלִשְׁתִּים; וַיַּכּוּ בַמַּעֲרָכָה בַּשָּׂדֶה, כְּאַרְבַּעַת אֲלָפִים אִישׁ׃

וַיָּבֹא הָעָם אֶל־הַמַּחֲנֶה, וַיֹּאמְרוּ זִקְנֵי יִשְׂרָאֵל, לָמָּה נְגָפָנוּ יְהוָה הַיּוֹם לִפְנֵי פְלִשְׁתִּים; נִקְחָה אֵלֵינוּ מִשִּׁלֹה, אֶת־אֲרוֹן בְּרִית יְהוָה, וְיָבֹא בְקִרְבֵּנוּ, וְיֹשִׁעֵנוּ מִכַּף אֹיְבֵינוּ׃

וַיִּשְׁלַח הָעָם שִׁלֹה, וַיִּשְׂאוּ מִשָּׁם, אֵת אֲרוֹן בְּרִית־יְהוָה צְבָאוֹת יֹשֵׁב הַכְּרֻבִים; וְשָׁם שְׁנֵי בְנֵי־עֵלִי, עִם־אֲרוֹן בְּרִית הָאֱלֹהִים, חָפְנִי וּפִינְחָס׃

וַיְהִי, כְּבוֹא אֲרוֹן בְּרִית־יְהוָה אֶל־הַמַּחֲנֶה, וַיָּרִעוּ כָל־יִשְׂרָאֵל תְּרוּעָה גְדוֹלָה; וַתֵּהֹם הָאָרֶץ׃

וַיִּשְׁמְעוּ פְלִשְׁתִּים אֶת־קוֹל הַתְּרוּעָה, וַיֹּאמְרוּ, מֶה קוֹל הַתְּרוּעָה הַגְּדוֹלָה הַזֹּאת בְּמַחֲנֵה הָעִבְרִים; וַיֵּדְעוּ, כִּי אֲרוֹן יְהוָה, בָּא אֶל־הַמַּחֲנֶה׃

וַיִּרְאוּ הַפְּלִשְׁתִּים, כִּי אָמְרוּ, בָּא אֱלֹהִים אֶל־הַמַּחֲנֶה; וַיֹּאמְרוּ אוֹי לָנוּ, כִּי לֹא הָיְתָה כָּזֹאת אֶתְמוֹל שִׁלְשֹׁם׃

אוֹי לָנוּ, מִי יַצִּילֵנוּ, מִיַּד הָאֱלֹהִים הָאַדִּירִים הָאֵלֶּה; אֵלֶּה הֵם הָאֱלֹהִים, הַמַּכִּים אֶת־מִצְרַיִם בְּכָל־מַכָּה בַּמִּדְבָּר׃

הִתְחַזְּקוּ וִהְיוּ לַאֲנָשִׁים פְּלִשְׁתִּים, פֶּן תַּעַבְדוּ לָעִבְרִים, כַּאֲשֶׁר עָבְדוּ לָכֶם; וִהְיִיתֶם לַאֲנָשִׁים וְנִלְחַמְתֶּם׃

וַיִּלָּחֲמוּ פְלִשְׁתִּים, וַיִּנָּגֶף יִשְׂרָאֵל וַיָּנֻסוּ אִישׁ לְאֹהָלָיו, וַתְּהִי הַמַּכָּה גְּדוֹלָה מְאֹד; וַיִּפֹּל מִיִּשְׂרָאֵל, שְׁלֹשִׁים אֶלֶף רַגְלִי׃

וַאֲרוֹן אֱלֹהִים נִלְקָח; וּשְׁנֵי בְנֵי־עֵלִי מֵתוּ, חָפְנִי וּפִינְחָס׃

וַיָּרָץ אִישׁ־בִּנְיָמִן מֵהַמַּעֲרָכָה, וַיָּבֹא שִׁלֹה בַּיּוֹם הַהוּא; וּמַדָּיו קְרֻעִים, וַאֲדָמָה עַל־רֹאשׁוֹ׃

וַיָּבוֹא, וְהִנֵּה עֵלִי יֹשֵׁב עַל־הַכִּסֵּא יַךְ (יַד) דֶּרֶךְ מְצַפֶּה, כִּי־הָיָה לִבּוֹ חָרֵד, עַל אֲרוֹן הָאֱלֹהִים; וְהָאִישׁ, בָּא לְהַגִּיד בָּעִיר, וַתִּזְעַק כָּל־הָעִיר׃

וַיִּשְׁמַע עֵלִי אֶת־קוֹל הַצְּעָקָה, וַיֹּאמֶר מֶה קוֹל הֶהָמוֹן הַזֶּה; וְהָאִישׁ מִהַר, וַיָּבֹא וַיַּגֵּד לְעֵלִי׃

וְעֵלִי בֶּן־תִּשְׁעִים וּשְׁמֹנֶה שָׁנָה; וְעֵינָיו קָמָה, וְלֹא יָכוֹל לִרְאוֹת׃

וַיֹּאמֶר הָאִישׁ אֶל־עֵלִי, אָנֹכִי הַבָּא מִן־הַמַּעֲרָכָה, וַאֲנִי מִן־הַמַּעֲרָכָה נַסְתִּי הַיּוֹם; וַיֹּאמֶר מֶה־הָיָה הַדָּבָר בְּנִי׃

וַיַּעַן הַמְבַשֵּׂר וַיֹּאמֶר, נָס יִשְׂרָאֵל לִפְנֵי פְלִשְׁתִּים, וְגַם מַגֵּפָה גְדוֹלָה הָיְתָה בָעָם; וְגַם־שְׁנֵי בָנֶיךָ מֵתוּ, חָפְנִי וּפִינְחָס, וַאֲרוֹן הָאֱלֹהִים נִלְקָחָה׃ פ

וַיְהִי כְּהַזְכִּירוֹ אֶת־אֲרוֹן הָאֱלֹהִים, וַיִּפֹּל מֵעַל־הַכִּסֵּא אֲחֹרַנִּית בְּעַד יַד הַשַּׁעַר, וַתִּשָּׁבֵר מַפְרַקְתּוֹ וַיָּמֹת, כִּי־זָקֵן הָאִישׁ וְכָבֵד; וְהוּא שָׁפַט אֶת־יִשְׂרָאֵל אַרְבָּעִים שָׁנָה׃

וְכַלָּתוֹ אֵשֶׁת־פִּינְחָס הָרָה לָלַת, וַתִּשְׁמַע אֶת־הַשְּׁמֻעָה, אֶל־הִלָּקַח אֲרוֹן הָאֱלֹהִים, וּמֵת חָמִיהָ וְאִישָׁהּ; וַתִּכְרַע וַתֵּלֶד, כִּי־נֶהֶפְכוּ עָלֶיהָ צִרֶיהָ׃

וּכְעֵת מוּתָהּ, וַתְּדַבֵּרְנָה הַנִּצָּבוֹת עָלֶיהָ, אַל־תִּירְאִי כִּי בֵן יָלָדְתְּ; וְלֹא עָנְתָה וְלֹא־שָׁתָה לִבָּהּ׃

וַתִּקְרָא לַנַּעַר, אִי־כָבוֹד לֵאמֹר, גָּלָה כָבוֹד מִיִּשְׂרָאֵל; אֶל־הִלָּקַח אֲרוֹן הָאֱלֹהִים, וְאֶל־חָמִיהָ וְאִישָׁהּ׃

וַתֹּאמֶר גָּלָה כָבוֹד מִיִּשְׂרָאֵל; כִּי נִלְקַח אֲרוֹן הָאֱלֹהִים׃ פ

Украинский (Огієнко)

І було Самуїлове слово для всього Ізраїля.
І вийшов Ізраїль на війну проти филистимлян, та й таборував при Евен-Гаезері, а филистимляни таборували в Афеку.

І вишикувались филистимляни навпроти Ізраїля, а коли бій став тяжкий, то Ізраїль був побитий перед филистимлянами.
І вони побили в боєвому шикові на полі близько чотирьох тисяч чоловіка.

І прийшов народ до табору, а Ізраїлеві старші сказали: Чому вдарив нас Господь сьогодні перед филистимлянами?
Візьмімо собі з Шіло ковчега Господнього заповіту, і нехай ввійде поміж нас, і нехай спасе нас із рук наших ворогів.

І послав народ до Шіло, і понесли звідти ковчега заповіту Господа Саваота, що сидить на херувимах.
А там були двоє Ілієвих синів, Хофні та Пінхас, із ковчегом Божого заповіту.

І сталося, як ковчег заповіту Господнього прибув до табору, то ввесь Ізраїль скрикнув великим окриком, аж застогнала земля!

А филистимляни почули голос окрику, та й сказали: Що це за голос цього великого окрику в єврейському таборі?
І довідалися вони, що Господній ковчег прибув до табору.

І полякалися филистимляни, і говорили: Бог прибув до табору!
І сказали вони: Біда нам, бо такого, як це, не було ще ніколи!

Біда нам!
Хто нас урятує від руки цих потужних богів?
Оце вони, ті боги, що вдарили були Єгипет усякою поразою у пустині!

Зміцніться та будьте мужні, филистимляни, щоб ви не служили євреям, як вони служили вам.
І будьте мужні, і воюйте!

І воювали филистимляни.
І був побитий Ізраїль, і кожен утікав до свого намету.
І та поразка була дуже велика.
І впало з Ізраїля тридцять тисяч піхоти.

А Божий ковчег був узятий, і два Ілієві сини, Хофні та Пінхас, полягли…

І побіг один веніяминівець із бою, і прибув того дня до Шіло;
а одежа його була подерта, і порох на голові його.

І прибув він, аж ось Ілій сидить на стільці при дорозі й виглядає, бо серце йому тремтіло за Божого ковчега.
А той чоловік прийшов, і розповів у місті, і закричало все місто!

А Ілій почув голос того крику та й сказав: Що це за голос того натовпу?
А той чоловік поспішив і прийшов, та й розповів Ілієві.

А Ілій був віку дев́ятидесяти й восьми літ, а очі його померкли, і він не міг бачити.

І сказав той чоловік до Ілія: Я той, що прибіг із бою, і я втік сьогодні з бойових лав.
І сказав Ілій: Що то сталося, мій сину?

І відповів вісник і сказав: Ізраїль побіг перед филистимлянами, і сталась велика поразка в народі.
І обидва сини твої, Хофні та Пінхас, полягли.
А ковчег Божий узятий!

І сталося, як згадав він про Божого ковчега, то впав Ілій зо стільця навзнак при брамі, зламався карк йому, і він помер, бо той муж був старий та тяжкий.
А він судив Ізраїля сорок літ.

А невістка його, Пінхасова жінка, була важка, близька до родів.
І як зачула вона ту звістку, що взятий Божий ковчег і помер тесть її та чоловік її, то впала на коліна, та й породила, бо прийшли на неї породільні болі її.

А як настав час смерти її, то казали ті, що стояли при ній: Не бійся, бо ти породила сина!
Та вона не відповіла, і не взяла цього до серця свого.

І вона назвала ім́я тому хлопцеві: Іхавод, кажучи: Відійшла Ізраїлева слава!
Бо почула про взяття Божого ковчегу, і про тестя свого та про мужа свого,

та й сказала: Відійшла слава від Ізраїля, бо взятий Божий ковчег.

Таджикский

Языки

Ва сухани Самуил ба тамоми Исроил расид. Ва Исроил ба муқобили фалиштиён ба ҷанг баромаданд, ва назди Эбен-Эзер урду заданд; ва фалиштиён дар Афеқ ҷойгир шуданд.

Ва фалиштиён ба муқобили Исроил саф кашиданд, ва ҳарбу зарб ба амал омад, ва исроилиен аз фалиштиён шикаст хӯрданд, ки онҳо дар майдони корзор тақрибан чор ҳазор нафарро куштанд.

Ва қавм ба бошишгоҳ омаданд; ва пирони Исроил гуфтанд: «Чаро Парвардигор имрӯз моро пеши фалиштиён шикаст дод? Пас, сандуқи паймони Парвардигорро назди худ биёрем, ва он андаруни мо дохил шуда, моро аз дасти душманонамон наҷот хоҳад дод».

Ва қавм ба Шилӯ фиристоданд, ва сандуқи паймони Парвардигори лашкарҳоро, ки дар миёни каррубиён сокин аст, аз он ҷо бардошта оварданд; ва ду писари Элӣ – Ҳофнӣ ва Финҳос – дар он ҷо бо сандуқи паймони Худо буданд.

Ва ҳангоме ки сандуқи паймони Худо ба бошишгоҳ дохил шуд, тамоми Исроил бо овози баланд бонг заданд, ва замин ба ларза омад.

Ва фалиштиён садои бонгро шунида, гуфтанд: «Ин садои бонги азим дар бошишгоҳи ибриён чист?» Ва фаҳмиданд, ки сандуқи Парвардигор ба бошишгоҳ дохил шудааст.

Ва фалиштиён тарсиданд, зеро ки гуфтанд: «Худо ба бошишгоҳ дохил шудаааст». Ва гуфтанд: «Вой ба ҳоли мо! Зеро ки чунин чиз на дирӯз ва на парирӯз воқеъ нашудааст.

Вой ба ҳоли мо! Кист, ки моро аз дасти ин Худои пуриқтидор халосӣ диҳад? Ин ҳамон Худоест, ки мисриёнро дар биёбон ба ҳар гуна балоҳо гирифтор кардааст.

Қавӣ бошед ва мардвор рафтор кунед, эй фалиштиён! Мабодо ба ибриён бандагӣ кунед, чунон ки онҳо ба шумо бандагӣ мекарданд! Мардвор рафтор намуда, ҳарбу зарб кунед!»

Ва фалиштиён ҳарбу зарб карданд, ва исроилиён шикаст хӯрда, ҳар яке ба хаймаи худ гурехтанд; ва шикастӣ онҳо бағоят азим буд, ва аз исроилиён сӣ ҳазор сарбози пиёда кушта шуданд.

Ва сандуқи Худо забт карда шуд; ва ду писари Элӣ – Ҳофнӣ ва Финҳос – талаф шуданд.

Ва як марди бинёминӣ аз майдони корзор давида, дар ҳамон рӯз ба Шилӯ омад, дар ҳолате ки либосаш дарида ва хок ба сараш пошида буд.

Ва ҳангоме ки ӯ омад, инак Элӣ дар сари роҳ бар курсӣ, мунтазири хабаре нишаста буд, зеро ки дилаш барои сандуқи Худо парешон хавотир буд; ва он мард ба шаҳр дохил шуда, хабар дод, ва тамоми аҳли шаҳр доду фарёд бардоштанд.

Ва Элӣ доду фарёдро шунида, гуфт: «Ин садои ғулғула чист?» Ва он мард шитобон омада, ба Элӣ хабар дод.

Ва Элӣ наваду ҳаштсола буд; ва чашмонаш кӯр шуда буд, ва ӯ наметавонист бубинад.

Ва он мард ба Элӣ гуфт: «Ман аз майдони корзор омадам, ва ман имрӯз аз майдони корзор гурехтаам». Ва ӯ гуфт: «Пас, чӣ воқеа рӯй додааст, писарам?»

Ва он хабаррасон ҷавоб гардонида, гуфт: «Исроил аз пеши фалиштиён гурехтанд, ва низ торумори азиме дар миёни қавм ба вуқӯъ омад, ва низ ду писарат – Ҳофнӣ ва Финҳос – талаф шуданд, ва сандуқи Худо забт карда шуд».

Ва ҳамин ки вай сандуқи Худоро зикр кард, ӯ аз болои курсӣ назди дарвоза пуштнокӣ афтод, ва гарданаш шикаста, мурд, зеро ки марди пир ва гарон буд; ва ӯ чил сол бар Исроил доварӣ намуд.

Ва келини ӯ, зани Финҳос, ки ҳомила ва моҳу рӯзаш пур буд, чун хабари забти сандуқи Худо ва марги падаршӯ ва шавҳари худро шунид, ба зону афтода, зоид, зеро ки баногоҳ ӯро дард фаро гирифт.

Ва дар вақти мурданаш заноне ки назди вай истода буданд, гуфтанд: «Натарс, зеро ки писар зоидӣ». Вале вай ҷавоб нагардонид ва диққат надод.

Ва писарро Ихобӯд ном монда, гуфт: «Шараф Исроилро тарк кард!» Чунки сандуқи Худо забт гардида, падаршӯву шавҳари вай талаф шуда буданд.

Ва гуфт: «Шараф Исроилро тарк кард, зеро ки сандуқи Худо забт гардид».