Иосавее́ѳъ же дщи́ царя́ Иора́ма, сестра́ Охозі́ина, поя́ Иоа́са сы́на бра́та своего́, и укра́де его́ от среды́ сыно́въ царе́выхъ избiе́ныхъ, того́ и дои́лицу его́ въ клѣ́ти посте́льнѣй, и утаи́ его́ от лица́ Гоѳолі́ина, и не умертви́ша его́:

и бѣ́ съ не́ю кры́емь въ дому́ Госпо́дни ше́сть лѣ́тъ: и Гоѳолі́а бѣ́ ца́рствующи въ земли́ то́й.

И въ седмо́е лѣ́то посла́ Иода́й жре́цъ, и поя́тъ стонача́лники Хорри́мски и раси́мски, и возведе́ я́ къ себѣ́ въ до́мъ Госпо́день, и завѣща́ и́мъ завѣ́тъ Госпо́день, и закля́ и́хъ предъ Го́сподемъ: и показа́ и́мъ Иода́й сы́на ца́рска,

и заповѣ́да и́мъ, глаго́ля: сiе́ сло́во, е́же сотвори́те: тре́тiя ча́сть от ва́съ да сни́детъ въ суббо́ту, и да стреже́те стражбу́ до́му царе́ва во вратѣ́хъ,

и тре́тiя ча́сть у две́рiй пути́, и тре́тiя ча́сть у вра́тъ созади́ протека́юшнхъ, и да устреже́те стражбу́ до́му:

и двѣ́ ча́сти въ ва́съ, вся́къ исходя́й въ суббо́ту, и да храня́тъ стражбу́ до́му Госпо́дня при цари́:

и обступи́те царя́ о́коло, кі́йждо ору́жiе свое́ имы́й въ руцѣ́ свое́й, и входя́й въ садиро́ѳъ и да у́мретъ: и бу́дите съ царе́мъ, егда́ входи́ти ему́ и исходи́ти.

И сотвори́ша стонача́лницы вся́, ели́ка заповѣ́да Иода́й смы́сленый: и поя́ кі́йждо му́жы своя́, и входя́щыя въ суббо́ту со исходя́шими въ суббо́ту, и внидо́ша ко Иода́ю жерцу́.

И даде́ жре́цъ со́тникомъ ко́пiя и щиты́ царя́ дави́да, я́же бы́ша въ дому́ Госпо́дни:

и бы́ша въ рука́хъ воево́дъ и предтеку́щихъ, и сотвори́ша со́тницы и предходя́щiи по всему́, ели́ко заповѣ́да и́мъ жре́цъ. И собра́ жре́цъ Госпо́день вся́ лю́ди земли́ въ до́мъ Госпо́день: и ста́ша предтеку́щiи, кі́йждо и́хъ ору́жiе имы́й въ руцѣ́ свое́й, от страны́ до́му десны́я, да́же да страны́ до́му шу́iя же́ртвенныя, и до́му царе́ва о́коло:

и изведе́ сы́на царе́ва, и возложи́ на него́ вѣне́цъ [ца́рскiй] и свидѣ́нiе, и воцари́ его́, и пома́за его́. И восплеска́ша рука́ми и рѣ́ша: да живе́тъ ца́рь.

И услы́ша Гоѳолі́а гла́съ предтеку́щихъ люді́й, и вни́де къ наро́ду въ до́мъ Госпо́день,

и ви́дѣ, и се́, ца́рь стоя́ше на столпѣ́ по обы́чаю: и бя́ху предъ царе́мъ пѣвцы́ и трубы́, и вси́ лю́дiе земли́ ра́дующеся и трубя́ще въ трубы́. И раздра́ Гоѳолі́а ри́зы своя́ и возопи́: измѣ́на, измѣ́на.

И заповѣ́да Иода́й жре́цъ стонача́лникомъ и вла́стелемъ си́лы, и рече́ къ ни́мъ: изведи́те ю́ во́нъ изъ полко́въ, и входя́й вслѣ́дъ ея́ сме́ртiю да у́мретъ от ору́жiя: поне́же рече́ жре́цъ, да не у́мретъ въ дому́ Госпо́дни.

И возложи́ша на ню́ ру́цѣ, и изведо́ша ю́ скопцы́ путе́мъ исхо́да ко́ней до́му царе́ва, и у́мре ту́.

И завѣща́ Иода́й завѣ́тъ между́ Го́сподемъ и между́ царе́мъ и между́ людьми́, я́ко бы́ти и́мъ въ лю́ди Госпо́дни: и между́ царе́мъ и между́ людьми́.

И внндо́ша вси́ лю́дiе земли́ въ до́мъ Ваа́ловъ и разби́ша его́, и же́ртвенники его́ и о́бразы его́ сокруши́ша до́брѣ, и маѳа́на жерца́ Ваа́лова уби́ша предъ лице́мъ же́ртвенниковъ. И поста́ви жре́цъ вла́стели въ дому́ Госпо́дни,

и взя́ стонача́лники, и Хорри́ма и раси́ма, и вся́ лю́ди земли́, и изведе́ царя́ от до́му Госпо́дня: и внидо́ша путе́мъ вра́тъ предтеку́щихъ до́му царе́ва, и посади́ша его́ на престо́лѣ царе́вѣ.

И возра́довашася вси́ лю́дiе земли́, и гра́дъ умолче́: и Гоѳолі́ю умертви́ша мече́мъ въ дому́ царе́вѣ.

Сы́нъ седми́ лѣ́тъ Иоа́съ егда́ нача́ ца́рствовати.

Украинский (Огієнко)

А коли Аталія, мати Ахазії, побачила, що помер її син, то встала та й вигубила все цареве насіння.

А Єгошева, дочка царя Йорама, сестра Ахазії, взяла Йоаша, сина Ахазії, та й викрала його з-поміж вбиваних царських синів, його та няньку його, і сховала в спальній кімнаті.
І сховали його від Аталії, і він не був забитий.

І ховався він із нею в Господньому домі шість років, а Аталія царювала над краєм.

А сьомого року послав Єгояда, і взяв сотників із карійців та бігунів, і привів їх до себе до Господнього дому, і склав із ними умову, і заприсягнув їх у Господньому домі, і показав їм царського сина.

І він наказав їм, говорячи: Оце та річ, яку зробите.
Третина з вас, що приходите в суботу, будете виконувати сторожу царського дому.

А третина буде в брамі Сур, а третина у брамі за бігунами, і будете виконувати сторожу дому на зміну.

А дві частині з вас, усі, що відходять у суботу, будуть виконувати сторожу Господнього дому при цареві.

І оточите царя навколо, кожен із своєю зброєю в руці своїй;
а хто ввійшов би до рядів, нехай буде забитий.
І будете ви з царем при виході його та при вході його.

І зробили сотники все, що наказав священик Єгояда.
І взяли кожен людей своїх, що приходять у суботу та виходять у суботу, і прийшли до священика Єгояди.

І дав священик сотникам списи та щити, що належали цареві Давидові, що були в Господньому домі.

І поставали бігуни, кожен зо зброєю своєю в руці своїй, від правого боку дому аж до лівого боку дому, при жертівнику та при домі, навколо біля царя.

А він вивів царевого сина, і поклав на нього корону та нараменники.
І зробили вони його царем, і помазали його, і вдарили в долоні та й крикнули: Нехай живе цар!

І почула Аталія голос бігунів та народу, і прийшла до народу до Господнього дому.

І побачила вона, аж ось цар стоїть за звичаєм на помості, а при царі зверхники та сурми, а ввесь народ краю тішиться та сурмить у сурми.
І роздерла Аталія шати свої та й крикнула: Зрада, зрада!

А священик Єгояда наказав сотникам, поставленим над військом, і сказав до них: Випровадьте її поза ряди, а хто піде за нею, того забийте мечем!
Бо священик сказав: Нехай вона не буде забита в Господньому домі!

І зробили їй прохід, і вона прийшла Кінським входом до царського дому, і там була забита.

І склав Єгояда заповіта між Господом та між царем і між народом, щоб був народом Господнім, і між царем та між народом.

І ввійшов увесь народ Краю до Ваалового дому, та й порозбивали його та жертівники його, і бовванів його зовсім поламали, а Маттана, Ваалового священика, убили перед жертівниками.
А при Господньому домі священик поставив варти.

І взяв він сотників і карійців, і бігунів та ввесь народ краю, і вивели царя з Господнього дому.
І ввійшли вони через браму бігунів до царського дому, і той сів на царському троні.

І тішився ввесь народ краю, а місто заспокоїлось.
А Аталію вбили мечем у царському домі.

Таджикский

Языки

Ва Аталё, модари Аҳазёҳу, чун дид, ки писараш мурд, бархоста, тамоми насли подшоҳро несту нобуд кард.

Вале Еҳӯшобаъ, духтари подшоҳ Еҳӯром, ки хоҳари Аҳазёҳу буд, Еҳӯош писари Аҳазёҳуро гирифт, ва ӯро аз миёни писарони подшоҳ, ки кушта шуданд, дуздида, ӯро бо дояаш ба хонаи хобгоҳ бурд, ва ӯро аз Аталё пинҳон карданд, ва ӯ кушта нашуд.

Ва ӯ бо вай дар хонаи Парвардигор шаш сол пинҳон буд, дар сурате ки Аталё бар мамлакат подшоҳӣ мекард.

Ва дар соли ҳафтум Еҳӯёдоъ фиристода, мирисадҳои каритиён ва шотиронро гирифт, ва онҳоро назди худ ба хонаи Парвардигор оварда, бо онҳо паймон баст, ва онҳоро дар хонаи Парвардигор қасам дода, писари подшоҳро ба онҳо нишон дод.

Ва ба онҳо фармуда, гуфт: «Ин аст коре ки шумо бояд ба ҷо оваред: сеяки шумо, яъне онҳое ки дар шанбе меоянд, назди хонаи подшоҳ посбонӣ хоҳед кард;

Ва сеяки шумо – назди дарвозаи Сур; ва сеяки шумо – назди дарвозаи шотирон; ва посбонии хонаро навбат ба навбат ба амал хоҳед овард.

Ва ду қисми шумо, яъне ҳамаи онҳое ки дар шанбе берун мераванд, назди хонаи Парвардигор аз барои подшоҳ посбонӣ хоҳед кард.

Ва подшоҳро аз ҳар тараф иҳота намоед, дар ҳолате ки ҳар якеро аслиҳааш дар дасташ бошад, ва ҳар касе ки аз миёни сафҳои шумо зада дарояд, бояд кушта шавад; ва ҳангоме ки подшоҳ берун меравад ва дохил мешавад, шумо назди ӯ хоҳед буд».

Ва мирисадҳо ҳар он чи Еҳӯёдои коҳин фармуд, ба ҷо оварданд, ва ҳар яке одамони худро, – ҳам онҳоеро, ки дар шанбе меоянд, ва ҳам онҳоеро, ки дар шанбе берун мераванд, – гирифта, назди Еҳӯёдои коҳин омаданд.

Ва коҳин найзаҳо ва сипарҳои подшоҳ Довудро, ки дар хонаи Парвардигор буд, ба мирисадҳо дод.

Ва шотирон, ҳар яке аслиҳааш дар дасташ, аз тарафи рости хона то тарафи чапи хона, назди қурбонгоҳ ва назди хона, гирдогирди подшоҳ истоданд.

Ва ӯ писари подшоҳро берун оварда, тоҷ бар сараш гузошт, ва шаҳодатро ба ӯ дод, ва ӯро подшоҳ карда, тадҳин намуданд, ва қарсак зада, гуфтанд: «Зинда бод подшоҳ!»

Ва Аталё овози қавми давандаро шунида, назди қавм ба хонаи Парвардигор омад.

Ва дид, ки инак, подшоҳ, аз рӯи одат, бар минбар истодааст, ва сарварон ва карнайҳо назди подшоҳ мебошанд, ва тамоми қавми мамлакат шодӣ мекунанд ва карнай менавозанд. Ва Аталё либосашро чок зада, дод гуфт: «Суиқасд! Суиқасд!»

Ва Еҳӯёдои коҳин ба мирисадҳо, ки сардорони лашкар буданд, фармуд: «Вайро ба аз миёни сафҳо берун оваред, ва ҳар касеро, ки аз ақиби вай биравад, бо шамшер бикушед!» Зеро коҳин гуфта буд, ки вай дар хонаи Парвардигор кушта нашавад.

Ва ба вай роҳ доданд, ва аз роҳе ки аспон ба хонаи подшоҳ дохил мешуданд, гузашта рафт, ва дар он ҷо кушта шуд.

Ва Еҳӯёдоъ дар миёни Парвардигор ва подшоҳ ва қавм паймон баст, то ки қавми Парвардигор бошанд, ва ҳамчунин дар миёни подшоҳ ва қавм.

Ва тамоми қавми мамлакат ба хонаи Баал омада, онро хароб карданд, курбонгоҳҳо ва бутҳояшро тамоман шикастанд, ва Маттонро, ки коҳини Баал буд, пеши қурбонгоҳҳо куштанд. Ва коҳин навбатдоронро бар хонаи Парвардигор таъин намуд.

Ва мирисадҳо, ва каритиён ва шотирон ва тамоми қавми мамлакатро гирифт, ва онҳо подшоҳро аз хонаи Парвардигор фуруд оварданд, ва бо роҳи дарвозаи шотирон ба хонаи подшоҳ дохил шуданд; ва ӯ бар тахти подшоҳон бинишаст.

Ва тамоми қавми мамлакат шодӣ карданд, ва шаҳр ором ёфт. Ва Аталёро дар хонаи подшоҳ бо шамшер куштанд.

Дар вақти подшоҳ шуданаш Еҳӯош ҳафтсола буд.