И разсмотри́хъ, а́ще се́рдце мое́ повлече́тъ а́ки вино́ пло́ть мою́: и се́рдце мое́ наста́ви мя́ въ му́дрости, и е́же удержа́ти весе́лiе, до́ндеже уви́жду, ко́е бла́го сыно́мъ человѣ́ческимъ, е́же творя́тъ подъ со́лнцемъ въ число́ дні́й живота́ своего́.

Возвели́чихъ творе́нiе мое́: созда́хъ ми́ до́мы, насади́хъ ми́ виногра́ды,

сотвори́хъ ми́ вертогра́ды и сады́ и насади́хъ въ ни́хъ древе́съ вся́каго плода́,

сотвори́хъ ми́ купѣ́ли водны́я, е́же напая́ти от ни́хъ прозябе́нiе древе́съ:

притяжа́хъ рабы́ и рабы́ни, и домоча́дцы бы́ша ми́: и стяжа́нiе скота́, и ста́дъ мно́го ми́ бы́сть, па́че всѣ́хъ бы́вшихъ пре́жде мене́ во Иерусали́мѣ:

собра́хъ ми́ зла́то и сребро́ и имѣ́нiя царе́й и стра́нъ, сотвори́хъ ми́ пою́щихъ и пою́щыя, и услажде́нiя сыно́въ человѣ́ческихъ, виноче́рпцы и виноче́рпицы.

И возвели́чихся, и приложи́хся му́дрости па́че всѣ́хъ бы́вшихъ пре́жде мене́ во Иерусали́мѣ: и му́дрость моя́ пребы́сть со мно́ю.

И все́, его́же проси́ста о́чи мои́, не отъя́хъ от ни́хъ и не возбрани́хъ се́рдцу моему́ от вся́каго весе́лiя моего́, я́ко се́рдце мое́ возвесели́ся во вся́цѣмъ трудѣ́ мое́мъ. И сiе́ бы́сть ча́сть моя́ от всего́ труда́ моего́.

И призрѣ́хъ а́зъ на вся́ творе́нiя моя́, я́же сотвори́стѣ ру́цѣ мои́, и на тру́дъ, и́мже труди́хся твори́ти. И се́, вся́ суета́ и произволе́нiе ду́ха, и нѣ́сть изоби́лiе подъ со́лнцемъ.

И призрѣ́хъ а́зъ ви́дѣти му́дрость, ле́сть и безу́мiе: я́ко кто́ человѣ́къ, и́же по́йдетъ вслѣ́дъ совѣ́та, ели́ка сотвори́ въ не́мъ?

И ви́дѣхъ а́зъ, я́ко е́сть изоби́лiе му́дрости па́че безу́мiя, я́коже изоби́лiе свѣ́та па́че тмы́:

му́драго о́чи его́ во главѣ́ его́, а безу́мный во тмѣ́ хо́дитъ: и увѣ́дѣхъ и а́зъ, я́ко слу́чай еди́нъ случи́тся всѣ́мъ и́мъ.

И рѣ́хъ а́зъ въ се́рдцы мое́мъ: я́коже слу́чай безу́мнаго, и мнѣ́ случи́тся: и вску́ю умудри́хся? А́зъ тогда́ изли́шше глаго́лахъ въ се́рдцы мое́мъ, я́ко и сiе́ суета́, поне́же безу́мный от избы́тка глаго́летъ:

я́ко нѣ́сть па́мяти му́драго съ безу́мнымъ во вѣ́къ, зане́ уже́ во дне́хъ гряду́щихъ вся́ забве́на бы́ша: и ка́ко у́мретъ му́дрый съ безу́мнымъ?

И возненави́дѣхъ живо́тъ, я́ко лука́вно мнѣ́ сотворе́нiе сотворе́нное подъ со́лнцемъ: поне́же вся́ческая суета́ и произволе́нiе ду́ха.

И возненави́дѣхъ а́зъ вся́ческая мíра и тру́дъ мо́й, и́мже а́зъ тружда́юся подъ со́лнцемъ, я́ко оставля́ю его́ человѣ́ку бу́дущему по мнѣ́.

И кто́ вѣ́сть, му́дръ ли бу́детъ или́ безу́менъ? и облада́ти ли и́мать всѣ́мъ трудо́мъ мои́мъ, и́мже труди́хся и и́мже му́дрствовахъ подъ со́лнцемъ? И сiе́ же суета́.

И обрати́хся а́зъ отрещи́ся се́рдцу моему́ о все́мъ трудѣ́, и́мже труди́хся подъ со́лнцемъ:

я́ко е́сть человѣ́къ, его́же тру́дъ въ му́дрости и въ ра́зумѣ и въ му́жествѣ: и человѣ́къ, и́же не потруди́ся о не́мъ, да́стъ ему́ ча́сть свою́. И сiе́ суета́ и лука́вство ве́лiе.

Я́ко быва́етъ человѣ́ку во все́мъ трудѣ́ его́ и въ произволе́нiи се́рдца его́, и́мже то́й тружда́ется подъ со́лнцемъ,

я́ко вси́ дні́е его́ болѣ́зней и я́рости попече́нiе ему́, и́бо въ нощи́ не спи́тъ се́рдце его́. И сiе́ же суета́ е́сть.

Нѣ́сть бла́го человѣ́ку, но [ра́звѣ] е́же я́стъ и пiе́тъ и е́же пока́жетъ души́ свое́й бла́го въ трудѣ́ свое́мъ: и сiе́ ви́дѣхъ а́зъ, я́ко от руки́ Бо́жiя е́сть:

я́ко кто́ я́стъ и пiе́тъ кромѣ́ его́?

Я́ко человѣ́ку бла́гу предъ лице́мъ его́ даде́ му́дрость и ра́зумъ и весе́лiе, согрѣша́ющему же даде́ попече́нiе, е́же прилага́ти и собира́ти, во е́же да́ти благо́му предъ лице́мъ Бо́жiимъ: я́ко и сiе́ суета́ и произволе́нiе ду́ха.

Рус. (Юнгеров)

И говорил я в сердце своем: „дай, я испытаю тебя веселием и насладись добромъ“. Но вот, и это также суета!

Смеху сказал я: „погрешность“, а веселию: „что ты сделаешь“?

И наблюдал я: не повлечет-ли сердце мое, подобно вину, плоть мою? и сердце мое руководило меня в мудрости, чтобы удержать от веселия, пока увижу, что - благо для сынов человеческих, которое они приобретают под солнцем в назначенные (им) дни жизни своей.

Я совершил великия дела: построил для себя дома, насадил себе виноградники,

Устроил для себя сады и парки и насадил в них всякия плодовитыя деревья.

Устроил я себе водоемы для орошения из них выращаемых деревьев.

Приобрел я рабов и рабынь, и домочадцы были у меня, принадлежало мне множество крупного и мелкого скота, более всех, бывших прежде меня в Иерусалиме.

Собрал я себе золото и серебро и богатство царей и стран; завел у себя певцов и певиц и услаждения сынов человеческих-виночерпиев и виночерпиц.

И возвеличился я и приобрел мудрости более всех, которые были прежде меня в Иерусалиме, и мудрость моя пребывала со мною.

И во всем, чего глаза мои ни пожелали-бы, я не отказывал им и не возбранял сердцу моему никакого веселия моего, ибо сердце мое увеселялось всем (приобретенным) трудом моим. И это было моею долею от всего труда моего.

И посмотрел я на все дела мои, которыя совершили руки мои, и на труд, понесенный мною, чтобы совершить (их), и вот: все-суета и волнение духа, и нет (от них) пользы под солнцем!

И внимательно разсматривал я мудрость, заблуждение, и безумие (чтобы узнать): если какой человек последует (мудрому) совету, то чего он достигнет при нем?

И увидел я, что у мудрости преимущество пред безумием, такое же, как у света преимущество пред тьмою:

У мудрого глаза его-в голове его, а безумный во тьме ходит, но при этом узнал я, что одна участь постигнет всех их.

И сказал я в сердце своем: и меня постигнет таже участь, как и безумнаго, и к чему я сделался мудрым?-Я тогда излишнее говорил в сердце своем, ибо и это суета, что безумный говорит лишнее,

Ибо и о мудром, (наравне) с безумным, не будет памяти на веки, так как в наступающие дни все будет забыто. Почему же мудрый умирает (одинаково) с безумными?

И возненавидел я жизнь, потому что худым (показалось) мне дело, которое делается под солнцем, ибо все-суета и волнение духа.

И возненавидел я все в мире и труд мой, которым я занимался под солнцем, потому что оставлю его человеку, который будет после меня.

И кто знает: мудрый он будет или безумный? и будет-ли (разумно) обладать всем (что приобретено) моим трудом, которым я занят был и показал себя мудрым под солнцем? и это-суета.

И вознамерился я отречься сердцем своим от всякого труда, которым я занимался под солнцем,

Ибо иногда человек свой труд совершает разумно, с знанием и успехом, но долю свою он должен отдать человеку, который не занимался им. И это-суета и великое зло,

Которое бывает у человека во всем труде его и в волнении сердца его, с которым он трудится под солнцем,

Ибо все дни его наполнены скорбями и раздражением и заботою, и ночью его сердце не спит. И это-суета.

Нет блага человеку, (кроме того) что он ест и пьет и что кажется душе его благом в труде его, но и это, видел я, что от руки Божией зависит.

Ибо кто ест и кто пьет без Него?

Ибо человеку, доброму пред лицем Его, Он дарует мудрость, и разум, и веселие, а грешнику посылает заботу прибавлять и собирать (имущество), чтобы (потом) передать доброму пред лицем Божиим. Но и это-суета и волнение духа.

Украинский (Огієнко)

Сказав був я в серці своєму: Іди но, хай випробую тебе радістю, і придивись до добра, та й воно ось марнота…

На сміх я сказав: Нерозумний, а на радість: Що робить вона?

Задумав я в серці своєму вином оживляти своє тіло, і провадити мудрістю серце своє, і що буду держатись глупоти, аж поки побачу, що ж добре для людських синів, що робили б під небом за короткого часу свого життя.

Поробив я великі діла: поставив для себе доми, задля себе садив виноградники,

запровадив для себе садки та гаї, і понасаджував в них усіляких дерев овочевих.

Наробив я для себе ставів, щоб поливати із них ліс дерев, що виростали.

Набував я для себе рабів та невільниць, були в мене й домівники.
А худоби великої та худоби дрібної було в мене більше, ніж у всіх, що в Єрусалимі до мене були!

Назбирав я собі також срібла та золота, і скарбів царів та провінцій, завів я собі співаків та співачок, і всякі приємнощі людських синів, жінок наложниць.

І звеличувавсь я усе більше та більше, над усіх, що в Єрусалимі до мене були, моя мудрість стояла також при мені.

І всього, чого очі мої пожадали, я їм не відмовлював: я не стримував серця свого від жодної втіхи, бо тішилось серце моє від усякого труду мого, і це була частка моя від усякого труду свого!

Та коли я звернувся до всіх своїх чинів, що їх поробили були мої руки, і до труду, що я потрудився був, роблячи, й ось усе це марнота та ловлення вітру, і немає під сонцем нічого корисного!…

І звернувся я, щоб бачити мудрість, і безум, і дурощі.
Бо що зробить людина, що прийде вона по царі?
Тільки те, що вона вже зробила!

І я побачив, що є перевага у мудрости над глупотою, як є перевага у світла над темрявою:

у мудрого очі його в голові його, а безглуздий у темряві ходить;
та теж я пізнав, що доля одна всім їм трапиться!

І промовив я в серці своєму: Коли доля, яка нерозумному трапиться, трапиться також мені, то нащо тоді я мудрішим ставав?
І я говорив був у серці своїм, що марнота й оце…

Не лишається пам́яти про мудрого, як і про нерозумного, на вічні віки, в днях наступних зовсім все забудеться, і мудрий вмирає так само, як і нерозумний…

І життя я зненавидів, бо противний мені кожен чин, що під сонцем він чиниться, бо все це марнота та ловлення вітру!…

І зненавидів я ввесь свій труд, що під сонцем трудився я був, бо його позоставлю людині, що буде вона по мені,

а хто знає, чи мудрий той буде чи нерозумний, хто запанує над цілим трудом моїм, над яким я трудився й змудрів був під сонцем?
Це марнота також…

І я обернувся чинити, щоб серце моє прийшло в розпач від усього труда, що чинив я під сонцем…

Бо буває людина, що трудиться з мудрістю, зо знанням та із хистом, та все полишає на долю людині, яка не трудилася в тому: Марнота й оце й зло велике!

Та й що має людина зо всього свойого труда та із клопоту серця свого, що під сонцем працює вона?

Бо всі дні її муки, а смуток робота її, і навіть вночі її серце спокою не знає, теж марнота й оце!…

Нема ліпшого земній людині над те, щоб їсти та пити, і щоб душа її бачила добре із труду свого.
Та й оце все, я бачив, воно з руки Бога!

Бо хто буде їсти, і хто споживати спроможе без Нього?

Бо людині, що перед лицем Його добра, дає Він премудрість, і пізнання, і радість;
а грішникові Він роботу дає, щоб збирати й громадити, щоб пізніше віддати тому, хто добрий перед Божим лицем.
Марнота і це все та ловлення вітру!…

Арабский (Arabic Van Dyke)

Языки

قُلْتُ أَنَا فِي قَلْبِي: «هَلُمَّ أَمْتَحِنُكَ بِالْفَرَحِ فَتَرَى خَيْرًا». وَإِذَا هذَا أَيْضًا بَاطِلٌ.

لِلضَّحْكِ قُلْتُ: «مَجْنُونٌ» وَلِلْفَرَحِ: «مَاذَا يَفْعَلُ؟».

اِفْتَكَرْتُ فِي قَلْبِي أَنْ أُعَلِّلَ جَسَدِي بِالْخَمْرِ، وَقَلْبِي يَلْهَجُ بِالْحِكْمَةِ، وَأَنْ آخُذَ بِالْحَمَاقَةِ، حَتَّى أَرَى مَا هُوَ الْخَيْرُ لِبَنِي الْبَشَرِ حَتَّى يَفْعَلُوهُ تَحْتَ السَّمَاوَاتِ مُدَّةَ أَيَّامِ حَيَاتِهِمْ.

فَعَظَّمْتُ عَمَلِي: بَنَيْتُ لِنَفْسِي بُيُوتًا، غَرَسْتُ لِنَفْسِي كُرُومًا.

عَمِلْتُ لِنَفْسِي جَنَّاتٍ وَفَرَادِيسَ، وَغَرَسْتُ فِيهَا أَشْجَارًا مِنْ كُلِّ نَوْعِ ثَمَرٍ.

عَمِلْتُ لِنَفْسِي بِرَكَ مِيَاهٍ لِتُسْقَى بِهَا الْمَغَارِسُ الْمُنْبِتَةُ الشَّجَرَ.

قَنَيْتُ عَبِيدًا وَجَوَارِيَ، وَكَانَ لِي وُلْدَانُ الْبَيْتِ. وَكَانَتْ لِي أَيْضًا قِنْيَةُ بَقَرٍ وَغَنَمٍ أَكْثَرَ مِنْ جَمِيعِ الَّذِينَ كَانُوا فِي أُورُشَلِيمَ قَبْلِي.

جَمَعْتُ لِنَفْسِي أَيْضًا فِضَّةً وَذَهَبًا وَخُصُوصِيَّاتِ الْمُلُوكِ وَالْبُلْدَانِ. اتَّخَذْتُ لِنَفْسِي مُغَنِّينَ وَمُغَنِّيَاتٍ وَتَنَعُّمَاتِ بَنِي الْبَشَرِ، سَيِّدَةً وَسَيِّدَاتٍ.

فَعَظُمْتُ وَازْدَدْتُ أَكْثَرَ مِنْ جَمِيعِ الَّذِينَ كَانُوا قَبْلِي فِي أُورُشَلِيمَ، وَبَقِيَتْ أَيْضًا حِكْمَتِي مَعِي.

وَمَهْمَا اشْتَهَتْهُ عَيْنَايَ لَمْ أُمْسِكْهُ عَنْهُمَا. لَمْ أَمْنَعْ قَلْبِي مِنْ كُلِّ فَرَحٍ، لأَنَّ قَلْبِي فَرِحَ بِكُلِّ تَعَبِي. وَهذَا كَانَ نَصِيبِي مِنْ كُلِّ تَعَبِي.

ثُمَّ الْتَفَتُّ أَنَا إِلَى كُلِّ أَعْمَالِي الَّتِي عَمِلَتْهَا يَدَايَ، وَإِلَى التَّعَبِ الَّذِي تَعِبْتُهُ فِي عَمَلِهِ، فَإِذَا الْكُلُّ بَاطِلٌ وَقَبْضُ الرِّيحِ، وَلاَ مَنْفَعَةَ تَحْتَ الشَّمْسِ.

ثُمَّ الْتَفَتُّ لأَنْظُرَ الْحِكْمَةَ وَالْحَمَاقَةَ وَالْجَهْلَ. فَمَا الإِنْسَانُ الَّذِي يَأْتِي وَرَاءَ الْمَلِكِ الَّذِي قَدْ نَصَبُوهُ مُنْذُ زَمَانٍ؟

فَرَأَيْتُ أَنَّ لِلْحِكْمَةِ مَنْفَعَةً أَكْثَرَ مِنَ الْجَهْلِ، كَمَا أَنَّ لِلنُّورِ مَنْفَعَةً أَكْثَرَ مِنَ الظُّلْمَةِ.

اَلْحَكِيمُ عَيْنَاهُ فِي رَأْسِهِ، أَمَّا الْجَاهِلُ فَيَسْلُكُ فِي الظَّلاَمِ. وَعَرَفْتُ أَنَا أَيْضًا أَنَّ حَادِثَةً وَاحِدَةً تَحْدُثُ لِكِلَيْهِمَا.

فَقُلْتُ فِي قَلْبِي: «كَمَا يَحْدُثُ لِلْجَاهِلِ كَذلِكَ يَحْدُثُ أَيْضًا لِي أَنَا. وَإِذْ ذَاكَ، فَلِمَاذَا أَنَا أَوْفَرُ حِكْمَةً؟» فَقُلْتُ فِي قَلْبِي: «هذَا أَيْضًا بَاطِلٌ».

لأَنَّهُ لَيْسَ ذِكْرٌ لِلْحَكِيمِ وَلاَ لِلْجَاهِلِ إِلَى الأَبَدِ. كَمَا مُنْذُ زَمَانٍ كَذَا الأَيَّامُ الآتِيَةُ: الْكُلُّ يُنْسَى. وَكَيْفَ يَمُوتُ الْحَكِيمُ كَالْجَاهِلِ!

فَكَرِهْتُ الْحَيَاةَ، لأَنَّهُ رَدِيءٌ عِنْدِي، الْعَمَلُ الَّذِي عُمِلَ تَحْتَ الشَّمْسِ، لأَنَّ الْكُلَّ بَاطِلٌ وَقَبْضُ الرِّيحِ.

فَكَرِهْتُ كُلَّ تَعَبِي الَّذِي تَعِبْتُ فِيهِ تَحْتَ الشَّمْسِ حَيْثُ أَتْرُكُهُ لِلإِنْسَانِ الَّذِي يَكُونُ بَعْدِي.

وَمَنْ يَعْلَمُ، هَلْ يَكُونُ حَكِيمًا أَوْ جَاهِلاً، وَيَسْتَوْلِي عَلَى كُلِّ تَعَبِي الَّذِي تَعِبْتُ فِيهِ وَأَظْهَرْتُ فِيهِ حِكْمَتِي تَحْتَ الشَّمْسِ؟ هذَا أَيْضًا بَاطِلٌ.

فَتَحَوَّلْتُ لِكَيْ أَجْعَلَ قَلْبِي يَيْئَسُ مِنْ كُلِّ التَّعَبِ الَّذِي تَعِبْتُ فِيهِ تَحْتَ الشَّمْسِ.

لأَنَّهُ قَدْ يَكُونُ إِنْسَانٌ تَعَبُهُ بِالْحِكْمَةِ وَالْمَعْرِفَةِ وَبِالْفَلاَحِ، فَيَتْرُكُهُ نَصِيبًا لإِنْسَانٍ لَمْ يَتْعَبْ فِيهِ. هذَا أَيْضًا بَاطِلٌ وَشَرٌّ عَظِيمٌ.

لأَنَّهُ مَاذَا لِلإِنْسَانِ مِنْ كُلِّ تَعَبِهِ، وَمِنِ اجْتِهَادِ قَلْبِهِ الَّذِي تَعِبَ فِيهِ تَحْتَ الشَّمْسِ؟

لأَنَّ كُلَّ أَيَّامِهِ أَحْزَانٌ، وَعَمَلَهُ غَمٌّ. أَيْضًا بِاللَّيْلِ لاَ يَسْتَرِيحُ قَلْبُهُ. هذَا أَيْضًا بَاطِلٌ هُوَ.

لَيْسَ لِلإِنْسَانِ خَيْرٌ مِنْ أَنْ يَأْكُلَ وَيَشْرَبَ وَيُرِيَ نَفْسَهُ خَيْرًا فِي تَعَبِهِ. رَأَيْتُ هذَا أَيْضًا أَنَّهُ مِنْ يَدِ اللهِ.

لأَنَّهُ مَنْ يَأْكُلُ وَمَنْ يَلْتَذُّ غَيْرِي؟

لأَنَّهُ يُؤْتِي الإِنْسَانَ الصَّالِحَ قُدَّامَهُ حِكْمَةً وَمَعْرِفَةً وَفَرَحًا، أَمَّا الْخَاطِئُ فَيُعْطِيهِ شُغْلَ الْجَمْعِ وَالتَّكْوِيمِ، لِيُعْطِيَ لِلصَّالِحِ قُدَّامَ اللهِ. هذَا أَيْضًا بَاطِلٌ وَقَبْضُ الرِّيحِ.