возсiя́ бо со́лнце со зно́емъ, и изсуши́ траву́, и цвѣ́тъ ея́ отпаде́, и благолѣ́пiе лица́ ея́ поги́бе: си́це и бога́тый въ хожде́нiи свое́мъ увяда́етъ.

Блаже́нъ му́жъ, и́же претерпи́тъ искуше́нiе: зане́ иску́сенъ бы́въ, прiи́метъ вѣне́цъ жи́зни, его́же обѣща́ Бо́гъ лю́бящымъ Его́.

Никто́же искуша́емь да глаго́летъ, я́ко от Бо́га искуша́емь е́смь: Бо́гъ бо нѣ́сть искуси́тель злы́мъ {искуша́емь злы́ми}, не искуша́етъ же То́й никого́же,

кі́йждо же искуша́ется, от своея́ по́хоти влеко́мь и прельща́емь:

та́же по́хоть заче́нши ражда́етъ грѣ́хъ, грѣ́хъ же содѣ́янъ ражда́етъ сме́рть.

Не льсти́теся, бра́тiе моя́ возлю́бленная:

вся́ко дая́нiе благо и вся́къ да́ръ соверше́нъ свы́ше е́сть, сходя́й от Отца́ свѣ́товъ, у Него́же нѣ́сть премѣне́нiе, или́ преложе́нiя стѣ́нь.

Восхотѣ́въ бо породи́ на́съ сло́вомъ и́стины, во е́же бы́ти на́мъ нача́токъ нѣ́кiй созда́ниемъ Его́.

[Зач. 51Б.] Тѣ́мже, бра́тiе моя́ возлю́бленная, да бу́детъ вся́къ человѣ́къ ско́ръ услы́шати [и] ко́сенъ глаго́лати, ко́сенъ во гнѣ́въ,

гнѣ́въ бо му́жа, пра́вды Бо́жiя не содѣ́ловаетъ.

Сего́ ра́ди отло́жше вся́ку скве́рну и избы́токъ зло́бы, въ кро́тости прiими́те всажде́нное сло́во, могу́щее спасти́ ду́шы ва́шя.

Быва́йте же творцы́ сло́ва, а не то́чiю слы́шатели, прельща́юще себе́ самѣ́хъ.

Зане́ а́ще кто́ е́сть слы́шатель сло́ва, а не творе́цъ, таковы́й уподо́бися му́жу смотря́ющу лице́ бытiя́ своего́ въ зерца́лѣ:

усмотри́ бо себе́ и отъи́де, и а́бiе забы́, како́въ бѣ́.

Прини́кiй же въ зако́нъ соверше́нъ свобо́ды, и пребы́въ, се́й не слы́шатель забы́тливъ бы́въ, но творе́цъ дѣ́ла, се́й блаже́нъ въ дѣ́ланiи свое́мъ бу́детъ.

А́ще кто́ мни́тся вѣ́ренъ бы́ти въ ва́съ, и не обуздова́етъ язы́ка своего́, но льсти́тъ се́рдце свое́, сего́ су́етна [е́сть] вѣ́ра.

Вѣ́ра бо чи́ста́ и нескве́рна предъ Бо́гомъ и Отце́мъ сiя́ е́сть, е́же посѣща́ти си́рыхъ и вдови́цъ въ ско́рбѣхъ и́хъ, [и] нескве́рна себе́ блюсти́ от мíра.

Украинский (Огієнко)

Яків, раб Бога й Господа Ісуса Христа, дванадцятьом племенам, які в Розпорошенні, вітаю я вас!

Майте, брати мої, повну радість, коли впадаєте в усілякі випробовування,

знаючи, що досвідчення вашої віри дає терпеливість.

А терпеливість нехай має чин досконалий, щоб ви досконалі та бездоганні були, і недостачі ні в чому не мали.

А якщо кому з вас не стачає мудрости, нехай просить від Бога, що всім дає просто, та не докоряє, і буде вона йому дана.

Але нехай просить із вірою, без жадного сумніву.
Бо хто має сумнів, той подібний до морської хвилі, яку жене й кидає вітер.

Нехай бо така людина не гадає, що дістане що від Господа.

Двоєдушна людина непостійна на всіх дорогах своїх.

А понижений брат нехай хвалиться високістю своєю,

а багатий пониженням своїм, бо він промине, як той цвіт трав́яний,

бо сонце зійшло зо спекотою, і траву посушило, і відпав цвіт її, і зникла краса її виду…
Так само зів́яне й багатий у дорогах своїх!

Блаженна людина, що витерпить пробу, бо, бувши випробувана, дістане вінця життя, якого Господь обіцяв тим, хто любить Його.

Випробовуваний, хай не каже ніхто: Я від Бога спокушуваний.
Бо Бог злом не спокушується, і нікого Він Сам не спокушує.

Але кожен спокушується, як надиться й зводиться пожадливістю власною.

Пожадливість потому, зачавши, народжує гріх, а зроблений гріх народжує смерть.

Не обманюйтесь, брати мої любі!

Усяке добре давання та дар досконалий походить згори від Отця світил, що в Нього нема переміни чи тіні відміни.

Захотівши, Він нас породив словом правди, щоб ми стали якимсь первопочином творів Його.

Отож, мої брати любі, нехай буде кожна людина швидка послухати, забарна говорити, повільна на гнів.

Бо гнів людський не чинить правди Божої.

Тому то відкиньте всіляку нечисть та залишок злоби, і прийміть із лагідністю всіяне слово, що може спасти ваші душі.

Будьте ж виконавцями слова, а не слухачами самими, що себе самих обманюють.

Бо хто слухач слова, а не виконавець, той подібний людині, що риси обличчя свого розглядає у дзеркалі,

бо розгляне себе та й відійде, і зараз забуде, яка вона є.

А хто заглядає в закон досконалий, закон волі, і в нім пробуває, той не буде забудько слухач, але виконавець діла, і він буде блаженний у діянні своїм!

Коли ж хто гадає, що він побожний, і свого язика не вгамовує, та своє серце обманює, марна побожність того!

Чиста й непорочна побожність перед Богом і Отцем оця: зглянутися над сиротами та вдовицями в утисках їхніх, себе берегти чистим від світу.

Латинский (Nova Vulgata)

Iacobus, Dei et Domini Iesu Christi servus, duodecim tribu bus, quae sunt in dispersione, salutem.

Omne gaudium existimate, fratres mei, cum in tentationibus variis incideritis,

scientes quod probatio fidei vestrae patientiam operatur;

patientia autem opus perfectum habeat, ut sitis perfecti et integri, in nullo deficientes.

Si quis autem vestrum indiget sapientia, postulet a Deo, qui dat omnibus affluenter et non improperat, et dabitur ei.

Postulet autem in fide nihil haesitans; qui enim haesitat, similis est fluctui maris, qui a vento movetur et circumfertur.

Non ergo aestimet homo ille quod accipiat aliquid a Domino,

vir duplex animo, inconstans in omnibus viis suis.

Glorietur autem frater humilis in exaltatione sua,

dives autem in humilitate sua, quoniam sicut flos feni transibit.

Exortus est enim sol cum ardore et arefecit fenum, et flos eius decidit, et decor vultus eius deperiit; ita et dives in itineribus suis marcescet.

Beatus vir, qui suffert tentationem, quia, cum probatus fuerit, accipiet coronam vitae, quam repromisit Deus diligentibus se.

Nemo, cum tentatur, dicat: «A Deo tentor»; Deus enim non tentatur malis, ipse autem neminem tentat.

Unusquisque vero tentatur a concupiscentia sua abstractus et illectus;

dein concupiscentia, cum conceperit, parit peccatum; peccatum vero, cum consummatum fuerit, generat mortem.

Nolite errare, fratres mei dilectissimi.

Omne datum optimum et omne donum perfectum de sursum est, descendens a Patre luminum, apud quem non est transmutatio nec vicissitudinis obumbratio.

Voluntarie genuit nos verbo veritatis, ut simus primitiae quaedam creaturae eius.

Scitis, fratres mei dilecti. Sit autem omnis homo velox ad audiendum, tardus autem ad loquendum et tardus ad iram;

ira enim viri iustitiam Dei non operatur.

Propter quod abicientes omnem immunditiam et abundantiam malitiae, in mansuetudine suscipite insitum verbum, quod potest salvare animas vestras.

Estote autem factores verbi et non auditores tantum fallentes vosmetipsos.

Quia si quis auditor est verbi et non factor, hic comparabitur viro consideranti vultum nativitatis suae in speculo;

consideravit enim se et abiit, et statim oblitus est qualis fuerit.

Qui autem perspexerit in lege perfecta libertatis et permanserit, non auditor obliviosus factus sed factor operis, hic beatus in facto suo erit.

Si quis putat se religiosum esse, non freno circumducens linguam suam sed seducens cor suum, huius vana est religio.

Religio munda et immaculata apud Deum et Patrem haec est: visitare pupillos et viduas in tribulatione eorum, immaculatum se custodire ab hoc saeculo.

Немецкий (GNB)

Языки

Jakobus, der Gott und dem Herrn Jesus Christus dient, grüßt die zwölf Stämme des Gottesvolks, die über die ganze Welt zerstreut sind.

Meine Brüder und Schwestern, nehmt es als Grund zur Freude, zur reinsten Freude, wenn ihr in vielfältiger Weise auf die Probe gestellt werdet.

Denn ihr wisst: Wenn euer Glaube erprobt wird, führt euch das zur Standhaftigkeit;

die Standhaftigkeit aber soll zum Tun des Rechten und Guten führen, damit ihr in jeder Hinsicht untadelig seid und euch zur Vollkommenheit nichts mehr fehlt.

Wenn es aber unter euch welche gibt, die nicht wissen, was sie in einem bestimmten Fall tun müssen, sollen sie Gott um Weisheit bitten, und Gott wird sie ihnen geben. Denn er gibt sie allen gerne, ohne ihnen Vorwürfe zu machen.

Sie müssen Gott aber in festem Vertrauen bitten und dürfen nicht zweifeln. Wer zweifelt, gleicht den Meereswogen, die vom Wind gepeitscht und hin und her getrieben werden.

Solche Menschen können nicht erwarten, dass sie vom Herrn etwas empfangen;

denn sie sind in sich gespalten und unbeständig in allem, was sie unternehmen.

Wenn Brüder oder Schwestern arm und verachtet sind, sollen sie sich damit rühmen, dass sie bei Gott hoch angesehen sind.

Wenn sie dagegen reich und mächtig sind, sollen sie sich bewusst sein, dass sie Gott damit keinen Eindruck machen können; denn wie eine Blume auf der Wiese werden sie vergehen.

Wenn die Sonne mit ihren sengenden Strahlen emporsteigt, verdorren die Blätter, und die Blüte fällt ab; ihre ganze Schönheit ist dahin. Genauso werden die Reichen zugrunde gehen, und mit all ihren Unternehmungen hat es ein Ende.

Freuen darf sich, wer auf die Probe gestellt wird und sie besteht; denn Gott wird ihm den Siegeskranz geben, das ewige Leben, das er allen versprochen hat, die ihn lieben.

Wenn ein Mensch in Versuchung gerät, soll er nicht sagen: »Gott hat mich in Versuchung geführt.« So wie Gott nicht zum Bösen verführt werden kann, so verführt er auch niemand dazu.

Es ist die eigene Begehrlichkeit, die den Menschen ködert und einfängt.

Wenn jemand ihr nachgibt, wird die Begehrlichkeit gleichsam schwanger und gebiert die Sünde. Und wenn die Sünde ausgewachsen ist, bringt sie den Tod hervor.

Meine lieben Brüder und Schwestern, lasst euch nicht irreführen!

Lauter gute Gaben, nur vollkommene Gaben kommen von oben, von dem Schöpfer der Gestirne. Bei ihm gibt es kein Zu- und Abnehmen des Lichtes und keine Verfinsterung.

Aus seinem freien Willen hat er uns durch das Wort der Wahrheit, durch die Gute Nachricht, ein neues Leben geschenkt. So sind wir gleichsam die Erstgeborenen seiner neuen Schöpfung.

Denkt daran, liebe Brüder und Schwestern: Jeder soll stets bereit sein zu hören, aber sich Zeit lassen, bevor er redet, und noch mehr, bevor er zornig wird.

Denn im Zorn tut niemand, was vor Gott recht ist.

Legt also alles Gemeine und Schlechte ab und nehmt bereitwillig das Wort an, das Gott euch ins Herz gepflanzt hat. Es hat die Macht, euch zu retten.

Es genügt aber nicht, dieses Wort nur anzuhören. Ihr müsst es in die Tat umsetzen, sonst betrügt ihr euch selbst!

Wer die Botschaft Gottes nur hört, aber nicht danach handelt, ist wie ein Mensch, der in einen Spiegel blickt:

Er sieht sich, wie er ist, und betrachtet sich kurz. Aber dann geht er weg – und schon hat er vergessen, wie er aussah.

Anders der Mensch, der tief und anhaltend in das vollkommene Gesetz Gottes blickt, das uns frei macht. Er hört nicht nur hin, um es gleich wieder zu vergessen, sondern handelt danach. Freuen darf sich, wer das wirklich tut.

Wenn jemand meint, Gott zu ehren, aber seine Zunge nicht im Zaum halten kann, ist seine ganze Gottesverehrung wertlos und er betrügt sich selbst.

Gott, der Vater, wird auf die rechte Art geehrt, wenn jemand den Waisen und Witwen in ihrer Not beisteht und sich nicht an dem ungerechten Treiben dieser Welt beteiligt.