и бы́сть во дни́ Иоаки́ма сы́на Иосі́и царя́ Иу́дина, да́же до первагона́десять лѣ́та седекі́и сы́на Иосі́и царя́ Иу́дина, да́же до плѣне́нiя Иерусали́мскаго въ ме́сяцъ пя́тый.

И бы́сть сло́во Госпо́дне ко мнѣ́ глаго́ля:

пре́жде не́же мнѣ́ созда́ти тя́ во чре́вѣ, позна́хъ тя́, и пре́жде не́же изы́ти тебѣ́ изъ ложе́снъ, освяти́хъ тя́, проро́ка во язы́ки поста́вихъ тя́.

И реко́хъ: о, сы́й Влады́ко Го́споди, се́, не вѣ́мъ глаго́лати, я́ко о́трокъ а́зъ е́смь.

И рече́ Госпо́дь ко мнѣ́: не глаго́ли, я́ко о́трокъ а́зъ е́смь, и́бо ко всѣ́мъ, къ ни́мже послю́ тя, по́йдеши, и вся́, ели́ка повелю́ тебѣ́, возглаго́леши:

не убо́йся от лица́ и́хъ, я́ко съ тобо́ю а́зъ е́смь, е́же изба́вити тя́, глаго́летъ Госпо́дь.

И простре́ Госпо́дь ру́ку свою́ ко мнѣ́ и прикосну́ся усто́мъ мои́мъ, и рече́ Госпо́дь ко мнѣ́: се́, да́хъ словеса́ моя́ во уста́ твоя́:

се́, поста́вихъ тя́ дне́сь надъ язы́ки и надъ ца́рствы, да искорени́ши и разори́ши, и расточи́ши и разруши́ши, и па́ки сози́ждеши и насади́ши.

И бы́сть сло́во Госпо́дне ко мнѣ́ глаго́ля: что́ ты ви́диши, иеремі́е? И реко́хъ: же́злъ орѣ́ховый [а́зъ ви́жду].

И рече́ Госпо́дь ко мнѣ́: бла́го ви́дѣлъ еси́, поне́же бдѣ́хъ а́зъ надъ словесы́ мои́ми, е́же сотвори́ти я́.

И бы́сть сло́во Госпо́дне втори́цею ко мнѣ́ глаго́ля: что́ ты ви́диши? И реко́хъ: коно́бъ поджига́емый [а́зъ ви́жду] и лице́ его́ от лица́ сѣ́вера.

И рече́ Госпо́дь ко мнѣ́: от лица́ сѣ́вера возгоря́тся зла́я на всѣ́хъ обита́ющихъ на земли́,

зане́ се́, а́зъ созову́ вся́ ца́рства земна́я от сѣ́вера, рече́ Госпо́дь: и прiи́дутъ и поста́вятъ кі́йждо престо́лъ сво́й въ преддве́рiихъ вра́тъ Иерусали́мскихъ и на всѣ́хъ стѣна́хъ о́крестъ его́ и на всѣ́хъ градѣ́хъ Иу́диныхъ:

и возглаго́лю къ ни́мъ съ судо́мъ о вся́цѣй зло́бѣ и́хъ, ка́ко оста́виша мя́ и пожро́ша бого́мъ чужди́мъ и поклони́шася дѣло́мъ ру́къ свои́хъ.

Ты́ же препоя́ши чре́сла твоя́, и воста́ни и глаго́ли къ ни́мъ вся́, ели́ка заповѣ́даю тебѣ́: не убо́йся от лица́ и́хъ, ниже́ устраши́ся предъ ни́ми, я́ко съ тобо́ю е́смь, е́же изба́вити тя́, глаго́летъ Госпо́дь:

се́, положи́хъ тя́ дне́сь а́ки гра́дъ тве́рдъ и въ сто́лпъ желѣ́зный, и а́ки стѣ́ну мѣ́дяну, крѣ́пку всѣ́мъ царе́мъ Иу́динымъ и князе́мъ его́, и свяще́нникомъ его́ и лю́демъ земли́:

и ра́товати бу́дутъ на тя́ и не премо́гутъ тя́, поне́же съ тобо́ю а́зъ е́смь, да изба́влю тя́, рече́ Госпо́дь.

Украинский (Огієнко)

Слова Єремії, сина Хілкійїного, з священиків, що в Анатоті, у Веніяминовому краї,

що було до нього Господнє слово за днів Йосії, Амонового сина, Юдиного царя, тринадцятого року його царювання.

І було воно й за днів Єгоякима, сина Йосіїного, Юдиного царя, аж до кінця одинадцятого року Седекії, сина Йосіїного, Юдиного царя, аж до виходу Єрусалиму на вигнання в п́ятому місяці.

І прийшло мені слово Господнє, говорячи:

Ще поки тебе вформував в утробі матерній, Я пізнав був тебе, і ще поки ти вийшов із нутра, тебе посвятив, дав тебе за пророка народам!

А я відповів: О, Господи, Боже, таж я промовляти не вмію, бо я ще юнак!…

Господь же мені відказав: Не кажи: Я юнак, бо ти підеш до всіх, куди тільки пошлю Я тебе, і скажеш усе, що тобі накажу.

Не лякайсь перед ними, бо Я буду з тобою, щоб тебе рятувати, говорить Господь!

І простяг Господь руку Свою, і доторкнувсь моїх уст та й до мене сказав: Ось Я дав в твої уста слова Мої!

Дивись, Я сьогодні призначив тебе над народами й царствами, щоб виривати та бурити, і щоб губити та руйнувати, щоб будувати й насаджувати!

І було мені слово Господнє, говорячи: Що ти бачиш, Єреміє?
А я відказав: Я бачу мигдалеву галузку.

І сказав мені Господь: Ти добре бачиш, бо Я пильную Свого слова, щоб справдилось воно.

І було мені слово Господнє подруге таке: Що ти бачиш?
А я відказав: Я бачу кипляче горня, а перед його звернений з півночі на південь.

І сказав мені Господь: З півночі відкриється зло на всіх мешканців землі.

Бо ось Я покличу всі родини царств на півночі, говорить Господь, і вони поприходять, і поставлять кожен свого трона при вході до єрусалимських брам, і навколо при всіх мурах його та при всіх юдиних містах.

І буду судитися з ними за всю їхню безбожність, що вони покинули Мене, і кадили іншим богам, і вклонялись чинам своїх рук.

А ти підпережеш стегна свої та й устанеш, і будеш говорити їм усе, що Я накажу тобі;
не бійся перед ними, щоб Я не злякав тебе перед ними!

Бо Я ось сьогодні поставив тебе містом твердинним, і залізним стовпом, і мідяними мурами проти всієї цієї землі, проти царів Юди, проти його князів, проти його священиків та проти народу цієї землі.

І будуть вони воювати з тобою, та не переможуть тебе, бо Я із тобою, говорить Господь, щоб тебе рятувати!

Узбекский

В этом переводе выбранная книга отсутствует

Таджикский

Языки

СУХАНОНИ Ирмиё ибни Ҳилқиё, аз коҳиноне ки дар Анотӯт, дар замини Бинёмин буданд,

Ки дар айёми Йӯшиё ибни Амӯн подшоҳи Яҳудо, дар соли сездаҳуми подшоҳии вай, каломи Парвардигор бар ӯ нозил шуд,

Ва дар айёми Еҳӯёқим ибни Йӯшиё подшоҳи Яҳудо, то охири соли ёздаҳуми Сидқиё ибни Йӯшиё подшоҳи Яҳудо, то вақте ки Ерусалим дар моҳи панҷум ба асирӣ бурда шуд.

Ва каломи Парвардигор бар ман нозил шуда, гуфт:

«Пеш аз он ки туро дар батн ба вуҷуд оварам, Ман Туро шинохтам, ва пеш аз он ки ту аз шикам берун оӣ, туро тақдис намудам, туро барои халқҳо набӣ таъин кардам».

Ва ман гуфтам: «Ё Худоё Парвардигоро! Ман, охир, наметавонам сухан ронам, зеро ки амраде ҳастам».

Вале Парвардигор ба ман гуфт: «Нагӯ: ́Ман амраде ҳастам́, балки сӯи ҳар касе ки туро бифиристам, хоҳӣ рафт, ва ҳар чиро, ки ба ту амр фармоям, хоҳӣ гуфт.

Аз онҳо натарс, зеро Ман бо ту ҳастам, то ки туро халосӣ диҳам», – гуфт Парвардигор.

Ва Парвардигор дасти Худро дароз карда, ба даҳанам расонд, ва Парвардигор ба ман гуфт: «Инак, суханони Худро дар даҳони ту гузоштам.

Бидон, ки туро имрӯз бар халқҳо ва бар мамлакатҳо баргумоштам, то ки решакан кунӣ ва вайрон намоӣ, талаф кунӣ ва хароб намоӣ, обод кунӣ ва ниҳол шинонӣ».

Ва каломи Парвардигор бар ман нозил шуда, гуфт: «Эй Ирмиё, чӣ чизе ту мебинӣ?» Ва ман гуфтам: «Шохаи дарахти бодомро мебинам».

Ва Парвардигор ба ман гуфт: «Хуб дидаӣ; зеро ки Ман бар каломи Худ ба хубӣ диққат мекунам, то ки онро ба амал оварам».

Ва каломи Парвардигор бори дигар бар ман нозил шуда, гуфт: «Чӣ чизе ту мебинӣ?» Ва ман гуфтам: «Деги ҷӯшоне мебинам, ки рӯи он аз ҷониби шимол аст».

Ва Парвардигор ба ман гуфт: «Мусибате аз шимол бар ҳамаи сокинони ин замин хоҳад омад.

Зеро инак, Ман ҳамаи қабилаҳои мамлакатҳои шимолро даъват хоҳам намуд, – гуфт Парвардигор, – ва онҳо омада, ҳар яке тахти худро дар даҳани дарвозаи Ерусалим, ва назди ҳамаи деворҳои он гирдогирд, ва назди ҳамаи шаҳрҳои Яҳудо барқарор хоҳанд кард.

Ва бар онҳо барои тамоми шарораташон доварӣ хоҳам кард, барои он ки онҳо Маро тарк намуда, ба худоёни дигар бухур сӯзонданд, ва ба маснӯи дастҳои худ саҷда карданд.

Пас, ту камари худро бибанд, ва бархоста, ҳар он чиро Ман ба ту амр фармоям, ба онҳо бигӯй; аз онҳо натарс, мабодо туро пеши онҳо ба изтироб оварам.

Ва инак, Ман туро имрӯз шаҳри истеҳкомдоре ва сутуни оҳанине ва ҳисори мисине бар тамоми ин замин, ба муқобили подшоҳони Яҳудо, ба муқобили мирони он, ба муқобили коҳинони он ва ба муқобили қавми ин замин гардондам.

Ва онҳо бо ту ҷанг хоҳанд кард, вале бар ту ғолиб нахоҳанд омад, зеро ки Ман бо ту ҳастам, – гуфт Парвардигор, – то ки туро халосӣ диҳам».