[Зач. 2.] Бы́сть во дни́ И́рода царя́ Иуде́йска, иере́й нѣ́кiй, и́менемъ Заха́рiа, от дневны́я чреды́ Авiа́ни: и жена́ его́ от дще́рей Ааро́новѣхъ, и и́мя е́й Елисаве́тъ.

Бѣ́ста же пра́ведна о́ба предъ Бо́гомъ, ходя́ща во всѣ́хъ за́повѣдехъ и оправда́нiихъ Госпо́днихъ безпоро́чна.

И не бѣ́ и́ма ча́да, поне́же Елисаве́тъ бѣ́ непло́ды, и о́ба заматорѣ́вша во дне́хъ свои́хъ бѣ́ста.

Бы́сть же служа́щу ему́ въ чину́ чреды́ своея́ предъ Бо́гомъ,

по обы́чаю свяще́нничества ключи́ся ему́ покади́ти, вше́дшу въ це́рковь Госпо́дню:

и все́ мно́жество люде́й бѣ́ моли́тву дѣ́я внѣ́, въ го́дъ {во вре́мя} ѳимiа́ма:

яви́ся же ему́ А́нгелъ Госпо́день, стоя́ одесну́ю олтаря́ кади́лнаго:

и смути́ся Заха́рiа ви́дѣвъ, и стра́хъ нападе́ на́нь.

Рече́ же къ нему́ А́нгелъ: не бо́йся, Заха́рiе: зане́ услы́шана бы́сть моли́тва твоя́, и жена́ твоя́ Елисаве́тъ роди́тъ сы́на тебѣ́, и нарече́ши и́мя ему́ Иоа́ннъ.

И бу́детъ тебѣ́ ра́дость и весе́лiе, и мно́зи о рождествѣ́ его́ возра́дуются.

Бу́детъ бо ве́лiй предъ Го́сподемъ: и вина́ и сике́ра не и́мать пи́ти, и Ду́ха Свята́го испо́лнится еще́ изъ чре́ва ма́тере своея́:

и мно́гихъ от сыно́въ Изра́илевыхъ обрати́тъ ко Го́споду Бо́гу и́хъ.

И то́й предъи́детъ предъ Ни́мъ ду́хомъ и си́лою Илiино́ю, обрати́ти сердца́ отце́мъ на ча́да, и проти́вныя въ му́дрости пра́ведныхъ, угото́вати Го́сподеви лю́ди соверше́ны.

И рече́ Заха́рiа ко А́нгелу: по чесому́ разумѣ́ю сiе́? А́зъ бо е́смь ста́ръ, и жена́ моя́ заматорѣ́вши во дне́хъ свои́хъ.

И отвѣща́въ А́нгелъ рече́ ему́: а́зъ е́смь Гаврiи́лъ предстоя́й предъ Бо́гомъ, и по́сланъ е́смь глаго́лати къ тебѣ́ и благовѣсти́ти тебѣ́ сiя́:

и се́ бу́деши молчя́ и не могі́й проглаго́лати, до него́же дне́ бу́дутъ сiя́: зане́ не вѣ́ровалъ еси́ словесе́мъ мои́мъ, я́же сбу́дутся во вре́мя свое́.

И бѣ́ша лю́дiе жду́ще Заха́рiю: и чудя́хуся косня́щу ему́ въ це́ркви.

Изше́дъ же не можа́ше глаго́лати къ ни́мъ: и разумѣ́ша, я́ко видѣ́нiе ви́дѣ въ це́ркви: и то́й бѣ́ помава́я и́мъ, и пребыва́ше нѣ́мъ.

И бы́сть я́ко испо́лнишася дні́е слу́жбы его́, и́де въ до́мъ сво́й.

[Зач. 3.] По си́хъ же дне́хъ зача́тъ Елисаве́тъ жена́ его́, и тая́шеся мѣ́сяцъ пя́ть, глаго́лющи:

я́ко та́ко мнѣ́ сотвори́ Госпо́дь во дни́, въ ня́же призрѣ́ отъя́ти поноше́нiе мое́ въ человѣ́цѣхъ.

Въ мѣ́сяцъ же шесты́й по́сланъ бы́сть А́нгелъ Гаврiи́лъ от Бо́га во гра́дъ Галиле́йскiй, ему́же и́мя Назаре́тъ,

къ Дѣ́вѣ обруче́ннѣй му́жеви, ему́же и́мя Ио́сифъ, от до́му Дави́дова: и и́мя Дѣ́вѣ Марiа́мь.

И вше́дъ къ Не́й А́нгелъ рече́: ра́дуйся, Благода́тная: Госпо́дь съ Тобо́ю: благослове́на Ты́ въ жена́хъ.

Она́ же ви́дѣвши смути́ся о словеси́ его́ и помышля́ше, каково́ бу́детъ цѣлова́нiе сiе́.

И рече́ А́нгелъ Е́й: не бо́йся, Марiа́мь: обрѣла́ бо еси́ благода́ть у Бо́га.

И се́ зачне́ши во чре́вѣ, и роди́ши Сы́на, и нарече́ши и́мя Ему́ Иису́съ.

Се́й бу́детъ ве́лiй, и Сы́нъ Вы́шняго нарече́тся: и да́стъ Ему́ Госпо́дь Бо́гъ престо́лъ Дави́да отца́ Его́:

и воцари́тся въ дому́ Иа́ковли во вѣ́ки, и Ца́рствiю Его́ не бу́детъ конца́.

Рече́ же Марiа́мь ко А́нгелу: ка́ко бу́детъ сiе́, идѣ́же му́жа не зна́ю?

И отвѣща́въ А́нгелъ рече́ Е́й: Ду́хъ Святы́й на́йдетъ на Тя́, и си́ла Вы́шняго осѣни́тъ Тя́: тѣ́мже и ражда́емое Свято нарече́тся Сы́нъ Бо́жiй:

и се́, Елисаве́тъ ю́жика Твоя́, и та́ зача́тъ сы́на въ ста́рости свое́й: и се́й мѣ́сяцъ шесты́й е́сть е́й нарица́емѣй непло́ды:

я́ко не изнемо́жетъ у Бо́га вся́къ глаго́лъ.

Рече́ же Марiа́мь: се́ Раба́ Госпо́дня: бу́ди Мнѣ́ по глаго́лу твоему́. И отъи́де от Нея́ А́нгелъ.

[Зач. 4.] Воста́вши же Марiа́мь во дни́ ты́я, и́де въ го́рняя со тща́нiемъ, во гра́дъ Иу́довъ:

и вни́де въ до́мъ Заха́рiинъ, и цѣлова́ Елисаве́тъ.

И бы́сть я́ко услы́ша Елисаве́тъ цѣлова́нiе Марі́ино, взыгра́ся младе́нецъ во чре́вѣ ея́: и испо́лнися Ду́ха Свя́та Елисаве́тъ,

и возопи́ гла́сомъ ве́лiимъ, и рече́: благослове́на Ты́ въ жена́хъ, и благослове́нъ пло́дъ чре́ва Твоего́:

и отку́ду мнѣ́ сiе́, да прiи́детъ Ма́ти Го́спода моего́ ко мнѣ́?

Се́ бо, я́ко бы́сть гла́съ цѣлова́нiя Твоего́ во у́шiю мое́ю, взыгра́ся младе́нецъ ра́дощами во чре́вѣ мое́мъ.

И блаже́нна Вѣ́ровавшая, я́ко бу́детъ соверше́нiе глаго́ланнымъ Е́й от Го́спода.

И рече́ Марiа́мь: вели́читъ душа́ Моя́ Го́спода,

и возра́довася ду́хъ Мо́й о Бо́зѣ Спа́сѣ Мое́мъ:

я́ко призрѣ́ на смире́нiе Рабы́ Своея́: се́ бо, отны́нѣ ублажа́тъ Мя́ вси́ ро́ди:

я́ко сотвори́ Мнѣ́ вели́чiе Си́льный, и свято и́мя Его́:

и ми́лость Его́ въ ро́ды родо́въ боя́щымся Его́:

сотвори́ держа́ву мы́шцею Свое́ю: расточи́ го́рдыя мы́слiю се́рдца и́хъ:

низложи́ си́льныя со престо́лъ, и вознесе́ смире́нныя:

а́лчущыя испо́лни бла́гъ, и богатя́щыяся отпусти́ тщы́.

Воспрiя́тъ Изра́иля о́трока Своего́, помяну́ти ми́лости,

я́коже глаго́ла ко отце́мъ на́шымъ, Авраа́му и сѣ́мени его́ до вѣ́ка.

Пребы́сть же Марiа́мь съ не́ю я́ко три́ мѣ́сяцы и возврати́ся въ до́мъ сво́й.

Елисаве́ти же испо́лнися вре́мя роди́ти е́й, и роди́ сы́на.

И слы́шаша о́крестъ живу́щiи и у́жики ея́, я́ко возвели́чилъ е́сть Госпо́дь ми́лость Свою́ съ не́ю: и ра́довахуся съ не́ю.

И бы́сть во осмы́й де́нь, прiидо́ша обрѣ́зати отроча́, и нарица́ху е́ и́менемъ отца́ его́, Заха́рiю.

И отвѣща́вши ма́ти его́ рече́: ни́, но да нарече́тся Иоа́ннъ.

И рѣ́ша къ не́й, я́ко никто́же е́сть въ родствѣ́ твое́мъ, и́же нарица́ется и́менемъ тѣ́мъ.

И помава́ху отцу́ его́, е́же ка́ко бы хотѣ́лъ нарещи́ е́.

И испро́шь дщи́цу, написа́, глаго́ля: Иоа́ннъ бу́детъ и́мя ему́. И чудя́хуся вси́.

Отверзо́шася же уста́ его́ а́бiе и язы́къ его́, и глаго́лаше, благословя́ Бо́га.

И бы́сть на всѣ́хъ стра́хъ живу́щихъ о́крестъ и́хъ: и во все́й странѣ́ Иуде́йстѣй повѣ́даеми бя́ху вси́ глаго́ли сі́и.

И положи́ша вси́ слы́шавшiи въ се́рдцѣ свое́мъ, глаго́люще: что́ у́бо отроча́ сiе́ бу́детъ? И рука́ Госпо́дня бѣ́ съ ни́мъ.

И Заха́рiа оте́цъ его́ испо́лнися Ду́ха Свя́та, и проро́чествова, глаго́ля:

благослове́нъ Госпо́дь Бо́гъ Изра́илевъ, я́ко посѣти́ и сотвори́ избавле́нiе лю́демъ Свои́мъ:

и воздви́же ро́гъ спасе́нiя на́мъ, въ дому́ Дави́да о́трока Своего́:

я́коже глаго́ла усты́ святы́хъ су́щихъ от вѣ́ка проро́къ Его́,

спасе́нiе от вра́гъ на́шихъ и изъ руки́ всѣ́хъ ненави́дящихъ на́съ:

сотвори́ти ми́лость со отцы́ на́шими и помяну́ти завѣ́тъ святы́й Сво́й,

кля́тву, е́юже кля́тся ко Авраа́му отцу́ на́шему, да́ти на́мъ,

безъ стра́ха, изъ руки́ вра́гъ на́шихъ изба́вльшымся,

служи́ти Ему́ преподо́бiемъ и пра́вдою предъ Ни́мъ вся́ дни́ живота́ на́шего.

И ты́, отроча́, проро́къ Вы́шняго нарече́шися: предъи́деши бо предъ лице́мъ Госпо́днимъ, угото́вати пути́ Его́,

да́ти ра́зумъ спасе́нiя лю́демъ Его́, во оставле́нiе грѣ́хъ и́хъ,

милосе́рдiя ра́ди ми́лости Бо́га на́шего, въ ни́хже посѣти́лъ е́сть на́съ Восто́къ свы́ше,

просвѣти́ти во тмѣ́ и сѣ́ни сме́ртнѣй сѣдя́щыя, напра́вити но́ги на́шя на пу́ть ми́ренъ.

Отроча́ же растя́ше и крѣпля́шеся ду́хомъ: и бѣ́ въ пусты́нехъ до дне́ явле́нiя своего́ ко Изра́илю.

Греческий [Greek (Koine)]

ἐπειδήπερ πολλοὶ ἐπεχείρησαν ἀνατάξασθαι διήγησιν περὶ τῶν πεπληροφορημένων ἐν ἡμῖν πραγμάτων

καθὼς παρέδοσαν ἡμῖν οἱ ἀπ᾿ ἀρχῆς αὐτόπται καὶ ὑπηρέται γενόμενοι τοῦ λόγου

ἔδοξε κἀμοὶ παρηκολουθηκότι ἄνωθεν πᾶσιν ἀκριβῶς καθεξῆς σοι γράψαι κράτιστε Θεόφιλε

ἵνα ἐπιγνῷς περὶ ὧν κατηχήθης λόγων τὴν ἀσφάλειαν

ἐγένετο ἐν ταῖς ἡμέραις Ἡρῴδου βασιλέως τῆς Ἰουδαίας ἱερεύς τις ὀνόματι Ζαχαρίας ἐξ ἐφημερίας Ἀβιά καὶ γυνὴ αὐτῷ ἐκ τῶν θυγατέρων Ἀαρών καὶ τὸ ὄνομα αὐτῆς Ἐλισάβετ

ἦσαν δὲ δίκαιοι ἀμφότεροι ἐναντίον τοῦ θεοῦ πορευόμενοι ἐν πάσαις ταῖς ἐντολαῖς καὶ δικαιώμασιν τοῦ κυρίου ἄμεμπτοι

καὶ οὐκ ἦν αὐτοῖς τέκνον καθότι ἦν ἡ Ἐλισάβετ στεῖρα καὶ ἀμφότεροι προβεβηκότες ἐν ταῖς ἡμέραις αὐτῶν ἦσαν

ἐγένετο δὲ ἐν τῷ ἱερατεύειν αὐτὸν ἐν τῇ τάξει τῆς ἐφημερίας αὐτοῦ ἔναντι τοῦ θεοῦ

κατὰ τὸ ἔθος τῆς ἱερατείας ἔλαχε τοῦ θυμιᾶσαι εἰσελθὼν εἰς τὸν ναὸν τοῦ κυρίου

καὶ πᾶν τὸ πλῆθος ἦν τοῦ λαοῦ προσευχόμενον ἔξω τῇ ὥρᾳ τοῦ θυμιάματος

ὤφθη δὲ αὐτῷ ἄγγελος κυρίου ἑστὼς ἐκ δεξιῶν τοῦ θυσιαστηρίου τοῦ θυμιάματος

καὶ ἐταράχθη Ζαχαρίας ἰδών καὶ φόβος ἐπέπεσεν ἐπ᾿ αὐτόν

εἶπεν δὲ πρὸς αὐτὸν ὁ ἄγγελος μὴ φοβοῦ Ζαχαρία διότι εἰσηκούσθη ἡ δέησίς σου καὶ ἡ γυνή σου Ἐλισάβετ γεννήσει υἱόν σοι καὶ καλέσεις τὸ ὄνομα αὐτοῦ Ἰωάννην

καὶ ἔσται χαρά σοι καὶ ἀγαλλίασις καὶ πολλοὶ ἐπὶ τῇ γενέσει αὐτοῦ χαρήσονται

ἔσται γὰρ μέγας ἐνώπιον τοῦ κυρίου καὶ οἶνον καὶ σίκερα οὐ μὴ πίῃ καὶ πνεύματος ἁγίου πλησθήσεται ἔτι ἐκ κοιλίας μητρὸς αὐτοῦ

καὶ πολλοὺς τῶν υἱῶν Ἰσραὴλ ἐπιστρέψει ἐπὶ κύριον τὸν θεὸν αὐτῶν

καὶ αὐτὸς προελεύσεται ἐνώπιον αὐτοῦ ἐν πνεύματι καὶ δυνάμει Ἠλίου ἐπιστρέψαι καρδίας πατέρων ἐπὶ τέκνα καὶ ἀπειθεῖς ἐν φρονήσει δικαίων ἑτοιμάσαι κυρίῳ λαὸν κατεσκευασμένον

καὶ εἶπεν Ζαχαρίας πρὸς τὸν ἄγγελον κατὰ τί γνώσομαι τοῦτο ἐγὼ γάρ εἰμι πρεσβύτης καὶ ἡ γυνή μου προβεβηκυῖα ἐν ταῖς ἡμέραις αὐτῆς

καὶ ἀποκριθεὶς ὁ ἄγγελος εἶπεν αὐτῷ ἐγώ εἰμι Γαβριὴλ ὁ παρεστηκὼς ἐνώπιον τοῦ θεοῦ καὶ ἀπεστάλην λαλῆσαι πρὸς σὲ καὶ εὐαγγελίσασθαί σοι ταῦτα

καὶ ἰδοὺ ἔσῃ σιωπῶν καὶ μὴ δυνάμενος λαλῆσαι ἄχρι ἧς ἡμέρας γένηται ταῦτα ἀνθ᾿ ὧν οὐκ ἐπίστευσας τοῖς λόγοις μου οἵτινες πληρωθήσονται εἰς τὸν καιρὸν αὐτῶν

καὶ ἦν ὁ λαὸς προσδοκῶν τὸν Ζαχαρίαν καὶ ἐθαύμαζον ἐν τῷ χρονίζειν ἐν τῷ ναῷ αὐτόν

ἐξελθὼν δὲ οὐκ ἐδύνατο λαλῆσαι αὐτοῖς καὶ ἐπέγνωσαν ὅτι ὀπτασίαν ἑώρακεν ἐν τῷ ναῷ καὶ αὐτὸς ἦν διανεύων αὐτοῖς καὶ διέμενεν κωφός

καὶ ἐγένετο ὡς ἐπλήσθησαν αἱ ἡμέραι τῆς λειτουργίας αὐτοῦ ἀπῆλθεν εἰς τὸν οἶκον αὐτοῦ

μετὰ δὲ ταύτας τὰς ἡμέρας συνέλαβεν Ἐλισάβετ ἡ γυνὴ αὐτοῦ καὶ περιέκρυβεν ἑαυτὴν μῆνας πέντε λέγουσα

ὅτι οὕτως μοι πεποίηκεν κύριος ἐν ἡμέραις αἷς ἐπεῖδεν ἀφελεῖν ὄνειδός μου ἐν ἀνθρώποις

ἐν δὲ τῷ μηνὶ τῷ ἕκτῳ ἀπεστάλη ὁ ἄγγελος Γαβριὴλ ἀπὸ τοῦ θεοῦ εἰς πόλιν τῆς Γαλιλαίας ᾗ ὄνομα Ναζαρὲθ

πρὸς παρθένον ἐμνηστευμένην ἀνδρὶ ᾧ ὄνομα Ἰωσὴφ ἐξ οἴκου Δαυίδ καὶ τὸ ὄνομα τῆς παρθένου Μαριάμ

καὶ εἰσελθὼν πρὸς αὐτὴν εἶπεν χαῖρε κεχαριτωμένη ὁ κύριος μετὰ σοῦ

ἡ δὲ ἐπὶ τῷ λόγῳ διεταράχθη καὶ διελογίζετο ποταπὸς εἴη ὁ ἀσπασμὸς οὗτος

καὶ εἶπεν ὁ ἄγγελος αὐτῇ μὴ φοβοῦ Μαριάμ εὗρες γὰρ χάριν παρὰ τῷ θεῷ

καὶ ἰδοὺ συλλήμψῃ ἐν γαστρὶ καὶ τέξῃ υἱόν καὶ καλέσεις τὸ ὄνομα αὐτοῦ Ἰησοῦν

οὗτος ἔσται μέγας καὶ υἱὸς ὑψίστου κληθήσεται καὶ δώσει αὐτῷ κύριος ὁ θεὸς τὸν θρόνον Δαυὶδ τοῦ πατρὸς αὐτοῦ

καὶ βασιλεύσει ἐπὶ τὸν οἶκον Ἰακὼβ εἰς τοὺς αἰῶνας καὶ τῆς βασιλείας αὐτοῦ οὐκ ἔσται τέλος

εἶπεν δὲ Μαριὰμ πρὸς τὸν ἄγγελον πῶς ἔσται τοῦτο ἐπεὶ ἄνδρα οὐ γινώσκω

καὶ ἀποκριθεὶς ὁ ἄγγελος εἶπεν αὐτῇ πνεῦμα ἅγιον ἐπελεύσεται ἐπὶ σέ καὶ δύναμις ὑψίστου ἐπισκιάσει σοι διὸ καὶ τὸ γεννώμενον ἅγιον κληθήσεται υἱὸς θεοῦ

καὶ ἰδοὺ Ἐλισάβετ ἡ συγγενίς σου καὶ αὐτὴ συνείληφεν υἱὸν ἐν γήρει αὐτῆς καὶ οὗτος μὴν ἕκτος ἐστὶν αὐτῇ τῇ καλουμένῃ στείρᾳ

ὅτι οὐκ ἀδυνατήσει παρὰ τοῦ θεοῦ πᾶν ῥῆμα

εἶπεν δὲ Μαριάμ ἰδοὺ ἡ δούλη κυρίου γένοιτό μοι κατὰ τὸ ῥῆμά σου καὶ ἀπῆλθεν ἀπ᾿ αὐτῆς ὁ ἄγγελος

ἀναστᾶσα δὲ Μαριὰμ ἐν ταῖς ἡμέραις ταύταις ἐπορεύθη εἰς τὴν ὀρεινὴν μετὰ σπουδῆς εἰς πόλιν Ἰούδα

καὶ εἰσῆλθεν εἰς τὸν οἶκον Ζαχαρίου καὶ ἠσπάσατο τὴν Ἐλισάβετ

καὶ ἐγένετο ὡς ἤκουσεν τὸν ἀσπασμὸν τῆς Μαρίας ἡ Ἐλισάβετ ἐσκίρτησεν τὸ βρέφος ἐν τῇ κοιλίᾳ αὐτῆς καὶ ἐπλήσθη πνεύματος ἁγίου ἡ Ἐλισάβετ

καὶ ἀνεφώνησεν κραυγῇ μεγάλῃ καὶ εἶπεν εὐλογημένη σὺ ἐν γυναιξίν καὶ εὐλογημένος ὁ καρπὸς τῆς κοιλίας σου

καὶ πόθεν μοι τοῦτο ἵνα ἔλθῃ ἡ μήτηρ τοῦ κυρίου μου πρὸς ἐμέ

ἰδοὺ γὰρ ὡς ἐγένετο ἡ φωνὴ τοῦ ἀσπασμοῦ σου εἰς τὰ ὦτά μου ἐσκίρτησεν ἐν ἀγαλλιάσει τὸ βρέφος ἐν τῇ κοιλίᾳ μου

καὶ μακαρία ἡ πιστεύσασα ὅτι ἔσται τελείωσις τοῖς λελαλημένοις αὐτῇ παρὰ κυρίου

καὶ εἶπεν Μαριάμ

μεγαλύνει ἡ ψυχή μου τὸν κύριον καὶ ἠγαλλίασεν τὸ πνεῦμά μου ἐπὶ τῷ θεῷ τῷ σωτῆρί μου

ὅτι ἐπέβλεψεν ἐπὶ τὴν ταπείνωσιν τῆς δούλης αὐτοῦ ἰδοὺ γὰρ ἀπὸ τοῦ νῦν μακαριοῦσίν με πᾶσαι αἱ γενεαί

ὅτι ἐποίησέν μοι μεγάλα ὁ δυνατός καὶ ἅγιον τὸ ὄνομα αὐτοῦ

καὶ τὸ ἔλεος αὐτοῦ εἰς γενεὰς καὶ γενεὰς τοῖς φοβουμένοις αὐτόν

ἐποίησεν κράτος ἐν βραχίονι αὐτοῦ διεσκόρπισεν ὑπερηφάνους διανοίᾳ καρδίας αὐτῶν

καθεῖλεν δυνάστας ἀπὸ θρόνων καὶ ὕψωσεν ταπεινούς

πεινῶντας ἐνέπλησεν ἀγαθῶν καὶ πλουτοῦντας ἐξαπέστειλεν κενούς

ἀντελάβετο Ἰσραὴλ παιδὸς αὐτοῦ μνησθῆναι ἐλέους

καθὼς ἐλάλησεν πρὸς τοὺς πατέρας ἡμῶν τῷ Ἀβραὰμ καὶ τῷ σπέρματι αὐτοῦ εἰς τὸν αἰῶνα

ἔμεινεν δὲ Μαριὰμ σὺν αὐτῇ ὡς μῆνας τρεῖς καὶ ὑπέστρεψεν εἰς τὸν οἶκον αὐτῆς

τῇ δὲ Ἐλισάβετ ἐπλήσθη ὁ χρόνος τοῦ τεκεῖν αὐτήν καὶ ἐγέννησεν υἱόν

καὶ ἤκουσαν οἱ περίοικοι καὶ οἱ συγγενεῖς αὐτῆς ὅτι ἐμεγάλυνεν κύριος τὸ ἔλεος αὐτοῦ μετ᾿ αὐτῆς καὶ συνέχαιρον αὐτῇ

καὶ ἐγένετο ἐν τῇ ἡμέρᾳ τῇ ὀγδόῃ ἦλθον περιτεμεῖν τὸ παιδίον καὶ ἐκάλουν αὐτὸ ἐπὶ τῷ ὀνόματι τοῦ πατρὸς αὐτοῦ Ζαχαρίαν

καὶ ἀποκριθεῖσα ἡ μήτηρ αὐτοῦ εἶπεν οὐχί ἀλλὰ κληθήσεται Ἰωάννης

καὶ εἶπαν πρὸς αὐτὴν ὅτι οὐδείς ἐστιν ἐκ τῆς συγγενείας σου ὃς καλεῖται τῷ ὀνόματι τούτῳ

ἐνένευον δὲ τῷ πατρὶ αὐτοῦ τὸ τί ἂν θέλοι καλεῖσθαι αὐτό

καὶ αἰτήσας πινακίδιον ἔγραψεν λέγων Ἰωάννης ἐστὶν ὄνομα αὐτοῦ καὶ ἐθαύμασαν πάντες

ἀνεῴχθη δὲ τὸ στόμα αὐτοῦ παραχρῆμα καὶ ἡ γλῶσσα αὐτοῦ καὶ ἐλάλει εὐλογῶν τὸν θεόν

καὶ ἐγένετο ἐπὶ πάντας φόβος τοὺς περιοικοῦντας αὐτούς καὶ ἐν ὅλῃ τῇ ὀρεινῇ τῆς Ἰουδαίας διελαλεῖτο πάντα τὰ ῥήματα ταῦτα

καὶ ἔθεντο πάντες οἱ ἀκούσαντες ἐν τῇ καρδίᾳ αὐτῶν λέγοντες τί ἄρα τὸ παιδίον τοῦτο ἔσται καὶ γὰρ χεὶρ κυρίου ἦν μετ᾿ αὐτοῦ

καὶ Ζαχαρίας ὁ πατὴρ αὐτοῦ ἐπλήσθη πνεύματος ἁγίου καὶ ἐπροφήτευσεν λέγων

εὐλογητὸς κύριος ὁ θεὸς τοῦ Ἰσραήλ ὅτι ἐπεσκέψατο καὶ ἐποίησεν λύτρωσιν τῷ λαῷ αὐτοῦ

καὶ ἤγειρεν κέρας σωτηρίας ἡμῖν ἐν οἴκῳ Δαυὶδ παιδὸς αὐτοῦ

καθὼς ἐλάλησεν διὰ στόματος τῶν ἁγίων ἀπ᾿ αἰῶνος προφητῶν αὐτοῦ

σωτηρίαν ἐξ ἐχθρῶν ἡμῶν καὶ ἐκ χειρὸς πάντων τῶν μισούντων ἡμᾶς

ποιῆσαι ἔλεος μετὰ τῶν πατέρων ἡμῶν καὶ μνησθῆναι διαθήκης ἁγίας αὐτοῦ

ὅρκον ὃν ὤμοσεν πρὸς Ἀβραὰμ τὸν πατέρα ἡμῶν τοῦ δοῦναι ἡμῖν

ἀφόβως ἐκ χειρὸς ἐχθρῶν ῥυσθέντας λατρεύειν αὐτῷ

ἐν ὁσιότητι καὶ δικαιοσύνῃ ἐνώπιον αὐτοῦ πάσαις ταῖς ἡμέραις ἡμῶν

καὶ σὺ δέ παιδίον προφήτης ὑψίστου κληθήσῃ προπορεύσῃ γὰρ ἐνώπιον κυρίου ἑτοιμάσαι ὁδοὺς αὐτοῦ

τοῦ δοῦναι γνῶσιν σωτηρίας τῷ λαῷ αὐτοῦ ἐν ἀφέσει ἁμαρτιῶν αὐτῶν

διὰ σπλάγχνα ἐλέους θεοῦ ἡμῶν ἐν οἷς ἐπισκέψσεται ἡμᾶς ἀνατολὴ ἐξ ὕψους

ἐπιφᾶναι τοῖς ἐν σκότει καὶ σκιᾷ θανάτου καθημένοις τοῦ κατευθῦναι τοὺς πόδας ἡμῶν εἰς ὁδὸν εἰρήνης

τὸ δὲ παιδίον ηὔξανεν καὶ ἐκραταιοῦτο πνεύματι καὶ ἦν ἐν ταῖς ἐρήμοις ἕως ἡμέρας ἀναδείξεως αὐτοῦ πρὸς τὸν Ἰσραήλ

Французский (LSG)

Plusieurs ayant entrepris de composer un récit des événements qui se sont accomplis parmi nous,

suivant ce que nous ont transmis ceux qui ont été des témoins oculaires dès le commencement et sont devenus des ministres de la parole,

il m'a aussi semblé bon, après avoir fait des recherches exactes sur toutes ces choses depuis leur origine, de te les exposer par écrit d'une manière suivie, excellent Théophile,

afin que tu reconnaisses la certitude des enseignements que tu as reçus.

Du temps d'Hérode, roi de Judée, il y avait un sacrificateur, nommé Zacharie, de la classe d'Abia; sa femme était d'entre les filles d'Aaron, et s'appelait Élisabeth.

Tous deux étaient justes devant Dieu, observant d'une manière irréprochable tous les commandements et toutes les ordonnances du Seigneur.

Ils n'avaient point d'enfants, parce qu'Élisabeth était stérile; et ils étaient l'un et l'autre avancés en âge.

Or, pendant qu'il s'acquittait de ses fonctions devant Dieu, selon le tour de sa classe, il fut appelé par le sort,

d'après la règle du sacerdoce, à entrer dans le temple du Seigneur pour offrir le parfum.

Toute la multitude du peuple était dehors en prière, à l'heure du parfum.

Alors un ange du Seigneur apparut à Zacharie, et se tint debout à droite de l'autel des parfums.

Zacharie fut troublé en le voyant, et la frayeur s'empara de lui.

Mais l'ange lui dit: Ne crains point, Zacharie; car ta prière a été exaucée. Ta femme Élisabeth t'enfantera un fils, et tu lui donneras le nom de Jean.

Il sera pour toi un sujet de joie et d'allégresse, et plusieurs se réjouiront de sa naissance.

Car il sera grand devant le Seigneur. Il ne boira ni vin, ni liqueur enivrante, et il sera rempli de l'Esprit Saint dès le sein de sa mère;

il ramènera plusieurs des fils d'Israël au Seigneur, leur Dieu;

il marchera devant Dieu avec l'esprit et la puissance d'Élie, pour ramener les coeurs des pères vers les enfants, et les rebelles à la sagesse des justes, afin de préparer au Seigneur un peuple bien disposé.

Zacharie dit à l'ange: A quoi reconnaîtrai-je cela? Car je suis vieux, et ma femme est avancée en âge.

L'ange lui répondit: Je suis Gabriel, je me tiens devant Dieu; j'ai été envoyé pour te parler, et pour t'annoncer cette bonne nouvelle.

Et voici, tu seras muet, et tu ne pourras parler jusqu'au jour où ces choses arriveront, parce que tu n'as pas cru à mes paroles, qui s'accompliront en leur temps.

Cependant, le peuple attendait Zacharie, s'étonnant de ce qu'il restait si longtemps dans le temple.

Quand il sortit, il ne put leur parler, et ils comprirent qu'il avait eu une vision dans le temple; il leur faisait des signes, et il resta muet.

Lorsque ses jours de service furent écoulés, il s'en alla chez lui.

Quelque temps après, Élisabeth, sa femme, devint enceinte. Elle se cacha pendant cinq mois, disant:

C'est la grâce que le Seigneur m'a faite, quand il a jeté les yeux sur moi pour ôter mon opprobre parmi les hommes.

Au sixième mois, l'ange Gabriel fut envoyé par Dieu dans une ville de Galilée, appelée Nazareth,

auprès d'une vierge fiancée à un homme de la maison de David, nommé Joseph. Le nom de la vierge était Marie.

L'ange entra chez elle, et dit: Je te salue, toi à qui une grâce a été faite; le Seigneur est avec toi.

Troublée par cette parole, Marie se demandait ce que pouvait signifier une telle salutation.

L'ange lui dit: Ne crains point, Marie; car tu as trouvé grâce devant Dieu.

Et voici, tu deviendras enceinte, et tu enfanteras un fils, et tu lui donneras le nom de Jésus.

Il sera grand et sera appelé Fils du Très Haut, et le Seigneur Dieu lui donnera le trône de David, son père.

Il règnera sur la maison de Jacob éternellement, et son règne n'aura point de fin.

Marie dit à l'ange: Comment cela se fera-t-il, puisque je ne connais point d'homme?

L'ange lui répondit: Le Saint Esprit viendra sur toi, et la puissance du Très Haut te couvrira de son ombre. C'est pourquoi le saint enfant qui naîtra de toi sera appelé Fils de Dieu.

Voici, Élisabeth, ta parente, a conçu, elle aussi, un fils en sa vieillesse, et celle qui était appelée stérile est dans son sixième mois.

Car rien n'est impossible à Dieu.

Marie dit: Je suis la servante du Seigneur; qu'il me soit fait selon ta parole! Et l'ange la quitta.

Dans ce même temps, Marie se leva, et s'en alla en hâte vers les montagnes, dans une ville de Juda.

Elle entra dans la maison de Zacharie, et salua Élisabeth.

Dès qu'Élisabeth entendit la salutation de Marie, son enfant tressaillit dans son sein, et elle fut remplie du Saint Esprit.

Elle s'écria d'une voix forte: Tu es bénie entre les femmes, et le fruit de ton sein est béni.

Comment m'est-il accordé que la mère de mon Seigneur vienne auprès de moi?

Car voici, aussitôt que la voix de ta salutation a frappé mon oreille, l'enfant a tressailli d'allégresse dans mon sein.

Heureuse celle qui a cru, parce que les choses qui lui ont été dites de la part du Seigneur auront leur accomplissement.

Et Marie dit: Mon âme exalte le Seigneur,

Et mon esprit se réjouit en Dieu, mon Sauveur,

Parce qu'il a jeté les yeux sur la bassesse de sa servante. Car voici, désormais toutes les générations me diront bienheureuse,

Parce que le Tout Puissant a fait pour moi de grandes choses. Son nom est saint,

Et sa miséricorde s'étend d'âge en âge Sur ceux qui le craignent.

Il a déployé la force de son bras; Il a dispersé ceux qui avaient dans le coeur des pensées orgueilleuses.

Il a renversé les puissants de leurs trônes, Et il a élevé les humbles.

Il a rassasié de biens les affamés, Et il a renvoyé les riches à vide.

Il a secouru Israël, son serviteur, Et il s'est souvenu de sa miséricorde, -

Comme il l'avait dit à nos pères, -Envers Abraham et sa postérité pour toujours.

Marie demeura avec Élisabeth environ trois mois. Puis elle retourna chez elle.

Le temps où Élisabeth devait accoucher arriva, et elle enfanta un fils.

Ses voisins et ses parents apprirent que le Seigneur avait fait éclater envers elle sa miséricorde, et ils se réjouirent avec elle.

Le huitième jour, ils vinrent pour circoncire l'enfant, et ils l'appelaient Zacharie, du nom de son père.

Mais sa mère prit la parole, et dit: Non, il sera appelé Jean.

Ils lui dirent: Il n'y a dans ta parenté personne qui soit appelé de ce nom.

Et ils firent des signes à son père pour savoir comment il voulait qu'on l'appelle.

Zacharie demanda des tablettes, et il écrivit: Jean est son nom. Et tous furent dans l'étonnement.

Au même instant, sa bouche s'ouvrit, sa langue se délia, et il parlait, bénissant Dieu.

La crainte s'empara de tous les habitants d'alentour, et, dans toutes les montagnes de la Judée, on s'entretenait de toutes ces choses.

Tous ceux qui les apprirent les gardèrent dans leur coeur, en disant: Que sera donc cet enfant? Et la main du Seigneur était avec lui.

Zacharie, son père, fut rempli du Saint Esprit, et il prophétisa, en ces mots:

Béni soit le Seigneur, le Dieu d'Israël, De ce qu'il a visité et racheté son peuple,

Et nous a suscité un puissant Sauveur Dans la maison de David, son serviteur,

Comme il l'avait annoncé par la bouche de ses saints prophètes des temps anciens, -

Un Sauveur qui nous délivre de nos ennemis et de la main de tous ceux qui nous haïssent!

C'est ainsi qu'il manifeste sa miséricorde envers nos pères, Et se souvient de sa sainte alliance,

Selon le serment par lequel il avait juré à Abraham, notre père,

De nous permettre, après que nous serions délivrés de la main de nos ennemis, De le servir sans crainte,

En marchant devant lui dans la sainteté et dans la justice tous les jours de notre vie.

Et toi, petit enfant, tu seras appelé prophète du Très Haut; Car tu marcheras devant la face du Seigneur, pour préparer ses voies,

Afin de donner à son peuple la connaissance du salut Par le pardon de ses péchés,

Grâce aux entrailles de la miséricorde de notre Dieu, En vertu de laquelle le soleil levant nous a visités d'en haut,

Pour éclairer ceux qui sont assis dans les ténèbres et dans l'ombre de la mort, Pour diriger nos pas dans le chemin de la paix.

Or, l'enfant croissait, et se fortifiait en esprit. Et il demeura dans les déserts, jusqu'au jour où il se présenta devant Israël.

Украинский (Огієнко)

Языки

Через те, що багато-хто брались складати оповість про справи, які стались між нами,

як нам ті розповіли, хто спочатку були самовидцями й слугами Слова,

тому й я, все від першої хвилі докладно розвідавши, забажав описати за порядком для тебе, високодостойний Теофіле,

щоб пізнав ти істоту науки, якої навчився.

За днів царя юдейського Ірода був один священик, на ім́я Захарій, з денної черги Авія, та дружина його із дочок Ааронових, а ім́я їй Єлисавета.

І обоє вони були праведні перед Богом, бездоганно сповняючи заповіді й постанови Господні.

А дитини не мали вони, бо Єлисавета неплідна була, та й віку старого обоє були.

І ось раз, як у порядку своєї черги він служив перед Богом,

за звичаєм священства, жеребком йому випало до Господнього храму ввійти й покадити.

Під час же кадіння вся безліч народу молилась знадвору.

І з́явивсь йому Ангол Господній, ставши праворуч кадильного жертівника.

І стривоживсь Захарій, побачивши, і острах на нього напав.

А Ангол до нього промовив: Не бійся, Захаріє, бо почута молитва твоя, і дружина твоя Єлисавета сина породить тобі, ти ж даси йому ймення Іван.

І він буде на радість та втіху тобі, і з його народження багато-хто втішаться.

Бо він буде великий у Господа, ні вина, ні п́янкого напою не питиме, і наповниться Духом Святим ще з утроби своєї матері.

І багато синів із Ізраїля він наверне до їхнього Господа Бога.

І він сам перед Ним буде йти в духу й силі Іллі, щоб серця батьків привернути до дітей, і неслухняних до мудрости праведних, щоб готових людей спорядити для Господа.

І промовив Захарій до Ангола: Із чого пізнаю я це?
Я ж старий, та й дружина моя вже похилого віку…

А Ангол прорік йому в відповідь: Я Гавриїл, що стою перед Богом;
мене послано, щоб говорити з тобою, і звістити тобі про цю Добру Новину.

І замовкнеш ось ти, і говорити не зможеш аж до дня, коли станеться це, за те, що ти віри не йняв був словам моїм, які збудуться часу свого!

А люди чекали Захарія, та й дивувались, чого забаривсь він у храмі.

Коли ж вийшов, не міг говорити до них, і вони зрозуміли, що видіння він бачив у храмі.
А він тільки знаки їм давав, і залишився німий…

І як дні його служби скінчились, він вернувся до дому свого.

А після тих днів зачала його дружина Єлисавета, і таїлась п́ять місяців, кажучи:

Так для мене Господь учинив за тих днів, коли зглянувся Він, щоб зняти наругу мою між людьми!

А шостого місяця від Бога був посланий Ангол Гавриїл у галілейське місто, що йому на ім́я Назарет,

до діви, що заручена з мужем була, на ім́я йому Йосип, із дому Давидового, а ім́я діві Марія.

І, ввійшовши до неї, промовив: Радій, благодатная, Господь із тобою!
Ти благословенна між жонами!

Вона ж затривожилась словом, та й стала роздумувати, що б то значило це привітання.

А Ангол промовив до неї: Не бійся, Маріє, бо в Бога благодать ти знайшла!

І ось ти в утробі зачнеш, і Сина породиш, і даси Йому ймення Ісус.

Він же буде Великий, і Сином Всевишнього званий, і Господь Бог дасть Йому престола Його батька Давида.

І повік царюватиме Він у домі Якова, і царюванню Його не буде кінця.

А Марія озвалась до Ангола: Як же станеться це, коли мужа не знаю?…

І Ангол промовив у відповідь їй: Дух Святий злине на тебе, і Всевишнього сила обгорне тебе, через те то й Святе, що народиться, буде Син Божий!

А ото твоя родичка Єлисавета і вона зачала в своїй старості сина, і оце шостий місяць для неї, яку звуть неплідною.

Бо для Бога нема неможливої жадної речі!

А Марія промовила: Я ж Господня раба: нехай буде мені згідно з словом твоїм!
І відійшов Ангол від неї.

Тими днями зібралась Марія й пішла, поспішаючи, у гірську околицю, у місто Юдине.

І ввійшла вона в дім Захарія, та й поздоровила Єлисавету.

Коли ж Єлисавета зачула Маріїн привіт, затріпотала дитина в утробі її.
І Єлисавета наповнилась Духом Святим,

і скрикнула голосом гучним, та й прорекла: Благословенна Ти між жонами, і благословенний Плід утроби твоєї!

І звідкіля мені це, що до мене прийшла мати мого Господа?

Бо як тільки в вухах моїх голос привіту твого забринів, від радощів затріпотала дитина в утробі моїй!

Блаженна ж та, що повірила, бо сповниться проречене їй від Господа!

А Марія промовила: Величає душа моя Господа,

і радіє мій дух у Бозі, Спасі моїм,

що зглянувся Він на покору Своєї раби, бо ось від часу цього всі роди мене за блаженну вважатимуть,

бо велике вчинив мені Потужний!
Його ж Імення святе,

і милість Його з роду в рід на тих, хто боїться Його!

Він показує міць Свого рамена, розпорошує тих, хто пишається думкою серця свого!

Він могутніх скидає з престолів, підіймає покірливих,

удовольняє голодних добром, а багатих пускає ні з чим!

Пригорнув Він Ізраїля, Свого слугу, щоб милість згадати,

як прорік був Він нашим отцям, Аврааму й насінню його аж повіки!

І залишалась у неї Марія щось місяців зо три, та й вернулась до дому свого.

А Єлисаветі настав час родити, і сина вона породила.

І почули сусіди й родина її, що Господь Свою милість велику на неї послав, та й утішалися разом із нею.

І сталося восьмого дня, прийшли, щоб обрізати дитя, і хотіли назвати його йменням батька його Захарій.

І озвалася мати його та й сказала: Ні, нехай названий буде Іван!

А до неї сказали: Таж у родині твоїй нема жадного, який названий був тим ім́ям!

І кивали до батька його, як хотів би назвати його?

Попросивши ж табличку, написав він слова: Іван імення йому.
І всі дивувались.

І в тій хвилі уста та язик розв́язались йому, і він став говорити, благословляючи Бога!

І страх обгорнув усіх їхніх сусідів, і по всіх верховинах юдейських пронеслася чутка про це все…

А всі, що почули, розважали у серці своїм та казали: Чим то буде дитина оця?…
І Господня рука була з нею.

Його ж батько Захарій наповнився Духом Святим, та й став пророкувати й казати:

Благословенний Господь, Бог Ізраїлів, що зглянувся й визволив люд Свій!

Він ріг спасіння підніс нам у домі Давида, Свого слуги,

як був заповів відвіку устами святих пророків Своїх,

що від ворогів наших визволить нас, та з руки всіх наших ненависників,

що вчинить Він милість нашим отцям, і буде пригадувати Свій святий заповіт,

що дотримає й нам ту присягу, якою Він присягавсь Авраамові, отцю нашому,

щоб ми, визволившись із руки ворогів, служили безстрашно Йому

у святості й праведності перед Ним по всі дні життя нашого.

Ти ж, дитино, станеш пророком Всевишнього, бо будеш ходити перед Господом, щоб дорогу Йому приготувати,

щоб народу Його дати пізнати спасіння у відпущенні їхніх гріхів,

через велике милосердя нашого Бога, що ним Схід із висоти нас відвідав,

щоб світити всім тим, хто перебуває в темряві й тіні смертельній, щоб спрямувати наші ноги на дорогу миру!

А дитина росла, і скріплялась на дусі, і перебувала в пустинях до дня свого з́явлення перед Ізраїлем.