Ве́тхий Заве́т:
Быт.
Исх.
Лев.
Чис.
Втор.
Нав.
Суд.
Руф.
1Цар.
2Цар.
3Цар.
4Цар.
1Пар.
2Пар.
1Езд.
Неем.
2Езд.
Тов.
Иудиф.
Есф.
Иов.
Пс.
Прит.
Еккл.
Песн.
Прем.
Сир.
Ис.
Иер.
Плч.
ПослИер.
Вар.
Иез.
Дан.
Ос.
Иоил.
Ам.
Авд.
Ион.
Мих.
Наум.
Авв.
Соф.
Аг.
Зах.
Мал.
1Мак.
2Мак.
3Мак.
3Езд.
Но́вый Заве́т: Мф. Мк. Лк. Ин. Деян. Иак. 1Пет. 2Пет. 1Ин. 2Ин. 3Ин. Иуд. Рим. 1Кор. 2Кор. Гал. Еф. Флп. Кол. 1Фес. 2Фес. 1Тим. 2Тим. Тит. Флм. Евр. Откр.
Но́вый Заве́т: Мф. Мк. Лк. Ин. Деян. Иак. 1Пет. 2Пет. 1Ин. 2Ин. 3Ин. Иуд. Рим. 1Кор. 2Кор. Гал. Еф. Флп. Кол. 1Фес. 2Фес. 1Тим. 2Тим. Тит. Флм. Евр. Откр.
Скрыть
14:2
14:4
14:5
14:6
14:7
14:8
14:9
14:11
14:13
14:14
14:15
14:16
14:17
14:19
14:20
14:21
14:23
14:24
14:25
14:26
14:29
14:31
14:33
14:34
14:35
14:37
14:39
14:40
14:41
14:42
14:44
14:45
14:46
14:47
14:48
14:50
14:51
14:52
14:54
14:56
14:57
14:59
14:60
14:63
14:64
14:65
14:67
14:68
14:69
14:70
14:71
Бѣ́ же Па́сха и опрѣсно́цы по двою́ дні́ю: и иска́ху архiере́е и кни́жницы, ка́ко Его́ ле́стiю е́мше убiю́тъ:
глаго́лаху же: [но] не въ пра́здникъ, еда́ {да не} ка́ко молва́ бу́детъ лю́дска.
[Зач. 63.] И су́щу Ему́ въ Виѳа́нiи, въ дому́ Си́мона прокаже́ннаго, возлежа́щу Ему́, прiи́де жена́, иму́щи алава́стръ ми́ра на́рднаго пистикі́а многоцѣ́нна: и сокру́шши алава́стръ, возлива́ше Ему́ на главу́.
Бя́ху же нѣ́цыи негоду́юще въ себѣ́ и глаго́люще: почто́ ги́бель сiя́ ми́рная бы́сть?
можа́ше бо сiе́ продано́ бы́ти вя́щше трiе́хъ со́тъ пѣ́нязь и да́тися ни́щымъ. И преща́ху е́й.
Иису́съ же рече́: оста́вите ю́: что́ е́й труды́ даете́? Добро́ дѣ́ло содѣ́ла о Мнѣ́.
Всегда́ бо ни́щыя и́мате съ собо́ю, и егда́ хо́щете, мо́жете и́мъ добро́ твори́ти: Мене́ же не всегда́ и́мате.
Е́же имѣ́ {возмо́же} сiя́, сотвори́: предвари́ пома́зати Мое́ тѣ́ло на погребе́нiе.
Ами́нь глаго́лю ва́мъ: идѣ́же а́ще проповѣ́стся Ева́нгелiе сiе́ во все́мъ мíрѣ, и е́же сотвори́ сiя́, глаго́лано бу́детъ въ па́мять ея́.
[Зач. 64.] И Иу́да Искарiо́тскiй, еди́нъ от обоюна́десяте, и́де ко архiере́емъ, да преда́стъ Его́ и́мъ.
Они́ же слы́шавше возра́довашася и обѣща́ша ему́ сре́бреники да́ти. И иска́ше, ка́ко Его́ въ удо́бно вре́мя преда́стъ.
И въ пе́рвый де́нь опрѣсно́къ, егда́ па́сху жря́ху, глаго́лаша Ему́ ученицы́ Его́: гдѣ́ хо́щеши, ше́дше угото́ваемъ, да я́си па́сху?
И посла́ два́ от учени́къ Свои́хъ и глаго́ла и́ма: иди́та во гра́дъ: и сря́щетъ ва́съ человѣ́къ въ скуде́льницѣ во́ду нося́: по не́мъ иди́та,
и идѣ́же а́ще вни́детъ, рцы́та господи́ну до́му, я́ко Учи́тель глаго́летъ: гдѣ́ е́сть вита́лница, идѣ́же па́сху со ученики́ Мои́ми снѣ́мъ?
И то́й ва́ма пока́жетъ го́рницу ве́лiю, по́стлану, гото́ву: ту́ угото́вайта на́мъ.
И изыдо́ста ученика́ Его́, и прiидо́ста во гра́дъ, и обрѣто́ста, я́коже рече́ и́ма: и угото́васта па́сху.
И ве́черу бы́вшу прiи́де со обѣмана́десяте.
И возлежа́щымъ и́мъ и яду́щымъ, рече́ Иису́съ: ами́нь глаго́лю ва́мъ, я́ко еди́нъ от ва́съ преда́стъ Мя́, яды́й со Мно́ю.
Они́ же нача́ша скорбѣ́ти и глаго́лати Ему́ еди́нъ по еди́ному: еда́ а́зъ? И другі́й: еда́ а́зъ?
О́нъ же отвѣща́въ рече́ и́мъ: еди́нъ от обоюна́десяте, омочи́вый со Мно́ю въ соли́ло.
Сы́нъ у́бо Человѣ́ческiй и́детъ, я́коже е́сть пи́сано о Не́мъ: го́ре же человѣ́ку тому́, и́мже Сы́нъ Человѣ́ческiй преда́стся: до́брѣе бы́ло бы ему́, а́ще не бы́ роди́лся человѣ́къ то́й.
И яду́щымъ и́мъ, прiе́мь Иису́съ хлѣ́бъ, [и] благослови́въ, преломи́ и даде́ и́мъ, и рече́: прiими́те, яди́те: сiе́ е́сть Тѣ́ло Мое́.
И прiи́мъ ча́шу, хвалу́ возда́въ, даде́ и́мъ: и пи́ша от нея́ вси́.
И рече́ и́мъ: сiя́ е́сть Кро́вь Моя́ Но́ваго Завѣ́та, за мно́ги излива́ема:
ами́нь глаго́лю ва́мъ, я́ко ктому́ не и́мамъ пи́ти от плода́ ло́знаго до дне́ того́, егда́ е́ пiю́ но́во во Ца́рствiи Бо́жiи.
И воспѣ́вше изыдо́ша въ го́ру Елео́нскую.
И глаго́ла и́мъ Иису́съ, я́ко вси́ соблазните́ся о Мнѣ́ въ но́щь сiю́: пи́сано бо е́сть: поражу́ па́стыря, и разы́дутся о́вцы.
Но пото́мъ, егда́ воскре́сну, варя́ю вы́ въ Галиле́и.
Пе́тръ же рече́ Ему́: а́ще и вси́ соблазня́тся, но не а́зъ.
И глаго́ла ему́ Иису́съ: ами́нь глаго́лю тебѣ́, я́ко ты́ дне́сь въ но́щь сiю́, пре́жде да́же втори́цею пѣ́тель не возгласи́тъ, трикра́ты отве́ржешися Мене́.
О́нъ же мно́жае глаго́лаше па́че: а́ще [же] ми́ е́сть съ Тобо́ю и умре́ти, не отве́ргуся Тебе́. Та́кожде и вси́ глаго́лаху.
И прiидо́ша въ ве́сь, е́йже и́мя Геѳсима́нiа: и глаго́ла ученико́мъ Свои́мъ: сѣди́те здѣ́, до́ндеже ше́дъ помолю́ся.
И поя́тъ Петра́ и Иа́кова и Иоа́нна съ Собо́ю: и нача́тъ ужаса́тися и тужи́ти.
И глаго́ла и́мъ: приско́рбна е́сть душа́ Моя́ до сме́рти: бу́дите здѣ́ и бди́те.
И преше́дъ ма́ло, паде́ на земли́ и моля́шеся, да, а́ще возмо́жно е́сть, ми́мо и́детъ от Него́ ча́съ:
и глаго́лаше: А́вва О́тче, вся́ возмо́жна Тебѣ́: ми́мо неси́ от Мене́ ча́шу сiю́: но не е́же А́зъ хощу́, но е́же Ты́.
И прiи́де, и обрѣ́те и́хъ спя́щихъ, и глаго́ла Петро́ви: Си́моне, спи́ши ли? Не возмо́глъ еси́ еди́наго часа́ побдѣ́ти?
Бди́те и моли́теся, да не вни́дете въ напа́сть: ду́хъ у́бо бо́дръ, пло́ть же немощна́.
И па́ки ше́дъ помоли́ся, то́жде сло́во ре́къ.
И возвра́щься обрѣ́те я́ па́ки спя́ща: бя́ху бо очеса́ и́мъ тя́готна: и не вѣ́дяху, что́ бы́ша Ему́ отвѣща́ли.
И прiи́де трети́цею и глаго́ла и́мъ: спи́те про́чее и почива́йте: приспѣ́ коне́цъ, прiи́де ча́съ: се́, предае́тся Сы́нъ Человѣ́ческiй въ ру́ки грѣ́шникомъ:
воста́ните, и́демъ: се́, предая́й Мя́ прибли́жися.
[Зач. 65.] И а́бiе, еще́ Ему́ глаго́лющу, прiи́де Иу́да, еди́нъ сы́й от обоюна́десяте, и съ ни́мъ наро́дъ мно́гъ со ору́жiемъ и дреко́льми, от архiере́й и кни́жникъ и ста́рецъ.
Даде́ же предая́й Его́ зна́менiе и́мъ, глаго́ля: Его́же а́ще лобжу́, То́й е́сть: ими́те Его́ и веди́те [Его́] сохра́нно.
И прише́дъ, а́бiе присту́пль къ Нему́, глаго́ла [Ему́]: Равви́, Равви́. И облобыза́ Его́.
Они́ же возложи́ша ру́цѣ Свои́ на него́ и я́ша Его́.
Еди́нъ же нѣ́кто от стоя́щихъ извле́къ но́жъ, уда́ри раба́ архiере́ова и урѣ́за ему́ у́хо.
И отвѣща́въ Иису́съ рече́ и́мъ: я́ко на разбо́йника ли изыдо́сте со ору́жiемъ и дреко́льми я́ти Мя́?
По вся́ дни́ бѣ́хъ при ва́съ въ це́ркви учя́, и не я́сте Мене́: но да сбу́дется Писа́нiе.
И оста́вльше Его́, вси́ бѣжа́ша.
И еди́нъ нѣ́кто ю́ноша и́де по Не́мъ, одѣ́янъ въ плащани́цу по на́гу: и я́ша того́ ю́ношу.
О́нъ же оста́вль плащани́цу, на́гъ бѣжа́ от ни́хъ.
И ведо́ша Иису́са ко архiере́ю: и снидо́шася къ нему́ вси́ архiере́е и кни́жницы и ста́рцы.
И Пе́тръ издале́ча вслѣ́дъ Его́ и́де до вну́трь во дво́ръ архiере́овъ: и бѣ́ сѣдя́ со слуга́ми и грѣ́яся при свѣщи́ {при огни́}.
Архiере́е же и ве́сь со́нмъ иска́ху на Иису́са свидѣ́телства, да умертвя́тъ Его́: и не обрѣта́ху.
Мно́зи бо лжесвидѣ́телствоваху на Него́, и ра́вна свидѣ́телства не бя́ху.
И нѣ́цыи воста́вше лжесвидѣ́телствоваху на Него́, глаго́люще:
я́ко мы́ слы́шахомъ Его́ глаго́люща, я́ко А́зъ разорю́ це́рковь сiю́ рукотворе́ную и треми́ де́нми и́ну нерукотворе́ну сози́жду.
И ни та́ко ра́вно бѣ́ свидѣ́телство и́хъ.
И воста́въ архiере́й посредѣ́, вопроси́ Иису́са, глаго́ля: не отвѣщава́еши ли ничесо́же? Что́ сі́и на Тя́ свидѣ́телствуютъ?
О́нъ же молча́ше и ничто́же отвѣщава́ше. Па́ки архiере́й вопроси́ Его́ и глаго́ла Ему́: Ты́ ли еси́ Христо́съ, Сы́нъ Благослове́ннаго?
Иису́съ же рече́: А́зъ е́смь: и у́зрите Сы́на Человѣ́ческаго о десну́ю сѣдя́ща си́лы и гряду́ща со о́блаки небе́сными.
Архiере́й же растерза́въ ри́зы своя́, глаго́ла: что́ еще́ тре́буемъ свидѣ́телей?
Слы́шасте хулу́: что́ ва́мъ мни́тся? Они́ же вси́ осуди́ша Его́ бы́ти пови́нна сме́рти.
И нача́ша нѣ́цыи плюва́ти На́нь, и прикрыва́ти лице́ Его́, и му́чити Его́, и глаго́лати Ему́: прорцы́. И слуги́ по лани́тома Его́ бiя́ху.
И су́щу Петро́ви во дворѣ́ ни́зу, прiи́де еди́на от рабы́нь архiере́овыхъ,
и ви́дѣвши Петра́ грѣ́ющася, воззрѣ́вши на него́, глаго́ла: и ты́ съ Назаряни́номъ Иису́сомъ бы́лъ еси́.
О́нъ же отве́ржеся, глаго́ля: не вѣ́мъ, ниже́ зна́ю, что́ ты́ глаго́леши. И изы́де во́нъ на преддво́рiе: и але́кторъ возгласи́.
И рабы́ня ви́дѣвши его́ па́ки, нача́тъ глаго́лати предстоя́щымъ, я́ко се́й от ни́хъ е́сть.
О́нъ же па́ки отмета́шеся. И пома́лѣ па́ки предстоя́щiи глаго́лаху Петро́ви: вои́стинну от ни́хъ еси́: и́бо Галиле́анинъ еси́, и бесѣ́да твоя́ подо́бится.
О́нъ же нача́ роти́тися и кля́тися, я́ко не вѣ́мъ Человѣ́ка Сего́, Его́же вы́ глаго́лете.
И второ́е але́кторъ возгласи́. И помяну́ Пе́тръ глаго́лъ, его́же рече́ ему́ Иису́съ, я́ко пре́жде да́же пѣ́тель не возгласи́тъ двакра́ты, отве́ржешися Мене́ трикра́ты. И наче́нъ пла́кашеся.
За два ж дні була Пасха й Опрісноки.
А первосвященики й книжники стали шукати, як би підступом взяти Його та забити.
А первосвященики й книжники стали шукати, як би підступом взяти Його та забити.
Вони говорили: Та не в свято, щоб бува колотнеча в народі не сталась.
Коли ж Ісус був у Віфанії, у домі Симона, на проказу слабого, і сидів при столі, підійшла одна жінка, алябастрову пляшечку маючи щирого нардового дуже цінного мира.
І розбила вона алябастрову пляшечку, і вилила миро на голову Йому!
І розбила вона алябастрову пляшечку, і вилила миро на голову Йому!
А дехто обурювались між собою й казали: Нащо таке марнотратство на миро?
Бо можна було б це миро продати більше, як за три сотні динаріїв, і вбогим роздати.
І нарікали на неї.
І нарікали на неї.
Ісус же сказав: Залишіть її!
Чого прикрість їй робите?
Вона добрий учинок зробила Мені.
Чого прикрість їй робите?
Вона добрий учинок зробила Мені.
Бо вбогих ви маєте завжди з собою, і коли схочете, можете їм робити добро, Мене ж не постійно ви маєте.
Що могла, те зробила вона: заздалегідь намастила Моє тіло на похорон…
Поправді кажу вам: де тільки ця Євангелія проповідувана буде в цілому світі, на пам́ятку їй буде сказане й те, що зробила вона!
Юда ж Іскаріотський, один із Дванадцятьох, подався до первосвящеників, щоб їм Його видати.
А вони, як почули, зраділи, і обіцяли йому срібняків за те дати.
І він став вишукувати, як би слушного часу їм видати Його.
І він став вишукувати, як би слушного часу їм видати Його.
А першого дня Опрісноків, коли пасху приношено в жертву, сказали Йому Його учні: Куди хочеш, щоб пішли й приготували ми Тобі пасху спожити?
І посилає Він двох із Своїх учнів, і каже до них: Підіть до міста, і стріне вас чоловік, що нестиме в глекові воду, то йдіть за ним.
І там, куди він увійде, скажіть до господаря дому: Учитель питає: Де кімната Моя, в якій Я споживу зо Своїми учнями пасху?
І він вам покаже великую горницю, вистелену та готову: там приготуйте для нас.
І учні пішли, і до міста прийшли, і знайшли, як Він їм сказав, і зачали вони пасху готувати.
А коли настав вечір, Він приходить із Дванадцятьма.
І як сиділи вони при столі й споживали, промовив Ісус: Поправді кажу вам, що один з-поміж вас, який споживає зо Мною, видасть Мене…
Вони зачали сумувати, і один по одному питати Його: Чи не я?
А Він їм сказав: Один із Дванадцятьох, що в миску мачає зо Мною…
Людський Син справді йде, як про Нього написано;
та горе тому чоловікові, що видасть він Людського Сина!
Було б краще тому чоловікові, коли б він не родився!…
та горе тому чоловікові, що видасть він Людського Сина!
Було б краще тому чоловікові, коли б він не родився!…
Як вони ж споживали, Ісус узяв хліб, і поблагословив, поламав, і дав їм, і сказав: Прийміть, споживайте, це тіло Моє!
І взяв Він чашу, і, вчинивши подяку, подав їм, і пили з неї всі.
І промовив до них: Це кров Моя Нового Заповіту, що за багатьох проливається.
Поправді кажу вам, що віднині не питиму Я від плоду виноградного до того дня, як новим буду пити його в Царстві Божім!
А коли відспівали вони, на гору Оливну пішли.
Промовляє тоді їм Ісус: Усі ви спокуситесь ночі цієї, як написано: Уражу пастиря, і розпорошаться вівці!
По воскресенні ж Своїм Я вас випереджу в Галілеї.
І відізвався до Нього Петро: Хоч спокусяться й усі, та не я!
Ісус же йому відказав: Поправді кажу тобі, що сьогодні, цієї ось ночі, перше ніж заспіває півень двічі, відречешся ти тричі від Мене!
А він ще сильніш запевняв: Коли б мені й умерти з Тобою, я не відречуся Тебе!
Так же само сказали й усі…
Так же само сказали й усі…
І приходять вони до місцевости, на ім́я Гефсиманія, і каже Він учням Своїм: Посидьте ви тут, поки Я помолюся.
І, взявши з Собою Петра, і Якова та Івана, Він зачав сумувати й тужити…
І сказав Він до них: Обгорнена сумом смертельним душа Моя!
Залишіться тут і пильнуйте!
Залишіться тут і пильнуйте!
І Він відійшов трохи далі, припав до землі, та й благав, щоб, як можна, минула Його ця година.
І благав Він: Авва-Отче, Тобі все можливе: пронеси мимо Мене цю чашу!…
А проте, не чого хочу Я, але чого Ти…
А проте, не чого хочу Я, але чого Ти…
І вернувся, і знайшов їх, що спали, та й каже Петрові: Симоне, спиш ти?
Однієї години не зміг попильнувати?
Однієї години не зміг попильнувати?
Пильнуйте й моліться, щоб не впасти в спокусу, бадьорий бо дух, але немічне тіло!
І знову пішов і молився, те саме промовивши слово.
А вернувшись, ізнову знайшов їх, що спали, бо зважніли їм очі були.
І не знали вони, що Йому відказати…
І не знали вони, що Йому відказати…
І вернувсь Він утретє, та й каже до них: Ви ще далі спите й спочиваєте?
Скінчено, надійшла та година: у руки грішникам ось видається Син Людський!…
Скінчено, надійшла та година: у руки грішникам ось видається Син Людський!…
Уставайте, ходім, ось наблизивсь Мій зрадник…
І зараз, як Він ще говорив, прийшов Юда, один із Дванадцятьох, а з ним люди з мечами та киями від первосвящеників, і книжників, і старших.
А зрадник Його дав був знака їм, кажучи: Кого я поцілую, то Він, беріть Його, і обережно ведіть.
І, прийшовши, підійшов він негайно та й каже: Учителю!
І поцілував Його…
І поцілував Його…
Вони ж руки свої наклали на Нього, і схопили Його.
А один із тих, що стояли навколо, меча вихопив та й рубонув раба первосвященика, і відтяв йому вухо.
А Ісус їм промовив у відповідь: Немов на розбійника вийшли з мечами та киями, щоб узяти Мене.
Я щодня був із вами у храмі, навчаючи, і Мене не взяли ви.
Але, щоб збулися Писання.
Але, щоб збулися Писання.
Тоді всі полишили Його й повтікали…
Один же юнак, по нагому загорнений у покривало, ішов услід за Ним.
І хапають його.
І хапають його.
Але він, покривало покинувши, утік нагий.
А Ісуса вони повели до первосвященика.
І зійшлися всі первосвященики й старші та книжники.
І зійшлися всі первосвященики й старші та книжники.
Петро ж здалека йшов услід за Ним до середини двору первосвященика;
і сидів він із службою, і грівсь при огні.
і сидів він із службою, і грівсь при огні.
А первосвященики та ввесь синедріон шукали посвідчення на Ісуса, щоб Йому заподіяти смерть, і не знаходили.
Бо багато-хто свідчив фальшиво на Нього, але не було згідних свідчень.
Тоді деякі встали, і кривосвідчили супроти Нього й казали:
Ми чули, як Він говорив: Я зруйную цей храм рукотворний, і за три дні збудую інший, нерукотворний.
Але й так не було їхнє свідчення згідне.
Тоді встав насередині первосвященик, та й Ісуса спитав і сказав: Ти нічого не відповідаєш, що свідчать вони проти Тебе?
Він же мовчав, і нічого не відповідав.
Первосвященик ізнову спитав Його, до Нього говорячи: Чи Христос Ти, Син Благословенного?
Первосвященик ізнову спитав Його, до Нього говорячи: Чи Христос Ти, Син Благословенного?
А Ісус відказав: Я!
І побачите ви Сина Людського, що сидітиме по правиці сили Божої, і на хмарах небесних приходитиме!
І побачите ви Сина Людського, що сидітиме по правиці сили Божої, і на хмарах небесних приходитиме!
Роздер тоді первосвященик одежу свою та й сказав: На що нам ще свідки потрібні?
Ви чули цю богозневагу.
Як вам здається?
Вони ж усі присудили, що Він умерти повинен…
Як вам здається?
Вони ж усі присудили, що Він умерти повинен…
Тоді деякі стали плювати на Нього, і закривати обличчя Йому, і бити Його та казати Йому: Пророкуй!
Служба теж Його била по щоках…
Служба теж Його била по щоках…
А коли Петро був на подвір́ї надолі, приходить одна із служниць первосвященика,
і як Петра вона вгледіла, що грівся, подивилась на нього та й каже: І ти був із Ісусом Назарянином!
Він же відрікся, говорячи: Не відаю, і не розумію, що кажеш…
І вийшов назовні, на переддвір́я.
І заспівав тоді півень.
І вийшов назовні, на переддвір́я.
І заспівав тоді півень.
Служниця ж, коли його вгледіла, стала знов говорити приявним: Цей із них!
І він знову відрікся.
Незабаром же знов говорили приявні Петрові: Поправді, ти з них, бо ти галілеянин.
Та й мова твоя така сама.
Незабаром же знов говорили приявні Петрові: Поправді, ти з них, бо ти галілеянин.
Та й мова твоя така сама.
А він став клястись та божитись: Не знаю Цього Чоловіка, про Якого говорите ви!
І заспівав півень хвилі тієї подруге.
І згадав Петро слово, що Ісус був промовив йому: Перше ніж заспіває півень двічі, відречешся ти тричі від Мене.
І кинувся він, та й плакати став…
І згадав Петро слово, що Ісус був промовив йому: Перше ніж заспіває півень двічі, відречешся ти тричі від Мене.
І кинувся він, та й плакати став…
Латинский (Nova Vulgata)
Языки
- Добавить язык
- Церковнослав. (рус)
- Церковнослав. (цс)
- Рус. (Синодальный)
- Рус. (Синод. с ударе́-ми)
- Рус. (еп. Кассиан)
- Рус. (Аверинцев)
- Рус. (К.П. Победоносцев)
- Arab (JAB)
- Arab (AVD)
- Azerbaijani
- Armenian
- Belarusian
- Bulgarian
- Chinese (simpl.)
- Croatian (S&D)
- English (NKJV)
- English (NRSV)
- English (KJV)
- Estonian
- Finnish (1992)
- French (LSG)
- Georgian (ancient)
- Georgian
- German (MLU, 1912)
- German (GNB)
- Greek (Koine)
- Greek (TGV)
- Greek (NA, 28)
- Hebrew NT by Delitzsch
- Italian (CEI 1974)
- Italian
- Kyrgyz
- Latin (Nova Vulgata)
- Latvian
- Romanian
- Polish
- Portuguese
- Serbian (synod.)
- Serbian
- Spanish (RVR 1995)
- Swedish (Folkbibeln)
- Tajik
- Tatar
- Ukrainian (Homenko)
- Ukrainian (Ogienko)
- Uzbek
Erat autem Pascha et Azy ma post biduum. Et quaerebant summi sacerdotes et scribae, quomodo eum dolo tenerent et occiderent;
dicebant enim: «Non in die festo, ne forte tumultus fieret populi».
Et cum esset Bethaniae in domo Simonis leprosi et recumberet, venit mulier habens alabastrum unguenti nardi puri pretiosi; fracto alabastro, effudit super caput eius.
Erant autem quidam indigne ferentes intra semetipsos: «Ut quid perditio ista unguenti facta est?
Poterat enim unguentum istud veniri plus quam trecentis denariis et dari pauperibus». Et fremebant in eam.
Iesus autem dixit: «Sinite eam; quid illi molesti estis? Bonum opus operata est in me.
Semper enim pauperes habetis vobiscum et, cum volueritis, potestis illis bene facere; me autem non semper habetis.
Quod habuit, operata est: praevenit ungere corpus meum in sepulturam.
Amen autem dico vobis: Ubicumque praedicatum fuerit evangelium in universum mundum, et, quod fecit haec, narrabitur in memoriam eius».
Et Iudas Iscarioth, unus de Duodecim, abiit ad summos sacerdotes, ut proderet eum illis.
Qui audientes gavisi sunt et promiserunt ei pecuniam se daturos. Et quaerebat quomodo illum opportune traderet.
Et primo die Azymorum, quando Pascha immolabant, dicunt ei discipuli eius: «Quo vis eamus et paremus, ut manduces Pascha?».
Et mittit duos ex discipulis suis et dicit eis: «Ite in civitatem, et occurret vobis homo lagoenam aquae baiulans; sequimini eum
et, quocumque introierit, dicite domino domus: "Magister dicit: Ubi est refectio mea, ubi Pascha cum discipulis meis manducem?".
Et ipse vobis demonstrabit cenaculum grande stratum paratum; et illic parate nobis».
Et abierunt discipuli et venerunt in civitatem et invenerunt, sicut dixerat illis, et paraverunt Pascha.
Et vespere facto, venit cum Duodecim.
Et discumbentibus eis et manducantibus, ait Iesus: «Amen dico vobis: Unus ex vobis me tradet, qui manducat mecum».
Coeperunt contristari et dicere ei singillatim: «Numquid ego?».
Qui ait illis: «Unus ex Duodecim, qui intingit mecum in catino.
Nam Filius quidem hominis vadit, sicut scriptum est de eo. Vae autem homini illi, per quem Filius hominis traditur! Bonum est ei, si non esset natus homo ille».
Et manducantibus illis, accepit panem et benedicens fregit et dedit eis et ait: «Sumite: hoc est corpus meum».
Et accepto calice, gratias agens dedit eis; et biberunt ex illo omnes.
Et ait illis: «Hic est sanguis meus novi testamenti, qui pro multis effunditur.
Amen dico vobis: Iam non bibam de genimine vitis usque in diem illum, cum illud bibam novum in regno Dei».
Et hymno dicto, exierunt in montem Olivarum.
Et ait eis Iesus: «Omnes scandalizabimini, quia scriptum est: "Percutiam pastorem, et dispergentur oves".
Sed posteaquam resurrexero, praecedam vos in Galilaeam».
Petrus autem ait ei: «Et si omnes scandalizati fuerint, sed non ego».
Et ait illi Iesus: «Amen dico tibi: Tu hodie, in nocte hac, priusquam bis gallus vocem dederit, ter me es negaturus».
At ille amplius loquebatur: «Et si oportuerit me commori tibi, non te negabo». Similiter autem et omnes dicebant.
Et veniunt in praedium, cui nomen Gethsemani; et ait discipulis suis: «Sedete hic, donec orem».
Et assumit Petrum et Iacobum et Ioannem secum et coepit pavere et taedere;
et ait illis: «Tristis est anima mea usque ad mortem; sustinete hic et vigilate».
Et cum processisset paululum, procidebat super terram et orabat, ut, si fieri posset, transiret ab eo hora;
et dicebat: «Abba, Pater! Omnia tibi possibilia sunt. Transfer calicem hunc a me; sed non quod ego volo, sed quod tu».
Et venit et invenit eos dormientes; et ait Petro: «Simon, dormis? Non potuisti una hora vigilare?
Vigilate et orate, ut non intretis in tentationem; spiritus quidem promptus, caro vero infirma».
Et iterum abiens oravit, eundem sermonem dicens.
Et veniens denuo invenit eos dormientes; erant enim oculi illorum ingravati, et ignorabant quid responderent ei.
Et venit tertio et ait illis: «Dormite iam et requiescite? Sufficit, venit hora: ecce traditur Filius hominis in manus peccatorum.
Surgite, eamus; ecce, qui me tradit, prope est».
Et confestim, adhuc eo loquente, venit Iudas unus ex Duodecim, et cum illo turba cum gladiis et lignis a summis sacerdotibus et scribis et senioribus.
Dederat autem traditor eius signum eis dicens: «Quemcumque osculatus fuero, ipse est; tenete eum et ducite caute».
Et cum venisset, statim accedens ad eum ait: «Rabbi»; et osculatus est eum.
At illi manus iniecerunt in eum et tenuerunt eum.
Unus autem quidam de circumstantibus educens gladium percussit servum summi sacerdotis et amputavit illi auriculam.
Et respondens Iesus ait illis: «Tamquam ad latronem existis cum gladiis et lignis comprehendere me?
Cotidie eram apud vos in templo docens, et non me tenuistis; sed adimpleantur Scripturae».
Et relinquentes eum omnes fugerunt.
Et adulescens quidam sequebatur eum amictus sindone super nudo, et tenent eum;
at ille, reiecta sindone, nudus profugit.
Et adduxerunt Iesum ad summum sacerdotem; et conveniunt omnes summi sacerdotes et seniores et scribae.
Et Petrus a longe secutus est eum usque intro in atrium summi sacerdotis et sedebat cum ministris et calefaciebat se ad ignem.
Summi vero sacerdotes et omne concilium quaerebant adversus Iesum testimonium, ut eum morte afficerent, nec inveniebant.
Multi enim testimonium falsum dicebant adversus eum, et convenientia testimonia non erant.
Et quidam surgentes falsum testimonium ferebant adversus eum dicentes:
«Nos audivimus eum dicentem: "Ego dissolvam templum hoc manu factum et intra triduum aliud non manu factum aedificabo"».
Et ne ita quidem conveniens erat testimonium illorum.
Et exsurgens summus sacerdos in medium interrogavit Iesum dicens: «Non respondes quidquam ad ea, quae isti testantur adversum te?».
Ille autem tacebat et nihil respondit. Rursum summus sacerdos interrogabat eum et dicit ei: «Tu es Christus filius Benedicti?».
Iesus autem dixit: «Ego sum, et videbitis Filium hominis a dextris sedentem Virtutis et venientem cum nubibus caeli».
Summus autem sacerdos scindens vestimenta sua ait: «Quid adhuc necessarii sunt nobis testes?
Audistis blasphemiam. Quid vobis videtur?». Qui omnes condemnaverunt eum esse reum mortis.
Et coeperunt quidam conspuere eum et velare faciem eius et colaphis eum caedere et dicere ei: «Prophetiza»; et ministri alapis eum caedebant.
Et cum esset Petrus in atrio deorsum, venit una ex ancillis summi sacerdotis
et, cum vidisset Petrum calefacientem se, aspiciens illum ait: «Et tu cum hoc Nazareno, Iesu, eras!».
At ille negavit dicens: «Neque scio neque novi quid tu dicas!». Et exiit foras ante atrium, et gallus cantavit.
Et ancilla, cum vidisset illum, rursus coepit dicere circumstantibus: «Hic ex illis est!».
At ille iterum negabat. Et post pusillum rursus, qui astabant, dicebant Petro: «Vere ex illis es, nam et Galilaeus es».
Ille autem coepit anathematizare et iurare: «Nescio hominem istum, quem dicitis!».
Et statim iterum gallus cantavit; et recordatus est Petrus verbi, sicut dixerat ei Iesus: «Priusquam gallus cantet bis, ter me negabis». Et coepit flere.