Азбука веры » Біблія » Псалми » Кафизма 8

Кафизма 8

Толкования

Толкования главы

Псалом 55

55:1

см.:1Цар.21:10-11;

55:2

55:3

55:4

55:5

см.:Ис.51:8;1Пет.3:12;Евр.13:6;

55:6

55:7

55:8

55:9

55:10

см.:Иер.29:12;

55:11

55:12

см.:Пс.117:6;

55:13

55:14

Псалом 56

56:1

см.:1Цар.22:1;

56:2

см.:Пс.50:3;

56:3

см.:Пс.55:3;

см.:Пс.54:22;

см.:Пс.107:6;

см.:Пс.7:16;Притч.26:27;Еккл.10:8;

см.:Пс.107:2;

см.:Пс.107:3;

см.:Пс.107:4;

см.:Пс.35:6;

см.:Пс.56:6;

Псалом 57

57:1

57:2

см.:Притч.21:29;

см.:Пс.115:2;

см.:Пс.139:4;

см.:Ис.48:8;

см.:Пс.3:8;

см.:Иер.17:11;

см.:Иов.3:16;Еккл.6:10;

57:10

см.:2Цар.23:6;Иез.2:6;

57:11

см.:Откр.14:20;

57:12

см.:Еккл.3:17;Иер.9:24;

Слава:

Псалом 58

58:1

см.:1Цар.19:11;

58:2

58:3

58:4

см.:Пс.55:7;

58:5

см.:Пс.43:24;

58:6

см.:Ис.26:21;

58:7

58:8

см.:Притч.25:18;

58:9

см.:Пс.2:4;Пс.36:13;

58:10

см.:Пс.53:9;

58:11

58:12

58:13

см.:Пс.35:4;

58:14

см.:Пс.55:8;

58:15

58:16

см.:Ам.8:11-12;

58:17

58:18

Псалом 59

59:1

59:2

см.:2Цар.8:1.и.проч;1Пар.18:3:12;

59:3

см.:Пс.43:10;

59:4

см.:2Пар.7:14;

59:5

см.:Пс.74:9;

59:6

59:7

59:8

см.:Пс.107:8;

59:9

59:10

см.:2Цар.8:2;2Цар.22:44;Ис.21:11;

59:11

59:12

см.:Пс.43:10;

59:13

59:14

см.:Пс.17:30;Пс.107:14;

Псалом 60

60:1

60:2

см.:Пс.5:2;Пс.53:4;

60:3

см.:Пс.17:7;Ис.33:16;

60:4

см.:Пс.70:3;

60:5

см.:Пс.35:8;

60:6

см.:Пс.20:5;

см.:2Цар.7:12-13;

см.:Пс.49:14;

Псалом 61

см.:Пс.38:1;

см.:Пс.36:7;

см.:Пс.17:3;

см.:Ис.30:13;

см.:Пс.27:3;Иер.9:8;

61:6

61:7

см.:2Пар.25:8;

61:8

61:9

см.:Пс.4:6;1Цар.1:15;Иов.30:16;

61:10

см.:Пс.38:6;Ис.40:23;Дан.4:32;

61:11

см.:Мф.19:24;Лк.12:19-20;1Тим.6:9:17;

61:12

61:13

см.:Иов.34:11;Притч.24:12;Иер.32:19;Иез.33:20;Мф.16:27;Рим.2:6;

Псалом 62

62:1

см.:1Цар.23:14;

62:2

см.:Ис.26:9;Пс.41:3;

62:3

см.:Пс.22:6;Пс.26:4;

62:4

62:5

62:6

см.:Пс.34:28;

см.:Пс.16:8;

см.:Ис.41:10;

см.:Чис.16:32;

62:11

62:12

см.:Втор.6:13;Ис.19:18;Иер.4:2;

Псалом 63

63:1

63:2

63:3

63:4

см.:Пс.54:22;Пс.58:8;Иер.9:3;

63:5

63:6

см.:Иов.22:13;Иов.24:15;

63:7

см.:Иер.17:9;

63:8

63:9

см.:Пс.7:16;

63:10

см.:Исх.8:19;Есф.8:17;

63:11

см.:Пс.31:11;

Слава:

Украинский (Огієнко)

^56:1 Для дириґетна хору.
На «Німа голубка в далечині».
Золотий Давидів псалом, коли филистимляни захопили були його в Ґаті.

^56:2 Помилуй мене, Боже, бо топче мене чоловік, цілий день він воює та тисне мене!

^56:3 Чатують мої вороги цілий день, бо багато таких, що воюють завзято на мене!

^56:4 Того дня, коли страх обгортає мене, я надію на Тебе кладу,

^56:5 я в Бозі хвалитиму слово Його, на Бога надію кладу, й не боюся, що тіло учинить мені?

^56:6 Цілий день біль приносять слова мої, усі їхні думки проти мене на зло:

^56:7 слідкують, ховаються, пильнують вони мої стопи…
Як чатують на душу мою,

^56:8 так Ти через гріх віджени їх, пониж, Боже, людей в Своїм гніві!

^56:9 Полічив Ти тиняння моє, помісти ж мої сльози перед Собою, чи ж вони не записані в книзі Твоїй?

^56:10 Тоді то мої вороги повтікають назад, того дня, як я кликати буду.
Те я знаю, що Бог при мені,

^56:11 і в Бозі я справу свою докінчу, докінчу я в Господі справу!

^56:12 На Бога надію кладу й не боюсь, що людина учинить мені?

^56:13 На мені зостаються, о Боже, присяги Тобі, та для Тебе я виповню жертви хвали.

^56:14 Як Ти спас мою душу від смерти, то хіба ж не спасеш моїх ніг від падіння, щоб у світлі життя я ходив перед Богом?

^57:1 Для дириґетна хору.
На спів: «Не вигуби».
Золотий псалом Давидів, коли він утікав від Саула в печеру.

^57:2 Помилуй мене, Боже, помилуй мене, бо до Тебе вдається душа моя, і в тіні Твоїх крил я сховаюсь, аж поки нещастя мине!

^57:3 Я кличу до Бога Всевишнього, до Бога, що чинить для мене добро.

^57:4 Він пошле з небес і врятує мене, Він поганьбить того, хто чатує на мене.
Села.
Бог пошле Свою милість та правду Свою

^57:5 на душу мою.
Знаходжуся я серед левів, що людських синів пожирають, їхні зуби як спис той та стріли, а їхній язик гострий меч.

^57:6 Піднесися ж, о Боже, над небо, а слава Твоя над всією землею!

^57:7 Вороги приготовили пастку для стіп моїх, душу мою нахилили, вони викопали вовчу яму для мене, і попадали в неї самі!
Села.

^57:8 Моє серце зміцнилося, Боже, зміцнилося серце моє, я буду співати та славити Тебе!

^57:9 Збудися ж ти, хвало моя, пробудися ж ти, арфо та цитро, я буду будити досвітню зорю!

^57:10 Я буду Тебе вихваляти, о Господи, серед народів, я буду співати Тобі між племенами,

^57:11 бо Твоє милосердя велике воно аж до неба, а правда Твоя аж до хмар!

^57:12 Піднесися ж, о Боже, над небо, а слава Твоя над всією землею!

^58:1 Для дириґетна хору.
На спів: «Не вигуби».
Золотий псалом Давидів.

^58:2 Чи ж то справді ви, можні, говорите правду, чи людських синів слушно судите?

^58:3 Отже, у серці ви чините кривди, дорогу насильства рук ваших торуєте ви на землі.

^58:4 Від лоня ще матернього вже віддалені несправедливі, з утроби ще матерньої заблудилися неправдомовці,

^58:5 їхня отрута така, як отрута зміїна, як отрута глухої гадюки, що ухо своє затуляє,

^58:6 що не слухає голосу заклиначів, чарівника, в чарах вправного!

^58:7 Поруйнуй, Боже, зуби їхні в їхніх устах, левчукам розбий, Господи, щелепи,

^58:8 нехай розпливуться, немов та вода, що собі розтікається, хай пов́януть вони, як трава по дорозі,

^58:9 бодай стали, немов той слимак, що в своїй слизоті розпускається, щоб сонця не бачили, як мертвий отой плід у жінки!

^58:10 Поки почують тернину запалену ваші горшки, нехай буря її рознесе, чи свіжу, чи спалену!

^58:11 А праведний тішитись буде, бо помсту побачить, у крові безбожного стопи свої він обмиє!

^58:12 і скаже людина: Поправді є плід справедливому, справді є Бог, суддя на землі!

^59:1 Для дириґетна хору.
На спів: «Не вигуби».
Золотий псалом Давидів, коли послав був Саул, і стерегли його дім.
щоб убити його.

^59:2 Визволь мене від моїх ворогів, о мій Боже, від напасників моїх охорони Ти мене!

^59:3 Визволь мене від злочинців, і спаси мене від кровожерних,

^59:4 бо ось причаїлись на душу мою, на мене збираються сильні, не моя в тім провина, о Господи, і не мій гріх!

^59:5 Без моєї провини вони он збігаються та готуються, устань же назустріч мені та побач!

^59:6 і Ти, Господи, Боже Саваоте, Боже ізраїлів, збудися, щоб покарати всіх поган, і не помилуй нікого із зрадників злих!
Села.

^59:7 Надвечір вони повертаються, скиглять, як пес, і перебігають по місту,

^59:8 й ось слова вивергають устами своїми, мечі в їхніх губах, та хто це почує…

^59:9 Але посмієшся з них, Господи, і всіх поган засоромиш!

^59:10 Твердине моя, я Тебе пильнуватиму, бо Бог оборона моя!

^59:11 Мій Бог, Його милість мене попередила, Бог учинить мені, що побачу падіння своїх ворогів!

^59:12 Не вбивай їх, щоб народ мій цього не забув, міццю Своєю розвій їх і зниж їх, о щите наш, Господи!

^59:13 Гріх їхніх уст слово губ їхніх, і нехай вони схоплені будуть своєю пихою, і за клятву й брехню, яку кажуть!

^59:14 У гніві їх знищ, знищ і хай їх не буде, і хай знають вони, що царює Бог в Якові, аж до кінців землі!
Села.

^59:15 А надвечір вони повертаються, скиглять, як пес, і перебігають по місту.

^59:16 Вони вештатись будуть, щоб їсти, коли ж не наїдяться, то скаржитись будуть.

^59:17 А я буду співати про силу Твою, буду радісно вранці хвалити Твою милість, бо для мене Ти був в день недолі моєї твердинею й захистом!

^59:18 Твердине моя, до Тебе співати я буду, бо Бог оборона моя, милостивий мій Боже!

^60:1 Для дириґетна хору.
На спів: «Лілея свідчення».
Золотий псалом Давидів для навчання,

^60:2 коли він підпалив був Арам двух річок і Арам Цови, і вернувся Йоав і побив Едома в Соляній долині, дванадцять тисяч.

^60:3 Боже, покинув Ти нас, розпорошив Ти нас, Ти нагнівався був, повернися ж до нас!

^60:4 Ти землею затряс, і її розірвав, уздоров же уламки її, бо вона захиталась!

^60:5 Ти вчинив, що народ Твій побачив тяжке, напоїв нас отрутним вином…

^60:6 Ти дав прапора тим, хто боїться Тебе, щоб збирались вони перед правдою.
Села.

^60:7 Щоб любі Твої були визволені, Своєю правицею допоможи, й обізвися до нас!

^60:8 У святині Своїй Бог промовив: Нехай розвеселюсь, розділю Я Сихем і долину Суккотську поміряю!

^60:9 Належить Мені Ґілеад, Мені Манасія, а Єфрем охорона Моїй голові, Юда берло Моє.

^60:10 Моав то мідниця Мого миття, на Едом узуттям Своїм кину, филистею, вигукуй для Мене із радістю!

^60:11 Хто мене запровадить до міста твердинного, хто до Едому мене попровадить?

^60:12 Хіба ж Ти покинув нас, Боже, і серед нашого війська не вийдеш вже, Боже?

^60:13 Подай же нам поміч на ворога, людська бо поміч марнота!

^60:14 Ми мужність виявимо в Бозі, і Він потопче противників наших!

^61:1 Для дириґетна хору.
На струннім інструменті.
Псалом Давидів.

^61:2 Вислухай, Боже, благання моє, почуй же молитву мою,

^61:3 я кличу до Тебе від краю землі, коли серце моє омліває!
На скелю, що вища від мене, мене попровадь,

^61:4 бо для мене Ти став пристановищем, баштою сильною супроти ворога!

^61:5 Хай я оселюся навіки в наметі Твоїм, в укритті Твоїх крил заховаюся, Села,

^61:6 бо Ти, Боже, почув обітниці мої, Ти дав спадщину тим, хто Ймення Твого боїться!

^61:7 Цареві примнож дні до днів, продовж роки йому немов вічні віки,

^61:8 нехай він перед Божим лицем пробуває навіки, хай милість та правда його стережуть!

^61:9 Отак буду співати я завжди про Ймення Твоє, виконувати буду щоденно обіти свої!

^62:1 Для дириґетна хору.
Для Єдутуна.
Псалом Давидів.

^62:2 Тільки від Бога чекай у мовчанні, о душе моя, від Нього спасіння моє!

^62:3 Тільки Він моя скеля й спасіння моє, Він твердиня моя, тому не захитаюся дуже!

^62:4 Доки будете ви нападати на людину?
Усі хочете ви розтрощити її, немов мур той похилений, мов би паркан той валющий!

^62:5 Вони тільки й думають, як би зіпхнути її з висоти, вони полюбили неправду: благословляють своїми устами, в своєму ж нутрі проклинають!…
Села.

^62:6 Тільки від Бога чекай у мовчанні, о душе моя, бо від Нього надія моя!

^62:7 Тільки Він моя скеля й спасіння моє, Він твердиня моя, тому не захитаюсь!

^62:8 У Бозі спасіння моє й моя слава, скеля сили моєї, моє пристановище в Бозі!

^62:9 Мій народе, кожного часу надійтесь на Нього, серце своє перед Ним виливайте, Бог для нас пристановище!
Села.

^62:10 Справді, людські сини як та пара, сини й вищих мужів обмана: як узяти на вагу вони легші від пари всі разом!

^62:11 Не надійтесь на утиск, і не пишайтесь грабунком;
як багатство росте, не прикладайте свого серця до нього!

^62:12 Один раз Бог сказав, а двічі я чув, що сила у Бога!

^62:13 і в Тебе, о Господи, милість, бо відплачуєш кожному згідно з ділами його!

^63:1 Псалом Давидів, коли був він у пустині юдейській.

^63:2 Боже Ти Бог мій, я шукаю від рання Тебе, душа моя прагне до Тебе, тужить тіло моє за Тобою в країні пустельній і вимученій без води…

^63:3 Я так приглядався до Тебе в святині, щоб бачити силу Твою й Твою славу,

^63:4 ліпша бо милість Твоя над життя, й мої уста Тебе прославляють!

^63:5 Так я буду в житті своїм благословляти Тебе, ради Ймення Твого буду руки свої підіймати!

^63:6 Насичується, ніби лоєм і товщем, душа моя, а уста мої хвалять губами співними.

^63:7 Як згадаю Тебе на постелі своїй, розмишляю про Тебе в сторожах нічних:

^63:8 що став Ти на поміч для мене, в тіні ж Твоїх крил я співатиму!

^63:9 Пригорнулась до Тебе душа моя, правиця Твоя підпирає мене.

^63:10 Вороги ж мою душу шукають для згуби, нехай западуться до споду землі,

^63:11 нехай помордовані будуть мечем, бодай стали шакалам поживою!

^63:12 А цар звеселиться у Бозі, буде хвалений кожен, хто йому присягає, будуть бо замкнені уста лжемовцям!

^64:1 Для дириґетна хору.
Псалом Давидів.

^64:2 Вислухай, Боже, мій голос, як скаржуся я, від страху ворожого душу мою хорони!

^64:3 Заховай мене від потаємного збору злочинців, від крику свавільців,

^64:4 які нагострили свого язика, як меча, натягнули стрілу свою словом гірким,

^64:5 щоб таємно стріляти в невинного, вони нагло стрілятимуть в нього, і не будуть боятись!…

^64:6 У злій справі зміцняють себе, змовляються пастки таємно розставити, кажуть: Хто буде їх бачити?

^64:7 Вони кривди ховають…
Загинемо, як задум їхній сповниться, бо нутро чоловіка та серце глибоке!

^64:8 Але вчинить Бог, що стріла на них стрілить, і нагло поранені будуть,

^64:9 і вчинить, що їхній язик допадеться до них, і будуть хитати головою усі, хто спогляне на них!…

^64:10 і всі люди боятися будуть, і будуть розказувати про чин Бога, і діло Його зрозуміють!

^64:11 і праведний Господом буде радіти, і буде вдаватись до Нього, і будуть похвалені всі простосерді!

Таджикский

Языки

Барои сардори сарояндагон. Оид ба кабӯтари хомӯш дар ҷои дур. Суруди Довуд, вақте ки фалиштиён ӯро дар Ҷот дастгир карданд.

Ба ман раҳм намо, эй Худо! Зеро ки одамизод мехоҳад маро поймол кунад; ҳар рӯз ҷангҷӯ маро фишор медиҳад.

Мухолифонам ҳар рӯз мехоҳанд маро поймол кунанд; зеро ки бисёр касон бо ман меҷанганд.

Рӯзе ки ба ҳарос меафтам, ба Ту таваккал хоҳам кард.

Дар Худо сухани Ӯро ситоиш хоҳам кард; ба Худо таваккал кардаам, наметарсам; одамизод ба ман чӣ метавонад бикунад?

Ҳар рӯз суханонамро дигаргун мекунанд; ҳамаи андешаҳошон нисбат ба ман барои бадист.

Ҷамъ шуда, камин мегиранд, қадамҳоямро мепоянд, чунки қасди ҷонам доранд.

Наход ки онҳо аз мукофоти ҷафои худ мегурехта бошанд? Қавмҳоро дар ғазаби Худ вожгун бикун, эй Худо!

Оворагардии маро Ту ба ҳисоб гирифтаӣ; ашкҳоямро дар машки Худ биандоз, – оё ин дар дафтари Ту нест?

Он гоҳ, рӯзе ки Туро бихонам, душманонам ақиб хоҳанд гашт; инро медонам, зеро ки Худо бо ман аст.

Ба Худо, ки суханашро ситоиш мекунам, ба Парвардигор, ки суханашро ситоиш мекунам Дар Худо суханро ситоиш хоҳам кард, дар Парвардигор суханро ситоиш хоҳам кард.

Ба Худо таваккал кардаам, наметарсам; одамизод ба ман чӣ метавонад бикунад?

Қавлҳои Назрҳои Ту, эй Худо, бар ман ҳастанд; қурбониҳои шукронаро пеши Ту хоҳам овард,

Зеро ки ҷонамро аз марг халосӣ додаӣ; оё пойҳоямро аз лағжидан нигоҳ нахоҳӣ дошт, то ки дар нури ҳаёт пеши Худо роҳ равам?

Барои сардори сарояндагон. Нобуд накун. Суруди Довуд, вақте ки ӯ аз пеши Шоул ба мағора гурехт.

Ба ман раҳм намо, эй Худо, ба ман раҳм намо! Зеро ки ҷонам ба Ту паноҳ мебарад, ва дар сояи болҳои Ту паноҳ мебарам, то даме ки фалокатҳо бигзарад.

Сӯи Худои Болотарин Боломақом мехонам, сӯи Худое ки ҳама чизро барои ман муҳайё мекунад:

Аз осмон фиристода, маро наҷот хоҳад дод; поймолкунандаи маро шарманда хоҳад кард. Село. Худо меҳру вафо ва ростии Худро хоҳад фиристод.

Ҷонам дар миёни шерон аст; дар миёни одамхӯроне сокинам, ки дандонҳошон найза ва тирҳост, ва забонашон шамшери буррост.

Бар осмонҳо баланд шав, эй Худо, ва ҷалоли Ту бар тамоми замин бод!

Доме барои пойҳоям тайёр кардаанд; ҷонам афсурда шудааст; чоҳе барои ман канданд, аммо худашон дар он афтоданд. Село.

Дилам устувор аст қавист, эй Худо, дилам қавист устувор аст; суруд хоҳам хонд ва хоҳам сароид.

Эй ҷалолам, бедор шав! Эй уд ва барбат, бедор шав! Ман субҳидамро бедор хоҳам кард.

Туро, эй Худованд, дар миёни қавмҳо сипос хоҳам гуфт; Туро дар миёни қабилаҳо хоҳам сароид.

Зеро ки меҳру вафои Ту бузург аст то осмонҳо, ва ростии Ту то абрҳо.

Бар осмонҳо баланд шав, эй Худо, ҷалоли Ту бар тамоми замин бод!

Барои сардори сарояндагон. Нобуд накун. Суруди Довуд.

Оё шумо, эй доварон, ҳақиқатан аз рӯи инсоф ҳукм мекунед ва банӣ одамро аз рӯи ростӣ доварӣ менамоед?

Ба ростӣ шумо дар дили худ ноинсофиҳо ба амал меоваред, зулми дастҳои худро дар замин бар тарозу мемонед.

Бадкорон аз аввали таваллуди худ каҷ мераванд; аз шиками модар дурӯғ гуфта гумроҳ мешаванд.

Заҳри онҳо мисли заҳри мор аст, мисли мори айнакдори кар, ки гӯшашро мепӯшад,

Ва овози афсунгаронро намешунавад, агарчи дар афсун бағоят моҳиранд.

Худоё! Дандонҳои онҳоро дар даҳонашон бишкан; дандонҳои пеши шеронро пора-пора намо, эй Парвардигор!

Бигзор онҳо мисли обе ки ҷорист, нест шаванд; вақте ки тирҳои худро омода мекунанд, мисли гард парешон шаванд;

Мисли тӯқумшуллуке ки аз назар ғоиб мешавад, нест шаванд; мисли афгонаи зан рӯи офтобро набинанд;

Пеш аз он ки дегҳои шумо оташи хорҳоро ҳис кунад, ҳам гӯшти нопухта ва ҳам оташро шамол лесида барад.

Росткор, чун қасосро дид, шод хоҳад шуд, пойҳои худро дар хуни бадкор хоҳад шуст.

Ва одамизод хоҳад гуфт: «Ба ростӣ самаре барои росткор ҳаст! Ба ростӣ Худое ҳаст, ки бар замин доварӣ мекунад!»

Барои сардори сарояндагон. Нобуд накун. Суруди Довуд, вақте ки Шоул фиристод, ки хонаро посбонӣ кунанд, то ӯро бикушанд.

Маро аз душманонам халосӣ деҳ, эй Худои ман! Маро аз мухолифонам пуштибонӣ намо.

Маро аз бадкирдорон халосӣ деҳ ва аз хунхӯрон наҷот деҳ.

Зеро инак, бар ҷонам камин мегиранд; пурзӯрон ба муқобили ман ҷамъ мешаванд, бе он ки ҷинояте ба амал оварда бошам ва бе он ки хатое содир карда бошам, эй Парвардигор!

Бе он ки гуноҳе дошта бошам, мешитобанд ва омода мешаванд; ба ёрии ман бедор шав ва назар андоз.

Валекин Ту, эй Парвардигор, эй Худои лашкарҳо, эй Худои Исроил, бархоста ҳамаи халқҳоро сазо деҳ, ба ҳеҷ як хоини ҷафокор раҳм накун. Село.

Шомгоҳ бармегарданд, чун сагон нула мекашанд, ва шаҳрро давр мезананд.

Инак, бо даҳони худ мелаққанд; шамшерҳо дар лабҳои онҳост; зеро, ба гумонашон, «кист, ки бишнавад?»

Валекин Ту, эй Парвардигор, бар онҳо хоҳӣ хандид; ҳамаи халқҳоро масхара хоҳӣ кард.

Бар хилофи куввати онҳо, Туро интизорӣ мекашам, зеро Худо паноҳгоҳи ман аст.

Худои меҳрубони ман ба ёрии ман хоҳад шитофт; Худо нокомии мухолифонамро ба ман нишон хоҳад дод.

Онҳоро накуш, ки мабодо қавмам фаромӯш кунанд; онҳоро бо қуввати Худ сарсону саргардон карда, зеру забар намо, эй Худованд, ки сипари мо ҳастӣ.

Сухани лабҳошон хатои даҳони онҳост; пас, бигзор дар калонигарии худашон гирифтор шаванд, ба сабаби лаънат ва дурӯғе ки мегӯянд.

Кори онҳоро тамом кун, дар ғазабат тамом кун, то ки нест шаванд; ва бидонанд, ки Худо дар Яъқуб то канорҳои замин ҳукмфармост. Село.

Ва бигзор шомгоҳ баргашта, чун сагон нула кашанд ва шаҳрро давр зананд;

Дар ба дар гашта, хӯроке биҷӯянд, ва сер нашуда, забон ба шикоят кушоянд.

Валекин ман қуввати Туро хоҳам сароид ва субҳидам меҳру вафои Туро сурудхонӣ хоҳам кард, зеро ки Ту паноҳгоҳи ман ҳастӣ, ва гурезгоҳе дар рӯзи тангии ман.

Эй қуввати ман! Туро хоҳам сароид, зеро ки Худо паноҳгоҳи ман аст, Худое ки ба ман меҳру вафо мекунад.

Барои сардори сарояндагон бар савсан. Гувоҳӣ. Суруди таълимии Довуд,

Вақте ки ӯ бо Арам-Наҳрайн ва бо Арам-Суба меҷангид, ва Юоб баргашта, дувоздаҳ ҳазор адӯмиёнро дар водии Намак кушт.

Худоё! Моро партофтаӣ, моро рахна кунондаӣ, бар мо ғазабнок шудаӣ; сӯи мо баргард.

Заминро ба ларзиш овардаӣ, кафондаӣ: шикастапораҳои онро шифо деҳ, зеро ки ба нокомӣ дучор шудааст.

Ба сари қавми Худ душвориҳо овардаӣ, моро шароби заҳролуд нӯшондаӣ.

Ба тарсгорони Худ парчам додаӣ, то ки онро барои ростӣ барафрозанд. Село.

Барои он ки дӯстони Ту халосӣ ёбанд, бо дасти рости Худ наҷот деҳ, ва маро бишнав.

Худо дар покии Худ гуфтааст: «Хурсанд хоҳам шуд, Шакемро тақсим хоҳам кард, ва водии Суккӯтро чен хоҳам намуд.

Ҷилъод аз они Ман аст ва Менашше аз они Ман; Эфроим хӯди Ман аст, Яҳудо чӯбдасти подшоҳии ҳукмронии Ман;

Мӯоб тоси шустушӯи Ман аст; бар Адӯм кафши Худро хоҳам партофт. Барои Ман фарёд зан, эй замини Фалиштӣ!»

Кист, ки маро ба шаҳри ҳисордор девордор дарорад? Кист, ки маро то ба Адӯм роҳнамоӣ ҳидоят намояд?

Оё на Ту, эй Худо, моро партофтаӣ, ва бо лашкарҳои мо, эй Худо, берун намеоӣ?

Ба мо аз дасти бадхоҳ ёварӣ намо, зеро ки мадади ёрии одамизод ҳеҷ аст.

Бо Худо комёб хоҳем шуд, ва Ӯ бадхоҳони моро поймол хоҳад кард.

Барои сардори сарояндагон бар сози торнок. Таронаи Довуд.

Зории Фарёди маро, эй Худо, бишнав, ба дуоям ҷавоб деҳ.

Аз канорҳои замин сӯи Ту мехонам, дар сурате ки дилам ғаш мекунад: маро ба кӯҳпорае ки аз ман баландтар аст, роҳнамоӣ бикун роҳнамун намо;

Зеро ки Ту паноҳгоҳи ман будӣ, ва бурҷи қуввае аз душман.

Дар хаймаи Ту ҷовидона сокин хоҳам буд, ва дар зери сояи болҳои Ту паноҳ хоҳам ёфт. Село.

Зеро ки Ту, эй Худо, назрҳои қавлҳои маро шунидаӣ, ва мероси тарсгорони номи Худро ато кардаӣ.

Рӯзҳо бар рӯзҳои подшоҳ биафзо, ва солҳои ӯро аз насл ба насл.

Ӯ ҷовидона пеши Худо хоҳад нишаст; меҳру вафо ва ростиро бифармо, ки ӯро нигаҳбонӣ кунанд.

Ва ман номи Туро ҷовидона хоҳам сароид, чун ҳар рӯз назрҳои қавлҳои худро адо намоям.

Барои сардори сарояндагон, Едутун. Таронаи Довуд.

Танҳо дар Худо ҷонам ором меёбад; наҷотам аз Ӯст.

Танҳо Ӯст кӯҳпораи ман, наҷоти ман ва паноҳгоҳи ман: сахт фурӯ нахоҳам ғалтид.

То ба кай ба марде ҳамла мекунед, то ки ӯро ҳамаатон ба ҳалокат бирасонед, ба монанди девори хамида ва тавораи калавида ҷунбиш хӯрда?

Танҳо қасди он доранд, ки ӯро аз мартабааш сарнагун созанд; дурӯғро дӯст медоранд: бо забони худ баракат медиҳанд, вале андаруни худ лаънат мегӯянд. Село.

Танҳо дар Худо ором ёб, эй ҷонам! Зеро ки умедам аз Ӯст.

Танҳо Ӯст кӯҳпораи ман, наҷоти ман ва паноҳгоҳи ман: фурӯ нахоҳам ғалтид.

Наҷоти ман ва ҷалоли ман дар Худост; кӯҳпораи қуввати ман ва паноҳгоҳи ман дар Худост.

Ҳама вақт ба Ӯ таваккал кунед, эй қавм! Дилҳои худро пеши Ӯ холӣ кунед; Худо паноҳгоҳи мост. Село.

Банӣ одам чизи бекоранд, фарзандони инсон – дурӯғ: агар ба тарозу гузошта шаванд, ҳамаашон якҷоя аз ҳеҷ ҳам камтаранд.

Ба зулм ситам таваккал накунед, ва бо тороҷ наболед фахри беҳуда нанамоед; вақте ки сарват биафзояд, ба он дил набандед.

Худо як бор гуфтааст, ва ду бор инро шунидаам, ки қувват дар Худост;

Ва меҳру вафо, эй Худованд, дар Туст, зеро ки Ту ба ҳар кас мувофиқи корҳояш подош хоҳӣ дод.

Таронаи Довуд, вақте ки ӯ дар биёбони Яҳудо буд.

Худоё! Ту Худои ман ҳастӣ, Туро ҳамеша меҷӯям; ҷонам ташнаи Туст, ва ҷисмам пазмони Ту, дар замини холӣ ва бемаҷолу беоб хушки ташнаи беоб.

Ҳамин тавр дар покгоҳ бар Ту менигаристам, вақте ки ба дидани қувват ва ҷалоли Ту меомадам.

Зеро ки меҳру вафои Ту аз ҳаёт некӯтар аст; лабҳоям Туро ситоиш хоҳанд кард.

Ҳамин тавр Туро тамоми умри худ муборак хоҳам хонд; ба номи Ту кафҳои худро боло хоҳам кард.

Ҷонам чун аз хӯроки равғанин ва болаззат сер хоҳад шуд, ва даҳонам бо лабҳои шодмон Туро ситоиш хоҳад кард.

Вақте ки Туро бар бистари худ ба ёд меоварам, ҳамаи посҳои шаб дар бораи Ту фикру хаёл мекунам,

Зеро ки Ту мададгори ёри ман будӣ, ва дар сояи болҳои Ту шодӣ хоҳам кард.

Ҷонам ба Ту часпидааст; дасти рости Ту маро дастгирӣ менамояд.

Валекин онҳое ки хоҳони нобуд кардани ҷони мананд, ба зери хок поён фурӯ хоҳанд рафт.

Онҳоро аз дами шамшер хоҳанд гузаронд; онҳо тӯъмаи насиби шағолон хоҳанд шуд.

Ва подшоҳ дар Худо шодӣ хоҳад кард; ҳар кӣ ба Ӯ қасам ёд кунад, фахр хоҳад кард, зеро ки даҳони дурӯғгӯён баста хоҳад шуд.

Барои сардори сарояндагон. Таронаи Довуд.

Эй Худо, овозамро бишнав, вақте ки зорӣ мекунам; ҷонамро аз тарси душман нигаҳбонӣ намо.

Маро аз қасди бадкешон пинҳон бикун, ва аз ҳаёҳуи бадкирдорон,

Ки забони худро мисли шамшер тез кардаанд, тирҳои худ – суханони талхро ба зеҳ овардаанд,

То ки аз камингоҳи худ ба беайбе биандозанд; баногоҳ ба вай меандозанд ва наметарсанд.

Ба бадкории худ устуворанд; барои ниҳодани домҳои ниҳонӣ забон як мекунанд; мегӯянд: «Кист, ки моро бубинад?»

Ноинсофиҳо меандешанд, ва мегӯянд: «Андешаи хубе кардаем»; ва жарфи даруну таҳти ботину дили ҳар яке пур аз макр аст.

Валекин Худо ба онҳо тир хоҳад андохт: баногоҳ зарбаҳо хоҳанд хӯрд.

Ва бо забонҳои худ ба худашон шикаст хоҳанд расонд; ҳар кӣ онҳоро бинад, бо нафрат калла хоҳад ҷунбонд.

Он гоҳ ҳамаи одамон хоҳанд тарсид, ва корномаи Худоро эълон хоҳанд намуд, ва корҳои Ӯро фаҳм хоҳанд кард.

Росткор дар Парвардигор шодӣ карда, ба Ӯ паноҳ хоҳад бурд, ва ҳамаи ростдилон фахр хоҳанд кард.