Привлеко́ша тя́: вслѣ́дъ тебе́ въ воню́ ми́ра твоего́ тече́мъ. Введе́ мя ца́рь въ ло́жницу свою́: возра́дуемся и возвесели́мся о тебѣ́, возлю́бимъ сосца́ твоя́ па́че вина́: пра́вость возлюби́ тя.

Черна́ е́смь а́зъ и добра́, дще́ри Иерусали́мскiя, я́коже селе́нiя Кида́рска, я́коже завѣ́сы Соломо́ни.

Не зри́те мене́, я́ко а́зъ е́смь очерне́на, я́ко опали́ мя со́лнце: сы́нове ма́тере моея́ сваря́хуся о мнѣ́, положи́ша мя́ стра́жа въ виногра́дѣхъ: виногра́да моего́ не сохрани́хъ.

Возвѣсти́ ми́, его́же возлюби́ душа́ моя́, гдѣ́ пасе́ши? гдѣ́ почива́еши въ полу́дне? да не когда́ бу́ду я́ко облага́ющаяся надъ ста́ды друго́въ твои́хъ.

А́ще не увѣ́си са́мую тебе́, до́брая въ жена́хъ, изы́ди ты́ въ пята́хъ па́ствъ и паси́ ко́злища твоя́ у ку́щей па́стырскихъ.

Ко́немъ мои́мъ въ колесни́цѣхъ фарао́новыхъ уподо́бихъ тя́, бли́жняя моя́.

Что́ укра́шены лани́ты твоя́ я́ко го́рлицы, вы́я твоя́ я́ко мони́сты?

подо́бiя зла́та сотвори́мъ ти́ съ пестрота́ми сребра́.

До́ндеже [бу́детъ] ца́рь на восклоне́нiи свое́мъ, на́рдъ мо́й даде́ воню́ свою́.

Вяза́нiе ста́кти бра́тъ мо́й мнѣ́, посредѣ́ сосцу́ мое́ю водвори́тся:

гре́знъ ки́провъ бра́тъ мо́й мнѣ́ въ виногра́дѣхъ енга́ддовыхъ.

Се́, еси́ добра́, и́скренняя моя́, се́, еси́ добра́: о́чи твои́ голуби́нѣ.

Се́, еси́ до́бръ, бра́тъ мо́й, и еще́ красе́нъ: о́дръ на́шъ со осѣне́нiемъ,

прекла́ди до́му на́шего ке́дровiи, дски́ на́шя кипари́сныя.

Украинский (Огієнко)

Соломонова Пісня над піснями.

Нехай він цілує мене поцілунками уст своїх, бо ліпші кохання твої від вина!

На запах оливи твої запашні, твоє ймення неначе олива розлита, тому діви кохають тебе!

Потягни ти мене за собою, біжім!
Цар впровадив мене у палати свої, ми радіти та тішитись будемо тобою, згадаємо кохання твої, від вина приємніші, поправді кохають тебе!

Дочки єрусалимські, я чорна та гарна, немов ті намети кедарські, мов занавіси Соломонові!

Не дивіться на те, що смуглявенька я, бож сонце мене опалило, сини неньки моєї на мене розгнівалися, настановили мене сторожити виноградники, та свого виноградника власного не встерегла я!…

Скажи ж мені ти, кого покохала душа моя: Де ти пасеш?
Де даєш ти спочити у спеку отарі?
Пощо біля стад твоїх друзів я буду, немов та причинна?

Якщо ти не знаєш цього, вродливіша посеред жінок, то вийди собі за слідами отари, і випасуй при шатрах пастуших козлятка свої.

Я тебе прирівняв до лошиці в возах фараонових, о моя ти подруженько!

Гарні щічки твої поміж шнурами перел, а шийка твоя між разками намиста!

Ланцюжки золоті ми поробимо тобі разом із срібними кульками!

Доки цар при своєму столі, то мій нард видає свої пахощі.

Мій коханий для мене мов китиця мирри: спочиває між персами в мене!

Мій коханий для мене мов кипрове гроно в ен-ґедських садах-виноградах!

Яка ти прекрасна, моя ти подруженько, яка ти хороша!
Твої очі немов голубині!

Який ти прекрасний, о мій ти коханий, який ти приємний!
а ложе нам зелень!

Бруси наших домів то кедрини, стелі в нас кипариси!

Латинский (Nova Vulgata)

Canticum Canticorum Salomonis.

Osculetur me osculo oris sui! Nam meliores sunt amores tui vino:

in fragrantiam unguentorum tuorum optimorum. Oleum effusum nomen tuum; ideo adulescentulae dilexerunt te.

Trahe me post te. Curramus! Introducat me rex in cellaria sua; exsultemus et laetemur in te memores amorum tuorum super vinum; recte diligunt te.

Nigra sum sed formosa, filiae Ierusalem, sicut tabernacula Cedar, sicut pelles Salma.

Nolite me considerare quod fusca sim, quia decoloravit me sol. Filii matris meae irati sunt mihi; posuerunt me custodem in vineis, vineam meam non custodivi.

Indica mihi, tu, quem diligit anima mea, ubi pascas, ubi cubes in meridie, ne vagari incipiam post greges sodalium tuorum.

Si ignoras, o pulcherrima inter mulieres, egredere et abi post vestigia gregum et pasce haedos tuos iuxta tabernacula pastorum.

Equae in curribus pharaonis assimilavi te, amica mea.

Pulchrae sunt genae tuae inter inaures, collum tuum inter monilia.

Inaures aureas faciemus tibi vermiculatas argento.

Dum esset rex in accubitu suo, nardus mea dedit odorem suum.

Fasciculus myrrhae dilectus meus mihi, qui inter ubera mea commoratur.

Botrus cypri dilectus meus mihi in vineis Engaddi.

Ecce tu pulchra es, amica mea, ecce tu pulchra es: oculi tui columbarum.

Ecce tu pulcher es, dilecte mi, et decorus. Lectulus noster floridus,

tigna domorum nostrarum cedrina, laquearia nostra cupressina.

Таджикский

Языки

СУРУДИ сурудҳо, ки аз они Сулаймон аст.

Кошки маро бо бӯсаҳои даҳони худ бибӯсад! Зеро ки ишқбозиҳои ту аз шароб хубтар аст.

Равғанҳои атрафшони ту барои бӯидан хуб аст; номи ту мисли равғани атрафшони рехта мебошад; бинобар ин дӯшизагон туро дӯст медоранд.

Маро аз қафои худ бикаш, то ки бидавем, – подшоҳ маро ба ҳуҷраҳои худ овард, – аз ту ба ваҷд оем ва шодӣ кунем, ишқбозиҳои туро бештар аз шароб ситоиш намоем. Туро сазоворона дӯст медоранд.

Эй духтарони Ерусалим! Ман сиёҳ ҳастам, вале зебо, мисли хаймаҳои Қедор, мисли пардаҳои Сулаймон.

Ба он нигоҳ накунед, ки ман сиёҳтоб ҳастам, зеро ки офтоб маро сӯзонд: писарони модарам ба ман хашм гирифтанд, маро дидбони токзорҳо карданд; лекин токзори худро натавонистам дидбонӣ намоям.

Эй он ки ҷонам туро дӯст медорад! Ба ман бигӯй, ки дар куҷо мечаронӣ? Пешингоҳон рамаро куҷо мехобонӣ? Чаро назди рамаҳои рафиқони ту мисли зани гумроҳе бошам?

Эй нозанинтарини занон! Агар надонӣ, аз пайи рама берун ой, ва бузғолаҳоятро назди масканҳои чӯпонон бичарон.

Эй ёри ман! Туро ба аспе ки дар аробаи фиръавн аст, монанд кардам.

Чӣ зебост рухсорҳои ту дар миёни зеварҳо, гардани ту бо гарданбанд!

Шилшилаҳои тилло бо пулакчаҳои нуқра барои ту хоҳем сохт.

То вақте ки подшоҳ бар нишемангоҳи худ буд, сунбули ман роиҳаи худро медод.

Маҳбуби ман барои ман таблаи мур аст, ки дар миёни пистонҳоям мехобад.

Маҳбуби ман барои ман шингили гули ҳиност, ки дар токзорҳои Айн-Ҷадӣ месабзад.

Инак, ту нозанин ҳастӣ, эй ёри ман! Инак, ту нозанин ҳастӣ! Чашмонат мисли чашмони кабӯтар аст.

Инак, ту нозанин ҳастӣ, эй маҳбуби ман! Низ дилпазир ҳастӣ; низ ҳаҷлаи мо сабзу хуррам аст.

Болорҳои хонаи мо арзҳост; вассаҳои мо сарвҳост.