Деяния апостолов, глава 9 (Деян.9) на церковнославянском (русскими буквами), испанском языках в параллельном переводе

Азбука веры » Би́блия » Дѣя́нїя » гл.9

9:1

см.:Деян.8:3;Деян.22:4;Гал.1:13;1Тим.1:13;

9:2

9:3

см.:Деян.22:6;Деян.26:13;1Кор.15:8;

9:4

9:5

9:6

9:7

9:8

9:9

9:10

9:11

см.:Деян.22:3;

9:12

9:13

см.:Деян.8:3;

9:14

9:15

см.:Рим.15:19;Еф.3:8;1Тим.2:7;

9:16

9:17

9:18

9:19

9:20

9:21

см.:Деян.8:3;Гал.1:13:23;

9:22

9:23

9:24

см.:2Кор.11:32;

9:25

9:26

9:27

9:28

9:29

9:30

9:31

9:32

9:33

9:34

9:35

9:36

9:37

9:38

9:39

9:40

9:41

9:42

9:43

Церковнославянский (рус)

Са́влъ же, еще́ дыха́я преще́нiемъ и убі́йствомъ на ученики́ Госпо́дни, присту́пль ко архiере́ю,

испроси́ от него́ посла́нiя въ Дама́скъ къ собо́рищемъ, я́ко да а́ще нѣ́кiя обря́щетъ того́ пути́ су́щыя, му́жы же и жены́, свя́заны приведе́тъ во Иерусали́мъ.

Внегда́ же ити́, бы́сть ему́ прибли́житися къ Дама́ску, и внеза́пу облиста́ его́ свѣ́тъ от небесе́:

и па́дъ на зе́млю, слы́ша гла́съ глаго́лющь ему́: Са́вле, Са́вле, что́ Мя го́ниши?

Рече́ же: кто́ еси́, Го́споди? Госпо́дь же рече́: А́зъ е́смь Иису́съ, Его́же ты́ го́ниши: же́стоко ти́ е́сть проти́ву рожну́ пра́ти.

Трепе́щя же и ужаса́яся глаго́ла: Го́споди, что́ мя хо́щеши твори́ти? И Госпо́дь рече́ къ нему́: воста́ни и вни́ди во гра́дъ, и рече́тся ти́, что́ ти подоба́етъ твори́ти.

Му́жiе же иду́щiи съ ни́мъ стоя́ху чудя́щеся, гла́съ у́бо слы́шаще, но ни кого́же ви́дяще.

Воста́ же Са́влъ от земли́ и отве́рстыма очи́ма свои́ма ни еди́наго ви́дяше: веду́ще же его́ за ру́ку, введо́ша въ Дама́скъ:

и бѣ́ дни́ три́ не ви́дя, и ни яде́, ниже́ пiя́ше.

[Зач..] Бѣ́ же нѣ́кто учени́къ въ Дама́сцѣ, и́менемъ Ана́нiа, и рече́ къ нему́ Госпо́дь въ видѣ́нiи: Ана́нiе. О́нъ же рече́: се́, а́зъ, Го́споди.

Госпо́дь же къ нему́: воста́въ поиди́ на сто́гну нарица́емую Пра́вую и взыщи́ въ дому́ Иу́довѣ Са́вла и́менемъ, Та́рсянина: се́ бо, моли́тву дѣ́етъ

и ви́дѣ въ видѣ́нiи му́жа, и́менемъ Ана́нiю, вше́дша и возло́жша на́нь ру́ку, я́ко да про́зритъ.

Отвѣща́ же Ана́нiа: Го́споди, слы́шахъ от мно́гихъ о му́жи се́мъ, коли́ка зла́ сотвори́ святы́мъ Твои́мъ во Иерусали́мѣ:

и здѣ́ и́мать вла́сть от архiере́й связа́ти вся́ нарица́ющыя и́мя Твое́.

Рече́ же къ нему́ Госпо́дь: иди́, я́ко сосу́дъ избра́нъ Ми́ е́сть се́й, пронести́ и́мя Мое́ предъ язы́ки и царьми́ и сынми́ Изра́илевыми:

А́зъ бо скажу́ ему́, ели́ка подоба́етъ ему́ о и́мени Мое́мъ пострада́ти.

По́йде же Ана́нiа и вни́де въ хра́мину, и возло́жь на́нь ру́цѣ, рече́: Са́вле бра́те, Госпо́дь Иису́съ явле́йтися на пути́, и́мже ше́лъ еси́, посла́ мя, я́ко да про́зриши и испо́лнишися Ду́ха Свя́та.

И а́бiе отпадо́ша от о́чiю его́ я́ко чешуя́: прозрѣ́ же а́бiе, и воста́въ крести́ся,

и прiе́мь пи́щу, укрѣпи́ся. [Зач. 22.] Бы́сть же Са́влъ съ су́щими въ Дама́сцѣ ученика́ми дни́ нѣ́кiя:

и а́бiе на со́нмищихъ проповѣ́даше Иису́са, я́ко Се́й е́сть Сы́нъ Бо́жiй.

Дивля́хуся же вси́ слы́шащiи и глаго́лаху: не се́й ли е́сть гони́вый во Иерусали́мѣ нарица́ющыя и́мя сiе́, и здѣ́ на сiе́ прiи́де, да свя́заны ты́я приведе́тъ ко архiере́емъ?

Са́влъ же па́че крѣпля́шеся и смуща́ше Иуде́и живу́щыя въ Дама́сцѣ, препира́я, я́ко Се́й е́сть Христо́съ.

Я́коже испо́лнишася дні́е дово́лни, совѣща́ша Иуде́е уби́ти его́,

увѣ́данъ же бы́сть Са́влу совѣ́тъ и́хъ: стрежа́ху же вра́тъ де́нь и но́щь, я́ко да убiю́тъ его́:

пое́мше же его́ ученицы́ но́щiю, свѣ́сиша по стѣнѣ́ въ ко́шницѣ.

Прише́дъ же Са́влъ во Иерусали́мъ, покуша́шеся прилѣпля́тися ученико́мъ: и вси́ боя́хуся его́, не вѣ́рующе, я́ко е́сть учени́къ.

Варна́ва же прiе́мь его́, приведе́ ко апо́столомъ и повѣ́да и́мъ, ка́ко на пути́ ви́дѣ Го́спода, и я́ко глаго́ла ему́, и ка́ко въ Дама́сцѣ дерза́ше о и́мени Иису́совѣ.

И бя́ше съ ни́ми входя́ и исходя́ во Иерусали́мѣ и дерза́я о и́мени Го́спода Иису́са.

Глаго́лаше же и стяза́шеся съ Е́ллины: они́ же иска́ху уби́ти его́.

Разумѣ́вше же бра́тiя, сведо́ша его́ въ Кесарі́ю и отпусти́ша его́ въ Та́рсъ.

Це́ркви же по все́й Иуде́и и Галиле́и и Самарі́и имѣ́яху ми́ръ, созида́ющяся и ходя́щя въ стра́сѣ Госпо́дни, и утѣше́нiемъ Свята́го Ду́ха умножа́хуся.

[Зач. 23.] И бы́сть Петру́, посѣща́ющу всѣ́хъ, сни́ти и ко святы́мъ живу́щымъ въ Ли́ддѣ:

обрѣ́те же та́мо человѣ́ка нѣ́коего, и́менемъ Ене́а, от осми́ лѣ́тъ лежа́ща на одрѣ́, и́же бѣ́ разсла́бленъ.

И рече́ ему́ Пе́тръ: Ене́е, исцѣля́етъ тя́ Иису́съ Христо́съ: воста́ни съ посте́ли твоея́. И а́бiе воста́:

и ви́дѣша его́ вси́ живу́щiи въ Ли́ддѣ и во Ассаро́нѣ, и́же обрати́шася ко Го́споду.

Во Иоппі́и же бѣ́ нѣ́кая учени́ца, и́менемъ Тави́ѳа, я́же сказа́ема глаго́лется се́рна: сiя́ бя́ше испо́лнена благи́хъ дѣ́лъ и ми́лостынь, я́же творя́ше.

Бы́сть же во дни́ ты́я, болѣ́вшей е́й умре́ти: омы́вше же ю́, положи́ша въ го́рницѣ.

Бли́зъ же су́щей Ли́ддѣ Иоппі́и, ученицы́ слы́шавше, я́ко Пе́тръ е́сть въ не́й, посла́ша два́ му́жа къ нему́, моля́ще его́ не облѣни́тися прiити́ до ни́хъ.

Воста́въ же Пе́тръ и́де съ ни́ма: его́же прише́дша возведо́ша въ го́рницу, и предста́ша ему́ вся́ вдови́цы пла́чущя и показу́ющя ри́зы и оде́жды, ели́ка творя́ше, съ ни́ми су́щи, Се́рна.

Изгна́въ же во́нъ вся́ Пе́тръ, прекло́нь колѣ́на помоли́ся, и обра́щься къ тѣ́лу, рече́: Тави́ѳо, воста́ни. Она́ же отве́рзе о́чи свои́, и ви́дѣвши Петра́, сѣ́де.

Пода́въ же е́й ру́ку, воздви́же ю́, и призва́въ святы́я и вдови́цы, поста́ви ю́ жи́ву.

Увѣ́дано же бы́сть се́ по все́й Иоппі́и, и мно́зи вѣ́роваша въ Го́спода.

Бы́сть же дни́ дово́лны пребы́ти ему́ во Иоппі́и у нѣ́коего Си́мона усмаря́.

Испанский Reina-Valera 1995

Языки

Saulo, respirando aún amenazas y muerte contra los discípulos del Señor, vino al Sumo sacerdote

y le pidió cartas para las sinagogas de Damasco, a fin de que si hallaba algunos hombres o mujeres de este Camino, los trajera presos a Jerusalén.

Pero, yendo por el camino, aconteció que, al llegar cerca de Damasco, repentinamente lo rodeó un resplandor de luz del cielo;

y cayendo en tierra oyó una voz que le decía:

—Saulo, Saulo, ¿por qué me persigues?

Él dijo:

—¿Quién eres, Señor?

Y le dijo:

—Yo soy Jesús, a quien tú persigues; dura cosa te es dar coces contra el aguijón.

Él, temblando y temeroso, dijo:

—Señor, ¿qué quieres que yo haga?

El Señor le dijo:

—Levántate y entra en la ciudad, y allí se te dirá lo que debes hacer.

Los hombres que iban con Saulo se pararon atónitos, porque, a la verdad, oían la voz, pero no veían a nadie.

Entonces Saulo se levantó del suelo, y abriendo los ojos no veía a nadie. Así que, llevándolo de la mano, lo metieron en Damasco,

donde estuvo tres días sin ver, y no comió ni bebió.

Había entonces en Damasco un discípulo llamado Ananías, a quien el Señor dijo en visión:

—Ananías.

Él respondió:

—Heme aquí, Señor.

El Señor le dijo:

—Levántate y ve a la calle que se llama Derecha, y busca en casa de Judas a uno llamado Saulo, de Tarso, porque él ora,

y ha visto en visión a un hombre llamado Ananías, que entra y pone las manos sobre él para que recobre la vista.

Entonces Ananías respondió:

—Señor, he oído de muchos acerca de este hombre, cuántos males ha hecho a tus santos en Jerusalén;

y aun aquí tiene autoridad de los principales sacerdotes para prender a todos los que invocan tu nombre.

El Señor le dijo:

—Ve, porque instrumento escogido me es éste para llevar mi nombre en presencia de los gentiles, de reyes y de los hijos de Israel,

porque yo le mostraré cuánto le es necesario padecer por mi nombre.

Fue entonces Ananías y entró en la casa, y poniendo sobre él las manos, dijo:

—Hermano Saulo, el Señor Jesús, que se te apareció en el camino por donde venías, me ha enviado para que recibas la vista y seas lleno del Espíritu Santo.

Al instante cayeron de sus ojos como escamas y recobró la vista. Se levantó y fue bautizado;

y habiendo tomado alimento, recobró las fuerzas. Y estuvo Saulo por algunos días con los discípulos que estaban en Damasco.

En seguida predicaba a Cristo en las sinagogas, diciendo que éste era el Hijo de Dios.

Y todos los que lo oían estaban atónitos, y decían:

—¿No es éste el que asolaba en Jerusalén a los que invocaban este nombre, y a eso vino acá, para llevarlos presos ante los principales sacerdotes?

Pero Saulo mucho más se enardecía, y confundía a los judíos que vivían en Damasco, demostrando que Jesús era el Cristo.

Pasados muchos días, los judíos resolvieron en consejo matarlo;

pero sus asechanzas llegaron a conocimiento de Saulo. Y ellos guardaban las puertas de día y de noche para matarlo.

Entonces los discípulos, tomándolo de noche, lo bajaron por el muro, descolgándolo en una canasta.

Cuando llegó a Jerusalén, trataba de juntarse con los discípulos, pero todos le tenían miedo, no creyendo que fuera discípulo.

Entonces Bernabé, tomándolo, lo trajo a los apóstoles y les contó cómo Saulo había visto en el camino al Señor, el cual le había hablado, y cómo en Damasco había hablado valerosamente en el nombre de Jesús.

Y estaba con ellos en Jerusalén; entraba y salía,

y hablaba con valentía en el nombre del Señor, y discutía con los griegos; pero estos intentaban matarlo.

Cuando supieron esto los hermanos, lo llevaron hasta Cesarea y lo enviaron a Tarso.

Entonces las iglesias tenían paz por toda Judea, Galilea y Samaria; eran edificadas, andando en el temor del Señor, y se acrecentaban fortalecidas por el Espíritu Santo.

Aconteció que Pedro, visitando a todos, vino también a los santos que habitaban en Lida.

Halló allí a uno que se llamaba Eneas, que hacía ocho años que estaba en cama, pues era paralítico.

Pedro le dijo:

—Eneas, Jesucristo te sana; levántate y haz tu cama.

Y en seguida se levantó.

Y lo vieron todos los que habitaban en Lida y en Sarón, los cuales se convirtieron al Señor.

Había entonces en Jope una discípula llamada Tabita, (que traducido es «Dorcas»). Ésta abundaba en buenas obras y en limosnas que hacía.

Aconteció que en aquellos días enfermó y murió. Después de lavada, la pusieron en una sala.

Como Lida estaba cerca de Jope, los discípulos, oyendo que Pedro estaba allí, le enviaron dos hombres, a rogarle: «No tardes en venir a nosotros.»

Pedro se levantó entonces y fue con ellos. Cuando llegó, lo llevaron a la sala, donde lo rodearon todas las viudas llorando y mostrando las túnicas y los vestidos que Dorcas hacía cuando estaba con ellas.

Entonces, sacando a todos, Pedro se puso de rodillas y oró; y volviéndose al cuerpo, dijo: «¡Tabita, levántate!»

Ella abrió los ojos y, al ver a Pedro, se incorporó.

Él le dio la mano y la levantó; entonces llamó a los santos y a las viudas y la presentó viva.

Esto fue notorio en toda Jope, y muchos creyeron en el Señor.

Pedro se quedó muchos días en Jope en casa de un cierto Simón, curtidor.

Дѣя́нїя, Глава 9