І обкопав Він його, й від каміння очистив його, і виноградом добірним його засадив, і башту поставив посеред його, і витесав у ньому чавило, і чекав, що родитиме він виноград, та він уродив дикі ягоди!

Тепер же ти, єрусалимський мешканче та мужу юдейський, розсудіть но між Мною й Моїм виноградником:

що ще можна вчинити було для Мого виноградника, але Я не зробив того в ньому?
Чому Я чекав, що родитиме він виноград, а він уродив дикі ягоди?

А тепер завідомлю Я вас, що зроблю для Свого виноградника: живопліт його викину, і він буде на знищення, горожу його розвалю, і він на потоптання буде,

зроблю Я загубу йому, він не буде обтинаний ані підсапуваний, і виросте терня й будяччя на ньому, а хмарам звелю, щоб дощу не давали на нього!

Бо виноградник Господа Саваота то Ізраїлів дім, а муж Юди коханий Його саджанець.
Сподівавсь правосуддя, та ось кроволиття, сподівавсь справедливости Він, та ось зойк…

Горе тим, що долучують дома до дому, а поле до поля приточують, аж місця бракує для інших, так ніби самі сидите серед краю!

В мої уші сказав був Господь Саваот: Направду, багато домів попустошені будуть, великі та добрі, і не буде мешканця для них.

Бо десять загонів землі виноградника бата одного вродять, а насіння одного хомера породить ефу.

Горе тим, що встають рано вранці і женуть за напоєм п́янким, і тривають при нім аж до вечора, щоб вином розпалятись!

І сталася цитра та арфа, бубон та сопілка й вино за їхню гулянку, а на діло Господнє не дивляться, не вбачають Його чину рук.

Тому піде народ Мій на вигнання непередбачено, і вельможі його голодуватимуть, а натовп його висохне з прагнення…

Тому то розширив шеол пожадливість свою і безмірно розкрив свою пащу, і зійде до нього його пишнота, і його натовп, і гуркіт його, й ті, що тішаться в ньому.

І людина понижиться, і упокориться муж, а очі високих поникнуть,

а Господь Саваот возвеличиться в суді, і Бог Святий виявить святість Свою в справедливості!

І пастися будуть овечки, немов би на луці своїй, а зоставлене з ситих чужі поїдять.

Горе тим, що вину притягають до себе шнурами марноти, а гріх як мотуззям від воза,

та кажуть: Хай квапиться Він, хай принаглить Свій чин, щоб ми бачили, а постанова Святого Ізраїлевого хай наблизиться і нехай прийде і пізнаємо ми!

Горе тим, що зло називають добром, а добро злом, що ставлять темноту за світло, а світло за темряву, що ставлять гірке за солодке, а солодке за гірке!

Горе мудрим у власних очах та розумним перед собою самим!

Горе тим, що хоробрі винце попивати, і силачі на мішання п́янкого напою,

що несправедливого чинять в суді за хабар справедливим, а праведність праведного усувають від нього…

Тому, як огненний язик пожирає стерню, а від полум́я никне трава, отак спорохнявіє корінь у них, і рознесеться їхній цвіт, немов курява, бо від себе відкинули Закон Господа Саваота, і знехтували вони слово Святого Ізраїлевого!

Тому запалився гнів Господа на народ Його, і на нього Він витягнув руку Свою, та й уразив його: і захиталися гори, і сталось їхнього трупу, як сміття серед вулиць!…
При цьому всьому не відвернувсь Його гнів, і витягнена ще рука Його!

І підійме прапора народу здалека, і засвище йому з кінця краю, і прийде він хутко та легко,

немає між ними утомленого та такого, який би спіткнувся!
Не дримає ніхто і не спить, а пояс із стегон його не здіймається та не зривається шнур при взутті його.

Його стріли погострені, і всі луки його понатягувані.
Копита у коней його немов кремінь вважаються, а колеса його немов вихор.

Його рик як левиці, і він заричить, немов ті левчуки, і він загарчить, і здобич ухопить, й її понесе, і ніхто не врятує!

І на нього ревітиме він того дня, як те море реве…
І погляне на землю, а там густа темрява, і світло померкло у хмарах її…

Латинский (Nova Vulgata)

Cantabo dilecto meo canticum amici mei de vinea sua: Vinea facta est dilecto meo in colle pingui;

et saepivit eam et lapides elegit ex illa et plantavit in ea vites electas et aedificavit turrim in medio eius et torcular exstruxit in ea; et exspectavit, ut faceret uvas, et fecit labruscas.

Nunc ergo, habitator Ierusalem et vir Iudae, iudicate inter me et vineam meam.

Quid est quod debui ultra facere vineae meae et non feci ei? Cur exspectavi, ut faceret uvas, et fecit labruscas?

Et nunc ostendam vobis quid ego faciam vineae meae: auferam saepem eius, et erit in direptionem; diruam maceriam eius, et erit in conculcationem.

Et ponam eam desertam: non putabitur et non fodietur, et ascendent vepres et spinae; et nubibus mandabo, ne pluant super eam imbrem.

Vinea enim Domini exercituum domus Israel est, et vir Iudae germen eius delectabile; et exspectavi, ut faceret iudicium, et ecce iniquitas, et iustitiam, et ecce nequitia.

Vae, qui coniungunt domum ad domum et agrum agro copulant usque ad terminum loci! Numquid habitabitis vos soli in medio terrae?

In auribus meis iuravit Dominus exercituum: «Certe domus multae desertae erunt, grandes et pulchrae absque habitatore».

Decem enim iugera vinearum facient lagunculam unam, et triginta modii sementis facient modios tres.

Vae, qui consurgunt mane ad ebrietatem sectandam et ad potandum usque ad vesperam, ut vinum inflammet eos!

Cithara et lyra et tympanum et tibia et vinum in conviviis eorum, et opus Domini non respiciunt, nec opera manuum eius considerant.

Propterea captivus ductus est populus meus, quia non habuit scientiam, et nobiles eius interierunt fame, et multitudo eius siti exaruit.

Propterea dilatavit infernus fauces suas et aperuit os suum absque ullo termino; et descendunt fortes Ierusalem, et populus eius, et sublimes et tripudiantes in ea.

Et incurvabitur homo, et humiliabitur vir, et oculi sublimium deprimentur;

et exaltabitur Dominus exercituum in iudicio, et Deus sanctus sanctificabitur in iustitia,

et pascentur agni iuxta ordinem suum velut in prato suo, et alieni comedent in ruinis pinguium.

Vae, qui trahunt iniquitatem in funiculis vanitatis et quasi vinculum plaustri peccatum!

Qui dicunt: «Festinet et cito veniat opus eius, ut videamus; et appropiet et veniat consilium Sancti Israel, et sciemus illud!».

Vae, qui dicunt malum bonum et bonum malum, ponentes tenebras in lucem et lucem in tenebras, ponentes amarum in dulce et dulce in amarum!

Vae, qui sapientes sunt in oculis suis et coram ipsis prudentes!

Vae, qui potentes sunt ad bibendum vinum, et viri fortes ad miscendam ebrietatem!

Qui absolvunt impium pro muneribus et iustitiam iusti auferunt ab eo!

Propter hoc, sicut devorat stipulam lingua ignis, et palea flamma consumitur, sic radix eorum quasi tabes erit, et flos eorum sicut putredo ascendet; abiecerunt enim legem Domini exercituum et eloquium Sancti Israel blasphemaverunt.

Ideo exarsit furor Domini in populum suum, et extendit manum suam super eum et percussit eum, et conturbati sunt montes; et facta sunt morticina eorum quasi stercus in medio platearum. In his omnibus non est aversus furor eius, sed adhuc manus eius extenta.

Et levabit signum nationibus procul; et sibilabit ad eum de finibus terrae; et ecce festinus velociter veniet.

Non est deficiens neque laborans in eo, non dormitabit neque dormiet; neque solvetur cingulum renum eius, nec rumpetur corrigia calceamenti eius.

Sagittae eius acutae, et omnes arcus eius extenti; ungulae equorum eius ut silex reputantur, et rotae eius quasi impetus tempestatis.

Rugitus eius ut leonis: rugiet ut catuli leonum et frendet; et arripiet praedam et in tuto collocabit, et non erit qui eruat.

Et sonabit super eum in die illa sicut sonitus maris. Aspiciet in terram: et ecce tenebrae tribulationis, et lux obtenebrata est in caligine eius.

Таджикский

Языки

СУРУДИ Маҳбуби худро дар бораи токзори Ӯ барои Маҳбуби худ бисароям: Маҳбуби ман токзоре бар теппаи ҳосилхез дошт.

Ва Ӯ замини онро канда, аз сангҳо тоза кард, ва разҳои ангури лаъл дар он шинонид, ва бурҷе дар миёнаҷои он бино кард, ва чархуште низ дар он канд, ва Ӯ умед дошт, ки ангури хуб меоварад, валекин ангури бад овард.

Ва акнун, эй сокинони Ерусалим ва мардони Яҳудо, дар миёни Ман ва токзори Ман доварӣ намоед.

Барои токзори Ман боз чӣ кор кардан лозим буд, ки Ман дар он накарда бошам? Чун умед доштам, ки ангури хуб меоварад, чаро ангури бад овард?

Ва акнун Ман ба шумо эълон менамоям, ки ба токзори Худ чӣ кор хоҳам кард: Хорбандашро дур мекунам, ва он хароб хоҳад шуд; деворашро вайрон мекунам, ва он поймол хоҳад шуд.

Ва онро харобазор мегардонам: на навдаҳояш каллак зада хоҳад шуд, ва на заминаш канда нарм карда хоҳад шуд, ва явшон ва хори шутур дар он хоҳад рӯид; ва ба абрҳо амр мефармоям, ки бар он борон наборонанд.

Зеро ки хонадони Исроил токзори Парвардигори лашкарҳо мебошанд, ва мардони Яҳудо – ниҳоли дилпазири Ӯ; ва Ӯ умеди инсоф дошт, ва инак – ноинсофӣ; адолатро чашм дошт, ва инак – доду фарёд.

Эй вой бар онҳое ки хонаро ба хона илова менамоянд, киштзорро ба киштзор зам мекунанд, ба тавре ки ҷое боқӣ намемонад; ва шумо ба танҳоӣ бар замин маскан гирифтаед.

Парвардигори лашкарҳо ба гӯши ман гуфт: «Ба яқин, хонаҳои бисёр хароб хоҳад шуд, хонаҳои бузург ва зебо ғайримаскун хоҳад гардид;

Зеро ки даҳ ҷуфт токзор як бат хоҳад дод, ва як ҳӯмер тухмӣ як эфа хоҳад овард».

Эй вой бар онҳое ки бомдодон бармаҳал бархоста, аз пайи арақ медаванд ва то бевақтии шаб нишаста, худро бо шароб оташ медиҳанд!

Ва барбат ва уд, ва даф ва най ва шароб дар базмҳои онҳост; вале онҳо ба корҳои Парвардигор назар намекунанд, ва амали дастҳои Ӯро намебинанд.

Бинобар ин қавми ман баногоҳ ҷалои ватан гардидаанд, ва ашрофи онҳо гирифтори гуруснагӣ мебошанд, ва авоми онҳо аз ташнагӣ хушк шудаанд.

Бинобар ин дӯзах ҳирси худро афзун кардааст, ва даҳони худро бениҳоят кушодааст; ва шавкати онҳо, ва хушнӯдии онҳо, ва ғавғои онҳо, ва ҳар кӣ дар байнашон хушҳол аст, дар он фурӯ хоҳад рафт.

Ва инсон сархам, ва мард залил, ва чашмони ҳавобаландон паст хоҳад шуд.

Ва Парвардигори лашкарҳо дар доварӣ баланд хоҳад шуд, ва Худои Пок дар адолат тақдис хоҳад ёфт.

Ва гӯсфандон, мисли он ки дар чарогоҳи худ бошанд, хоҳанд чарид, ва он чиро, ки дар харобаҳои сарватдорон боқӣ монда бошад, бегонаҳо хоҳанд хӯрд.

Эй вой бар онҳое ки гуноҳро бо арғамчини батолат, ва хаторо мисли таноби ароба аз пайи худ мекашанд,

Ва мегӯянд: «Бигзор Ӯ шитоб намуда, амали Худро тезонад, то онро бубинем; ва бигзор машварати Поки Исроил наздик шавад ва биёяд, то онро бидонем»!

Эй вой бар онҳое ки бадиро некӣ, ва некиро бадӣ меноманд, торикиро рӯшноӣ, ва рӯшноиро торикӣ медонанд, талхро ширин, ва ширинро талх ҳисоб мекунанд!

Эй вой бар онҳое ки дар назари худ хирадманд, ва дар пеши худ доно мебошанд!

Эй вой бар онҳое ки дар нӯшидани шароб баҳодур, ва дар тайёр кардани машруботи дорувордор мардони пурзӯр мебошанд,

Ки шарирро ба хотири ришва одил медонанд, вале одилонро аз адолаташон маҳрум мекунанд!

Бинобар ин, чунон ки забонаи оташ хасро мехӯрад, ва хошок дар аланга нест мешавад, ончунон решаи онҳо пӯсида хок хоҳад шуд, ва шукуфаи онҳо мисли ғубор барбод хоҳад рафт; зеро ки онҳо аз шариати Парвардигори лашкарҳо нафрат кардаанд, ва каломи Поки Исроилро хор дидаанд.

Бинобар ин ғазаби Парвардигор бар қавми Ӯ оташ гирифтааст, ва Ӯ дасти Худро бар онҳо дароз карда, онҳоро зарба задааст, ва кӯҳҳо ба ларза омадааст, ва ҷасадҳои онҳо дар кӯчаҳо мисли ахлот партофта шудааст; бо ин ҳама, ғазаби Ӯ фурӯ нанишастааст, ва дасти Ӯ ҳанӯз дароз аст.

Ва ливое барои халқҳои дурдаст хоҳад барафрошт, ва якеро аз ақсои замин хитоб хоҳад кард, – ва инак, вай шитоб намуда, ба осонӣ хоҳад омад.

Андаруни вай на лакоте хоҳад буд, на заифе; вай на пинак хоҳад рафт, на хоб хоҳад кард; ва камарбанди вай аз камараш воз нахоҳад шуд, ва даволи пойафзолаш канда нахоҳад шуд.

Тирҳои вай тез, ва ҳамаи камонҳояш зеҳ карда шудааст; сумҳои аспони вай мисли сахра аст, ва чархҳои вай мисли тундбод.

Наъраи вай мисли наъраи модашер аст; мисли шерони ҷавон наъра мезанад, ва ғурришкунон сайд мегирад, ва онро мебарад, ва раҳокунандае нахоҳад буд.

Ва дар он рӯз бар ӯ мисли хурӯши баҳр ғурриш хоҳад кард; ва кас агар ба замин назар андозад, инак торикӣ ва тангист, ва нур дар паси абрҳои сиёҳ тира шудааст.