«O you children of Benjamin, Gather yourselves to flee from the midst of Jerusalem! Blow the trumpet in Tekoa, And set up a signal-fire in Beth Haccerem; For disaster appears out of the north, And great destruction.

I have likened the daughter of Zion To a lovely and delicate woman.

The shepherds with their flocks shall come to her. They shall pitch their tents against her all around. Each one shall pasture in his own place.»

«Prepare war against her; Arise, and let us go up at noon. Woe to us, for the day goes away, For the shadows of the evening are lengthening.

Arise, and let us go by night, And let us destroy her palaces.»

For thus has the LORD of hosts said: «Cut down trees, And build a mound against Jerusalem. This is the city to be punished. She is full of oppression in her midst.

As a fountain wells up with water, So she wells up with her wickedness. Violence and plundering are heard in her. Before Me continually are grief and wounds.

Be instructed, O Jerusalem, Lest My soul depart from you; Lest I make you desolate, A land not inhabited.»

Thus says the LORD of hosts: «They shall thoroughly glean as a vine the remnant of Israel; As a grape-gatherer, put your hand back into the branches.»

To whom shall I speak and give warning, That they may hear? Indeed their ear is uncircumcised, And they cannot give heed. Behold, the word of the LORD is a reproach to them; They have no delight in it.

Therefore I am full of the fury of the LORD. I am weary of holding it in. «I will pour it out on the children outside, And on the assembly of young men together; For even the husband shall be taken with the wife, The aged with him who is full of days.

And their houses shall be turned over to others, Fields and wives together; For I will stretch out My hand Against the inhabitants of the land,» says the LORD.

«Because from the least of them even to the greatest of them, Everyone is given to covetousness; And from the prophet even to the priest, Everyone deals falsely.

They have also healed the hurt of My people slightly, Saying, «Peace, peace!́ When there is no peace.

Were they ashamed when they had committed abomination? No! They were not at all ashamed; Nor did they know how to blush. Therefore they shall fall among those who fall; At the time I punish them, They shall be cast down,» says the LORD.

Thus says the LORD: «Stand in the ways and see, And ask for the old paths, where the good way is, And walk in it; Then you will find rest for your souls. But they said, «We will not walk in it.́

Also, I set watchmen over you, saying, «Listen to the sound of the trumpet!́ But they said, «We will not listen.́

Therefore hear, you nations, And know, O congregation, what is among them.

Hear, O earth! Behold, I will certainly bring calamity on this people-- The fruit of their thoughts, Because they have not heeded My words Nor My law, but rejected it.

For what purpose to Me Comes frankincense from Sheba, And sweet cane from a far country? Your burnt offerings are not acceptable, Nor your sacrifices sweet to Me.»

Therefore thus says the LORD: «Behold, I will lay stumbling blocks before this people, And the fathers and the sons together shall fall on them. The neighbor and his friend shall perish.»

Thus says the LORD: «Behold, a people comes from the north country, And a great nation will be raised from the farthest parts of the earth.

They will lay hold on bow and spear; They are cruel and have no mercy; Their voice roars like the sea; And they ride on horses, As men of war set in array against you, O daughter of Zion.»

We have heard the report of it; Our hands grow feeble. Anguish has taken hold of us, Pain as of a woman in labor.

Do not go out into the field, Nor walk by the way. Because of the sword of the enemy, Fear is on every side.

O daughter of my people, Dress in sackcloth And roll about in ashes! Make mourning as for an only son, most bitter lamentation; For the plunderer will suddenly come upon us.

«I have set you as an assayer and a fortress among My people, That you may know and test their way.

They are all stubborn rebels, walking as slanderers. They are bronze and iron, They are all corrupters;

The bellows blow fiercely, The lead is consumed by the fire; The smelter refines in vain, For the wicked are not drawn off.

People will call them rejected silver, Because the LORD has rejected them.»

Церковнослав. (рус. дореф.)

Укрѣпи́теся, сы́нове Венiами́новы, посредѣ́ Иерусали́ма, и въ Ѳеку́и воструби́те трубо́ю, и надъ веѳаха́рмомъ воздви́гните хору́гвь: я́ко зла́я произнико́ша от сѣ́вера, и сотре́нiе вели́ко быва́етъ:

и отъи́мется высота́ твоя́, дщи́ Сiо́ня.

Къ не́й прiи́дутъ па́стырiе и стада́ и́хъ, и поста́вятъ на не́й ку́щы о́крестъ, и упасу́тъ кі́йждо руко́ю свое́ю.

Угото́витеся на ню́ на бра́нь, воста́ните и взы́демъ на ню́ о полу́дни: го́ре на́мъ, я́ко уклони́ся де́нь, я́ко исчеза́ютъ сѣ́ни дневны́я.

Воста́ните и взы́демъ на ню́ но́щiю и расточи́мъ основа́нiя ея́.

Я́ко сiя́ глаго́летъ Госпо́дь си́лъ: посѣцы́ древа́ его́, излі́й на Иерусали́мъ си́лу: о, гра́де лжи́вый, вся́кое наси́льство въ не́мъ!

Я́коже студену́ твори́тъ кла́дязь во́ду свою́, та́ко студену́ твори́тъ ю́ зло́ба ея́: нече́стiе и па́кости услы́шатся въ не́мъ надъ лице́мъ его́ всегда́.

Не́мощiю и я́звою нака́жешися, Иерусали́ме: да не отсту́питъ душа́ моя́ от тебе́, да не сотворю́ тя непрохо́дну, зе́млю необита́нну.

Я́ко сiя́ глаго́летъ Госпо́дь си́лъ: обира́йте, обира́йте, а́ки виногра́дъ, оста́нки Изра́илевы, обрати́теся а́ки обира́тель на ко́шницу свою́.

Кому́ возглаго́лю и [кому́] засвидѣ́телствую, и услы́шитъ? се́, необрѣ́зана ушеса́ и́хъ, и слы́шати не возмогу́тъ: се́, сло́во Госпо́дне бы́сть къ ни́мъ въ поноше́нiе, и не воспрiи́мутъ того́.

И я́рость мою́ испо́лнихъ, и терпѣ́хъ, и не сконча́хъ и́хъ: излiю́ на младе́нцы отвнѣ́ и на собра́нiе ю́ношъ вку́пѣ: му́жъ бо и жена́ я́ти бу́дутъ, ста́рецъ со испо́лненнымъ дні́й.

И пре́йдутъ до́мы и́хъ ко ины́мъ, поля́ и жены́ и́хъ та́кожде, я́ко простру́ ру́ку мою́ на обита́ющихъ на земли́ се́й, глаго́летъ Госпо́дь.

Поне́же от ме́ншаго и да́же до бо́лшаго вси́ соверши́ша беззако́нная, от свяще́нника и да́же до лжепроро́ка вси́ сотвори́ша ло́жная

и цѣля́ху сотре́нiе люді́й мои́хъ, уничижа́юще и глаго́люще: ми́ръ, ми́ръ: и гдѣ́ е́сть ми́ръ?

Постыдѣ́шася, я́ко оскудѣ́ша: и ниже́ а́ки посрамля́еми постыдѣ́шася и безче́стiя своего́ не позна́ша: сего́ ра́ди паду́тъ паде́нiемъ свои́мъ и во вре́мя посѣще́нiя своего́ поги́бнутъ, рече́ Госпо́дь.

Сiя́ глаго́летъ Госпо́дь: ста́ните на путе́хъ и ви́дите, и вопроси́те о стезя́хъ Госпо́днихъ вѣ́чныхъ и ви́дите, кі́й е́сть пу́ть бла́гъ, и ходи́те по нему́ и обря́щете очище́нiе душа́мъ ва́шымъ. И реко́ша: не по́йдемъ.

И поста́вихъ надъ ва́ми стра́жы: слы́шите гла́съ трубы́. И реко́ша: не послу́шаемъ.

Сего́ ра́ди услы́шаша язы́цы и пасу́щiи стада́ своя́.

Слы́ши, земле́: се́, а́зъ навожду́ на лю́ди сiя́ зла́я, пло́дъ отвраще́нiя и́хъ, я́ко слове́съ мои́хъ не послу́шаша и зако́нъ мо́й отверго́ша.

Вску́ю мнѣ́ кади́ло от Савы́ прино́сите и кинамо́нъ от земли́ да́льнiя? всесожже́нiя ва́ша не су́ть прiя́тна, и же́ртвы ва́шя не услади́ша мя́.

Сего́ ра́ди та́ко глаго́летъ Госпо́дь: се́, а́зъ да́мъ на лю́ди сiя́ болѣ́знь, и изнемо́гутъ отцы́ и сы́нове вку́пѣ, сосѣ́дъ и и́скреннiй его́ поги́бнутъ.

Сiя́ глаго́летъ Госпо́дь: се́, лю́дiе гряду́тъ от сѣ́вера, и язы́къ вели́къ воста́нетъ от коне́цъ земли́,

лу́къ и щи́тъ во́змутъ: мучи́теленъ е́сть и не умилосе́рдится: гла́съ его́, я́ко мо́ре шумя́щее: на ко́нехъ и колесни́цахъ ополчи́тся а́ки о́гнь на бра́нь на тя́, дщи́ Сiо́ня.

Слы́шахомъ слу́хъ его́, ослабѣ́ша ру́цѣ на́ши, ско́рбь объя́тъ на́съ, болѣ́зни я́ко родя́щiя.

Не исходи́те на ни́вы и на пути́ не ходи́те, поне́же ме́чь вра́жiй обита́етъ о́крестъ.

Дщи́ люді́й мои́хъ, препоя́шися вре́тищемъ и посы́плися пе́пеломъ, пла́чь возлю́бленнаго сотвори́ тебѣ́ рыда́нiе го́рько, поне́же внеза́пу прiи́детъ запустѣ́нiе на ва́съ.

Искуси́теля да́хъ тя́ въ лю́дехъ иску́сныхъ, и увѣ́си мя́, внегда́ искуси́ти ми́ пу́ть и́хъ:

вси́ непослу́шни ходя́щiи стропти́во: мѣ́дь и желѣ́зо, вси́ растлѣ́ни су́ть.

Оскудѣ́ мѣ́хъ от огня́, истлѣ́ о́лово: всу́е кова́чь сребро́ куе́тъ, лука́вства бо и́хъ не иста́яша.

Сребро́ отринове́но нарцы́те и́хъ, я́ко Госпо́дь отве́рже и́хъ.

Украинский (Огієнко)

Утікайте, сини Веніямина, з середини Єрусалиму, і засурміте в сурму у Текої, і знак підійміть на Бет-Гаккерем, бо з півночі грізно підноситься зло та велике нещастя!

І викореню Я Сіонську дочку, вродливу та випещену.

Пастухи поприходять до неї з своїми стадами, понапинають намети навколо при ній, кожен місце своє випасатиме.

Приготуйте війну проти неї, вставайте та вдармо опівдні!
Горе нам, бо минає вже день, бо вже тягнуться тіні вечірні!

Уставайте та підемо вночі і понищмо палати її!

Бо так промовляє Господь Саваот: Постинайте дерева та вала насипте при Єрусалимі!
Він те місто, що має зруйноване бути, в ньому повно насильства:

як виприскує воду свою джерело, так виприскує він своє зло…
Насилля й грабіж чуті в ньому, перед обличчям Моїм безперестань хвороба та рана…

Будь навчений, Єрусалиме, щоб душа Моя не відвернулась від тебе, щоб тебе не вчинив Я спустошенням, незаселеним краєм!

Так говорить Господь Саваот: Позбирають дорешти останки Ізраїля, мов виноградові рештки, простягни свою руку, немов виноградар по грона!

До кого я буду казати та свідчити буду, і слухатимуть?
Необрізане ось їхнє вухо і слухати уважно не можуть вони, ось слово Господнє для них стало посміхом вони не жадають його!

І гніву Господнього повен я став, змучився я, його стримуючи, на вулиці виллю його на дітей та на збір юнаків одночасно, бо схоплені будуть чоловік із жінкою, старий із віджилим літа,

і дістануться іншим доми їхні, теж поля та жінки…
Бо Я руку Свою простягну на мешканців цієї землі, говорить Господь.

Бо вони від малого свого й до великого, усі пожадливі на зиски, і від пророка та аж до священика роблять неправду…

І рани народу Мого легковажно лікують, говорячи: Мир, мир, а миру нема!

Чи вони засоромилися, що гидоту робили?
не засоромилися ані трохи вони й застидатись не вміють…
Тому то впадуть між упалими в часі, коли їх навіщу Я, спіткнуться, говорить Господь.

Так говорить Господь: На дорогах спиніться та гляньте, і спитайте про давні стежки, де то добра дорога, то нею ідіть, і знайдете мир для своєї душі!
Та вони відказали: Не підемо!

І Я сторожів був поставив над вами, говорячи: Прислухайтесь до голосу сурми!
Та вони відказали: Не будем прислухуватись!

Тому слухайте, люди, і пізнай, ти громадо, що станеться з ними.

Послухай, ти земле: Ось Я веду на народ цей лихе, плід їхніх думок, бо до слів Моїх не прислухались вони, а Законом Моїм погордили!

Навіщо Мені те кадило, що з Шеви приходить, запашний очерет із далекого краю?
Цілопалення ваші не любі Мені, ваші ж жертви Мені не приємні!

Тому то Господь каже так: Ось Я дам спотикання оцьому народові, і спіткнуться об них разом ваші батьки та сини, сусід та приятель його, і загинуть!

Так говорить Господь: Ось приходить народ із північного краю, і збуджується люд великий із кінців землі.

Лука та ратище міцно тримають, жорстокі вони й милосердя не мають, їхній голос, як море реве, і гарцюють на конях вони…
Ушикований, мов чоловік той до бою, на тебе, о дочко Сіону!

Як почули ми звістку про нього, омліли нам руки, обняла нас тривога та біль, немов в породіллі…

Не виходьте на поле й не йдіте дорогою, бо в ворога меч та страхіття навколо!

Дочко народу Мого, веретою підпережись та качайся у попелі!
Справ жалобу собі, немов над однородженим, голосіння гірке, бо прийде зненацька руїнник на нас!

Я дав був тебе випробовувачем у народі Моїм, за твердиню, щоб ти знав і випробовував їхню дорогу.

Вони всі відступники над відступниками, чинять наклепи, усі вони мідь та залізо, вони згубники!…

Спалилося духало, від огню зникло оливо, надармо старанно розтоплювано, бо злих не відділено…

Сріблом відкиненим названо їх, бо Господь їх відкинув.

Немецкий (GNB)

Языки

Flieht aus Jerusalem, ihr Leute von Benjamin! In Tekoa blast das Signalhorn, gebt Rauchzeichen auf dem Berg von Bet-Kerem! Denn von Norden her naht Verderben und Untergang!

Jerusalem, du schöne, wohl behütete Stadt, jetzt ist dein Ende da!

Völkerhirten kommen zu dir mit ihren Herden, sie schlagen rings um dich ihre Zelte auf. Jeder weidet seinen Teil ab und dann heißt es:

»Auf jetzt zum Kampf gegen die Stadt! Noch am Mittag schlagen wir los!« – »Zu spät! Die Zeit reicht nicht aus, es wird ja bald dunkel!« –

»Dann greifen wir eben bei Nacht an. Wir zerstören die Paläste Jerusalems!«

Der HERR, der Herrscher der Welt, hat den Feinden befohlen: »Fällt die Bäume rings um die Stadt und treibt eine Angriffsrampe gegen sie vor; denn in ihr gibt es nichts als brutale Unterdrückung. Sie hat ihre Strafe verdient.

Wie aus einem Brunnen immer neues Wasser quillt, so bringt sie stets neue Bosheit hervor. Überall hört man nur von Gewalt und Misshandlung. Vor meinen Augen wird pausenlos geschlagen und gequält.

Jerusalem, lass dich doch warnen, sonst kehre ich dir den Rücken! Ich mache dich zur Wüste, zu einem Land, in dem niemand mehr wohnt!«

Der HERR, der Herrscher der Welt, sagte zu mir: »Wie man am Weinstock Nachlese hält, so soll auch an dem, was von Israel übrig geblieben ist, noch eine Nachlese gehalten werden. Wie die Hand des Winzers noch einmal alle Reben durchgeht, so wende auch du dich noch einmal diesem Volk zu!«

Ich aber sagte: »Wen soll ich denn noch ansprechen, wem ins Gewissen reden? Wer hört denn? Ihre Ohren sind zugewachsen, sie können gar nicht hören! Was du mich ihnen sagen lässt, empfinden sie als Beschimpfung und ärgern sich darüber.

Dein Zorn ist auf mich übergesprungen; ich schaffe es nicht länger, ihn zurückzuhalten!«

Da sagte der HERR zu mir: »Dann gieß meinen Zorn über sie aus, sogar über die Kinder auf der Straße und die Heranwachsenden! Sag ihnen: Alle wandern in die Verbannung, Männer wie Frauen, auch die Alten und Hochbetagten!

Ihre Häuser und Äcker nehmen andere in Besitz; ihre Frauen werden eine Beute der Fremden. Denn ich erhebe meine Hand zum Schlag gegen die Bewohner dieses Landes«, sagt der HERR.

»Vornehme wie Geringe sind darauf aus, sich zu bereichern. Propheten wie Priester täuschen das Volk:

Sie tun so, als wären die Wunden meines Volkes nur leichte Schrammen. ́Alles steht gut́, sagen sie, ́alles ist in Ordnung.́

Aber nichts steht gut, nichts ist in Ordnung!

Sie müssten sich schämen wegen ihres schändlichen Treibens. Aber sie denken nicht daran; sie wissen gar nicht, was Schämen ist. Deshalb werden sie untergehen, zusammen mit allen anderen in Israel. Wenn ich komme und sie bestrafe, ist es aus mit ihnen.« Das sagt der HERR.

Der HERR sagt: »Ich habe mein Volk gemahnt: ́Haltet an auf dem Weg, den ihr geht; seht euch um und fragt, wie es euren Vorfahren ergangen ist! Dann wählt den richtigen Weg und folgt ihm, so wird euer Leben Erfüllung finden!́ Aber sie sagten: ́Wir wollen nicht.́

Ich gab ihnen immer wieder Wächter, ich sagte zu ihnen: ́Achtet darauf, wenn sie das Alarmhorn blasen!́ Aber sie sagten: ́Das tun wir nicht.́

Darum hört, ihr Völker, und gebt gut Acht, was jetzt mit ihnen geschieht!

Die ganze Welt soll es hören: Ich bringe Unglück über dieses Volk; es ist die Folge ihrer eigenen Pläne. Meine Weisungen und Warnungen haben sie in den Wind geschlagen.

Was soll ich mit dem Weihrauch aus Saba und den teuren Gewürzen aus irgendeinem fernen Land? Ich halte nichts von ihren Brandopfern; mit ihren Mahlopfern machen sie mir keine Freude!

Darum sage ich, der HERR: Ich lege diesem Volk jetzt Hindernisse in den Weg, es soll darüber stolpern und stürzen. Alle werden umkommen: Väter und Söhne, Nachbarn und Freunde.«

Der HERR sagt: »Gebt Acht, ein großes Volk kommt aus seinem Land im fernen Norden, vom Ende der Erde macht es sich auf.

Seine Krieger kämpfen mit Bogen und Krummschwert, sie sind grausam und kennen kein Erbarmen. Auf Pferden reiten sie heran; es dröhnt wie das Tosen der Meeresbrandung. Sie sind bereit zum Angriff – zum Angriff auf dich, du Zionsstadt!«

Die Bewohner Jerusalems sagen: »Wir haben gehört, was uns droht, und die Hände sind uns herabgesunken. Angst hat uns gepackt; es geht uns wie einer Frau, die von den Wehen überfallen wird.«

»Geht ja nicht aufs Feld!«, rufen sie einander zu. »Nur weg von der Straße! Die Feinde bringen euch um! Schrecken überall!«

Du, mein Volk, zieh den Sack an und wälze dich in Asche! Stimm die Totenklage an, so verzweifelt wie beim Tod des einzigen Sohnes; denn plötzlich ist der Feind da, der alles verwüstet!

Der HERR sagte zu mir: »Ich gab dir den Auftrag, mein Volk unnachgiebig zu prüfen und über sein Tun und Treiben ein Urteil zu fällen. Du solltest die Menschen prüfen, so wie Metalle geprüft werden.«

Das tat ich auch und ich bin zu dem Urteil gekommen: Dieses Volk ist hart wie Bronze und Eisen. Alle sind sie Rebellen, Verleumder und Verbrecher!

Der Blasebalg fauchte, aber nichts kam aus dem Ofen heraus. Alle Mühe war vergeblich: Das Blei ließ sich nicht ausscheiden; reines Silber war nicht zu gewinnen.

»Wertloses Silber« werden sie das Volk Israel nun nennen, denn der HERR hat es als wertlos weggeworfen.