[Зач. 58.] [И] сiя́ ре́къ Иису́съ, изы́де со ученики́ Свои́ми на о́нъ по́лъ пото́ка Ке́дрска, идѣ́же бѣ́ вертогра́дъ, въ о́ньже вни́де Са́мъ и ученицы́ Его́:

вѣ́дяше же [и] Иу́да предая́й Его́ мѣ́сто, я́ко мно́жицею собира́шеся Иису́съ ту́ со ученики́ Свои́ми.

Иу́да у́бо прiе́мь спи́ру и от архiере́й и фарисе́й слуги́, прiи́де та́мо со свѣти́лы и свѣща́ми и ору́жiи.

Иису́съ же вѣ́дый вся́ гряду́щая На́нь, изше́дъ рече́ и́мъ: кого́ и́щете?

Отвѣща́ша Ему́: Иису́са Назоре́а. Глаго́ла и́мъ Иису́съ: А́зъ е́смь. Стоя́ше же и Иу́да, и́же предая́ше Его́, съ ни́ми.

Егда́ же рече́ и́мъ: А́зъ е́смь, идо́ша вспя́ть и падо́ша на земли́.

Па́ки у́бо вопроси́ и́хъ [Иису́съ]: кого́ и́щете? Они́ же рѣ́ша: Иису́са Назоре́а.

Отвѣща́ Иису́съ: рѣ́хъ ва́мъ, я́ко А́зъ е́смь: а́ще у́бо Мене́ и́щете, оста́вите си́хъ ити́:

да сбу́дется сло́во, е́же рече́, я́ко и́хже да́лъ еси́ Мнѣ́, не погуби́хъ от ни́хъ ни кого́же.

Си́монъ же Пе́тръ, имы́й но́жъ, извлече́ его́, и уда́ри архiере́ова раба́, и урѣ́за ему́ у́хо десно́е: бѣ́ же и́мя рабу́ Ма́лхъ.

Рече́ у́бо Иису́съ Петро́ви, вонзи́ но́жъ въ но́жницу: ча́шу, ю́же даде́ Мнѣ́ Оте́цъ, не и́мамъ ли пи́ти ея́,

спи́ра же и ты́сящникъ и слуги́ Иуде́йстiи я́ша Иису́са и связа́ша Его́,

и ведо́ша Его́ ко А́ннѣ пе́рвѣе: бѣ́ бо те́сть Каiа́фѣ, и́же бѣ́ архiере́й лѣ́ту тому́:

бѣ́ же Каiа́фа да́вый совѣ́тъ Иуде́омъ, я́ко у́не е́сть еди́ному человѣ́ку умре́ти за лю́ди.

По Иису́сѣ же идя́ше Си́монъ Пе́тръ и другі́й учени́къ: учени́къ же то́й бѣ́ зна́емь архiере́ови, и вни́де со Иису́сомъ во дво́ръ архiере́овъ:

Пе́тръ же стоя́ше при две́рехъ внѣ́. Изы́де у́бо учени́къ то́й, и́же бѣ́ зна́емь архiере́ови, и рече́ две́рницѣ, и введе́ Петра́.

Глаго́ла же раба́ две́рница Петро́ви: еда́ и ты́ учени́къ еси́ Человѣ́ка Сего́? Глаго́ла о́нъ: нѣ́смь.

Стоя́ху же раби́ и слуги́ о́гнь сотво́рше, я́ко зима́ бѣ́, и грѣ́яхуся: бѣ́ же съ ни́ми Пе́тръ стоя́ и грѣ́яся.

Архiере́й же вопроси́ Иису́са о ученицѣ́хъ Его́ и о уче́нiи Его́.

Отвѣща́ ему́ Иису́съ: А́зъ не обину́яся глаго́лахъ мíру: А́зъ всегда́ уча́хъ на со́нмищахъ и въ це́ркви, идѣ́же всегда́ Иуде́е сне́млются, и та́й не глаго́лахъ ничесо́же:

что́ Мя вопроша́еши? Вопроси́ слы́шавшихъ, что́ глаго́лахъ и́мъ: се́, сі́и вѣ́дятъ, я́же рѣ́хъ А́зъ.

Сiя́ же ре́кшу Ему́, еди́нъ от предстоя́щихъ слу́гъ уда́ри въ лани́ту Иису́са, ре́къ: та́ко ли отвѣщава́еши архiере́ови?

Отвѣща́ ему́ Иису́съ: а́ще злѣ́ глаго́лахъ, свидѣ́телствуй о злѣ́: а́ще ли до́брѣ, что́ Мя бiе́ши?

Посла́ же Его́ А́нна свя́зана къ Каiа́фѣ архiере́ови.

Бѣ́ же Си́монъ Пе́тръ стоя́ и грѣ́яся. Рѣ́ша же ему́: еда́ и ты́ от учени́къ Его́ еси́? О́нъ [же] отве́ржеся и рече́: нѣ́смь.

Глаго́ла еди́нъ от ра́бъ архiере́овыхъ, ю́жика сы́й, ему́же Пе́тръ урѣ́за у́хо: не а́зъ ли тя́ ви́дѣхъ въ вертогра́дѣ съ Ни́мъ?

Па́ки у́бо Пе́тръ отве́ржеся, и а́бiе пѣ́тель возгласи́.

[Зач. 59.] Ведо́ша же Иису́са от Каiа́фы въ прето́ръ. Бѣ́ же у́тро: и ті́и не внидо́ша въ прето́ръ, да не оскверня́тся, но да ядя́тъ па́сху.

Изы́де же Пила́тъ къ ни́мъ во́нъ и рече́: ку́ю рѣ́чь {вину́} прино́сите на Человѣ́ка Сего́?

Отвѣща́ша и рѣ́ша ему́: а́ще не бы́ [бы́лъ] Се́й злодѣ́й, не бы́хомъ пре́дали Его́ тебѣ́.

Рече́ же и́мъ Пила́тъ: поими́те Его́ вы́ и по зако́ну ва́шему суди́те Ему́. Рѣ́ша же ему́ Иуде́е: на́мъ не досто́итъ уби́ти никого́же:

да сло́во Иису́сово сбу́дется, е́же рече́, назна́менуя, ко́ею сме́ртiю хотя́ше умре́ти.

Вни́де у́бо па́ки Пила́тъ въ прето́ръ, и пригласи́ Иису́са, и рече́ Ему́: Ты́ ли еси́ Ца́рь Иуде́йскъ?

Отвѣща́ ему́ Иису́съ: о себѣ́ ли ты́ сiе́ глаго́леши, или́ ині́и тебѣ́ реко́ша о Мнѣ́?

Отвѣща́ Пила́тъ: еда́ а́зъ Жидови́нъ е́смь? Ро́дъ Тво́й и архiере́е преда́ша Тя́ мнѣ́: что́ еси́ сотвори́лъ?

Отвѣща́ Иису́съ: Ца́рство Мое́ нѣ́сть от мíра сего́: а́ще от мíра сего́ бы́ло бы Ца́рство Мое́, слуги́ Мои́ [у́бо] подвиза́лися бы́ша, да не пре́данъ бы́хъ бы́лъ Иуде́омъ: ны́нѣ же Ца́рство Мое́ нѣ́сть отсю́ду.

Рече́ же Ему́ Пила́тъ: у́бо Ца́рь ли еси́ Ты́? Отвѣща́ Иису́съ: ты́ глаго́леши, я́ко Ца́рь е́смь А́зъ: А́зъ на сiе́ роди́хся и на сiе́ прiидо́хъ въ мíръ, да свидѣ́телствую и́стину: [и] вся́къ, и́же е́сть от и́стины, послу́шаетъ гла́са Моего́.

Глаго́ла Ему́ Пила́тъ: что́ е́сть и́стина? И сiе́ ре́къ, па́ки изы́де ко Иуде́омъ, и глаго́ла и́мъ: а́зъ ни еди́ныя вины́ обрѣта́ю въ Не́мъ:

е́сть же обы́чай ва́мъ, да еди́наго ва́мъ отпущу́ на Па́сху: хо́щете ли у́бо, [да] отпущу́ ва́мъ Царя́ Иуде́йска?

Возопи́ша же па́ки вси́, глаго́люще: не Сего́, но Вара́вву. Бѣ́ же Вара́вва разбо́йникъ.

Французский (LSG)

Lorsqu'il eut dit ces choses, Jésus alla avec ses disciples de l'autre côté du torrent du Cédron, où se trouvait un jardin, dans lequel il entra, lui et ses disciples.

Judas, qui le livrait, connaissait ce lieu, parce que Jésus et ses disciples s'y étaient souvent réunis.

Judas donc, ayant pris la cohorte, et des huissiers qu'envoyèrent les principaux sacrificateurs et les pharisiens, vint là avec des lanternes, des flambeaux et des armes.

Jésus, sachant tout ce qui devait lui arriver, s'avança, et leur dit: Qui cherchez-vous?

Ils lui répondirent: Jésus de Nazareth. Jésus leur dit: C'est moi. Et Judas, qui le livrait, était avec eux.

Lorsque Jésus leur eut dit: C'est moi, ils reculèrent et tombèrent par terre.

Il leur demanda de nouveau: Qui cherchez-vous? Et ils dirent: Jésus de Nazareth.

Jésus répondit: Je vous ai dit que c'est moi. Si donc c'est moi que vous cherchez, laissez aller ceux-ci.

Il dit cela, afin que s'accomplît la parole qu'il avait dite: Je n'ai perdu aucun de ceux que tu m'as donnés.

Simon Pierre, qui avait une épée, la tira, frappa le serviteur du souverain sacrificateur, et lui coupa l'oreille droite. Ce serviteur s'appelait Malchus.

Jésus dit à Pierre: Remets ton épée dans le fourreau. Ne boirai-je pas la coupe que le Père m'a donnée à boire?

La cohorte, le tribun, et les huissiers des Juifs, se saisirent alors de Jésus, et le lièrent.

Ils l'emmenèrent d'abord chez Anne; car il était le beau-père de Caïphe, qui était souverain sacrificateur cette année-là.

Et Caïphe était celui qui avait donné ce conseil aux Juifs: Il est avantageux qu'un seul homme meure pour le peuple.

Simon Pierre, avec un autre disciple, suivait Jésus. Ce disciple était connu du souverain sacrificateur, et il entra avec Jésus dans la cour du souverain sacrificateur;

mais Pierre resta dehors près de la porte. L'autre disciple, qui était connu du souverain sacrificateur, sortit, parla à la portière, et fit entrer Pierre.

Alors la servante, la portière, dit à Pierre: Toi aussi, n'es-tu pas des disciples de cet homme? Il dit: Je n'en suis point.

Les serviteurs et les huissiers, qui étaient là, avaient allumé un brasier, car il faisait froid, et ils se chauffaient. Pierre se tenait avec eux, et se chauffait.

Le souverain sacrificateur interrogea Jésus sur ses disciples et sur sa doctrine.

Jésus lui répondit: J'ai parlé ouvertement au monde; j'ai toujours enseigné dans la synagogue et dans le temple, où tous les Juifs s'assemblent, et je n'ai rien dit en secret.

Pourquoi m'interroges-tu? Interroge sur ce que je leur ai dit ceux qui m'ont entendu; voici, ceux-là savent ce que j'ai dit.

A ces mots, un des huissiers, qui se trouvait là, donna un soufflet à Jésus, en disant: Est-ce ainsi que tu réponds au souverain sacrificateur?

Jésus lui dit: Si j'ai mal parlé, fais voir ce que j'ai dit de mal; et si j'ai bien parlé, pourquoi me frappes-tu?

Anne l'envoya lié à Caïphe, le souverain sacrificateur.

Simon Pierre était là, et se chauffait. On lui dit: Toi aussi, n'es-tu pas de ses disciples? Il le nia, et dit: Je n'en suis point.

Un des serviteurs du souverain sacrificateur, parent de celui à qui Pierre avait coupé l'oreille, dit: Ne t'ai-je pas vu avec lui dans le jardin?

Pierre le nia de nouveau. Et aussitôt le coq chanta.

Ils conduisirent Jésus de chez Caïphe au prétoire: c'était le matin. Ils n'entrèrent point eux-mêmes dans le prétoire, afin de ne pas se souiller, et de pouvoir manger la Pâque.

Pilate sortit donc pour aller à eux, et il dit: Quelle accusation portez-vous contre cet homme?

Ils lui répondirent: Si ce n'était pas un malfaiteur, nous ne te l'aurions pas livré.

Sur quoi Pilate leur dit: Prenez-le vous-mêmes, et jugez-le selon votre loi. Les Juifs lui dirent: Il ne nous est pas permis de mettre personne à mort.

C'était afin que s'accomplît la parole que Jésus avait dite, lorsqu'il indiqua de quelle mort il devait mourir.

Pilate rentra dans le prétoire, appela Jésus, et lui dit: Es-tu le roi des Juifs?

Jésus répondit: Est-ce de toi-même que tu dis cela, ou d'autres te l'ont-ils dit de moi?

Pilate répondit: Moi, suis-je Juif? Ta nation et les principaux sacrificateurs t'ont livré à moi: qu'as-tu fait?

Mon royaume n'est pas de ce monde, répondit Jésus. Si mon royaume était de ce monde, mes serviteurs auraient combattu pour moi afin que je ne fusse pas livré aux Juifs; mais maintenant mon royaume n'est point d'ici-bas.

Pilate lui dit: Tu es donc roi? Jésus répondit: Tu le dis, je suis roi. Je suis né et je suis venu dans le monde pour rendre témoignage à la vérité. Quiconque est de la vérité écoute ma voix.

Pilate lui dit: Qu'est-ce que la vérité? Après avoir dit cela, il sortit de nouveau pour aller vers les Juifs, et il leur dit: Je ne trouve aucun crime en lui.

Mais, comme c'est parmi vous une coutume que je vous relâche quelqu'un à la fête de Pâque, voulez-vous que je vous relâche le roi des Juifs?

Alors de nouveau tous s'écrièrent: Non pas lui, mais Barabbas. Or, Barabbas était un brigand.

Украинский (Огієнко)

Промовивши це, Ісус вийшов із учнями Своїми на той бік потоку Кедрону, де був сад, до якого ввійшов Він та учні Його.

Але й Юда, що видав Його, знав те місце, бо там часто збирались Ісус й Його учні.

Отож Юда, узявши відділ війська та службу від первосвящеників і фарисеїв, приходить туди із смолоскипами, та з ліхтарями, та з зброєю.

А Ісус, усе відавши, що з Ним статися має, виходить та й каже до них: Кого ви шукаєте?

Йому відповіли: Ісуса Назарянина.
Він говорить до них: Це Я…
А стояв із ними й Юда, що видав Його.

І як тільки сказав їм: Це Я, вони подалися назад, та й на землю попадали…

І Він знов запитав їх: Кого ви шукаєте?
Вони ж відказали: Ісуса Назарянина.

Ісус відповів: Я сказав вам, що це Я…
Отож, як Мене ви шукаєте, то дайте оцим відійти,

щоб збулося те слово, що Він був сказав: Я не втратив нікого із тих, кого дав Ти Мені.

Тоді Симон Петро, меча мавши, його вихопив, і рубонув раба первосвященика, і відтяв праве вухо йому.
А рабу на ім́я було Малх.

Та промовив Ісус до Петра: Всунь у піхви меча!
Чи ж не мав би Я пити ту чашу, що Отець дав Мені?

Відділ же війська та тисяцький і служба юдейська схопили Ісуса, і зв́язали Його,

і повели Його перше до Анни, бо тестем доводивсь Кайяфі, що первосвящеником був того року.

Це ж був той Кайяфа, що порадив юдеям, що ліпше померти людині одній за народ.

А Симон Петро й інший учень ішли за Ісусом слідом.
Той же учень відомий був первосвященикові, і ввійшов у двір первосвящеників із Ісусом.

А Петро за ворітьми стояв.
Тоді вийшов той учень, що відомий був первосвященикові, і сказав воротарці, і впровадив Петра.

І питає Петра воротарка служниця: Ти хіба не з учнів Цього Чоловіка?
Той відказує: Ні!

А раби й служба, розклавши огонь, стояли та й грілися, бо був холод.
І Петро стояв із ними та грівся.

А первосвященик спитався Ісуса про учнів Його, і про науку Його.

Ісус Йому відповідь дав: Я світові явно казав.
Я постійно навчав у синагозі й у храмі, куди всі юдеї збираються, а таємно нічого Я не говорив.

Чого ти питаєш Мене?
Поспитайся тих, що чули, що Я їм говорив.
Отже, знають вони, про що Я говорив.

А як Він це сказав, то один із присутньої там служби вдарив Ісуса в щоку, говорячи: То так відповідаєш первосвященикові?

Ісус йому відповідь дав: Якщо зле Я сказав, покажи, що то зле;
коли ж добре, за що Мене б́єш?

І відіслав Його Анна зв́язаним первосвященикові Кайяфі.

А Симон Петро стояв, гріючись.
І сказали до нього: Чи й ти не з учнів Його?
Він відрікся й сказав: Ні!

Говорить один із рабів первосвященика, родич тому, що йому Петро вухо відтяв: Чи тебе я не бачив у саду з Ним?

І знову відрікся Петро, і заспівав півень хвилі тієї…

А Ісуса ведуть від Кайяфи в преторій.
Був же ранок.
Та вони не ввійшли до преторія, щоб не опоганитись, а щоб їсти пасху.

Тоді вийшов Пилат назовні до них і сказав: Яку скаргу приносите ви на Цього Чоловіка?

Вони відповіли та й сказали йому: Коли б Цей злочинцем не був, ми б Його тобі не видавали.

А Пилат їм сказав: Візьміть Його, та й за вашим Законом судіть Його.
Юдеї сказали йому: Нам не вільно нікого вбивати,

щоб збулося Ісусове слово, що його Він прорік, зазначаючи, якою то смертю Він має померти.

Тоді знову Пилат увійшов у преторій, і покликав Ісуса, і до Нього сказав: Чи Ти Цар Юдейський?

Ісус відповів: Чи від себе самого питаєш ти це, чи то інші тобі говорили про Мене?

Пилат відповів: Чи ж юдеянин я?
Твій народ та первосвященики мені Тебе видали.
Що таке Ти вчинив?

Ісус відповів: Моє Царство не із світу цього.
Якби із цього світу було Моє Царство, то служба Моя воювала б, щоб не виданий був Я юдеям.
Та тепер Моє Царство не звідси…

Сказав же до Нього Пилат: Так Ти Цар?
Ісус відповів: Сам ти кажеш, що Цар Я.
Я на те народився, і на те прийшов у світ, щоб засвідчити правду.
І кожен, хто з правди, той чує Мій голос.

Говорить до Нього Пилат: Що є правда?
І сказавши оце, до юдеїв знов вийшов, та й каже до них: Не знаходжу Я в Ньому провини ніякої.

Та ви маєте звичай, щоб я випустив вам одного на Пасху.
Чи хочете отже, відпущу вам Царя Юдейського?

Та знову вони зняли крик, вимагаючи: Не Його, а Варавву!
А Варавва був злочинець.

Таджикский

Языки

Чун Исо инро гуфт, бо шогирдони Худ ба он тарафи водии Қидрўн рафт, ки дар он ҷо боғе буд, ва Ў ва шогирдонаш ба он даромаданд.

Ва Яҳудои таслимкунандаи Ў низ он ҷойро медонист, чунки Исо бо шогирдонаш борҳо дар он ҷо ҷамъ омада буд.

Пас Яҳудо як даста сар бозон ва мулозимонро аз саркоҳинон ва фирисиён гирифта, бо чароғҳо ва машъалҳо ва аслиҳа ба он ҷо омад.

Исо, ки огоҳ буд аз он чи бояд ба Ў рўй диҳад, берун омада, ба онҳо гуфт: “Киро ҷустуҷў мекунед?“

Ба Ў ҷавоб доданд: “Исои Носириро“. Исо ба онҳо гуфт: “Ман ҳастам“. Яҳудои таслимкунандаи Ў низ бо онҳо истода буд.

Чун Исо ба онҳо гуфт: “Ман ҳастам“, онҳо ақиб-ақиб рафта, ба замин афтоданд.

Боз аз онҳо пурсид: “Киро ҷустуҷў мекунед?“. Гуфтанд: “Исои Носириро“.

Исо ҷавоб дод: “Ман ба шумо гуфтам, ки Ман ҳастам; пас, агар маро ҷустуҷў мекунед, бигзоред инҳо бираванд“.

То он сухане ки Ў гуфта буд, ба амал ояд: “Аз онҳое ки ба Ман додӣ, якеро талаф накардаам“.

Он гоҳ Шимъўни Петрус, ки шамшер дошт, онро кашида, ба ғуломи саркоҳин, ки Малхус ном дошт, зад, ва гўши рости вайро бурида партофт.

Исо ба Петрус гуфт: “Шамшери худро ғилоф кун; наход ки он косаеро ки Падар ба Ман додааст, нанўшам?“

Он гоҳ дастаи сарбозон ва мириҳазорон ва мулозимони яҳудиён Исоро дастгир карда, бастанд,

Ва аввал Ўро назди Ҳонон, падарарўси Қаёфо, ки ҳамон сол саркоҳин шуд, бурданд:

Ва ин ҳамон Қаёфо буд, ки ба яҳудиён маслиҳат дода буд, ки беҳтар аст, ки як кас барои қавм бимирад.

Шимъўни Петрус ва як шогирди дигар аз ақиби Исо рафтанд; азбаски он шогирд ба саркоҳин шинос буд, бо Исо ба даруни ҳавлии саркоҳин даромад;

Аммо Петрус дар берун, назди дар истод. Баъд он шогирди дигар, ки ба саркоҳин шинос буд, берун омада, ба дарбон чизе гуфт ва Петрусро ба дарун бурд.

Он канизе ки дар бон буд, ба Петрус гуфт: “Оё ту низ аз шогирдони Ин Шахс нестӣ?“ Вай гуфт: “Нестам“.

Дар ин миён ғуломон ва мулозимон оташ афрўхта буданд, зеро ки ҳаво сард буд, ва даври оташ истода, худро гарм мекарданд; Петрус низ бо онҳо истода, худро гарм мекард.

Саркоҳин аз Исо дар бораи шогирдонаш ва таълимаш пурсид.

Исо ба вай ҷавоб дод: “Ман ба ҷаҳон ошкоро сухан гуфтам; Ман ҳар вақт дар куништ ва дар маъбад, ки дар он ҷо яҳудиён ҳамеша ҷамъ меомаданд, таълим додаам ва пинҳонӣ чизе нагуфтаам;

Чаро аз Ман мепурсӣ? Аз онҳое ки шунидаанд, бипурс, ки Ман ба онҳо чӣ гуфтаам; инак, онҳо медонанд, ки Ман чӣ гуфтаам“.

Вақте ки инро гуфт, яке аз мулозимон, ки дар он ҷо истода буд, Исоро як торсакӣ зада, гуфт: “Ба саркоҳин ин тавр ҷавоб медиҳӣ?“

Исо ба вай ҷавоб дод: “Агар бад гуфтам, ба бадӣ шаҳодат деҳ; ва агар хуб гуфтам, барои чӣ Маро мезанӣ?“

Ҳоно Ўро дастбаста назди Қаёфои саркоҳин фиристод.

Ва Шимъўни Петрус истода, худро гарм мекард. Ба вай гуфтанд: “Ту низ аз шогирдони Ў нестӣ?“ Вай инкор карда, гуфт: “Нестам“.

Яке аз ғуломони саркоҳин, хеши он касе ки Петрус гўшашро бурида буд, гуфт: “Магар ман туро дар боғ бо Ў надидам?“.

Петрус боз инкор кард; ва ҳамон дам хурўс бонг зад.

Аз ҳавлии Қаёфо Исоро ба сарбозхона бурданд. Ва субҳ буд; ва онҳо ба сарбозхона надаромаданд, то ки наҷис нашаванд ва барраи фисҳро бихўранд.

Пилотус назди онҳо баромада, гуфт: “Чӣ даъвое бар ин Шахс доред?“

Онҳо дар ҷавоби вай гуфтанд: “Агар Ў бадкирдор намебуд, ба ту таслим намекардем“.

Пилотус ба онҳо гуфт: “Шумо Ўро бигиред ва мувофиқи шариати худ бар Ў доварӣ кунед“. Яҳудиён ба вай гуфтанд: “Ба мо ҷоиз нест, ки касеро бикушем“,

То он сухани Исо ба амал ояд, ки Ў дар бораи чигунагии мурдани Худ ишора карда гуфта буд.

Он гоҳ Пилотус боз ба сарбозхона даромада, Исоро хонд ва ба Ў гуфт: “Оё Ту Подшоҳи яҳудиён ҳастӣ?“.

Исо ба вай ҷавоб дод: “Оё ту инро аз худ мегўӣ, ё ки дигарон дар бораи Ман ба ту гуфтаанд?“

Пилотус ҷавоб дод: “Магар ман яҳудӣ ҳастам? Қавми Ту ва саркоҳинон Туро ба ман таслим кардаанд; чӣ кор кардаӣ?“

Исо ҷавоб дод: “Подшоҳии Ман аз ин ҷаҳон нест; агар Подшоҳии Ман аз ин ҷаҳон мебуд, мулозимони Ман меҷангиданд, то ки Ман ба яҳудиён таслим карда нашавам; лекин акнун Подшоҳии Ман аз ин ҷо нест“.

Пилотус ба Ў гуфт: “Пас, Ту Подшоҳ ҳастӣ?“ Исо ҷавоб дод: “Ту мегўӣ, ки Ман Подшоҳ ҳастам; Ман барои он таваллуд ёфтаам ва барои он ба ҷаҳон омадаам, ки бар ростӣ шаҳодат диҳам; ва ҳар кӣ аз ростист, овози Маро мешунавад“.

Пилотус ба Ў гуфт: “Ростӣ чист?“ Чун инро бигуфт, боз назди яҳудиён баромада ва ба онҳо гуфт: “Ман дар Ў ҳеҷ айбе намеёбам“;

Лекин шумо як одате доред, ки бандиеро дар иди фисҳ барои шумо озод кунам; оё мехоҳед, ки Подшоҳи Яҳудиёнро барои шумо озод кунам?“.

Онҳо боз фарьёд зада, гуфтанд: “Ўро не, балки Бараббосро“. Бараббос як роҳзан буд.