The ABC of Faith » Holy bible » Gospel of Luke » chap.5

Gospel of Luke, Chapter 5

Толкования

Chapter interpretations

5:1

5:2

5:3

5:4

5:5

5:6

5:7

5:8

5:9

5:10

5:11

5:12

см.:Мф.8:2;Мк.1:40;

5:13

5:14

см.:Лев.14:3-4;Мф.8:4;Мк.1:44;

5:15

5:16

5:17

5:18

см.:Мф.9:2;Мк.2:3;

5:19

5:20

5:21

5:22

5:23

5:24

5:25

5:26

5:27

см.:Мф.9:9;Мк.2:14;

5:28

5:29

5:30

5:31

5:32

см.:Мф.9:13;Мк.2:17;

5:33

5:34

5:35

5:36

см.:Мф.9:16;Мк.2:21;

5:37

5:38

5:39

Английский (NKJV)

So it was, as the multitude pressed about Him to hear the word of God, that He stood by the Lake of Gennesaret,

and saw two boats standing by the lake; but the fishermen had gone from them and were washing their nets.

Then He got into one of the boats, which was Simońs, and asked him to put out a little from the land. And He sat down and taught the multitudes from the boat.

When He had stopped speaking, He said to Simon, «Launch out into the deep and let down your nets for a catch.»

But Simon answered and said to Him, «Master, we have toiled all night and caught nothing; nevertheless at Your word I will let down the net.»

And when they had done this, they caught a great number of fish, and their net was breaking.

So they signaled to their partners in the other boat to come and help them. And they came and filled both the boats, so that they began to sink.

When Simon Peter saw it, he fell down at Jesuś knees, saying, «Depart from me, for I am a sinful man, O Lord!»

For he and all who were with him were astonished at the catch of fish which they had taken;

and so also were James and John, the sons of Zebedee, who were partners with Simon. And Jesus said to Simon, «Do not be afraid. From now on you will catch men.»

So when they had brought their boats to land, they forsook all and followed Him.

And it happened when He was in a certain city, that behold, a man who was full of leprosy saw Jesus; and he fell on his face and implored Him, saying, «Lord, if You are willing, You can make me clean.»

Then He put out His hand and touched him, saying, «I am willing; be cleansed.» Immediately the leprosy left him.

And He charged him to tell no one, «But go and show yourself to the priest, and make an offering for your cleansing, as a testimony to them, just as Moses commanded.»

However, the report went around concerning Him all the more; and great multitudes came together to hear, and to be healed by Him of their infirmities.

So He Himself often withdrew into the wilderness and prayed.

Now it happened on a certain day, as He was teaching, that there were Pharisees and teachers of the law sitting by, who had come out of every town of Galilee, Judea, and Jerusalem. And the power of the Lord was present to heal them.

Then behold, men brought on a bed a man who was paralyzed, whom they sought to bring in and lay before Him.

And when they could not find how they might bring him in, because of the crowd, they went up on the housetop and let him down with his bed through the tiling into the midst before Jesus.

When He saw their faith, He said to him, «Man, your sins are forgiven you.»

And the scribes and the Pharisees began to reason, saying, «Who is this who speaks blasphemies? Who can forgive sins but God alone?»

But when Jesus perceived their thoughts, He answered and said to them, «Why are you reasoning in your hearts?

Which is easier, to say, «Your sins are forgiven you,́ or to say, «Rise up and walḱ?

But that you may know that the Son of Man has power on earth to forgive sins»--He said to the man who was paralyzed, «I say to you, arise, take up your bed, and go to your house.»

Immediately he rose up before them, took up what he had been lying on, and departed to his own house, glorifying God.

And they were all amazed, and they glorified God and were filled with fear, saying, «We have seen strange things today!»

After these things He went out and saw a tax collector named Levi, sitting at the tax office. And He said to him, «Follow Me.»

So he left all, rose up, and followed Him.

Then Levi gave Him a great feast in his own house. And there were a great number of tax collectors and others who sat down with them.

And their scribes and the Pharisees complained against His disciples, saying, «Why do You eat and drink with tax collectors and sinners?»

Jesus answered and said to them, «Those who are well have no need of a physician, but those who are sick.

I have not come to call the righteous, but sinners, to repentance.»

Then they said to Him, «Why do the disciples of John fast often and make prayers, and likewise those of the Pharisees, but Yours eat and drink?»

And He said to them, «Can you make the friends of the bridegroom fast while the bridegroom is with them?

But the days will come when the bridegroom will be taken away from them; then they will fast in those days.»

Then He spoke a parable to them: «No one puts a piece from a new garment on an old one; otherwise the new makes a tear, and also the piece that was taken out of the new does not match the old.

And no one puts new wine into old wineskins; or else the new wine will burst the wineskins and be spilled, and the wineskins will be ruined.

But new wine must be put into new wineskins, and both are preserved.

And no one, having drunk old wine, immediately desires new; for he says, «The old is better.»́

Церковнославянский (рус)

[Зач. 17.] Бы́сть же належа́щу Ему́ наро́ду, да бы́ша слы́шали сло́во Бо́жiе, и То́й бѣ́ стоя́ при е́зерѣ Геннисаре́тстѣ:

и ви́дѣ два́ корабля́ стоя́ща при е́зерѣ: ры́барiе же отше́дше от нею́, измыва́ху мре́жи.

Влѣ́зъ же въ еди́нъ от кораблю́, и́же бѣ́ Си́моновъ, моли́ его́ от земли́ отступи́ти ма́ло: и сѣ́дъ уча́ше изъ корабля́ наро́ды.

Я́коже преста́ глаго́ля, рече́ къ Си́мону: поступи́ во глубину́, и вве́рзите мре́жи ва́шя въ лови́тву.

И отвѣща́въ Си́монъ рече́ Ему́: Наста́вниче, объ но́щь всю́ тру́ждшеся, ничесо́же я́хомъ: по глаго́лу же Твоему́ вве́ргу мре́жу.

И се́ сотво́рше, я́ша мно́жество ры́бъ мно́го: протерза́шеся же мре́жа и́хъ.

И поману́ша прича́стникомъ, и́же бѣ́ху во друзѣ́мъ корабли́, да прише́дше помо́гутъ и́мъ: и прiидо́ша, и испо́лниша о́ба корабля́, я́ко погружа́тися и́ма.

Ви́дѣвъ же Си́монъ Пе́тръ, припаде́ къ колѣ́нома Иису́совома, глаго́ля: изы́ди от мене́, я́ко му́жъ грѣ́шенъ е́смь, Го́споди.

У́жасъ бо одержа́ше его́ и вся́ су́щыя съ ни́мъ, о лови́твѣ ры́бъ, я́же я́ша.

Та́кожде же Иа́кова и Иоа́нна сы́на Зеведе́ова, я́же бѣ́ста обе́щника Си́монови. И рече́ къ Си́мону Иису́съ: не бо́йся: отсе́лѣ бу́деши человѣ́ки ловя́.

И извле́кше [о́ба] корабля́ на зе́млю, оста́вльше вся́, вслѣ́дъ Его́ идо́ша.

[Зач. 18.] И бы́сть егда́ бѣ́ Иису́съ во еди́номъ от градо́въ, и се́, му́жъ испо́лнь прокаже́нiя: и ви́дѣвъ Иису́са, па́дъ ни́цъ, моля́ся Ему́, глаго́ля: Го́споди, а́ще хо́щеши, мо́жеши мя́ очи́стити.

И просте́ръ ру́ку, косну́ся его́, ре́къ: хощу́, очи́стися: и а́бiе прока́за отъи́де от него́.

И То́й заповѣ́да ему́ ни кому́же повѣ́дати: но ше́дъ покажи́ся иере́ови, и принеси́ о очище́нiи твое́мъ, я́коже повелѣ́ Моисе́й, во свидѣ́телство и́мъ.

Прохожда́ше же па́че сло́во о Не́мъ: и схожда́хуся наро́ди мно́зи слы́шати и цѣли́тися от Него́ от неду́гъ свои́хъ.

То́й же бѣ́ отходя́ въ пусты́ню и моля́ся.

[Зач. 19.] И бы́сть во еди́нъ от дні́й, и То́й бѣ́ учя́: и бѣ́ху сѣдя́ще фарисе́е и законоучи́телiе, и́же бѣ́ху пришли́ от вся́кiя ве́си Галиле́йскiя и Иуде́йскiя и Иерусали́мскiя: и си́ла Госпо́дня бѣ́ исцѣля́ющи и́хъ:

и се́ му́жiе нося́ще на одрѣ́ человѣ́ка, и́же бѣ́ разсла́бленъ, и иска́ху внести́ его́ и положи́ти предъ Ни́мъ:

и не обрѣ́тше кудѣ́ внести́ его́ наро́да ра́ди, взлѣ́зше на хра́мъ, сквозѣ́ скуде́лы {кро́въ скуде́льный} низвѣ́сиша его́ со одро́мъ на среду́ предъ Иису́са.

И ви́дѣвъ вѣ́ру и́хъ, рече́ ему́: человѣ́че, оставля́юттися грѣси́ твои́.

И нача́ша помышля́ти кни́жницы и фарисе́е, глаго́люще: кто́ е́сть се́й, и́же глаго́летъ хулы́, кто́ мо́жетъ оставля́ти грѣ́хи, то́кмо еди́нъ Бо́гъ?

Разумѣ́въ же Иису́съ помышле́нiя и́хъ, отвѣща́въ рече́ къ ни́мъ: что́ помышля́ете въ сердца́хъ ва́шихъ?

Что́ е́сть удо́бѣе, рещи́: оставля́юттися грѣси́ твои́? Или́ рещи́: воста́ни и ходи́?

Но да увѣ́сте, я́ко вла́сть и́мать Сы́нъ Человѣ́ческiй на земли́ отпуща́ти грѣхи́, [рече́ разсла́бленному:] тебѣ́ глаго́лю: воста́ни и возми́ о́дръ тво́й, и иди́ въ до́мъ тво́й.

И а́бiе воста́въ предъ ни́ми, взе́мъ, на не́мже лежа́ше, и́де въ до́мъ сво́й, сла́вя Бо́га.

И у́жасъ прiя́тъ всѣ́хъ, и сла́вляху Бо́га: и испо́лнишася стра́ха, глаго́люще, я́ко ви́дѣхомъ пресла́вная дне́сь.

[Зач. 20.] И посе́мъ изы́де, и узрѣ́ мытаря́ и́менемъ Леві́ю, сѣдя́ща на мы́тницѣ, и рече́ ему́: иди́ по Мнѣ́.

И оста́вль вся́, воста́въ вослѣ́дъ Его́ и́де.

И сотвори́ учрежде́нiе ве́лiе Леві́й Ему́ въ дому́ свое́мъ: и бѣ́ наро́дъ мытаре́й мно́гъ, и инѣ́хъ, и́же бя́ху съ ни́мъ возлежа́ще.

И ропта́ху кни́жницы на Него́ и фарисе́е, ко ученико́мъ Его́ глаго́люще: почто́ съ мытари́ и грѣ́шники я́сте и пiе́те?

И отвѣща́въ Иису́съ рече́ къ ни́мъ: не тре́буютъ здра́вiи врача́, но боля́щiи:

не прiидо́хъ призва́ти пра́ведныхъ, но грѣ́шныя въ покая́нiе.

[Зач. 21.] Они́ же рѣ́ша къ Нему́: почто́ ученицы́ Иоа́нновы постя́тся ча́сто и моли́твы творя́тъ, та́кожде и фарисе́йстiи, а Твои́ ядя́тъ и пiю́тъ?

О́нъ же рече́ къ ни́мъ: еда́ мо́жете сыны́ бра́чныя, до́ндеже жени́хъ съ ни́ми е́сть, сотвори́ти пости́тися?

Прiи́дутъ же дні́е, егда́ отъя́тъ бу́детъ от ни́хъ жени́хъ, и тогда́ постя́тся въ ты́я дни́.

Глаго́лаше же и при́тчу къ ни́мъ, я́ко никто́же приставле́нiя ри́зы но́вы приставля́етъ на ри́зу ве́тху: а́ще ли же ни́, и но́вую раздере́тъ, и ве́тсѣй не согласу́етъ е́же от но́ваго.

И никто́же влива́етъ вина́ но́ва въ мѣ́хи ве́тхи: а́ще ли же ни́, расто́ргнетъ но́вое вино́ мѣ́хи, и само́ излiе́тся, и мѣ́си поги́бнутъ:

но вино́ но́вое въ мѣ́хи но́вы влива́ти [подоба́етъ]: и обоя́ соблюду́тся.

И никто́же пи́въ ве́тхое, а́бiе хо́щетъ но́ваго: глаго́летъ бо: ве́тхое лу́чше е́сть.

Украинский (Огієнко)

І сталось, як тиснувся натовп до Нього, щоб почути Слово Боже, Він стояв біля озера Генісаретського.

І Він побачив два човни, що стояли край озера.
А рибалки, відійшовши від них, полоскали невода.

І Він увійшов до одного з човнів, що був Симонів, і просив, щоб він трохи відплив від землі.
І Він сів, та й навчав народ із човна.

А коли перестав Він навчати, промовив до Симона: Попливи на глибінь, і закиньте на полов свій невід.

А Симон сказав Йому в відповідь: Наставнику, цілу ніч ми працювали, і не вловили нічого, та за словом Твоїм укину невода.

А зробивши оце, вони безліч риби набрали і їхній невід почав прориватись…

І кивали вони до товаришів, що були в другім човні, щоб прийшли помогти їм.
Ті прийшли, та й наповнили обидва човни, аж стали вони потопати.

А як Симон Петро це побачив, то припав до колін Ісусових, кажучи: Господи, вийди від мене, бо я грішна людина!

Бо від полову риби, що зловили вони, обгорнув жах його та й усіх, хто з ним був,

також Якова й Івана, синів Зеведеєвих, що були спільниками Симона.
І сказав Ісус Симонові: Не лякайсь, від цього часу ти будеш ловити людей!

І вони повитягали на землю човни, покинули все, та й пішли вслід за Ним.

А як Він перебував в одному з міст, ось один чоловік, увесь укритий проказою, Ісуса побачивши, упав ницьма, та й благав Його, кажучи: Господи, коли хочеш, Ти можеш очистити мене!

А Він руку простяг, доторкнувся до нього й сказав: Хочу, будь чистий!
І зараз із нього проказа зійшла…

І звелів Він йому не казати нікому про це.
Але йди, покажися священикові, і принеси за своє очищення, як Мойсей наказав, на свідчення їм.

А чутка про Нього ще більше пішла, і багато народу приходило слухати та вздоровлятись від Нього з недугів своїх.

Він же відходив на місце самотнє й молився.

І сталось одного із днів, коли Він навчав, і сиділи фарисеї й законовчителі, що посходилися зо всіх сіл Галілеї й Юдеї та з Єрусалиму, а сила Господня готова була вздоровляти їх,

і ось люди на ложі принесли чоловіка, що розслаблений був, і намагалися внести його, і перед Ним покласти.

Не знайшовши ж кудою пронести його з-за народу, злізли на дім, і крізь стелю спустили із ложем його на середину перед Ісуса.

І, побачивши їхню віру, сказав Він йому: Чоловіче, прощаються тобі гріхи твої!

А книжники та фарисеї почали міркувати й казати: Хто ж Оцей, що богозневагу говорить?
Хто може прощати гріхи, окрім Бога Самого?…

Відчувши ж Ісус думки їхні, промовив у відповідь їм: Що міркуєте ви в серцях ваших?

Що легше: сказати: Прощаються тобі гріхи твої, чи сказати: Уставай та й ходи?

Але щоб ви знали, що Син Людський має владу на землі прощати гріхи, тож каже Він розслабленому: Кажу Я тобі: Уставай, візьми ложе своє, та й іди у свій дім!

І той зараз устав перед ними, узявши те, на чому лежав, і пішов у свій дім, прославляючи Бога.

І всіх жах обгорнув, і славили Бога вони.
І переповнились страхом, говорячи: Дивні речі сьогодні ми бачили!…

Після цього ж Він вийшов, і побачив митника, на ймення Левія, що сидів на митниці, та й промовив йому: Іди за Мною!

І, покинувши все, той устав, і пішов услід за Ним.

І справив Левій у своїм домі велику гостину для Нього.
І був натовп великий митників й інших, що сиділи з Ним при столі.

Фарисеї ж та книжники їхні нарікали на Нього, та учням Його говорили: Чому з митниками та із грішниками ви їсте та п́єте?

А Ісус відповів і промовив до них: Лікаря не потребують здорові, а слабі.

Не прийшов Я, щоб праведних кликати до покаяння, а грішних.

Вони ж відказали до Нього: Чому учні Іванові часто постять та моляться, також і фарисейські, а Твої споживають та п́ють?

Ісус же промовив до них: Чи ж ви можете змусити, щоб постили гості весільні, поки з ними ще є молодий?

Але прийдуть ті дні, коли заберуть молодого від них, тоді й постити будуть тих днів…

Розповів же і приказку їм: Ніхто латки з одежі нової в одежу стару не вставляє, а то подере й нову, а латка з нової старій не надасться.

І ніхто не вливає вина молодого в старі бурдюки, а то попрориває вино молоде бурдюки, і вино розіллється, і бурдюки пропадуть.

Але треба вливати вино молоде до нових бурдюків.

І ніхто, старе пивши, молодого не схоче, бо каже: Старе ліпше!

Узбекский

Языки

Бир куни Исо Генисарет кўли ёқасида турганда, халойиқ Худонинг каломини тинглаш учун Унинг ҳузурида тирбанд эди.

Исо кўл қирғоғида турган икки қайиқни кўрди. Балиқчилар шу орада қайиқдан чиқиб, тўрларини юваётган эдилар.

Қайиқлардан бири Симуннинг қайиғи эди. Исо унга тушиб, қирғоқдан бир оз нарироқ сузиб боришни Симундан илтимос қилди. Сўнг ўтириб, қайиқ ичидан халққа таълим беришга тушди.

Насиҳатларини тугатиб, Исо Симунга:- Чуқурроқ сувларга сузиб бориб, ўлжа учун тўрларингизни ташланглар, – деди.

Симун жавоб бериб:- Устоз, бизлар тун бўйи уриниб, ҳеч нарса тутолмадик. Лекин Сенинг сўзинг бўйича тўрни ташлайман, – деди.

Улар Исонинг айтганини қилгач, жуда кўп балиқ овладиларки, ҳатто тўрлари йиртилиб кетди.

Улар бошқа қайиқдаги ўртоқларига ёрдам беришлари учун ишора қилдилар. Ўртоқлари келиб, иккала қайиқни чўкар даражада тўлдириб олдилар.

Симун Бутрус буни кўрди-да, Исонинг тизига чўккалаб:- Ё Раббий! Менинг олдимдан кетгин, чунки мен гуноҳкор инсонман, – деди.

Улар тутган бундай мўл балиқ овидан ўзини ва у билан бирга бўлганларнинг ҳаммасини ваҳима босган эди.

Симуннинг шериклари Забадий ўғиллари Ёқуб билан Юҳанно ҳам ваҳимага тушишган эди.Исо Симунга қараб:- Қўрқма, бундан буён инсонларни овлайсан, – деди.

Улар иккита қайиқни қирғоққа тортдилар ва ҳаммасини қолдириб, Исонинг ортидан эргашдилар.

Исо бир шаҳарда бўлганда, бутун танаси мохов бўлган бир киши келиб қолди. У Исони кўриб, юз тубан ерга ташланди-да:- Эй Ҳазрат, агар истасанг, мени моховликдан поклай оласан, – деб ялинди.

Исо қўлини узатди ва унга тегизиб:- Истайман, пок бўл! – деб қўйди. Моховлик эса ўша заҳоти ундан ариди.

Исо унга буни ҳеч кимга айтмасликни тайинлади. Унга:- Бориб ўзингни руҳонийга кўрсат, дардинг ариганини тасдиқлатиш учун Мусо пайғамбар амр этган қурбонликларни келтириб бер; бундан ҳаммага далолат бўлсин, – деди.

Шу билан Исо ҳақидаги гап-сўз яна кўпроқ ёйилиб кетди. Тумонат халойиқ Уни тинглаш ва ўзларининг дардларидан фориғ бўлиш учун Унинг олдига йиғилиб келар эди.

У эса гоҳо-гоҳо хилват жойларга чекиниб, ибодат қилар эди.

Исо таълим бераётган кунларнинг бирида Жалила билан Яҳудия юртларининг ҳар бир қишлоғидан ҳамда Қуддусдан фарзийлар ва Таврот тафсирчилари келди. Улар ўтириб тинглар эканлар, хасталарни шифоловчи илоҳий куч Исода намоён бўлаётган эди.

Кимсалар тўшакда шол бир одамни олиб келдилар. Уни уйга, Исонинг олдига олиб киришга уриндилар.

Лекин одам кўплигидан бунинг иложини тополмай, уйнинг томига чиқиб, томни ёриб, шолни тўшаги билан ўртага, Исонинг олдигаёқ туширдилар.

Исо уларнинг эътиқодини кўриб: – Эй одам боласи, сенинг гуноҳларинг кечирилди, – деди.

Уламолар ва фарзийлар эса: “Куфрлик қилаётган бу Одам ким экан? Ёлғиз Худодан бошқа гуноҳларни ким кечира олади?” – деб мулоҳаза юрита бошладилар.

Исо уларнинг мулоҳазаларини сезиб, бунга жавобан:- Сизлар кўнгилда нималарни мулоҳаза қиляпсизлар? – деди.

- Нимани айтиш осонроқ: Гуноҳларинг кечирилди, деб айтишми, ёки: ўрнингдан туриб юра қол, деб айтишми?

Лекин Инсон Ўғлининг ер юзида гуноҳларни кечириш қудрати борлигини ҳам билиб қўйинглар!Шундай дейиши билан Исо шол одамга қайрилиб:- Сенга айтаман: Ўрнингдан тур, тўшагингни ол-да, уйингга юр! – деди.

Шол ўша заҳоти ҳамманинг кўз ўнгида ўрнидан туриб кетди, ўзи ётган тўшагини олиб, Худони улуғлаб уйига кетди.

Ҳаммани ваҳима босди. Худони олқишлар эканлар:- Биз ажиб ишлар кўрдик-да бугун, – дедилар қаттиқ қўрқиб.

Шундан сўнг Исо у ердан чиқиб, солиқ йиғадиган жойда ўтирган Левий номли солиқчини кўриб қолди, унга:- Менинг орқамдан юр! – деди.

У ўрнидан турди, ҳамма нарсасини қолдириб, Исонинг кетидан эргашди.

Сўнгра Левий ўз уйида Исо шарафига катта зиёфат берди. Улар билан бирга еб-ичиб ўтирганлар орасида оддий халқдан талай киши ва кўпгина солиқчилар бор эди.

Дин олимлари ва фарзийлар эса зорланиб, Исонинг шогирдларига:- Нега сизлар солиқчию гуноҳкорлар билан бирга еб-ичиб ўтирибсизлар? – дейишди.

Исо уларга шундай жавоб берди:- Соғлар эмас, беморлар табибга муҳтождир.

Мен тақводорларни эмас, гуноҳкорларни тавбага чақиргани келганман.

Яна Унга дедилар:- Мана, Яҳёнинг шогирдлари тез-тез рўза тутиб ибодат қилишади, фарзийларнинг шогирдлари ҳам худди шундай қилишади. Сенинг шогирдларинг-чи, нега еб-ичиб юрибдилар?

Исо уларга деди:- Куёв даврада бўлган вақтда тўй аҳлини рўза тутишга мажбур қилиб бўлармикин?

Бироқ куёв улардан жудо бўлган кунлар келади, ана ўшанда рўза тутадилар.

Исо уларга бир масални ҳам айтиб берди:- Ҳеч ким янги кийимдан йиртиб олиб, эски кийимга ямоқ солмайди. Акс ҳолда янги кийим йиртиқ-ямоқ бўлади ва янги кийимдан олинган ямоқ ҳам эски кийимга тўғри келмайди.

Шунингдек, ҳеч ким янги шаробни эски мешга қуймайди. Чунки янги шароб мешни йиртади, шароб тўкилади ва меш ҳам нобуд бўлади.

Аксинча, янги шаробни янги мешга қуйиш керак. [Шунда у ҳам, бу ҳам сақлаб қолинади.]

Ҳеч ким эски шаробни сипқирар экан, янгисини истамайди. “Эскиси ширин”, – деб ўтираверади.