Старий Заповіт: Бут. Вих. Лев. Чис. Втор. Нав. Суд. Рут. 1Сам. 2Сам. 1Цар. 2Цар. 1Хр. 2Хр. 1Ездр. Неем. Ест. Йов. Пс. Прип. Еккл. Пісн. Іс. Єр. Плач. Єз. Дан. Ос. Йоіл. Ам. Овд. Йона. Мих. Наум. Ав. Соф. Ог. Зах. Мал.
Новий Заповіт: Мт. Мк. Лк. Ів. Дії. 1Пет. 2Пет. 1Ів. 2Ів. 3Ів. Юд. Рим. 1Кор. 2Кор. Гал. Еф. Флп. Кол. 1Сол. 2Сол. 1Тим. 2Тим. Тит. Фил. Євр. Об.
 Скрыть
Азбука веры » Біблія » Діяння Апостолів » гл.16

Діяння Апостолів, Глава 16

Толкования
Толкования главы
16:1
см.:Рим.16:21;Флп.2:19;1Фес.1:1;
16:2
16:3
см.:1Кор.9:20;
16:4
см.:Деян.15:28;
16:5
16:6
16:7
16:8
16:9
16:10
16:11
16:12
16:13
16:14
16:15
16:16
16:17
16:18
см.:Мф.10:1;Мк.1:34;Мк.16:17;
16:19
16:20
16:21
16:22
см.:2Кор.11:25;1Фес.2:2;
16:23
16:24
16:25
16:26
см.:Деян.4:31;
16:27
16:28
16:29
16:30
16:31
см.:Мк.16:16;
16:32
16:33
16:34
16:35
16:36
16:37
см.:Деян.22:25;
16:38
16:39
16:40
Украинский (Огієнко)
І прибув він у Дервію й Лістру.
І ото був там один учень, на ім́я Тимофій, син наверненої однієї юдеянки, а батько був геллен.
Добре свідоцтво про нього давали брати, що були в Лістрі та в Іконії.
Павло захотів його взяти з собою, і, взявши, обрізав його через юдеїв, що були в тих місцях, бо всі знали про батька його, що був геллен.
Як міста ж переходили, то їм передавали, щоб вони берегли оті постанови, які видали в Єрусалимі апостоли та старші.
А Церкви зміцнювалися в вірі, і щоденно зростали кількістю.
А що Дух Святий їм не звелів провіщати слово в Азії, то вони перейшли через Фрігію та через країну галатську.
Дійшовши ж до Мізії, хотіли піти до Вітінії, та їм не дозволив Дух Ісусів.
Обминувши ж Мізію, прибули до Троади.
І Павлові з́явилось видіння вночі: якийсь македонянин став перед ним і благав його, кажучи: Прийди в Македонію, і нам поможи!
Як побачив він це видіння, то ми зараз хотіли піти в Македонію, зрозумівши, що Господь нас покликав звіщати їм Євангелію.
Тож відпливши з Троади, прибули ми навпрост у Самотракію, а другого дня до Неаполя,
звідтіля ж у Филипи, що є перше місто-осада в тій частині Македонії.
І пробули ми в цім місті днів кілька.
Дня ж суботнього вийшли ми з міста над річку, де, за звичаєм, було місце молитви, і, посідавши, розмовляли з жінками, що посходились.
Прислухалася й жінка одна, що звалася Лідія, купчиха кармазином з міста Тіятір, що Бога вона шанувала.
Господь же їй серце відкрив, щоб уважати на те, що Павло говорив.
А коли охристилась вона й її дім, то благала нас, кажучи: Якщо ви признали, що вірна я Господеві, то прийдіть до господи моєї й живіть.
І змусила нас.
І сталось, як ми йшли на молитву, то нас перестріла служниця одна, що мала віщунського духа, яка ворожбитством давала великий прибуток панам своїм.
Вона йшла слідкома за Павлом та за нами, і кричала, говорячи: Оці люди це раби Всевишнього Бога, що вам провіщають дорогу спасіння!
І багато днів вона це робила.
І обуривсь Павло, і, обернувшись, промовив до духа: У Ім́я Ісуса Христа велю я тобі вийди з неї!
І того часу той вийшов.
А пани її, бачивши, що пропала надія на їхній прибуток, схопили Павла й Силу, і потягли їх на ринок до старших.
Коли ж їх привели до начальників, то сказали: Ці люди, юдеї, наше місто бунтують,
і навчають звичаїв, яких нам, римлянам, не годиться приймати, ані виконувати.
І натовп піднявся на них.
А начальники здерли одежу із них, та звеліли їх різками сікти.
І, завдавши багато їм ран, посадили в в́язницю, наказавши в́язничному дозорцеві, щоб їх пильно стеріг.
Одержавши такого наказа, той їх повкидав до внутрішньої в́язниці, а їхні ноги забив у колоди.
А північної пори Павло й Сила молилися, і Богові співали, а ув́язнені слухали їх.
І ось нагло повстало велике трясіння землі, аж основи в́язничні були захиталися!
І повідчинялися зараз усі двері, а кайдани з усіх поспадали…
Як прокинувся ж сторож в́язничний, і побачив відчинені двері в́язниці, то витяг меча та й хотів себе вбити, мавши думку, що повтікали ув́язнені.
А Павло скрикнув голосом гучним, говорячи: Не чини собі жодного зла, бо всі ми ось тут!
Зажадавши ж той світла, ускочив, і тремтячий припав до Павла та до Сили.
І вивів їх звідти й спитав: Добродії!
Що треба робити мені, щоб спастися?
А вони відказали: Віруй в Господа Ісуса, і будеш спасений ти сам та твій дім.
І Слово Господнє звіщали йому та й усім, хто був у домі його.
І сторож забрав їх того ж часу вночі, їхні рани обмив, і охристився негайно він сам та його всі домашні.
І він їх запровадив до дому свого, і поживу поставив, і радів із усім домом своїм, що ввірував у Бога.
А коли настав день, то прислали начальники слуг поліційних, наказуючи: Відпусти тих людей!
І сказав той в́язничний дозорець слова ці Павлові: що прислали начальники, щоб вас відпустити.
Отож, вийдіть тепер та й з миром ідіть!
А Павло відказав їм: Нас, римлян, незасуджених, різками сікли прилюдно, і до в́язниці всадили, а тепер нас таємно виводять?
Але ні!
Хай вони самі прийдуть, та й виведуть нас!
Ці ж слова поліційні слуги донесли начальникам.
А ті налякались, почувши, що римляни вони.
І прийшли, та їх перепросили, а вивівши, благали, щоб із міста пішли.
І, вийшовши з в́язниці, прибули вони до Лідії, а з братами побачившись, потішили їх та й пішли.
Синодальный
1 Вторичное посещение Церквей Павлом; обрезание Тимофея. 6 Призыв из Македонии в видении Павлу и отправка его в Филиппы. 11 Крещение Лидии и принятие ею в дом Павла и его спутников. 16 Исцеление служанки–прорицательницы; избиение и арест Павла и Силы. 25 Освобождение их чрез землетрясение; обращение темничного стража. 35 Уход из Филипп по просьбе воевод.
Дошел он до Дервии и Листры. И вот, там был некоторый ученик, именем Тимофей, которого мать была Иудеянка уверовавшая, а отец Еллин,
и о котором свидетельствовали братия, находившиеся в Листре и Иконии.
Его пожелал Павел взять с собою; и, взяв, обрезал его ради Иудеев, находившихся в тех местах; ибо все знали об отце его, что он был Еллин.
Проходя же по городам, они предавали верным соблюдать определения, постановленные апостолами и пресвитерами в Иерусалиме.
И церкви утверждались верою и ежедневно увеличивались числом.
Пройдя через Фригию и Галатийскую страну, они не были допущены Духом Святым проповедовать слово в Асии.
Дойдя до Мисии, предпринимали идти в Вифинию; но Дух не допустил их.
Миновав же Мисию, сошли они в Троаду.
И было ночью видение Павлу: предстал некий муж, Македонянин, прося его и говоря: приди в Македонию и помоги нам.
После сего видения, тотчас мы положили отправиться в Македонию, заключая, что призывал нас Господь благовествовать там.
Итак, отправившись из Троады, мы прямо прибыли в Самофракию, а на другой день в Неаполь,
оттуда же в Филиппы: это первый город в той части Македонии, колония. В этом городе мы пробыли несколько дней.
В день же субботний мы вышли за город к реке, где, по обыкновению, был молитвенный дом, и, сев, разговаривали с собравшимися там женщинами.
И одна женщина из города Фиатир, именем Лидия, торговавшая багряницею, чтущая Бога, слушала; и Господь отверз сердце ее внимать тому, что говорил Павел.
Когда же крестилась она и домашние ее, то просила нас, говоря: если вы признали меня верною Господу, то войдите в дом мой и живите у меня. И убедила нас.
[Зач. 38.] Случилось, что, когда мы шли в молитвенный дом, встретилась нам одна служанка, одержимая духом прорицательным, которая через прорицание доставляла большой доход господам своим.
Идя за Павлом и за нами, она кричала, говоря: сии человеки – рабы Бога Всевышнего, которые возвещают нам путь спасения.
Это она делала много дней. Павел, вознегодовав, обратился и сказал духу: именем Иисуса Христа повелеваю тебе выйти из нее. И дух вышел в тот же час.
Тогда господа ее, видя, что исчезла надежда дохода их, схватили Павла и Силу и повлекли на площадь к начальникам.
И, приведя их к воеводам, сказали: сии люди, будучи Иудеями, возмущают наш город
и проповедуют обычаи, которых нам, Римлянам, не следует ни принимать, ни исполнять.
Народ также восстал на них, а воеводы, сорвав с них одежды, велели бить их палками
и, дав им много ударов, ввергли в темницу, приказав темничному стражу крепко стеречь их.
Получив такое приказание, он ввергнул их во внутреннюю темницу и ноги их забил в колоду.
Около полуночи Павел и Сила, молясь, воспевали Бога; узники же слушали их.
Вдруг сделалось великое землетрясение, так что поколебалось основание темницы; тотчас отворились все двери, и у всех узы ослабели.
Темничный же страж, пробудившись и увидев, что двери темницы отворены, извлек меч и хотел умертвить себя, думая, что узники убежали.
Но Павел возгласил громким голосом, говоря: не делай себе никакого зла, ибо все мы здесь.
Он потребовал огня, вбежал в темницу и в трепете припал к Павлу и Силе,
и, выведя их вон, сказал: государи мои! что мне делать, чтобы спастись?
Они же сказали: веруй в Господа Иисуса Христа, и спасешься ты и весь дом твой.
И проповедали слово Господне ему и всем, бывшим в доме его.
И, взяв их в тот час ночи, он омыл раны их и немедленно крестился сам и все домашние его.
И, приведя их в дом свой, предложил трапезу и возрадовался со всем домом своим, что уверовал в Бога.
Когда же настал день, воеводы послали городских служителей сказать: отпусти тех людей.
Темничный страж объявил о сем Павлу: воеводы прислали отпустить вас; итак, выйдите теперь и идите с миром.
Но Павел сказал к ним: нас, Римских граждан, без суда всенародно били и бросили в темницу, а теперь тайно выпускают? нет, пусть придут и сами выведут нас.
Городские служители пересказали эти слова воеводам, и те испугались, услышав, что это Римские граждане.
И, придя, извинились перед ними и, выведя, просили удалиться из города.
Они же, выйдя из темницы, пришли к Лидии и, увидев братьев, поучали их, и отправились.
Después llegó a Derbe y a Listra. Había allí cierto discípulo llamado Timoteo, hijo de una mujer judía creyente, pero de padre griego;
y daban buen testimonio de él los hermanos que estaban en Listra y en Iconio.
Quiso Pablo que este fuera con él; y tomándolo, lo circuncidó por causa de los judíos que había en aquellos lugares, pues todos sabían que su padre era griego.
Al pasar por las ciudades, les comunicaban las decisiones que habían acordado los apóstoles y los ancianos que estaban en Jerusalén, para que las guardaran.
Así que las iglesias eran animadas en la fe y aumentaban en número cada día.
Atravesando Frigia y la provincia de Galacia, les fue prohibido por el Espíritu Santo hablar la palabra en Asia;
y cuando llegaron a Misia, intentaron ir a Bitinia, pero el Espíritu no se lo permitió.
Entonces, pasando junto a Misia, descendieron a Troas.
Una noche, Pablo tuvo una visión. Un varón macedonio estaba en pie, rogándole y diciendo: «Pasa a Macedonia y ayúdanos.»
Cuando vio la visión, en seguida procuramos partir para Macedonia, dando por cierto que Dios nos llamaba para que les anunciáramos el evangelio.
Zarpando, pues, de Troas, navegamos directamente a Samotracia, el día siguiente a Neápolis
y de allí a Filipos, que es la primera ciudad de la provincia de Macedonia, y una colonia. Estuvimos en aquella ciudad algunos días.
Un sábado salimos fuera de la puerta, junto al río, donde solía hacerse la oración. Nos sentamos y hablamos a las mujeres que se habían reunido.
Entonces una mujer llamada Lidia, vendedora de púrpura, de la ciudad de Tiatira, que adoraba a Dios, estaba oyendo. El Señor le abrió el corazón para que estuviera atenta a lo que Pablo decía,
y cuando fue bautizada, junto con su familia, nos rogó diciendo:

—Si habéis juzgado que yo sea fiel al Señor, hospedaos en mi casa.

Y nos obligó a quedarnos.

Aconteció que mientras íbamos a la oración, nos salió al encuentro una muchacha que tenía espíritu de adivinación, la cual daba gran ganancia a sus amos, adivinando.
Ésta, siguiendo a Pablo y a nosotros, gritaba:

—¡Estos hombres son siervos del Dios Altísimo! Ellos os anuncian el camino de salvación.

Esto lo hizo por muchos días, hasta que, desagradando a Pablo, se volvió él y dijo al espíritu:

—Te mando en el nombre de Jesucristo que salgas de ella.

Y salió en aquella misma hora.

Pero al ver sus amos que había salido la esperanza de su ganancia, prendieron a Pablo y a Silas, y los trajeron al foro, ante las autoridades.
Los presentaron a los magistrados y dijeron:

—Estos hombres, siendo judíos, alborotan nuestra ciudad

y enseñan costumbres que no nos es lícito recibir ni hacer, pues somos romanos.
Entonces se agolpó el pueblo contra ellos; y los magistrados, rasgándoles las ropas, ordenaron azotarlos con varas.
Después de haberlos azotado mucho, los echaron en la cárcel, mandando al carcelero que los guardara con seguridad.
El cual, al recibir esta orden, los metió en el calabozo de más adentro y les aseguró los pies en el cepo.
Pero a medianoche, orando Pablo y Silas, cantaban himnos a Dios; y los presos los oían.
Entonces sobrevino de repente un gran terremoto, de tal manera que los cimientos de la cárcel se sacudían; y al instante se abrieron todas las puertas, y las cadenas de todos se soltaron.
Se despertó el carcelero y, al ver abiertas las puertas de la cárcel, sacó la espada y se iba a matar, pensando que los presos habían huido.
Pero Pablo le gritó:

—¡No te hagas ningún mal, pues todos estamos aquí!

Él entonces pidió una luz, se precipitó adentro y, temblando, se postró a los pies de Pablo y de Silas.
Los sacó y les dijo:

—Señores, ¿qué debo hacer para ser salvo?

Ellos dijeron:

—Cree en el Señor Jesucristo, y serás salvo tú y tu casa.

Y le hablaron la palabra del Señor a él y a todos los que estaban en su casa.
Él, tomándolos en aquella misma hora de la noche, les lavó las heridas, y en seguida se bautizó con todos los suyos.
Luego los llevó a su casa, les puso la mesa y se regocijó con toda su casa de haber creído a Dios.
Cuando fue de día, los magistrados enviaron guardias a decir:

—Suelta a esos hombres.

El carcelero hizo saber estas palabras a Pablo:

—Los magistrados han mandado a decir que se os suelte; así que ahora salid y marchaos en paz.

Pero Pablo le dijo:

—Después de azotarnos públicamente sin sentencia judicial y siendo ciudadanos romanos, nos echaron en la cárcel, ¿y ahora nos liberan encubiertamente? No, por cierto, sino vengan ellos mismos a sacarnos.

Los guardias hicieron saber estas palabras a los magistrados, los cuales tuvieron miedo al oír que eran romanos.
Fueron y se excusaron; los sacaron y les pidieron que salieran de la ciudad.
Entonces, saliendo de la cárcel, entraron en casa de Lidia y, habiendo visto a los hermanos, los consolaron y se fueron.
Глава:
Толкования стиха Скопировать ссылку Скопировать текст Добавить в избранное
Библ. энциклопедия Библейский словарь Словарь библ. образов Практическая симфония

Настройки

Цитата из Библии каждое утро
TG: t.me/azbible
Viber: vb.me/azbible