Азбука веры » Би́блия » И́ова » гл.38

И́ова, Глава 38

Толкования

Толкования главы

38:1

см.:Исх.19:18;3Цар.19:11;Иез.1:4;

38:2

см.:Иов.40:2;

см.:Быт.1:1;

см.:Притч.30:4;

см.:Иов.26:7;

см.:Дан.7:10;

см.:Иов.26:10;

38:9

38:10

см.:Притч.8:29;Пс.103:9;

38:11

38:12

38:13

38:14

38:15

см.:Иов.18:5-6;Иез.30:22;

38:16

см.:Пс.76:20;

38:17

см.:Иов.10:21;Ис.14:9;

38:18

38:19

38:20

38:21

см.:Пс.38:5;

38:22

38:23

см.:Исх.9:14-15;Нав.10:11;

38:24

38:25

см.:Пс.134:7;Иер.10:13;

38:26

38:27

см.:Пс.106:35;

38:28

см.:Иов.5:10;Иов.36:27;Иер.14:22;

38:29

38:30

38:31

см.:Иов.9:9;Ис.13:10;

38:32

38:33

см.:Иер.31:35;

38:34

38:35

38:36

см.:Иов.32:8;

38:37

см.:Иов.26:8;

38:38

38:39

см.:Пс.103:21;

38:40

38:41

см.:Пс.146:9;

Церковнославянский (рус)

Преста́вшу же Елiу́су от бесѣ́ды, рече́ Госпо́дь Иову сквозѣ́ бу́рю и о́блаки:

кто́ се́й скрыва́яй от мене́ совѣ́тъ, содержа́й же глаго́лы въ се́рдцы, мене́ же ли мни́тся утаи́ти?

Препоя́ши я́ко му́жъ чре́сла твоя́: вопрошу́ же тя́, ты́ же ми́ отвѣща́й.

Гдѣ́ бы́лъ еси́, егда́ основа́хъ зе́млю? возвѣсти́ ми, а́ще вѣ́си ра́зумъ.

Кто́ положи́ мѣ́ры ея́, а́ще вѣ́си? или́ кто́ наведы́й ве́рвь на ню́?

На че́мже столпи́ ея́ утвержде́ни су́ть? кто́же е́сть положи́вый ка́мень краеуго́лный на не́й?

Егда́ [сотворе́ны] бы́ша звѣ́зды, восхвали́ша мя́ гла́сомъ ве́лiимъ вси́ а́нгели мои́.

Загради́хъ же мо́ре враты́, егда́ излива́шеся изъ чре́ва ма́тере своея́ исходя́щее:

положи́хъ же ему́ о́блакъ во одѣя́нiе, мгло́ю же пови́хъ е́:

и положи́хъ ему́ предѣ́лы, обложи́въ затво́ры и врата́:

рѣ́хъ же ему́: до сего́ до́йдеши и не пре́йдеши, но въ тебѣ́ сокруша́тся во́лны твоя́.

Или́ при тебѣ́ соста́вихъ свѣ́тъ у́треннiй, денни́ца же вѣ́сть чи́нъ сво́й,

я́тися кри́лъ земли́, оттрясти́ нечести́выя от нея́?

Или́ ты́, бре́нiе взе́мъ, от земли́ созда́лъ еси́ живо́тно, и глаго́ливаго сего́ посади́лъ еси́ на земли́?

Отя́лъ же ли еси́ от нечести́выхъ свѣ́тъ, мы́шцу же го́рдыхъ сокруши́лъ ли еси́?

Прише́лъ же ли еси́ на исто́чники мо́ря, во слѣда́хъ же бе́здны ходи́лъ ли еси́?

Отверза́ются же ли тебѣ́ стра́хомъ врата́ сме́ртная, вра́тницы же а́довы ви́дѣвше тя́ убоя́шася ли?

Навы́клъ же ли еси́ широты́ поднебе́сныя? Повѣ́ждь у́бо ми́, коли́ка е́сть?

Въ ко́ей же земли́ вселя́ется свѣ́тъ, тмѣ́ же ко́е е́сть мѣ́сто?

А́ще у́бо введе́ши мя́ въ предѣ́лы и́хъ, а́ще же ли и вѣ́си стези́ и́хъ?

Вѣ́мъ у́бо, я́ко тогда́ рожде́нъ еси́, число́ же лѣ́тъ твои́хъ мно́го.

Прише́лъ же ли еси́ въ сокро́вища снѣ́жная, и сокро́вища гра́дная ви́дѣлъ ли еси́?

подлежа́тъ же ли тебѣ́ въ ча́съ враго́въ, въ де́нь бра́ней и ра́ти?

Отку́ду же исхо́дитъ сла́на, или́ разсыпа́ется ю́гъ на поднебе́сную?

Кто́ же угото́ва дождю́ ве́лiю пролiя́нiе, и пу́ть мо́лнiи и гро́ма,

одожди́ти на зе́млю, на не́йже нѣ́сть му́жа, пусты́ню, идѣ́же человѣ́ка нѣ́сть въ не́й,

насы́тити непроходи́му и ненаселе́ну, и прозя́бнути исхо́дъ зла́ка?

Кто́ есть дождю́ оте́цъ? кто́ же е́сть роди́вый ка́пли ро́сныя?

Изъ чiего́ чре́ва исхо́дитъ ле́дъ? Сла́ну же на небеси́ кто́ роди́лъ,

я́же нисхо́дитъ я́ко вода́ теку́щая? Лице́ нечести́ва кто́ устраши́?

Разумѣ́лъ же ли еси́ соу́зъ плiа́дъ, и огражде́нiе орiо́ново отве́рзлъ ли еси́?

Или́ отве́рзеши зна́менiя небе́сная во вре́мя свое́? и вече́рнюю звѣзду́ за власы́ ея́ привлече́ши ли?

Вѣ́си же ли премѣне́нiя небе́сная, или́ быва́ющая вку́пѣ подъ небесе́мъ?

Призове́ши же ли о́блакъ гла́сомъ? и тре́петомъ воды́ вели́кiя послу́шаетъ ли тя́?

По́слеши же ли мо́лнiи, и по́йдутъ? реку́тъ же ли ти́: что́ есть?

Кто́ же да́лъ е́сть жена́мъ тка́нiя му́дрость, или́ испещре́нiя хи́трость?

Кто́ же изчисля́яй о́блаки прему́дростiю, не́бо же на зе́млю преклони́лъ,

разлiя́ся же я́ко земля́ пра́хъ, спая́хъ же е́, а́ки ка́менемъ, на четы́ри у́глы?

Улови́ши же ли льва́мъ я́дь, и ду́шы змие́въ насы́тиши ли?

убоя́шася бо на ло́жахъ свои́хъ и сѣдя́тъ въ де́брехъ уловля́юще.

Кто́ же вра́ну угото́ва пи́щу? пти́чищи бо его́ ко Го́споду воззва́ша, облета́юще бра́шна и́щуще.

Украинский (Огієнко)

Тоді відповів Господь Йову із бурі й сказав:

Хто то такий, що затемнює раду словами без розуму?

Підпережи но ти стегна свої, як мужчина, а Я буду питати тебе, ти ж Мені поясни!

Де ти був, коли землю основував Я?
Розкажи, якщо маєш знання!

Хто основи її положив, чи ти знаєш?
Або хто розтягнув по ній шнура?

У що підстави її позапущувані, або хто поклав камінь наріжний її,

коли разом співали всі зорі поранні та радісний окрик здіймали всі Божі сини?

І хто море воротами загородив, як воно виступало, немов би з утроби виходило,

коли хмари поклав Я за одіж йому, а імлу за його пелюшки,

і призначив йому Я границю Свою та поставив засува й ворота,

і сказав: Аж досі ти дійдеш, не далі, і тут ось межа твоїх хвиль гордовитих?

Чи за своїх днів ти наказував ранкові?
Чи досвітній зорі показав її місце,

щоб хапалась за кінці землі та посипались з неї безбожні?

Земля змінюється, мов та глина печатки, і стають, немов одіж, вони!

І нехай від безбожних їх світло відійметься, а високе рамено зламається!

Чи ти сходив коли аж до морських джерел, і чи ти переходжувався дном безодні?

Чи для тебе відкриті були брами смерти, і чи бачив ти брами смертельної тіні?

Чи широкість землі ти оглянув?
Розкажи, якщо знаєш це все!

Де та дорога, що світло на ній пробуває?
А темрява де її місце,

щоб узяти її до границі її, і щоб знати стежки її дому?

Знаєш ти, бо тоді народився ж ти був, і велике число твоїх днів!

Чи доходив коли ти до схованок снігу, і схованки граду ти бачив,

які Я тримаю на час лихоліття, на день бою й війни?

Якою дорогою ділиться вітер, розпорошується по землі вітерець?

Хто для зливи протоку провів, а для громовиці дорогу,

щоб дощити на землю безлюдну, на пустиню, в якій чоловіка нема,

щоб пустиню та пущу насичувати, і щоб забезпечити вихід траві?

Чи є батько в доща, чи хто краплі роси породив?

Із чиєї утроби лід вийшов, а іній небесний хто його породив?

Як камінь, тужавіють води, а поверхня безодні ховається.

Чи зв́яжеш ти зав́язки Волосожару, чи розв́яжеш віжки в Оріона?

Чи виведеш часу свого Зодіяка, чи Воза з синами його попровадиш?

Чи ти знаєш устави небес?
Чи ти покладеш на землі їхню владу?

Чи підіймеш свій голос до хмар, і багато води тебе вкриє?

Чи блискавки ти посилаєш, і підуть вони, й тобі скажуть Ось ми?

Хто мудрість вкладає людині в нутро?
Або хто дає серцеві розум?

Хто мудрістю хмари зрахує, і хто може затримати небесні посуди,

коли порох зливається в зливки, а кавалки злипаються?

Чи здобич левиці ти зловиш, і заспокоїш життя левчуків,

як вони по леговищах туляться, на чатах сидять по кущах?

Хто готує для крука поживу його, як до Бога кричать його діти, як без їжі блукають вони?

Латинский (Nova Vulgata)

Respondens autem Dominus Iob de turbine dixit:

«Quis est iste obscurans consilium sermonibus imperitis?

Accinge sicut vir lumbos tuos; interrogabo te, et edoce me.

Ubi eras, quando ponebam fundamenta terrae? Indica mihi, si habes intellegentiam.

Quis posuit mensuras eius, si nosti? Vel quis tetendit super eam lineam?

Super quo bases illius solidatae sunt? Aut quis demisit lapidem angularem eius,

cum clamarent simul astra matutina, et iubilarent omnes filii Dei?

Quis conclusit ostiis mare, quando erumpebat quasi de visceribus procedens,

cum ponerem nubem vestimentum eius et caligine illud quasi fascia obvolverem?

Definivi illud terminis meis et posui vectem et ostia

et dixi: Usque huc venies et non procedes amplius et hic confringes tumentes fluctus tuos.

Numquid in diebus tuis praecepisti diluculo et assignasti aurorae locum suum,

et, cum extrema terrae teneres, excussi sunt impii ex ea?

Vertetur in lutum signatum et stabit sicut vestimentum.

Cohibetur ab impiis lux sua, et brachium excelsum confringetur.

Numquid ingressus es scaturigines maris et in novissimis abyssi deambulasti?

Numquid apertae sunt tibi portae mortis, et ostia tenebrosa vidisti?

Numquid considerasti latitudinem terrae? Indica mihi, si nosti omnia:

In qua via lux habitet, et tenebrarum quis locus sit;

ut ducas unumquodque ad terminos suos et intellegas semitas domus eius?

Novisti, nam tunc natus eras, et numerus dierum tuorum multus!

Numquid ingressus es thesauros nivis aut thesauros grandinis aspexisti,

quae praeparavi in tempus angustiae, in diem pugnae et belli?

Per quam viam spargitur lux, diffunditur ventus urens super terram?

Quis dedit vehementissimo imbri cursum et viam fulmini tonanti,

ut plueret super terram absque homine, in deserto, ubi nullus mortalium commoratur,

ut impleret inviam et desolatam et produceret herbas in terra arida?

Quis est pluviae pater, vel quis genuit stillas roris?

De cuius sinu egressa est glacies, et pruinam de caelo quis genuit?

In similitudinem lapidis aquae durantur, et superficies abyssi constringitur.

Numquid coniungere valebis nexus stellarum Pleiadum aut funiculum Arcturi poteris solvere?

Numquid produces Coronam in tempore suo et Ursam cum filiis ducis tu?

Numquid nosti leges caeli et pones scripturam eius in terra?

Numquid elevabis in nebula vocem tuam, et impetus aquarum operiet te?

Numquid mittes fulgura, et ibunt et dicent tibi: "Adsumus!"?

Quis posuit in visceribus ibis sapientiam, vel quis dedit gallo intellegentiam?

Quis recensebit nubes in sapientia, et utres caeli quis declinabit,

quando funditur pulvis in solidum, et glebae compinguntur?

Numquid capies leaenae praedam et animam catulorum eius implebis,

quando cubant in antris et in specubus insidiantur?

Quis praeparat corvo escam suam, quando pulli eius clamant ad Deum vagantes, eo quod non habeant cibos?

Таджикский

Языки

Ва Парвардигор ба Айюб аз миёни тундбод ҷавоб гардонда, гуфт:

«Он кист, ки машварати Маро бо суханони бемаънӣ торик мекунад?

Канӣ Ку, камари худро мисли мард бибанд: Ман ба ту савол хоҳам дод, ва ту ба Ман бифаҳмон.

Вақте ки Ман бунёди заминро мениҳодам, ту куҷо будӣ? Бигӯ, агар аз хирад хабардор бошӣ.

Кист, ки андозаҳои онро муайян намуд? Оё медонӣ? Ё кист, ки шоқулро ресмонро бар он кашид?

Пояҳои он бар чӣ чиз ниҳода шудааст, ё кист, ки санги кунҷи онро гузошт,

Дар сурате ки ситорагони субҳ якҷоя сурудхонӣ мекарданд ва ҳамаи фарзандони Худо нидоҳои шодӣ медоданд?

Ва кист, ки баҳрро бо дарвозаҳо баст, ҳангоме ки он аз батн ҷаста берун меомад,

Ҳангоме ки Ман абрро либоси он ва меғро парпечи он гардондам,

Ва низоми Худро барои он барқарор намудам, ва ғалақаю дарвозаҳо гузоштам,

Ва гуфтам: “То ба ин ҷо биё, ва аз он набояд бигзарӣ, ва дар ин ҷо саркашии мавҷҳоят боздошта хоҳад шуд”?

Оё ту дар яке аз рӯзҳои умри худ ба субҳидам фармудаӣ ва ба шафақ макони онро нишон додаӣ,

То ки канорҳои заминро фаро гирад ва бадкорон аз он афшонда шаванд,

Ва он мисли гили зери мӯҳр тағйир ёбад, ва ҳама чиз мисли либоспӯшида гардад?

Ва бадкорон аз нурашон маҳрум шаванд, ва бозуии баланд шикаста гардад?

Оё ту ба чашмаҳои қаъри баҳр фуруд омадаӣ? Ва ба поёни обҳои азим расидаӣ?

Оё дарвозаи марг барои ту кушода шудааст? Ва дарвозаи сояи маргро дидаӣ¬?

Оё ту ба фазои замин назар андохтаӣ? Бигӯ, агар аз ҳамааш хабардор бошӣ.

Роҳи манзили нур чӣ гуна аст, ва макони торикӣ куҷост,

То ки онро ба ҳудудаш бирасонӣ, ва роҳҳои хонаи онро ба хубӣ бидонӣ?

Ба ростӣ, ту ин чизҳоро медонӣ, зеро он вақт таваллуд ёфтаӣ, ва шумораи рӯзҳоят бузург аст.

Оё ту ба хазинаҳои барф фуруд омадаӣ, ва хазинаҳои жоларо дидаӣ,

Ки онҳоро Ман барои замони тангӣ, барои рӯзҳои муҳориба ва ҷанг нигоҳ доштаам?

Бо кадом роҳ нур тақсим мешавад, ва боди шарқӣ ба замин паҳн мегардад?

Кист, ки сойе маҷрое ҷараёнгоҳе барои борони сел сохт, ва роҳе барои барқи тундарҳо,

То ки бар замини беодам бориш кунад, дар биёбоне ки касе дар он нест,

Барои он ки дашти хушку холиро сероб намояд, ва аз он майсаи алаф бирӯёнад?

Оё борон падар дорад? Ё кист, ки қатраҳои шабнамро ба вуҷуд оварад?

Кист, ки аз батнаш ях берун омад? Ва кист, ки қирави осмонро ба вуҷуд овард?

Об мисли санг сахт мешавад, ва сатҳи обҳои азим зери ях пинҳон мегардад.

Оё ту гиреҳҳои Парвинро бастаӣ? Ё бандҳои Ҷабборро метавонӣ бикшоӣ?

Оё ту метавонӣ ситораҳои бурҷи дувоздаҳгонаро дар сари вақташ берун оварӣ ва Дубби Акбарро бо бачагонаш роҳбарӣ намоӣ?

Оё ту низоми осмонро медонӣ? Оё ҳукми онро метавонӣ бар замин барқарор намоӣ?

Оё овози худро метавонӣ ба абрҳо баланд кунӣ, то ки туро оби фаровоне бипӯшонад?

Оё ту барқҳоро метавонӣ бифиристӣ, то ки онҳо бираванд ва ба ту бигӯянд: “Лаббай!”?.

Кист, ки ҳикматро дар дил ниҳод? Ё кист, ки хирадро ба рӯҳ бахшид?

Кист, ки бо ҳикмат абрҳоро дар шумор меоварад? Ва кист, ки машкҳои осмонро мерезад,

Дар сурате ки хок ба гил табдил ёфта, сахт мешавад, ва кулӯхҳо ба ҳамдигар мечаспанд?

Оё ту нахчирро барои шери мода сайд менамоӣ, ва иштиҳои шерҳои ҷавонро қонеъ мегардонӣ,

Вақте ки онҳо дар лонаҳо мехобанд, ё дар беша нишаста, камин мегиранд?

Кист, ки хӯроки зоғро омода мекунад, вақте ки бачаҳояш сӯи Худо фарёд мекунанд бармеоваранд ва аз сабаби боиси бехӯрокӣ овора шуда мегарданад?