Нача́ша же На́нь ва́дити, глаго́люще: Сего́ обрѣто́хомъ развраща́юща язы́къ на́шъ и возбраня́юща ке́сареви да́нь дая́ти, глаго́люща Себе́ Христа́ Царя́ бы́ти.

Пила́тъ же вопроси́ Его́, глаго́ля: Ты́ ли еси́ Ца́рь Иуде́омъ? О́нъ же отвѣща́въ рече́ ему́: ты́ глаго́леши.

Пила́тъ же рече́ ко архiере́омъ и наро́ду: нико́еяже обрѣта́ю вины́ въ человѣ́цѣ се́мъ.

Они́ же крѣпля́хуся глаго́люще, я́ко развраща́етъ лю́ди, учя́ по все́и Иуде́и, наче́нъ от Галиле́и до здѣ́.

Пила́тъ же слы́шавъ Галиле́ю, вопроси́, а́ще человѣ́къ Галиле́анинъ е́сть?

И разумѣ́въ, я́ко от о́бласти И́родовы е́сть, посла́ Его́ ко И́роду, су́щу и тому́ во Иерусали́мѣ въ ты́я дни́.

И́родъ же ви́дѣвъ Иису́са ра́дъ бы́сть зѣло́: бѣ́ бо жела́я от мно́га вре́мене ви́дѣти Его́, зане́ слы́шаше мно́га о Не́мъ: и надѣ́яшеся зна́менiе нѣ́кое ви́дѣти от Него́ быва́емо.

Вопроша́ше же Его́ словесы́ мно́гими: О́нъ же ничесо́же отвѣщава́ше ему́.

Стоя́ху же архiере́е и кни́жницы, прилѣ́жно ва́дяще На́нь.

Укори́въ же Его́ И́родъ съ во́и свои́ми и поруга́вся, обо́лкъ Его́ въ ри́зу свѣ́тлу, возврати́ Его́ къ Пила́ту.

Бы́ста же дру́га И́родъ же и Пила́тъ въ то́й де́нь съ собо́ю: пре́жде бо бѣ́ста вражду́ иму́ща между́ собо́ю.

Пила́тъ же созва́въ архiере́и и кня́зи и лю́ди,

рече́ къ ни́мъ: приведо́сте ми́ Человѣ́ка Сего́, я́ко развраща́юща лю́ди: и се́ а́зъ предъ ва́ми истяза́въ, ни еди́ныя же обрѣта́ю въ Человѣ́цѣ Се́мъ вины́, я́же На́нь ва́дите:

но ни И́родъ: посла́хъ бо Его́ къ нему́, и се́ ничто́же досто́йно сме́рти сотворе́но е́сть о Не́мъ:

наказа́въ у́бо Его́ отпущу́.

Ну́жду же имя́ше на вся́ пра́здники отпуща́ти и́мъ еди́наго.

Возопи́ша же вси́ наро́ди, глаго́люще: возми́ Сего́, отпусти́ же на́мъ Вара́вву.

И́же бѣ́ за нѣ́кую крамо́лу бы́вшую во гра́дѣ и убі́йство вве́рженъ въ темни́цу.

Па́ки же Пила́тъ возгласи́, хотя́ отпусти́ти Иису́са.

Они́ же возглаша́ху, глаго́люще: распни́, распни́ Его́.

О́нъ же трети́цею рече́ къ ни́мъ: что́ бо зло́ сотвори́ Се́й? Ничесо́же досто́йна сме́рти обрѣто́хъ въ Не́мъ: наказа́въ у́бо Его́ отпущу́.

Они́ же прилѣжа́ху гла́сы вели́кими, прося́ще Его́ на распя́тiе: и устоя́ху {превозмога́ху} гла́си и́хъ и архiере́йстiи.

Пила́тъ же посуди́ бы́ти проше́нiю и́хъ:

отпусти́ же бы́вшаго за крамолу́ и убі́йство всажде́на въ темни́цу, его́же проша́ху: Иису́са же предаде́ во́ли и́хъ.

И я́ко поведо́ша Его́, е́мше Си́мона нѣ́коего Кирине́а, гряду́ща съ села́, возложи́ша на́нь кре́стъ, нести́ по Иису́сѣ.

Идя́ше же вослѣ́дъ Его́ наро́дъ мно́гъ люде́й, и жены́, я́же и пла́кахуся и рыда́ху Его́.

Обра́щься же къ ни́мъ Иису́съ рече́: дще́ри Иерусали́мски, не пла́читеся о Мнѣ́, оба́че себе́ пла́чите и ча́дъ ва́шихъ:

я́ко се́ дні́е гряду́тъ, въ ня́же реку́тъ: блаже́ны непло́ды, и утро́бы, я́же не роди́ша, и сосцы́, и́же не дои́ша.

Тогда́ начну́тъ глаго́лати гора́мъ: пади́те на ны́: и холмо́мъ: покры́йте ны́.

Зане́, а́ще въ су́ровѣ дре́вѣ сiя́ творя́тъ, въ су́сѣ что́ бу́детъ?

[Зач. 111.] Ведя́ху же и и́на два́ злодѣ́я съ Ни́мъ уби́ти.

И егда́ прiидо́ша на мѣ́сто, нарица́емое Ло́бное, ту́ распя́ша Его́ и злодѣ́я, о́ваго у́бо одесну́ю, а друга́го ошу́юю.

Иису́съ же глаго́лаше: О́тче, отпусти́ и́мъ: не вѣ́дятъ бо что́ творя́тъ. Раздѣля́юще же ри́зы Его́, мета́ху жре́бiя.

И стоя́ху лю́дiе зря́ще. Руга́хуся же и кня́зи съ ни́ми, глаго́люще: ины́я спасе́, да спасе́тъ и Себе́, а́ще То́й е́сть Христо́съ Бо́жiй избра́нный.

Руга́хуся же Ему́ и во́ини, приступа́юще и о́цетъ придѣ́юще Ему́,

и глаго́лаху: а́ще Ты́ еси́ Ца́рь Иуде́йскъ, спаси́ся Са́мъ.

Бѣ́ же и написа́нiе напи́сано надъ Ни́мъ писмены́ е́ллинскими и ри́мскими и евре́йскими: Се́й е́сть Ца́рь Иуде́йскъ.

Еди́нъ же от обѣ́шеною злодѣ́ю ху́ляше Его́, глаго́ля: а́ще Ты́ еси́ Христо́съ, спаси́ Себе́ и на́ю.

Отвѣща́въ же другі́й преща́ше ему́, глаго́ля: ни ли́ ты́ бои́шися Бо́га, я́ко въ то́мже осужде́нъ еси́?

И мы́ у́бо въ пра́вду: досто́йная бо по дѣло́мъ на́ю воспрiе́млева: Се́й же ни еди́наго зла́ сотвори́.

И глаго́лаше Иису́сови: помяни́ мя, Го́споди, егда́ прiи́деши во Ца́рствiи си́.

И рече́ ему́ Иису́съ: ами́нь глаго́лю тебѣ́, дне́сь со Мно́ю бу́деши въ раи́.

Бѣ́ же ча́съ я́ко шесты́й, и тма́ бы́сть по все́й земли́ до часа́ девя́таго:

и поме́рче со́лнце, и завѣ́са церко́вная раздра́ся посредѣ́.

И возгла́шь гла́сомъ ве́лiимъ Иису́съ, рече́: О́тче, въ ру́цѣ Твои́ предаю́ ду́хъ Мо́й. И сiя́ ре́къ и́здше.

Ви́дѣвъ же со́тникъ бы́вшее, просла́ви Бо́га, глаго́ля: вои́стинну Человѣ́къ Се́й пра́веденъ бѣ́.

И вси́ прише́дшiи наро́ди на позо́ръ се́й, ви́дяще быва́ющая, бiю́ще пе́рси своя́ возвраща́хуся.

Стоя́ху же вси́ зна́емiи Его́ издале́ча, и жены́ спослѣ́дствовавшыя Ему́ от Галиле́и, зря́щя сiя́.

И се́, му́жъ и́менемъ Ио́сифъ, совѣ́тникъ сы́й, му́жъ бла́гъ и пра́веденъ,

се́й не бѣ́ приста́лъ совѣ́ту и дѣ́лу и́хъ, от Аримаѳе́а гра́да Иуде́йска, и́же ча́яше и са́мъ Ца́рствiя Бо́жiя:

се́й присту́пль къ Пила́ту, проси́ тѣлесе́ Иису́сова:

и сне́мъ е́ обви́тъ плащани́цею, и положи́ е́ во гро́бѣ изсѣ́ченѣ, въ не́мже не бѣ́ никто́же никогда́же положе́нъ.

И де́нь бѣ́ пято́къ, и суббо́та свѣта́ше.

Вслѣ́дъ же ше́дшыя жены́, я́же бя́ху пришли́ съ Ни́мъ от Галиле́и, ви́дѣша гро́бъ, и я́ко положе́но бы́сть тѣ́ло Его́:

возвра́щшяся же угото́ваша арома́ты и ми́ро: и въ суббо́ту у́бо умолча́ша по за́повѣди.

Украинский (Огієнко)

І знялися всі їхні збори, і повели до Пилата Його.

І зачали оскаржати Його й говорити: Ми ствердили, що Цей ворохобить народ наш, і забороняє податок давати кесареві, та й говорить, що Він, Христос Цар.

І Пилат запитав Його, кажучи: Чи Ти Цар Юдейський?
А Він відказав йому в відповідь: Сам ти кажеш…

І Пилат сказав первосвященикам та до народу: Я не знаходжу жадної провини в Цій Людині.

А вони намагались, говорячи: Він бунтує народ, навчаючи в усій Юдеї, від Галілеї почавши аж посі.

А Пилат, вчувши про Галілею, спитав: Хіба Він галілеянин?

І, дізнавшись, що Він із влади Ірода, відіслав Його Іродові, бо той в Єрусалимі також перебував тими днями.

Коли ж Ірод побачив Ісуса, то дуже зрадів, бо він від давнього часу бажав Його бачити, багато за Нього чував, і сподівався побачити чудо яке, що буває від Нього.

І багато питався Його, та нічого не відповідав Він йому.

І стояли тут первосвященики й книжники, та завзято Його оскаржали.

Тоді Ірод із військом своїм ізневажив Його й насміявся, зодягнувши Його в яснобілу одіж, і відіслав до Пилата Його.

І того дня стали Ірод із Пилатом за приятелів між собою, бо давніш ворожнеча між ними була.

А Пилат скликав первосвящеників, і старшин, і народ,

і промовив до них: Привели ви мені Чоловіка Цього, як того, що бунтує народ.
А ось я перед вами розвідав, і не знаходжу в Людині Оцій ані однієї провини такої, про що ви оскаржаєте.

Також Ірод, бо він відіслав Його нам.
І ось нічого, що на смерть заслуговувало б, Він не вчинив.

Отже я покараю Його й відпущу.

Бо повинен був їм відпустити одного на свято.

А народ став кричати й казати: Візьми Цього, відпусти ж нам Варавву!

А той за повстання одне, яке сталося в місті, і за вбивство посаджений був до в́язниці.

І знову сказав їм Пилат, хотячи відпустити Ісуса.

Та кричали вони й говорили: Розіпни, розіпни Його!

Він же втретє промовив до них: Яке ж зло вчинив Він?
Я нічого, що на смерть заслуговувало б, на Нім не знайшов.
Отже я покараю Його й відпущу.

А вони сильним криком свого домагалися, та вимагали розп́ясти Його.
І взяв гору крик їхній та первосвящеників.

І Пилат присудив, щоб було, як просили вони:

відпустив їм Варавву, посадженого за повстання та вбивство в в́язницю, за якого просили вони, а Ісуса віддав їхній волі…

І як Його повели, то схопили якогось Симона із Кірінеї, що з поля вертався, і поклали на нього хреста, щоб він ніс за Ісусом!

А за Ним ішов натовп великий людей і жінок, які плакали та голосили за Ним.

А Ісус обернувся до них та й промовив: Дочки єрусалимські, не ридайте за Мною, за собою ридайте й за дітьми своїми!

Бо ось дні настають, коли скажуть: Блаженні неплідні, та утроби, які не родили, і груди, що не годували…

Тоді стануть казати горам: Поспадайте на нас, а узгір́ям: Покрийте нас!

Бо коли таке роблять зеленому дереву, то що буде сухому?

І вели з Ним також двох злочинників інших, щоб убити.

А коли прибули на те місце, що звуть Череповище, розп́яли тут Його та злочинників, одного праворуч, а одного ліворуч.

Ісус же промовив: Отче, відпусти їм, бо не знають, що чинять вони!…
А як Його одіж ділили, то кидали жереба.

А люди стояли й дивились…
Насміхалися з ними й старшини, говорячи: Він інших спасав, нехай Сам Себе визволить, коли Він Христос, Божий Обранець!

І вояки глузували з Нього: приступаючи, оцет Йому подавали,

і казали: Коли Цар Ти Юдейський, спаси Себе Сам!

Був же й напис над Ним письмом грецьким, латинським і гебрейським написаний: Це Цар Юдейський.

А один із розп́ятих злочинників став зневажати Його й говорити: Чи Ти не Христос?
То спаси Себе й нас!

Обізвався ж той другий, і докоряв йому, кажучи: Чи не боїшся ти Бога, коли й сам на те саме засуджений?

Але ми справедливо засуджені, і належну заплату за вчинки свої беремо, Цей же жадного зла не вчинив.

І сказав до Ісуса: Спогадай мене, Господи, коли прийдеш у Царство Своє!

І промовив до нього Ісус: Поправді кажу тобі: ти будеш зо Мною сьогодні в раю!

Наближалася шоста година, і темрява стала по цілій землі аж до години дев́ятої…

І сонце затьмилось, і в храмі завіса роздерлась надвоє…

І, скрикнувши голосом гучним, промовив Ісус: Отче, у руки Твої віддаю Свого духа!
І це прорікши, Він духа віддав…

Коли ж сотник побачив, що сталось, він Бога прославив, говорячи: Дійсно праведний був Чоловік Цей!

І ввесь натовп, який зійшовсь на видовище це, як побачив, що сталось, бив у груди себе та вертався…

Усі ж знайомі Його й ті жінки, що прийшли були з Ним із Галілеї, здалека стояли й дивились на це…

І ось муж, на ім́я йому Йосип, що був радником синедріону, людина шановна і праведна,

не пристав він до ради та чину їх, із Ариматеї, юдейського міста, що й сам сподівався Божого Царства,

цей прийшов до Пилата, і тіла Ісусового став просити.

І Йосип, знявши Його, обгорнув плащаницею, і поклав Його в гробі, що в скелі був висічений, і що в ньому ніколи ніхто не лежав.

День той був Приготування, і наставала субота.

А жінки, що прийшли були з Ним із Галілеї, ішли слідом, і вони бачили гроба, і як покладене тіло Його.

Повернувшись, вони наготували пахощів і мира, а в суботу, за заповіддю, спочивали.

Латинский (Nova Vulgata)

Et surgens omnis multitudo eorum duxerunt illum ad Pi latum.

Coeperunt autem accusare illum dicentes: «Hunc invenimus subvertentem gentem nostram et prohibentem tributa dare Caesari et dicentem se Christum regem esse».

Pilatus autem interrogavit eum dicens: «Tu es rex Iudaeorum?». At ille respondens ait: «Tu dicis».

Ait autem Pilatus ad principes sacerdotum et turbas: «Nihil invenio causae in hoc homine».

At illi invalescebant dicentes: «Commovet populum docens per universam Iudaeam et in cipiens a Galilaea usque huc!».

Pilatus autem audiens interrogavit si homo Galilaeus esset;

et ut cognovit quod de Herodis potestate esset, remisit eum ad Herodem, qui et ipse Hierosolymis erat illis diebus.

Herodes autem, viso Iesu, gavisus est valde; erat enim cupiens ex multo tempore videre eum, eo quod audiret de illo et sperabat signum aliquod videre ab eo fieri.

Interrogabat autem illum multis sermonibus; at ipse nihil illi respondebat.

Stabant etiam principes sacerdotum et scribae constanter accusantes eum.

Sprevit autem illum Herodes cum exercitu suo et illusit indutum veste alba et remisit ad Pilatum.

Facti sunt autem amici inter se Herodes et Pilatus in ipsa die; nam antea inimici erant ad invicem.

Pilatus autem, convocatis principibus sacerdotum et magistratibus et plebe,

dixit ad illos: «Obtulistis mihi hunc hominem quasi avertentem populum, et ecce ego coram vobis interrogans nullam causam inveni in homine isto ex his, in quibus eum accusatis,

sed neque Herodes; remisit enim illum ad nos. Et ecce nihil dignum morte actum est ei.

Emendatum ergo illum dimittam».

Exclamavit autem universa turba dicens: «Tolle hunc et dimitte nobis Barabbam!»,

qui erat propter seditionem quandam factam in civitate et homicidium missus in carcerem.

Iterum autem Pilatus locutus est ad illos volens dimittere Iesum,

at illi succlamabant dicentes: «Crucifige, crucifige illum!».

Ille autem tertio dixit ad illos: «Quid enim mali fecit iste? Nullam causam mortis invenio in eo; corripiam ergo illum et dimittam».

At illi instabant vocibus magnis postulantes, ut crucifigeretur, et invalescebant voces eorum.

Et Pilatus adiudicavit fieri petitionem eorum:

dimisit autem eum, qui propter seditionem et homicidium missus fuerat in carcerem, quem petebant; Iesum vero tradidit voluntati eorum.

Et cum abducerent eum, apprehenderunt Simonem quendam Cyrenensem venientem de villa et imposuerunt illi crucem portare post Iesum.

Sequebatur autem illum multa turba populi et mulierum, quae plangebant et lamentabant eum.

Conversus autem ad illas Iesus dixit: «Filiae Ierusalem, nolite flere super me, sed super vos ipsas flete et super filios vestros,

quoniam ecce venient dies, in quibus dicent: "Beatae steriles et ventres, qui non genuerunt, et ubera, quae non lactaverunt!".

Tunc incipient dicere montibus: "Cadite super nos!", et collibus: "Operite nos!",

quia si in viridi ligno haec faciunt, in arido quid fiet?».

Ducebantur autem et alii duo nequam cum eo, ut interficerentur.

Et postquam venerunt in locum, qui vocatur Calvariae, ibi crucifixerunt eum et latrones, unum a dextris et alterum a sinistris.

Iesus autem dicebat: «Pater, dimitte illis, non enim sciunt quid faciunt». Dividentes vero vestimenta eius miserunt sortes.

Et stabat populus exspectans. Et deridebant illum et principes dicentes: «Alios salvos fecit; se salvum faciat, si hic est Christus Dei electus!».

Illudebant autem ei et milites accedentes, acetum offerentes illi

et dicentes: «Si tu es rex Iudaeorum, salvum te fac!».

Erat autem et superscriptio super illum: «Hic est rex Iudaeorum».

Unus autem de his, qui pendebant, latronibus blasphemabat eum dicens: «Nonne tu es Christus? Salvum fac temetipsum et nos!».

Respondens autem alter increpabat illum dicens: «Neque tu times Deum, quod in eadem damnatione es?

Et nos quidem iuste, nam digna factis recipimus! Hic vero nihil mali gessit».

Et dicebat: «Iesu, memento mei, cum veneris in regnum tuum».

Et dixit illi: «Amen dico tibi: Hodie mecum eris in paradiso».

Et erat iam fere hora sexta, et tenebrae factae sunt in universa terra usque in horam nonam,

et obscuratus est sol, et velum templi scissum est medium.

Et clamans voce magna Iesus ait: «Pater, in manus tuas commendo spiritum meum»; et haec dicens exspiravit.

Videns autem centurio, quod factum fuerat, glorificavit Deum dicens: «Vere hic homo iustus erat!».

Et omnis turba eorum, qui simul aderant ad spectaculum istud et videbant, quae fiebant, percutientes pectora sua revertebantur.

Stabant autem omnes noti eius a longe et mulieres, quae secutae erant eum a Galilaea, haec videntes.

Et ecce vir nomine Ioseph, qui erat decurio, vir bonus et iustus

Chic non consenserat consilio et actibus eorum — ab Arimathaea civitate Iudaeorum, qui exspectabat regnum Dei,

hic accessit ad Pilatum et petiit corpus Iesu

et depositum involvit sindone et posuit eum in monumento exciso, in quo nondum quisquam positus fuerat.

Et dies erat Parasceves, et sabbatum illucescebat.

Subsecutae autem mulieres, quae cum ipso venerant de Galilaea, viderunt monumentum et quemadmodum positum erat corpus eius;

et revertentes paraverunt aromata et unguenta et sabbato quidem siluerunt secundum mandatum.

Немецкий (GNB)

Языки

Alle standen auf und brachten Jesus zu Pilatus.

Dort erhoben sie Anklage gegen ihn; sie sagten: »Wir haben festgestellt, dass dieser Mann unser Volk aufhetzt! Er sagt, wir sollen keine Steuern mehr an den Kaiser zahlen, und er sei Christus, der König, den Gott uns als Retter zu schicken versprach.«

Pilatus fragte ihn: »Bist du der König der Juden?«

»Du sagst es«, gab Jesus zur Antwort.

Pilatus erklärte darauf den führenden Priestern und der versammelten Volksmenge: »Ich sehe keinen Grund, diesen Menschen zu verurteilen.«

Aber sie drängten weiter: »Mit seiner Lehre wiegelt er das Volk auf im ganzen jüdischen Land. Angefangen hat er in Galiläa und jetzt ist er bis hierher gekommen.«

Als Pilatus das Wort »Galiläa« hörte, fragte er, ob der Mann aus Galiläa sei.

Es wurde ihm bestätigt, dass Jesus aus dem Herrschaftsbereich von Herodes stamme. Da ließ Pilatus ihn zu Herodes bringen, der zu dieser Zeit ebenfalls in Jerusalem war.

Herodes freute sich sehr, als er Jesus sah; denn er wollte ihn schon lange einmal kennen lernen. Er hatte viel von ihm gehört und hoffte nun, selbst eines seiner Wunder mitzuerleben.

Er stellte ihm viele Fragen, aber Jesus gab keine Antwort.

Die führenden Priester und die Gesetzeslehrer stellten sich hin und brachten schwere Beschuldigungen gegen Jesus vor.

Aber Herodes und seine Soldaten hatten nur Spott für ihn übrig. Zum Hohn ließ Herodes ihm ein Prachtgewand anziehen und schickte ihn in diesem Aufzug zu Pilatus zurück.

Herodes und Pilatus hatten sich früher gehasst, aber an diesem Tag wurden sie Freunde.

Pilatus ließ die führenden Priester, die anderen Mitglieder des jüdischen Rates und das Volk zusammenrufen

und erklärte vor ihnen allen: »Ihr habt mir diesen Menschen gebracht und behauptet, er wiegle das Volk auf. Nun, ich habe ihn in eurem Beisein verhört und von den Anklagen, die ihr gegen ihn vorgebracht habt, keine einzige bestätigt gefunden.

Aber auch Herodes hat nichts herausgefunden; er hat ihn ja zu uns zurückgeschickt. Ich stelle also fest: Dieser Mensch hat nichts getan, worauf die Todesstrafe steht.

Deshalb lasse ich ihn jetzt auspeitschen und gebe ihn frei.«

[]

Aber sie alle miteinander schrien laut: »Weg mit ihm! Gib uns Barabbas frei!«

Barabbas hatte sich an einem Aufruhr in der Stadt beteiligt und einen Mord begangen; deshalb saß er im Gefängnis.

Pilatus wollte dagegen Jesus freilassen und redete auf die Leute ein.

Doch alle schrien: »Ans Kreuz mit ihm, ans Kreuz!«

Pilatus versuchte es ein drittes Mal und sagte zu ihnen: »Was hat er denn verbrochen? Ich habe bei ihm kein Vergehen entdeckt, auf das die Todesstrafe steht. Deshalb lasse ich ihn jetzt auspeitschen und gebe ihn frei.«

Sie aber setzten ihm weiter zu und forderten mit lautem Geschrei, dass Jesus gekreuzigt werden müsse.

Und ihr Geschrei zeigte Wirkung.

Pilatus entschied, dass sie ihren Willen haben sollten.

Den, der wegen Aufruhr und Mord im Gefängnis saß und um den sie gebeten hatten, ließ er frei, Jesus aber gab er ihrem Willen preis.

Sie führten Jesus zur Hinrichtung. Unterwegs hielten die Soldaten einen Mann aus Zyrene mit Namen Simon an, der gerade vom Feld in die Stadt zurückkam. Ihm luden sie das Kreuz auf, damit er es hinter Jesus hertrage.

Eine große Volksmenge folgte Jesus, darunter auch viele Frauen, die sich auf die Brüste schlugen und laut weinten.

Aber er drehte sich zu ihnen um und sagte: »Ihr Frauen von Jerusalem! Klagt nicht um mich! Klagt um euch selbst und um eure Kinder!

Denn bald kommt die Zeit, dass die Menschen sagen werden: ́Glücklich die Frauen, die keine Kinder bekommen können! Glücklich der Schoß, der nie geboren hat, und die Brüste, die nie gestillt haben!́

Die Leute werden dann zu den Bergen sagen: ́Stürzt auf uns!́, und zu den Hügeln: ́Begrabt uns!́

Denn wenn schon das grüne Holz vom Feuer erfasst wird, wie wird es dann erst dem dürren ergehen?«

Zusammen mit Jesus wurden auch zwei Verbrecher zur Hinrichtung geführt.

Als sie zu der Stelle kamen, die »Schädel« genannt wird, nagelten die Soldaten Jesus ans Kreuz und mit ihm die beiden Verbrecher, den einen links von Jesus, den anderen rechts.

Jesus sagte: »Vater, vergib ihnen! Sie wissen nicht, was sie tun.«

Dann losten die Soldaten untereinander seine Kleider aus.

Das Volk stand dabei und sah bei der Hinrichtung zu.

Die Ratsmitglieder verhöhnten Jesus: »Anderen hat er geholfen; jetzt soll er sich selbst helfen, wenn er wirklich der ist, den Gott uns zum Retter bestimmt hat!«

Auch die Soldaten machten sich lustig über ihn. Sie gingen zu ihm hin, reichten ihm Essig

und sagten: »Hilf dir selbst, wenn du wirklich der König der Juden bist!«

Über seinem Kopf hatten sie eine Aufschrift angebracht: »Dies ist der König der Juden.«

Einer der Verbrecher, die mit ihm gekreuzigt worden waren, beschimpfte ihn: »Bist du denn nicht der versprochene Retter? Dann hilf dir selbst und uns!«

Aber der andere wies ihn zurecht und sagte: »Nimmst du Gott immer noch nicht ernst? Du bist doch genauso zum Tod verurteilt wie er,

aber du bist es mit Recht. Wir beide leiden hier die Strafe, die wir verdient haben. Aber der da hat nichts Unrechtes getan!«

Und zu Jesus sagte er: »Denk an mich, Jesus, wenn du deine Herrschaft antrittst!«

Jesus antwortete ihm: »Ich versichere dir, du wirst noch heute mit mir im Paradies sein.«

Es war schon etwa zwölf Uhr mittags, da verfinsterte sich die Sonne und es wurde dunkel im ganzen Land bis um drei Uhr.

Dann riss der Vorhang vor dem Allerheiligsten im Tempel mitten durch,

und Jesus rief laut: »Vater, ich gebe mein Leben in deine Hände!« Mit diesen Worten starb er.
nach Ps 31,6; Apg 7,59

Als der römische Hauptmann, der die Aufsicht hatte, dies alles geschehen sah, pries er Gott und sagte: »Wahrhaftig, dieser Mensch war unschuldig, er war ein Gerechter!«

Auch all die Leute, die nur aus Schaulust zusammengelaufen waren, schlugen sich an die Brust und kehrten betroffen in die Stadt zurück, nachdem sie gesehen hatten, was da geschah.

Alle Freunde von Jesus aber standen weit entfernt, auch die Frauen, die seit der Zeit seines Wirkens in Galiläa mit Jesus gezogen waren. Die Frauen sahen dies alles mit an.

Es war auch ein Mann da namens Josef. Obwohl Mitglied des jüdischen Rates, war er ein vorbildlicher und gerechter Mensch;

er hatte den Beschlüssen und dem Vorgehen der anderen Ratsmitglieder nicht zugestimmt. Er stammte aus der jüdischen Stadt Arimathäa und lebte in der Erwartung, dass Gott seine Herrschaft aufrichten und sein Werk vollenden werde.

Dieser Mann nun ging zu Pilatus und bat ihn um den Leichnam von Jesus.

Dann nahm er den Toten vom Kreuz, hüllte ihn in ein Leinentuch und legte ihn in ein Grab, das in einen Felsen gehauen war. Noch nie war jemand darin bestattet worden.

Das geschah am Freitag, unmittelbar vor Beginn des Sabbats.

Die Frauen, die zusammen mit Jesus aus Galiläa gekommen waren, folgten Josef. Sie sahen das Grab und waren dabei, als der Leichnam von Jesus hineingelegt wurde.

Dann kehrten sie in die Stadt zurück und beschafften sich wohlriechende Salböle. Doch den Sabbat verbrachten sie in Ruhe, wie das Gesetz es vorschreibt.