Скрыть
27:3
27:4
27:6
27:7
27:10
27:13
27:14
27:15
27:16
27:18
27:19
27:21
27:22
27:23
27:24
27:25
27:27
27:28
27:29
27:30
27:31
27:32
27:36
27:41
27:42
27:44
27:47
27:49
27:50
27:52
27:53
27:54
27:55
27:56
27:58
27:59
27:60
27:61
27:62
27:63
27:64
27:65
27:66
Церковнославянский (рус)
[Зач. 110.] У́тру же бы́в­шу, совѣ́тъ сотвори́ша вси́ архiере́е и ста́рцы людсті́и на Иису́са, я́ко уби́ти Его́:
и связа́в­ше Его́ ведо́ша и преда́ша Его́ Понті́йскому Пила́ту иге́мону.
[Зач. 111.] Тогда́ ви́дѣвъ Иу́да преда́вый Его́, я́ко осуди́ша Его́, раска́явся воз­врати́ три́десять сре́бреники архiере́емъ и ста́рцемъ,
глаго́ля: согрѣши́хъ преда́въ кро́вь непови́н­ную. Они́ же рѣ́ша: что́ есть на́мъ? Ты́ у́зриши.
И пове́ргъ сре́бреники въ це́ркви, отъи́де: и ше́дъ удави́ся.
Архiере́е же прiе́мше сре́бреники, рѣ́ша: недосто́йно е́сть вложи́ти и́хъ въ корва́ну, поне́же цѣна́ кро́ве е́сть.
Совѣ́тъ же сотво́рше, купи́ша и́ми село́ скуде́льничо, въ погреба́нiе стра́н­нымъ:
тѣ́мже нарече́ся село́ то́ село́ кро́ве, до сего́ дне́:
тогда́ сбы́ст­ся рече́н­ное Иеремі́емъ проро́комъ, глаго́лющимъ: и прiя́ша три́десять сре́бреникъ, цѣ́ну Цѣне́н­наго, Его́же цѣни́ша от­ сыно́въ Изра́илевъ,
и да́ша я́ на село́ скуде́льничо, я́коже сказа́ мнѣ́ Госпо́дь.
Иису́съ же ста́ предъ иге́мономъ. И вопроси́ Его́ иге́монъ, глаго́ля: Ты́ ли еси́ Ца́рь Иуде́йскiй? Иису́съ же рече́ ему́: ты́ глаго́леши.
И егда́ На́нь глаго́лаху архiере́е и ста́рцы, ничесо́же от­вѣщава́­ше.
Тогда́ глаго́ла Ему́ Пила́тъ: не слы́шиши ли, коли́ка на Тя́ свидѣ́тел­ст­вуютъ?
И не от­вѣща́ ему́ ни къ еди́ному глаго́лу, я́ко диви́тися иге́мону зѣло́.
На [вся́къ] же пра́здникъ обы́чай бѣ́ иге́мону от­пуща́ти еди́наго наро́ду свя́зня, его́же хотя́ху:
имя́ху же тогда́ свя́зана наро́чита, глаго́лемаго Вара́вву:
собра́в­шымся же и́мъ, рече́ и́мъ Пила́тъ: кого́ хо́щете [от­ обою́] от­пущу́ ва́мъ: Вара́вву ли, или́ Иису́са глаго́лемаго Христа́?
Вѣ́дяше бо, я́ко за́висти ра́ди преда́ша Его́.
Сѣдя́щу же ему́ на суди́щи, посла́ къ нему́ жена́ его́, глаго́лющи: ничто́же тебѣ́ и Пра́веднику Тому́: мно́го бо пострада́хъ дне́сь во снѣ́ Его́ ра́ди.
Архiере́е же и ста́рцы наусти́ша наро́ды, да испро́сятъ Ва́равву, Иису́са же погубя́тъ.
Отвѣща́въ же иге́монъ рече́ и́мъ: кого́ хо́щете от­ обою́ от­пущу́ ва́мъ? Они́ же рѣ́ша: Вара́вву.
Глаго́ла и́мъ Пила́тъ: что́ у́бо сотворю́ Иису́су глаго́лемому Христу́? Глаго́лаша ему́ вси́: да ра́спятъ бу́детъ.
Иге́монъ же рече́: ко́е у́бо зло́ сотвори́? Они́ же и́злиха вопiя́ху, глаго́люще: да про́пятъ бу́детъ.
Ви́дѣвъ же Пила́тъ, я́ко ничто́же успѣва́етъ, но па́че молва́ быва́етъ, прiе́мь во́ду, умы́ ру́цѣ предъ наро́домъ, глаго́ля: непови́ненъ е́смь от­ кро́ве Пра́веднаго Сего́: вы́ у́зрите.
И от­вѣща́в­ше вси́ лю́дiе рѣ́ша: кро́вь Его́ на на́съ и на ча́дѣхъ на́шихъ.
Тогда́ от­пусти́ и́мъ Вара́вву: Иису́са же би́въ предаде́ [и́мъ], да Его́ про́пнутъ.
[Зач. 112.] Тогда́ во́ини иге́моновы, прiе́мше Иису́са на суди́ще, собра́ша На́нь все́ мно́же­с­т­во во́инъ:
и совле́кше Его́, одѣ́яша Его́ хлами́дою червле́ною:
и спле́тше вѣне́цъ от­ те́рнiя, воз­ложи́ша на главу́ Его́, и тро́сть въ десни́цу Его́: и покло́ншеся на колѣ́ну предъ Ни́мъ руга́хуся Ему́, глаго́люще: ра́дуйся, Царю́ Иуде́йскiй.
И плю́нув­ше На́нь, прiя́ша тро́сть и бiя́ху по главѣ́ Его́.
И егда́ поруга́шася Ему́, совлеко́ша съ Него́ багряни́цу и облеко́ша Его́ въ ри́зы Его́: и ведо́ша Его́ на пропя́тiе.
Исходя́ще же обрѣто́ша человѣ́ка Кирине́йска, и́менемъ Си́мона: и сему́ задѣ́ша понести́ кре́стъ Его́.
[Зач. 113.] И при­­ше́дше на мѣ́сто нарица́емое Голго́ѳа, е́же е́сть глаго́лемо Кра́нiево мѣ́сто,
да́ша ему́ пи́ти о́цетъ съ же́лчiю смѣ́шенъ: и вку́шь, не хотя́ше пи́ти.
Распе́ншiи же Его́ раздѣли́ша ри́зы Его́, ве́ргше жре́бiя:
и сѣдя́ще стрежа́ху Его́ ту́:
и воз­ложи́ша верху́ главы́ Его́ вину́ Его́ напи́сану: Се́й е́сть Иису́съ, Ца́рь Иуде́йскiй.
Тогда́ распя́ша съ Ни́мъ два́ разбо́йника: еди́наго о десну́ю, и еди́наго о шу́юю.
Мимоходя́щiи же ху́ляху Его́, покива́юще глава́ми сво­и́ми
и глаго́люще: Разоря́яй це́рковь и треми́ де́нми Созида́яй, спаси́ся Са́мъ: а́ще Сы́нъ еси́ Бо́жiй, сни́ди со кре́ста́.
Та́кожде же и архiере́е руга́ющеся съ кни́жники и ста́рцы [и фарисе́и], глаго́лаху:
ины́я спасе́, Себе́ ли не мо́жетъ спасти́? А́ще Ца́рь Изра́илевъ е́сть, да сни́детъ ны́нѣ со кре́ста́, и вѣ́руемъ въ Него́:
упова́ на Бо́га: да изба́витъ ны́нѣ Его́, а́ще хо́щетъ Ему́. Рече́ бо, я́ко Бо́жiй е́смь Сы́нъ.
То́жде же и разбо́йника распя́тая съ Ни́мъ поноша́ста Ему́.
От шеста́го же часа́ тма́ бы́сть по все́й земли́ до часа́ девя́таго:
о девя́тѣмъ же часѣ́ возопи́ Иису́съ гла́сомъ ве́лiимъ, глаго́ля: Или́, Или́, лима́ савахѳани́? Е́же е́сть, Бо́же Мо́й, Бо́же Мо́й, вску́ю Мя́ еси́ оста́вилъ?
Нѣ́цыи же от­ ту́ стоя́щихъ слы́шав­ше глаго́лаху, я́ко Илiю́ глаша́етъ Се́й.
И а́бiе те́къ еди́нъ от­ ни́хъ, и прiе́мь гу́бу, испо́лнивъ же о́цта, и вонзе́ на тро́сть, напая́ше Его́.
Про́чiи же глаго́лаху: оста́ви, да ви́димъ, а́ще прiи́детъ Илiа́ спасти́ Его́.
Иису́съ же, па́ки возопи́въ гла́сомъ ве́лiимъ, испусти́ ду́хъ.
И се́, завѣ́са церко́вная раздра́ся на дво́е съ вы́шняго кра́я до ни́жняго: и земля́ потрясе́ся: и ка́менiе распаде́ся:
и гро́би от­верзо́шася: и мно́га тѣлеса́ усо́пшихъ святы́хъ воста́ша:
и изше́дше изъ гро́бъ, по воскресе́нiи Его́, внидо́ша во святы́й гра́дъ и яви́шася мно́зѣмъ.
Со́тникъ же и и́же съ ни́мъ стрегу́щiи Иису́са, ви́дѣв­ше тру́съ и бы́в­шая, убоя́шася зѣло́, глаго́люще: во­и́стин­ну Бо́жiй Сы́нъ бѣ́ Се́й.
Бя́ху же ту́ и жены́ мно́ги издале́ча зря́щя, я́же идо́ша по Иису́сѣ от­ Галиле́и, служа́щя Ему́:
въ ни́хже бѣ́ Марі́а Магдали́на, и Марі́а Иа́кова и Иосі́и ма́ти, и ма́ти сы́ну Зеведе́ову.
По́здѣ же бы́в­шу, прiи́де человѣ́къ бога́тъ от­ Аримаѳе́а, и́менемъ Ио́сифъ, и́же и са́мъ учи́ся у Иису́са:
се́й при­­сту́пль къ Пила́ту, проси́ тѣлесе́ Иису́сова. Тогда́ Пила́тъ повелѣ́ да́ти тѣ́ло.
И прiе́мь тѣ́ло Ио́сифъ, обви́тъ е́ плащани́цею чи́стою
и положи́ е́ въ но́вѣмъ сво­е́мъ гро́бѣ, его́же изсѣче́ въ ка́мени: и воз­вали́въ ка́мень ве́лiй надъ две́ри гро́ба, отъи́де.
Бѣ́ же ту́ Марі́а Магдали́на и друга́я Марі́а, сѣдя́щѣ пря́мо гро́ба.
[Зач. 114.] Во у́трiй же де́нь, и́же е́сть по пятцѣ́, собра́шася архiере́е и фарисе́е къ Пила́ту,
глаго́люще: го́споди, помяну́хомъ, я́ко льсте́цъ о́нъ рече́, еще́ сы́й жи́въ: по трiе́хъ дне́хъ воста́ну:
повели́ у́бо утверди́ти гро́бъ до тре́тiяго дне́, да не ка́ко при­­ше́дше ученицы́ Его́ но́щiю укра́дутъ Его́ и реку́тъ лю́демъ: воста́ от­ ме́ртвыхъ: и бу́детъ послѣ́дняя ле́сть го́рша пе́рвыя.
Рече́ же и́мъ Пила́тъ: и́мате кустоді́ю: иди́те, утверди́те, я́коже вѣ́сте.
Они́ же ше́дше утверди́ша гро́бъ, зна́менав­ше ка́мень съ кустоді́ею.
Греческий [Greek (Koine)]
πρωΐας δὲ γενομένης συμβούλιον ἔλαβον πάν­τες οἱ ἀρχιερεῖς καὶ οἱ πρεσβύτεροι τοῦ λαοῦ κατα­̀ τοῦ Ἰησοῦ ὥστε θανατῶσαι αὐτόν
καὶ δήσαν­τες αὐτὸν ἀπήγαγον καὶ παρέδωκαν Пιλάτῳ τῷ ἡγεμόνι
τότε ἰδὼν Ἰούδας ὁ παρα­διδοὺς αὐτὸν ὅτι κατεκρίθη μεταμεληθεὶς ἔστρεψεν τὰ τριάκον­τα ἀργύρια τοῖς ἀρχιερεῦσιν καὶ πρεσβυτέροις
λέγων ἥμαρτον παρα­δοὺς αἷμα ἀθῷον οἱ δὲ εἶπαν τί προ­̀ς ἡμᾶς σὺ ὄψῃ
καὶ ῥίψας τὰ ἀργύρια εἰς τὸν ναὸν ἀνεχώρησεν καὶ ἀπελθὼν ἀπήγξατο
οἱ δὲ ἀρχιερεῖς λαβόν­τες τὰ ἀργύρια εἶπαν οὐκ ἔξεστιν βαλεῖν αὐτὰ εἰς τὸν κορβανᾶν ἐπεὶ τιμὴ αἵματός ἐστιν
συμβούλιον δὲ λαβόν­τες ἠγόρασαν ἐξ αὐτῶν τὸν ἀγρὸν τοῦ κεραμέως εἰς ταφὴν τοῖς ξένοις
διὸ ἐκλήθη ὁ ἀγρὸς ἐκεῖνος ἀγρὸς αἵμα­τος ἕως τῆς σήμερον
τότε ἐπλη­ρώθη τὸ ῥηθὲν δια­̀ Ἰερεμίου τοῦ προ­φήτου λέγον­τος καὶ ἔλαβον τὰ τριάκον­τα ἀργύρια τὴν τιμὴν τοῦ τετιμη­μέ­νου ὃν ἐτιμήσαν­το ἀπο­̀ υἱῶν Ἰσραήλ
καὶ ἔδωκαν αὐτὰ εἰς τὸν ἀγρὸν τοῦ κεραμέως καθὰ συν­έταξέν μοι κύριος
ὁ δὲ Ἰησοῦς ἐστάθη ἔμπρο­σθεν τοῦ ἡγεμόνος καὶ ἐπηρώτησεν αὐτὸν ὁ ἡγεμὼν λέγων σὺ εἶ ὁ βασιλεὺς τῶν Ἰουδαίων ὁ δὲ Ἰησοῦς ἔφη σὺ λέγεις
καὶ ἐν τῷ κατηγορεῖσθαι αὐτὸν ὑπὸ τῶν ἀρχιερέων καὶ πρεσβυτέρων οὐδὲν ἀπεκρίνατο
τότε λέγει αὐτῷ ὁ Пιλᾶτος οὐκ ἀκούεις πόσα σου κατα­μαρτυροῦσιν
καὶ οὐκ ἀπεκρίθη αὐτῷ προ­̀ς οὐδὲ ἓν ῥῆμα ὥστε θαυμάζειν τὸν ἡγεμόνα λίαν
κατα­̀ δὲ ἑορτὴν εἰώθει ὁ ἡγεμὼν ἀπο­λύειν ἕνα τῷ ὄχλῳ δέσμιον ὃν ἤθελον
εἶχον δὲ τότε δέσμιον ἐπι­́σημον λεγόμενον Ἰησοῦν Βαραββᾶν
συν­ηγμένων οὖν αὐτῶν εἶπεν αὐτοῖς ὁ Пιλᾶτος τίνα θέλετε ἀπο­λύσω ὑμῖν Ἰησοῦν τὸν Βαραββᾶν ἢ Ἰησοῦν τὸν λεγόμενον Χριστόν
ᾔδει γὰρ ὅτι δια­̀ φθόνον παρέδωκαν αὐτόν
καθη­μέ­νου δὲ αὐτοῦ ἐπι­̀ τοῦ βήμα­τος ἀπέστειλεν προ­̀ς αὐτὸν ἡ γυνὴ αὐτοῦ λέγουσα μηδὲν σοὶ καὶ τῷ δικαίῳ ἐκείνῳ πολλὰ γὰρ ἔπαθον σήμερον κατ᾿ ὄναρ δι᾿ αὐτόν
οἱ δὲ ἀρχιερεῖς καὶ οἱ πρεσβύτεροι ἔπεισαν τοὺς ὄχλους ἵνα αἰτήσων­ται τὸν Βαραββᾶν τὸν δὲ Ἰησοῦν ἀπο­λέσωσιν
ἀπο­κριθεὶς δὲ ὁ ἡγεμὼν εἶπεν αὐτοῖς τίνα θέλετε ἀπο­̀ τῶν δύο ἀπο­λύσω ὑμῖν οἱ δὲ εἶπαν τὸν Βαραββᾶν
λέγει αὐτοῖς ὁ Пιλᾶτος τί οὖν ποιήσω Ἰησοῦν τὸν λεγόμενον Χριστόν λέγουσιν πάν­τες σταυρωθήτω
ὁ δὲ ἔφη τί γὰρ κακὸν ἐποίησεν οἱ δὲ περισ­σῶς ἔκραζον λέγον­τες σταυρωθήτω
ἰδὼν δὲ ὁ Пιλᾶτος ὅτι οὐδὲν ὠφελεῖ ἀλλὰ μᾶλλον θόρυβος γίνεται λαβὼν ὕδωρ ἀπενίψατο τὰς χεῖρας ἀπέναν­τι τοῦ ὄχλου λέγων ἀθῷός εἰμι ἀπο­̀ τοῦ αἵμα­τος τούτου ὑμεῖς ὄψεσθε
καὶ ἀπο­κριθεὶς πᾶς ὁ λαὸς εἶπεν τὸ αἷμα αὐτοῦ ἐφ᾿ ἡμᾶς καὶ ἐπι­̀ τὰ τέκνα ἡμῶν
τότε ἀπέλυσεν αὐτοῖς τὸν Βαραββᾶν τὸν δὲ Ἰησοῦν φραγελλώσας παρέδωκεν ἵνα σταυρωθῇ
τότε οἱ στρατιῶται τοῦ ἡγεμόνος παρα­λαβόν­τες τὸν Ἰησοῦν εἰς τὸ πραιτώριον συν­ήγαγον ἐπ᾿ αὐτὸν ὅλην τὴν σπεῖραν
καὶ ἐκδύσαν­τες αὐτὸν χλαμύδα κοκκίνην περιέθηκαν αὐτῷ
καὶ πλέξαν­τες στέφανον ἐξ ἀκανθῶν ἐπέθηκαν ἐπι­̀ τῆς κεφαλῆς αὐτοῦ καὶ κάλαμον ἐν τῇ δεξιᾷ αὐτοῦ καὶ γονυπετήσαν­τες ἔμπρο­σθεν αὐτοῦ ἐνέπαιξαν αὐτῷ λέγον­τες χαῖρε βασιλεῦ τῶν Ἰουδαίων
καὶ ἐμπτύσαν­τες εἰς αὐτὸν ἔλαβον τὸν κάλαμον καὶ ἔτυπτον εἰς τὴν κεφαλὴν αὐτοῦ
καὶ ὅτε ἐνέπαιξαν αὐτῷ ἐξέδυσαν αὐτὸν τὴν χλαμύδα καὶ ἐνέδυσαν αὐτὸν τὰ ἱμάτια αὐτοῦ καὶ ἀπήγαγον αὐτὸν εἰς τὸ σταυρῶσαι
ἐξερχόμενοι δὲ εὗρον ἄνθρωπον κυρηναῖον ὀνόματι Σίμωνα τοῦτον ἠγγάρευσαν ἵνα ἄρῃ τὸν σταυρὸν αὐτοῦ
καὶ ἐλθόν­τες εἰς τόπον λεγόμενον Γολγοθᾶ ὅ ἐστιν κρανίου τόπος λεγό­με­νος
ἔδωκαν αὐτῷ πιεῖν οἶνον μετὰ χολῆς μεμιγμένον καὶ γευσά­με­νος οὐκ ἠθέλησεν πιεῖν
σταυρώσαν­τες δὲ αὐτὸν διεμερίσαν­το τὰ ἱμάτια αὐτοῦ βάλλον­τες κλῆρον
καὶ καθήμενοι ἐτήρουν αὐτὸν ἐκεῖ
καὶ ἐπέθηκαν ἐπάνω τῆς κεφαλῆς αὐτοῦ τὴν αἰτίαν αὐτοῦ γεγραμμένην οὗτός ἐστιν Ἰησοῦς ὁ βασιλεῦς τῶν Ἰουδαίων
τότε σταυροῦν­ται σὺν αὐτῷ δύο λῃσταί εἷς ἐκ δεξιῶν καὶ εἷς ἐξ εὐωνύμων
οἱ δὲ παρα­πορευόμενοι ἐβλασφήμουν αὐτὸν κινοῦν­τες τὰς κεφαλὰς αὐτῶν
καὶ λέγον­τες ὁ κατα­λύων τὸν ναὸν καὶ ἐν τρισὶν ἡμέραις οἰκοδομῶν σῶσον σεαυτόν εἰ υἱὸς εἶ τοῦ θεοῦ καὶ κατα­́βηθι ἀπο­̀ τοῦ σταυροῦ
ὁμοίως καὶ οἱ ἀρχιερεῖς ἐμπαίζον­τες μετὰ τῶν γραμματέων καὶ πρεσβυτέρων ἔλεγον
ἄλλους ἔσωσεν ἑαυτὸν οὐ δύναται σῶσαι βασιλεὺς Ἰσραήλ ἐστιν κατα­βάτω νῦν ἀπο­̀ τοῦ σταυροῦ καὶ πιστεύ­σομεν ἐπ᾿ αὐτόν
πέποιθεν ἐπι­̀ τὸν θεόν ῥυσάσθω νῦν εἰ θέλει αὐτόν εἶπεν γὰρ ὅτι θεοῦ εἰμι υἱός
τὸ δ᾿ αὐτὸ καὶ οἱ λῃσταὶ οἱ συσταυρωθέν­τες σὺν αὐτῷ ὠνείδιζον αὐτόν
ἀπο­̀ δὲ ἕκτης ὥρας σκότος ἐγένετο ἐπι­̀ πᾶσαν τὴν γῆν ἕως ὥρας ἐνάτης
περὶ δὲ τὴν ἐνάτην ὥραν ἀνεβόησεν ὁ Ἰησοῦς φωνῇ μεγά­λῃ λέγων Ηλι ηλι λεμα σαβαχθανι τοῦτ᾿ ἔστιν θεέ μου θεέ μου ἱνατί με ἐγκατέλιπες
τινὲς δὲ τῶν ἐκεῖ ἑστηκότων ἀκούσαν­τες ἔλεγον ὅτι Ἠλίαν φωνεῖ οὗτος
καὶ εὐθέως δραμὼν εἷς ἐξ αὐτῶν καὶ λαβὼν σπόγγον πλή­σας τε ὄξους καὶ περιθεὶς καλάμῳ ἐπότιζεν αὐτόν
οἱ δὲ λοιποὶ ἔλεγον ἄφες ἴδωμεν εἰ ἔρχεται Ἠλίας σώσων αὐτόν
ὁ δὲ Ἰησοῦς πάλιν κράξας φωνῇ μεγά­λῃ ἀφῆκεν τὸ πνεῦμα
καὶ ἰδοὺ τὸ κατα­πέτασμα τοῦ ναοῦ ἐσχίσθη ἀπ᾿ ἄνωθεν ἕως κάτω εἰς δύο καὶ ἡ γῆ ἐσείσθη καὶ αἱ πέτραι ἐσχίσθησαν
καὶ τὰ μνημεῖα ἀνεῴχθησαν καὶ πολλὰ σώματα τῶν κεκοιμημένων ἁγίων ἠγέρθησαν
καὶ ἐξελθόν­τες ἐκ τῶν μνημείων μετὰ τὴν ἔγερσιν αὐτοῦ εἰσῆλθον εἰς τὴν ἁγίαν πόλιν καὶ ἐνεφανίσθησαν πολλοῖς
ὁ δὲ ἑκατόν­ταρχος καὶ οἱ μετ᾿ αὐτοῦ τηροῦν­τες τὸν Ἰησοῦν ἰδόν­τες τὸν σεισμὸν καὶ τὰ γενόμενα ἐφοβήθησαν σφόδρα λέγον­τες ἀληθῶς θεοῦ υἱὸς ἦν οὗτος
ἦσαν δὲ ἐκεῖ γυναῖκες πολλαὶ ἀπο­̀ μακρόθεν θεωροῦσαι αἵτινες ἠκολούθησαν τῷ Ἰησοῦ ἀπο­̀ τῆς Γαλιλαίας δια­κονοῦσαι αὐτῷ
ἐν αἷς ἦν Μαρία ἡ Μαγδαληνὴ καὶ Μαρία ἡ τοῦ Ἰακώβου καὶ Ἰωσὴφ μήτηρ καὶ ἡ μήτηρ τῶν υἱῶν Ζεβεδαίου
ὀψίας δὲ γενομένης ἦλθεν ἄνθρωπος πλούσιος ἀπο­̀ ἁριμαθαίας τοὔνομα Ἰωσήφ ὃς καὶ αὐτὸς ἐμαθητεύ­θη τῷ Ἰησοῦ
οὗτος προ­σελθὼν τῷ Пιλάτῳ ᾐτήσατο τὸ σῶμα τοῦ Ἰησοῦ τότε ὁ Пιλᾶτος ἐκέλευσεν ἀπο­δοθῆναι
καὶ λαβὼν τὸ σῶμα ὁ Ἰωσὴφ ἐνετύλιξεν αὐτὸ ἐν σινδόνι καθαρᾷ
καὶ ἔθηκεν αὐτὸ ἐν τῷ καινῷ αὐτοῦ μνημείῳ ὃ ἐλατόμησεν ἐν τῇ πέτρᾳ καὶ προ­σκυλίσας λίθον μέγαν τῇ θύρᾳ τοῦ μνημείου ἀπῆλθεν
ἦν δὲ ἐκεῖ Μαριὰμ ἡ Μαγδαληνὴ καὶ ἡ ἄλλη Μαρία καθήμεναι ἀπέναν­τι τοῦ τάφου
τῇ δὲ ἐπαύριον ἥτις ἐστὶν μετὰ τὴν παρα­σκευήν συν­ήχθησαν οἱ ἀρχιερεῖς καὶ οἱ Φαρισαῖοι προ­̀ς Пιλᾶτον
λέγον­τες κύριε ἐμνήσθημεν ὅτι ἐκεῖνος ὁ πλάνος εἶπεν ἔτι ζῶν μετὰ τρεῖς ἡμέρας ἐγείρομαι
κέλευσον οὖν ἀσφαλισθῆναι τὸν τάφον ἕως τῆς τρίτης ἡμέρας μήποτε ἐλθόν­τες οἱ μαθηταὶ αὐτοῦ κλέψωσιν αὐτὸν καὶ εἴπωσιν τῷ λαῷ ἠγέρθη ἀπο­̀ τῶν νεκρῶν καὶ ἔσται ἡ ἐσχάτη πλάνη χείρων τῆς πρώτης
ἔφη αὐτοῖς ὁ Пιλᾶτος ἔχετε κουστωδίαν ὑπάγετε ἀσφαλίσασθε ὡς οἴδατε
οἱ δὲ πορευθέν­τες ἠσφαλίσαν­το τὸν τάφον σφραγίσαν­τες τὸν λίθον μετὰ τῆς κουστωδίας
Украинский (Огієнко)
А коли настав ранок, усі первосвященики й старші народу зібрали нараду супроти Ісуса, щоб Йому заподіяти смерть.
І, зв́язавши Його, повели, та й Понтію Пилату намісникові віддали.
Тоді Юда, що видав Його, як побачив, що Його засудили, розкаявся, і вернув тридцять срібняків первосвященикам і старшим,
та й сказав: Я згрішив, невинну кров видавши.
Вони ж відказали: А нам що до того?
Дивись собі сам…
І, кинувши в храм срібняки, відійшов, а потому пішов, та й повісився…
А первосвященики, як взяли срібняки, то сказали: Цього не годиться покласти до сховку церковного, це ж бо заплата за кров.
А порадившись, купили на них поле ганчарське, щоб мандрівників ховати,
чому й зветься те поле полем крови аж до сьогодні.
Тоді справдилось те, що сказав був пророк Єремія, промовляючи: І взяли вони тридцять срібняків, заплату Оціненого, що Його оцінили сини Ізраїлеві,
і дали їх за поле ганчарське, як Господь наказав був мені.
Ісус же став перед намісником.
І намісник Його запитав і сказав: Чи Ти Цар Юдейський?
Ісус же йому відказав: Ти кажеш.
Коли ж первосвященики й старші Його винуватили, Він нічого на те не відказував.
Тоді каже до Нього Пилат: Чи не чуєш, як багато на Тебе свідкують?
А Він ні на одне слово йому не відказував, так що намісник був дуже здивований.
Мав же намісник звичай відпускати на свято народові в́язня одного, котрого хотіли вони.
Був тоді в́язень відомий, що звався Варавва.
І, як зібрались вони, то сказав їм Пилат: Котрого бажаєте, щоб я вам відпустив: Варавву, чи Ісуса, що зветься Христос?
Бо він знав, що Його через заздрощі видали.
Коли ж він сидів на суддевім сидінні, його дружина прислала сказати йому: Нічого не май з отим Праведником, бо сьогодні вві сні я багато терпіла з-за Нього…
А первосвященики й старші попідмовляли народ, щоб просити за Варавву, а Ісусові смерть заподіяти.
Намісник тоді відповів і сказав їм: Котрого ж із двох ви бажаєте, щоб я вам відпустив?
Вони ж відказали: Варавву.
Пилат каже до них: А що ж маю зробити з Ісусом, що зветься Христос?
Усі закричали: Нехай розп́ятий буде!…
А намісник спитав: Яке ж зло Він зробив?
Вони ж зачали ще сильніше кричати й казати: Нехай розп́ятий буде!
І, як побачив Пилат, що нічого не вдіє, а неспокій ще більший стається, набрав він води, та й перед народом умив свої руки й сказав: Я невинний у крові Його!
Самі ви побачите…
А ввесь народ відповів і сказав: На нас Його кров і на наших дітей!…
Тоді відпустив їм Варавву, а Ісуса, збичувавши, він видав, щоб розп́ятий був.
Тоді то намісникові вояки, до преторія взявши Ісуса, зібрали на Нього ввесь відділ.
І, роздягнувши Його, багряницю наділи на Нього.
І, сплівши з тернини вінка, поклали Йому на голову, а тростину в правицю Його.
І, навколішки падаючи перед Ним, сміялися з Нього й казали: Радій, Царю Юдейський!
І, плювавши на Нього, хапали тростину, та й по голові Його били…
А коли назнущалися з Нього, зняли з Нього плаща, і зодягнули в одежу Його.
І повели Його на розп́яття.
А виходячи, стріли одного кірінеянина, Симон на ймення, його змусили нести для Нього хреста.
І, прибувши на місце, що зветься Голгофа, цебто сказати Череповище,
дали Йому пити вина, із гіркотою змішаного, та, покуштувавши, Він пити не схотів.
А розп́явши Його, вони поділили одежу Його, кинувши жереба.
І, посідавши, стерегли Його там.
І напис провини Його помістили над Його головою: Це Ісус, Цар Юдейський.
Тоді розп́ято з Ним двох розбійників: одного праворуч, а одного ліворуч.
А хто побіч проходив, Його лихословили та головами своїми хитали,
і казали: Ти, що храма руйнуєш та за три дні будуєш, спаси Самого Себе!
Коли Ти Божий Син, то зійди з хреста!
Так само ж і первосвященики з книжниками та старшими, насміхаючися, говорили:
Він інших спасав, а Самого Себе не може спасти!
Коли Цар Він Ізраїлів, нехай зійде тепер із хреста, і ми повіримо Йому!
Покладав Він надію на Бога, нехай Той Його тепер визволить, якщо Він угодний Йому.
Бо Він говорив: Я Син Божий…
Також насміхалися з Нього й розбійники, що з Ним були розп́яті.
А від години шостої аж до години дев́ятої темрява сталась по цілій землі!
А коло години дев́ятої скрикнув Ісус гучним голосом, кажучи: Елі, Елі, лама савахтані?
цебто: Боже Мій, Боже Мій, нащо Мене Ти покинув?…
Дехто ж із тих, що стояли там, це почули й казали, що Він кличе Іллю.
А один із них зараз побіг і взяв губку та, оцтом її наповнивши, настромив на тростину й давав Йому пити.
Інші казали: Чекай но, побачмо, чи прийде Ілля визволяти Його.
А Ісус знову голосом гучним іскрикнув, і духа віддав…
І ось завіса у храмі роздерлась надвоє від верху аж додолу, і земля потряслася, і зачали розпадатися скелі,
і повідкривались гроби, і повставало багато тіл спочилих святих,
а з гробів повиходивши, по Його воскресенні, до міста святого ввійшли, і багатьом із́явились.
А сотник та ті, що Ісуса з ним стерегли, як землетруса побачили, і те, що там сталося, налякалися дуже й казали: Він був справді Син Божий!
Було там багато й жінок, що дивилися здалека, і що за Ісусом прийшли з Галілеї, і Йому прислуговували.
Між ними була Марія Магдалина, і Марія, мати Якова й Йосипа, і мати синів Зеведеєвих.
А коли настав вечір, то прийшов муж багатий із Ариматеї, на ім́я Йосип, що й сам був навчався в Ісуса.
Він прийшов до Пилата й просив тіла Ісусового.
Пилат ізвелів тоді видати.
І взяв Йосип Ісусове тіло, обгорнув його плащаницею чистою,
і поклав його в гробі новому своїм, що був висік у скелі.
До дверей гробових привалив він великого каменя, та й відійшов.
Була ж там Марія Магдалина та інша Марія, що сиділи насупроти гробу.
А наступного дня, що за п́ятницею, до Пилата зібралися первосвященики та фарисеї,
і сказали: Пригадали ми, пане, собі, що обманець отой, як живий іще був, то сказав: По трьох днях Я воскресну.
Звели ж гріб стерегти аж до третього дня, щоб учні Його не прийшли, та й не вкрали Його, і не сказали народові: Він із мертвих воскрес!
І буде остання обмана гірша за першу…
Відказав їм Пилат: Сторожу ви маєте, ідіть, забезпечте, як знаєте.
І вони відійшли, і, запечатавши каменя, біля гробу сторожу поставили.
1 Суд Пилата; конец Иуды. 27 Багряница и терновый венец; распятие; 38 насмешки над Иисусом Христом; 45 возгласы с Креста; Его смерть; 57 погребение. 62 Охрана гроба.
[Зач. 110.] Когда же настало утро, все первосвященники и старейшины народа имели совещание об Иисусе, чтобы предать Его смерти;
и, связав Его, отвели и предали Его Понтию Пилату, правителю.
[Зач. 111.] Тогда Иуда, предавший Его, увидев, что Он осужден, и, раскаявшись, возвратил тридцать сребреников первосвященникам и старейшинам,
говоря: согрешил я, предав кровь невинную. Они же сказали ему: что́ нам до того? смотри сам.
И, бросив сребреники в храме, он вышел, пошел и удавился.
Первосвященники, взяв сребреники, сказали: непозволительно положить их в сокровищницу церковную, потому что это цена крови.
Сделав же совещание, купили на них землю горшечника, для погребения странников;
посему и называется земля та «землею крови» до сего дня.
Тогда сбылось реченное через пророка Иеремию, который говорит: и взяли тридцать сребреников, цену Оцененного, Которого оценили сыны Израиля,
и дали их за землю горшечника, как сказал мне Господь.
Иисус же стал пред правителем. И спросил Его правитель: Ты Царь Иудейский? Иисус сказал ему: ты говоришь.
И когда обвиняли Его первосвященники и старейшины, Он ничего не отвечал.
Тогда говорит Ему Пилат: не слышишь, сколько свидетельствуют против Тебя?
И не отвечал ему ни на одно слово, так что правитель весьма дивился.
На праздник же Пасхи правитель имел обычай отпускать народу одного узника, которого хотели.
Был тогда у них известный узник, называемый Варавва;
итак, когда собрались они, сказал им Пилат: кого хотите, чтобы я отпустил вам: Варавву, или Иисуса, называемого Христом?
ибо знал, что предали Его из зависти.
Между тем, как сидел он на судейском месте, жена его послала ему сказать: не делай ничего Праведнику Тому, потому что я ныне во сне много пострадала за Него.
Но первосвященники и старейшины возбудили народ просить Варавву, а Иисуса погубить.
Тогда правитель спросил их: кого из двух хотите, чтобы я отпустил вам? Они сказали: Варавву.
Пилат говорит им: что́ же я сделаю Иисусу, называемому Христом? Говорят ему все: да будет распят.
Правитель сказал: какое же зло сделал Он? Но они еще сильнее кричали: да будет распят.
Пилат, видя, что ничто не помогает, но смятение увеличивается, взял воды и умыл руки перед народом, и сказал: невиновен я в крови Праведника Сего; смотрите вы.
И, отвечая, весь народ сказал: кровь Его на нас и на детях наших.
Тогда отпустил им Варавву, а Иисуса, бив, предал на распятие.
[Зач. 112.] Тогда воины правителя, взяв Иисуса в преторию*, собрали на Него весь полк //*Судилище преторское.
и, раздев Его, надели на Него багряницу;
и, сплетши венец из терна, возложили Ему на голову и дали Ему в правую руку трость; и, становясь пред Ним на колени, насмехались над Ним, говоря: радуйся, Царь Иудейский!
и плевали на Него и, взяв трость, били Его по голове.
И когда насмеялись над Ним, сняли с Него багряницу, и одели Его в одежды Его, и повели Его на распятие.
Выходя, они встретили одного Киринеянина, по имени Симона; сего заставили нести крест Его.
[Зач. 113.] И, придя на место, называемое Голгофа, что значит: Лобное место,
дали Ему пить уксуса, смешанного с желчью; и, отведав, не хотел пить.
Распявшие же Его делили одежды Его, бросая жребий;
и, сидя, стерегли Его там;
и поставили над головою Его надпись, означающую вину Его: Сей есть Иисус, Царь Иудейский.
Тогда распяты с Ним два разбойника: один по правую сторону, а другой по левую.
Проходящие же злословили Его, кивая головами своими
и говоря: Разрушающий храм и в три дня Созидающий! спаси Себя Самого; если Ты Сын Божий, сойди с креста.
Подобно и первосвященники с книжниками и старейшинами и фарисеями, насмехаясь, говорили:
других спасал, а Себя Самого не может спасти; если Он Царь Израилев, пусть теперь сойдет с креста, и уверуем в Него;
уповал на Бога; пусть теперь избавит Его, если Он угоден Ему. Ибо Он сказал: Я Божий Сын.
Также и разбойники, распятые с Ним, поносили Его.
От шестого же часа тьма была по всей земле до часа девятого;
а около девятого часа возопил Иисус громким голосом: Или́, Или́! лама́ савахфани́? то есть: Боже Мой, Боже Мой! для чего Ты Меня оставил?
Некоторые из стоявших там, слыша это, говорили: Илию зовет Он.
И тотчас побежал один из них, взял губку, наполнил уксусом и, наложи́в на трость, давал Ему пить;
а другие говорили: постой, посмотрим, придет ли Илия спасти Его.
Иисус же, опять возопив громким голосом, испустил дух.
И вот, завеса в храме раздралась надвое, сверху донизу; и земля потряслась; и камни расселись;
и гробы отверзлись; и многие тела усопших святых воскресли
и, выйдя из гробов по воскресении Его, вошли во святой град и явились многим.
Сотник же и те, которые с ним стерегли Иисуса, видя землетрясение и все бывшее, устрашились весьма и говорили: воистину Он был Сын Божий.
Там были также и смотрели издали многие женщины, которые следовали за Иисусом из Галилеи, служа Ему;
между ними были Мария Магдалина и Мария, мать Иакова и Иосии, и мать сыновей Зеведеевых.
Когда же настал вечер, пришел богатый человек из Аримафеи, именем Иосиф, который также учился у Иисуса;
он, придя к Пилату, просил тела Иисусова. Тогда Пилат приказал отдать тело;
и, взяв тело, Иосиф обвил его чистою плащаницею* //*Полотном.
и положил его в новом своем гробе, который высек он в скале; и, привалив большой камень к двери гроба, удалился.
Была же там Мария Магдалина и другая Мария, которые сидели против гроба.
[Зач. 114.] На другой день, который следует за пятницею, собрались первосвященники и фарисеи к Пилату
и говорили: господин! Мы вспомнили, что обманщик Тот, еще будучи в живых, сказал: после трех дней воскресну;
итак, прикажи охранять гроб до третьего дня, чтобы ученики Его, придя ночью, не украли Его и не сказали народу: воскрес из мертвых; и будет последний обман хуже первого.
Пилат сказал им: имеете стражу; пойдите, охраняйте, как знаете.
Они пошли и поставили у гроба стражу, и приложили к камню печать.
Толкования стиха Скопировать ссылку Скопировать текст Добавить в избранное
Библ. энциклопедия Библейский словарь Словарь библ. образов Практическая симфония
Цитата из Библии каждое утро
TG: t.me/azbible
Viber: vb.me/azbible